borys_javir: (ціхо)
colage2

Чудо, диво, як частина казки - то насправді легше, ніж думається. Я живу у казці і тому намагаюся час від часу втягнути в неї приємних мені людей: казка, поділена з близькими, збільшується. Збагачуються всі - той, хто дарує, той, хто отримує і навіть ті, хто помагає.

Таємна операція «вул. ТАКСКУЧАЮЗАТОБОЮ» почалася спонтанно - як і багато хорошого у житті. Малюнок на комп’ютері внаслідок вмілих рук майстра перейшов у реальність, а за допомогою швидких коліс авто доїхав до агентів, які вдало допомогли завершити процес перейменування вулицю та й навіть цілого міста.

Тепер на мапі, відомій двом серцям, з’явилася вулиця ТАКСКУЧАЮЗАТОБОЮ в місті ТВОЇХЗЕЛЕНИХОЧЕЙ.

Дякую Тій, хто надихає.
Дякую тим, хто підтримує та помагає.

Творіть дива!

© Борис Явір Іскра, 2014-04-09
borys_javir: (ціхо)


Темна ніч кутає сіре місто...
Горять вогнями світлі ліхтарі...
Небо - затягнулося у хмари
Й нема ні місяця, ні зорі....

Годинник розбудить твою тишу...
П’янкий цілунок - наче мить вночі...
Ти не втямишся, як скоро ранок...
Спочинеш мило на моєму плечі...

Твого волосся дивнії хвилі
Сплелися з потом та зітханням...
Знаєш, подарую тобі казку...
Солодку казку... Казку до світання...

© Борис Явір Іскра, 2014-02-23
borys_javir: (molfar)
Чарівна принцесо світлих ельфів!

Коли яскраве Сонце повертає на весну і в середині лютого починає прогрівати Землю, в Мідґарді з давніх часів люди відзначають Свято теплих почуттів. З ним пов’язані різноманітні історії, але, в будь-якому випадку, будь-хто у Середзем’ї прагне казки. Світлі та темні альви, дверґи, ветти, феї та навіть турси і тролі по-своєму святкують ці дні, адже кожен прагне світла.

В Країні Грому на схилах обійнятих хмарами гір за полонинами з шовковими травами ростуть казкові горіхи, які запилюються лиш жучками-світлячками. Раз на багато років вони зацвітають і родять незвичні плоди - горішки, всередині яких заховані дари. Кожен дар є унікальним та неповторним - його не було ні до того, ні не буде опісля в історії Трумурґарду.

Горішки - чарівні і, аби їх відкрити, треба прочитати супровідне казкове побажання. Кожне з них писане давнім письмом, яке розуміти можуть тільки обрані. І, хоч дари в горішках радше символічні, але світом правлять символи. Я довго вичікував на появу тих горішків. Важко злічити ті дні Трумурґардського року, оповиті туманами та зігріті сонцем, аби передати їх кількість. Зібрані плоди вклав у чарівний мішечок, який розкрити можна лиш при світлі свічки, що побувала у всіх стихіях - вогні, воді, землі та повітрі.

Свічка колись давно горіла, аби рятувати від смутку та печалі, аби нести світло та породжувати тепло. Я її додаю до мішечка, аби ти могла розігнати тривогу та переживання і пробити тьму ясністю нового почину. Запали її сірником, а коли будеш гасити, то лиш водою, а не подихом - нехай вогонь та вода зустрінуться у хвилинному привітанні.

Посилаю три горішки, як символ Казки та Мрій, які вартують здійснення…

З теплом та світлом - крон-принц Країни Грому...

img_DSCF4700_2

Будь запальною, як сірка і неси яскраве світло у світ.
Будь корисною, як букові зернятка і даруй добро.
Будь унікальною, як горішки кедра і цінуй себе та інших.
borys_javir: (поет)


На згарищах старих городищ,
На руїнах стародавніх міст,
Де все давно поросле мохом
І покрив усе осінній лист,

Поміж зарослих вже стежок,
Поміж ялинок-чатових,
Сховався вхід в казкове царство,
Його присипав білий сніг...

Прочитай закляття на воротах,
Розкрий із трепетом вуста -
Нехай із них, немов пташина
Лунає пісня - щира і проста.

Враз відбудуються руїни,
Через річки будуть мости,
А між ялинок-чатових
Понесуть голуби листи.

Листи в усі країни світу,
В усі держави та князівства,
Що з попелища знов постало
Забуте давнє Королівство...

Сніги зійдуть, розквітнуть квіти,
Пташок навколо - щебет й спів...
Можливо, саме так почнеться
Найліпший з твоїх снів...

© Борис Явір Іскра, 2014-02-03
borys_javir: (поет)


Зима... Закутана красуня...
Волосся біле, наче сніг...
Гуляють вітер з заметіллю -
В танку уже не чують ніг.

Її вуста такі червоні,
Неначе пуза в снігурів,
Неначе китиці калини,
Немов би тисячі вогнів.

Чомусь же стримано сміється,
Але в очах тепло горить,
Тепло розказаних історій,
Що серденько від них щемить.

І очі в неї темні-темні,
Адже у них - глибока ніч.
Але зіниці - ясні зорі,
Неначе блиски твоїх віч.

Оця закутана красуня
Казки приносить, лиш повір,
Лиш підніми свій погляд красний
Угору, до мільйонів зір.

Вона забе́ре в край світанків,
І в край чарівних вечорів,
Де сонце каже «на добраніч!»
Під цвіркотіння снігурів...

© Борис Явір Іскра, 2014-01-12
borys_javir: (поет)
Я тобі подарую казку,
Заверну її у намисто,
У намисто з яскравих зірок,
Що біліються чисто-чисто.

Вони личать до твоїх очей,
Що сіяють, неначе небо...
Я тобі подарую казку,
Найкращу, й лише - для тебе.

Її сонце зігріє теплом,
Полум’ям свого проміння,
А місяць освятить сріблом,
Щирістю благословіння.

Я тобі подарую казку.
У снах і, певно, наяву.
Ти лиш довірся, посміхнись,
І вмить подай руку свою... :)

© Борис Явір Іскра, 2013-12-22
borys_javir: (поет)
DSCF4216_1

Біліє Петрос під снігами,
В леди закуті полонини,
Шумить вітрець між ялинками -
Не знає він і хвилі спину.

Сховалось сонце вже за гори,
У золото ввібравши хмари,
А місяць срібний із'явився,
Його проміння - наче чари.

По тій доріжечці срібненькій
Поміж зірок з самого неба
Уже спішиться сон приємний,
Аби устигнути до тебе.

Він розповість найкращу казку
Про ті дива, що їх й не знати.
Аби ти добре відпочила,
Коли вкладешся, мила, спати.

© Борис Явір Іскра, 2013-12-15
borys_javir: (ціхо)
* * *
Чи багато тому років, а чи може у наш час, в тих краях великого Лісу, де розпочата у підніжжі південних гір Ріка з’єднує свої води із народженим на півночі Потоком, жили собі хлопець та дівчина. Люди кажуть, що вона була така гарна, що ні старий, ні малий не могли їй відмовити, як щось просила. А хлопець був такий дужий та кмітливий, що ніхто з ним і позмагатися не міг.

Дівчина була із хліборобського роду, її батьки мали поля, пасіку, сади. Часто їздили торгувати на ярмарки. А хлопець був зі старовинного роду, який жив лиш з того, що давав їм великий Ліс. Кажуть, в деяких кутках того краю таке розрізнення між людьми і досі є...

Вони здавна любилися, але їхні батьки не були тому раді. Тому доводилося їм переховуватися від стороннього ока темними ночами у далеких лісах. Хлопець знав усі стежки й дівчина не боялася відправлятися з ним, куди подалі.
Їхні очі осявало світло місяця, а їхню історію знали лиш вічні зірки. І тільки всюдисущі сичі могли виказати юних закоханих, але ніхто не розумів їхньої мови.
читати дальше драматичну історію )
borys_javir: (ціхо)
375130_366571503455293_832254877_n

...є люди, для яких на небесах нема богів...
ці люди вірять, одначе, в зорі і магію...
Амміан Марцеллін, 4 ст.н.е

Історія про зоряне небо...
Жив-був собі на світі один маленький хлопчик. І, хоч він в дитинстві був досить чемним, але і досить непосидючим. Дуже рано він почав захоплюватися світом навколо себе: качки, кури, гуси, коти, пси, дерева, квіти та чи не все навколо стали і стало його друзями та об'єктами пізнання. Особливо когути і гуси, з якими ще мацьопою бився чи грався - як коли випадало. Одного разу, не пам'ятаю точно, коли, він підняв свій зір у небо. В ту мить, здається, всі земні турботи та клопоти відійшли на задній план. Недосяжне глибоке зоряне небо манило хлопця все більше і більше. Часом, у літні ночі він залишався в яблуневому садку на пасіці і під гудіння бджіл, солодкий запах нектару і меду засинав, спрямувавши свій погляд на зорі... А коло 1-2 години ночі приходив дідо і забирав його до хати... А ще хлопчик любив годинами лежати у глибоких травах і спостерігати за рухом хмар у небі, а також ринути у глибину блакиті простору над поверхнею землі, - саме тоді і формувався його світогляд. Бабця називала хлопця планетельником, що на невизнаній ніким мові означало людину дивну, задивлену в зірки, астронома чи просто людину з іншої планети...
читати дальше про планетельника )
borys_javir: (поет)
За горами високими,
Де сніги одні біліють,
Де вітри шалені й бистрі
Люто-люто й сильно віють,

Де лиш скали, наче пустка,
І корчі сухі стирчать,
А ліси усі у снігу
Мов під ковдрою все сплять,

Була там одна країна,
І жили в ній різні люди:
Були бідні і багаті,
Господарські чи приблуди.
.
А у серці того краю
У селі десь між лісів
Хлопець добрий й роботящий
Із батьками собі жив.

Мав фраїрку дуже гарну
Та й любив її, як міг:
Все робив, що лиш хотіла,
Їй встеляв квітки до ніг.
читати дальше про забаганки )
borys_javir: (поет)
«Знаючи майбутнє, потрапляєш у його пастку»

.
Колись жили на світі люди,
Що розумілись на зірках:
Долі людей по них читали
І знали весь життєвий шлях.

Вони дивилися на зорі
З віків прадавніх з року в рік
І все писали в свої книги,
Яким утратили вже й лік.

Просили їх в палати царські,
Сказати правду від зірок:
Кому судилось - героєм стати,
Кого чека нещасний рок.
читати далі )
borys_javir: (поет)
Я тобі розкажу казку,
Ти її уважно слухай.
Настрож для неї, лиско,
Рудуваті гарні вуха...

Як жили іще дракони
(То було давним-прадавно)
Закохався принц в принцесу.
Не на жарти, славно-явно.

А вона його не хтіла,
Бо з країв він був далеких.
То ж здобути її серце
Завдання́ було не з легких.

І приносив він їй квіти,
І балади їй писав,
Що поштовими птахами
Їй до замку відправляв.
читати казку дальше )
borys_javir: (поет)
У якійсь країні дальній,
Де лишень сніги одні,
Захотілося принцесі
Квіти свіжі, весняні.

І король, старенький батько,
Підписав такий указ,
Що пів царства і принцесу
Він віддасть тому ураз,

Хто захцянку тую сповнить.
І в усі кінці країни
В мить сміливці розбрелись
За квітками королівні.
читати віршовану казку далі )

Мрія

6 Nov 2013 09:54 pm
borys_javir: (поет)
В древнім місті, може Львові
Де є замки й дзиґарі
Жив собі простий хлопчина.
Просинався до зорі,

Щоб піти раніш на працю,
Заробити копійчину,
Аби мати трохи хліба
І купити одежину.

Жив на стриху він високо,
Та й одне лише віконце
У кімнаті. Завжди темно,
Рідко коли промінь сонця.
читати віршовану казку далі )
borys_javir: (поет)
Поглине ніч усі задуми,
всі мрії, плани й сподівання,
аби здійснити їх у снах,
до полохливого світання.

Поглине ніч усі тривоги,
усі жалі, печалі й болі,
щоб приховати їх за снами,
й не випустить потім на волю...

Поглине ніч весь гамір світу,
що так тривожить душу вдень,
І подарує у сні казку,
Лиш ти засни, засни лишень...

© Борис Явір Іскра, 2013-10-20
borys_javir: (ціхо)

Кінець липня і початок серпня був для мене по-особливому теплим. Я мав нагоду помандрувати із давніми добрими друзями, з якими здолав не одні гори, а також познайомитися із новими подругами. Дівчата в горах та ще й під сонцем - то завжди весело. Весело і файно!..
Мандри перевершили мої очікування. Я й побував на кордоні з Romania, на руїнах польської обсерваторії на Чорній горі, на древньому святилищі на Вухатому камені, лазив на смереку в Краснику, їв бринзу, афини та просто відіспався від робочих буднів... А остання ватра при свічках... Ну, хтось когось та й хвилює... А десь в душі та серці палає вдячність за прибутковий на радість час... ;)
borys_javir: (molfar)
на основі скандинавських міфів та реальних подій

Давно то було... Ще як із засніжених вершин Асґарду чорні вóрони Одіна споглядали на світ, як біловолоса Фрея із льодових кристалів носила осяйне намисто, а хитрий Локі викладував рунами доріжки долі...
От тоді і починається наша історія...

Середземськi Вогнi
Стародавні рукописи відкривають таємницю...
Ніщо не сховається перед нею...
SVohni_fb
ПередісторіяПівденне королівствоІгри ЛокіРаґнарок • Країна Юності •
словник імен

Раґнарок

Середзем'я... Безкінечні ліси, величні ріки, високі гірські хребти... Край людей...
Колись тут панував мир і спокій, злагода і добробут. Молоко з медом лилися у горлянки, які не знали спраги, сміливі мисливці із неполоханих хащів приносили щедру здобич. Рибалки ходили човнами далеко в море і поверталися обтяжені уловом. На золотистих полях колосилися хліби. І було так добре, що охоронці часом й засинали на мурах міст, не знаючи тривоги...
Але щастя таке тимчасове... Пітьма не дрімає...
Раґнарок )
borys_javir: (molfar)
на основі скандинавських міфів та реальних подій

Давно то було... Ще як із засніжених вершин Асґарду чорні вóрони Одіна споглядали на світ, як біловолоса Фрея із льодових кристалів носила осяйне намисто, а хитрий Локі викладував рунами доріжки долі...
От тоді і починається наша історія...

Середземськi Вогнi
Стародавні рукописи відкривають таємницю...
Ніщо не сховається перед нею...
SVohni_fb
ПередісторіяПівденне королівствоІгри ЛокіРаґнарок • Країна Юності •
словник імен

Iгри Локi
В лісах дрімучих Середзем'я,
В суворих війнах, боротьбі
Ми здобували честь і славу,
Прекрасний Асґарде, тобі!..

Передісторія
Після успішної боротьби ґномів та веттів проти тролів, у Середзем'ї запанував мир та спокій. Народи Мідґарду жили собі добре у своїх королівствах та відбудовували рідний край. Нова весна приходила у їхні домівки. Але...
Ігри Локі )
borys_javir: (ціхо)
IMG_20130613_015838
Тернопіль

Я ся пересував містом у ділах і запримітив, же коло моста на тротуарі була цукрова доріжка. Вона ся зачинала від стежки, яка ся спускає зі штрики і йшла під міст й далі до найближчого пішохідного переходу. Де ся закінчувала - хто ї знає.
Та й так відразу в голові бурхливо пішли асоціації із казками, де герої, жеби знайти дорогу назад, залишали їстівні кри́шки на шляху. Маю сумнів, же розсипаний цукор казкового походження, але...
В нові часи - нові казки...

_ _ _
© Borys Javir, 2013-06-13

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

July 2017

M T W T F S S
      12
3456 78 9
1011121314 1516
171819 202122 23
24252627282930
31      

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags