borys_javir: (Default)
Я мав далеку дорогу. Дорогу туди, де я ся чую закордоном, де я чую ся поза Батьківщиною. Сів на нічний потяг — я люблю їздити нічними потягами, а ще й зручно, коли дорога далека і зустріч зранку.

Я вийшов з поїзда під ранок. Якби це було літо, то б уже світало і легкий рум’янець кутав небо, але наразі тільки легкий туман наче світив ся від світла міських ліхтарів. До моєї зустрічі залишало ся півтори години, тому вирішив трішки покимарити в приміщенні двірця. Походивши коридорами, зайняв зручне місце і... не зчувся, як заснув.

Я проснув ся. Так, наснило ся, що я проснув ся. Мабуть, наснило ся. В тому ж двірці, в якому заснув. В кутку приміщення — той же буфет, за столиками сиділа пара і щось наминали. Як раптом в двері кімнати-почекальні заходить дівчина і підходить до мене. Рудувате, трішки хвилясте волосся, легкі веснянки на світлому лиці... Я її в реальності ніколи до того не бачив, але у сні я її знаю, навіть дуже добре знаю. Ми давно не бачили ся, вона дуже скучила за мною... Стала коло мене, злегка повертілася. Дивила ся пильно в мої очі своїми великими очима, які випромінювали любов. Вона мене обняла, сіла мені на стегна, пригорнула ся до мене і палко поцілувала...


Я проснув ся. Чи здало ся, що проснув ся. Нікого навколо не було. Хіба тих пару людей сиділо в двірцевому буфеті. Я закрив очі і знову заснув...

І знову проснув ся. Проснув ся у сні... Мабуть, наснило ся... У тому самому двірці. Нікого навколо вже не було, навіть продавчиня буфету його закрила і кудись пішла. Я глянув на годинник і зрозумів, що треба збирати ся і йти на зустріч. Дивна з’ява тривожила думку — чи то сон, чи реальність... Я поправив куртку, накинув сумку на плечі, вийшов в коридор. Там було багато людей. Одні про щось жваво говорили, інші сиділи із великими сумками, а ще пару хлопців з’ясовували стосунки і навіть у мою сторону щось гукнули. Я минув їх. Почав спускати ся сходами. І раптом мене наздоганяє та дівчина, кажучи "ось, де ти". Вона мило посміхає ся і каже "ну, пішли". Ми взяли ся за руки і пішли...

Я проснув ся... У тому самому двірці. Нікого навколо вже не було, навіть продавчиня буфету його закрила і кудись пішла. Я глянув на годинник і зрозумів, що треба збирати ся і йти на зустріч. Дивна з’ява тривожила думку — чи то сон, чи реальність... Я поправив куртку, накинув сумку на плечі, вийшов в коридор. Там нікого не було... Почав спускати ся сходами. Вийшов на вулицю...

Її, такої люблячої і милої, ніде не було...

Може, то був не сон? Може, я мандрував різними реальностями?
Може, хтось таки мене любить... В іншій реальності?

А дивна з’ява тривожить думку...
borys_javir: (Default)


бувають такі мандри, коли навіть квитки бережеш після них...

а історія починалася ще тоді, коли тому пару років я дізнався про проект "Дідова хатчина". в Яворові виходець з тих країв вирішив відновити хату діда. хатинка вдалася красивою, але мені не судилося її застати. тим не менше, все склалося навіть краще, ніж я очікував.

на запрошення свого друга Дмитра я взяв участь у психологічному таборі-семінарі, де був промовцем. загалом, там були цікаві заняття, але я був не на всіх. наприклад, для учасників проводили розслаблювальні медитації, на першій з яких я ледве не заснув. але я знайшов для себе іншу медитацію - я рубав дрова. це не тільки заспокоює нерви, не тільки корисно для душі, а й для тіла. я рубав дрова, а поряд бігали овечки, за гори сідало сонце і легкі хмари кутали небо...

до власника хатини приходили гості і тоді починалася не просто медитація по-чоловічому, а по-гуцульськи...
 
дякую всім, з ким в часі тої мандрівки зустрівся знову та всім, з ким вперше познайомився. радий бути другом. ;)

знимки в студію! 
Read more... )

borys_javir: (molfar)
передрук моєї статті із інтернет-сайту tenews.org.ua.

Мандрівка з Борисом Явором: Священні гори Скалата

Автор : Борис Явір Іскра | Джерело: like.te.ua

Фото автора

і спитав ся я в Ґуґла, а він конкретної відповіді не дав…

 

Гори — одне з найбільш типових місць поклонінь та культових дійств у різних релігіях. Образ гори як моделі світу, місця перебування божеств йде ще від шумерських та праіндоєвропейських міфів. Образ священної гори у міфології давніх слов’ян тісно пов’язаний із поховальними курганами-могилами. Для розташування святилища язичники часто обирали панівне в терені узвишшя. Особливістю священної гори є наявність джерела водов, яку вважают цілющов, або справжньої чи обрядової кирниці.

 

«Ставки»

 

Я виростав у селі, що мало й має свої переваги. Найближчим містом до нього є Скалат, який я полюбив чи не відразу. Про розташований там Скалатський замок написано чи не будь-де. Назву міста пояснюют тим, що воно виникло у підніжжя скал (галицьке «скала» – українське «скеля»). Справді, Старий Скалат (тепер село) розлягло ся на схиліМедобірського хребта, який оперізуют камені.

 

Щоразу, кедь я їхав до Скалата, мою увагу привертали скалисті горби на схід від міста, під якими розташовані два ставки (звідси і назва розділу). Вони добре проглядали ся з дороги і ся здавали близькими. Побувати на них стало мойов мрійов. Вперше я туди заїхав із другом на свій день народження в 2010 році. Але ми просто прогуляли ся і гори чекали ня знову (на все свій час). І от, на початку грудня я відвідав свою мрію з іншим моїм товаришом. Туман оповив усе до обрію, тому видимість була не з кращих.

 

DSCF0949_2

Кам’янисті горби, вид зі сходу

 

Для зручності я пронумерував безіменні вершини, які найбільше ся виділяют на терені, буквами латинської азбуки.

 

mapa2

 

А

 

Ми з другом підняли ся на стрімку вершину A із південного боку. За даними топографічної мапи її висота над рівнем моря 372 метри, над долинов — коло 100 метрів. Внизу із ставків бере початок ліва притока річки Гнилої-Рудки, яка протікає через Скалат і яка є притоков річки Збруч.

 

DSCF0960_2

Вершина А з південного боку

 

На снігу було багато слідів тварин, які утворювали стежки, також при нашому наближенні майже з-під ніг вискочив заєць.

 

В часі підйому ми запримітили, що більшість каміння, яке є на поверхні, не є виступами материкової породи, а принесені на свої сучасні місця кимісь, колись і звідкись. Деякі з валунів утворювали скупчення чи споруди.

 

DSCF0961_2

Камені стоят по боках заглиблення, яке має прямокутну форму

 

На схилі є не одне таке заглиблення, вони відносно правильної прямокутної форми, що може означати існування там колись якихось споруд, наприклад, будинків. Тим більше, що вони зі сторони річки та підсонячного південного боку горба. Можливо, там було поселення-супутник. У давні часи люди переважно вибирали для проживання саме південні миси прирічкових схилів.

 

Майже коло самої вершини з південної сторони є плоский округлий камінь-майданчик, коло якого по обидві сторони стоят два валуни, які наче варта сокочут, стежку до святилища, яка проходит між ними.

 

DSCF0971_2

На другому плані справа — плоский камінь-майданчик, над ним — два валуни-”сторожі”

 

Саме святилище має специфічну будову — із західної та північної сторони по його краю виставлені великі камені, які утворюют дугу, що схоже на кромлех. Східну та південну сторони оперізує невисокий символічний вал. Нижче по схилі помітні залишки терас.

 

DSCF0975_2

На передньому плані — камені, які утворюют дугу

 

DSCF0977

Автор допису на північному продовженні дуги валунів

 

Святилище овальної форми, витягнуте з півночі на південь на 15 метрів, із сходу на захід — на 10 метрів. У північній частині овалу розташована неглибока западина, а трішки південніше центру — підвищення, сформоване складеними каменями. Можливо, тут колись стояв ідол чи палали святочні вогні. Деякі поодиночні камені наче відділяют западину від підвищення, утворюючи фіґуру, подібну на “вісімку”.

 

DSCF0985_2

На передньому плані — малопомітний вал, на другому плані — підвищення, на задньому плані — валуни, які йдут дугов по західному та північному боці

 

DSCF0986_2

На передньому плані — підвищення, також добре видно валуни із дуги, а западина заросла польовими травами (на другому плані)

 

Із західної сторони, на відстані до трьох метрів від межових валунів, є чотирикутна споруда, яка ззовні нагадує кирницю. Її стіни викладені із великих каменів, а всередині є багато малих. Таке враження, що то могла бути жертовна яма чи ритуальна кирниця, яка після використання була закидана, за аналогійов до подібних споруд в Звенигороді.

 

DSCF0989_2

Гпотетична ритуальна кирниця чи жертовна яма на захід від капища

 

На північ від святилища є великі плоскі камені, які нагадуют сходи. Вони тягнут ся не точно на північ, а з невеликим схиленням на схід. Можливо, то залишки давнього менгіра. На північний захід йде кілька великих каменів, які стоят віддалено один від одного, але через них можна провести лінію.

 

DSCF0983_2

Камені справа тягнут ся в північному керунку, утворюючи “сходи”

 

DSCF0999_2

Великий валун (справа) з північної сторони святилища, який не є виходом материка

 

Як глянути з вершини В в сторону вершини А, то можна помітити, що, можливо, було ще одне (або і не одне) півколо із західного схилу — зовнішнє. На жаль, під снігом помітно тільки більші камені, а менші чи зовсім малі сховані під білов ковдров.

 

DSCF1041_2

Вид на горб А з хребта між горбами В та С

 

DSCF0992_2

Панорама вершини А з півдня

 

DSCF1004_2

Панорама вершини А з півночі

 

Нижче вершини А із північно-східного боку на і так нерівному хвилястому рельєфі ся виділяє заглиблення, зовнішній вал якого має прямий кут.

 

DSCF1006_2

Вид з півночі на заглиблення і гіпотетичні залишки валу

 

B

 

На схилі гори В також багато каміння, яке, швидше за все, туди принесене. Частина з тих каменів поскладані подібно до дольменів.

 

DSCF1003_2

Вид на вершини С (зліва) та В (справа) з підніжжя вершини А

 

DSCF1009_2

Невеликий дольмен на південному схилі

 

На горбі навколо вершини сила-силенна валунів різного розміру. Вони утворюют лінії та фіґури. На самій вершині помітний майданчик майже квадратної форми із сторонами орієнтовно 5х5 метрів, із західного, північного та південного боку обмежений великими каменями. Зі сходу він обмежений невисоким валом.

 

DSCF1031_2

Вид із заходу, на другому плані — майданчик, за ним видно підвищення валу, справа — камені, які ся тягнут лінійов

 

DSCF1025_2

Вид на майданчик зблизька

 

Також валуни ся тягнут від майданчика на південь і на північ. Можливо, то збережені залишки давнього кромлеха чи менгіра, але гірше, ніж на вершині А.

 

DSCF1023_2

Поскладані камені з південно-східної сторони вершини В

 

На північному схилі вершини В розташований явний кромлех. Камені поставлені гострими кутами догори (один з них, певно, впав), утворюют дугу, яка спрямована орієнтовно на північний захід, південно-східна частина відкрита. Посередині — невелике заглиблення.

 

DSCF1038_2

Вид на кромлех із південного сходу

 

Коло цього кромлеху є інші скупчення валунів, які поставлені у досить вільному порядку, хоч частина з них утворює лінії та фіґури, які на місцевості ся проглядают часом добре, а часом ні через хвилястий рельєф.

 

DSCF1047_2

Вид на вершини В (зліва) та А (справа) з хребта по дорозі до вершини С

 

C

 

Між горбами В та С нема глибокої долини, хребет тільки трішки ся знижує.

 

На горбі С, майже на самій вершині (із схиленням на південний захід) є яма, у північному куті якої (прилягає до вершини) розташований великий камінь із слідами обробітку — йому надано майже паралелепіпедну форму. Валун з південного заходу має зріз, який нагадує ліжко. Суттєво менший камінь розташований у північно-західній частині заглиблення. А найменший валун є у центрі ями. Його сторони вирівняні — хтось ся намагав надати йому правильної геометричної форми.

 

DSCF1053_2

Вид на великого валуна із західної сторони ями, на передньому плані — камінь в центрі заглиблення

 

Можливо, великий камінь був частинов якоїсь споруди. Шматки, які від нього відкололи, могли використати в якихось інших будівлях.

 

З південно-західної сторони ями також стоїт два великих валуни. Стінка, яка прилягає до ями вирівняна.

 

DSCF1059_2

Вид в сторону вершини В, на передньому плані зліва — великий валун

 

D

Після вершини С ми звіриними стежками прямували хребтом далі, між сніги.

 

DSCF1061_2

Вид з хребта на вершини В (зліва) та С (справа)

 

На горбі D валунів менше. Враховуючи, що вершина не дуже ся виділяє на гряді, її культове значення могло й не бути таким важливим, як у більш південних вершин. Тим не менше, на горбі є залишки якоїсь споруди — підвищення, викладене частково прямостоячими каменями та в західній частині заросле травами.

 

DSCF1065_2

На передньому плані — група каміння з підвищенням на вершині D, на задньому плані — вершини В та С

 

Дальше на схід уже помітно вихід материкової породи та невеликий кар’єр. Хребет нерівний — поверхня хвиляста, ями завіяні снігом, який ся постелив досить глибоким шаром.

 

E

Певна несподіванка чекала нас на останній вершині — круглий майданчик, коло 10 метрів в діаметрі. Посередині — сліди від сучасного вогнища, розпаленого між каменів. На схилі — оброблений валун із правильними формами.

 

DSCF1067_2

Вид на вершину Е з південного заходу

 

Вершина цікава тим, що є хорошим оглядовим пунктом — з неї добре видно навколишні поля, околиці села Старий Скалат, а також чи не весь кряж, крім горба А. Враховуючи можливе стратегічне розташування вершини, досить ймовірно, що там була якась споруда.

 

DSCF1069_2

Вид на хребет з вершини Е, найвищі горби зліва — вершини В та С

 

За характерними ознаками можна припустити, що на цьому кряжі було давнє городище-святилище (навіть цілий комплекс):

  • усі головні споруди із каміння розташовані на підвищеннях — найвищих точках пасма горбів;

  • на щонайменше двох чи трьох вершинах наявні спеціально облаштовані майданчики для обрядів, які оточені ритуальними валами чи впорядкованими валунами — сакральнов межов святилища;

  • щонайменше на вершині А є залишки капища із жертовнов ямов чи ритуальним колодязем, а також п’єдесталу або іншого виділеного місця для ідола чи священного вогнища;

  • на цілому пасмі – широке застосування каменю та кам’яних вимощувань;

  • відсутність залишок звичної житлової або господарської забудови.

Місцевість характеризує ся тим, що в медобірських гір схили зазвичай похилі (принаймні східні), на них проводит ся господарська землеробська діяльність, а ця гряда різко виділяє ся в околиці та, подібно до горбів коло Збруча, зверху “всипана” валунами, причому принесеними.

 

Неймовірні теорії

 

Про утворення Медоборів є цікава легенда — начебто герой Здобислав боров ся проти великого Дивогляда, і вбив його, ввігнавши у землю… Голова, тулуб та хвіст того чудовища стали камінними горами. Може, то й справді так? Якщо уважно придивити ся на пасмо горбів, то вершина А є головов, вершини B та С становлят тулуб, а D та Е — хвіст. Може, давні казки таки певнов міров правдиві? Тоді капище на горі А — рукотворна “корона” цього чудовища (дракона?)…

 

Ще однов неймовірнов теорійов може бути думка, що й самі горби частково рукотворні, споруджені на материковій основі. Може, то курган чи навіть комплекс курганів, насипаний на природних узвишшях. Наприклад, на північно-західних землях слов’ян відомий кургандовжина якого становит 115 метрів, а висота пагорба — 65 метрів. Коло Скалата гори також всипані валунами, тим більше, частина з них розміщені на терені впорядковано.

 

Місцеві люди про ті гори знают лиш то, що там колись добували камінь (то видко по залишках каменоломень між вершинами D та Е). Начебто, десь там з певних причин було встановлено хреста, якого насправді нема. Якихось інших суттєвих відомостей або не знают, або не захтіли повідомити.

 

Як би не було, але місце потребує археологічних досліджень для точнішого встановлення, хто, коли і як саме використовував хребет. До речі, мегалітична культура у Європі була поширена в часі пізнього неоліту та епохи бронзи(тобто, раніше, ніж 3000 років тому). Можливо, цей комплекс має зв’язок з дольменом на Богиті та є свідком культури лійчастого посуду.

 

Борис Явір.



borys_javir: (Default)


Недільна ранкова роверова мандрівка з хорошим другом - саме те, чого прагне душа, спрагла пригод та тіло, спрагле руху.
70 кілометрів асфальтованими та польовими дорогами через Микулинці, Теребовлю, Лошнів та поля.
Прекрасні краєвиди рідного краю, два замки, палаци...
Новий загар на тілі під палючим обіднім сонцем.

Хочу ще... :)

borys_javir: (капелюх)

Брудний товарняк попрямував на захід. Здається, у великих контейнерах він забрав останнє осіннє тепло. Йому у слід - лиш східний зимний вітер з дощем, який наче от-от перейде у мокрий сніг...

І я хочу на захід. Кудись подалі від того холодного, мокрого і всепоглинаючого сходу. Кудись подалі від руїн у краєвиді, природі, головах людей. Кудись туди, куди не долітає тривожний і смертоносний східний вітер. Кудись на захід...

© Борис Явір, 2014-10-23
borys_javir: (Default)


Вона прийшла до мандрівника, який палив у лісі яскраву ватру. Іскри від полум’я розліталися навколо і освічували темні постаті ялинок. Довкруги був холод зими, але саме тут, в цьому кавальчику Всесвіту - подих тепла. Мандрівник дивився на неї стомленими, але замріяними очима, підкидав дрова у ватру та простягнув горнятко запашного чаю. Ах, як пахнув і смакував тоді той чай! Мандрівник накинув їй на плечі теплий коц, і поки вона попивала чай, гріючи руки до горнятка, він заповнював спілкуванням пустоту самотності... Якби вона знала, що ця мить, ймовірно, не повториться... Якби... Мандрівник просив залишитися, але вона кудись спішила. Він трохи із сумом, але щиро сказав «щасливої дороги». Пішла. І десь там її таки чекали - чекали дощі, холоди і заплутані шляхи. Можливо, вона ловила себе на думці, що, якби поруч був мандрівник, він би повів найкращою і найлегшою дорогою, він би палив ще не одну теплу ватру і зготував би ще не один гарячий чай. Якби...

В якусь мить мандрівник знявся з місця та сам подався у дорогу. Він знав, що вічно сидіти на місці в очікуванні нових подорожніх, які зацікавлено слухатимуть його одні й ті самі, але для них завше нові історії, не варто. Чи довго йшов мандрівник, чи ні, але натрапив на хатинку в лісі, де його зустріла, здавало б ся, лісова мавка чи добра чаклунка. Вона дивилася на нього стомленими, але замріяними очима... А він відповів їй тим же... В якусь мить в його уяві постали усі майже заплакані сни про когось, хто буде постійно поруч - поруч у дорозі і при ватрі, у дощах та під сонцем, в хвилини смутку, випробувань та у хвилини радості і щастя. Він простягнув їй термос з теплим чаєм, чаєм з тої лісової ватри... Мандрівник витягнув давно пожовклу, але багато разів перевірену мапу, доброзичливо посміхнувся і впевнено сказав «для нас весь світ - відкритий». Цей чай п’янив, наче добротне вино, - від нього віяло теплом не одної ватри... Вона посміхалася і знала, що все тільки починається...

І вони обоє, крізь дощі та спеку, крізь заплутані шляхи, пішли разом - під тисячі розказаних історій, які, наче яскраві зорі на синьому небі - незабутні... Пішли разом, аби повертатися туди, куди тягне серце, а серце тягне туди, де дім, а рідний дім завше там, де люблячі очі та завше своя посмішка...

© Борис Явір, 2014-07-02

borys_javir: (ціхо)
1025130402a_20131025041633680

Відстань вимірюється не в кілометрах,
А в часі доставки простого листа,
Я тобі, мила, напишу їх сотні,
Щоб ти сміялась і раділи вуста...

Відстань вимірюється не в кілометрах,
А у дорозі в поїздах, у вагонах.
Я тобі, люба, подарую стрічання,
І теплі обійми на зимних перонах...

Відстань вимірюється не в кілометрах,
А в шепоту силі, що доносить слова.
Я тобі, мила, прошепчу на вушко,
Що ти, наче мавка моя лісова.

Відстань вимірюється не в кілометрах,
А у моєму й твоєму зітханні.
Я тобі, люба, життя подарую,
Тобі серце віддам, повне кохання...

© Борис Явір Іскра, 2014-03-28
borys_javir: (поет)


Чи знаєш ти, лисичко мила,
Що всеньке небо - то шляхи,
То є дороги між світами,
І між людьми непізнані стежки.

Плаї незнані й загадкові
Усипані зірками, наче бруком.
Вони ведуть замріяних сміливців
За щастям, за сердечним стуком.

Читати небо - гарне вміння,
Його непросто зо́всім досягти,
Але, якщо повірити у казку,
Поміж зірок до щастя легко йти.

Чи знаєш ти, лисичко мила,
Шляхів узори - всеньке небо?
Я вивчу сузір’я, через які
Дорога зіркова прямує до тебе.

© Борис Явір Іскра, 2014-02-13
borys_javir: (поет)


В зимовім лісі десь при ватрі
Зібралися якось солдати.
Почали пити гаряче пійло
Й історії свої розповідати.

Про те, в яких краях бували,
Що бачили, а що здобули,
Що втратили в боях, що відшукали.
Щось пригадали, щось забули.

Найстарший з них був в шкурі вовка,
І шрам глибокий - на лиці,
Ікло на ланцюжку висіло,
Меч гострий все стискав в руці.

Почав казати - всі замовкли.
Дивився в даль і говорив
Про ті краї, що здобував роками,
Де юність і красу згубив.

Він знав любов й поневіряння,
Він мав багатство, славу, дім,
Та все розтануло із часом,
Наче від ватри зранку дим.

Пройшли роки, та він шукає
У ті краї старі стежки,
Щоб повернутися в майбутнє,
Туди, де здійсняться казки.

Загасне ватра, заснуть солдати,
Лишень зірки світитимуть для них.
А цей вояк піде шукати
Країв знайомих - чарівних.

Чи знайде він - спитайся в серця,
Спитайся в мрій, спитайся в снів.
І, може, справді він віднайде
Те, що шукав, те, що хотів...

© Борис Явір Іскра, 2014-02-04
borys_javir: (ціхо)


...мандрівник просить залишитися, але ти кудись спішиш, бо начебто десь там тебе хтось чи щось ще чи вже чекає. Він трохи із сумом, але щиро каже «щасливої дороги». Йдеш. І десь там тебе таки чекають - чекають дощі, холоди і заплутані шляхи. Ловиш себе на думці, що, якби поруч був мандрівник, він би повів найкращою і найлегшою дорогою, він би палив ще не одну теплу ватру і зготував би ще не один гарячий чай. А про спілкування та тисячі зірок - годі й згадувати. Якби...

А звідси починається те, що люди називають долею - багатоваріативність реальностей, і в кожного вона своя.

Ти не повертаєшся… Тисячі зірок меркнуть і стають у темному небі хіба відлунням давно минулого вечора. Кожен чай - уже не той і є лише присмаком того, при ватрі. А дороги… Дороги - в дощах і такі заплутані, що йти ними все важче і важче…

чи

Ти надумуєшся повернутися з надією, що десь там у знайомому лісі ще сидить при теплій ватрі мандрівник, який нарубає дрів, розпалить вогонь, загріє чаю, накине на змерзлі плечі коч і заповнить самотність довгими історіями, глибиною неба і тисячами зірок, а на світанку ти нікуди не підеш - просто залишишся, як і просив мандрівник. Але ти йдеш в дощі заплутаними дорогами і, не знайшовши мандрівника, заходиш в такі далі, де пропадає твій слід…

чи

Мандрівник просить залишитися, але ти кудись спішиш, бо начебто десь там тебе хтось чи щось ще чи вже чекає. Він трохи із сумом, але щиро каже «щасливої дороги». Йдеш. І десь там тебе таки чекають - чекають дощі, холоди і заплутані шляхи. А в якийсь момент обертаєшся, а тебе наздоганяє знайомий мандрівник. Він простягає тобі термос з теплим чаєм, витягує давно пожовклу, але багато разів перевірену мапу, доброзичливо посміхається і впевнено каже «тудою буде краще». Цей чай п’янить, наче добротне вино, - від нього віє теплом не одної ватри, і ви крізь дощі та заплутані шляхи йдете разом - під тисячі розказаних історій, які, наче яскраві зорі на синьому небі - незабутні…

Яку реальність обереш ти?

© Борис Явір Іскра, 2014-01-17
borys_javir: (ціхо)


Коли зустрічаєш у лісі мандрівника, який палить ватру, рідко думаєш над тим, які зусилля він доклав, аби у холодну, а часто і дощову пору, розпалити теплий вогонь. Говориш мандрівникові приємні слова, він запрошує до ватри. Час від часу підкидає у вогонь заготовлені раніше чи при тобі дрова, ставить грітися воду в обпаленому іншими вогнями (та й цим також) банячку-горнятку, витягує із сховку запашний чай. Потираєш замерзлі руки, приставляєш їх ближче до вогню. Мандрівник накидає тобі на плечі теплий коц, дає тобі чай і заповнює спілкуванням пустоту самотності. Він дістає мапу місцевості і показує, як і куди найкраще добратися, потім звертає твій зір угору, де між високими ялинками горять зірки - а їх він знає тисячі. Сірий вечір стає не таким і сірим, темна ніч стає не такою і темною, а після них світанок - особливо теплий і приємний.

Мандрівник просить залишитися, але ти кудись спішиш, бо начебто десь там тебе хтось чи щось ще чи вже чекає. Він трохи із сумом, але щиро каже «щасливої дороги». Йдеш. І десь там тебе таки чекають - чекають дощі, холоди і заплутані шляхи. Ловиш себе на думці, що, якби поруч був мандрівник, він би повів найкращою і найлегшою дорогою, він би палив ще не одну теплу ватру і зготував би ще не один гарячий чай. А про спілкування та тисячі зірок - годі й згадувати. Якби...

© Борис Явір Іскра, 2014-01-15
borys_javir: (поет)
В момент якийсь, коли будеш готова,
А може, зовсім не готова ти,
Від мене ворон подарує ключик,
Але замок сама ти маєш віднайти.

Якщо захочеш, мила, я розкажу,
Уривками із фраз, дивними словами,
Як в світ потрапити до того невідомий,
І як пройти незнаними стежками.

Цей світ тривожить, деколи лякає,
Та за дверима чекає відкриття.
Якщо захочеш, звісно, то поведу,
Крізь темряву і світло тебе я.

Уривками фраз, незнаними стежками...
Триматиму за руку міцно і надійно...
Поведу в світ, що повен відкриттів...
І завжди поруч буду я. Постійно...



© Борис Явір Іскра, 2013-01-13
borys_javir: (molfar)


...давай, помовчимо... най замість нас говорять руни...

Так вже є на планеті Земля, що активне життя більшості істот протікає вдень, у світлу пору доби. В людей це - зустрічі із близькими, робота чи навчання. А як приходить темрява, то ми намагаємося включити хоч якесь освітлення, принаймні запалити навіть найменшу ледь ясну свічку. Чи не кожна жива істота інтуїтивно прагне світла, адже життя у темряві — то життя у невіданні.

Хоч всі прагнемо світла, але чи тією дорогою йдемо, чи не створюємо собі штучних світил замість правдивого?.. І чи відомо кожному, що шлях до світла лежить через тьму, бо тільки пізнавши тьму, можна належним чином пізнати цінність світла. Лише у всесвітньому хаосі народжується нова зоря, саме там ховається таємниця. У тумані, у тьмі сонце наче меркне, але і розсіює темряву з такою силою, яка гідна подиву...

Зловивши частинку світла, запалившись нею, стаєш новим джерелом, яке дає світло світу. Стаєш новою зорею із вічним полум'ям у серці, із світлим розумом та вільною душею. Для цього треба звільнитися від оков, підняти голову догори і з посмішкою зустріти сонце... Треба переродитися внутрішньо, народитися наче заново...
читати далі )
borys_javir: (поет)


У якіймсь далекім краю,
Де між гір сонце світає,
А у лісі лежить сніг,
Мандрівник на сон приліг.

Збоку десь горить багаття.
А на нім - стареньке шмаття,
Зношене в трудних шляхах,
По дорогах і стежках.

А що ж сниться у дорозі
При багатті, на морозі?
Read more... )
borys_javir: (обернув ся)


дорожні записки

Після того, як внаслідок загадкових та містичних обставин (назву це так — не буду уточнювати) на початку грудня сніг з Галичини відправився трохи на схід, він у нас є лиш у горах. І саме у гуцульський рай на зустріч з ним я й подався. Ранковими автобусами із кількома планованими пересадками дістався Ворохти, а звідти — у ліс. Добрий вуйко, який з кирниці при дорозі набирав воду, порадив бути обережним і поцікавився, чому я йду в гори сам. Ай справді?..

В лісі — сніжно. На дорозі людські сліди скоро пропали і я б міг бути першопрохідцем, якби не лисиці, кабани, олені, козулі, вовки... Якраз слідами останнього звіра я й піднявся на хребет... А далі — просто неймовірний захід сонця, промені якого залили все у золото: сніг, хмари, полонину. Знизу піднімався блакитнуватий туман... За чверть години наступила ніч... Срібний місяць залив світлом гори. Тиснув мороз... Потріскування вогню у грубці, теплий чай, смс, телефонний дзвінок...

Ніч привела з собою музу...

Сонце сказало мені «добраніч» під вечір, але більш приємне «добраніч» я отримав тоді, коли місяць із зірками мило шепотілися в небесах...

© Борис Явір Іскра, 2013-12-15
borys_javir: (ціхо)


Я люблю зиму. Навіть більше, ніж літо. Так, зимно, мокро, вітряно. Так, буває, коли дощ переходить у мокрий сніг і застає тебе в дорозі - приходиш до теплої хати «дідом Морозом». Але приходиш...

Я люблю зиму за те, що вона дарує спокій тим, хто його потребує. Я люблю зиму за те, що вона вчить дивитися на світ по-іншому: щонайменше тим, що багато чого ховає під снігом та кригою. Я люблю зиму за те, що вона вчить грітися (у різних значеннях того слова)...

Зима часто забирає зайве, залишаючи до весни саму суть. Зима не розставляє «крапки над і», але дає час зерну прорости під снігом.


© Борис Явір Іскра, 2013-11-26
borys_javir: (поет)
Колись, у древні ті часи,
В легендах навіть призабуті,
Коли жили казкові звірі,
А також монстри люті-люті,

Коли земля пливла на Черепасі
У космосі без краю і початку,
Коли реальними були казки
І ле́гкими усі загадки,

Тоді ще Місяць юнаком був,
Топтав стежки, топтав дороги,
Та час від часу все ж вертався
До дому рідного порогу.
читати далі історію небесної любові )
borys_javir: (ціхо)

Саме вночі відчувається найбільша різниця між тим, що називається «природа» та тим, що називається «цивілізація». Коли їдеш із села, тобі підсвічують тільки зорі. Вони впевнено і миготливо показують шлях у темряві. Очі звикають до нестачі світла, бачать дорогу, але мимоволі піднімаються туди, куди лине душа - догори, поза хмари, у небо. І перетинаються поглядом із зірками, які дивляться наче саме на тебе. Але незабаром вогні вічності зникають за вогнями тимчасовості - світлом автівок та ліхтарів, яке метушливо та гамірно вривається у тишу та спокій природи...
Я люблю поїздки вночі. Саме в темряві найбільше пізнаєш ціну світла. Справжнього світла. Світла природи...
borys_javir: (ціхо)
IMG_20130609_122158
Великі Бірки

Нині їхав в село. Ровером. На мості, через який йде об’їзна дорога коло Великих Бірок, ся спинив, аби зазнимкати кілька квіток. Ровера залишив на узбіччі, сам ліг в траву. Зробивши кілька знимок, запримітив, же бус, який їхав в сторону Скалата, ся розвернув і попрямував до мене. Як ся виявило, люди повиділи, же я лежу в траві коло дороги й подумали, же щось ся стрєсло недобре. Так було приємно, що є співчутливі та небайдужі...
Я їм подякував, показав фотоапарат і, розчулений, кілька разів повторив им, же я просто знимкав квіточки...

Є ще добрі люди. Аби сте знали. :)

© Borys Javir, 2013-06-09
borys_javir: (ціхо)

і спитав ся я в Ґуґла, а він конкретної відповіді не дав...


Гори — одне з найбільш типових місць поклонінь та культових дійств у різних релігіях. Образ гори як моделі світу, місця перебування божеств йде ще від шумерських та праіндоєвропейських міфів. Образ священної гори у міфології давніх слов'ян тісно пов'язаний із поховальними курганами-могилами. Для розташування святилища язичники часто обирали панівне в терені узвишшя. Особливістю священної гори є наявність джерела водов, яку вважают цілющов, або справжньої чи обрядової кирниці.



читати дальше про мегалітичні споруди коло Скалата )

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

July 2017

M T W T F S S
      12
3456 78 9
1011121314 1516
171819 202122 23
24252627282930
31      

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags