borys_javir: (radio)
Одне із моїх оповідань вийшло у газеті «Вільне життя».

HP_scan_ZCN_1
borys_javir: (radio)
Одне із моїх оповідань вийшло у газеті «Вільне життя».
HP_scan_BZMD_1
borys_javir: (radio)
Одне із моїх оповідань вийшло у газеті «Вільне життя».
HP_scan_DJ
borys_javir: (radio)
Одне із моїх оповідань вийшло у газеті «Вільне життя».
HP_scan_HH_1
borys_javir: (radio)
Одне із моїх оповідань вийшло у газеті «Вільне життя».
HP_scan_DR_1
borys_javir: (обернув ся)
ГП_Курвізм_P1100838

...я не думаю, же всі жінки розпусні, я на се сє надію… © невідомий*

Єкби хто у Свєщеннів Галичині проводив рейтинґ продажности, то є велика певність, же галицкі курви, про єких тут і сказано, відав, багато не буде, би в тім списку сє впинили на єкімсь скромнім місцю. Перві місцє в рейтингу б зайнєли політики, історики, менти, судді, журналісти, податківці та всєкі там фест і не фест дрібонькі чиновники, єкі взєли в облогу галицкий нарід і ссут з него соки, ги п’євки кірвицю.

Колись давно, ще за Бабці Австрії, продажних політиків в Галичині називали хрунями. Правда, тогди вчителі, поліцаї та судді були більш чесними, інакше б слово хрунь стало позначєти всіх загалом продажних людий. Таких в Галичині не є багато, але єкийсь всесильний Зловмисник розставив їх поруч з ідійотами, же вни сє трафлєют на каждім кроці. Будь-єка місна рада будь-єкого населеного пункту Галичини (не лиш Галичини, але то вже єнша історія) прийме будь-єке рішенє, єке файно змащене. Файно змастити - то покласти в руки потрібної людини бажєну для неї суму. Людина буде мала нову шубку собі чи жінці, нове а́вто, новий поверх котеджу, новий басейн чи просто новий плюс до банкового рахунку. А той, хто мастит, буде мав, чєсто, ще більшу вигоду і наступним місцьом, де він буде мастив, буде рада вищого рівнє.

За гроші сє продают єк не всі, то багато хто. Під впливом партійних гроший і охоти до влади, люди сє змінюют в гіршу сторону, не чуют єнших людих, зраджуют давніх друзів. У борьбі за доступ до крихт з великого і недоступного більшости корита, є такі нечестивці, єкі ладні продати і самого себе і вшитку свою родиноньку, лиш би мати хвилинну вигоду. Так продают голоси на виборах, так продают історію во ім’є великих ідей та, чєсто, дрібоньких гроший, так продают справедливість во ім’є дрібоньких ідей та, чєсто, не дрібоньких гроший…

Правду кажучи, є ще гірша сторона курвізму. Ї мож окреслити словами «хто дорого сє продає, той тано сє віддає». То про людий, в єких низка самооцінка і єкі себе не цінуют, зато шукают цінуванє в єнших. Наприклад, єдна дівчина була із своїм хлопцьом троха стримана, а на людьох грала компанійську і кокетливу особу. Через що вони сє посварили? Звісно, через курвізм… Вона, відав, належєла до войска гордих красунь (такого типу є і хлопи), єкі жиют за руским принципом «возбудім і не дадім»: нормальний хлопец стоїт перед вибором потратити на таку красуню чєс і $ (квіти, ресторани, всєка романтиа), чи дати в 2-3-N разів меншу суму випадковій курві і отримати практично той самий результат, значний % єкого так чи інакше будут складали любощі. Но не всі порєдні хлопці готові чи хочут шукати дівчєт на єдну ніч, ходячи по сумнівних барах, клубах - є ж робота, єнші справи, а для житє сє хоче знайти Ту найкращу і, бажано, єдину. А от, єкби були борделі, то се єнше діло - тоді б кожен порєдний галичєнин міг би після тєжкого робочого дня піти до професійних сертифікованих провірених курвів. А надто горді кралі були б «в прольоті», і попит на дурних шмар би впав - всі б ґонорові чоловіки ходили до професійних курвів… Або, що зіправди ліпше, проводили б чєс із ніжними та люблєчими жінками, цінуючи єден їдного не за гроші, а за душевне тепло, єкого не купиш...

Сей курвізм - то не є причинов, то є наслідком. Причинами є позірна недоступність того, чого сє хоче, но змога то одержєти в доступний, но не все законний чи моральний спосіб хоча б того ілюзію. А за чєсів Бабці Австрії курви були леґалізовані: дієли офіційно замільдовані борделі та навіть відповідний супровід при войску - для піднятє бойового духу. Логіка зрозуміла - коли задоволений статевий інтерес, то значна чєстина суспільства буде хотіла тілько добре поїсти. І добре поспати. А єк і то задоволено, то робити революції, грати сє в продажних політиків (істориків, журналістів, суддів і так далі) будут єдиниці… Тому в Свєщеннів Галичині треба зробити борделі, ріжні такі борделі - із політиками, юристами, журналістами, істориками, ментами і так далі… А зібрати там вшитких продажних, вшитких, хто хоч раз сє продав за пачку гроший чи хвилинну вигоду. Така атракція, відав, б приносила файні прибутки Королівству, адже все сє знайде хтось, хто хоче за гроші отримати послуги, а не щирість, справедливість, правду, єких не знайдеш в склепі…

Дорогонькі порєдні галичєни, цінуймо себе, свій чєс, своїх близких та сє не продаваймо. Ні за гроші, ні за солодкі обітниці.. Ми - не товари на полицьох сільского склепу, ми - кірва і ґонор землі нашої - Свєщенної Галичини...

_ _ _
*ся цитата не синте має відношенє до статті, но закликана привернути увагу

© Борис Явір Іскра, 2014-03-13
borys_javir: (radio)
Одне із моїх оповідань вийшло у газеті «Вільне життя».
HP_scan_PH
borys_javir: (обернув ся)
ГП_Прикордоннє

Свєщенна Галичина - то навіть більше, ніж єкий Всесвіт, но сей Всесвіт є в єкімсь яйци-райци, він не встиг ще пукнути докінцє і сє поширити на світ реальний. Тому майже півтори тисєчі років з Галичини вийшли вшиткі західні слов’єни і сей рух у світи сє продовжує, но наша шкарлупа ше є, ше не розбита. І біда в тім, же те яйцє-райцє каждий сусід хоче мати, бо свойов інтуїційов відчуває го незнищенний творчий дух, ту зиндру, єка творит ватру історії, єка по каждій зимі, по каждім лихоліттю проростає, єк трава і цвіте, єк ромен. Дух сей живий - дає сили порєдним галичєнам а страшит їх ворогів. Тому галицкий світ - то є світ постійного прикордонє, світ за шкарлупов-границьов.

Ся обставина витворила і особливу натуру порєдних галичєн. Вони троха старосвітскі, єк старосвітсков є сама Галичина а вшитка Европа. Вони все троха гейби з минулого столітє чи минулих століть, кедь Свєщенна Галичина була Европов теж політичнов, а не лиш географічнов. Вони чєсто не знают і двох слів зліпити по-англійски, но розуміют і ше й говорєт мовами чи не вшитких своїх сусідів - українців, полєків, навіть мадєрів, румунів, москалів а німців, словаків, чехів чи білорусів. То є типові люди прикордонє, для єких ґлобальний світ сє зачинає зі світу (навіть Всесвіту) локального, місного і сей місний Всесвіт є більш важним, ніж світ поза ним, бо світ поза ним сє зачинає саме тут.

Прикордонє порєдних галичєн - явище внутрішнє. В роду каждого порєдного галичєнина є трохи з так званих русинів, полєків, а навіть словаків, чехів чи українців, но зіправди то все люди із спільним хорватским коріньом, єке колись-давно сє витворило на схилах від Карпат до Медоборів. Но ті границі чєсто проходєт в самім серци каждого порєдного галичєнина, тому він розуміє вшиткі мови, а особливо мову сліз та сміху. Саме тому порєдні галичєни стают своїми, де б не поїхали, но чєсто сє почувают чужими поміж єнших порєдних галичєн.

Прикордонє порєдних галичєн - явище зовнішнє. Каждий порєдний галичєнин годен вас відвезти на сей уєвний, но такий моцний кордон Галичини, до єкого - го воля і власть, а за єким - він чужак. Каждий порєдний галичєнин покаже, де - ше галицке село чи місто, а де - вже не галицке, де - ше галицкий ліс, а де - вже не галицкий, де - ше галицка ріка, а де - вже не галицка, де - ше галицка дорога чи бездоріжє, а де - вже не галицка дорога чи бездоріжє, де ше жиє го дорогонька родинонька, а де - вже не дорогонька а чєсто і не родинонька. Ніхто і ніґде так не потрафит, крім порєдного галичєнина.

І так триває, зак ми, порєдні галичєни, жиємо за чужими границєма, за чужими кордонами. Но все так не буде. Ше сє зберемо докупи, ше постане галицкий урєд, ше буде підписано зазивний указ для каждого із нас, ше будут відновлені колись повалені мости а в усєкий ґрад прижене вістун з новинов про відродженє Свєщенної Галичини... Одної ночи ми перенесемо кордон із чергами, знервованими водієма а пішоходами, із сплєчими прикордонниками - по Збруч. Тихо, мирно, із галицков впертістьов і моцно жєртуючи. На ранок ми сє проснемо в зовсім єншій країні і ше смо запануємо на свої земли… У свому Королівстві Галичина

© Борис Явір Іскра, 2014-01-17
borys_javir: (обернув ся)
ГП_Галицка ностальґія

Більшість порєдних галичєн сє вродило при других совітах. То були тоті самі, же перві, но прийшли вдруге і надовго. Галичєни пережили правдиве кріпацтво, перестройку і кілька років суцільної недостачі - товари були дешеві (славнозвісна «ковбаса по два двайцєть»), но їх мож було купити тілько за талонами і то по вистоюваню черги ще з ночи - «світле майбутнє»… Каждому порєдному галичєнинови поверхово патріотичні родичі розказували казки про козаків а гетьманів, про міфічну Україну, єка настане тогди, єк згинут вшиткі вороги, єк роса на сонци. І навчені на тих розповідьох галичєни із думков у свою щиру українскість йшли в школу, де сє виявлєло, же їхня мова - то не є правильна українска, а єкась «сільска», а вни не правильні українці, а гейби трохи полєки. Тоті протирічє єкось сє вживали у головах галичєн - єдні ставали щирішими украєнцєма, ніж правдиві, а єнші копали а копают глубше.

З того копанє у глубину і сє бере галицка ностальґія. Бо каждий порєдний галичєнин ще був застав на світі білому своїх прабабців чи прадідів, єкі памнітали кривавий прихід других совітів, братовбивчу борьбу партизанів, прихід німців, прихід первих совітів, прихід полєків, короткий спалах ЗУНР а довге урєдуванє Австрії. І каждий з предків, порімнєвши житє за всіх влад (а влади українскої теж), твердив, же за австрійскої таки жити було ліпше. І тоті старі чєси називают лагідно «за бабці Австрії», бо ніхто і ніґде за довгі столітє не пригрів був Галичину так, єк пригріла ся европейска пані, будуючи дороги від Віднє до найдальшого галицкого села, будуючи мости через Дністер і даючи людьом стілько свободи а можливостий, скілько вни не мали до того а по тім.

А є такі порєдні галичєни, єкі лізут ще глубше і ностальґуют за тими чєсами, коли в Галичині була своя держєва із великими містами (в десєтки разів більшими від руских столиць), коли галицкі кнєзі перемагали кнєзів руских, коли Галичина була колисков багатьох народів, єкі теперки говорє слов’єнскими мовами. Уєва порєдних галичєн малює образи мудрих королів минулого, єким би були раді й тепер, малює силу а міць тої давно втраченої між Карпатами а Медоборами держєви, єка б була приємним мітом чи казков для дітий, єкби не матеріальні підтвердженє ї існуванє.

Сі ностальґії чєсто доповнюют одна одну і порєдні галичєни десь у глубині душі щиро бануют за моцним бруком кнєзівско-королівско-цісарских доріг, їздєчи по постсовково-українскому розбитому асфальту, бануют за твердими стінами замків, в єких мож було сє сховати від завойовників із заходу а, тим більше, зі сходу, ходєчи містами, єкі їм не належат а підоймают іноді келихи із добротним домашнім вишнєком за здоровлє сво́є та нікому невідомого Короля нікому не потрібної країни. Порєдні галичєни чєс від чєсу сє паредивлєют старі знимки, на єких застигли на столітє їхні вусаті прадіди а добре доглєнуті прабабці і хочут повернути тоті чєси, коли потиск рук сє доповнєв піднєтьом капелюха а на вулицьох міста мож було стріти кого із блакитнов кірвов чи навіть самого цісаря, короля, кнєзя і поговорити з ним про долю рідного краю, а той би слухав поважно, єк нєньо свою дитину, і відповів би щось мудре, що б стало поживов для роздумів не в єден довгий зимовий вечір.

Галичєни ностальґуют… Мож, варто сесю ностальґію повернути в єнший бік і творити то казкове будушне, на єке заслуговує наша Свєщенна Галичина?

© Борис Явір Іскра, 2014-01-14
borys_javir: (обернув ся)
...Бог здоровлє мусит дати!

ГП_Добре їсти, файно спати…

Каждий порєдний галичєнин, чи жиє він у Галичині, чи десь єнше творит свій галицкий світ довкруг, навіть на підсвідомому рівню дбає про себе. Він витворює такі умови житє, жеби лиш му дорогонькому а го догогоньків родиноньці жило сє файно. І в сих речьох він впадає у крайнощі: або багато робит, або нічого не робит. Но і перед тим, єк багато зробити, він просто мусит нічого не робити хоч єкийсь чєс - то така підготовка.

Галичєни зіправди працюют багато. Лиш сє подивити, скілько гроший прислают ті, хто працює поза Галичинов а скілько податків в казну чужої держєви платє тоті галицкі підприємці, єкі офіційно сє замільдували, стає ясно, же каждий порєдний галичєнин (галичєнка) годні робити за двох чи за трьох, єк не більше. І навіть у чєси найбільших криз столи на свєта закладені наїдками у 2-3 пльонтри - такі порєдні галичєни роботєщі.
Щире здивуванє викликає то, же каждий порєдний галичєнин, хоч він може бути директором фабрики, депутатом, професором чи єншов шєнованов людинов, єка має прибутку приблизно стілько, на скілько працює, жиючи в місті, має ще село із старенькими мамами а татами чи бабами а дідами, чєсто пасіков, а, зазвичай із городом, та садом, на що му іноді стає чєсу, а іноді ще й охоти та здоровлє. Порєдні галичєни ну ніґде в житю, хіба із сльозами на своїх глубоких галицких вочьох не вхаблєт своїх городів а садків - бо так вже заведено і має бути, де поїхати і погнути спину в горєчий літний день чи під зимним веснєним а зимовим вітром. Порєдні галичєни мусєт сє наробити за житє, бо мают в генах закладене переконанє, же на тому світі вни будут жити ліпше.

Галичєни зіправди ліниві. Єк то кажут у самів Галичині, не варт відкладати на завтраки роботи, єку годен зробити післязавтраки. Такий своєрідний галицкий гумор. Каждий порєдний галичєнин перед великов роботов мусит добре поспати а добре поїсти, так добре, же то сє перетворює на єкийсь обрєд. І заким галичєнин «добре їст» а «добре спит», то плекає щиру надію, же то сє зробит само собов. «То сє зробит» є наріжним кредом діяльности чи не каждого галичєнина, з чим пов’єзано купа кумедних а не фест історій житє. Саме через «то сє зробит», багато чого в житю каждого порєдного галичєнина і сє не робит, бо жде свого чєсу (нікому не відомого, хіба мольфарам з Карпат чи бабі Стефі, єка качєє єйці) чи єкого знаку зверха, єкий має бути таким, же порєдний галичєнин відразу зрозуміє, же то саме той знак і саме зверха. Но, єк помітно, чи то зверха не ті знаки поступают, чи то не вшиткі галичєни їх розпізнают, же обстановка в Свєщеннів Галичині просто просит ліпшого.

Порєдні галичєни, мусимо «добре їсти, файно спати», коби малисмо мудрість розуміти, же само собов то сє не зробит а здоровлє робити, робити а ще раз робити так, жеби у житю каждого з нас а у вшитків Сєщеннів Галичині було з каждим днем ліпше. Шануймо сє а робімо!..

© Борис Явір Іскра, 2014-01-13
borys_javir: (обернув ся)
ГП_Галицкий гумор

Каждий порєдний галичєнин гміє жєртувати. Він сипле жєртами де тра і де не тра. Но то не просто жєрти — то щира правда, чєсом гірка, чєсом солодка, но подана через жєрти. Єк ми сє сходимо докупи, то навіть вшиткі наші біди а гореч подаємо через жєрти, а веселі филі житє — тим більше. Порєдні галичєни надівают такі усміхнені маски а жєртуют, жеби було весело собі а й перед єншими сє представити, гейби мают найліпше у світі житє, бо зле жити порєдний галичєнин просто не годен і єк му сє жиє хоч троха зле, значит бізівно винні в тім полєки чи москалі (вшиткі, хто десь там за Сяном чи Збручом жиє).

Усі важні справи порєдні галичєни обговорюют, гейби жєртома. Ну просто порєдний галичєнин хоче сє всокотити від непевности єнших, особливо тих, хто не має відношенє до Галичини. То є наслідком непевного житє — хто го знає, в єку сторону поверне завтраки Дністер, в єку сторону полетє круки з гір а в єку сторону вуйко Місько розверне трактора на поли. Тому-то, чи не вшиткі відомості порєдні галичєни подают через жєрти — се така захисна реакція.

Так і про незалежність Галичини говорє жєртома, так і про галицкий Урєд а Королівство — вшитко просто жєрти. Про борьбу з вирубков карпатских лісів — то жєрти, про борьбу з видобутком сланцевого газу — жєрти, про плєми на Сонци — жєрти, про китайців на Місєци — жєрти, про кума а куму — жєрти, про вшитко на світі — жєрти. Єк хлопец з дівчинов фіґлюют — жєрти, єк йдут до шлюбу — жєрти, навіть єк дитина має сє вродити — то просто жєрти. Єк діло не вигорит, то порєдний галичєнин все зможе сказати «я просто жєртував», а єк діло вигорит, то він надіває найліпшу сорочку (не нову, но раз вдіту на весілє брата чи сестри), до неї припасовує краватку (зіправди, від вуйни з Канади чи Арґентини), вдіває маринарку а лаковані мешти — і хоч до знимки, бо він терперки герой, всьо знав і всьо зміг. Тим то і небезпечні порєдні галичєни, же говорєчи жєртома, все шось мают си на умі й чєсто за найбезневиннішим жєртом сє ховає тверде переконанє...

Ми, порєдні галичєни, так сє зажєтували за нашов дольов, же вна нас всерйоз не хоче теперки сприймати а жєртує вже віддавна з нами по-нашому. Но, дорогонькі, жєрти жєртами, а свою роботу тра робити, бо хто ї єнший ше зробит?

© Борис Явір Іскра, 2014-01-07
borys_javir: (обернув ся)
ГП_Дорогонька родинонька

Є в життю каждого порєдного галичєнина таке понєтє, від єкого на го струдженім лицю сє з’євлєє і радісна посмішка, і гірка кривизна. То понєтє таке старе, єк старий галицкий світ — ще від востатніх римских імператорів а первих словенских кнєзів, єкі колись теж належєли до того понєтє — до дорогонької родиноньки.

Каждий порєдний галичєнин ледве встигне сє народити з мнєкого лона матері, єк стає надбаньом дідів а бабців, цілої купи вуйків, стрийків, вуйн, стрийн, дєдьків, цьоток, братів а сестер (і так до коліна п’єтого-семого — то всьо дорогонька родинонька). Їх в каждого порєдного галичєнина стілько, же більшість з них він видит лиш на ріжних весільох (особливо, на свому) а на похоронах (на свому теж, но вже не видит). І для каждої із згаданих особин порєдний галичєнин вшитке своє житє буде маленьким Борисиком, Степанчиком, Влодчиком (маленьков Марусьов, Мар’єнков, Іванков), незважєючи, кілько му років а чого він у житю досєг — то всьо пусте, бо він і дальше «нічьо не гміє а нічьо не знає, бо шьвіта ше’сь не видів і тего не пережив’ісь, же пережив я». А з чєсом каждий порєдний галичєнин стає для когось вуйком/стрийком а хтось для него стає маленьким Ромчиком чи маленьков Зорєнков, єкий «ше нічьо не гміє а нічьо не знає»...

Порєдний галичєнин терпит свою дорогоньку родиноньку, єк той каміньчик у тісних мештах: і мешти на півдорозі ліньки скинути, і п’єтку натирає до болю. Він ну просто мусит вітерпіти всіх братів а сестер свої жінки, свою братову а всіх ї родичів, свого шваґра і го родичів а родичів родичів, бо вни теж стают прємо чи опосередковано дорогоньков родиноньков. Перед ними він стає гостинним і галантним, надіває найліпшу вишивану сорочку і готовий вести бесіди хоч про зорі в небі, хоч про то, чо ми такі бідні, а брати-полєки такі багаті (і то за накритим столом, єкий сє прогинає від наїдків). Но під старість порєдний галичєнин звикає до сего глодженє а навіть більше — сам стає з чєсом дорогоньков родиноньков для єнших а молодших порєдних галичєн, єкі теперки мус терпіти го.

Порєдний галичєнин любит свою дорогоньку родиноньку, єк найдорожчу людину, знимку єкої носит в пуляресі чи коло серцє: він ї готовий і обути, і одєгти, лиш би не мати встиду, же та дорогонька родинонька жиє гірше, ніж він, бо вшитка дорогонька родинонька — то го лице перед єншими порєдними галичєнами. Він готовий каждого свого вуйка а цьотку, каждого брата а сестру протєгнути на найліпшу роботу, хоч і сам безробітний — тому, де файно сє жиє одному порєдному галичєнинови, то тамки все сє з’євит ціла кольонія порєдних галичєн. Порєдний галичєнин любит, коли до жінки приїжджєє її сестра чи брат, коли приїжджєє брат з братовов чи сестра зо шваґром а єнші родичі, бо хто, єк не вни пофалят го найліпшу вишивану сорочку і будут слухали про зорі в небі а про безмежну любов до Свєщенної Галичини, за яку мус віпити. А під старість порєдний галичєнин сам стає дорогоньков родиноньков для єнших а молодших порєдних галичєн, єкі теперки мус любити го.

А єк добре подумати, то ціла Свєщенна Галичина із ї мамами а татами, братами а сестрами, дідами а бабцєма, вуйками а вуйнами, стрийками а стрийнами, дєдьками а цьотками, шваґрами, братовими а єншими родичами є великов дорогоньков родиноньков, єку каждий порєдний галичєнин любит серцьом а терпит п’єтков...

© Борис Явір Іскра, 2014-01-06
borys_javir: (обернув ся)
ГП_Порєдні галичєни

Є в Свєщеннів Галичині таке понятє, єк «порєдний галичєнин». І єкщо слово порєдний (укр. порядний) означєє людину з певними високими етичними установками, єка все сє дотримує своїх обіцєнок, не робит шкоди єншим, не ображєє єнших, сє не б’є, то вже у сполученню із словом галичєнин вно набуває нового значінє.

Порєдний галичєнин - то радше людина-обкладинка, яка багато чого робит «на люди». То може бути і пройдисвіт, а може бути і праведник, но ззовні їх не відрізниш. Наприклад, в неділю каждий порєдний галичєнин рано іде до храму. Байдуже, шо то за храм і єкої релігії, но порєдний галичєнин має там бути. Не для єкої релігійної служби, а для того, жеби сє представити перед єншими порєдними галичєнами а на них сє подивити.

Взагалі, порєдні галичєни фест люблят свєткувати - вни свєткуют вшиткі свєта, же є в їхнім краю - від зіправди язичницких, до прикрашених християнством, тому то й у каждого порєдного галичєнина може бути по три Різдві, Великодні, по дві Купали… А єк порєдний галичєнин не йде до храму, то він ніде не віходит взагалі, бо ліпше му спати чи бути мертвим, ніж сє не з’євити на люди. І єк має він йти на люди, то так сє вібирає, гейби кубіта на баль, бо то є певний змаг між порєдними галичєнами - справа не в розмірі пуляреса, а в блиску обкладинки. Тому то й вшитка Галичина така прикрашена та розмальована - загадкову і чєсто таємничу серединку, єку не каждий годен пізнати, прикриває барвиста обкладинка. А за сев обкладинков в одних сє ховає гниль, а в єнших - чистий алмаз.

Порєдні галичєни, що сє ховає за вашими обкладинками?..

© Борис Явір Іскра, 2014-01-05
borys_javir: (обернув ся)
ГП_Король без королівства

Я маю честь сє знати із корольом, правдивим корольом з «блакитнов» кірвов у жилах, з інтеліґентним вихованьом а добров освітов. Сей король розумний, навіть хитрий а трохи дивакуватий. То нормально для королів епохи національного романтизму. І байдуже то, же зараз епоха національного нігілізму - в каждої нації свої епохи.

Сей король має сво́є Королівство. Королівство з містами а селами, будинками а полями, лісами а ріками, дорогами а бездоріжжьом, мостами а стінами, із своїми людєма. А основне - із сво́їм духом. Дух  сего Королівства древний, гейби пожовклі літописи а свіжий, єк цвіт у маю. Дух сей живий - дає сили жителям королівства а страшит го ворогів.

Лиш заввага є єдна - Королівство се не підвладне королю. Вно жиє якимісь своїм життьом, люди платє податки окупаційні владі, ліс йде на меблі для зайшлих бояр, а ріки витікают у чуже море. Урєд Королівства зараз недіяльний, бо більшість міністрів колабораціонували чи пішли у підпіллє, войско спит по схронах, ждучи мобілізаціного указу, якого нікому підписати. Лиш десь у серци Королівства хтось іноді підніме тост за невідомого му короля і з надійом сє подивит в сторону гір, єкі, єк ніхто єнший, тримают Традицію.

Но все так не буде. Ще сє збере оновлений урєд, ще буде підписано мобілізаційний указ для каждого з нас, ще будут відновлені повалені мости а в усєкий ґрад прижене вістун з новинов про відродженє Королівства... Ще смо запануємо на свої земли...
У свому Королівстві Галичина...

© Борис Явір Іскра, 2013-11-13

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

July 2017

M T W T F S S
      12
3456 78 9
1011121314 1516
171819 202122 23
24252627282930
31      

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags