19 Jan 2017

borys_javir: (Default)


Без сумнівів, Ви чули про те, що термін «Православ'я» начебто язичницького походження (від слів «Славити Праву», звичай, заповіти предків), і, що християни східного обряду буцімто його собі привласнили, почавши застосовувати не раніше XV ст. Але, чи насправді так є?

Ймовірно, міф про автентичність терміну “православ’я” з'явився в середовищі українських рідновірів на самому початку його існування (кінець 80х - початок 90х рр. 20 ст.), адже громада, заснована Г.С.Лозко у 1993 р. вже мала назву «Православ'я». Мабуть, перше джерело, в якому дослідниця і керівниця однієї з течій рідновір’я розібрала та впровадила термін "Право Cлав'я", це "Велесова Книга/Вчення про Праву, Яву і Наву". Г.Лозко писала: «Для тих, хто вже прочитав Велесову Книгу, не буде дивним і стародавня назва нашої Віри "Православ'я", яка означає "Право+славити" і яку розуміють як: "славити Рідних Правдивих Богів". Назву православ'я у нас так само відібрано, як і назву Русь. Поєднати ж православ'я наших Пращурів з юдо-християнством не вдалось і за тисячу років. У давні часи слово славлення вживали у значенні богослужіння (польською мовою – набоженство)».

Від Г.Лозко цей погляд підібрали й інші рідновірські автори. Наприклад, Богумир Миколаїв у «Требнику Рідної Православної Віри» доповнює міф історичними деталями: «вперше слово “православ’я” зустрічається в “Посланні митрополита Фотія Псковського” від 1410-1417 рр., тобто через 422 роки після запровадження християнства в Києві. А словосполучення “православне християнство” і того пізніше, у Псковському першому літописі від 1450 року, через 462 після хрещення».

Зазначені факти, вирвані з контексту, дають в руки рідновірським теоретикам чудову можливість “довести” звичайним “християнам” (тим, що ходять у церкву тільки на Великдень і те – з язичницькими дарами) нібито самобутність і незалежність від християнства цієї начебто звичної для східнослов’янського вуха самоназви – “православні”.

За десятиліття міф про автентичність терміну “православ’я” настільки розвинувся і закріпився, що навіть перекочував навіть у наукові видання – наприклад, у підручник «Українська етнологія» Б.Савчука.

Не варто висувати аргументи Г.Лозко чи Б.Миколаєва у дискусіях зі освіченими християнами (священиками, семінаристами, активними членами християнських громад): їм досить легко буде довести вам, що грецьке слово «ортодоксія» може перекладатися як «правовір’я» (правильна віра), так і «православ’я» (себто правильним способом славлення, а не славленням Прави). Давньогрецька мова, як і багато інших стародавніх мов, припускає велику множинність у значеннях слів, а такі абстрактні поняття, як «докса», «архе», «ейдос», мають до десятка значень. Пересвідчитись у цьому можна за допомогою давньогрецького словника І.Х.Дворецького, де серед значень слова «δοξα» - «думка», «переконання», «чаяння», а також – «слава»; «віри» серед значень взагалі немає, але з нею безпосередньо пов’язані «переконання» та «уявлення». Те, що у ХV ст. серед попівства виникла мода на інший переклад слова, ніж було прийнято до того, зовсім не означає, що саме слово було «передерте» у язичників Русі, публічні обряди яких були остаточно винищені також близько XV-XVIІ ст. Інша справа, що самі поняття «права» і «слава» безумовно є місцевими та самобутніми, адже церковники, перекладаючи християнські тексти, мали ще підібрати місцеві відповідники до грецьких понять.

Згадані рідновірські дослідники оминули такі джерела, як, скажімо, «Літописець еллінський і римський», де також згадується «православна [грецька] віра» (с. 319 видання 1999 р., а перша редакція якого датується серединою ХІІІ ст.), а з контексту цілком зрозуміло, що назва стосунку до язичництва не має взагалі.

В давнину існувало слово «правъ» (від нього походять сучасні слова «правий», «право», «правило», «виправка»), що має сучасний переклад як «правильний», «вірний», «справжній» та «прямий». Тобто давнє слово «правий» на сучасну мову перекладається як «правильний, прямий, справжній». Але ніде, окрім тексту так званої «Велесової книги», написаної Ю.Миролюбовим, не зустрічається слово «Прав» чи «Право» в значенні окремого світу чи вмістилища («Велесова книга» не є історичним артефактом, її справжність нічим не підтверджена, отже історичні відомості викладені у ній є елементами художнього твору та наукової цінності не мають). Термін «православна» щодо релігії завжди використовувався виключно до християнської конфесії, інших використовувань до 20 століття не було. Тому можна стверджувати, що ніякого окремого світу з назвою «Прав» чи «Право» в уявленнях наших пращурів не існувало, а віра пращурів ніколи не мала назву “православна”.

Сучасне використання епітету «православна» щодо язичництва не відповідає історичній істині та є умисним поєднанням язичництва з християнськими ортодоксальними конфесіями. Тим не менше, термін «православ'я» досі вживають деякі рідновірські громади - ведичного спрямування або лозківці.

Якщо ж Ви бажаєте відновлювати рідну віру правильно, то маєте мати на увазі, що в сучасному значенні слова “право”, як звід законів чи правил поведінки, стародавні слов’яни використовували слово “покон” (найдавніші завіти і звичаї пращурів). Це відображено у літописних згадках, наприклад, «Мы же клѧхомсѧ... по закону и по покону ıaзыка наше» (Дог. Ольги, 911 р.)

«Копа, Коло Язичників Вищого Порядку»:
Валентин Долгочуб, голова громади «Мокоша», м. Одеса.
Борис Явір, Дослідник культурної спадщини, м. Тернопіль.
Анатолій Ярошенко, голова громади «Коло Сіверщини», м. Чернігів.
Олексій Поміркований, засновник традиційно - філософського руху «Перунізм», м. Біла Церква.
Віталій Савітар, дослідник культурної спадщини, керівник всеукраїнського культурно - історичного товариства «Спадщина Предків», м. Дрогобич.
Алєсь Яснооk, урядник Кола язичників вищого порядку, керівник науково - дослідницького, язичницького порталу «Автентична Україна» м. Луцьк.


Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

September 2017

M T W T F S S
    123
4567 8 910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags