borys_javir: (Default)

містика повні: чорний кіт, фіолетово-рожеве небо, зірка Сіріус на півдні та яскраве світло власне Місяця.

Read more... )

borys_javir: (Default)


... колись молодий Місяць закохався в Сонце. То була дочка якогось чаклуна. Кохання було взаємне, та такий хід подій не подобався батьку Сонця. Та й він захотів вбити Місяця. Закохані про це дізналися і почали тікати. І чаклун закляв, що ті двоє ніколи не мають зустрітися. Оберегом Сонця був День, а оберегом Місяця була Ніч, вони і прихистили закоханих – взяли до себе, на небо. Але справдилося закляття чаклуна – закохані були роз’єднані – Сонце виходило вдень, а Місяць вночі. Проте, існують хвилини, коли вони зустрічаються на небі. І ці моменти є найщасливішими для закоханих...

© Boris Javir, уривок повісті "Середньовічна легенда...", 2003 р.

вид на першу відміну Місяця та сузір'я Оріон з міста Тарнополя, Галичина.






Canon SX160 IS
borys_javir: (Default)


відміна Місяця - повня.
Оріон вказує на схід.

на днях були сильні дощі. звечора було хмурно. але вітер звільнив Місяць від заслони і мовчазливий супутник кинув свій взір на Землю...

Canon SX160IS

Повня Місяця у жовтні називається Мисливським місяцем або ж Кривавим. Назва пов'язана з тим, що в старовину люди готувалися до наступної зими, заготовляючи м'ясо, зокрема внаслідок полювання на диких тварин. І також з тим, що в холодні вечори при світанку Місяця він внаслідок світлових ефектів атмосфери Землі виглядає червоним.

borys_javir: (Default)
...є люди, для яких на небесах нема богів...
ці люди вірять, одначе, в зорі і магію...

Амміан Марцеллін, 4 ст.н.е

Жив-був собі на світі один маленький хлопчик. І, хоч він в дитинстві був досить чемним, але і досить непосидючим. Дуже рано він почав захоплюватися світом навколо себе: качки, кури, гуси, коти, пси, дерева, квіти та чи не все навколо стали і стало його друзями та об'єктами пізнання.
Особливо когути і гуси, з якими ще мацьопою бився чи грався - як коли випадало. Одного разу, не пам'ятаю точно, коли, він підняв свій зір у небо. В ту мить, здається, всі земні турботи та клопоти відійшли на задній план. Недосяжне глибоке зоряне небо манило хлопця все більше і більше. Часом, у літні ночі він залишався в яблуневому садку на пасіці і під гудіння бджіл, солодкий запах нектару і меду засинав, спрямувавши свій погляд на зорі... А коло 1-2 години ночі приходив дідо і забирав його до хати... А ще хлопчик любив годинами лежати у глибоких травах і спостерігати за рухом хмар у небі, а також ринути у глибину блакиті простору над поверхнею землі, - саме тоді і формувався його світогляд. Бабця називала хлопця планетельником, що на невизнаній ніким мові означало людину дивну, задивлену в зірки, астронома чи просто людину з іншої планети...

Хлопчик ріс... Роки забирали в нього час на пасіку і луг з травами, але він завжди знаходив можливість підняти зір до неба, глянути на зорі і Місяць, якого ще з глибокого дитинства називав братом... Він йшов до нього на розмову, коли з’являлися на душі яка тривога чи переживання, навіть безпричинне. А той слухав. Слухав про жалі, радощі, смуток та щастя хлопця...
© Борис Явір, "Лист планетельника"

Кажуть, світло міських ліхтарів затіняє світло зірок. Але, маю признатися, що це - неправда. Кожен бачить те, до чого звиклий та вихований, і, якщо ми - діти зірок, то будемо їх бачити, незважаючи на штучне світло ліхтарів, незважаючи на хмари небесні, але зважаючи на голос наших сердець...

Місяць-молодик. Сузір’я Оріон.
Canon SX160 IS.


borys_javir: (капелюх)


Кассіопея та Оріон.

Кассіопея восени виглядає як буква М. її легко впізнати на небі - завжди поряд з Великою Ведмедицею. а Оріон - на сході. три зірки, що стали культовими: вони лягли в основу пропорцій розташування пірамід у Єгипті, стали джерелом міфів про Великий плуг в слов'ян.

небо таке прекрасне, коли 3 ночі, перший осінній мороз і легке безсоння...
borys_javir: (molfar)
В останні дні літа можна поспостерігати прекрасне явище, коли в деяку геометричну фігуру складаються чи не найяскравіші в південній частині нічного неба “зірки”. Міщани ходять променадом коло міського ставу і не помічають. А жаль...



Сатурн - шоста за віддаленістю від Сонця та друга за розмірами планета нашої зоряної системи, має систему кілець та понад 60 супутників, найбільший з яких перевищує за розмірами Меркурій і на ньому наявна атмосфера. Планета присвячена богові Сатурнові, що опікується рільництвом. В його честь англи назвали день тижня суботу - saturday, а в Римі проводилися Сатурналії, які передували Різдву (в слов'ян той період називається Корочун, а зі старого спадку, пов'язаного з тим святом, є водіння плуга на Різдво).
На знимці - верхня світла плямка з трьох найяскравіших крапок на нічному небі.

Марс - четверта за віддаленістю від Сонця та сьома за розмірами планета. Має два супутники. Досі тривають дискусії про існування життя на Марсі, зокрема й розумного. Спочатку бог Марс, в честь якого названо планету, був в Римі богом рослинності та дикої природи, але відтак був переусвідомлений як бог війни. Вважається батьком Ромула та Рема — засновників Риму. В честь Марса названий місяць марець — березень.
На знимці — середня світло-червона плямка з трьох найяскравіших крапок на нічному небі.

А нижня світла плямка з трьох найяскравіших на нічному небі — зірка Антарес, названа в честь суперника Марса за уявленнями еллінів. Зірка є червоним надґіґантом і подвійною зорею. Пов’язана з чаклунськими практиками італійців, єгиптян та інших народів. Найяскравіша у сузір’ї Скорпіона.

З погляду астрології, таке розташування Сатурна, Марса та Антареса вказує на можливі затримки у ділах та підвищену агресивність. В цей період варто проявляти розважливість, спокій та налаштовуватися на добро.


PS: знимки роблені на мобільний телефон, Boris Javir
borys_javir: (Default)


Сатурн (верхня "зірка") та Марс (середня "зірка") поряд з Антаресом (нижня зірка) - одною з найяскравіших зірок сузір'я Скорпіона. астрономічно, Сатурн та Марс у сузір'ї Змієносця, але астрологічно - у Скорпіоні. се може вказувати на період напруженості.

дві верхні знимки - Сатурн, Марс та Антарес над вулицею Стрімкою в Тарнополі. нижня картинка - емуляція зоряного неба програмою Stellarium. навіть на знимках видно червонястість Марсу.
borys_javir: (Default)
...є люди, для яких на небесах нема богів...
ці люди вірять, одначе, в зорі і магію...

Амміан Марцеллін, 4 ст.н.е

Жив-був собі на світі один маленький хлопчик. І, хоч він в дитинстві був досить чемним, але і досить непосидючим. Дуже рано він почав захоплюватися світом навколо себе: качки, кури, гуси, коти, пси, дерева, квіти та чи не все навколо стали і стало його друзями та об'єктами пізнання.
Особливо когути і гуси, з якими ще мацьопою бився чи грався - як коли випадало. Одного разу, не пам'ятаю точно, коли, він підняв свій зір у небо. В ту мить, здається, всі земні турботи та клопоти відійшли на задній план. Недосяжне глибоке зоряне небо манило хлопця все більше і більше. Часом, у літні ночі він залишався в яблуневому садку на пасіці і під гудіння бджіл, солодкий запах нектару і меду засинав, спрямувавши свій погляд на зорі... А коло 1-2 години ночі приходив дідо і забирав його до хати... А ще хлопчик любив годинами лежати у глибоких травах і спостерігати за рухом хмар у небі, а також ринути у глибину блакиті простору над поверхнею землі, - саме тоді і формувався його світогляд. Бабця називала хлопця планетельником, що на невизнаній ніким мові означало людину дивну, задивлену в зірки, астронома чи просто людину з іншої планети...

Хлопчик ріс... Роки забирали в нього час на пасіку і луг з травами, але він завжди знаходив можливість підняти зір до неба, глянути на зорі і Місяць, якого ще з глибокого дитинства називав братом... Він йшов до нього на розмову, коли з’являлися на душі яка тривога чи переживання, навіть безпричинне. А той слухав. Слухав про жалі, радощі, смуток та щастя хлопця...

© Борис Явір, "Лист планетельника"

Кажуть, світло міських ліхтарів затіняє світло зірок. Але, маю признатися, що це - неправда. Кожен бачить те, до чого звиклий та вихований, і, якщо ми - діти зірок, то будемо їх бачити, незважаючи на штучне світло ліхтарів, незважаючи на хмари небесні, але зважаючи на голос наших сердець...

Місяць-молодик. Сузір’я Оріон.
Canon SX160 IS.


borys_javir: (поет)


19 серпня 2014. V вільний мікрофон в «Бункермуз».
Дякую організаторам за запрошення. Я завжди маю, що сказати і прочитати. ;)
Дякую Юліанці за натхнення. :*

* * *
Як весь світ вже порине в тумани,
І простелит ся ковдров пітьма,
Будеш мойов богиньов світанку,
Що до раня мене обійма.

Як навколо спалахнут вулкани,
Сивий попіл покриє міста,
Будеш мойов богиньов світанку,
Що цілує мене у вуста.

Як трощитимут все урагани,
Вибухатиме грім в небесах,
Будеш мойов богиньов світанку,
Що запалит любов у очах.

Як богів знову скинут титани,
І наступит в світах Раґнарок,
Будеш мойов богиньов світанку,
Ми разом помчимось до зірок.
© Борис Явір Іскра, 2014-03-29
borys_javir: (molfar)
scan_210_2m
текст )
хранителько мого серця і зірок моїх темних ночей!
Ти даруєш мені внутрішній спокій,
але, тим часом, збурюєш хвилі мого океану.
Твоя посмішка гріє моє серце,
освітлює мій всесвіт яскравим світлом.
Твій голос заворожує наче шепіт зеленого лісу.
Твої очі нагадують озера високих гір,
у них схована щирість та правда.
Я люблю тебе і хочу зупинити цей невловимий час,
час неймовірної солодкої радості.
borys_javir: (ціхо)
ангел

Як весь світ вже порине в тумани,
І простелит ся ковдров пітьма,
Будеш мойов богиньов світанку,
Що до раня мене обійма.

Як навколо спалахнут вулкани,
Сивий попіл покриє міста,
Будеш мойов богиньов світанку,
Що цілує мене у вуста.

Як трощитимут все урагани,
Вибухатиме грім в небесах,
Будеш мойов богиньов світанку,
Що запалит любов у очах.

Як богів знову скинут титани,
І наступит в світах Раґнарок,
Будеш мойов богиньов світанку,
Ми разом помчимось до зірок.

© Борис Явір Іскра, 2014-03-29
borys_javir: (ціхо)


Як хтива ніч вуаль свою надіне,
Ми перетнем заборонені межі,
Мораль із законом залишим в спокої, -
Я буду гасити твої пожежі!..

В цю ніч не заснемо знов до світанку -
Мільйони зірок за нами же ж стежать,
Гріхам надамо нового відтінку, -
Я буду гасити твої пожежі!..

Відкриєм ми тайну древню науку,
Якої не вчать і в жоднім коледжі,
Злимося в єдність в солодкім цілунку, -
Я буду гасити твої пожежі!..

Горітимем разом, наче багаття -
Вимірам іншим тепер ми належим,
Ніч ця солодка - і дар, і прокляття, -
Я буду гасити твої пожежі!..

© Борис Явір Іскра, 2014-03-15
borys_javir: (ціхо)


Темна ніч кутає сіре місто...
Горять вогнями світлі ліхтарі...
Небо - затягнулося у хмари
Й нема ні місяця, ні зорі....

Годинник розбудить твою тишу...
П’янкий цілунок - наче мить вночі...
Ти не втямишся, як скоро ранок...
Спочинеш мило на моєму плечі...

Твого волосся дивнії хвилі
Сплелися з потом та зітханням...
Знаєш, подарую тобі казку...
Солодку казку... Казку до світання...

© Борис Явір Іскра, 2014-02-23
borys_javir: (капелюх)
Якось вирішив проглянути свої записи за кожен лютий протягом останніх кількох років у своєму Живому Журналі. Переглянути і зробити з них своєрідний мікс. Мікс із передусім ліричних творів. Творів, які не стільки відображають події, скільки стан душі.

читати дальше )
borys_javir: (поет)


Чи знаєш ти, лисичко мила,
Що всеньке небо - то шляхи,
То є дороги між світами,
І між людьми непізнані стежки.

Плаї незнані й загадкові
Усипані зірками, наче бруком.
Вони ведуть замріяних сміливців
За щастям, за сердечним стуком.

Читати небо - гарне вміння,
Його непросто зо́всім досягти,
Але, якщо повірити у казку,
Поміж зірок до щастя легко йти.

Чи знаєш ти, лисичко мила,
Шляхів узори - всеньке небо?
Я вивчу сузір’я, через які
Дорога зіркова прямує до тебе.

© Борис Явір Іскра, 2014-02-13
borys_javir: (поет)
Згасає день. Погруз у снігу.
Десь за вікном літають круки.
Міцний мороз щипає носа.
Беру тебе злегка за руку.

Веду по стежці за край міста,
Де пропадають всі шляхи,
І де в полях, здається, безконечних,
Горять, мов ватрою, зірки.

Заходим в сніг. Бракує плаю.
Навколо - темінь, пустота.
Та піднімаєм очі вгору -
Краса там ідеальна, і проста.

Тривожно так - стояти в тьмі.
Та стоїмо під вічним небом.
Вгорі - зірки... Горить вогонь -
Запалю ватру я для тебе.

Нехай вночі, у тьмі, в тривозі,
Вона палає крізь роки.
Тримай же ти надію світла,
Поки горять вгорі зірки...

© Борис Явір Іскра, 2014-01-22

borys_javir: (ціхо)


...мандрівник просить залишитися, але ти кудись спішиш, бо начебто десь там тебе хтось чи щось ще чи вже чекає. Він трохи із сумом, але щиро каже «щасливої дороги». Йдеш. І десь там тебе таки чекають - чекають дощі, холоди і заплутані шляхи. Ловиш себе на думці, що, якби поруч був мандрівник, він би повів найкращою і найлегшою дорогою, він би палив ще не одну теплу ватру і зготував би ще не один гарячий чай. А про спілкування та тисячі зірок - годі й згадувати. Якби...

А звідси починається те, що люди називають долею - багатоваріативність реальностей, і в кожного вона своя.

Ти не повертаєшся… Тисячі зірок меркнуть і стають у темному небі хіба відлунням давно минулого вечора. Кожен чай - уже не той і є лише присмаком того, при ватрі. А дороги… Дороги - в дощах і такі заплутані, що йти ними все важче і важче…

чи

Ти надумуєшся повернутися з надією, що десь там у знайомому лісі ще сидить при теплій ватрі мандрівник, який нарубає дрів, розпалить вогонь, загріє чаю, накине на змерзлі плечі коч і заповнить самотність довгими історіями, глибиною неба і тисячами зірок, а на світанку ти нікуди не підеш - просто залишишся, як і просив мандрівник. Але ти йдеш в дощі заплутаними дорогами і, не знайшовши мандрівника, заходиш в такі далі, де пропадає твій слід…

чи

Мандрівник просить залишитися, але ти кудись спішиш, бо начебто десь там тебе хтось чи щось ще чи вже чекає. Він трохи із сумом, але щиро каже «щасливої дороги». Йдеш. І десь там тебе таки чекають - чекають дощі, холоди і заплутані шляхи. А в якийсь момент обертаєшся, а тебе наздоганяє знайомий мандрівник. Він простягає тобі термос з теплим чаєм, витягує давно пожовклу, але багато разів перевірену мапу, доброзичливо посміхається і впевнено каже «тудою буде краще». Цей чай п’янить, наче добротне вино, - від нього віє теплом не одної ватри, і ви крізь дощі та заплутані шляхи йдете разом - під тисячі розказаних історій, які, наче яскраві зорі на синьому небі - незабутні…

Яку реальність обереш ти?

© Борис Явір Іскра, 2014-01-17
borys_javir: (ціхо)


Коли зустрічаєш у лісі мандрівника, який палить ватру, рідко думаєш над тим, які зусилля він доклав, аби у холодну, а часто і дощову пору, розпалити теплий вогонь. Говориш мандрівникові приємні слова, він запрошує до ватри. Час від часу підкидає у вогонь заготовлені раніше чи при тобі дрова, ставить грітися воду в обпаленому іншими вогнями (та й цим також) банячку-горнятку, витягує із сховку запашний чай. Потираєш замерзлі руки, приставляєш їх ближче до вогню. Мандрівник накидає тобі на плечі теплий коц, дає тобі чай і заповнює спілкуванням пустоту самотності. Він дістає мапу місцевості і показує, як і куди найкраще добратися, потім звертає твій зір угору, де між високими ялинками горять зірки - а їх він знає тисячі. Сірий вечір стає не таким і сірим, темна ніч стає не такою і темною, а після них світанок - особливо теплий і приємний.

Мандрівник просить залишитися, але ти кудись спішиш, бо начебто десь там тебе хтось чи щось ще чи вже чекає. Він трохи із сумом, але щиро каже «щасливої дороги». Йдеш. І десь там тебе таки чекають - чекають дощі, холоди і заплутані шляхи. Ловиш себе на думці, що, якби поруч був мандрівник, він би повів найкращою і найлегшою дорогою, він би палив ще не одну теплу ватру і зготував би ще не один гарячий чай. А про спілкування та тисячі зірок - годі й згадувати. Якби...

© Борис Явір Іскра, 2014-01-15
borys_javir: (поет)


Зима... Закутана красуня...
Волосся біле, наче сніг...
Гуляють вітер з заметіллю -
В танку уже не чують ніг.

Її вуста такі червоні,
Неначе пуза в снігурів,
Неначе китиці калини,
Немов би тисячі вогнів.

Чомусь же стримано сміється,
Але в очах тепло горить,
Тепло розказаних історій,
Що серденько від них щемить.

І очі в неї темні-темні,
Адже у них - глибока ніч.
Але зіниці - ясні зорі,
Неначе блиски твоїх віч.

Оця закутана красуня
Казки приносить, лиш повір,
Лиш підніми свій погляд красний
Угору, до мільйонів зір.

Вона забе́ре в край світанків,
І в край чарівних вечорів,
Де сонце каже «на добраніч!»
Під цвіркотіння снігурів...

© Борис Явір Іскра, 2014-01-12
borys_javir: (поет)


У якіймсь далекім краю,
Де між гір сонце світає,
А у лісі лежить сніг,
Мандрівник на сон приліг.

Збоку десь горить багаття.
А на нім - стареньке шмаття,
Зношене в трудних шляхах,
По дорогах і стежках.

А що ж сниться у дорозі
При багатті, на морозі?
Read more... )

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

September 2017

M T W T F S S
    123
4567 8 910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags