borys_javir: (обернув ся)


Галицький форум з питань децентралізації

було багато розмов про відкритість влади, про територіальні громади, про фінансову самодостатність громад, загалом - про чергову адміністративну реформу.
як представники влади, так, особливо, представники громадських організацій говорили про безініціативність населення.

цікавим є місце проведення - сучасний Будинок вчених, колишнє казино. цікаво, яка карта розігрується цього разу?

дякую Володимиру Павліву за запрошення та Даяну Галицькому за організацію поїздки.
borys_javir: (капелюх)
ЗЛОМЛЕНИЙ ДУХ
Борис ЯВІР, 2015-03-01

"Спочатку вони іґнорують тебе, потім сміють ся з тебе, потім борють ся проти тебе, а потім ти перемагаєш." © Магатма Ґанді



На днях мене намагали ся повчати.

Робив се один далекий знайомий, який тепер воює на фронті. Спочатку він до моїх дописів залишав недолугі і часто не в тему коментарі, які з часом зводили ся до особистих наїздів та нападок. Дійшло до спілкування через приватні повідомлення і там знайомий показав всю свою суть: погрози, цькування, обливання «гімном». Я не відповідав тим же, не повів ся на провокацію, бо особисті нападки — се ознака зломленої людини, ознака падіння духом і визнання поразки, коли нема що сказати як контраргумент до моїх доказів.

Ах, скільки пафосу було у його словах. Він захисник вітчизни? Ні. Захисниками Вітчизни були воїни Січових Стрільців та Галицької Армії, які після завершення військових дій стали культурною елітою нації. А риторика співрозмовника була схожою на риторику типового радянського солдафона-невдахи, який випив собі зайву чарку і знайшов для нападок начебто беззахисного інтеліґента.

Подібні нападки відбувають ся і на інших моїх знайомих, які не мовчать. Бо мовчати — остання стадія байдужости, остання стадія того бидла, яким нас робила і робить влада.
Говорити правду!
Зберігати честь!
Тримати ся духом!

"Я бачив ... юнаків з відірваними кінцівками, вони залишали ся без рук і без ніг, проте се не прирівняти зі знищеним духом - його не можна замінити протезом." © полковник Френк Слейд, «Запах жінки»
borys_javir: (ціхо)
Є майже в серци Свєщенної Галичини таке доволі значне містечко — Миколаїв. Перва згадка про него сє стосує 1570 року, но археологічні знахідки дают певність, же люди тут жили давніше. Правда, таке вражінє, же давніше тут сє жило як не ліпше, то більш по-ґаздівски.
DSCF5071_1
попереду - Миколаїв, а позаду - славнозвісний цементний завод
читати дальше про Миколаїв )
borys_javir: (ціхо)
Кедь покидаєш Свєщенну Галичину і заїжджєєш в Україну, то первим великим містом, єке випаде на шляху буде Проскурів. Мої друзі, єкі ту жиют сказали, же в місті до мого приїзду повалили два памнітники Лєніну (що то за жид, ви читали сте у попередні статті). Ся подія ня врадувала не на жарт.далі - про «притоку буха» )
Xm_DSCF4763_1
© Борис Явір Іскра, 2014-02-23/24
не спеціально для Галичина.info

borys_javir: (ціхо)
Кедь покидаєш Свєщенну Галичину і перетинаєш віковічний кордон з Поділєм, то перше місто, єке зазвичай сє трафлєє на дорозі — Волочиск. Єк збирав им сє в дорогу, то мої друзі з Проскурова сказали, же спеціально до мого приїзду ту скинули памнітник Леніну (то був такий жид-підорас, який брав пеньонзи в капіталістів і будував ілюзію комунізму). Для мене, порєдного галичєнина, та оказія - то була сердешна радість.
читати про *бать-копать )

DSCF4731_1
© Борис Явір Іскра, 2014-02-22
не спеціально для Галичина.info


borys_javir: (ціхо)
Колись я таки достукаюся до Твого серця.
Коли Ти нарешті вирішиш відкрити, то застанеш давно зів’ялі троянди, простиглі сліди та лист.
Лист із ніколи і завжди актуальними словами.
Листа підхопить вітер і понесе в далекі тумани.
Ти так, можливо, і не дізнаєшся, як сильно я тебе ....

Туман...
Вітер...
Ніколи і завжди...
Достукаюся до...

P300113_17.02_2

Якщо Ти вирішиш таки дізнатися, то будеш знати, де мене знайти...

© Борис Явір Іскра, 2014-02-16
borys_javir: (обернув ся)


а я живу у нікому непотрібній країні своїх мрій. країні, король якої запив, уряд якої саморозпустився, народ якої сам не знає, хто він... і от сиджу поміж порослих мохом та плющем руїн і звідкись чую гуслі. то співають мавки, ще більше затягуючи мене у ту чарівну та сумну ілюзію...
borys_javir: (обернув ся)
ГП_Король без королівства

Я маю честь сє знати із корольом, правдивим корольом з «блакитнов» кірвов у жилах, з інтеліґентним вихованьом а добров освітов. Сей король розумний, навіть хитрий а трохи дивакуватий. То нормально для королів епохи національного романтизму. І байдуже то, же зараз епоха національного нігілізму - в каждої нації свої епохи.

Сей король має сво́є Королівство. Королівство з містами а селами, будинками а полями, лісами а ріками, дорогами а бездоріжжьом, мостами а стінами, із своїми людєма. А основне - із сво́їм духом. Дух  сего Королівства древний, гейби пожовклі літописи а свіжий, єк цвіт у маю. Дух сей живий - дає сили жителям королівства а страшит го ворогів.

Лиш заввага є єдна - Королівство се не підвладне королю. Вно жиє якимісь своїм життьом, люди платє податки окупаційні владі, ліс йде на меблі для зайшлих бояр, а ріки витікают у чуже море. Урєд Королівства зараз недіяльний, бо більшість міністрів колабораціонували чи пішли у підпіллє, войско спит по схронах, ждучи мобілізаціного указу, якого нікому підписати. Лиш десь у серци Королівства хтось іноді підніме тост за невідомого му короля і з надійом сє подивит в сторону гір, єкі, єк ніхто єнший, тримают Традицію.

Но все так не буде. Ще сє збере оновлений урєд, ще буде підписано мобілізаційний указ для каждого з нас, ще будут відновлені повалені мости а в усєкий ґрад прижене вістун з новинов про відродженє Королівства... Ще смо запануємо на свої земли...
У свому Королівстві Галичина...

© Борис Явір Іскра, 2013-11-13
borys_javir: (ціхо)
Сьогодні, повертаючись додому від подруги, у скверику між житловими будинками, магазином та педагогічним університетом помітив у снігу жовту троянду. Самотня...

А уява вже змалювала, як якийсь хлопець стояв під вікнами коханої, не дочекався її й залишив квітку, як нагадування про свої, відкинуті нею, почуття...


Не знаю хлопця.
Не знаю дівчини.
Але квітки, що стоїть на морозі, жаль.

_ _ _
© Борис Явір Іскра, 2013-01-30
borys_javir: (ціхо)

Частина політично стурбованих українців дуже стривожилася, коли Шимон Перес порадив українцям забути про свою історію. Часто небезпідставно вважають, що жиди впливають на політику, економіку не тільки своєї держави. Але вони впливають не тільки прямо, вони часто є тим прикладом, якому слідують інші — їхні фізичні та ментальні раби. Яка ознака раба? Найбільша в тому, що раб не стільки прагне волі, як прагне мати своїх рабів. Так і частина сучасних українців не стільки прагнуть волі, якої вони, до речі, ще аж ніяк не здобули, а прагнуть мати своїх рабів, прагнуть інших утримувати у такій злиденності, передусім ментальній, в якій самі живуть.

Ті українці кажуть галичанам та іншим етносам у межах сучасної маріонеткової імперії під назвою Україна, що історію, крім спільних духовних надбань культури та літератури, варто відкинути. Вони наголошують на «спільному походженні», хоча генетика показує протилежне. Вони наголошують на спільному минулому, хоч насправді історія показує інакше. Ми достатньо різні генетично, історично, мовно і ментально. Ми можемо жити в одному державному утворенні, але якщо воно буде сформовано за іншими принципами, ніж є нині. Але є варіанти, більш реалістичні:

* повна асиміляція і поглинання Галичини Азією,

* самостійність такої міри, аби Галичина не втратила своєї самобутності.

Перший варіант, на жаль, перемагає. Те, чого не змогли зробити кагани та варвари минулого, робить байдужість сучасного. Повторюся, але най так буде, бо нація, яка нині не має гідності, завтра не буде мати хліба й взагалі нічого. Якщо ми, галичани, забули про звитяжні бої предків-склавинів, про велич Білої Хорватії, про міста, свого часу більші від Києва в десятки (!) разів, про перемоги на Рожному полі, над Віґором, про королівський період, про славних опришків, то ми заслужили, що й про нас забудуть... І тільки сіро-чорні галки час від часу сколихуватимуть тишу своїм жалібним кряком за Галичиною...

Тому історію треба вчити! І треба вчити її у зв'язку із мовознавством, генетикою та іншими дисциплінами. Бо, як сказав той самий Шимон Перес, «коли відкриваються очі, починаєте більше бачити і більше створювати, і навіть сьогодні ми наполовину сліпі» ...

_ _ _

2012-11-29

Борис Явір Іскра

borys_javir: (ціхо)
Багато хто захоплюється фільмом «V - означає "вендета"», особливо прихильники правої ідеології. Але ж, придивіться: режим, проти якого бореться головний герой фільму, є не просто тоталітарний, а ґрунтується на поняттях "нація", "віра в бога", "християнство", "соборність країни", "Англія понад усе!", прапор у них червоно-чорний (віддавна це прапор, який використовують "ультра" різних країн). І коли сьогодні частина ультра-правих (як і ультра-лівих) намагається боротися з інакомислячими (особливо інтеліґенцією), то це знак того, що може прийти час, коли настане пора повстати проти тоталітаризму, незалежно від його забарвлення і гасел, з якими він будується.
Будь-яка особиста свобода вартує більше, ніж примарне загальне благо, побудоване на домовинах волі.


_ _ _
2012-11-06
Борис Явір Іскра


borys_javir: (ціхо)
короткі замітки про...

Потяги
Я люблю їздити потягами. Може тому, що їдеш наче вічність і встигаєш оглянути в черговий чи перший раз пів Галичини. А може і тому, що проїзд у потягу зазвичай дешевший від проїзду в автобусі. Чи навіть тому, що можна у вагоні сісти (інколи навіть лягти), витягнути ноги і поспати.
Також у потягах часто не так і багато народу — усе на відміну від інших видів громадського транспорту.
відчути совок )
borys_javir: (Default)
Якась така мода пішла казати "я не ображаюся, я роблю висновки"...
Не ображатися на ті чи інші речі можна у двох випадках - коли ситуація справді не є образливою (тоді і так все ясно) і коли почуття образи ховається глибоко всередині, а назовні проектується вдавана байдужість і "роблення висновків".
Помітив, що люди зазвичай не роблять висновків, а якщо роблять, то радше деструктивні, а не продуктивні...

Колись я не вмів писати, плавати, їздити на ровері, водити авто, вигравати в Unreal Tournament... Мені здавалося, що люди, які це вміють робити, роблять це з легкістю і прийшли до успіху з легкістю. На опанування навичками перелічених вище вмінь ішов час. Я навчився писати, плавати, їздити на ровері, водити авто, вигравати в Unreal Tournament. Тепер я знаю, чого вартують ці вміння. Я отримав неоціненний досвід.
Я не вмів ображатися і не розумів, що відчувають люди, які ображаються... Але завдяки Їй я навчився ображатися. Навчився не заради когось, а - заради себе. Тепер я відчуваю тягар образи і я знаю, як є на душі, коли хтось скаже несправедливо криве слово, вчинить супроти мене негідний вчинок. І я зрозумів, як було на душі у кожного, кому свого часу я завдав болю. Мої пробачення тепер щирі, бо щиро співчувати чужому болю може лиш той, хто відчув власний.

А ті, хто "не ображається"?
Не вірте їхнім вибаченням - вони не щирі.
Коли людина не усвідомлює, якого болю завдала вам, не вміє перейнятися вашою бідою, то усі її перепрошення - лиш формальність, глуха стіна, за якою часто ховається ранима душа. Насправді, такій людині хтось і колись завдав болю, який, можливо, болить і досі, але й вона сама собі в тому не зізнається, намагаючись закритися вуаллю байдужості...

Робіть висновки...
Ображайтеся...
Прощайте...
А основне - не будьте байдужими...

_ _ _
2012-04-12
Борис Явір Іскра
borys_javir: (ціхо)
Якось я потрапив у місто Борислав. Яка причина мого приїзду туди - це тема окремої розмови. Сьогодні ж поговоримо про славетне місто та мої враження від нього.

Борислав у знимках та враженнях... )
borys_javir: (Default)

Час героїв помер... Християнський бог його вбив, не залишивши людям нічого, крім страстотерпців, страху і сорому”.

(с) король Беовульф, кіно “Беовульф”

Є події, які мене сколихнули до роздумів над питаннями геройського чину. Чому зараз він, якщо і є, то блідий, часом негідний, а переважно сприймається із осудом?

Я маю відповіді на ці питання, відповіді пов'язані із релігією (наразі у білому світі панує релігія мучеників, а не героїв), масовою культурою споживацтва (яке геройство, як вияв сили духу, коли більшість живе в гонитві за матеріальними цінностями?), утворенням ґлобального суспільства (нівелює чин одиниць), позірним тероризмом та системою страху (спеціальна робота на підвищення паніки серед населення, адже застрашеними особами легше керувати) та іншими чинниками. Я маю ці відповіді, але їх вже багато років майже ніхто не хоче чути. Слухати — слухають, але не чують...

 

Мене не лякають бурі, що охопили горизонт, і я не боюся винищувачів, які несуть руйнування. Мене не зламати, мій дім тут, в цьому наметі, я повноправний господар, і завтра буде таким, яким його зроблю я”.

(с) Муаммар Каддафі

Я не з тих, які є прихильниками “твердої руки”, які радше б жили в тоталітаризмі, ніж у вільному суспільстві, але є неоднозначні постаті, думки та діяльність яких мені подобається. Лівійський полковник взяв на себе місію не підкоритися тим, які свого часу ножами-кордонами покроїли тіло мого народу, тим, які свого часу топили у крові не одну державу задля подальшої наживи, тим, для яких є визначальними не правдиві інтереси того чи іншого етносу, а власні меркантильні інтереси, інтереси тлінні, але такі, які передаються від одного до іншого покоління так завних “світових лідерів”. Їхня вищість над світом не підтверджена нічим справді арґументованим: ні кращої крові, ні вищого рівня інтелекту, ні благородніших поглядів та дій. У них є лише один арґумент — військова сила, сила яка їм дісталася внаслідок байдужості тих, які свого часу ішли голосувати, аби проголосувати, а не розібравшись у реальних намірах та вчинках кандидатів.

Народ, який сьогодні не має честі, завтра не матиме хліба”.

(с) Давид Рікардо

А скільки таких народів, квазінацій, етносів зараз? Мабуть всі ті, які дозволяють негідним одиницям правити над собою, які у кожному гвинтику системи бачать цілу систему. Забувають такі люди, що прав не дають, їх завойовують (перське прислів'я). Але Геґель був правий: “Жодна людина не може бути героєм для лакея. Не тому що вона не герой, а тому що лакей – тільки лакей”. Споживацьке суспільство, виховане на принципах підкоренню сили йде у нікуди і тьма віків його щоразу більше поглинає.

 

Лиш тому належать щастя й воля, хто кожен день іде за них у бій.

(с) Йоган Вольфґанґ Ґете

Лиш боротись - значить жить...

(с) Іван Франко

Класики світової думки висловилися так, як би міг висловитися я. Адже життя — борня, і той, який бореться, то живе, він горить, наче вогонь, який несе іншим світло. У часи тьми це дуже важливо для суспільства — люди, які будуть нести світло, які будуть запалювати інших, які гвинтик за гвинтиком розкрутять закостенілу систему.

Можна по-різному оцінювати світогляд наших предків, але я вважаю, що корисним було б перейняти їхню віру у те, що людина потрапляє у кращий світ, живучи чесно, справедливо, та здійснивши геройський чин. Можна вірити чи не вірити у бога/богів, але “Боги не зроблять за нас то, шо ми маємо зробити самі. Нам потрібний герой” (с) король Грудґар, фільм "Беовульф".

Нам потрібен герой!..

У народній пам'яті він буде оспіваний на століття, стане тим, кого пам'ятатимуть віками, він житиме у людських серцях суб'єктивну вічність... Для когось він залишиться героєм, для когось, можливо, стане богом, безсмертним богом...

 

Для богів смерть є лише забобоном.

(с) Ніцше

Нам потрібен герой!..

 

_ _ _

23-24 березня 2011

Борис Явір Іскра

borys_javir: (ціхо)
DSCF4559_1

Я погляну в твої очі
І побачу здивування,
Коли я тобі признаюсь
У таємному коханні...
Ти мов та зоря, мов та зоря...
Все не моя, все не моя...

Любов ненависті сильніша,
Покличу я, ти відзовись,
Лиш ніч одна, лиш ти і я,
І все не буде, як колись...
Ти мов та зоря, мов та зоря...
Все не моя, все не моя...

Нарешті іграм вже кінець,
Байдуже те, що кажуть інші,
А не можу зупинитись,
Тебе все люблю більше й більше...
Ти мов та зоря, мов та зоря...
Все не моя... Будеш моя!..

2011-02-06
Борис Явір Іскра
"Шепіт Місяцю"
borys_javir: (Default)

усім фортецям присвячується...

...на нас двох одна й та сама купа каміння...

різниця лиш в тім, що я будую міст, а ти - стіну...

 

Усе починалося так романтично... погляди... твої дзвінки і моя симпатія... твоя симпатія і твої вагання... і мої признання... побажання чарівних снів і цьомки на ніч в перемішку із моїми віршами... твої вагання і мої признання...

 

Час від часу ти гралася у фортецю... ти закривалася і достукатися до твого доброго серця було неможливо... ти ставала інакшою... іншою людиною, просто дзеркально інакшою... я не сприймав таких змін, адже я був постійно до тебе добрий...

 

N: ...це я так будую свої високі мури!

BJ: ти хоч пилюкою свого ненадійного пісковика засипати мої окопи? ха, наївна!

ти хоч там своїм мулярам скажи, де пісок, де цемент, а то бідні не будуть знати, що з чим змішувати...

і скажи, аби до розчину води дали - а то сухим будуть перекладати...

забудувалася?

чи розгубилася у виборі підходящого каменя, яким би в мене кинути? :)

а... зайнята... ну, будуй, будуй...

N: та ні, я просто-на-просто пішла шити свій прапор!

BJ: а... ну, так, аби у мене було більше задоволення, коли візьму фортецю - хоч шось в руки попадеться? :))

N: чому ти такий впевнений шо її візьмеш?

BJ: та всі колись фортеці валяться... :))

N: вот як закінчу з мурами, то візьмусь з нову фортецю

BJ: а... ту, яку я маю взяти приступом? :))

N: ти не зможеш її взяти

BJ: не будь така впевнена...

N: ти теж

BJ: в житті буває всяке...

я багато шо зможу... і можу...

тому ти не зарікайся..

 

Але такі часи проходили... інколи... і... ми ходили “за ручку” чи тримаючись за мізинчики... так мило... я вірив у спільне майбутнє... а ти “мала на мене плани”... ти казала, що у мене гарне прізвище і ти б хотіла таке мати... ти казала “так, я вийду за тебе”... але...

 

Тобі подобалося мене провокувати і “тримати в тонусі”, як ти говорила своїм подружкам, з якими постійно гралася у конкуренцію... зі мною ж гралася в образи і мовчанки... не брала слухавки, бо так хотілося... плакала, читаючи мої, присвячені тобі, вірші... і далі гордо мовчала... розказувала сестрі, що мріяла про мене віддавна, а зі мною гралася у байдужу... я тебе постійно мусів завойовувати...

 

Прийшов момент, коли ти занадто перейшла межу у своїх провокаціях та своїй фортечності... я терпів роками, а тут зірвався... мабуть, вперше сказав тобі лихе слово...

 

ми

Я зняв облогу твоєї фортеці... А ти так і не зняла захисту... Я пішов воювати у інші краї, а твої воїни так і стоять на високих стінах, понищених роками наших воєн... Їхні стріли вбивають усіх моїх поштових голубів... Ти так і не здогадуєшся, що вони несуть листи про те, що війну завершено...

 

У цій війні нема переможців... Лиш переможені — ти і я... Переможені нашою дурістю... Ти і я...


_ _ _

2010-12-08

Борис Явір Іскра

borys_javir: (ціхо)

Казав мені недавно В'ячеслав Стебницький, що в Европі наразі популярним є стиль писання прози щось типу імпресіонізму — коли люди описують свої повсякденні враження. То, мабуть, вплив інтернету та блоґової сфери. Уривки почуттів, вражень з часом складаються у майже повноцінні твори, з яких читач отримує не високохудожній, але зрозумілий йому продукт.


А я от їду* в холодному пост-радянському потязі і захотілося написати про справжніх друзів, про коло довіри, про недовірлицю та “озонову діру”, про награну приязнь і хронічну толерастію, яка замінила здорову толерантність. Це мабуть будуть просто думки в контексті і без, уривки думок та, можливо, навіть уривки уривків...


пост-радянщина...

Я люблю їздити потягами. Може тому, що їдеш наче вічність і встигаєш оглянути в черговий чи перший раз пів Галичини. А може і тому, що вони зазвичай дешевші від автобусів. Чи навіть тому, що можна сісти (інколи навіть лягти), витягнути ноги, не так багато народу — усе на відміну від автобусів.

Але у наших потягах (мабуть, як і в цілому суспільстві) панує пост-радянщина. Це поняття не можна на 100% передати якось словами, ним можна тільки ментально заразитися, його можна відчути на собі лиш практично...


В Україну приїхала група із Еспанії до своїх родичів. Бориспіль, Київ, а там на потяг до Львова. І у пасажирському потязі середнього класу по ліжках, а тим більше по землі, бігали таргани. Еспанці були шоковані. Провідниця тарганів іронічно назвала “наші друзі”. Еспанці ще довго згадували отих маленьких і незвичних їм “наших друзів”...


Ласкаво просимо до пост-радянщини! Ой, до наших поїздів/міст/суспільства...

я не знаю, як ти, але я з тобою дружу...

з ним ми не говоримо на філософські теми та про вищі матерії... але коли треба допомогти один одному — ми завжди на підхваті...

з ним ми зовсім різних музичних смаків, інший смак на дівчат та навіть їжу... але він проводить репетиції у мене в кімнаті і один щодо іншого - ми завжди готові допомогти...

з нею ми можемо чогось не погодити, сперечатися цілими днями... але вона мені наче рідна сестра і коли щось комусь треба помогти - ми завжди на підхваті...

вона не поділяє моїх світоглядних поглядів, але, незважаючи на це, ми доходимо згоди навіть в найбільш спірних питаннях...

ми можемо не розмовляти місяцями, але коли зустрінемося — нам завжди є про що поговорити... нас єднають яскраві спогади... вона одна з небагатьох, кого я б хотів бачити в себе на дні народження...

з ним я можу говорити на філософські теми, про дівчат і про комп'ютери... він один з небагатьох...

я міг би продовжувати цей список... їх багато... хтось тут себе впізнає, хтось ні... але майже під кінець наведу слова одної хорошої подруги, яка в часі невеличкої суперечки сказала “я не знаю, як ти, але я з тобою дружу...


я був на вечірці... велике збіговисько знайомих... і друзів... дехто з тих, хто явно чи не явно називає мене своїм другом часом падав на “мороз”... але раптом йде коломийська дівчина, з якою я не так і знайомий... і вона дарує мені теплі дружні обійми... це було теплом для мого серця...


якщо ти друг, то це 7 діб на тиждень, 24 години на добу, 60 хвилин на годину...


так, до слова...

кілька фраз, думок які чомусь запам'яталися чи прийшли в голову...

про коло довіри: ...як я можу довіряти людині, яка не довіряє мені?..


про пам'ять: “...ну і що, що я не маю такої пам'яті?.. зато я щасливий”...


про час: ...я перепрошую за те, що можу кудись прибути невчасно — запізнитися чи зашвидко... просто для щасливих часу не існує...


про роботу: “...останнім часом у мене стосунки тільки з роботою і замість задоволення я отримую гроші...”


суцільна толерастія...

це так, під кінець цієї оповідки...

...вона бореться за права кольорових та геїв, а здорових чоловіків зневажливо називає “хлопами”... цікаво, як би вона поставилася до того, аби її дочку відтрахав негр?..

...він любить командувати у родині і йому не заперечиш, але перед начальством стелиться, наче килимок...

...вона носить на руці браслетик “проти насильства”, але що вона зробила для того, аби в державі зменшити суспільні умови, які провокують на вчинення насильних дій?..

...він по-звірячому замордував кілька сімей, а його визнали непідсудним через психічні розлади і держава буде цю скотину годувати до кінця життя... а ти б годував вбивцю своїх дітей?..

...він виступає на мітинґах за зміну корумпованої влади, за люстрацію чиновників, за свободу слова і демократію, а сам, будучи викладачем в університеті, бере хабарі і утискає студентів... кому ти будеш довіряти?..

zero TOLERANCE
малюнок у вагоні потяга

Народ, скуповуйте пневматичну і газову зброю... Бо прийде той час, коли виявиться, що ґралі і коси вже давно застаріли...


* на час початку написання

_ _ _

5 грудня 2010

Борис Явір Іскра

borys_javir: (Default)
цитати...
лист подрузі...

я змінився...
в цьому плані і в іншому...
в чомусь на краще, в чомусь на гірше...
я зробив висновки...
і ти зроби висновки про мене... бо таке враження, що взявши мірку раз, ти нею міряєш мене постійно...
я став менше довіряти людям... навіть близьким...
я зрозумів, що більшість, кого я зустрічаю, не цінує ні любові, ні дружби...
я зрозумів, що саме ті, хто називає мене егоїстом, самі є егоїстами...
я став все більше спалювачем життя...
я зрозумів, що чим більше мені дорікають, тим більше від мене очікують (навіть підсвідомо)... а надмірні очікування мене дратують, адже я така ж проста людина, як всі...
я все більше закриваюся і мені стає на інших байдуже - я стаю таким, як більшість...
під впливом інших я все більше перестаю вірити у любов та дружбу... у мене зникають ці почуття до тих, які хоч раз таким чином повелися зі мною...
я навчився від інших ображатися і не прощати... бо інші так чинять зі мною...
але ще досі я щоразу міряю інших новою міркою, на від міну від них, які постійно міряють мене сталими мірками...

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

September 2017

M T W T F S S
    123
4567 8 910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags