borys_javir: (капелюх)
Сон «Крилатий вбивця»
Борис Явір, 2016-01-19

Перше вбивство сталося у квартирі.
Він явився в кімнату, розбивши вікно. Принаймні, так встановили слідчі і сказали нам, журналістам. Двері квартири були зачинені з середини, на килимку в коридорі були лиш сліди жертви, яка після роботи вернулася додому того дощового дня. Здавалося, коли ми зайшли, болото ще було свіжим...
В кімнаті було видно сліди боротьби - розкидані та побиті меблі. Жертва, ймовірно, чинила спротив, а вбивця шматував її гострими предметами (ножами?). Нападник тягнув її по підлозі майже через цілу кімнату, де, зрештою, під тумбою з телевізором і завдав смертельних ран. Тіло було пошматоване до невпізнання, наче працював збожеволілий м’ясник.
Одна з обставин, яка привернула увагу чи не відразу - у кімнаті було багато пір’я. Переважно в крові. Деяке - ні. Один із слідчих висловив версію, що це роздерта подушка, якою намагалася захиститися жертва, але її решток ніде не знайшли. Та й пір’я було завеликим як для подушок - моя бабця сама набивала подушки пір’ям, тому я з дитинства знав чи не весь процес, про що заявив слідчому. Тоді в когось з детективів виникла версія, що це все - релігійний  ритуал якоїсь з сект.
Зрештою, нам сказали не заважати слідству і витрутили з квартири...
Жертва жила сама. За словами сусідів, які і викликали поліцію після страшних зойків дівчини, вела тихий спосіб життя. Кожного будня йшла на роботу і верталася практично у той же час; годувала голубів, розкидаючи крихти хліба на пожежній драбині; годувала сусідських котів, залишаючи кавальчики ковбаси в спеціальній мисочці коло входу в під’їзд. Здається, була з провінції, але ніхто не знав звідки (думаю, слідчі мали знайти у базі даних).
Я вдруге прийшов в квартиру після того, як поліцаї звідти забралися, залишивши на дверях лиш стрічку із своїм лого. На ноги я вдів бахіли, аби не залишати зайвих слідів. Пройшовся квартирою. Зробив кілька знимок. Не виглядало, аби вбивця щось шукав. Складалося враження, що він піднявся пожежною драбиною, розбив вікно, напав на жертву, сталася сутичка... Можливо, якийсь маніяк... Але оте пір’я... Не давало спокою...
За словами слідчих (маю пару знайомих), ніхто з опитаних не бачив нападника - ні його проникнення, ні втечу (незважаючи на те, що будь-який рух пожежною драбиною би викликах гуркіт металу, а нападнику ж довелося подолати шість поверхів, якщо ліз з двору і вісім, якщо з даху). Чули крик дівчини, але... Ніхто ні з цього будинку, ні з будинку навпроти, не бачили і не чули руху драбиною... На всякий випадок, я ще спробував опитати жильців будинку - все те саме. Правда, якась жіночка із взагалі віддаленого дому, яка просто прийшла того дня в гості до когось з першого поверху, саркастично порадила зайти до квартири в сусідньому домі, чиї вікна виходили прямо на вікна жертви. Мені інші жильці пояснили суть жарту - там жила старенька жіночка-інвалід. Причина інвалідності - не сповна розуму. Ну, я, все-таки, пішов до неї - а раптом? Відкрила двері її доглядальниця, яка спочатку не хотіла пускати мене до старої, але на звуки нашої суперечки прийшла власниця квартири і, почувши, що я хочу дізнатися, сказала лиш два слова «ангел смерті». Коли я попросив описати, як він виглядав, вона лиш махнула рукою і пішла в свої покої...
А одну пір’їну я таки віддав на експертизу. Сказали, що не знають, що то за птах...

Друге вбивство сталося за подібних обставин. Але жодного свідка тепер взагалі не було. Навіть стареньких несповна розуму бабок...
Жертва була подібною до першої - мала середній ріст, темно-каштанової барви волосся.
І знову пір’я... Але небагато - не було слідів боротьби. Жертву вбивця застав на дивані сплячою - вона, може, й не проснулася взагалі...

І двох слів старої, які вона сказала не тільки мені, вистачило, аби містом поширилися чутки про якогось крилатого «янгола смерті». Після другого вбивства жінки старалися не бути самі, не виходити після сутінків і до світанку. На вулицях побільшало поліції, в якої не було ні підозрюваних, ні реалістичної версії подій...

Але всі заходи убезпечення не допомогли...

Третє вбивство сталося у промисловому районі.
Я якраз вертався із спортклубу, вирішив піти пішки, а так, як шлях додому був доволі далеким, довелося скоротити. Дорога проходила через район гаражів, складів та халуп бідноти. Не найспокійніший райончик, але, як поводитися чемно, то й ніхто тебе не зачепить. Тим більше, що я мав звідти кількох знайомих, з якими й займався в спортзалі.
Десь попереду йшли дві дівчини, відстань до них була далека настільки, що їхня розмова здавалася белькотанням. Раптом з-за якихось гаражів виринула крилата постать, вхопила одну з них і приземлилася з нею трохи далі - в покинутому будинку. Її подруга несамовито закричала. Я відразу витягнув телефон і подзвонив у поліцію, описуючи побачене. Спочатку виклик не хотіли прийняти, але, коли я їм представився, таки вирішили послати у той район патрульних.
Я дістав пістолет, який часто носив із собою, забіг у будинок. То були склади, дах яких давно обвалився. З невеликого приміщення в кінці великої зали чувся шум та гуркіт. Я звів курок і акуратно зайшов туди. Переді мною постав монстр у вигляді людиноподібної істоти з крилами зі спини. На його руках були величезні кігті, якими він шматував жертву. Я зробив кілька пострілів у спину, які відкинули «янгола» до стіни навпроти мене, але відтак він махнув крильми, перескочив через стіну і зник у темряві. Дівчина лежала мертва. Навколо було багато крові та пір’я...
Незабаром приїхали патрульні. Їхні колеги стикнулися із подругою жертви, встигли почути неймовірну історію, в яку спочатку не повірили, але після повідомлення диспетчера, забрали свідка з собою. Також мої слова підтвердили детективам відвідувачі бару неподалік, які здалеку бачили майже все, що відбулося і що годен було побачити...
Враховуючи різні свідчення, а також відсутність на мені крові та інших фактів, які б наштовхували на підозри, мені ніяких звинувачень не висунули, а опитали у якості свідка. Медики оглянули на наявність травм, запропонували заспокійливе, але я чемно відмовився. Якийсь поліцай навіть подякував, що я стріляв в ту тварюку...

Справа набула резонансу. Коротке інтерв’ю зі мною ледь не цілий день крутили по телебаченню (ніколи не хотів саме такої слави).
Чомусь поліція не спішила шукати вбивцю...

В різних частинах міста виникали загони самооборони. Їх переважно творили члени футбольних ультрас, спортивних чи патріотичних організацій.
Хлопці з одного із загонів самооборони запропонували мені долучитися до «полювання». Як пояснили - я один з небагатьох бачив того «янгола», а також мене «зауважали» за відвагу в ситуації. Ми домовилися про зустріч після моїх тренувань - в барі неподалік місця останнього випадку. Я самооборонівцям показав місце вбивства. Звідти ми попрямували до одного з них на квартиру - обговорювати план дій.
Неподалік жили мої друзі, то ж я запросив на «полювання» і їх.
Той, до кого ми йшли, жив на другом поверсі, вхід в квартиру був з двору. Будинок знаходився на схилі пагорба так, що від вулиці то був другий поверх, а з двору - перший. Ми зайшли у квартиру «гусячком», бо коридор під’їзду був вузьким. Пару хлопців відразу пішли з власником на кухню - готувати всім чай та каву. Ще двоє зайшли у кімнату сестер самооборонівця (були знайомими чи навіть «клинці підбивали», наскільки я зрозумів з ледь чутних вітань між ними), в якій ті з подругами дивилися телевізор. Я і ще один самооборонівець зайшли у кімнату власника, вмостилися на дивані в очікуванні кави, яку мали от-от принести з кухні...

Залунав звук будильника і я проснувся...


ілюстрація

borys_javir: (Default)


в житті чи не кожного чоловіка настає момент, коли з’являється інша жінка. зазвичай, вона чи не відразу галаслива, вперта, не хоче розуміти інших і ставить свої умови. безапеляційні. в принципі, поводиться, як типова жінка. але її від того любиш не менше, ніж кохану дружину, адже вона - твоя дочка. ^_^

borys_javir: (поет)


мить безтурботності...
borys_javir: (Default)

ілюстрація

Звивиста річка несла глибокими ущелинами свої води до моря. Може, то був і цілий океан, але того я вже не перевірю. Високі кручі різко завершувалися і перед самим морем починався пляж. У бухті, куди впадала ріка, завжди було спокійно, хоч навколо могли бути шторми.

Я з Юліанкою мали хатинку на одній з круч, які глибоко врізалися у русло річки. Дерев’яна така хатка, невеличка, але затишна. У скалі був продовбаний причал і вихід до хатинки нагору. Ми жили трохи віддалено від інших, але це було виправдано - з нашої хатинки відкривався чудовий краєвид: море, пляж та скали. Знизу шуміла вода і часом вітер колихав рідкі кущі навколо хати.
читати далі... )
borys_javir: (ціхо)


Для щастя і радості, для приємної несподіванки достатньо тільки трішки файної фантазії, уяви та старань. Вони завжди винагороджуються, адже щастя - це найвища нагорода. Головне - витрачений один на одного час, турбота, посмішки, добро сердець. Вони є даром, який зігріває холодними ночами та освіжає у спекотні днини...

Старанні руки вирізали кілька десятків сердець, нанесли слова, що позначають поняття, які я дарую та буду дарувати протягом життя. А хороші помічники-«аґенти» допомогли влаштувати приємну несподіванку.

| щастя | радість | спокій | повага | щирість | турбота | любов | кохання | польоти | цвітіння | тепло | дар | жар | разом | діти | сім’я | родинність | дотики | всесвіт | подихи | майбутнє | цілунки | творчість | задоволення | самореалізація | назавжди | підтримка | милість | шаленість | душевність |

Побільше б кожному з нас щастя! Звичайного, незвичайного і надзвичайного! ;)

PS: Люблю... :*
borys_javir: (ціхо)


акварель

Юля

13 Apr 2014 08:06 pm
borys_javir: (ціхо)
акварельні олівці, акварель

акварельні олівці
borys_javir: (ціхо)
img_lysty1

уривки розмов про...

* * *
Я вірю в долю і в зірки... і зірки кажуть, що я з нею - чи не ідеальна пара. Вона то слухає з милим виразом лиця і мовчить... Дзвонить вночі і каже, що дзвонить, аби я послухав її голос... Каже, аби я шукав собі іншу, але додає, що буде ревнувати і не хоче мене втратити... Дивно це все...

* * *
Зараз світ такий - суцільний супермаркет. Ніхто не цінує людей, їх слів. Колись листи чекали днями і їх несли голуби чи карети, а тепер за один вечір можна написати все, що колись за тижні чи місяці... Колись придивлялися і вибирали, тепер - вибирають і придивляються... Колись - лагодили і зберігали, тепер - купують черговий ширпотреб...

* * *
За життя навчився одного - пробувати, робити кроки назустріч. Якщо кажуть ні, то йти дальше, стукати в інші двері, але не будь-які, а в ті, до яких тягне, наче магією... А тоді... Буде видко... Просто на світі стільки всього, що стоїть на заваді людського щастя, а тільки один клей - любов...

© Борис Явір Іскра, 2014-03-12
borys_javir: (ціхо)


Я тво́їм буду холодним жаром,
Буду пекти всі серця струни,
Ти знай, що я не дався даром,
Бо даром є лиш воля руни.

Буду я тво́їм жаром в грудях,
Буду пекти глибоко всередині...
В якийсь момент ураз почуєш -
Крила виростають на твоїй спи́ні.

Буду льодовим жаром в лоні,
Буду пекти усі твої зітхання.
Ти знай, любитимеш до скону,
Поки для світу настає світання.

Я буду зимним жаром нервів,
Буду і болем, буду й чаром.
Ти ще проситимеш перерви,
Не спинюсь я. Я буду жаром...

© Борис Явір Іскра, 2014-02-28
borys_javir: (капелюх)
Якось вирішив проглянути свої записи за кожен лютий протягом останніх кількох років у своєму Живому Журналі. Переглянути і зробити з них своєрідний мікс. Мікс із передусім ліричних творів. Творів, які не стільки відображають події, скільки стан душі.

читати дальше )
borys_javir: (ціхо)
Колись я таки достукаюся до Твого серця.
Коли Ти нарешті вирішиш відкрити, то застанеш давно зів’ялі троянди, простиглі сліди та лист.
Лист із ніколи і завжди актуальними словами.
Листа підхопить вітер і понесе в далекі тумани.
Ти так, можливо, і не дізнаєшся, як сильно я тебе ....

Туман...
Вітер...
Ніколи і завжди...
Достукаюся до...

P300113_17.02_2

Якщо Ти вирішиш таки дізнатися, то будеш знати, де мене знайти...

© Борис Явір Іскра, 2014-02-16
borys_javir: (ціхо)
Іноді на замовлення, іноді як подарунок малюю портрети. Почав те діло ще до навчання у художній школі. Картини виконані протягом навчання практично не збереглися (частина пішла у фонди школи та університету).
Техніка виконання різна - зазвичай простим олівцем, але, іноді, якось інакше.

знимки з часів навчання в університеті


олівець, радирка | олівець, радирка
image_2013-03_02_Zoimage_2013-03_02_Julia
олівець, радирка | олівець, радирка
image_2013-03_02_Ira
олівець, радирка | планшет
дивитися ще! ;) )
borys_javir: (поет)
Лисичко, завжди пам’ятай:
Якщо тобі важко, погано чи сумно,
А, може, і страшно, чим змучилась ти,
Вартує відкинути сумнів усякий
І лапку свою вперед простягти.

І де б я не був, куди б не подівся,
Часи і простори зовсім не важні -
Хоч зорі інакші там можуть сіяти,
Та я свою лапку простягну тобі.

Бо смуток чи сумнів, страх, а чи втома
Поділені надвоє ураз пропадуть.
А радість і щастя будуть зростати -
Ось, лисенятко, у чому є суть.

А коли лапка, лапка підтримки
Твою тримає, найкращу в світах,
Пітьма відступає і шириться світло,
І радість засяє у твоїх очах.

© Борис Явір Іскра, 2014-01-30

Лист

28 Jan 2014 11:14 am
borys_javir: (поет)
img_lysty1

Якось гуляв незнаними шляхами,
Ходив стежками древніх міст
Поклав в конверт, мальований руками
Простий в словах, але чарівний лист.

Як раптом хмара, чи туман на горбі,
А з неї - лицар на гарному коні.
Увесь у латах, із мечем при боці,
Честь даючи, ґратулює мені.

Спинив коня, зіскакує додолу,
І тисне руку, наче друг старий.
Та й каже, що тинятися віками
Закляв його давно чаклун якийсь.

Він возить вістки помежи людьми,
Уже, мабуть, віки, тисячоліття,
Єднаючи у задумах, ділах та мріях
В часи добра та в лихоліття.

Він взяв листа, вклонився низько,
Надів шолом і честь віддав.
І крикнув «вйо», пришпорив вороного,
В тумані зник, як поскакав.

Будеш гуляти якось у тумані,
Чи завірюха буде надворі
Твій шлях перелетять раптово
Мальовані червоним снігурі.

А з-за дерев, закутаних у біле
Враз виникне лицар на коні.
Він скине шолом, спуститься додолу
І лист чарівний вручить він тобі.

В тумані зникне, як й з’явився...
А ти з листом підеш додому.
Прості слова, та наче чарівні
Від мене написані у ньому...

© Борис Явір Іскра, 2014-01-26
borys_javir: (На згарищі)
На основі уривку із щоденника.

img_DSCF4538_1

Вчора отримав від Тебе листа. Ти писала про свої справи, питала про мої справи та просила висипатися короткими фронтовими ночами. Здається, нічого особливого, але від листа пахло домашнім затишком. Перечитав кілька разів — спочатку, як лиш отримав в канцелярії штабу, а потім — коли вже засинав.

Засинав довго. Ні, не було алярмів, не було цього разу нічних переходів, не було нападів ворога. Неймовірне затишшя. Взагалі, дуже дивно. Можливо, це все мене схвилювало. А найбільше — Твій лист.
читати дальше )
borys_javir: (поет)


У якіймсь далекім краю,
Де між гір сонце світає,
А у лісі лежить сніг,
Мандрівник на сон приліг.

Збоку десь горить багаття.
А на нім - стареньке шмаття,
Зношене в трудних шляхах,
По дорогах і стежках.

А що ж сниться у дорозі
При багатті, на морозі?
Read more... )
borys_javir: (поет)
Горить вогонь у теплій грубці,
Тобі читаю я вірші.
До нас у вікна заглядають
Червонопузі снігурі.

Тріщать поліна у багатті,
А тіні грають на стіні,
Даруєш посмішку несмілу
І щирий погляд ти мені.

Чарує нічка усе снами,
Твоя рука - в мої руці.
Я бачу усміх твій прекрасний
І жар легенький на щоці.

Погасне свічка. Ми заснемо.
Аж до ранкової зорі.
А сни казкові сокочуть вправно
Червонопузі снігурі...



© Борис Явір Іскра, 2014-01-04
borys_javir: (поет)


Знаєш, мила, ніч - лисиця,
А зірки на небі - очі.
І, коли вона сміється,
То на серці щось муркоче.

Знаєш, а вона - ще й хитра,
Й підкрадається неждано,
Часом сум чи сумнів витре,
У тих снах, що гаснуть рано.

Знаєш, місяць - то усмішка,
Що вона тобі дарує.
Щоб зігріти тя хоч трішки,
Поки сни тобі малює.

А малює ніч майстерно -
Ти ще взнаєш, як прекрасно.
Хоч гарніш на світі, певно,
Лишень твої очі ясні...

© Борис Явір Іскра, 2013-12-19
borys_javir: (На згарищі)
Стою в кабінеті пошти. Навколо — багато людей, більшість з яких — вояки нашої дивізії. Усі хочуть встигнути на свята відправити листи чи листівки з найкращими побажаннями своїм рідним та близьким. Скоро — Різдво, в хатах буде чути запах хвої, будуть стояти дідухи, а запечений кабанчик буде смакувати як ніколи. Дванадцять страв, як дванадцять місяців року, будуть вказувати на вдалий урожай і вселяти надію, що так буде і в будучному. Зберуть ся за столом всі, хто вижив і всі, хто не на фронті. Будуть згадувати тих, хто відійшов. А потім заспівають колядку...

Радуйся... Ой, радуйся, Земле... Ясен світ засвітився...

Я дуже добре пам’ятаю той день, коли тому кілька років відправляв тобі з пошти листа. Простий лист з простими словами, загорнутий у конверт ручної роботи. Я привітав ся з поштаркою, подав його через віконце на відділенні й сказав:
- Рекомендований.
Поштарка неквапливо глянула і запитала ся:
- Як рекомендований?... Він хіба не закордон?
Потім придивила ся уважніше до тво́ї адреси і:
- А, ясно... - й назвала місто, в якому ти жила.
- Наразі не закордон, - іронічно сказав я, передаючи настрої, які витали у моєму краї.
Поштарка багатозначно посміхнула ся...

Вчора оголосили про нові кордони, які нас чекають після війни. Місто, в якому ти жила, - тепер — закордон. Ця тоненька лінія на чиїсь мапі означає, що на поверхні земного шару постануть нові митниці та нові прикордонні застави...
Нові для нас, але такі знайомі нашим дідам та прадідам... Можливо, це і є історична справедливість?..

Я дочікую ся сво́ї черги, підходжу до віконечка, прошу конверт. Вкладаю у нього простого листа з простими словами та саморобну листівку із файним старовинним галицьким віншуванням:
Віншаю тя в Коляді,
Проживай у гаразді
Без клопоту, без біди
Аж до другої Коляди!..

Закриваю та заклеюю конверт, пишу сво́ю та тво́ю адреси, малюю гілку ялиці та різдвяний пряник. І відправляю листа тобі.
Не закордон.
І це дуже радує.
Можливо, в тому є якась справедливість долі?..

Я бажаю веселих свят поштарці, виходжу з кабінету. Надворі — мете завірюха. Піднімаю комнір куртки до вух, поправляю шапку й під тихі звуки колядки ся відправляю у керунку розташування сво́ї сотні...

Радуйся... Ой, радуйся, Земле... Ясен світ народився...

Надворі — мороз, а моє серце гріє знання, що ти чекаєш мого листа. Листа з фронту...

війна
_ _ _
© Борис Явір Іскра, “На згарищі”, 2013-12-18/19
borys_javir: (поет)
Горить зоря, мов той вогонь,
Немов карпатська ватра,
Ти лиш почуй її слова -
Прислухатися варто.

Вона тобі розкаже правду
Про всі дива на світі.
Ти лиш почуй її слова,
Що їх принесе вітер.

Ти лиш почуй, серце відкрий,
Для жару від зірниці.
Й нехай тобі у цюю ніч
Найкращий сон присниться.

Нехай веде тебе у вись,
Туди, де зорі ясні.
Ти лиш почуй її слова,
Й засни, засни, прекрасна.

Горить зоря, і світло - грань,
Тобі тепло дарує.
Серце відкрий, її почуй -
Най ніжно причарує...



© Борис Явір Іскра, 2013-12-17

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

July 2017

M T W T F S S
      12
3456 78 9
1011121314 1516
171819 202122 23
24252627282930
31      

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags