borys_javir: (Default)
буває так, що на бачив друзів роками, а зустрівся і - наче бачилися тільки вчора. замість старих спогадів - нові мандри і пригоди, нові враження, які моментально перетворюються на спогади та історії для розповідей при ватрі. 
 
Варшава, 30 VI - 01 VII 2017
...є легенда, що між 30 червня та 1 липня насправді існує ще один день, магічний день - 31 червня. аби його прожити, варто опівночі 30 червня бути в якомусь чарівному місці. 
чому б тим місцем не стати історичному центрові Варшави? освітлений вогнями королівський замок, старенькі безлюдні вулички середмістя і ніч, якої нема. ймовірно, тому, що Варшава суттєво на північ від Галичини, тут світало чи не в пів 4 ночі. може, ранку? світло ліхтарів зливалося із передсвітанковими тінями і незвично малювало знайомі силуети... 
ніч минула швидко... може, це і не була ніч, а був той магічний день - 31 червня?..
 
денна Варшава - зовсім інша ніж нічна. інші барви, інший настрій. уся наповнена людьми, які щось купують, їдять, рухаються, знимкуються... хоча можна зайти за ріг будинку і потрапити у зовсім безлюдне, хоч і красиве місце... 

 
на з'їзді рідновірів була жінка з Житомира, яка вже віддавна жила у Польщі. почувши, що ми з України, чомусь з польської мови перейшла на російську. на коректне зауваження, що ми польську розуміємо, як і російську, не прореагувала. вона не була ватницею, просто в неї спрацював стереотип, що якщо ти з України (точніше, УРСР), то просто мусиш розуміти російську. 
а в трамваї зустріли приємного волиняку, який розповів, що не зміг влаштуватися у бурштинову мафію, тому подався на працю у Польщу. йому було приємно за довгий час зустріти не російськомовних і культурних вихідців з України. 
 
Ряшів, 02 VII 2017
дорога на Ряшів видалася із пригодами - брак квитків на польський бус, здоганяння того буса аж в Радомі, купівля квитка через інтернет за 5 хвилин до відправлення. мабуть, пригоди так і знаходять мене, коли я в компанії таких же ласих до пригод друзів. 
дощ, доїзд з пересадками, робота в автобусі і ось він - Ряшів. по-родинному тепла зустріч із друзями, прогулянки середмістям, зроблена своїми руками піца. так по-домашньому, як давно вже ніде не було... 


 
тепер лаванда для мене означатиме щось більше, ніж просто пахуча квітка... 
 
Перемишль, 03 VII 2017
вкотре у Перемишлі. але цього разу - вночі. безлюдні вулички старого міста навіюють спокій. здавалося, що от-от повз проїде карета, зупиниться і... але повз проїжджали тільки сучасні авто в сторону Польщі та пошарпані автобуси в сторону України. водії тих автобусів хотіли за дорогу до Львова в три рази більше грошей, ніж через касу чи бла-бла-кар. але я на хохляцькі хитрощі не повівся і доїхав до кордону безкоштовно, а до Львова за 20 гривень. дякуючи добрим полякові та галичанам. 

 
дякую Христі, Мар'янові, Марті, Ані та Вольдемарові за зустріч, гостину, мандри та пригоди у Польщі. до нових зустрічей! ;)
borys_javir: (Default)
мав нагоду та честь побувати на загальнопольському зїзді рідновірів - Ogólnopolski Zjazd Rodzimowierczy . зустріч була організована на Чарчому хуторі - Czarci Chutor, що не дуже далеко від Варшави, тривала 3 дні. щовечора були концерти для загалу, в суботу та неділю зранку - віча, на яких керівники громад та ініціативних груп обговорювали проблеми та перспективи розвитку рідновірських спільнот у Польщі, а протягом днів - літературні читання, лекції та неформальне спілкування. їжа готувалася на відкритому вогнищі у величезному казанку.
 
на вічі, на якому був присутній, обговорювалися актуальні особливості та проблеми розвитку руху. приємно відзначити, що у поляків нема значної частини тих проблем, які є в Україні: розрив із науковістю та визнання священними містифікації й підробки - поляки орієнтовані на наукові дослідження. звісно, між ними є всілякі фантазери, але вони перебувають на узбіччі руху. правда, проблем завдають крайні праві та крайні ліві, але вони також на марґінесі.
 
у вічі були взяли участь представники кількох конфесій, хоч найбільше керівників громад було від Рідновірського Костьолу Польського. було багато скарг на те, що незважаючи на відносну велику чисельність прихильників, мало хто виявляє бажання організовувати свята та бути у проводі громад. здається, це типова проблема багатьох організацій і не тільки світоглядно-релігійного спрямування.


 
в часі неформального обговорення були підняті геополітичні теми. говорилося, що країни центральної та східної Европи (слов'янські та балтійські) мали б об'єднатися для спільного захисту від віковічних ворогів - германців та росіян, а також для пожвавлення економічного розвитку реґіону.
 
було приємно познайомитися із однодумцями, поговорити із близькими за духом людьми. до нових зустрічей!
borys_javir: (капелюх)

 
якось я писав про те, що одного разу зайшов в магазин електроніки і попросив показати мені смартфон. включили. я переглянув програми, випробував камеру, запустив інтернет-оглядач. так, як це перший запуск, то програма запропонувала погодитися із умовами користування, які я, звісно, навіть не перечитував. відкрив пошук і ввів з цікавості "борис я". пошуковик першим варіантом викинув "борис явір іскра". навіть не "борис явір", як я себе зазвичай підписую, а повне ім'я та прізвище.
це ж скільки запитів у мережі має бути, аби з "чистого" телефону першим варіантом на "борис я" пошук пропонував "борис явір іскра"? хто мене так шукає?

доповнення про статті. є такий сайт Академія.еду, де різні дослідники виставляють свої праці. там є і мій профіль та мої праці. так той сайт мені раз на пару днів присилає повідомлення, що хтось шукав мене в Ґуґлі і знайшов мій профіль на Академія.еду. за останній місяць найбільше зацікавлених з Тернополя, Львова, Києва та Москви. хто вони?

доповнення про тарґетування. хто займається маркетинговими технологіями в неті знає, що особливості пошуку можуть різнитися, залежно від краю, країни, де перебуває шукач. так от, якщо в Тернополі на кириличний запит "борис я" мене видає на першому місці, то у далеких Карпатах - на третьому. тобто, запит про мене і на відстані 300-400 км від місця мого постійного проживання, є доволі популярним. хто у Карпатах мене шукає, я не переживаю - приємно буде, як будуть впізнавати в часі мандрів.

доповнення про латинку. вчора тримав у руках свіженький телефон із Китаю. перший запуск взагалі. навіть кириличної клавіатури нема. почав вводити "boris j" і, вуаля, - я третій у списку пропозицій - після jonson та jelzin vodka. повторю - третій у списку пропозицій латинкою. то хто мене так шукає?
borys_javir: (капелюх)


на днях зайшов в магазин електроніки і попросив показати мені смартфон. включили. я переглянув програми, випробував камеру, запустив інтернет-оглядач. так, як це перший запуск, то програма запропонувала погодитися із умовами користування, які я, звісно, навіть не перечитував. відкрив пошук і ввів з цікавості "борис я". пошуковик першим варіантом викинув "борис явір іскра". навіть не "борис явір", як я себе зазвичай підписую, а повне ім'я та прізвище. 
це ж скільки запитів у мережі має бути, аби з "чистого" телефону першим варіантом на "борис я" пошук пропонував "борис явір іскра"? хто мене так шукає? 

як доповнення. є такий сайт Академія.еду, де різні дослідники виставляють свої праці. там є і мій профіль та мої праці. так той сайт мені раз на пару днів присилає повідомлення, що хтось шукав мене в Ґуґлі і знайшов мій профіль на Академія.еду. за останній місяць найбільше зацікавлених з Тернополя, Львова, Києва та Москви. хто вони?

borys_javir: (поет)


ІІІ вільний мікрофон. 5 віршів. дякую організаторам за запрошення!
знимки: Борис Явір, Анна Золотнюк

* * *
На зорі двадцять першого віку,
Коли час безупинно летить,
Як ж то треба любити людину,
Аби вічність стиснути у мить...

На зорі двадцять першого віку,
Як життя всіх іде врізнобій,
Як ж то треба любити людину,
Щоб в тім щиро признатися їй...

На зорі двадцять першого віку,
Коли правда є лиш на Бродвеї,
Як ж то треба любити людину,
Щоби взяти й примчатись до неї...

На зорі двадцять першого віку,
Як немає зовсім вороття,
Як ж то треба любити людину
Щоб прожити для неї життя...

© Борис Явір Іскра, 2014-03-07
borys_javir: (ціхо)


Твій сон намалює в уяві мене,
Мій сон тебе мені намалює,
У нім пригорну тебе я до серця.
Ніжно-ніжно, мила, поцілую...

Літо почнеться у наших обіймах,
Літо почнеться на наших вустах,
Розпалим сотні вогнів ми купальських
У наших, кохана, наших серцях...

Вогні полікують рани душевні,
І шрами минулі зникнуть навік.
Бу́ду тобі дарувати лиш щастя
Сяйво полине з-під твоїх повік.

Так дивно буває, зустріч єдина
Сенсу додасть у буденне життя.
Тобі я віддам дари свого серця,
Найкращі в світі - свої почуття.

Ми пройдем разо́м і там, де закрито,
Крізь небачених сотні́ перепон.
Знаєш кохана, ми все подолаєм,
До щастя минули вже рубікон...

© Борис Явір Іскра, 2014-04-18
borys_javir: (ціхо)
0616131449b_20130616145410189

Разом з вітрами та пилком перших квітів,
Разом з любов’ю, що поміж нами являється,
Я бу́ду з тобою, палкий, наче літо...
Ми продовжуєм далі - вогонь розгоряється.

*Ім’ям твоїм, мила, я би назвав
Усі вулиці весняних міст
.
Серце тобі я подарував
Життя вже набуло новий зміст.

Я дове́ду тебе до точки кипіння,
Тво́го цукру кристали в мені розчиняються,
Наберися хоч трішки, трішки терпіння...
Ми продовжуєм далі - вогонь розгоряється.

*Ім’ям твоїм, мила, я б назвав
Усі вулиці весняних міст.
Я серце тобі подарував
Життя вже набуло новий зміст.

Прикусиш ти губки у спразі томливій,
У волозі гарячій тіла поєднаються,
Зі ти бу́деш мною щоразу щаслива...
Ми продовжуєм далі - вогонь розгоряється.

© Борис Явір Іскра, 2014-04-09
borys_javir: (ціхо)
colage2

Чудо, диво, як частина казки - то насправді легше, ніж думається. Я живу у казці і тому намагаюся час від часу втягнути в неї приємних мені людей: казка, поділена з близькими, збільшується. Збагачуються всі - той, хто дарує, той, хто отримує і навіть ті, хто помагає.

Таємна операція «вул. ТАКСКУЧАЮЗАТОБОЮ» почалася спонтанно - як і багато хорошого у житті. Малюнок на комп’ютері внаслідок вмілих рук майстра перейшов у реальність, а за допомогою швидких коліс авто доїхав до агентів, які вдало допомогли завершити процес перейменування вулицю та й навіть цілого міста.

Тепер на мапі, відомій двом серцям, з’явилася вулиця ТАКСКУЧАЮЗАТОБОЮ в місті ТВОЇХЗЕЛЕНИХОЧЕЙ.

Дякую Тій, хто надихає.
Дякую тим, хто підтримує та помагає.

Творіть дива!

© Борис Явір Іскра, 2014-04-09
borys_javir: (ціхо)


Я бу́ду тво́їм феромоном щастя,
Солодкий бу́ду, мов весняний мід.
Бу́ду щораз тобі я дарувати,
Свій глибокий безмежний небозвід.

Я бу́ду тво́їм феромоном щастя,
Незвичним, мов заморський шоколад.
Аби бажання тво́ї всі здійснились,
Влаштую я постійний зорепад.

Я бу́ду тво́їм феромоном щастя,
Наша зустріч, мов вічність промайне.
Тобі відкрию всі сво́ї таємниці,
А ти - пізнай мене. Люби мене.

Я бу́ду тво́їм феромоном щастя,
Мо́цним збудником сили кохання.
Міліони вогнів вмить я запа́лю,
Щоб в нас бу́ло постійне світання.

Я бу́ду тво́їм феромоном щастя,
Сенсів но́вих додам в тво́є життя.
Я цілуватиму га́ряче й ніжно,
Пульсом стану тво́го серцебиття.

© Борис Явір Іскра, 2014-03-07
borys_javir: (ціхо)
1025130402a_20131025041633680

Відстань вимірюється не в кілометрах,
А в часі доставки простого листа,
Я тобі, мила, напишу їх сотні,
Щоб ти сміялась і раділи вуста...

Відстань вимірюється не в кілометрах,
А у дорозі в поїздах, у вагонах.
Я тобі, люба, подарую стрічання,
І теплі обійми на зимних перонах...

Відстань вимірюється не в кілометрах,
А в шепоту силі, що доносить слова.
Я тобі, мила, прошепчу на вушко,
Що ти, наче мавка моя лісова.

Відстань вимірюється не в кілометрах,
А у моєму й твоєму зітханні.
Я тобі, люба, життя подарую,
Тобі серце віддам, повне кохання...

© Борис Явір Іскра, 2014-03-28
borys_javir: (ціхо)
img_lysty1

уривки розмов про...

* * *
Я вірю в долю і в зірки... і зірки кажуть, що я з нею - чи не ідеальна пара. Вона то слухає з милим виразом лиця і мовчить... Дзвонить вночі і каже, що дзвонить, аби я послухав її голос... Каже, аби я шукав собі іншу, але додає, що буде ревнувати і не хоче мене втратити... Дивно це все...

* * *
Зараз світ такий - суцільний супермаркет. Ніхто не цінує людей, їх слів. Колись листи чекали днями і їх несли голуби чи карети, а тепер за один вечір можна написати все, що колись за тижні чи місяці... Колись придивлялися і вибирали, тепер - вибирають і придивляються... Колись - лагодили і зберігали, тепер - купують черговий ширпотреб...

* * *
За життя навчився одного - пробувати, робити кроки назустріч. Якщо кажуть ні, то йти дальше, стукати в інші двері, але не будь-які, а в ті, до яких тягне, наче магією... А тоді... Буде видко... Просто на світі стільки всього, що стоїть на заваді людського щастя, а тільки один клей - любов...

© Борис Явір Іскра, 2014-03-12
borys_javir: (поет)
На зорі двадцять першого віку,
Коли час безупинно летить,
Як ж то треба любити людину,
Аби вічність стиснути у мить...

На зорі двадцять першого віку,
Як життя всіх іде врізнобій,
Як ж то треба любити людину,
Щоб в тім щиро признатися їй...

На зорі двадцять першого віку,
Коли правда є лиш на Бродвеї,
Як ж то треба любити людину,
Щоби взяти й примчатись до неї...

На зорі двадцять першого віку,
Як немає зовсім вороття,
Як ж то треба любити людину,
Щоб прожити для неї життя...

© Борис Явір, 2014-03-07
borys_javir: (капелюх)
Якось вирішив проглянути свої записи за кожен лютий протягом останніх кількох років у своєму Живому Журналі. Переглянути і зробити з них своєрідний мікс. Мікс із передусім ліричних творів. Творів, які не стільки відображають події, скільки стан душі.

читати дальше )
borys_javir: (поет)
Лисичко, завжди пам’ятай:
Якщо тобі важко, погано чи сумно,
А, може, і страшно, чим змучилась ти,
Вартує відкинути сумнів усякий
І лапку свою вперед простягти.

І де б я не був, куди б не подівся,
Часи і простори зовсім не важні -
Хоч зорі інакші там можуть сіяти,
Та я свою лапку простягну тобі.

Бо смуток чи сумнів, страх, а чи втома
Поділені надвоє ураз пропадуть.
А радість і щастя будуть зростати -
Ось, лисенятко, у чому є суть.

А коли лапка, лапка підтримки
Твою тримає, найкращу в світах,
Пітьма відступає і шириться світло,
І радість засяє у твоїх очах.

© Борис Явір Іскра, 2014-01-30
borys_javir: (ціхо)


Колись давно мені були подарували пазли (коробку на 2000 штук!). Коли їх скласти, то б мала вийти файна картинка з будинком-осібняком та садом коло нього. Питання в тому, що через особливості психіки (важке сприйняття монотонної та марудної роботи) я не дуже вподобав собі складання пазлів. Звісно, я можу їх складати, але - за компанію, і то більше для вигляду. Так і було — часом приходили до мене охочі до пазлів гості, з якими я їх складав, ми собі приємно балакали і весело проводили час. Для недоскладаного зображення (приблизно 70х100 см) я зробив тверду картонну основу і, коли робота переривалася, ховав то все на шафу.
Ті пазли внаслідок певних подій були стали символом недозавершеного минулого, яке наче чекало на результат — в своєму випадку цілком логічний і ніби єдиний — бути доскладаним. Але я знайшов не дуже типовий вихід — подарував ту коробку з двома тисячами пазликів подружжю знайомих, які просто шаленіють від складання маленьких частинок докупи. Коли віддавав, бачив в очах вогники вдячності та захоплення майбутнім приємно проведеним часом. Подарунки мають бути доречними.

Але справа не стільки у подарунках. Деколи здається, що я сам і моє життя — наче ті пазли. Не рахував, на скільки тисяч штук, але іноді доводиться самого себе (а життя - тим більше) складати докупи.
Часом зовнішні обставини чи люди порозкидують вже майже складене зображення і робота починається знову та знову. Цей той випадок, коли не зважаю на суть праці та того, чи мені подобається, чи ні. Я глибоко вдихаю, набираю терпеливості і приступаю до роботи. І дякую будь-кому, хто пристає мені в тому допомогти — ділом чи навіть тільки порадою.

© Борис Явір Іскра, 2014-01-25
borys_javir: (обернув ся)


а я живу у нікому непотрібній країні своїх мрій. країні, король якої запив, уряд якої саморозпустився, народ якої сам не знає, хто він... і от сиджу поміж порослих мохом та плющем руїн і звідкись чую гуслі. то співають мавки, ще більше затягуючи мене у ту чарівну та сумну ілюзію...
borys_javir: (ціхо)


...мандрівник просить залишитися, але ти кудись спішиш, бо начебто десь там тебе хтось чи щось ще чи вже чекає. Він трохи із сумом, але щиро каже «щасливої дороги». Йдеш. І десь там тебе таки чекають - чекають дощі, холоди і заплутані шляхи. Ловиш себе на думці, що, якби поруч був мандрівник, він би повів найкращою і найлегшою дорогою, він би палив ще не одну теплу ватру і зготував би ще не один гарячий чай. А про спілкування та тисячі зірок - годі й згадувати. Якби...

А звідси починається те, що люди називають долею - багатоваріативність реальностей, і в кожного вона своя.

Ти не повертаєшся… Тисячі зірок меркнуть і стають у темному небі хіба відлунням давно минулого вечора. Кожен чай - уже не той і є лише присмаком того, при ватрі. А дороги… Дороги - в дощах і такі заплутані, що йти ними все важче і важче…

чи

Ти надумуєшся повернутися з надією, що десь там у знайомому лісі ще сидить при теплій ватрі мандрівник, який нарубає дрів, розпалить вогонь, загріє чаю, накине на змерзлі плечі коч і заповнить самотність довгими історіями, глибиною неба і тисячами зірок, а на світанку ти нікуди не підеш - просто залишишся, як і просив мандрівник. Але ти йдеш в дощі заплутаними дорогами і, не знайшовши мандрівника, заходиш в такі далі, де пропадає твій слід…

чи

Мандрівник просить залишитися, але ти кудись спішиш, бо начебто десь там тебе хтось чи щось ще чи вже чекає. Він трохи із сумом, але щиро каже «щасливої дороги». Йдеш. І десь там тебе таки чекають - чекають дощі, холоди і заплутані шляхи. А в якийсь момент обертаєшся, а тебе наздоганяє знайомий мандрівник. Він простягає тобі термос з теплим чаєм, витягує давно пожовклу, але багато разів перевірену мапу, доброзичливо посміхається і впевнено каже «тудою буде краще». Цей чай п’янить, наче добротне вино, - від нього віє теплом не одної ватри, і ви крізь дощі та заплутані шляхи йдете разом - під тисячі розказаних історій, які, наче яскраві зорі на синьому небі - незабутні…

Яку реальність обереш ти?

© Борис Явір Іскра, 2014-01-17
borys_javir: (ціхо)


Коли зустрічаєш у лісі мандрівника, який палить ватру, рідко думаєш над тим, які зусилля він доклав, аби у холодну, а часто і дощову пору, розпалити теплий вогонь. Говориш мандрівникові приємні слова, він запрошує до ватри. Час від часу підкидає у вогонь заготовлені раніше чи при тобі дрова, ставить грітися воду в обпаленому іншими вогнями (та й цим також) банячку-горнятку, витягує із сховку запашний чай. Потираєш замерзлі руки, приставляєш їх ближче до вогню. Мандрівник накидає тобі на плечі теплий коц, дає тобі чай і заповнює спілкуванням пустоту самотності. Він дістає мапу місцевості і показує, як і куди найкраще добратися, потім звертає твій зір угору, де між високими ялинками горять зірки - а їх він знає тисячі. Сірий вечір стає не таким і сірим, темна ніч стає не такою і темною, а після них світанок - особливо теплий і приємний.

Мандрівник просить залишитися, але ти кудись спішиш, бо начебто десь там тебе хтось чи щось ще чи вже чекає. Він трохи із сумом, але щиро каже «щасливої дороги». Йдеш. І десь там тебе таки чекають - чекають дощі, холоди і заплутані шляхи. Ловиш себе на думці, що, якби поруч був мандрівник, він би повів найкращою і найлегшою дорогою, він би палив ще не одну теплу ватру і зготував би ще не один гарячий чай. А про спілкування та тисячі зірок - годі й згадувати. Якби...

© Борис Явір Іскра, 2014-01-15
borys_javir: (molfar)


...давай, помовчимо... най замість нас говорять руни...

Так вже є на планеті Земля, що активне життя більшості істот протікає вдень, у світлу пору доби. В людей це - зустрічі із близькими, робота чи навчання. А як приходить темрява, то ми намагаємося включити хоч якесь освітлення, принаймні запалити навіть найменшу ледь ясну свічку. Чи не кожна жива істота інтуїтивно прагне світла, адже життя у темряві — то життя у невіданні.

Хоч всі прагнемо світла, але чи тією дорогою йдемо, чи не створюємо собі штучних світил замість правдивого?.. І чи відомо кожному, що шлях до світла лежить через тьму, бо тільки пізнавши тьму, можна належним чином пізнати цінність світла. Лише у всесвітньому хаосі народжується нова зоря, саме там ховається таємниця. У тумані, у тьмі сонце наче меркне, але і розсіює темряву з такою силою, яка гідна подиву...

Зловивши частинку світла, запалившись нею, стаєш новим джерелом, яке дає світло світу. Стаєш новою зорею із вічним полум'ям у серці, із світлим розумом та вільною душею. Для цього треба звільнитися від оков, підняти голову догори і з посмішкою зустріти сонце... Треба переродитися внутрішньо, народитися наче заново...
читати далі )
borys_javir: (ціхо)
Зима не йде... Снігу нема. Того снігу, який би присипав болото. Болото, мов би сумнів. Сумнів, породжений образами, ятрить серце, наче кислота, залишає слід, наче гвіздки в одвірках — гвіздки можна витягнути, але слід залишає ся...

Із сумнівом важко бороти ся. Із своїм — важко, а із чужим - ще важче. Але згадую, заради чого то все, і стає легше — наче небо ся розвидняє після дощу, наче приходить новий світанок і тіні ночі кудись зникають.

Тіні зникають до нового заходу, до нового вечора. Коли він настане, залежить від різних обставин, але, заким світло, я нарубаю дрів, аби із приходом тьми палити ватру. Можливо, світло та тепло вогню будуть відганяти привидів минулого та тіні невідомого. Можливо...

Мені бракує засніжених світанків та тепла рук...
Я кажу собі, що все буде добре... Я закидую чергове поліно у ватру... Я чекаю чергового світанку... Я згадую, заради чого то все...

Зима ще прийде. А за нею - весна. Вона білим цвітом засіє світ і день переможе ніч…



© Борис Явір Іскра, 2014-01-04

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

September 2017

M T W T F S S
    123
4567 8 910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags