borys_javir: (Default)
Перун - один з різновидів небесного вогню, що втілюється у блискавці. Його особливість у тому, що він як вогонь, завжди йде в парі з водою. Блискавка і грім виникають у хмарах, водяній парі, і часто супроводжуються дощем. Можливо, саме тому в релігійних уявленнях індоевропейських народів Громовержець, Громівник і водночас Дощівник (Перун, Перкунас, Тор) займає ключове шановане місце, адже у ньому поєднуються світотворчі начала - вода та вогонь. 



Святкування проходили в одному з парків Тернополя, в дуброві. Під час урочистостей було віддано шану Предкам та воїнам, що полягли за краще майбутнє своїх нащадків - так званий "Перуновий полк". 
 
На головах присутні мали вінки із дубового листя - накриття на голову, вінок чи корона здавна означають особливий статус особи, хоч і тимчасовий, а дуб символізує силу та міць, що випливає із його лікувальних властивостей та фізичних особливостей самої деревини. 
 
Традиційно розпалюється вогонь, навколо якого збираються люди. Також вогнем запалюються символічні ворота - "стріли Перуна", символи блискавок, що влучають в Землю. Це відносить нас до прадавнього міту, за яким Бог неба вогненним змієм-блискавкою спускається з дощами до Богині Землі, аби її запліднити. Пройти між вогнями - не просто очиститися, а й набратися сили, яка народжується від поєднання гарячого та холодного начал. 
 
Основною стравою братчини є свинина. Саме кабан, свиня пов'язуються із Громовиком у індоевропейських народів. Можливо, це пов'язано із одомашненням свиней в час формування образу Громового бога. Окрім того традиційно вживаються різноманітні овочі, різні види хліба, солодощі, а також ритуальний неалкогольний напій на травах. 
 
Сучасні неоязичники на святкування вдягають або тематичний одяг, або вишиванки, що не просто красиво виглядає, а й підкреслює етнічність, традиційність та зв'язок з предками. 
borys_javir: (radio)


на запрошення
Богдана Боденчука та Іри Прокопишин взяв участь у телеетері про Купальські святкування. дата пов'язана, звісно, із християнізованим празником. співрозмовниця розповідала про християнські особливості, а я - про історію виникнення та розвитку, про язичницьку магію свята.

...донедавна вважалося, що найдавнішими згадками про святкування є запис за 1262 рік в Іпатіївському списку Літопису Руського та тексти із Густинського літопису 16 століття. але найдревніша назва свята зафіксована поміж стінописів Софійського собору в Новгороді і датується кінцем 11 - початком 12 віку. записана вона як "коупалиѧ", а в пізніших пам'ятках трапляється як Купалие чи Купалье...


7 VII 2017, Тернопіль
borys_javir: (molfar)


21 червня о 7:24 за східноевропейським часом відбулося астрономічне сонцестояння. Тернопільські неоязичники в ніч з 20 на 21 червня провели справжнє святкування Купалій у приємній компанії: славлення Богів і Предків, обрядова братчина, забава на березі ставка, вогнище від кресала, палаюче колесо року, дівочі вінки на воді, викрадення Морени, стрибання через вогонь, солодкий коровай, ритуальна неалкогольна наливка...


фіґура Морени






святкове вогнище




палаюче колесо котиться у воду








вінки на воді


Місяць-серп над ранок, перед астрономічним піком сонцестояння


"З гори високої в яри глибокії палає й котиться Ярило-колесо..."

Тернопіль святкував Купалії. Віковічні традиції живуть...

20-21 VI 2017. Купалії. Набережна ставу, Тернопіль, Галичина.

Детальніше про Купалії.
borys_javir: (molfar)


Здавна, спостерігаючи за Сонцем, люди почали його особливі положення відзначати святами. Так виникло Різдво на зимове сонцестояння (Сонце "народжується"), Ярилів день на весняне рівнодення (Яре, весняне Сонце - весна колись називалася "яр"), Купалії на літнє сонцестояння (є версії, що цей день називався Великоднем, бо найбільший, велик день), на осіннє рівнодення вшановували Сонце "старіюче". У давнину люди вважали, що "як на небі, так і на землі", тому старалися події неба відтворювати під час тих чи інших святкувань. Звідси, наприклад, і звичай палити вогнища на різноманітні свята, пов'язані з рухом Сонця. Роблячи за аналогією, люди символічно долучаються до космічного дійства, вірячи, що колесо року не буде крутитися, а цикли природи змінювати один одного, якщо магічними ритуалами не допомагати цьому процесу.

Сонце досягає піку своє активності і настає найдовший день і найкоротша ніч у році. Після літнього сонцестояння, або сонцевороту, як його здавна називали в народі, дні починають ставати коротшими, тому здавна день літнього сонцестояння вважали часом, сповненим особливою магією. День літнього сонцестояння логічно продовжує радісні святкування збільшення тепла та сонячних днів, які починаються ще на майські свята.


знимка із святкування. Стоунгендж, Англія. 2017. National Geographic.

В період літнього сонцестояння слов'яни відзначають одне з найбільших свят у році - Купалії. Донедавна вважалося, що найдавнішими згадками про святкування є запис за 1262 рік в Іпатіївському списку Літопису Руського та тексти із Густинського літопису 16 століття. Але найдревніша назва свята зафіксована поміж стінописів Софійського собору в Новгороді і датується кінцем 11 - початком 12 віку. Записана вона як "коупалиѧ", а в пізніших пам'ятках трапляється як Купалие чи Купалье.

Назву виводять як від праслов’янського слова *kǫpati, що означало купання та ритуальне омовіння, але є версії, що пов’язують назву із словом “купа”, вказуючи на святкування у великому товаристві. Також відомі назви як Сонцекрес (деякі області України), Купала, Колосок, Крес (давньорус. Кресъ), Ярилин день (Ярославська й Тверська області Росії; хоча з Ярилом пов’язане весняне рівнодення), Купалле (білорус.), Saulės (Литва) — День Сонця. Поляки, лемки та словаки називають свято Собітка, що, ймовірно, походить з семантичного ланцюжка: собітка (собутка) — соботка — со-бытие — тобто событно — “разом”, “укупі”, “купно”.

Дослідники досі сперечаються, чи було у слов'ян божество з іменем "Купало", адже вперше його ідола згадано у пізньому джерелі 17 століття християнського авторства, що може вказувати на помилку переписувача внаслідок незнання релігії слов'ян. Тому цілком логічною та вірогідною відповіддю на запитання, якого ж бога чи богиню вшановували предки та варто вшановувати сучасним нащадкам, є Сонце - обожнене, персоніфіковане небесне світило, від якого залежить перебіг життя на Землі. Підтвердження цьому є не тільки звичаї самого свята, а й найдавніші назви, пов’язані із Сонцем у мовах, більш древніх, ніж слов’янські.

В цю магічну найкоротшу ніч на берегах рік розпалюють ватри, влаштовують веселощі з іграми, танцями, любощами, частуванням - братчинами. Як і тому сотні років, що було зафіксовано у Густинському літописі: «звечора збирається молодь обох статей, плетуть собі вінки із всякого зілля чи кореня, і запалюють вогонь, і ставлять збоку зелену вітку, і взявшися за руки, ходять навколо вогню, співаючи своїх пісень, а потім скачуть через вогонь...» (вільний переклад).




святкові вогні. wolvin

Вогонь супроводжує день літнього сонцестояння всюди. Це і величезні багаття, і, звісно, стрибки через багаття. Дівчата і юнаки стрибають поодинці або парами. Цей магічний обряд мав забезпечувати здоров'я і благополуччя. Вважається, що парно стрибати варто у тому випадку, коли хочеш з тою людиною провести свою будучність. Закохані, які стрибають через багаття, магічно "запечатують" свій майбутній шлюб, творячи магію щасливої долі. Стрибками через багаття також лікували безпліддя, позбувалися злих чар тощо.




стрибки через вогонь. wolvin

Хлопці котять з гір палаючі колеса - символ річного руху Сонця, адже після цього свята день починає зменшуватися. Колеса опиняються у воді, символізуючи передусім наступний низхідний рух небесного світила.






запалення колеса та його спускання у воду. wolvin

Дівчата пускають вінки у воду. Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат. Пари заздалегідь домовляються про те, яким буде вінок. Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітають яскраву свічку або велику квітку. Якщо юнаку вдається зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважається доброю прикметою для їх подальшої спільної долі.


















плетіння вінків та спускання у воду. wolvin

Під час святкування також можливі обряди викрадення і спалення опудала Морени (на майські свята викрадають майське древко). Дівчата мають обороняти фігуру, тоді як юнаки намагаються її викрасти і кинути у ватру. Символіка цього дійства двояка: це і поєднання “холодної” зимової жіночої сутності Морени із “гарячою” літньою чоловічою сутністю літнього Сонця, так і передача факту перемоги літа над зимою.

В слов'янських краях молодь йде вночі шукати цвіт папороті. І хоч ця рослина не цвіте, її міфічний цвіт став символом небувалого дару, володар якого може знайти будь-які скарби, розуміє мову рослин та тварин.

Хлопці й дівчата паруються. Чи не в усіх значеннях того слова. Купалії, як і майські свята — час задоволення душі та тіла. Недарма літописці згадують про розтління жінок та дівчат — буяє природа, буяють і люди.

На світанку збирали росу. Вважали, що промені найпалкішого Сонця по-особливому заряджають краплини води на травах і вона стає цілющою.

Традиційні святкування досі в різній мірі зберігаються у багатьох народів, особливо індоєвропейських: Ліго у латвійців, Літа у галлів (весілля Богині і Бога, які поєднуються заради руху природи), Вардавар у вірменів, а також - у чехів, німців, австрійців, сербів, болгар, поляків, англійців, білорусів, росіян та інших. Найбільшого розмаху свято набуло в Іспанії, де 19–24 червня проводиться фестиваль, та в Бразилії — «Феста Юніна» 13-29 червня. У Великій Британії в день літнього сонцестояння відбувається фестиваль Ґластонбері, а сучасні англійські язичники збираються у Стоунхенджі, щоб вітати сонце.






знимки із святкування. Стоунгендж, Англія. 2017. Independent. BBC.

Деякі звичаї Купалій перегукуються із обрядовістю інших свят (наприклад, Морену чи символічну людську постать спалюють на однойменному святі взимку чи на межі зими і весни, залежно від краю, на майські свята, на Купаліях; "колесо року" носять на майські свята та Купалії, опісля його спалюючи; шлюбуються на майські свята та на Купалії), що вже віддавна породило припущення, що в минулому частина цих свят була одним святом, яке розділилося чи перенеслося у часі внаслідок різноманітних обставин (прецесія Сонця, кліматичні зміни, вплив інших релігій).

З святом вас! Будьте благословенні!


святкування. Тернопіль, Галичина. 2015. Boris Javir

Джерела: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7.
borys_javir: (Default)



травнева повня


більша зірка - Юпітер, менша - Спіка

Травнева повня завжди вважалася містичною. Вона вказує на період, коли Земля під променями весняного Сонця вже достатньо нагрілася, аби почалися сільськогосподарські роботи.

Травневий повний Місяць названий Квітковим Місяцем, щоб відзначити квіти, які цвітуть протягом цього місяця. Іншою назвою для повного травневого Місяця є Молочний Місяць.



У травневу повню настає максимум весняної сили Матері Землі.
Вшановується Живу. Жива або Живена (епітети весняної Землі) опікується всім, що росте і набирає сили. Її пора - весна, ранок і юність.

Вшановують Живу після появи першої зірки: запалюють багаття або свічки, у вінках з живильних зел, водять кривого танка, співають пісень, ворожать, запарюють запашні зілля.

До свята готують писанки: по чорному, коричневому чи зеленому тлі пишуть рослинні орнаменти та символи життя, здоров'я, жіночої плідності.

В рунічному ряді Живені відповідає руна Беркана: вона загалом позначає весну, період зародження нового життя, вагітності у тварин та людей.

Можливо, в давнину, це свято входило у комплекс майських свят, протягом якого вшановувалася Богиня (в европейських народів зображувалася із рогом достатку, мала назви Майя (з грецької "мати", "годівниця"), Семела (з тракійської "земля", звідки і слов'янська назва), Матір всіх Богів та інші). На це вказує також і те, що в деяких місцевостях саме в ці дні відбувається збір лікарських трав. Дівчата та жінки рано під супровід музики виходять в поля, на луки для заготівлі зілля. Особливо цей звичай був поширений у Древньому Римі, а його залишки досі збереглися у слов'ян під назвою свята Зільник.


майська королева на святкуваннях у Шотландії

borys_javir: (molfar)


В глибоку давнину, коли рік ділився на 2 частини: літо та зиму, на півшляху між Великоднем (весняним рівноденням) та Купала (літнім сонцестоянням) відзначали свято світла, свято весни - ніч вогнів. Галльські народи називали свято Белтейн (найвідоміший зараз варіант назви, означає «вогні світла») або Галан-Май, Май. Колись вважалося, що саме на Белтейн Бог (в галлів Бел, Беленус - буквально "білий бог") і Богиня (в европейських народів зображувалася із рогом достатку, мала назви Майя (з грецької "мати", "годівниця"), Семела (з тракійської "земля"), Матір всіх Богів та інші) кохаються, щоб зачати нового Бога, який народиться взимку (Бог і Богиня тут - це збірні образи богинь і богів у праіндоєвропейських народів). Свято дало назву місяцю травню в різних евтопейських мовах: "белтейн" у шотландській, ірландській гаельських, "май" у мовах, на розвиток яких вплинув римський спадок.

Віки йдуть, а европейці й досі святкують Белтайн - свято початку літа, світлої пори року. Завершився час темряви й смутку - настав час світла й радості. В день перед Майським святом входи та вікна прикрашають гілками дерев (в Галичині - явір, клен, ясен) та квітів (процес прикрашання називається "маїти", а зелень для прикрашання - "май"). На головній площі поселення чи коло святилищ, храмів наряджають Майське дерево (зазвичай береза (в Німеччині), іноді ялинка (в Німеччині, Галісії), яке традиційно прикрашають стрічками і квітами, а потім танцюють навколо, переплітаючи між собою стрічки зеленого, білого і червоного кольорів (можливе використання й інших барв). В деяких країнах зберігся звичай викрадати майське дерево у сусідньої громади, поселення. Також в деяких місцевостях невеликі майські дерева ставлять коло воріт неодружених дівчат "на порі".


громада несе майське дерево до місця встановлення, Польща

У багатьох европейських народів є звичай обирати "майську королеву" та "майського короля", найгарнішу пару села. Королеву традиційно одягають у зелене або біле. Ці барви одягу типові для символіки европейських Богинь весняного циклу.


майська королева на святкуваннях у Шотландії

На вершинах гір або на спеціально відведених місцях в ніч на 1 травня розмалюють вогнища, як символ повернення Сонця, між якими ходять чи стрибають через них. У давнину люди вважали, що "як на небі, так і на землі", тому старалися події неба відтворювати під час тих чи інших святкувань. Звідси, наприклад, і звичай палити вогнища на різноманітні свята, пов'язані з рухом Сонця. Роблячи за аналогією, люди символічно долучаються до космічного дійства.
В цю магічну ніч тривають фестивалі з іграми, танцями, любощами, частуванням - братчинами. В деяких реґіонах Европи зранку молодь обливалася водою.


частина фестивального дійства майської ночі у Шотландії


У скотарських місцевостях також в ці дні часто відбувається вигін худоби на пасовища. Коли маржину виводять із хліва, вона мусить переступити сокиру, обмотану червоною стрічкою і прикріплену до порогу. Вдосвіта 1 травня худобу між вогнями, обкурюючи її (у слов'ян цей звичай відбувається на свято з назвами Красна гірка, Ярилів день). В деяких регіонах корів б'ють вербовими, горіховими, горобиновими чи березовими гілками, перемотаними червоними стрічками, вважаючи, що це буде сприяти плодючості.
В деяких місцевостях саме в ці дні відбувається збір лікарських трав. Дівчата та жінки рано під супровід музики виходять в поля, на луки для заготівлі зілля. Особливо цей звичай був поширений у Древньому Римі, а його залишки досі збереглися у слов'ян.

Вважається, що в ці дні світи видимий та невидимий стають особливо близькими (як на Савин),  і мешканці потойбіччя ходять серед живих. Подібні вірування, коли поміж живих гуляють мавки, навки, властиві для Русального тижня у слов'ян, який є місцевим різновидом загальноевропейського свята. Свій Великдень мавки святкують у четвер напередодні основного свята. А в шестерицю ("Дідова субота) люди здавна вшановують покійних і готують для них частування, аби показати, що вони не забуті.
Від лихих нав’їв, за повір'ями, захищають полин та любисток.



Частина звичаїв Белтейну перейшла на свята інших релігій. Паралелі у звичаєвості можна провести із звичаями проведення свят, пов'язаних із зміною пір року чи циклами розвитку природи, зокрема це стосується святкування зимових свят (Імболк, Морена, Масниця: символічна сустріч зими і літа, що супроводжується запаленням вогнищ, свічок, спаленням Морени; носінням колодки на Масницю - носіння майського дерева), весняного рівнодення (Остара, Великдень: биття вербовими прутиками, запалювання вогнищ, обливання водою), весняних свят (Красна гірка, Русалії: очищення маржини вогнем, віра у прихід мавок-русалок, прикрашання жител зеленню) та літнього сонцестояння (Купала: спалення Морени, запалення вогнищ), що вже віддавна породило припущення, що в минулому частина цих свят була одним святом, яке розділилося чи перенеслося у часі внаслідок різноманітних обставин (прецесія Сонця, кліматичні зміни, вплив інших релігій). Найімовірніше, місцевими різновидами майських свят були близькі за часом слов'янські Красна гірка, Ярилів день, Русалії.

Традиційні святкування досі в різній мірі зберігаються у Шотландії, Ірландії, Галичині, Швеції, Німеччині, Франції, Австрії, Англії, Чехії, Моравії, Словенії, Польщі, Росії, Литві, Еспанії, Данії та інших країнах. Сучасні язичники відроджують стародавню Традицію, а найяскравіші святкування Белтейну наразі відбуваються у Шотландії.


частина дійства майської ночі у Шотландії

З святом вас! Будьте благословенні!

Джерела: 1, 2, 3, 4.
borys_javir: (molfar)


Великдень: а першою таки була жінка...

В богині Іштар / Астарти була сестра - володарка підземного світу, світу мертвих. Коли Іштар прийшла у її володіння, сестра вбиває поглядом смерті і підвішує на стовпі на гаку - розпинає. Через три дні Іштар воскресає.
Це стається в часі весняного рівнодення.

Іншою назвою богині Істар була Інанна - так її називали шумерці, мова яких досі вважається ізольованою і такою, що не входить у жодну відому мовну сім'ю (відомі з 4 тисячоліття до н.е.). Вавилоняни поклонялися Іштар, пов'язуючи її культ з Венерою, яка була третьою в астральній тріаді Сонце - Місяць - Венера (ця тріада також була відома і балто-слов'янам). Як вечірня зірка, вона уособлювала Венеру, а як ранкова називалася Ануніт - Люцифер (Осяйна; таким же епітетом у 1 тис.н.е. візантійці називали Богородицю, а римляни - Ісуса). Іштар в 12-7 ст. до н.е. входила і в жидівський пантеон, поки жерці Єгови не вчинили релігійної реформи, запровадивши юдаїзм.

В Европі в стародавні часи шанувалася споріднена богиня ранкової зорі - Еостра / Остара (згадана в тому числі у літописних пам'ятках 7-8 ст.н.е). Її ім'я традиційно пов'язується з прагерманським *austrōn «світанок», висхідним до загальноевропейського кореня * h₂wes- «сяяти, блищати». Похідне від цієї основи ім'я (реконструюється як * h₂ewsṓs, у спрощеному записі *Ausōs) носила одна з головних богинь праіндоевропейського пантеону - богиня світанку. До цього образу сходять грецька Еос (Ἕως, Ἠώς), римська Аврора (Aurora), латиська Аустра (Austra), литовська Аушріне (Aušrinė), ведійская Ушас (उषस्; uṣas), слов'янська Денниця, Зоряниця. З цієї ж основи утворилося загальноевропейське слово, що означає «схід» (англ. East, нім. Ost, голланд. Oost, швед. Öster, а також лат. Auster «південь»). Ім'ям богині названо свято Великодня у германомовних народів - Easter, язичницький варіант якого відзначається на весняне рівнодення. Спільність назв та навіть їхнє близьке звучання вказують на глибоку вкоріненість образу і його велику вагу в часі існування загальноевропейської мовної спільноти (3-2 тис. до н.е.).

Одним із символів Астарти була зоря поряд із місячним серпом. Цей символ можна навіть помітити на руїнах храму в Гьобеклі-Тепе - найстарішому із знайдених міст світу (10 тис. до н.е.). На зображеннях із Близького Сходу Іштар тримає в руках хрестоподібний жезл - звичайний хрест, стоячи на місячному серпі (християнська Богородиця дуже часто зображується таким же чином, що стоїть на місяці, оточена зірками). Зоря з Місяцем виступають як супутники у слов'янському фольклорі, а їхнє поєднання як символ було гербом в галицьких хорватів (зокрема, перший відомий герб Теребовлі, герб Тернополя), у балканських хорватів (відомий з 11 ст.н.е.), стало відзнакою чи частиною гербів багатьох шляхетських родин з галицьких земель.

Заглядаючи у минуле, можна висновувати, що на прадавньому етапі розвитку прапра-народи шанували Богиню ранкової зорі (була також пов'язана із богинею-Сонцем), яка була дотична до змін пір року: її вмирання (на осіннє рівнодення) символізувало зиму, а воскресіння (на весняне рівнодення) - весну. Іншими знаковими подіями у її житті було народження/переродження у світі мертвих (на зимове сонцестояння) та, можливо, весілля (на літнє сонцестояння). Віру в цю богиню перейняли різноманітні народи, зокрема европейські, арійські та близькосхідні, а фраґменти та рудименти вірувань існують досі - у назвах та обрядах до головних як язичницьких, так і християнських свят весни.

А першою таки була жінка. Мати. Богиня.
borys_javir: (molfar)


У сакральній Традиції Европи в часі весняного рівнодення святкується Великдень, вшановується Ярило, Сонце весняне - потужна сила, яка пробуджує землю і дає енергію для розвитку й яріння всього живого.

Гучними дзвонами чоловіки вітають весну і символічно помагають відкривати небо - випускати сонячне тепло і птаство з Вирію.

Жінки завчасно роблять писанки й крашанки як символ родючості і побажання щедрого на дари землі й природи року, печуть солодкі обрядові хліби з солярними прикрасами, а для дітей випікають жайвори, з котрими малеча запрошує весну й птаство до повернення.

Зі святом вас, люди! Будьте благословенні! 

- - -
В 2017 році весняне рівнодення - 20 березня 12:29 пополудні за східноевропейським часом. Сонце в сузір'ї Риб.
borys_javir: (molfar)


У сакральній Традиції Европи в часі весняного рівнодення святкується Великдень. Маю традицію їздити на свято в Медобори. Довгий час призначенням мандрівки було святилище на горі Богит, але цього, 2017, року подався на так звані Товтри - відгалуження Медобірського хребта неподалік від Скалата.

На Товтрах були стародавні святилища. Про них можна почитати та переглянути знимки у статтях:
Священні гори Скалата
Скалатскі ставки: забуте городище-святилище
• Близнята і Мачуха: загадкове святилище Скалата dreamwidth.org та zbruc.eu
Мачуха та Близнята | роверові мандри
Дослідження енергетики городищ-святилищ коло Скалата

Цього року погода була неприємною - сильний вітер зі снігом та дощем. Незважаючи на це, вкотре оглянув святилище та провів святочне ритуальне частування з Предками.
Read more... )
borys_javir: (Default)






Березнева повня, перша повня весни - Місяць Черв'яків. Вважається останнім повним Місяцем зими і сповісником весни. Відомий як Пісний Місяць, Місяць Ворон (наприкінці зими - на початку весни прилітають ворони) чи Місяць Живиці (час збору врожаю кленового / яворового соку та виготовлення з нього сиропу), а також відомий як Місяць Черв'яків (через дощових хробаків, які вилазять в кінці зими і сповіщають про прихід весни).



Зірка коло Місяця - Юпітер.
Місяць та Юпітер в ці дні перебувають у сузір'ї Діви.

З астрологічного погляду, період, коли Місяць у Діві - невдалий час для романтичних стосунків: люди стають підозріливими, дріб'язковими, спливає минулий негатив, старі промахи та помилки, все частішими стають докори. Мабуть, це посилюється періодом ретроградної Венери, який характерний нестабільністю в симпатіях, антипатіях і у відношенні до людей. В цей час у людей «пливе» уявлення про те, що і хто їм насправді подобається. Тому не рекомендується заводити романи та купляти дорогі речі без нагальної потреби.

А Юпітер у Діві - час самодисципліни, час клопіткого наближення до досягнення мети, дрібної роботи над деталями. У період транзиту планети знаком Діви космічну підтримку отримають люди чесні, працьовиті, акуратні, що звертають увагу на деталі, люди з розсудливістю, не ризикові та ті, хто прагнуть досконалості в усьому. Таких людей не приваблюють авантюри, вони звикли зосереджено працювати, керуючись чіткими планами і домагаючись результатів завдяки працьовитості, а не через випадковий збіг обставин. В період транзиту в Діві має значення практично-орієнтоване навчання, підвищення професійної кваліфікації. Юпітер в Діві дає цілком тверезий погляд на соціальні та релігійні відносини, також породжує вимогливість і прискіпливість до будь-яких авторитетів. Варто зосередитися на здоровому способі життя, натуральних продуктах харчування, відчутті себе в гармонії з природою.

Знимка © Boris Javir
borys_javir: (molfar)
День закоханих? Масниця!
© Борис ЯВІР, 2016-02-14.
Перепублікація давнішої статті з доповненням.

В середині лютого в Римі святкували Луперкалії - прообраз сучасного Дня закоханих. А слов'яни відзначали свято Велеса й тиждень відтак називали Колодієм, «бабськими святами», Чортовим. Загалом, в європейській традиції цей час пов'язаний із любов'ю та любощами.




Останніми роками з метою так званого підтримання "національної ідентичності" активізувалася боротьба зі святами, які є наслідком мас-культури. До таких належить і День закоханих, що припадає на 14 лютого. Борці із цим ґлобальним святом або лицеміри, або невігласи, адже свято має загальноєвропейську традицію, до того ж слов'яни в лютому відзначають цілий "тиждень любові" із переодяганням, іграми (в тому числі еротичного характеру), різноманітними співами й танцями. Святкування відомі як Колодія чи Масниця, Масляна.

Історія сучасного  свята Дня закоханих бере свій початок з Луперкалій Стародавнього Риму.
Луперкалії - свято родючості в честь богині «божевільного» кохання Юни Фебруата і бога Фавна (Луперк - одне з його прізвиськ), покровителя стад (для порівняння - слов’яни в ті дні вшановували Велеса - бога усієї живності). За легендою, оракул сповістив, що для підвищення народжуваності необхідний обряд тілесного покарання (прочуханки) жінок за допомогою жертовної шкіри. Тому щороку, орієнтовно 13-15 лютого у м
ісці, де вовчиця вигодувала Ромула і Рема (засновників Риму), проводилося свято «Lupercalia» (Lupa - «вовчиця»), під час якого різалися тварини, з шкур яких виготовлялися батіжки. Після бенкету молоді чоловіки (називалися - луперки) брали ці батіжки (ремінці шкіри) і голими (або ледь прикритими) бігали містом, б'ючи жінок, що попадалися на шляху. Жінки охоче підставляли оголені сідниці, вважаючи, що ці удари дадуть їм плодючість і легкі пологи. Наприкінці урочистостей жінки, що брали участь у святі теж роздягалися (оголеність є природною, тому предки її не соромилися).



Також п
ід час Луперкалій чоловіки знаходили собі пару на свято (або на період до наступних Луперкалій), розігруючи жіночі імена у лотерею. Ці свята були настільки популярні, що проводилися навіть після скасування християнськими правителями інших язичницьких свят.



У слов’ян святкування, пов’язані з родючістю, розтягувалися на майже тиждень опісля свята Велеса (зараз вважається, що 11 лютого). Збереглися назви свята - Колодія та Масниця, Масляна. Саме свято Колодія властиве лише для територій сучасних України та Білорусі і сягає своїми коренями ще глибоко язичницьких часів. Існують різні гіпотези щодо походження назви, але найбільш ймовірно, що вона виникла від обряду «волочити колодку», який тісно пов'язаний із шлюбною обрядовістю. Цей тиждень також називали Бабським тижнем або попросту Бабським, а Колодій, відповідно, Бабським святом. Протягом цього тижня чоловікам належало слухатися жінок і витримувати їхні збиткування.
Назва «Масляна» є більш сучасною (християнське духовенство ввело пости на всі святкові періоди, в які язичники зазвичай влаштовували братчини та святкові трапези, щоб відвернути свою паству від повернення до предківської віри, а найсуворіший піст припадає на період між Масляною та Великоднем - перед Масляною йде м’ясний тиждень, на якому вживаються в їжу будь-яке м'ясо, а перед самим постом люди вже переходять на молочні та кисломолочні продукти, звідки і походить назва Масляна (бо всю їжу вживали з маслом)). Обрядовою їжею в нас були пироги (вареники) з сиром і обов’язково в маслі.


ілюстрація: свято Колодія у Пирогові

Із кожним днем була пов'язана певна обрядовість - так зване «життя колодки», а головною суттю є жартівливе збиткування над нежонатими хлопцями (та, відчасти, дівчатами), чим займалися переважно одружені жінки. Неодруженим хлопцям (рідше також дівчатам) прив'язували до ноги дерев'яну колоду на знак засудження або покарання за те, що вони не одружилися в належний час (нежонатим хлопцям прив'язували до ніг колодки за те, що не носять інших "кайданів" - "колодок шлюбу"), а вони мали відкупитися частуванням. А молоді дівчата тим, кого вподобали, дарували вишиті хустки чи сорочки, неоднозначно натякаючи на бажання скорого шлюбу - вже цього року. Протягом святкувань проводилися різноманітні ігри та ритуали, що мали еротичний підтекст (колодка - символічний фалос, її носіння, волочіння - любовні походеньки; товкти молоко у ступі - символічні любощі).

Можна впевнено висновувати, що спільне у римських та слов’янських святах, крім стародавнього походження та символізму - обрядове (ритуальне) покарання молоді з метою стимулювання покращення народжуваності. Наші Предки найважливішу роль в житті відводили роду, родині та вихованню дітей (навіть смерть не звільняла від обов’язку одружитися: в нас і до сих пір дівчат ховають у весільній сукні, що є залишком архаїчних вірувань), — усе має бути в парі.

Святкуючи День закоханих, ми продовжуємо та відроджуємо тисячолітню загальноєвропейську язичницьку традицію. Аби підтримати і розвинути етнічну ідентичність, варто лише оновити свій слов'янський звичай "тижня любові", надавши йому сучасного забарвлення. Закохані, будьте рішучими, шлюбуйтеся і утворюйте родини, продовжуйте рід! Відродимо Традиції Предків!

З Луперкаліями вас, з Колодієм, з Днем закоханих! І нехай любов панує у серцях та керує тілами!

Післямова. Доповнюючи допис, можна зауважити, що якогось заохочення до всезагальної оголеності,як у Римі, на наших землях не було. В тому числі, і погода не дозволяла. Але навіть за часів пізнього Середньовіччя наші люди не соромилися своєї наготи, наприклад, при купанні. Варто мати на увазі, що є межа між оголеністю природною та оголеністю показною, грайливою. Всі натяки на секс були лиш для розігріву молоді і мотивування для пошуку пари за продовження роду. Цілком ймовірно, що це святкування було поширеним у Європі саме внаслідок природних циклів життя: тварини в той період «покотились», а сімейні люди натякали молодим брати приклад у природи, у тваринок.

- - -
Джерела:
• Вікіпедія: Колодій, Масниця, День свято́го Валенти́на
• Борис Явір "
День закоханих? Масниця!"
• Магура Чепурна "
Колодія"
• Олена Кузьмич "
Правда про День Валентина: шмагання пасками, жертовні цапи й еротична їжа"

В тему:
• Алесь Ясноок "
Язичницькі корені свята Валентина і його аналоги у слов'ян"
• Алесь Ясноок "Не Колодій а Масляна!"

borys_javir: (molfar)


Лютнева повня Місяця, повня так званого за західною традицією Снігового Місяця, відбулася в лютому в ніч на 11 число. Затемнення збільшувалося від 12:34:14 EET до 4:53:25 ЕЕТ, коли Земля, відкидаючи тінь, наполовину затіняла Місяць. Місяць проходив через найтемніші області півтіні Землі. В результаті Місяць виглядав значно темніше з одного свого боку, бо тінь було видно неозброєним оком - в хорошу погоду. Напівтіньові місячні затемнення, як правило, менш вражаючі, ніж повні місячні затемнення, також відомі як Криваві Повні.



Це півтіньове місячне затемнення було видно в більшості населених пунктів на Землі, в тому числі, на великій частині Північної та Південної Америк, Европі, Африці, і великій частині Азії.



Під час цього півтіньового місячного затемнення, основна тінь Землі не падала на Місяць. Так, як основна тінь Землі не попадає на Місяць під час півтіньового місячного затемнення, немає таких місць на Землі, де Місяць опиняється повністю затьмареним під час цієї події. Півтіньове місячне затемнення може бути трохи важко побачити, адже затемнена частина лише трохи слабкіша, ніж інша частина Місяця.

На погляд вікканки Олени, «період місячних затемнень можна використати, щоб позбутися старого, а сонячні затемнення – для утвердження нового. Зазвичай вплив затемнень на людей відчувається протягом трьох днів до і трьох днів після затемнення. Під час затемнення можна за собою помітити емоційну нестабільність, необґрунтовані переживання та страхи. Період затемнення ідеальний для того, щоби щось "відрізати" від себе у духовній сфері те, що ламає ваше життя – погані звички, непотрібних друзів, проблемні стосунки, – і "перепрограмувати" себе і своє життя на краще. Також це час для аналізу своїх дій та думок.»

За словами астролога Велеслава, «День сьогодні особливий. Вато бути з тими, з ким бажаєте пов'язати долю і хто вам дорогий - досить навіть однієї доброї смски: кармічний зв'язок зміцніє! У дні затемнення варто зайнятися справами, проектами, але планувати тільки важливі справи. Не треба думати про погане. Варто сіяти насіння добра і любові в ці дні».

На повню, найближчу до 1 лютого, в час кульмінації зими, після чого Земля починає прогріватися, вшановується Морена. Морена - уособлення зимової Землі, періоду символічної смерті (сну) планети, коли вона зморена. Це час переходу до нового Початку, адже після очищення від всього віджилого настає нова весна. Основні риси періоду: заспокоєння, очищення, розчинення, перетворення.

В рунічному ряді Морені відповідає руна Іса: вона загалом позначає зиму, період завмирання, протягом якого розвиток проходить приховано.

У слов'ян вона відома як Морена, Маржана, рідше Smrtka. В ірландців - Морріган (богиня війни, королева примар). Ім’я походить від давнього кореня *mr, що означає смерть, морок (з нього теж «мор», «мороз», «мерзнути», «марево», «примара», «кимарити», «хмара»). В галлів вшанування частково було перенесене на Імболк - Свято вогнів, святкування якого через втрату алгоритму вичислення було закріплене за 1 лютого.

Символом жару серця Морени, що помагає зігріти світ після зими, є запалення воню: свічок - вдома, ватр - надворі.
borys_javir: (radio)
Зі мною вийшло інтерв’ю на сайті «Погляд»

Тернополянин Борис Явір відзначає Різдво за язичницькими звичаями

 

 

Найцікавіші Різдвяні свята  були в  дитинстві. Я їх проводив у селі, де ще під «обкладинкою» християнства збереглися рідні язичницькі святкування (майже так, як описано у книжках етнографів). Саме ці святкування спричинили моє зацікавлення історією, звичаями…

На Святвечір святкування починалося із внесення Дідуха чоловіками родини, ми проказували «Віншую вас в коляді, проживайте в гаразді без клопоту, без біди аж до другої коляди!». Опісля жінки стелили солому на підлогу, сіно – на стіл. Діти з тої соломи на підлозі вили гнізда, мукали, кокали, ґиґали, тощо – імітували звуки домашніх тварин, що символізувало приплід у наступному періоді «від коляди до коляди». Відтак – сідали за стіл, вечеряли. Співали колядок… На саме Різдво ходили у гості, або ж гості приходили до нас. На третій день вранці палимо солому, яку також називаємо дідухом – в знак єдності із Сонцем, яке стало сильнішим. Скачемо через вогонь, як і наші предки.

Не так давно я одружився, тому вважаю, що найдушевніші Різдвяні свята у мене ще попереду – зі своєю коханою та нашими дітьми, які нашу рідну старовинну традицію передадуть нащадкам.


Сумував на Різдво. У ті роки, коли втрачав когось з рідних.

Як вважали наші предки, в усьому має бути лад (гармонія). Саме тоді, коли є внутрішній лад, лад у справах, лад у сім’ї чи родині, коли і такі менш значні обставини, як погода, атрибутика доповнюють відчуття свята, відчувається так званий дух Різдва.

Улюблена колядка «Радуйся Земле, ясен Світ засвітився». Принаймні, дуже подобається зараз. Ця давня колядка була перекручена в 20 столітті на християнський лад, але по селах та у книгах ще зберігся її оригінал, в якому оспівується подібність сім’ї земної до сім’ї небесної і сповіщення про те, що варто радіти, адже Сонце «народилося» – ясен світ засвітився.

Оптимально, коли свята припадають на традиційні вихідні дні – в рамках неділі, бо, коли свята розривають тиждень, залишається багато незавершених справ, а відтак і до роботи не відразу годен приступити.

На свята не маю звички переїдати, адже стараюся вести здоровий спосіб життя. Зазвичай, у святкові дні голова відпочиває від роботи і є змога повернутися до справ з більшим ентузіазмом.

PostScriptum: стаття вперше була опублікована 5 січня 2016 року.
borys_javir: (molfar)
Галичина поринає у період Різдвів. Та-так, в таких регіонах чи краях, як Галичина, існує не одне Різдво, їх є щонайменше два, а то й три - десь од зимового сонцестояння до другої декади січня в Галичині триває різдвяно-новорічна святкова пора. Період розтягнутий у часі, адже через помішання язичницьких і християнських традицій, через поділ християнських церков на різні конфесії, життя яких проходить за різними календарями, мало хто з порядних галичан святкує чи відзначає лише одне Різдво.



Найшвидше, астрономічне і релігійно язичницьке Різдво - на день зимового сонцестояння. Стародавні люди тисячоліттями слідкували за зорями, Місяцем та Сонцем. Пошановуючи вплив небесного світила, основної зірки нашого неба на життя на Землі, святково відзначаємо основні його положення й сьогодні. В часі зимового сонцестояння святкується Різдво - символічне народження Сонця. Народження світу, як мовиться у наших найстаріших колядках. Свято Різдва пов’язане із поворотом Сонця на весну, із уявленням про переродження світила як втілення Божества.

У багатьох селах Галичини ще зберігаються давні традиції, які віють такою старовиною, що їй поступаються літописи, глиняні таблички та багато археологічних артефактів, які пережили зміну не одного етносу та не одної релігії, але разом із водами краю потрапляють у кров жителів та проявляються зі світу невидимого у світі видимому. І навіть, якщо вже десь не стелиться солома на підлогу, не ставиться сіно на стіл, все одно, як і тисячоліття тому промовляється:

Віншую вас в Коляді,
Проживайте в гаразді,
Без клопоту, без біди,
Аж до другої Коляди!

В слов’ян Різдво - це родинне свято: готується 12 страв (як місяців у році), за столом на святвечір збираються найрідніші, челядь колядує, а на третій день палять на світанку у заїздах вогнища - символ перемоги нового Сонця над темрявою ночі. А тоді - ходять у гості, завжди пам’ятаючи, що першими гостями за столом у кожного з нас є Світила небесні та Предки наші.

...А що Першим гостем то Краснеє Сонце,
А що Другим гостем то Ясненький Місяць,
А що Третім гостем то Дрібненькі Зорі...
Ой радуйся Земле Ясен Світ засвітився!

Віншую вас в Коляді!
З Різдвом нас, будьмо благословенні!



- - -
В 2016 році нового літочислення Різдво (зимове сонцестояння) - обідом 21 грудня, отже Святвечір - ввечері 20 грудня (датування за григоріанським календарем).

Про рідне Різдво детальніше у статті «Галицькі Різдва».
Про европейських язичницьких палазників на Різдво у статті «Язичницька Европа».

На знимці - автор тре мак до куті, тому 30 років.
borys_javir: (molfar)


Савин - Samhain - початок Темної пори року.

Час Радогоста, руйнівної Сутності творення, Бога руйнування і перетворення старого, віджилого, втомленого, негідного.

В ніч на 1 листопада витончується межа між світами і мешканці потойбіччя ходять серед живих, тому в ці дні здавна вшановують покійних і готують для них частування, аби показати, що вони не забуті.

Серед ознак свята: гарбузи-світильники, свічки на могилах, маскарад, солодощі для гостей.

У слов’ян свято має назву «Діди». Посуд з їжею для предків лишають до світання, стіл після святкової вечері не прибирають.



Тисячі років тому зародилася традиція справляти в ніч на 1 листопада свято, приурочене до початку темного півріччя (в ті часи це було на молодик між осіннім рівноденням та зимовим сонцестоянням). По всій Европі в ті дні припадають святкування завершення світлої пори року та переходу в темну. То ще спільноарійське свято, адже обрядовість дуже подібна у тих европейців, які його святкують. Також, можливо, у традиції свята, наклалося кілька різних язичницьких традицій - арійські та доарійські.

Це - час Сил, які руйнують та перероджують старе, аби з рухом Сонця на весну могло зародитися, синтезуватися нове. В цю ніч виходять небіжчики чи лихі духи, які могли шукати як своїх родичів, так і зловмисників, і аби мерці не впізнали, люди вдягають маски, переодягаються у дивний, незвичний одяг.
На високих пагорбах палають вогні, коло яких збираються віряни, аби зустріти перехід в нову, "темну" пору року.

Є мало відомостей, як святкували слов'яни, але, враховуючи символіку свята та те, що саме слов’янський Радогост є сутністю, яка руйнує, нищить, вбиває, ймовірно, власне його вшановується якраз у цей час, що доволі логічно в’яжеться із культом мертвих, осінню, яка все розкладає та перегниває.

Будьте благословенні! 



borys_javir: (molfar)


На повню перед листопадом вшановуємо Землю осінню - Прію. Її максимум сили завершує рік в жіночій, плодючій іпостасі.

Це свято врожаю, подяки за всі плоди трудів людських, за всі звершення і здобутки, за народжених дітей і укладені шлюби. За все добре і корисне, що дав рік праці.

Жаринкою зі Священного Вогнища писали обереги на хаті й обійсті, попіл розсипали городом і садом, аби земля була плодюча.

Дівчата ворожили на ліщинових горіхах, хто буде їхньою парою і якими будуть стосунки.

borys_javir: (molfar)
цікаво, що найдавніші церкви (в тому числі, втрачені, але їхні рештки знайдені археологами) Галичини - не давніші як 12-13 століття. і то, всі були лише у княжих центрах, як от Галич, Звенигород чи Перемишль. у Теребовлі ж, наприклад, і того не було, хоча місто стало княжим центром ще в 8 столітті.

враховуючи літописні та археологічні джерела, а також праці істориків, можна висновувати, що до 12-13 століть християнство було мало представлене у Галичині, його поширення найбільше відбулося у період волинської анексії, а чи не до 15-16 століть навіть було явне чи приховане двоєвірство.

саме тому, наприклад, навіть у близьких до великих міст селах на Різдво палять Діда - стародавній язичницький звичай. і це незважаючи на те, що на зламі 19/20 століть внаслідок політики Шептицького священики масово викорінювали стародавні звичаї, забороняли стародавні народні колядки і подібне...


невелика дискусія тут
borys_javir: (radio)
Зі мною вийшло інтерв’ю на сайті «teren.in.ua»

Тернополянин розповів, як у давнину відзначали день осіннього рівнодення – Терен

Діана Гоголь

Сьогодні, 22 вересня – день  осіннього рівнодення. Уже від завтра ніч буде довшою за день. У давні часи це означало завершення збору урожаю, відання шани Землі і підготовку до зими.

У наших предків у давні часи були навіть певні обряди, звичаї і традиції, які необхідно було виконати у цей день. Що саме вони робили і як святкували осіннє рівнодення «ТЕРЕНУ» розповів краєзнавець Борис Іскра Явір.

unnamed-6

– Борисе, розкажіть про витоки цього дня. Звідки наші предки знали коли саме святкувати день рівнодення, адже по факту календаря у них не було?

– Стародавні люди, а в тому числі і наші предки, дуже добре слідкували за небом — рухом астрономічних об’єктів,  це було пов’язано із тим, що тоді не було ні настінних календарів, як зараз, ні писемних календарів. Календарі складалися на основі  положень Сонця, Місяця, помітних змін на Землі, але це було справою небагатьох посвячених — волхвів, жерців — стародавніх астрономів та астрологів водночас. Навіть орієнтування на місцевості було тільки за зірками і планетами та за тим, що людина бачить навколо себе. З дуже глибоких часів люди слідкували за зоряним небом і будували астрономічні обсерваторії різної складності. Свідченням того є святилища і астрономічні обсерваторії — Стоунхендж та інші подібні споруди, в тому числі на наших землях — коло Скалата, коло Рогатина тощо. Особливі положення Сонця, яке надзвичайно впливає на життя на Землі, люди почали відзначати особливими днями – святами.

– Це напевне і є дні рівнодення та зимового і літнього сонцестояння?

– Сонце в уявленнях древніх слов’ян (як і інших язичників) проходило за рік різні відміни, пов’язані з порами року. Наприклад, зимове сонцестояння, після якого день починає збільшуватися, а ніч зменшуватися, наші предки-язичники пов’язували із образом новонародженого Сонця (Коляди), на весняне рівнодення вони вшановували Ярила, як Сонце, яке росте,  на літнє сонцестояння вшановувався Купало, як Сонце у розквіті сил, і на осіннє рівнодення – язичники вшановують Семиярила, як Сонце вже зріле, але осіннє  холодне  Сонце. Дякували йому за урожай і зібрані плоди.

– А як же проходило саме святкування?

– Про святкування власне на осіннє рівнодення — відомо мало, а робота над джерелами триває і, враховуючи відновлення та ріст язичницьких громад, стає все більш актуальною. На святкуваннях солярних відмін (Коляди, Ярила, Купала, Семиярила) деякі елементи були однакові: так, як Сонце – це вогонь, то, щоб бути ближчими до світила, люди запалювали загальний, громадський вогонь, відтворюючи події неба на Землі. Саме на осіннє рівнодення розпалювали, ніби допомагаючи «холодному» сонцю, трохи «підігріваючи» його. А у себе в домівках люди символічно гасили вогонь і від загального вогнища, несли тріску із вогнем до власної хати, вважаючи цей вогонь священним.

– Крім принесення священного вогню у свою домівку, були ще якійсь елементи святкування?

– Так, ще була трапеза. Давні люди вважали Богів своїми предками — зокрема, слов’яни — то «внуки Дажбожі». Тож під час власної трапези язичники ділилися (і діляться) наїдками із своїми «родичами-Богами». Вони або залишали страви на ніч, або підкидали приготоване ложкою до стелі, або ж напої виливали на підлогу, долівку – схожих прикладів є доволі багато. Тим, що вживали самі — тим й ділилися з Предками. Причому, ці ритуали використовують навіть сучасні християни, святкуючи ще язичницькі, але охристиянені Різдво, Великдень.

На святкування варили й пекли традиційні ритуальні страви з вівса – рослини-символу Семиярила, чий максимум сили в Яві (світі явному, видимому) припадає на осіннє рівнодення. Це і вівсяна сита з медом, вівсяна каша, вівсяні хлібці й солодке печиво. Що цікаво, це також традиція давніх галлів, які тому 2000 років долучилися до етногенезу західних слов’ян, зокрема галичан.

Як і всі свята, це було і є вшануванням дітьми Божими (язичниками) одного зі старших Родичів – саме в момент максимуму його сили в Яві (світі явному; адже в Праві сила Бога завжди однакова).

– Чому зараз про стародавні святкування осіннього рівнодення не настільки відомо, як про купальські чи різдвяні звичаї?

– Це свято не було настільки пишним, як ті, що відзначали весною і влітку через те, ймовірно, що не було настільки веселим та молодіжним, як попередні, а спонукало до роздумів про минущість життя: осіннє рівнодення означало перехід до цілком логічного стану будь-якого життя – це завершення, згасання, припинення, втрата сил, змалішання й ослаблення, старість. Семиярила, «холодне» осіннє Сонце, вшановували за його роботу — завершення всього буття-життя. Богу дякували за успішне завершення року, за те, що Земля матиме перепочинок після врожаю. Сприйняття християнством смерті й старості як кари, як чогось страшного і невідворотного, також не сприяло збереженню традицій осіннього рівнодення. Але ж осіннє, холодне сонце, «смерть і старіння сонця й року» – то не трагедія і не прояви «злих сил» – а цілком природній та потрібний етап, коли для відродження чи зародження чогось нового старе має канути в лету. Прихід осені та зими передусім дають час на підготування до весни, до нового літа. Саме так сприймали ці періоди наші предки, саме так їх сприймають сучасні язичники.

borys_javir: (molfar)


На осіннє рівнодення вшановуємо Холодне Сонце - Семиярила.

Це період Завершення сонячного циклу, річного циклу буття, звільнення від всього віджилого, «великої чистки»: прибирання домівки, городу, гардеробу та, найважливіше, думок. Все, що з різних причин відбуло свій строк, має звільнити місце для новішого й кращого.

Святкуючи, запалюємо Священні вогні, як і на кожне сонячне свято. Малюємо писанки з символами баранців, льону, вівса, ріллі.
Для урочистого застілля з Родиною готуємо вівсяне печиво і хлібці з овечою бринзою, вівсяний ель, канапки з овечим маслом і зеленню, запечену баранину. Пригощаємо птаство та звірину.
borys_javir: (radio)
Зі мною вийшло інтерв’ю на сайті «pro.te.ua»

Тернополянин Борис Явір дітей назвав за давнім язичницьким звичаєм

Явір

Тернополянин Борис Явір провів обряд наречення над молодшим сином Яромиром. Без гостей і фотоапарату. Вранці у своїй квартирі. Борис – одружений 2 роки. Дружина Юліана у декретній відпустці. Мають старшу дитину – Аріану, якій виповнився рік. 

Read more... )

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

July 2017

M T W T F S S
      12
3456 78 9
1011121314 1516
171819 202122 23
24252627282930
31      

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags