borys_javir: (Default)
Хочу, щоб була ти поряд,
Хочу відчути твій погляд...
Скучаю все більше і більше.
І надворі мов зимніше...

Чи відразу закохався,
Не знаю... Чи довго вагався...
Та радість життя я відчув,
У твоїх очах як втонув...

Хочу побачити твою усмішку,
Сміх твій почути, хоч трішки.
І як мружиш ніжно ти очі
Побачити, мила, я хочу...

То, певно, тебе я кохаю...
Те ж саме, мабуть, відчуваєш...
Починають секунди хвилинами йти,
Коли так далеко є ти...

Хочу взяти тебе я за руку,
Розвіяти з серця всю скуку...
Хочу відчути твій погляд,
Хочу, щоб була ти поряд...

2010-02-17
Борис Явір Іскра
"З весною в серці..."
borys_javir: (Default)
Дрімота зайде у кімнату,
Тихо, тихо, наче кіт.
Залиє простір ароматом,
Приємний так залишить слід.

Візьме тебе за руку, мила,
І прошепоче: "час лягати,
Ходи, насняться файні сни,
Ходи, ходи вже спати".

І ти заснеш, поринеш в мрії,
Такі палкі, палкі, мов жар
Мільйонів зір і мого серця,
Що снів тобі дарує чар...

2010-01-31
Борис Явір Іскра
"З весною в серці..."
borys_javir: (Default)
Хотів би я заснути у твоїх обіймах,
Тоді би ніч минала, наче мить,
Тоді би була відстанню у подих,
А так - як вічність через час летить...

Хотів би спати у твоїх обіймах,
Тоді б мені наснились лиш найкращі сни,
Тоді би я поринув у магічну казку,
З вогнем у серці, чарами весни...

Хотів би просинатись у твоїх обіймах,
Й тебе до себе міцно пригорнути,
Й тобою милуватись в світанкову пору,
І серця твого пульс, і подих твій відчути...

2010-02-13
Борис Явір Іскра
збірка "З весною в серці..."

borys_javir: (Default)
Раз художник молоденький
Малював картину,
І з уяви зобразив
Красиву дівчину.

Підбирав він різні фарби,
І кольори різні,
Зобразив дівчини риси
Тендітні і ніжні.

Усе пензликом проводив
Акуратно й рівно,
Скоро був на полотні
Образ неймовірний.

Була дівчина та красна,
Аж зачудувався,
Той портрет таким чудовим
Художнику вдався.

Приходили різні друзі,
Виділи картину,
І хвалив роботу кожен,
Хто бачив дівчину.

І хто би не подивився,
Чудувався дуже:
- То ж вона неначе справжня!
Як вдалося, друже

На полотні звичайному,
Фарбами простими
Зобразити такий образ?
Чарує очима...

Подивіться, то ж у неї
Наче справжні очі!..
- Сам не знаю. Цю загадку
Відгадати хочу...

І художник, мов в задумі,
Погляд все відводив.
Відповідь шукав, напевно,
Але не знаходив...

Він не знав, у чім загадка
Дівчини з картини,
Що мов дивиться на нього,
Мов водить очима...

І відколи ту картину
Він створив, небога,
То у серці все гризота,
В серці все тривога.

Довго сон його не брався,
Кожну ніч надворі
Він і плакав, і сміявся.
Бачили лиш зорі...

Він і думати забувся
Про дівчат тілесних.
Питав, що то за хвороба
У світил небесних.

Так, неначе закохався
Він у ту дівчину,
Що на нього все дивилась
Із його ж картини.

І бувало, що з розпуки
Вже хотів спалити
Ту картину. Та не міг він
От таке вчинити.

Так, мов сила невидима
Все його спиняла
І позбутися малярства
Йому не давала.

Він питав: - За що ж то кару
Мені небо дало,
Що дівчину не реальну
Серце покохало?

Так, старіть вона не буде,
І все буде мо́я,
Я від неї не діждуся
Ні біди, ні горя.

Але також не зігріє
В темну ніч зимову,
Не поведе ізо мною
Ласкаву розмову.

І зовсім не буду знати
Тепла поцілунків.
Який хосен, небо, маю
Від твого дарунку?

Нащо мені тая кара?
Най би то згоріло!
Я би все віддав на світі,
Аби не боліло...

Лиш зірки і місяць в небі
Чули ту розмову.
І мовчали... А як уже загорілась
Зоря світанкова,

Наче променем із неба
В ясному сіянні
Опустилась, мов богиня,
Крилатая пані.

- Пам'ятаєш, як колись, -
Та панна сказала, -
Знав ти дівчину одну,
Щиро тя кохала?

Говорив ти їй слова
Ніжні, про кохання,
Їй цілунки дарував,
Сердечні признання.

Пам'ятаєш, як все було
Так, у казці наче?
Ну а що ж ти учинив,
Відаєш, юначе?

Це була для тебе гра,
І за твоїм словом
Ніщо більше не стояло,
Воно - як полова.

Ти надію їй вселив
На спільне будушне,
А потім все сам розбив,
Юначе бездушний!

І не з нами вже давно
Дівчина та мила.
Ти лиш бавився у гру,
А вона - любила...

А тепер все навпаки,
Тепер ти кохаєш,
А дівчині цій з картини
Байдуже, ти ж знаєш.

За знівечене життя
Приймай цюю кару.
Бо любов - зовсім не гра,
Й не дається даром.

Так сказала. І пішла
У путь невідомий.
А його не покидав
Образ той знайомий.

І мов чар її очей,
Мов чар її тіла
Він відчув, згадав ураз
Про ту, що любила.

І до ранку хлопцю душу
Стискало се горе.
За вікном лиш сильний вітер,
Лиш скали і море.

- Що життя є у любові,
Коли не взаємна?
Як тепла того не чуєш,
Дотиків приємних?

Що життя в такій любові? -
Суцільні страждання!
Ох, чому ж я не зберіг
Те миле кохання?

Зіпсував її я долю,
І свою я втратив!
Якби знав тоді, що чиню,
То так б не потрафив...

Цінував би мить я кожну,
Що в обіймах милих,
Їй б усмішки дарував,
Щоб була щаслива...

Я б любив її найдужче,
Сильніш всього в світі!
Ну а так лиш залишилось
В журбі й горі жити...

Він картину зняв із стінки
І поніс з собою.
А надворі сильний вітер
І буря з грозою.

Моря хвилі б'ють об скали,
Земля стогне наче.
Та мов сталь от незворушне
Є лице юначе...

Подивився на картину:
- Ти - прокляття мо́є!
Тому в вічність з цього світу
Ти підеш зі мною!

Вдарив грім, сяйнуло в небі,
І скали блистіли,
А художника й картину
Море враз укрило...

А над ранок враз скінчились
Блискавки і громи.
Море стало таке тихе,
Не турбують шторми.

Розвиднілось, стало ясно,
Спав ранковий враз туман.
Там, де море грає синє
Чи то правда, чи обман -

Там на камені, що хвилі
Ріже в половину,
Обнімаючись сиділи
Художник й дівчина.

Та, яка колись любила,
І сильно кохала
Відтепер в його обіймах
Ніжних потопала.

Він ж неначе ізмінився,
Був тепер щасливий...
Але враз в тумані зникло
Те маривне диво...

Люди кажуть, рік за роком
І в ту саму пору
Можна їх в тумані стріти
В скалах понад морем.

А картини як не стало,
Так й тепер не чути,
Бо пропало те прокляття
Й вже йому не бути...

кінець лютого — початок квітня 2010
Борис Явір Іскра
збірки "З весною в серці...", "У Твоєму промінні..."

borys_javir: (Default)
В'ється карпатський серпантин,
Стоять ялинки, засніжені, у зворах,
Тече ріка, закута у леди,
І сонце посміхається у горах.

Пливуть хмарки, неначе кораблі,
Увись стриміють гордо білі скелі,
Мороз малює квіти на шибках,
Тріскоче ватра, зігріва оселі.

Зникає день, немов у небі дим,
І світ вкривається уже пітьмою,
Сховалось сонце за верхами гір,
А моє серце б'ється в ритм з тобою.

2010-03-10
Борис Явір Іскра
збірка "З весною в серці..."
borys_javir: (ціхо)
Раз у сні чи не в сні
Мов богиня прийшла,
У руках, мов зорю,
Щедрий дар принесла.

"На, - сказала, - бери,
З рук моїх оцей дар,
Будеш власть мать над всім,
І над всім будеш цар.

На, - сказала, - бери,
Вічно житимеш ти,
Буде час, наче пил.
Дар такий не знайти.

Та заввага одна,
Що ти втратиш любов,
Що у серці кипить
І палить твою кров.

Ти забудеш усіх,
Що до того любив,
Без кохання у серці
Будеш вічно ти жив.

Ти подумай лишень,
Це ж полегша тобі,
Без розлук і печалі
Коротать свої дні.

Бо любов - то є біль,
Це ніщо, це обман,
Лишень серце п'янить,
Наче сильний дурман.

А ти дар цей прийми,
Не вагайся, ах ні!
То ж на тебе вже жде
Власть на нелічені дні!.."

І замовкла в ту ж мить,
Все чекала, що я
Візьму в неї цей дар,
Що манить, як зоря.

Але ні, я не взяв.
Вгору очі підвів,
І відкинув цей дар,
Та й таке відповів:

"Нащо світ цей мені,
Все багатство, і власть?
То ж бо дар твій оцей
Зовсім щастя не дасть.

Нащо вічність мені,
Лиш мені, одному?
Вік прожить в самоті?
Я того не збагну.

Не потрібен мені,
О, підступна, цей дар!
В щасті б вік свій прожить,
І не важно, чи цар.

В щасті б вік свій прожить,
І горіти, мов грань,
І кипіти в огні
Від любовних бажань.

Бо ніщо є той біль,
Що від зрад і розлук,
Бо любов все здола,
Міліони всіх мук.

Бо любов лиш одна -
То є сила, і власть,
Від тривог усіх лік,
Лиш вона щастя дасть.

То ж бо краще життя
В парі з тою прожити,
Хто на світ цей єдина
Буде вірно любити..."

Тихо слухала це
Дивна гостя моя,
А в руках, наче дим,
Все зникала зоря.

А як згасла зовсім,
Так сказала мені:
"Без любові в житті
Беззмістовні всі дні.

Світ пустий. Це ти знав.
Ні багатство, ні власть
Не замінить любов,
Справді щастя не дасть.

То ж у серці своїм
Ти любов бережи,
Як коштовний алмаз
Ти її стережи.

Той вогонь двох сердець -
То є ключ від небес,
То найбільший є дар,
То є чудо з чудес..."

І вона відійшла...
Так скінчилася ніч.
А у моїх очах
Сяє блиск твоїх віч,

І твій посміх ясний...
Чи це сон? Може, ні...
Тільки серце "стук-стук"
У любовнім огні...
2010-02-18/19, коло опівночі

Борис Явір Іскра
збірки "З весною в серці...", "У Твоєму промінні..."
borys_javir: (Default)
Будь моя у цю ніч...
Крізь спогади наші полинем
За маленький цей відрізок часу...
То ж завжди були ми разом...

І хоч плили роки ці невпинно,
Любов твоя була все зі мною,
І сміхом сьогодні, сльозою учора,
Усі страхи ти мої поборола...

Так багато історій,
Так багато скарбів,
Так багато життів
Наших розбилося...
Та ми разом зробили,
Та ми разом прожили
Я тебе цінував,
Так судилося...

Але в серці своєму
Я іншим ніколи не був...
Життя моє наповняєш ти знову і знов...
Наче мрія ця наша любов...

Візьми мою руку,
Най ніщо не стане між нами.
Ми разом прагнули бути, знай, завжди...
Лиш ти і я... Назавжди...

І в моїх очах...
Твоє лице завжди переді мною...
Наші душі тепер, наче ціле...
І це лише початок...
2010-02-01

Борис Явір Іскра
переспів Blackmore's Night "Be Mine Tonight"
збірка "У Твоєму промінні..."


Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

September 2017

M T W T F S S
    123
4567 8 910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags