borys_javir: (поет)

Read more... )

Малий Ходачків, 25 вересня 2016 року. якраз завершився дощ. хмари у небі влаштували танок.

borys_javir: (поет)


триптих "Рідне небо".
після дощу, при заході Сонця.

borys_javir: (капелюх)


настрій осені... не ходити босими...
а під парасольками і капелюшками...

borys_javir: (На згарищі)
1025130402a_20131025041633680
Сон «Черги за валютою»

Я прибув до невеликого містечка ввечері. Переночував у друзів. Зранку, не читаючи новин та не слухаючи радіо пішов на місцевий двірець купувати си квитки до Дрогобича.

Треба було їхати з двома пересадками. Чому так - в касі пояснили проблемами з потягами та напруженою ситуацією в країні. Касирка була знервована, занепокоєна, але ввічлива. Вона сказала, що квитки до Львова та потім до Трускавця є, а з Трускавця вже завершилися. Правда, додала, що є іменний квиток якогось студента, який на днях купив, а опісля здав, бо передумав їхати. Я погодився його купити, дав свої документи і зазначену суму. Касирка роздрукувала квитки і дала їх мені, порахувала гроші. Я свої квитки відразу сховав у кишеню штанів, а квиток студента уважно розглянув. На ньому була його знимка, зазначені потрібні для провірки в потязі дані. Також зверху накладена печатка двірця та від руки написано мої дані як засвідчення перекупки квитка.

Заким я стояв в черзі за квитками, в приміщенні двірця коло валютної каси зібралося багато людей. Вони зчиняли гамір та були доволі неспокійними. Правда, з часом організувалися в чергу. З розмови кількох з них зрозумів, що почалася паніка через загрозу військових дій, ширяться чутки, що курси валюти підскочать до 50%...

Раптом залунала сирена, а в гучномовець оголосили, що почалася війна…
- Чорт, - промовив я пошепки. - Почалося…

Вийшов на вулицю. Там дощ лив, наче з відра, розігрався сильний вітер, від поривів якого шарпало дерева і навіть ламало гілки. Я підняв ковнір військової куртки догори і побіг в сторону центру містечка, де жили друзі…

© Борис Явір Іскра, 2014-03-13
borys_javir: (На згарищі)
На основі уривку із щоденника.

img_DSCF4538_1

Вчора отримав від Тебе листа. Ти писала про свої справи, питала про мої справи та просила висипатися короткими фронтовими ночами. Здається, нічого особливого, але від листа пахло домашнім затишком. Перечитав кілька разів — спочатку, як лиш отримав в канцелярії штабу, а потім — коли вже засинав.

Засинав довго. Ні, не було алярмів, не було цього разу нічних переходів, не було нападів ворога. Неймовірне затишшя. Взагалі, дуже дивно. Можливо, це все мене схвилювало. А найбільше — Твій лист.
читати дальше )
borys_javir: (ціхо)


Я люблю зиму. Навіть більше, ніж літо. Так, зимно, мокро, вітряно. Так, буває, коли дощ переходить у мокрий сніг і застає тебе в дорозі - приходиш до теплої хати «дідом Морозом». Але приходиш...

Я люблю зиму за те, що вона дарує спокій тим, хто його потребує. Я люблю зиму за те, що вона вчить дивитися на світ по-іншому: щонайменше тим, що багато чого ховає під снігом та кригою. Я люблю зиму за те, що вона вчить грітися (у різних значеннях того слова)...

Зима часто забирає зайве, залишаючи до весни саму суть. Зима не розставляє «крапки над і», але дає час зерну прорости під снігом.


© Борис Явір Іскра, 2013-11-26
borys_javir: (поет)
Нічний перон. Осінній дощ...
В цю пору доби і при такій погоді якось посилюються мрії, бажання, сподівання і, особливо, - сумніви. В дійсності відбувається одне, в голові - друге, на серці - третє, у снах - четверте. Може, і подібне, але й таке різне. Що саме вибрати?..

І якось пророче звучать слова: «Шановні пасажири, будьте обережні, не переходьте колію перед прямуючим потягом...». А в голову закрадаються думки, може то краще сісти на той поїзд і кудись відправитися?..
Від сумнівів не втічеш...
Від вибору - теж...
Але все ж...

1025130402a_20131025041633680
borys_javir: (поет)
IMG_20130916_063920_2
Осінь прийшла із дощами, похолоданням та думками про вічне. Можливо, хто не знав осені, той ніколи не поринав у філософські роздуми. Здається, що найкраще думається, коли десь поряд опадає пожовкле зім’яте листя, а в калабанях збираються хмари...
А потім починає росіти дощ і так до ночі...
Дощ перестає, а думкам перестанку нема...
borys_javir: (На згарищі)
Війна вже давно перейшла у фазу громадянської...

Того дня взагалі відбув ся якийсь перелом. Ми тримали позиції десь на Бережанщині. Було літо і сильні грози. Здавало ся, ліси предковічні — таке густе коріння вони мали. Копати шанці було надзвичайно складно — мокрий ґрунт лип до рискалів, кожних п’ять сантиметрів доводило ся рубати корінь, вода заливала ями...
Ворог атакував з півночі. Зі Львова підступали нові й нові загони. Наша сотня отаборила ся на горі. Нам в поміч стали вали якогось древнього городища — на них ми закріпили кулемети. Видимість у дощовому лісі була нікудишньою...

читати далі )
borys_javir: (ціхо)
Нині я попав під дощ. Літній. Зіправди літній - він був теплий і ніжний, немов поцілунки любаски на світанку.
І хоч надворі - весна...

Кожен такий дощ мені нагадує початок серпня 2009 року, коли на Театральній площі в Тернополі нас застала тепла злива. Чи не всі люди враз сховалися по магазинчиках чи установах, а ми зупинилися в центрі вмить спорожнілої площі і... як в найромантичніших, найказковіших фільмах про неземне фантастичне кохання, злилися в поцілунку...
Ох і пам’ять ця вибадлива - я забув імена своїх вчителів у школі та університеті, але пам’ятаю квіти на твоїй сукєнці, я забув мільйони дат з історії, але пам’ятаю блиск твоїх очей, я забув столиці країн світу, які колись так знав, але пам’ятаю смак твоїх губ...

ми

Минулого не повернеш.
Та й не треба.
Але я б знову отак в літню теплу зливу злився в поцілунку.
Нехай і не з тобою...

_ _ _
© Борис Явір Іскра
borys_javir: (На згарищі)
По всьому світу стала новина,
Що Божа матір вродила сина...
Сина вродила в темній яскині,
Та й положила в яслах на сіні...


Наша сотня стояла коло хутора, десь за кілометрів п'ять від села, якщо йти навпростець. Але такої дороги не було, адже шлях перетинали три річки і болота. Приходилося ходити зиґзаґами, долаючи приблизно по вісім-десять кілометрів чи не щодня в одну сторону...

читати далі )
borys_javir: (Default)
А в Тернополі дощ,
Вечір пізньої осені,
Він ногами босими
Пройдеться по бруці площ...
Тернопільський дощ...

Тільки сивий туман
Все сховав у пітьмі,
Лиш стоять ліхтарі...
Мов солодкий обман
Оцей сивий туман...

В місто входить вже ніч,
І приносить вже сни,
Легко шепче "засни"
І торкається віч
Зорянистая ніч...

2009-11-09
Борис Явір Іскра
"Проліски"
borys_javir: (Default)
А тут дощить, як у Лондоні,
Лягають краплі на долоні,
І все у сірому тумані,
Як у вуалі львівська пані...

Блищить калюжами бруківка,
По ній - трамваї і автівки
Як метеори в темнім небі...
А я думками коло тебе...

Цей дощ отут немов навіки...
Ти мило змружуєш повіки,
Посмішка красить твоє личко,
І рожевіють ніжно щічки...

Усе покрилося хмарками
Понад будинками, дахами,
І парки, площі, калабані,
Мов аквареллю мальовані...

Налилось небо в очі твої,
В цім львівськім дивнім супокої,
В уяві моїй мов застиг
Твій радісний і щирий сміх...

20.06.2009
Борис Явір Іскра
"У Твоєму промінні..."
borys_javir: (Default)
Стук-стук, крапельки дощу
Грають немов на фортеп'яно,
Тихенько стукають по нотах,
А голос милий, як сопрано...

Стук-стук, крапельки дощу
Грають для тебе колискову,
Співає нічка... Хитрий сон
Тебе чарує загадково...

Стук-стук, крапельки дощу
Грають для твоїх ясних віч,
Чарує ніжно тя дрімота
І сон дарує темна ніч...

06.03.2009
Борис Явір Іскра
"Замріяний у Сонце Ясне..."
borys_javir: (Default)
Я повернусь дощем - теплим, як у літі,
Я повернусь світанком, посмішкою квітів,
Я повернусь вогнем - і тебе зігрію,
Повернусь до тебе - інакше не смію...

Повернуся вітром - ніжним бризом моря,
Місяцем повернусь - братом світлих зорів,
Повернуся сонцем, зранку поцілую,
Повернусь до тебе - лиш тебе любую...

Повернуся блиском в твоїх оченятах,
Повернусь маленьким милим кошенятком,
Повернуся річки хлюскотом чарівним,
Повернусь до тебе, моїх мрій царівно!..

03.04.2009
Борис Явір Іскра
"Замріяний у Сонце Ясне..."
borys_javir: (Default)
Вже вийшов місяць... Палає місто
Вогнем яскравим від жарівок.
Дзвенить двірець... Дороги гнуться
Так під колесами автівок...

Шепоче вітер... Хитає дроти,
По них хтось знов телефонує.
А дощик йде... Краплини грають,
Та чи мотив цей хтось почує?

Стоять дерева... Та й зовсім голі.
В обіймах теплого туману...
І сяють зорі... І спить вже місто
Від сна солодкого обману...

грудень 2008
Борис Явір Іскра
"Тобі, Сонечко!.."
borys_javir: (Default)
Чимчикує дощ по місту,
По калюжах, тротуарах,
По тролейбусах, машинах,
Кафетеріях і барах...

Чимчикує дощ надворі
Виноградом тим, що в'ється...
Він комусь халяви змочить,
А комусь він усміхнеться...

Чимчикує дощик містом,
Чимчикує тихо парком,
Поруч він веде за ручку
Синьооку свою хмарку...

11.09.2008
Борис Явір Іскра
"Натхненний Сонцем Ясним"
borys_javir: (ціхо)
Грає дощ мелодію осені,
Листя на вітрі кружляє,
І краплі маленькі на землю
Хмарка із неба пускає...

Грає дощ осінню симфонію,
Краплі великі б'ють по струнах,
Ворожить вітер по листі,
Як волхв ворожить по рунах...

Грає дощ осінній вальс,
І стукоче по підвіконню,
Й вигляда з-за хмарки сонце,
Протирає очі з просоння...

Грає дощ останні акорди,
А сонце вийшло раптово,
І блиснули роси на травах
Як перли й алмази. Казково!

11.10.2008
Борис Явір Іскра
"Натхненний Сонцем Ясним"
borys_javir: (Default)

сон пізньої ночи...

Темно. У камері вогко. По стінах тече вода, деколи яка крапля капає зі стелі. Сиджу на нарах, склав заковані у кайдани руки в замок, спер на них голову. Задумав ся...

У часі перестрілки дістав им поранення. Таки не зміг втікти — їх було надто багато. Собаки режиму довго били навіть непритомного й обіцяли вибити із мене всьо вільнодумство...

На допиті нічого не казав им, лиш ся сміяв і дав слово, що грім піб'є ворогів моїх. Вони тикали мені в лице розп'яття і били в ім'я їхнього вмерлого бога. Глитав им свою кірву і казав, що на все свій час під вічними зірками...

Сиджу і очікую їхнього приходу. Мені вчора сказали, що вирок винесено. Без мене, без адвоката. Був суд. Засудили. До смерті. Сказав вартовий пес, що вмру як їхній бог — мене розіпнуть...

Прийшли. Взяли попід руки, повели до машини. Пропонували циґарку — закурити в остатний раз. Сухо відповів, що не курю...

Дивив ся через вікно на вечірній Львів. Красивий. Не вперше його бачу таким... І не в останнє... Але вони того ще не знають...

На площі перед оперним мало відбути ся то всьо дійство. Машина їхала бруківков, нев трясло, боліли рани. Терпів им, бо знав, що час вже близько...

На площу зігнали багато люду. Моїх однодумців — аби ся подивили, чого і їм буде вартувати вільнодумство. Моїх противників — аби пораділи за всесильну систему. І тих, які завжди “ніпричім” - аби також науку мали.

Прихильники мертвого бога закидували машину всяким сміттям. Поліцаї відганяли людей від коридору, яким везли мене. Було багато крику, галасу...

Привезли...

Прибивали...

Мовчав им... Вони хотіли почути крик, стогін, чи каяття. Казали, тоді смерть зроблять легшов. Але я мовчав...

А посіпаки у мікрофони все повторяли, що така доля кожного чекає, хто повстане проти їхньої системи...

Скрутили для певності ще ланцюгами...

А коли підняли, то старший з тих, хто були в рясі, мовив:

- І де ж твої боги, язичнику?

- Вони ближче, ніж ви думаєте... - посміхнув ся крізь закривавлені губи.

А десь серед натовпу була вона — світлокоса дівчина. Давно з нев не говорив, але знав, що вона є... А інша вона — русява красуня — тихо плакала в своїй кімнаті...

Зоряне небо почало затягувати ся густими хмарами. Гелікоптерами розпилювали речовини, аби розігнати хмари, але все намарно. Я дивив ся вгору і тихо радів — мій єдиний Всесвіт не покинув мене і сили природи — кого посіпаки називають моїми богами — поможуть мені...

Почав ся дощ, який перейшов у зливу. Люди покидали площу. Навіть пси системи не могли їх стримати. Гримнув грім і перші блискавки поздіймали кілька ліхтарів. Служителі мертвого бога ревно хрестили ся, а мої однодумці зрозуміли, то ще не кінець і почали штурмувати поліцейські кордони. Водними метавками та газом їх вигнали з площі...

За годину люду навколо майже не було. Кілька служивих сторожили мене, отримавши наказ відкривати вогонь по всіх, хто схоче мене визволити. Але таких наразі не було. Лиш сильно гриміло, страшний вітер здіймав черепицю, заливало місто дощом і блискавки били так, що було ясно, наче в день.

Нараз одна блискавиця влучає у стовп, на якім я був розіп'ятий. Сильне світло мов засліпило охоронців. Мить — і я опинив ся на долівці. Кволий, але і могутній водночас. Мої очі палахкотіли небесним вогнем...

Служиві кинули ся тікати. Хтось хрестив ся, хтось ні... Але кара досягла кожного...

Я звернув вулицьов направо. Ішов під дощом, який вже поволі стихав. І враз переді мною послала вона — русява красуня. Накинула на мене якесь покривало, бо я трис ся від болі та холоду. Плакала. Обійняла. Легенько взяла попід руку і повела до себе...

Наступного дня до неї прийшла світловолоса. Нічого не говорила, лиш попросила трішки посидіти коло мене. Взяла за руку, мовчала, пустила сльозу...

А позаду стояла русявка та її родичка — маленька дівчинка...

Я ся посміхнув і мовив:

- Ми перемогли...

- - -

Тої ночі блискавиці спалили не один пристанок їхньої віри, їхньої влади, не одного посіпаку знищили. А служиві ще довго не могли мене знайти. Та й шукали тепер з острахом, бо кожен, хто завинив, той був покараний...

Прогнила система падала на очах. Давня брехня канула у віках...

_ _ _

2011-09-01

Борис Явір Іскра

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

September 2017

M T W T F S S
    123
4567 8 910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags