borys_javir: (поет)


чи я люблю читати вірші? тут я б посперечався. але я люблю їх писати і якщо випадає нагода представити твори публіці, то погоджуюся. ;)

дякую організаторам акції «Вільний мікрофон» за запрошення! :)
а Юліанці дякую за натхнення! :*

* * *
Я тво́їм буду холодним жаром,
Буду пекти всі серця струни,
Ти знай, що я не дався даром,
Бо даром є лиш воля руни.

Буду я тво́їм жаром в грудях,
Буду пекти глибоко всередині...
В якийсь момент ураз почуєш -
Крила виростають на твоїй спи́ні.

Буду льодовим жаром в лоні,
Буду пекти усі твої зітхання.
Ти знай, любитимеш до скону,
Поки для світу настає світання.

Я буду зимним жаром нервів,
Буду і болем, буду й чаром.
Ти ще проситимеш перерви,

Не спинюсь я. Я буду жаром...

© Борис Явір Іскра, 2014-02-28

borys_javir: (поет)


22 серпня 2014. Відвідали мистецький захід творчий БедЛаМ в кафе «Жирандоль». Дякую організаторам за запрошення. ;)
Дякую Юліанці за натхнення. :*

+++

Я тво́їм буду холодним жаром,
Буду пекти всі серця струни,
Ти знай, що я не дався даром,
Бо даром є лиш воля руни.

Буду я тво́їм жаром в грудях,
Буду пекти глибоко всередині...
В якийсь момент ураз почуєш -
Крила виростають на твоїй спи́ні.

Буду льодовим жаром в лоні,
Буду пекти усі твої зітхання.
Ти знай, любитимеш до скону,
Поки для світу настає світання.

Я буду зимним жаром нервів,
Буду і болем, буду й чаром.
Ти ще проситимеш перерви,
Не спинюсь я. Я буду жаром...
© Борис Явір Іскра, 2014-02-28
borys_javir: (Default)


Ніч. Чарівна ніч допомогла влаштувати радість для коханої. Вирізані з червоного паперу сердечка покрилися компліментами для Юліанки. Вмілі руки згорнули сердечка у конвертики, які були поміщені всередину горішків. А тоді горішки покрилися золотком. А пізніше кожен горішок в часто незвичний та несподіваний спосіб був вручений коханій...

Нехай живе любов у серцях!
Дякую помічникам!
;)
borys_javir: (ціхо)


Для щастя і радості, для приємної несподіванки достатньо тільки трішки файної фантазії, уяви та старань. Вони завжди винагороджуються, адже щастя - це найвища нагорода. Головне - витрачений один на одного час, турбота, посмішки, добро сердець. Вони є даром, який зігріває холодними ночами та освіжає у спекотні днини...

Старанні руки вирізали кілька десятків сердець, нанесли слова, що позначають поняття, які я дарую та буду дарувати протягом життя. А хороші помічники-«аґенти» допомогли влаштувати приємну несподіванку.

| щастя | радість | спокій | повага | щирість | турбота | любов | кохання | польоти | цвітіння | тепло | дар | жар | разом | діти | сім’я | родинність | дотики | всесвіт | подихи | майбутнє | цілунки | творчість | задоволення | самореалізація | назавжди | підтримка | милість | шаленість | душевність |

Побільше б кожному з нас щастя! Звичайного, незвичайного і надзвичайного! ;)

PS: Люблю... :*
borys_javir: (ціхо)


Як хтива ніч вуаль свою надіне,
Ми перетнем заборонені межі,
Мораль із законом залишим в спокої, -
Я буду гасити твої пожежі!..

В цю ніч не заснемо знов до світанку -
Мільйони зірок за нами же ж стежать,
Гріхам надамо нового відтінку, -
Я буду гасити твої пожежі!..

Відкриєм ми тайну древню науку,
Якої не вчать і в жоднім коледжі,
Злимося в єдність в солодкім цілунку, -
Я буду гасити твої пожежі!..

Горітимем разом, наче багаття -
Вимірам іншим тепер ми належим,
Ніч ця солодка - і дар, і прокляття, -
Я буду гасити твої пожежі!..

© Борис Явір Іскра, 2014-03-15
borys_javir: (ціхо)


Я тво́їм буду холодним жаром,
Буду пекти всі серця струни,
Ти знай, що я не дався даром,
Бо даром є лиш воля руни.

Буду я тво́їм жаром в грудях,
Буду пекти глибоко всередині...
В якийсь момент ураз почуєш -
Крила виростають на твоїй спи́ні.

Буду льодовим жаром в лоні,
Буду пекти усі твої зітхання.
Ти знай, любитимеш до скону,
Поки для світу настає світання.

Я буду зимним жаром нервів,
Буду і болем, буду й чаром.
Ти ще проситимеш перерви,
Не спинюсь я. Я буду жаром...

© Борис Явір Іскра, 2014-02-28
borys_javir: (капелюх)
Якось вирішив проглянути свої записи за кожен лютий протягом останніх кількох років у своєму Живому Журналі. Переглянути і зробити з них своєрідний мікс. Мікс із передусім ліричних творів. Творів, які не стільки відображають події, скільки стан душі.

читати дальше )
borys_javir: (molfar)
Чарівна принцесо світлих ельфів!

Коли яскраве Сонце повертає на весну і в середині лютого починає прогрівати Землю, в Мідґарді з давніх часів люди відзначають Свято теплих почуттів. З ним пов’язані різноманітні історії, але, в будь-якому випадку, будь-хто у Середзем’ї прагне казки. Світлі та темні альви, дверґи, ветти, феї та навіть турси і тролі по-своєму святкують ці дні, адже кожен прагне світла.

В Країні Грому на схилах обійнятих хмарами гір за полонинами з шовковими травами ростуть казкові горіхи, які запилюються лиш жучками-світлячками. Раз на багато років вони зацвітають і родять незвичні плоди - горішки, всередині яких заховані дари. Кожен дар є унікальним та неповторним - його не було ні до того, ні не буде опісля в історії Трумурґарду.

Горішки - чарівні і, аби їх відкрити, треба прочитати супровідне казкове побажання. Кожне з них писане давнім письмом, яке розуміти можуть тільки обрані. І, хоч дари в горішках радше символічні, але світом правлять символи. Я довго вичікував на появу тих горішків. Важко злічити ті дні Трумурґардського року, оповиті туманами та зігріті сонцем, аби передати їх кількість. Зібрані плоди вклав у чарівний мішечок, який розкрити можна лиш при світлі свічки, що побувала у всіх стихіях - вогні, воді, землі та повітрі.

Свічка колись давно горіла, аби рятувати від смутку та печалі, аби нести світло та породжувати тепло. Я її додаю до мішечка, аби ти могла розігнати тривогу та переживання і пробити тьму ясністю нового почину. Запали її сірником, а коли будеш гасити, то лиш водою, а не подихом - нехай вогонь та вода зустрінуться у хвилинному привітанні.

Посилаю три горішки, як символ Казки та Мрій, які вартують здійснення…

З теплом та світлом - крон-принц Країни Грому...

img_DSCF4700_2

Будь запальною, як сірка і неси яскраве світло у світ.
Будь корисною, як букові зернятка і даруй добро.
Будь унікальною, як горішки кедра і цінуй себе та інших.
borys_javir: (ціхо)


Колись давно мені були подарували пазли (коробку на 2000 штук!). Коли їх скласти, то б мала вийти файна картинка з будинком-осібняком та садом коло нього. Питання в тому, що через особливості психіки (важке сприйняття монотонної та марудної роботи) я не дуже вподобав собі складання пазлів. Звісно, я можу їх складати, але - за компанію, і то більше для вигляду. Так і було — часом приходили до мене охочі до пазлів гості, з якими я їх складав, ми собі приємно балакали і весело проводили час. Для недоскладаного зображення (приблизно 70х100 см) я зробив тверду картонну основу і, коли робота переривалася, ховав то все на шафу.
Ті пазли внаслідок певних подій були стали символом недозавершеного минулого, яке наче чекало на результат — в своєму випадку цілком логічний і ніби єдиний — бути доскладаним. Але я знайшов не дуже типовий вихід — подарував ту коробку з двома тисячами пазликів подружжю знайомих, які просто шаленіють від складання маленьких частинок докупи. Коли віддавав, бачив в очах вогники вдячності та захоплення майбутнім приємно проведеним часом. Подарунки мають бути доречними.

Але справа не стільки у подарунках. Деколи здається, що я сам і моє життя — наче ті пазли. Не рахував, на скільки тисяч штук, але іноді доводиться самого себе (а життя - тим більше) складати докупи.
Часом зовнішні обставини чи люди порозкидують вже майже складене зображення і робота починається знову та знову. Цей той випадок, коли не зважаю на суть праці та того, чи мені подобається, чи ні. Я глибоко вдихаю, набираю терпеливості і приступаю до роботи. І дякую будь-кому, хто пристає мені в тому допомогти — ділом чи навіть тільки порадою.

© Борис Явір Іскра, 2014-01-25
borys_javir: (molfar)


...давай, помовчимо... най замість нас говорять руни...

Так вже є на планеті Земля, що активне життя більшості істот протікає вдень, у світлу пору доби. В людей це - зустрічі із близькими, робота чи навчання. А як приходить темрява, то ми намагаємося включити хоч якесь освітлення, принаймні запалити навіть найменшу ледь ясну свічку. Чи не кожна жива істота інтуїтивно прагне світла, адже життя у темряві — то життя у невіданні.

Хоч всі прагнемо світла, але чи тією дорогою йдемо, чи не створюємо собі штучних світил замість правдивого?.. І чи відомо кожному, що шлях до світла лежить через тьму, бо тільки пізнавши тьму, можна належним чином пізнати цінність світла. Лише у всесвітньому хаосі народжується нова зоря, саме там ховається таємниця. У тумані, у тьмі сонце наче меркне, але і розсіює темряву з такою силою, яка гідна подиву...

Зловивши частинку світла, запалившись нею, стаєш новим джерелом, яке дає світло світу. Стаєш новою зорею із вічним полум'ям у серці, із світлим розумом та вільною душею. Для цього треба звільнитися від оков, підняти голову догори і з посмішкою зустріти сонце... Треба переродитися внутрішньо, народитися наче заново...
читати далі )
borys_javir: (поет)
«Знаючи майбутнє, потрапляєш у його пастку»

.
Колись жили на світі люди,
Що розумілись на зірках:
Долі людей по них читали
І знали весь життєвий шлях.

Вони дивилися на зорі
З віків прадавніх з року в рік
І все писали в свої книги,
Яким утратили вже й лік.

Просили їх в палати царські,
Сказати правду від зірок:
Кому судилось - героєм стати,
Кого чека нещасний рок.
читати далі )
borys_javir: (Default)
люблю мандрувати...

А чи знає шановне панство, як то прекрасно, коли зустрічают ся на неосяжному небі багряне Сонце та золотощокий Місяць?..

Так вже ся склало, що ми другом знову вирушили в мандри.
Узяв им ґвера, ми ся спустили від мого обійстя в селі до річки і попри ню місцями, де я колись малим грав ся, пішли в поля. Дорогов я згадував дитинство.
DSCF1481
читати та дивити ся дальше )
borys_javir: (molfar)

...руни обирають Тебе...


Чи приходила Тобі колись думка, що народившись, як усі, Ти відійдеш у світ предків уже частиною леґенди, балади, епосу чи саґи?..


Ти приходиш у світ і з першим криком випускаєш із себе не тільки чи не перший ковток повітря, а і згусток емоцій... Вони ідуть у ментальну сферу і відлунюються потім ціле життя... Першим криком Ти оголошуєш на весь світ, що нове життя перемогло тисячі небезпек і готове до подальшої боротьби...


А потім, якось пізнаючи світ (чи то з книги, чи з журналу, чи комп'ютера, чи в ході розмови), Ти помічаєш дивні знаки. Вони наче говорять саме до Тебе колись зрозумілою Тобі мовою... Але тепер чомусь тої мови Ти не можеш пригадати.

Коли та мова була зрозуміла? За яких умов? Що це за знаки?

Шукаєш далі...

Можливо, аби знайти потрібну відповідь підуть місяці, роки... а, аби навчитися призабутої мови, піде ще більше часу... але Ти шукаєш...

І знаходиш...

Перед Тобою відкриваються давні знання. Наче квітка зранку до сонця, так і вони до Тебе відкривають весь свій чар. Тобі ж залишається роль бджоли — зібрати “нектар”, дбайливо переробити на “мед” і подати для користі інших...


Спочатку нова сила може Тебе лякати. Але треба відкинути страх...

Спочатку нова сила може Тебе насторожувати... Але треба відкинути той трепет...

Спочатку нова сила може відвертати від Тебе інших... Але не варто переживати, адже залишаться саме ті, кого доля послала бути з Тобою...


Тисячі небезпек і підступів будуть стояти на Твоєму шляху, сотні схочуть Тебе зламати, знищити, передусім ментально... Але маєш пам'ятати, що саме завдяки Твоїй постійній боротьбі Ти живеш і саме вона приведе Тебе до успіху...


Усе добре пам'ятай... пізнавай... аналізуй... роби висновки...

Вчися знаходити джерела, аби мати владу навіть над великими потоками...

Вчися діставатися до коренів, аби впливати навіть на найвіддаленіші плоди...

Вчися пізнавати сили, які утримують цей світ... видимий і невидимий...


І одного разу два ворони сядуть Тобі на плечі. Свого часу у переказах вони отримали імена Думка і Пам'ять. Ці два помічники проведуть Тебе від найглибших закутків Тьми до найяскравішого Світла... І в той момент Ти зрозумієш, що приходить час, коли між богами минулого і майбутнього саме Ти стаєш богом теперішнього...


...руни обирають Тебе...



_ _ _

2011-08-14

Борис Явір Іскра

borys_javir: (Default)

...присвячено Тій, з якою поділю перунів цвіт на двох взаємно...

 

Злічити казки в світі — діло марне,

Та де ото таку із них знайти,

Що на питання відповіддю стане,

Яку вже так давно шукаєш ти?..

 

Послухай лиш ти цюю оповідку,

Про чари ночі купальського вогню.

А лиш тоді рушай по тую квітку,

З якою долю знайдеш ти свою...

 

* * *

Для чого людина приходить у цей світ? Для любові? Для слави? Для успіху? Для багатства? Для щастя?.. Не завжди годен конкретно відповісти, що таке любов, слава, успіх, багатство, щастя, але кожен в той чи інший момент часу може відчувати любов, успіх, щастя. Може, в тому і таємниця, що ці та подібні поняття відчуваються тільки інтуїтивно та на практиці?..

 

* * *

Не так важливо, чи то було давним-давно, чи й зовсім недавно. Був собі один леґінь. Не можна сказати, що такий, як всі, чи не такий, бо люди — то як косиці в полі — всі різні, хоч і одної породи.

Подобалася йому одна фраїрка. Весела, красна — як сонце на Купала, як трускавки в червні та ріки на весні. Та ховав він глибоко у собі те почуття, бо були на то причини.

Працював леґінь у лісі. То дрова рубав, то за єгера був. Любив він сі ліси і знав їх. Казали люди, що то ще від діда знає кажду стежку, каждий звір, каждий потік. Часом ходили з другом на полювання, а часом за травами для бабці, яка на них толк знала.

А фраїрка? Може, щось і здогадувалася за почуття леґіня молодого, але він знаку не давав, то і вона мовчала.

 

* * *

Було то ще зимою на вечорницях. Якось до них заїхали хлопці із сусіднього села. Гуляли, танцювали. І помітив леґінь, що якийсь чужак підбиває клинці до тої фраїрки. Знали його, що не певний він, але як вже є.

Фраїрка то не сприймала всерйоз. Аж раптом той чужак підійшов до музик, попросив спинити гру. І мовив:

- А як я тобі принесу перунів цвіт? Тоді повіриш, що люблю?

Фраїрка твердо глянула на нього і сказала:

- Ти спочатку принеси, тоді і поговоримо.

Видко було, що не любий він їй, але і сказати лихого слова не годиться, раз так при громаді чемно повівся.

Лиш леґінь похилив голову, а тоді другови каже:

- Дурить він її. Скілько не ходив им лісами чи взимі, чи вліті, чи на весні, чи восени, то ніґде не видів, аби папороть перуновим цвітом квітла.

Але самому то сумнів закрався. А що, може давні казки правду кажуть? А що, як таки цвіте та магічна косиця? Може б то йому піти у гори і принести для фраїрки того цвіту?..

 

* * *

Ішла весна. Бурхливі потоки здіймалися з-під ледів і грізною силою спускалися ріками вниз. Леґінь готувався йти у ліс, працювати.

Якось бабця йому каже:

- Відколи померли твої тато й мама, то тяжко тепер нам стало. Я вже стара, а ти лісом і не наробишся. Треба тобі у місто йти, аби мати за що і хатчину нову поставити, і потім кого у неї привести...

Слухав леґінь, та нічого не сказав. Лиш взяв фузію й пішов у ліс.

Іде давно людьми забутими стежками і каже:

- В місто? Пощо? Робота і гроші? Лісом не доробишся?.. Ех, бабцю, дідо краще знав від тебе... Жаль, що його з татом весняні води взяли... Але цей ліс мені ще відкриє свій секрет...

 

Аж раптом на галявині — дівчина. Мовби фраїрка. Підходить ближче леґінь, а вона і каже:

- Любий леґінику, чом так бродиш,

Далеко від дому чом ходиш?

Чи втратив страх ти до вовків,

А чи пристав до ведмедів

у спілку?..

У голосі — надсміх. Глянув в очі — зелені... А у фраїрки — як небо у зливу, як потоки на весні... Зрозуміло стало, з ким справу має, нічого не відзивається.

- Чи ти язика мов ковтнув,

А чи слова ти враз забув,

Коли мене зовидів таку красиву? - сміється лісна.

Мовчить.

- Та годі тобі! - вже твердіше мовила дочка лісу. - Не буду займати я тебе, слово даю!..

- Мій дід шанував ваші слова, то і я шанувати буду. - видавив з себе леґінь.

- Заговорив! Ади!.. - сміється лісна. -

Весна навколо, сніги сходять,

Усі навколо в парах ходять,

А ти самотній лісом бродиш...

Мов вовк ранений плаєм ходиш...

Не гоже се...

- А що є гоже?..

- Чи у парі з милою іти, а чи... - і голосом бабці, - у місто йти, аби мати за що і хатчину нову поставити, і потім кого у неї привести...

- Смієшся з мене?

Мавка підійшла з-заді, обняла рукою за спиною, схилила голову до плеча і мовить:

- В твоєму серці є лиш біль.

Тривога, смуток, наче сіль

Його їдять. Немає дня, у ньому — ніч,

Застигли спомини облич,

Кого любив, ким дорожив,

Кого утратив й не відпустив...

- Ти звідки знаєш се, лісна?..

- В твоїх очах - мов глибина,

Незвідана мов дивина,

Заховане у них письмо,

Не всім відкриється воно...

- Говориш загадками ти...

- Тобі спокою не знайти,

Як не відпустиш все ураз,

Що вже давно поглинув час...

І глянула в очі. А леґінь і стрепенувся — повидів в них небо у зливу і потоки на весні... А лісна провела рукою по лиці зверху вниз, закриваючи його повіки. Коли відкрив їх — вже не було дівчини...

 

Прийшов додому поперед ночі. Змок у весняному зимному дощі. Трусився. Кашляв. В горичці...

 

* * *

Прийшло літо. Леґінь так і не пішов у місто. Відпровадив друга на полонину, сам часом до нього навідувався. Прийде, перебуде день, вночі піде на полювання.

 

Минула якось перша червнева гроза. Залишив у друга тайстру, а сам подався у ліс — поки сліди свіжі. Іде тихенько, слухає тишу. І наче щось тягне його у малознайомий звір. Став на галявині, наче почув дич.

Аж раптом підходить до нього хтось... Кладе руку на серце...

- Лісна...

- Впізнав...

Так, наче знав,

Куди ідеш, кого знайдеш...

А мож то я тебе вела,

У сі ліси, де не ступа

Нога людини. Й навіть звір

Не йде сюди у світлі зір...

А ти пішов...

- Хтозна... Чого тобі, лісна красуне?..

- Як дідо твій малим ще був

Від свого діда він почув

Те саме, що й тобі казав,

Та віри ти йому не йняв

Про ті скарби, про теє злато,

Якого в горах сих багато,

Лиш знати треба, куди йти,

Де й як копати, би йго знайти...

- То казка се, те твоє злато...

- Мовчи, говориш ти багато,

Та мало знаєш. Слухай лиш,

І сумніви свої облиш.

Згадай слова, що мовив дід,

Який тобі сказав завіт,

Коли вмирав...

- Ти звідки знаєш се, лісна?..

- Хтозна... - всміхнулася, - Хтозна...

Відкинь свій страх, минуле — геть,

Життя — попереду, в минулім — смерть...

Минулого вже не вернеш,

В минулім щастя не знайдеш,

Повір, воно — у майбутті

Тебе чекає у житті...

Лиш не здавайся, бо життя,

То є вогонь, то є борня...

- Усе загадки, загадки, загадки...

- На кожну загадку буде відгадка,

Та ключ у тобі, як не крути.

Його самотужки лиш зможеш знайти...

І зникла у тьмі ночі...

 

* * *

- Казали дівчата, - почав розмову друг, як леґінь відіспався, - що твоя фраїрка до тебе не байдужа... Лиш ти такий постійно серйозний, що й не знає, як до тебе підійти...

- Та ну?.. А як же цес чужак?

- Що перунів цвіт їй обіцявся?

- Ну той, а хто ж іще?

- Та він десь за ґрунем давно вже іншу має... А тобі що до нього?

- Та нічого... А проте... Радше той перунів цвіт із голови не йде...

- Чому?.. Ти віриш у казки?

- Не так, що б аж... Хоча... Тоді б він сили мені дав забути смерть трагічну і безглузду мами й тата, а також діда... Тоді навесні...

- І не тільки їх...

- Кого ж іще?..

- Її... Що з нею ти з дитинства все в лісі пропадав... Та вас були уже давно звінчали у розмовах, мов нерозлийвода обоє були...

- Її... - тихо мовив леґінь, а пам'яті виринули спогади... спогади і чарівний голос мавки:

...Застигли спомини облич,

Кого любив, ким дорожив,

Кого утратив й не відпустив...

Відкинь свій страх, минуле — геть,

Життя — попереду, в минулім — смерть...

Минулого вже не вернеш,

В минулім щастя не знайдеш,

Повір, воно — у майбутті

Тебе чекає у житті...

Довго не міг заснути... Сидів на порозі і дивився на небо...

 

* * *

Ходив лісами. Шукав себе. Не знав спокою:

- “Минуле геть”? “Життя — борня”?

А ворог хто тоді? Мож, я?..

І пригадав. Казки всі діда.

Пішов у даль. Як сонце грало свою найдзвінкішу пісню у найкоротшу в світі ніч. Була гроза, але пішов...

Темний ліс немов ожив.

Щось говорив.

Шептав. Кликав. І голосив.

Просив, благав, молив.

Не йти. Ішов.

Горіла кров.

Як враз у тьмі — вовчі очі, наче грань. І очі лиса. І ведмедя. Але не злі, проте й не добрі. Що за жар у них горить?..

Та далі йшов. Десь у верхи.

На скали, де блискавки

Б'ють молотом поміж ґрунів...

Не йшов, а мовби так летів

Хоч пірваний уже до крові був...

Гроза. Лиш камінь. Тьма. І глуш. Тут ще не був, це невідомий край. Мабуть, й мавки не ходять тут. А лиш громи і блискавки. І папороть навколо між трави. Суворе терня і гілля подерло одяг, тече кров. Та далі йде, не знає сам куди. Угору... Де блискавки...

 

Враз осяйна гроза влучає в скалу. Барвисті іскри розлітаються в різні сторони, а там, де небесна пані торкнулася каменя, цвіте зоря... Ні, не зоря — перунів цвіт. Немов в казках...

На хвильку став. Перехопило дух...

А тоді по мокрій скалі поліз угору. За чарівною косицею, за даром стародавніх і давно забутих богів.

Ще два, ще крок... І ціль в руках?..

Та з неба грім... І грім в вухах...

Пітьма в очах...

 

* * *

То було вже під ранок. Гроза не вщухала. Фраїрка не могла заснути. Щось її мучило і не відпускало. Як раптом стукіт у двері...

Метнулася, відчинила... А там він... Стоїть окривавлений леґінь, в очах — грань, а в руках простягає палаючу квітку, громову косицю — перунів цвіт... І від знемоги падає перед нею на коліна...

 

Двері виходили на схід...

Отак в сінях при відкритих дверях разом зустрічали світанок... Вона вклякнула, він лежав на її стегнах. Обтирала кров...

Поряд палала квітка...

- Навіщо ти ішов? Не знав, що й так до тебе не байдужа?.. Навіщо було йти на скали і завали? Косицю сю знайти? Перунів цвіт? Він радості ніяк не принесе, ані багатства, ні любові, якщо з гордині по нього ти пішов... Невже не знав?.. Невже не знав, що той найкращий жар, що той гарячий дар, той цвіт богів насправді в серці квітне?.. Та лиш тоді, коли на двох поділений взаємно...

Узяла громову косицю, поклала на його ліву руку і накрила своєю... І цвіт неначе зник, але розцвів ще дужче, на двох поділений взаємно...

 

* * *

Золотиста осінь малювала ліси у жар. А на новій хаті завершувалися роботи. Леґінь згадав старі оповідки діда і знайшов золото, яке його далекий предок-опришок закопав у лісі. Але нікому в тім не признавався. Із мудрою жінкою розумно використовували скарб.

 

Якось повів її у ліс, на галявину. І мовив:

- Відкинь свій страх, минуле — геть,

Життя — попереду, в минулім — смерть...

Минулого вже не вернеш,

В минулім щастя не знайдеш,

Повір, воно — у майбутті

Тебе чекає у житті...

А у відповідь з лісу лиш сміх...

Фраїрка взяла чоловіка за руку і крикнула до лісу “дякую!”...

 

* * *

А вихід з дому побудували на схід — на згадку про той світанок, коли перунів цвіт розцвів, на двох поділений взаємно...

_ _ _

2011-06-20/21

Борис Явір Іскра

borys_javir: (molfar)

...навіть після руйнівної стихії життя відновлюється із ще більшою силою...

...і навіть найменший вогник прорізає найбільшу тьму...


* * *

Буває, я гадаю на рунах. То — звично. Звично для мене, як слов'янина. Ще Храбр тому тисячу років писав, що слов'яни “чертами і різами читають та гадають, будучи язичниками”... Ідуть тисячоліття, а моя славна кров не стигне у жилах, пробуджуючи тіло та розум до волі та свободи. У тому бою я постаю супроти найбільшого свого ворога — себе самого...

І лиш ти сам — друг собі самому,

І лиш ти сам — самому собі ворог...

Бгаґавадґіта, глава 6, вірш 5

І кличу в союзники усі відомі та невідомі мені сили. Передусім — непізнані сторони моєї сутності, названі психологами підсвідомим...

...підсвідоме — це внутрішній шукач істини,

якому треба помогти врятувати нас від нас самих...

др. Мартін Д. Рейнер

Саме тому, що підсвідоме — то місток між мною та інформаційним полем матінки Землі, яка наповняє мене мудрістю. Але лиш тоді, коли я приходжу до неї із чистим серцем та щирими намірами. Тоді вона відкриває для мене таємну книгу, книгу, де записане минуле, сучасне та майбутнє... Для читання книги я користуюся певним ключем, вік якого понад дві тисячі років — рунами...

Руни — це ... ключі до знань і сили...

...Читаючи плетиво Урд за допомогою рун,

можна зрозуміти минуле і теперішнє,

а також припідняти вуаль Скульд і побачити,

що затаює майбуття...

Томас Карлссон

У дитинстві мені наснився сон, наче я у спокійному місці, а на алтарі велика книга. Її сторінки здалеку виглядають без букв, але, коли я підійшов, то самі знаки почати писатися по ній. І вони стали мені знайомими та зрозумілими. Я пережив трепетні миті одкровення. Але час вийшов і сон завершився... І через багато років я його згадав, долучаючись до древньої азбуки, азбуки одночасно і практично-побутової, і магічної, азбуки, у якій кожен знак має вагу і своє глибинне значення...

Наразі лиш одне питання часом закрадається у голову — що є доля, яку я читав у Книзі? Чи то послідовність знаків-подій життя, які я сам ставлю у потрібному порядку із набору можливих, чи вона сама малює мені життєву дорогу та сходинки, якими я піднімаюся до мети?.. Мабуть, обидва явища мають місце, а між ними існує динамічна рівновага, вловивши яку стаєш володарем життя...

Єдине, що може стояти на шляху пізнання згаданої рівноваги — то страх. Страх невідомого, страх робити помилку. Помилку у майбутті...

Коли ви останній раз в житті робили помилку в майбутті?

Ральф Х. Блюм

Можете пригадати?

Відкиньте страх, полюбіть своє майбуття і довіртеся долі...


Пізнання

Зазвичай наше активне життя протікає в день. Зустрічі із близькими, робота та навчання. Усе у світлу пору доби. А як ні — то ми намагаємося включити освітлення, принаймні запалити навіть найменшу свічку. Ми інтуїтивно прагнемо світла, адже життя у темряві — то життя у невіданні. Всі прагнемо світла, але чи тою дорогою йдемо, чи не створюємо собі штучних світил замість правдивого?...

Просвітлення досягають,

не представляючи світло,

а вивчаючи тьму.

Карл Ґустав Юнґ

Чи не найбільше цінує затишок дому мандрівник. Тому, що він не раз спробував у дорозі холодний вітер, дощ чи спеку, камінь був йому за подушку, а неварені плоди ставали звичною їжею. Він пізнав голод, холод, невигоди, і тому цінує домашні зручності. Так і мандрівник до істини — він іде поміж труднощів буття та свідомості, через людську тьму та вигадки, знаходячи поживу для духовного росту. Ні, він не відмовляється від земних радостей, навпаки — переживши невигоди, він краще цінує ті радощі, які має. Він не відмовляється від будь-якого знання, але він його аналізує та вивчає, відбираючи добре зерно з-поміж бур'янів. Він пірнає у глибини життя, аби винести звідти ключ до дверей світла...

І лиш вдивляючись в глибину,

побачиш знаки, заховані на поверхні...

перефразований Томас Карлссон

Цей мандрівник поринає у найбільшу темряву, поринає у всесвітній хаос, але саме там народжується нова зоря, саме там ховається таємниця. Тільки пізнавши тьму, можна побачити, що є світло, шлях до світла завжди лежить через тьму... У тумані, у тьмі сонце наче меркне, але і розсіює темряву з такою силою, яка гідна подиву... Зловивши частинку світла, запалившись нею, стаєш новим джерелом, яке дає світло світу...

Стаєш новою зорею із вічним полум'ям у серці, із світлим розумом та вільною душею. Для цього треба звільнитися від оков, підняти голову догори і посмішкою зустріти сонце... Треба переродитися внутрішньо, народитися наче заново...

Ми народжуємося вмираючи і

вмираємо народжуючись...

Томас Карлссон

А руни допоможуть...

Ввібравши у себе кількатисячолітню традицію магії та самопізнання, вони є тим інструментом, за допомогою якого можна із первісного туману тьми та хаосу творити нові зорі та нести світло істини. Пізнаючи себе — пізнаєш світ. А пізнаючи світ — пізнаєш себе. Пізнаючи тьму — цінуєш світло, а пізнавши світло, розумієш вагу темряви у цьому процесі. Почавши свій хід від древньої стихійної енергії, долаєш ворота нового життя, пізнаєш знаки, прямуєш впевнено, викрешуєш творчий вогонь, отримуєш знання-дари, які приносять задоволення, але маєш відкинути старі цінності, зруйнувати старе мислення, пізнати своє призначення, визріти, мов озимина під снігом, аби потім був вдалий урожай, маєш вибрати ціль, пройти життєве посвячення, будучи обережним, досягти світла, яке стане твоїм мечем в особистісному зростанні, у подальшому русі вперед, адже ти — людина, яка вже інтуїтивно відчуває ритми світу, робить нові починання в дусі древньої традиції і досягає світла та благ...


Традиція і практика

Часом можна зустріти суперечки між представниками традиційного підходу до рун та рунології, і представниками різноманітних новітніх практик. З давніх-давен люди відмічали, що займатися тим, що більшість називає магією, мають знаючі. Слов'яни таких називали “відун”, “відьма” від слова “відати” - “знати”.

Рун не має різати

Той, хто в них не тямить.

В незрозумілих знаках

Всякий може збитися.

Саґа про Еґіля Скаллаґрімссона”

Тільки тут треба бути обережним і без надмірностей. Значення несе певний знак, а носій знака — тільки посилює його значення. Для пізнання себе та пізнання світла не тільки руни можна використовувати, але завжди треба бути налаштованим на єднання із Всесвітом. Руни — то тільки сіяння, а наша мета — джерело того сіяння. Руни — то дорога, якою можна дійти до Першопричини, то — човен, яким можна доплисти, то — кінь, який стає добрим другом у часто нелегкому шляху...

Тому їх треба пізнати і з ними подружитися, тоді вони прослужать довго, довіку...

На відміну від пізньої, західної традиції,

первісна магія не була суворою і зв'язаною різними законами,

радше була інтуїтивною та спонтанною...

Томас Карлссон

Руни можна робити із різних матеріалів, можна писати чи різьбити. Треба іти в ногу із часом, але за основу мати древню традицію. Адже кожній руні відповідає якесь значення. Коли витягаєш руну із мішечка, у Всесвіт посилається сиґнал тою мовою, яку знаєш, і Всесвіт на тій самій мові відповідає. І так руни “працюють”. Із розвитком зв'язку зі світом, відповіді стають більш насичені значенням, відкриваються нові невідомі грані та нюанси буття. Але на кожному етапі руни працюють так, як особисто зрозуміло, адже вони є другом-наставником, який може просто добре передавати знаки долі, а може і навчити — вибирати кожному...

А Ти готовий вирушити на зустріч світлу?..

Те, що ви хочете, знаходиться по ту сторону страху.

Лес Гьюіт


_ _ _

10 червня 2011

Борис Явір Іскра

Руни

30 May 2011 07:12 pm
borys_javir: (molfar)

Давнина

Поміж темних ялинок галявина заливала ся гарячим світлом ватри. Кілька зацікавлених постатей сиділо коло волхва, а той витягав з мішечка щось, що нагадувало камінці чи шматочки дерева з вишкрябаними буквами. Кілька осіб сиділи навколо вогнища, час від часу підкидали дрів і мляво розмовляли. Подалі від гурту співплемінників стояв чужинець. Він поважно спостерігав. Волхв давав якійсь поради, на що слухачі задумано кивали головами...


Пізніше мандрівник напише: «Передбаченню і киданню на долю вони приділяють увагу більше за інших. Їхній метод кидання на долю простий: вони зрубують гілку з плодового дерева і ділять її на маленькі шматочки, які маркують певними відмінними знаками і розкидують довільно на білу матерію. Після цього, священик громади, якщо з долею радилися привселюдно, або батько сім'ї, якщо це робиться для себе, після закликання богів і з очима, піднятими до небес, витягують три шматки, по одному за раз, і тлумачать їх відповідно до знаків, попередньо на них нанесених»*.


І ніч ховала у сивому від місячного сяйва тумані обвіяні гарячим полум'ям постаті...


Поклик

Тому багато років у комп'ютерному класі університету я побачив відкриту інтернет-сторінку про кельтську культуру взагалі і руни зокрема. Я зберіг її собі на флеш-пам'ять, хоч і не дуже орієнтував ся, що це таке. Я мав тверде відчуття, що ці відомості мені ще пригодять ся, але як і коли — най доля підкаже сама.


Через кілька років я з друзями проводили табір “Серце Вовка” на середньовічну тематику із використанням рольових ігор та елементів історичної реконструкції. В часі теренової гри було використано “магічні” знаки, які я називав рунами і які певним чином було подібні на колись побачений мною футарк...


Потім я готував подібний до попереднього табір “Викрадена корона”. Якось зайшов у магазин і дивив ся за цікавими книгами про Середньовіччя. Нічого цікавого не трапляло ся. Погляд впав на якусь велику книгу, я її хотів взяти, нахилив до себе. І враз, з поміж книжок прямо в руки влізла невеличка “Книга рун”. Саме з нею я пішов додому...


Я читав її вдома, в селі, в потязі. Я наче заповнював ту нішу у знаннях, яка вже віддавна великим знаком питання ятрила свідомість. Згадав за ті руни із сайту про кельтську міфологію та зробив свою першу книжечку із трактуваннями рун. А на таборі із бука, який за нордичною традицією символізує знання, витесав невеличкі пластинки, які й стали моїми рунами. Пофарбовані у синій колір неба, колір Одіна, вони служать мені й досі...

Зі мною і в дощі, і в грози, і в люту спеку, і міцні морози... Добрі помічники у життєвих ситуаціях мені й друзям... Знаю, що завжди можу розраховувати на їхню мудру пораду...

Мої руни...


Три руни

Вже добрих дві тисячі років існує спосіб гадання на рунах, коли із мішечка витягує ся три з них і їх трактує ся. Традиція давніх волхвів, знавців магії та мудрості, передає ся з покоління у покоління, творячи нерозривну єдність віків...


ᛊ, ᚷ, ᚹ. Ці три руни свого часу стали певним мислевірусом, леґендою, якими мають бути мої особисті стосунки. З якого боку б не читати цей розклáд (а традиційно читається з права на ліво), значення подібне: міцне радісне партнерство...


Ті руни є своєрідним дороговказом:

ᛊ — сонце. Символ цілісності та перемоги. Аби світити ся, сонце не докладає зайвих зусиль, воно просто світить ся, адже то його внутрішня суть. Так і в житті треба відповідати своїй внутрішній суті і не розтрачати свою цілісність на марне. Треба знайти свій шлях і бути собою.

ᚷ — дар. Символ партнерства. Спрямовує вивчати партнера і не перекладати свої обов'язки, свою роботу на когось, а також вимагати від інших менше, тоді буде кращий результат.

ᚹ — руна радості та задоволення, руна гармонії між людьми.

Знайшовши свій головний шлях у житті через партнерство отримуємо гармонію... І лиш через гармонію та партнерство можна знайти свій головний шлях у житті...


Якось раз і надовго ці руни стали тим зразком, якого я хочу досягнути. Адже щастя та мудрість — то не результат, а, радше, шлях, яким треба йти, і то постійна робота, передусім над собою...




- - -

* Тацит, «Ґерманія», розділі X.


_ _ _

2011-05-30

Борис Явір Іскра

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

September 2017

M T W T F S S
    123
4567 8 910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags