borys_javir: (radio)
я став героєм статті в одному з Тернопільських інтернет-видань - Про.Те.ua.


Що розказує про характер відомих тернополян мелодія дзвінка на мобільному телефоні

 
Антоніна Богачук

Що можна дізнатися про характер людини, почувши мелодію її дзвінка на мобільному телефоні? Чи впливає психологічний стан, настрій на вибір музики? Дехто, придбавши новий гаджет, у першу чергу обирає мелодію, якою інші абоненти сповіщатимуть про бажання поспілкуватися, а інші ж, навіть відразу не пригадають, яка пісня чи звук «стоїть» у них на телефоні роками. Сьогодні, ми разом із психологом та арт-терпевтом Антоніною Богачук спробуємо припустити, яка ж людина «ховається» за тією чи іншою мелодією.

1. «Rosenrot», Rammstein – Ірина Скоробогата, журналіст, фотограф.
Mожна припускати, що ця людина обирає такі мелодії, тому що її дратує буденність, їй захотілось чогось драйвовішого, екстремального, андеграундного. Чогось, що буде виділятись на фоні того, що її оточує. Зрештою, можна висловити припущення, що наш персонаж і сам любить виділятися серед маси, хоча швидше за все він чи вона буде це заперечувати.

2. «Заводівське айфонівське тілі-тілі-тілі. І навіть якось не задумувалася над тим, щоби його змінити», –  Надійка Гербіш, письменниця, перекладачка.  
Це свідчить про консервативні погляди, а також швидше про аналітичний склад мислення, ніж про творчий. Можна також припускати, що людина достатньо зайнята для того, щоб обирати мелодію для дзвінка телефону, цьому просто не надає уваги. Є деякі речі, які просто лишаються поза увагою нашої героїні, як незначущі, але це не означає, що вона не зважає на дрібниці. Мені здається, що вона на дрібниці звертає увагу, але на досить вибіркові, а таке як дзвінок телефону – для неї просто фон.

3. «Свій телефон я тримаю на віброрежимі. У мене є блютуз слухавка і коли хтось дзвонить, то зі слухавки я чую системний гудок», – Борис Явір Іскра, письменник, мандрівник.

Явір
Наявність блютузу слухавки може свідчити про зайнятість людини, і такі допоміжні засоби допомагають економити час, полегшують розмову, наприклад, за кермом чи під час роботи. Ця людина, як і попередній персонаж, є досить зрілою, тому що підбір різних мелодій, композицій для дзвінка може свідчити про деяку інфантильність (якщо говорити про підбір хітів, пісень, я не маю на увазі коли людина обирає серед стандартних мелодій ту, яка приємніша для неї за звучанням). Також можна припустити, що коли людина ставить телефон на вібро дзвінок – вона не любить привертати зайвої уваги до себе у громадських місцях, транспорті, на роботі.

4. «У мене телефон майже весь час стоїть у режимі «без звуку». Авзагалі мелодія дзвінка «I know him so well» у виконанні Джона Баророумекна. Це арія із мюзикла «Chess»», – Олена Шонь, викладач університету.

Беззвучний режим може свідчити про зайнятість, специфіку роботи або про небажання привертати увагу дзвінком телефону в громадських місцях. Зрештою, тут може бути багато причин. А от стосовно мелодії, зразу вимальовується образ або романтичної людини, або музичного гурмана.

5. Matthew Koma «Kisses Back» – Ольга Олійник, тренер танців.
Персонаж стежить за музичними новинками, любить легку музику. Виникає асоціація, що людина відкрита, прагне чогось нового, легка на підйом.

6. Penelopa Kruz (Espaniolo) «Cocaino» – Юля Остапчук, візажист, стиліст.
Спадає на думку людина романтична, ніжна, з пристрасною душею.

7. Група «Натиск», «Скрипач» – Руслан Доротяк, блогер, дизайнер.
Одразу спадає на думку чоловічий образ з дуже вольовим характером. І вільним духом.

P.S. Правдивий чи ні наш психологічний «експеремент», уже вирішувати нашим героям та їхнім друзям. А читач може тепер поміркувати: «А що говорить моя мелодія на телефоні».

Ірина СКОРОБОГАТА

borys_javir: (Default)
цьогорічна весна має правдиво жіночий характер: теплих і сонячних днів дуже мало і минають вони швидко. тому треба ловити моменти і користатися ними сповна. :)



Read more... )
borys_javir: (molfar)
передрук моєї статті із інтернет-сайту tenews.org.ua.

Язичницькі святині Залужжя (Фото)

 

Автор : Борис Явір Іскра | Джерело: zbruc

Фото: Борис Явір Іскра

Від Підкаменя, що біля Бродів, через Чорний ліс, околиці Збаража і аж до Збруча тягнеться пасмо пагорбів, які тут називають горами, — Медобори. Вони природною межею відділяють Галичину від історичної Волині та Поділля. Медобори цікаві тим, що тут збереглися давні святилища — наприклад, між містами Гусятин і Сатанів археологи відкрили кілька культових городищ і супутніх їм поселень (люди в давнину влаштовували святилища на панівних в околиці вершинах) [8], [10]. Найвідоміші з них, оповиті таємницями, здогадками, міфами й навіть сучасними фантазіями, утворюють так званий Збручанський культовий центр. Проте святилища розташовані чи не по всьому пасму Медоборів, що дозволяє говорити про Медобірський комплекс святилищ.

Одним із таких святилищ є печери біля села Залужжя, що в околицях Збаража.

Печери Залужжя

Там, де широка долина Гнізної розтинає Медобірський кряж, розляглися оселі Старого Збаража (з одного боку) та Залужжя (з іншого). Скелі та ліс нависають над річкою, з одного боку якої зеленіють гори Довбуша та Бабина, з другого — Монастирок і Замкова. В далекі часи град Збараж стояв на товтровій горі біля с. Старий Збараж, яку називають Княжа, Замкова, Підзамча чи Скала (різні частини гори мають різні назви). На ній донедавна зберігалися руїни замку 9-14 століть із залишками так званої «Конарової стіни» (первісна висота була 20 м, товщина 3 м). Там можна знайти уламки старовинного посуду, наконечники списів і стріл [5], [6].

Тепер поселення під горою називають Старим Збаражем, а за широкими луками, які розляглися обабіч річки, розташоване поселення з відповідною назвою — Залужжя.

Згадані гори утворюють наче підкову, з межигір’я якої й витікає річка Гнізна. Гора Довбуша – товтрове утворення біля Залужжя, на лівому березі Гнізної, обіч Бабиної Гори (сполучені між собою), висота – 405 метрів. Про зв’язок назви з іменем Олекси Довбуша відомостей немає. У Збаражі назву трактують від родини братів Шмигельських, які проживали коло гори – у народі їх називали Довбушами. Бабина Гора – ще одне товтрове утворення, на якій розкопали фундамент ідола. Чернеча Гора – теж товтрова, лежить на південний схід від Залужжя в бік Старого Збаража. У 14-16 століттях тут стояв монастир св. Онуфрія, знищений татарами 1589 року (збереглися руїни фундаменту) [5].

Вид на гори зліва направо: Замкова, Довбуша, Бабина

Дуже цікава Бабина гора, на якій в минулому столітті клуб спелеологів Михайла Сохацького, директора Борщівського краєзнавчого музею, провів ряд археологічних досліджень. При розкопках валу, що оточував гору, знайдено ґрунтові поховання 9-10 століть, керамічні вироби, уламки зброї й інші предмети. А на самій горі виявили фундамент язичницької святині слов'ян, яка могла бути основою гіпотетичного ідолу Баби [6].

Саме на північних схилах цієї гори розташовані печери, які й ідентифіковані зі залишками язичницького святилища.

Печери мають два входи, які розташовані на правому березі одного з витоків річки Гнізна (приблизно 1 км до річки), і вище рівня річки на 80 метрів в пасмі гір Бабина-Довбушева. Схил у районі печери вкритий лісом (більшість дерев — молоді) [2]. Перед печерами, біля стежки, яка з'єднує їх, є високий камінь трикутної форми. За час, відколи тут стоїть, він заріс мохом і в лісі виділяється зеленню [11].

Камінь на стежці між печерами

Урочище, в якому розташовані печери, має складний рельєф. Між крайніми точками печерного комплексу є орієнтовно 100 метрів. Східна частина означена тим, що перед печерою є підняття (штучний насип) з майданчиком [2], [11]. «Східна» печера є невеликою, має дві кімнати. Як стати лицем до входу, то права кімната більша, стеля її вища. Ліва кімната менша, і її стеля трохи нижча. Між кімнатами є перегородка, в якій зроблено прохід. У печері видно сліди людської праці — певною мірою вона рукотворна (вирубана в тріщині скелі).

Вхід у “східну” печеру

Вид з глибини більшої кімнати

Насип із майданчиком, що перед печерою, добре видко зі стежки. Сам майданчик має до 10 кроків у діаметрі. В його центрі – залишки вогнища. Це могло бути капище чи жертовник.

Вид на насип та вхід у печеру із західного боку

Майже у центрі комплексу розташована друга печера. Вона має суттєво складнішу будову: своєрідні сіни, дві ґалереї та кімнати. До входу веде стежка, яка піднімається вгору від майданчика внизу. Враховуючи, що вхід розташований у прямовисній скалі, а підйом до нього різкий, можна припустити, що обвал частини породи було зроблено навмисне, аби полегшити доступ до входу [11].

Вище впалих дерев та покритих мохом каменів чорніє вхід у печеру

Прохід має вигляд витягнутої горизонтально ущелини, досить низький. Опісля стеля підвищується — починається зала. Навпроти входу є великий камінь — перетинка між першою та другою залами. До другої зали ведуть два проходи: ліворуч від каменю — стрімкий витягнутий вертикально і праворуч від каменю — трубоподібний, але пологий.

Вид із “сіней” на вихід з печери

Нижче від лівого проходу є хід донизу, від якого є доступ до кімнати з невисокою стелею. Далі йде невелика ґалерея, яка закінчується двома кімнатами. В більшій з них при обробці каменя залишили виступи у материку, які могли би бути лавами/ліжками. Менша кімната є невеликою, за рівнем нижча від сусідньої. Нижче від правого проходу розташований вхід до ґалерей. Він вузький, трубоподібний, витягнутий горизонтально [11].

Вид на “праву” ґалерею, праворуч — низький вхід згори

Одна ґалерея відходить праворуч. Вона низька, але завершується округлою кімнатою, стеля якої вища за стелю коридору. Також із кімнати йде хід вгору, який закінчується у щілині в скалі.

Вид на коридор з “правої” кімнати

Друга ґалерея йде ліворуч. Її стеля висока — близько 3 метрів. Вона переходить у залу, з лівого боку якої є кам'яний стіл (кам'яна плита, що помітно виступає з материка). Ліворуч від столу, паралельно до «лівої» ґалереї є невеликий хід, який тягнеться в глибину породи не більше, ніж на 2 метри. «Ліва» ґалерея доволі довга і йде в глибину материка та понижується у рівні, закінчується тупиком. В кінці ґалереї витесано голову коня [11].

Вид на “ліву” ґалерею, ліворуч — виступ кам'яного “столу”

На першому плані — кам'яний “стіл”

“Ліва” ґалерея

Голова коня

В давніх народів був поширений «культ коня» - з мотивів як господарських, так і доволі далеких від практичних. Розмаїті божества мали фізичні втілення в образах коней/кобил – наприклад, галльська богиня Епона (богиня-покровителька коней; тут варто пам’ятати про вплив галлів на Галичину), слов’янські боги Перун і Світовид (уявлялися на білих конях). В Арконі, Звенигороді, наприклад, тримали ритуальних коней. Слов’яни коней використовували для ворожінь [4], [8]. Цілком можливо, що голова коня могла мати культове призначення. Правда, на жаль, наразі немає даних щодо ймовірної технології обробки каменю в печері та часу створення як ґалерей, так і, власне, кам’яної голови.

Ґалереї зорієнтовані строго за сторонами світу – «ліва» йде на південь, «права» - на північ [11]. На всіх стінах печери видно сліди ручних знарядь. Творці цих кімнат, певно, приклали значні зусилля, аби вийняти великий об'єм каменю через дуже вузькі проходи (тобто, суто промисловий видобуток каменю виключається). Печера могла будуватися для тимчасового сховку чи навіть тривалого проживання людей (температура повітря доволі висока — тут зиму можна перебути; дим від вогнища повільно, але розходиться).

Нижче від виходу з печери є майданчик, майже в центрі якого складені доволі великі камені. Тут міг бути жертовник. Від майданчика тягнеться на захід вал, розритий навпроти відслонення каменю (певно, свого часу тут влаштували кар'єр). У валу вже згадані дослідники знайшли кераміку 12-14 століть. Між валом і скелею є долина, дном якої йде стежка. У скелі є виїмка, але явного входу в можливу печеру нема [11].

Майданчик нижче входу в печеру

Вид на вал з півночі

Таким чином, місцина являє собою комплекс печер, а за характерними ознаками можна зробити висновок, що тут було давнє святилище (печерний комплекс): головні споруди з каміння розташовані в межах гори; наявні спеціально облаштовані майданчики для обрядів, комплекс оточений ритуальними валами чи впорядкованими валунами — сакральною межею святилища; коло печер є залишки ймовірних капищ і жертовників; широке застосування каменю та кам'яних вимощувань; відсутність залишок звичної житлової чи господарської забудови [8]. На основі виявлених археологічних даних приблизний час функціювання святилища можна почати від 9-10 століть (а, може, й раніше), а чи не найінтенсивніше його використовували в 12-14 століттях. Можливо, саме для боротьби з язичниками, в 14 столітті у підніжжі сусідньої гори побудовали монастир. Правда, довге існування святилища вказує на сильну основу місцевих вірувань і культу, пов’язаного з ним.

Місцина потребує більш детального дослідження, зокрема й археологічного.

Історичне середовище

Околиці Збаража, північні витоки річок Дністровського басейну заселені здавна. Тут знайдені мезолітична стоянка (8 тисяч років до нашої ери), поселення трипільської (5-3 тисячі років до н. е), черняхівської (1-5 століття н. е.; зокрема, коло Чернелова-Руського І.Ґерета відкопав велике поселення, де знайдено корону; причому кістяки чоловіків мали антропологічний тип, близький до галлів із Центральної Європи [7]), празької (5-8 століття н. е.) і лука-райковецької  (давньоруської) культур. Цей край входив в ареал формування слов’яномовних народів, тут відбувалися бурхливі етнотворчі та державотворчі процеси. Вперше згаданий у літописах під 1211 роком, але задовго до цього місто на р. Гнізна було одним із найбільш укріплених удільних центрів місцевих державних утворень, а потім Галицького князівства [9].

Уже в літописні часи значна частина Медоборів і прилеглих до них теренів належала Збаразькому князівству, яке мало статус княжої волості й діяло на певних автономних правах: держави, до яких воно входило, не втручалися у його внутрішні справи, князі Збаразькі здійснювали управління, збирали податки та чинили суд, були зобов'язані надавати військову допомогу своєму сюзеренові й не мали самостійних зовнішніх зносин [9]. Цілком імовірно, що саме це відіграло значну роль у збереженні язичництва довгий час на окреслених землях.

У середині 14 століття Збаразьке князівство перейшло під управління Литовської держави. В 1393 році великий литовський князь Вітовт передав Збараж сіверському князю Корибуту (прийняв хрещення 1386 року під ім’ям Дмитро). Корибут проводив незалежну політику, через що вступив в конфлікт з Великим князем Литовським Кейстутом. Саме останній приєднав до Литви північні уламки Галицько-Волинської держави (цікавий факт, що хоч він і прийняв хрещення, його тіло спалили у Вільні за язичницьким обрядом). Син Корибута – Жиґимонт (Сигізмунд) брав участь у битві при Ґрюнвальді [1].

Аби розуміти події давнини, варто мати на увазі, що в 14-му – початку 15 століття Збаразька земля належала до Великого Князівства Литовського, князі якого, хоч і були хрещені (деколи по кілька разів, залежно від політичних вигод), але вмирали як язичники, і християнські ордени їх інакше і не сприймали, навіть після хрещення. Цілком імовірно, що їхнє правління Збаразьким князівством могло спричинитися до посилення переслідуваного за руських часів язичництва, яке почало переживати певне відродження...

ДЖЕРЕЛА

1. Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. — Біла Церква, 2006.

2. Довбуша-2/Dovbusha-2

3. Ідзьо В.С. Ранньослов'янське суспільство і ранньослов'янська державність. Зародження і становлення християнства на території України. — Львів: СПОЛОМ, 2004. — 288 с.

4. Козлов М. Язичницький світогляд східних слов'ян: структура, еволюція, трансформація. Монографія / М.М.Козлов. — Севастополь: Видавець Кручинін Л.Ю., 2009. — 288 с.

5. Крищук М.М. Топоніміка Тернопільщини. Навчально-методичний посібник. — Тернопіль, 2008. – 200 c.

6. Медобори — краса Поділля

7. Т.М.Рудич. Антропологический материал Черняховской культуры из раскопок И.Гереты.

8. И.П.Русанова, Б.А.Тимощук. Языческие святилища древних славян. — М.: Издательство «Ладога-100», 2007. — 304 с.

9. Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004-2010. — ISBN 966-528-197-6, том 1, 2004.

10. Тимощук Б.А,, Русанова И.П. Отчеты Прикарпатской экспедиции в архи­вах ИА РАН, ИА АН Украины, Тернопольского музея, 1988.

11. Б.Явір Іскра. Печери Залужжя // Живий журнал, 2012

Світлини автора

borys_javir: (Default)
вечори у горах якось особливо прекрасні. здається, що вже день, як раптом Сонце починає вигравати останню і найкращу мелодію, водночас малюючи небо у надзвичайні барви...



...а коли, як не в травневу теплу ніч згадати про зимові пригоди? :)
Read more... )
borys_javir: (поет)
Коли ранкове місто обіймає дощ, то найкращими ліками від смутку є тепла верета та горнє теплої кави. Не фест моцної, не фест горєчої. Але такої, же гріє руки і душу. Бо коли ранкове місто обіймає дощ, на душі самотньо і навіть порожньо. Ні тепла верета, ні тепла кава, звісно, не лікують від самотності і не заповнять пустоти, але хоч на мить зігріють душу, ув'язнену у сірі бетони міста...



Тернопіль у дощах, 30 IV 2017

Read more... )

borys_javir: (molfar)


В глибоку давнину, коли рік ділився на 2 частини: літо та зиму, на півшляху між Великоднем (весняним рівноденням) та Купала (літнім сонцестоянням) відзначали свято світла, свято весни - ніч вогнів. Галльські народи називали свято Белтейн (найвідоміший зараз варіант назви, означає «вогні світла») або Галан-Май, Май. Колись вважалося, що саме на Белтейн Бог (в галлів Бел, Беленус - буквально "білий бог") і Богиня (в европейських народів зображувалася із рогом достатку, мала назви Майя (з грецької "мати", "годівниця"), Семела (з тракійської "земля"), Матір всіх Богів та інші) кохаються, щоб зачати нового Бога, який народиться взимку (Бог і Богиня тут - це збірні образи богинь і богів у праіндоєвропейських народів). Свято дало назву місяцю травню в різних евтопейських мовах: "белтейн" у шотландській, ірландській гаельських, "май" у мовах, на розвиток яких вплинув римський спадок.

Віки йдуть, а европейці й досі святкують Белтайн - свято початку літа, світлої пори року. Завершився час темряви й смутку - настав час світла й радості. В день перед Майським святом входи та вікна прикрашають гілками дерев (в Галичині - явір, клен, ясен) та квітів (процес прикрашання називається "маїти", а зелень для прикрашання - "май"). На головній площі поселення чи коло святилищ, храмів наряджають Майське дерево (зазвичай береза (в Німеччині), іноді ялинка (в Німеччині, Галісії), яке традиційно прикрашають стрічками і квітами, а потім танцюють навколо, переплітаючи між собою стрічки зеленого, білого і червоного кольорів (можливе використання й інших барв). В деяких країнах зберігся звичай викрадати майське дерево у сусідньої громади, поселення. Також в деяких місцевостях невеликі майські дерева ставлять коло воріт неодружених дівчат "на порі".


громада несе майське дерево до місця встановлення, Польща

У багатьох европейських народів є звичай обирати "майську королеву" та "майського короля", найгарнішу пару села. Королеву традиційно одягають у зелене або біле. Ці барви одягу типові для символіки европейських Богинь весняного циклу.


майська королева на святкуваннях у Шотландії

На вершинах гір або на спеціально відведених місцях в ніч на 1 травня розмалюють вогнища, як символ повернення Сонця, між якими ходять чи стрибають через них. У давнину люди вважали, що "як на небі, так і на землі", тому старалися події неба відтворювати під час тих чи інших святкувань. Звідси, наприклад, і звичай палити вогнища на різноманітні свята, пов'язані з рухом Сонця. Роблячи за аналогією, люди символічно долучаються до космічного дійства.
В цю магічну ніч тривають фестивалі з іграми, танцями, любощами, частуванням - братчинами. В деяких реґіонах Европи зранку молодь обливалася водою.


частина фестивального дійства майської ночі у Шотландії


У скотарських місцевостях також в ці дні часто відбувається вигін худоби на пасовища. Коли маржину виводять із хліва, вона мусить переступити сокиру, обмотану червоною стрічкою і прикріплену до порогу. Вдосвіта 1 травня худобу між вогнями, обкурюючи її (у слов'ян цей звичай відбувається на свято з назвами Красна гірка, Ярилів день). В деяких регіонах корів б'ють вербовими, горіховими, горобиновими чи березовими гілками, перемотаними червоними стрічками, вважаючи, що це буде сприяти плодючості.
В деяких місцевостях саме в ці дні відбувається збір лікарських трав. Дівчата та жінки рано під супровід музики виходять в поля, на луки для заготівлі зілля. Особливо цей звичай був поширений у Древньому Римі, а його залишки досі збереглися у слов'ян.

Вважається, що в ці дні світи видимий та невидимий стають особливо близькими (як на Савин),  і мешканці потойбіччя ходять серед живих. Подібні вірування, коли поміж живих гуляють мавки, навки, властиві для Русального тижня у слов'ян, який є місцевим різновидом загальноевропейського свята. Свій Великдень мавки святкують у четвер напередодні основного свята. А в шестерицю ("Дідова субота) люди здавна вшановують покійних і готують для них частування, аби показати, що вони не забуті.
Від лихих нав’їв, за повір'ями, захищають полин та любисток.



Частина звичаїв Белтейну перейшла на свята інших релігій. Паралелі у звичаєвості можна провести із звичаями проведення свят, пов'язаних із зміною пір року чи циклами розвитку природи, зокрема це стосується святкування зимових свят (Імболк, Морена, Масниця: символічна сустріч зими і літа, що супроводжується запаленням вогнищ, свічок, спаленням Морени; носінням колодки на Масницю - носіння майського дерева), весняного рівнодення (Остара, Великдень: биття вербовими прутиками, запалювання вогнищ, обливання водою), весняних свят (Красна гірка, Русалії: очищення маржини вогнем, віра у прихід мавок-русалок, прикрашання жител зеленню) та літнього сонцестояння (Купала: спалення Морени, запалення вогнищ), що вже віддавна породило припущення, що в минулому частина цих свят була одним святом, яке розділилося чи перенеслося у часі внаслідок різноманітних обставин (прецесія Сонця, кліматичні зміни, вплив інших релігій). Найімовірніше, місцевими різновидами майських свят були близькі за часом слов'янські Красна гірка, Ярилів день, Русалії.

Традиційні святкування досі в різній мірі зберігаються у Шотландії, Ірландії, Галичині, Швеції, Німеччині, Франції, Австрії, Англії, Чехії, Моравії, Словенії, Польщі, Росії, Литві, Еспанії, Данії та інших країнах. Сучасні язичники відроджують стародавню Традицію, а найяскравіші святкування Белтейну наразі відбуваються у Шотландії.


частина дійства майської ночі у Шотландії

З святом вас! Будьте благословенні!

Джерела: 1, 2, 3, 4.
borys_javir: (molfar)


На запрошення тернопільської громади рідновірів "Сварга" під час екскурсії на городища та святилища у Медоборах, що відбулася 23 IV 2017 року, розповів про відвідані місця, зокрема їхню історію, періоди функціювання та ймовірне призначення.

Read more... )
borys_javir: (Default)
Враховуючи ріст кількості рідновірів / язичників по всій Европі та у слов'янських державах зокрема, одним з питань, які все більше стають актуальними - вигляд божеств, яких вшановували предки. Багато рідновірів мають схиблене уявлення про предмет розгляду, створюючи ідоли з вигляду як розписані чи різьблені слупи. І це при тому, що навіть збережені ідоли давніх слов'ян вказують на помилковість такого примітиву. То якими були ідоли предків? Про це можна дізнатися із писемних джерел.



«І є у них будинок, який створив один з їхніх царів на Чорній горі, яку оточують дивовижні води, що відрізняються різними кольорами і смаками, всі дуже корисні. І у них в ньому є величезний ідол в образі Сатурна, зроблений у вигляді старця з палицею в руці, яким він ворушить кістки мертвих в могилах. Під правою його ногою є зображення чогось на кшталт комах, а під іншою (його ногою) - вороно-чорні зображення граків і інших (птахів) і дивовижні зображення чогось подібне абісінцям і неграм. У них є ще інший будинок на горі, яку оточує затока моря, (будинок), споруджений з каменів червоного мармуру і каменів зеленого смарагду. В середині його величезний купол, а під ним ідол, частини тіла якого (зроблені) з чотирьох сортів дорогоцінного каменю: зеленого хризоліту, червоного карбункула, жовтого корналіну і білого кришталю (берилу), а голова його - з червоного золота. Напроти нього - інший ідол у вигляді дівчини. Йому зазвичай приносять жертви і кадіння (ладану)»
Абу-л-Хасан Алі ал-Масуді (X ст.) "Промивальні золота і копальні дорогоцінних каменів"

«В тому володінні <...> з давніх часів і до наших днів стояв один ідол, мармуровий, зображав жінку. Ці нерозумні люди служили їй <...>»
Георгій Молодший "Житіє Георгія Святогірського"

«Володимир <...> в Києві дуже багато храмів побудував і ідолів по горах навколишніх поставив, зокрема ідол Перуна, бога грому, хмар і блискавок (якого найбільше шанував), розкішніше всього зробив: саме тіло було з дерева майстерно вирізано, голова його зі срібла, вуха з золота, в руці ж тримав камінь на зразок палаючої блискавки, в честь і славу якому вогонь з дубових дров, названий вічним, жерці, для того приставлені, палили»
Мацей Стрийковський "Хроніка Польська, Литовська і всієї Русі"

«(Про Перуна:) ноги залізні. В руках же тримав камінь на зразок блискавки палаючої, рубінами і карбункулами прикрашений»
І. Гізель "Синопсис"

«Мав він, Живе, біля Кракова святилище і статую, з золотистої бронзи відлита, зображала чоловіка, одягненого левовою шкурою, який тримає перед ногами рукою вузлувату палицю, з поросям і биком біля ніг»
Прокош (Пшибислав Діаментовський) "Слов'яно-сарматська хроніка"

«статуя із золота у вигляді людини, що сидить на троні, була вилита, що несла образ і ім'я бога Зелу», «Золото віддав [князь Незамисл] майстру, щоб відлити зображення Красатини, яке було поміщено в палацовому святилищі», «Людмила, воістину Кросину більше всього іншого сонму богів і богинь прикрашати і почитати з малих років привчена, <...> чоловіка свого Борживоя особливо спонукала, щоб він <...> наказав відлити зображення в людській подобі з золота»
Вацлав Гайок з Либочан "Чеська хроніка"

«Серед мораван Венера, або Красопані, звана також Дзідзілеля, шанувалася з більшою пишнотою <...> Її гола статуя дивовижної роботи мала вигляд найгарнішої жінки чи дівчини; очі були грайливі, солодкі і повні спокуси, тіло білосніжне, волосся спадало до колін; вінок мирту, переплетений червоними трояндами, прикрашав голову; уста, посміхались сором'язливо, тримали зрізану троянду; на місці серця було видно промінь або палаючий факел; ззаду тіло було розкрито, так що можна було побачити серце. Богиня їхала на золотій колісниці, яку везли два білих голуба і два лебедя. Поруч стояли три голі діви, або Грації, взявшись за руки, спинами одна до одної»
Іржі Стржедовскій "Церковна історія Моравії"

«В ньому [місті] немає нічого, крім храму з дерева, майстерно спорудженого, який, як основи, підтримують роги різних звірів. Його стіни зовні прикрашають зображення богів і богинь, дивно вирізані, як видно розглядаючим; всередині ж стоять боги рукотворні, з вирізаними на кожному іменами, грізно одягнені в шоломи і кольчуги, з яких перший зветься Сварожич і більше за інших усіма язичниками шанується і вшановується»
Тітмар Мерзебурзький "Хроніка"

«Головний з них - Радигост. Ідол його зроблений із золота, ложе - з пурпуру»
Адам Бременський "Діяння гамбурзьких єпископів"

«Коли ж капища і зображення ідолів були знищені благочестивим Оттоном, нечестиві жерці золоту статую Триглава, яка найбільше ними шанувалася, забрали в глушину і віддали на збереження якійсь вдові, що жила в скромному селі, де не було небезпеки, що статую знайдуть»
Еббон "Житіє Оттона, єпископа Бамбергского"

«Були в місті Щецині чотири Контини, але одна з них, головна, була споруджена з дивовижним старанням і майстерністю. Всередині і зовні вона мала скульптури, які виступали зі стін зображенням людей, птахів і звірів, настільки відповідно до свого виду передані, що здавалися дихаючими і живими; <...> Фарби зовнішніх зображень ніяка негода, сніг або дощ не могли затемнити або змити, такою була майстерність художників»
Герборд "Житіє єпископа Оттона"

У цьому місті два будинки, які, немов від того, що містили (continerent) укладені в них зображення богів, здавна називалися Контини. З великим старанням і мистецтвом споруджені, вони, проте, далеко відстояли один від одного»
Чернець Пріфлінгенській "Житіє Оттона"

«Відзнакою цього міста [Кореніца] були три будівлі видатних храмів, помітні блиском чудової майстерності»
Саксон Граматик "Історія Данії"

«є в околицях Гадебуша, якого обтікає річка Радагас, що носить ім'я божества, корона якого (з міді, від розплавленого його ідола), понині видно в вікні храму»
Миколай Марешалк Турій "Аннали герулів і вандалів"

«Слов'яни воістину відступили від клятви і відновили старого Бога, що звався Флінц, який стояв на кремені, був зображений у вигляді мерця в довгому плащі і мав на руці палицю з палаючим факелом, і на лівому плечі - стояв дибки лев, який буде воскрешати мертвих»
Конрад Бото "Саксонська хроніка"

«Ідол, подібний Венері, що стоїть на колісниці з трьома Граціями, був в Магдебурзі, місті, який від цієї богині слов'яни також називали Девін»
Адальберт Кранц "Вандалія"

«Був же він [Флінц] подібний до мерця, блідий, з чорними кучерями, одягнений в довгий плащ червоного кольору; в правій руці тримав жердину, на верху якої був прикріплений чи то рудий сніп, чи то палаючий пучок колосків»
Христофор Манлій "Записки про справи Лужиць"

«Тримали перед собою ідола, що означає сонце, який випромінює промені від обличчя, з вогненним колом на грудях»
Екхардт "Пам'ятники Ютербога"

Навіть короткі писемні дані вказують на те, що ідоли - зображення - стародавніх божеств були мистецьки зроблені і виконані доволі правдоподібно та реалістично. Тому, відновлюючи віру та релігію предків, варто дотримуватися їхніх принципів.
borys_javir: (Default)


Я ніколи тебе не забуду. Я буду ходити короткими вулицями старого міста, де нічне світло ламається об мури замку, де вечірня волога обнімає темно-синю бруківку, де ранковий туман краде усі тіні, і буду згадувати тебе. Таку повну обіцянок та сподівань, таку повну надій та задумів, таку мінливу, як всі жінки разом. Я буду згадувати також твій обман та легковажність. Але я не міг чекати від тебе більшого, адже ти - весна. Приходиш після зими, грієш легким поцілунком, сповненим насолоди та очікування більшого, і йдеш...
Я буду чекати тебе знову. Можливо, наступного разу твій поцілунок буде чимісь більшим, ніж легковажність...
Весна...
 
знимка: 16 IV 2017
с. Шманьківці
borys_javir: (molfar)


Великдень: а першою таки була жінка...

В богині Іштар / Астарти була сестра - володарка підземного світу, світу мертвих. Коли Іштар прийшла у її володіння, сестра вбиває поглядом смерті і підвішує на стовпі на гаку - розпинає. Через три дні Іштар воскресає.
Це стається в часі весняного рівнодення.

Іншою назвою богині Істар була Інанна - так її називали шумерці, мова яких досі вважається ізольованою і такою, що не входить у жодну відому мовну сім'ю (відомі з 4 тисячоліття до н.е.). Вавилоняни поклонялися Іштар, пов'язуючи її культ з Венерою, яка була третьою в астральній тріаді Сонце - Місяць - Венера (ця тріада також була відома і балто-слов'янам). Як вечірня зірка, вона уособлювала Венеру, а як ранкова називалася Ануніт - Люцифер (Осяйна; таким же епітетом у 1 тис.н.е. візантійці називали Богородицю, а римляни - Ісуса). Іштар в 12-7 ст. до н.е. входила і в жидівський пантеон, поки жерці Єгови не вчинили релігійної реформи, запровадивши юдаїзм.

В Европі в стародавні часи шанувалася споріднена богиня ранкової зорі - Еостра / Остара (згадана в тому числі у літописних пам'ятках 7-8 ст.н.е). Її ім'я традиційно пов'язується з прагерманським *austrōn «світанок», висхідним до загальноевропейського кореня * h₂wes- «сяяти, блищати». Похідне від цієї основи ім'я (реконструюється як * h₂ewsṓs, у спрощеному записі *Ausōs) носила одна з головних богинь праіндоевропейського пантеону - богиня світанку. До цього образу сходять грецька Еос (Ἕως, Ἠώς), римська Аврора (Aurora), латиська Аустра (Austra), литовська Аушріне (Aušrinė), ведійская Ушас (उषस्; uṣas), слов'янська Денниця, Зоряниця. З цієї ж основи утворилося загальноевропейське слово, що означає «схід» (англ. East, нім. Ost, голланд. Oost, швед. Öster, а також лат. Auster «південь»). Ім'ям богині названо свято Великодня у германомовних народів - Easter, язичницький варіант якого відзначається на весняне рівнодення. Спільність назв та навіть їхнє близьке звучання вказують на глибоку вкоріненість образу і його велику вагу в часі існування загальноевропейської мовної спільноти (3-2 тис. до н.е.).

Одним із символів Астарти була зоря поряд із місячним серпом. Цей символ можна навіть помітити на руїнах храму в Гьобеклі-Тепе - найстарішому із знайдених міст світу (10 тис. до н.е.). На зображеннях із Близького Сходу Іштар тримає в руках хрестоподібний жезл - звичайний хрест, стоячи на місячному серпі (християнська Богородиця дуже часто зображується таким же чином, що стоїть на місяці, оточена зірками). Зоря з Місяцем виступають як супутники у слов'янському фольклорі, а їхнє поєднання як символ було гербом в галицьких хорватів (зокрема, перший відомий герб Теребовлі, герб Тернополя), у балканських хорватів (відомий з 11 ст.н.е.), стало відзнакою чи частиною гербів багатьох шляхетських родин з галицьких земель.

Заглядаючи у минуле, можна висновувати, що на прадавньому етапі розвитку прапра-народи шанували Богиню ранкової зорі (була також пов'язана із богинею-Сонцем), яка була дотична до змін пір року: її вмирання (на осіннє рівнодення) символізувало зиму, а воскресіння (на весняне рівнодення) - весну. Іншими знаковими подіями у її житті було народження/переродження у світі мертвих (на зимове сонцестояння) та, можливо, весілля (на літнє сонцестояння). Віру в цю богиню перейняли різноманітні народи, зокрема европейські, арійські та близькосхідні, а фраґменти та рудименти вірувань існують досі - у назвах та обрядах до головних як язичницьких, так і християнських свят весни.

А першою таки була жінка. Мати. Богиня.
borys_javir: (обернув ся)
9 ІV 1099 - галичани, волиняни та половці розбили переважаючу армію русів та угрів над Вяґром під Перемишлем



Кривава розправа під Перемишлем 1099 року

Після поразки в битві на Рожному Полі, київський князь Святополк Ізяславич сподівався, що угри з дружиною його сина сина Ярослава поквитаються з галичанами. Десь на початку квітня змовники оточили Перемишль. Іпатіївський список містить два фраґменти про битву. В одному сказано, що “У сей же рік побиті були угри коло Перемишля”, тоді як інший уривок датує битву 9 квітня 1099 року (що неможливо хоча би тому, що вона відбулася щонайменше кілька днів опісля битви на Рожному полі) і містить більш розгорнутий опис.

В Густинському списку про облогу сказано, що: «...вийшла Ланка, княгиня перемишльська, мати Володарева, до Коломана, молячи його, щоб він не мучив облогою неповинний город і людей», але кульгавий Коломан відіпхнув свою рідну стареньку тітку ногою: «Негоже хороброму царю з жінками дружбу мати».

Якраз в той час після битви на Рожні Володар прийшов у Перемишль на поміч. А волинський князь Давид вступив в союз з галичанами і привів на допомогу половців. Іпатіївський список так описує події: "Ярослав, син Святополків, прийшов з уграми, і король Коломан [...], і стали вони довкола Перемишля по Вягру, а Володар заперся в городі. Давид же ... посадив жону свою у (брата її) Володаря, а сам пішов у Половці. І зустрів його [хан] Боняк, і вернувся Давид, і рушили вони оба на угрів. І коли вони ото йшли, і стали на нічліг, і коли наступила опівніч, то Боняк, уставши, від’їхав од війська і почав вити вовчим голосом. І відвився йому вовк, і стало багато вовків вити. Боняк тоді, приїхавши, сказав Давидові: «Побіда нам є над уграми завтра»...". Після того, як війська Боняка під час битви під'їздили до ворожого війська невеликими загонами, з ходу засипа́ли його стрілами з луків і швидко відступали, угри з русами посунули у бій, погнали за половцями і були оточені ними та галицько-волинською раттю.

Поразка угорсько-руських військ була дуже кривавою: внаслідок злагоджених дій половців, волинян та галичан, угри та руси втратили бойовий порядок, були збиті у натовп та в боях і під час невдалої втечі втратили чи не половину війська. Половці ще кілька днів добивали втікачів по лісах. Літопис Руський подає загальні втрати в районі 40 000 воїв, тоді як Ян Длугош пише, що угрів з русами загалом було 8000. Ярослав ганебно втік у польські землі. Святополк пізніше заклика́в інших князів проти Ростиславичів, але, ясна річ, не знайшов союзників для походу.

Перемоги на Рожному полі і під Перемишлем укріпили владу Володаря та Василька і забезпечили галичанам незалежність від Русі та Угорщини, дозволили закласти підвалини сторічної могутності Галицької держави...

З річницею перемоги над ворогами, галичани!
Галичино, будь щаслива!
borys_javir: (Default)

містика повні: чорний кіт, фіолетово-рожеве небо, зірка Сіріус на півдні та яскраве світло власне Місяця.

Read more... )

borys_javir: (обернув ся)
Субота 9 ІV 1099 року — військо галичан розбило армію русів на Рожному полі коло Золочева



Рожне поле 1099 року: чужого не треба, а своє — не віддамо!

Після осліплення Василька теребовлянського та галицької помсти за це, Святополк лютував. Йому вдалося організувати змову проти галицьких князів та їхнього волинського союзника. За задумом, він із руськими військами мав увірватися в Галичину через Волинь, а його син Ярослав з уграми — через Карпати. Мабуть, галичани дізналися про плани антигалицької коаліції, адже були готові до війни: звенигородські та теребовлянські полки зустріли переважаючих русів на самому кордоні, не давши їм пройти дальше, а перемишльські полки очікували угрів з русами в своєму рідному місті. Навіть союзні волинякам половці були закликані завчасно, адже встигли прийти зі степу на поміч Давидові та Ростиславичам аж під Перемишль.

Навесні 1099 року (орієнтовно, в березні) Святополк завдав поразки волинському князю Давиду і попрямував в Галичину. Але битва між русами та галичанами відбулась на галицько-волинському кордоні в урочищі Рожне Поле (між Золочевом та Буськом). У Літописі Руському події описані так: "Святополк же, прогнавши Давида, почав замишляти проти Володаря і проти Василька ... . І пішов він на них, і коли почули це Володар і Василько, пішли вони насупроти, взявши хреста, якого він цілував із ними на тім, що «на Давида я прийшов, а з вами обома хочу мати мир і любов». І переступив Святополк хреста, надіючись на множество воїв. І зступилися вони на полі на Рожні, ... Василько підніс хреста, говорячи: «Сього ти цілував єси. Спершу, коли взяв ти єси у мене зір очей моїх, а нині осе хочеш ти душу відняти мою. Тож хай межи нами буде хрест сей чесний». І рушили вони одні супроти одних до бою, і зступилися полки, і багато людей благочестивих бачили хреста над Васильковими воями, що піднісся вельми. І коли сталася велика битва і багато падало з обох військ, побачив Святополк, що битва люта, і побіг, і прибіг до Володимира".

Попри те, що Святополк ганебно втік до Володимира, а битва закінчилась цілковитою перемогою галицької дружини Володаря і Василька, вони не стали переслідувати переможеного ворога — їх чекала дорога до Перемишля, до якого вже підступали угри з дружиною Ярослава.

Перемоги на Рожному полі і під Перемишлем укріпили владу Володаря та Василька і забезпечили галичанам незалежність від Русі та Угорщини, дозволили закласти підвалини сторічної могутності Галицької держави...

З річницею перемоги над ворогами, галичани!
Галичино, будь щаслива!
borys_javir: (Default)




рідне небо.
хмарно.
і хоч уже весна, але ще може піти навіть сніг...

нічого, дочекаю сє ще часу, коли почую по радіо, же "над всьов Галичинов безхмарне небо"...
borys_javir: (обернув ся)
Ви замислювали сє, яков б могла бути рідна (галицка) мова, якби... якби, наприклад, на початку 13 століття Галичину не завоювала Руська держава Романовичів? До вашої уваги - галицка латинка, експериментально покладена на західнословянску основу. Себто, збережено ті риси, єкі були у старі мові від Лаби до Збруча, від Чехії до Галичини.



Звуково-буквова довідка:
Ô – «і» всередині слова, варіятивне ві (перехід о-і) на початку слова
I, Y – и, читаються однаково во всіх позиціях
´ - позначає довготу голосної
Ł – ў
U, V - огублюються в слабких позиціях (міжголосних чи міжприголосних)
Ú - виразне «у» з малопомітною протетичною «в»
KT - хт
L - нейтральне, а не тверде. L + приголосна = ль
Наголос слабкий, а не силовий, завжди на перший склад

O hobitach
Hobiti jsú nepomítný, ale starobulý nárôd, raníš čiselníjší níž dnes; lubjú mir a spokôj a dobre zoranú zemi: jejich úlubeným místom pro žitě buvalo selo s dobrými hospodarěmi. Nikdy nerozumíli pristroji skladníjší níž kováčské míchy, vodný mlýn či tkacký stanok, a nelubili je, choč umíli so znárěděm sě povoditi. I za starých časôv buvali jak pravidlo sě bojali „Velkých ludý“, jak nám ríkajú, a dnes sě nám nedajú na oči a těžko sě dajú najti. Dobre slyšú a majú bystrý zôr, a tož majú schylnôst k tlustnutí a nespíšú zbytečno (дарма), jsú však jurkí a kmítliví. Ôd počátku umíjú rychlo a ticho utíkti, když kolo bude nejaký velký človík, ktoróho nechčú pôtkati; a toto umíní rozvinuli do té míry, že človíkovi sě to móže zdati čarodíjné. Ale hobiti napravdu nikdy žádné čarodíjstvo nestudovali a jejich nepolapitelnôst (лапати – ловити, неможливість їх злапати) vyplývá tylko z jejich ôdbôrné zdatnosti, ktorú kvóli hobitské dídičnosti (дідицтво - спадковість), praktici a dóvírné blizkosti so zemjou nemožú vítší (більші) a nemotorníjší plemena napodobiti.
Jsú to malí človíčci, drôbníjší než trpaslici (ґноми): ménš korínástí a hranatí, i když napravdu nejsú tak menší. Jsú oni po-rôznomu vysokí, ôd dvóch do čtyróch stop našé míry. Nyní zrídka dorostajú tróch stop, ale ríjakú, že se zmenšili a že za starších dob buvali vítší. Dle (згідно) Červené knihy Bandobras (Bučivôj) Brał, syn Hromželíza II, mał čtyri stopy pět palcôv a môhł jízditi na koni. V cílých hobitských lítopisach buł prekonán (перевершений) tylko dvoma slavnými postavami (героями) dávnovíku, ale o té podivuhodné (вартій подиву) reči i bude naša kniha.

Переклад: Юрій ПОВАЛА.
Правки: Борис ЯВІР ІСКРА.

borys_javir: (Default)


розуміє життя той, хто вчиться у природи, в якій все відбувається не просто так, хоч іноді й раптово. наприклад, у Тернополі деякі дерева розквітнули в ніч з 5 на 6 квітня. точніше, на світанку, бо десь в 3-4 ночі були тільки пуп'янки, а в 9-10 ранку - уже квітки. здається, раптово? ні. малими кроками рослини готувалися до цвітіння, проробивши велику і важливу роботу.
так і в житті - усе найкраще завжди є підготовленим. яким би несподіваним чи раптовим не здавалося... :)

Read more... )
borys_javir: (molfar)


На запрошення організаторів тренінґу "Новий погляд" провів лекцію про етнічні релігії. Протягом заняття були розглянуті питання:
1. Що таке язичництво та хто такі язичники минулого і сучасності. Визначення терміну. Короткий загальносвітовий огляд сучасних етнічних релігій.
2. Філософські основи сучасного язичнитва. Ознаки етнічних релігій. Відмінність язичництва від семітських релігій.
3. Язичництво сучасності: проблеми традиційності та сектанства.

Дещо з цитат: 
«Язичництво - не просто ідеологія чи релігія, а спосіб мислення, спосіб життя. Язичництво - то позитивний, життєрадісний спосіб життя. Язичництво не можливо от так взяти і "прийняти", до нього можна прийти тільки самостійно. Цей рух може тривати постійно, є просто рубіж, коли стаєш язичником, але пізнавати світ, аби більш гармонійно з ним жити, можна все життя...»

«Цікавий факт, що власне традиційні й народні вірування та релігії, а також новітні спроби їх відродити загалом складають 21,7% людства, займаючи третє місце за кількістю сповідників у світі. А разом з різноманітними філософськими течіями - 38%, що є найбільшим показником з-поміж інших. Враховуючи тенденцію до збільшення, можна прогнозувати, що за певних умов саме ті люди можуть стати рушієм духовного оновлення Землі.»

Детальніше можна ознайомитися за джерелами: 
• Б. Явір Іскра,
Що таке язичництво та хто такі язичники?, dreamwidth.org, 2012-2016
• Б. Явір Іскра,
Релігії світу у %, - dreamwidth.org, 2012
• Folk Religionists, - pewforum.org, 2012
• Other Religions, - pewforum.org, 2012
• Naomi Schaefer Riley,
The God Profusion, - wsj.com, 2016
• Т. Сивак, Б. Явір Іскра,
Холотеїзм як філософська основа слов'янського світогляду, - dreamwidth.org, 2016
• Б. Явір Іскра,
Про богів та язичництво, - dreamwidth.org, 2012
• Б. Явір Іскра,
Так, трохи про світогляд, - dreamwidth.org, 2012-2013
• Б. Явір Іскра,
Думки про ідею етнічних релігій: Єдність чи Єдиність (одність)?, - dreamwidth.org, 2012-2013
• Б. Явір Іскра, А. Ясноок,
Рідновірські секти — проблема, що заважає язичницькому відновленню, - dreamwidth.org, 2016

Знимки: Aglaya Nogina та Павло Педько

borys_javir: (обернув ся)
30 березня 1084 року, Пасха - У боротьбі за спадщину батька Володар і Василько Ростиславичі розбили короля Русі Ярополка Ізяславича, зайнявши Володимир.



Повернення Ростиславичів — зачинки до незалежності Галичини

Після почергових завоювань Галичини, старої Хорватії, Руссю та Польщею на межі 10-11 століть, новий виток галицької державности почався із князя Ростислава, внука князя Ярослава Кривого, якого Карамзін назвав Мудрим. Ростислав народився коло 1038 року і втратив батька в 1052 році, у Володимирі волинському правив приблизно в 1056-1057рр.. Також під Ростиславом міг бути Перемишль, як один із Червенських городів. Між 1057 і 1064 роками його дружиною стала Ланка - донька угорського короля Бели І Арпада. Невідомо з яких причин, але 1064 року Ростислав подався у Тмуторокань, де йому належали частини Криму та Кубані, він успішно воював з племенами, що жили на Кавказі. Після віроломного отруєння Ростислава 3 лютого 1066 року, вдова Ланка зібралася в Угри до своїх рідних братів. Великий князь Ізяслав Ярославович синів затримав на Русі.

Після смерті батька, Рюрик Ростиславич, ймовірно, отримав Перемишль, так звану «країну гірську», яка перебувала у його владі до самої смерті. Молодші брати після загибелі батька жили "під домашнім арештом" у Володимирі на Волині - у свого двоюрідного дядька Ярополка Ізяславича, коронованого Папою короля Русі. Враховуючи, що старший Ростиславич вже мав ґарантований престіл, його брати вирішили сісти в інших князівствах, де сидів колись їхній тато. Зокрема, шукати пригод став Володар, який у 1081 році також подався до Тмутороканя, але там не затримався. Мабуть, опісля молодші князі Ростиславичі вирішили спробувати посісти престіл Волині. У 1084 році, скориставшись від'їздом Ярополка до Києва, брати втікли з-під арешту до Перемишля, де правив брат Рюрик, і, зібравши військо, прийшли на Волинь, де розбили короля Русі Ярополка Ізяславича та зайняли Володимир. Це сталося 30 березня 1084 року, на Пасху. Затрималися молодші Ростиславичі і на Волині недовго — не мали змоги закріпитися, тому при наближенні військ Всеволода Ярославовича та Ярополка ступилися з Володимира. Втриматися їм вдалося у галицьких землях: Володар - у Звенигороді, а Василько - у ще доруській Теребовлі. Це стало початком повного унезалежнення Галицького краю від Русі та світлою добою Ростиславичів у землях Галичини.

За нащадків Ростислава Володимировича Перемишль, а опісля й вся Галичина придбали максимально незалежний статус. Недарма, в 12 ст. західні джерела нагороджують Галицьку землю статусом королівства, а візантійські джерела характеризують Галич 12 ст. як самостійного партнера імператорів на рівні із великими державами знаного світу.

З річницею перемоги над поневолювачами, галичани!
Галичино, будь щаслива!
borys_javir: (капелюх)

 
якось я писав про те, що одного разу зайшов в магазин електроніки і попросив показати мені смартфон. включили. я переглянув програми, випробував камеру, запустив інтернет-оглядач. так, як це перший запуск, то програма запропонувала погодитися із умовами користування, які я, звісно, навіть не перечитував. відкрив пошук і ввів з цікавості "борис я". пошуковик першим варіантом викинув "борис явір іскра". навіть не "борис явір", як я себе зазвичай підписую, а повне ім'я та прізвище.
це ж скільки запитів у мережі має бути, аби з "чистого" телефону першим варіантом на "борис я" пошук пропонував "борис явір іскра"? хто мене так шукає?

доповнення про статті. є такий сайт Академія.еду, де різні дослідники виставляють свої праці. там є і мій профіль та мої праці. так той сайт мені раз на пару днів присилає повідомлення, що хтось шукав мене в Ґуґлі і знайшов мій профіль на Академія.еду. за останній місяць найбільше зацікавлених з Тернополя, Львова, Києва та Москви. хто вони?

доповнення про тарґетування. хто займається маркетинговими технологіями в неті знає, що особливості пошуку можуть різнитися, залежно від краю, країни, де перебуває шукач. так от, якщо в Тернополі на кириличний запит "борис я" мене видає на першому місці, то у далеких Карпатах - на третьому. тобто, запит про мене і на відстані 300-400 км від місця мого постійного проживання, є доволі популярним. хто у Карпатах мене шукає, я не переживаю - приємно буде, як будуть впізнавати в часі мандрів.

доповнення про латинку. вчора тримав у руках свіженький телефон із Китаю. перший запуск взагалі. навіть кириличної клавіатури нема. почав вводити "boris j" і, вуаля, - я третій у списку пропозицій - після jonson та jelzin vodka. повторю - третій у списку пропозицій латинкою. то хто мене так шукає?

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

July 2017

M T W T F S S
      12
3456 78 9
1011121314 1516
171819 202122 23
24252627282930
31      

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags