borys_javir: (поет)


Вже пізній вечір малює на вікнах
Чарівні узори - як спогад весни.
За шибками - морок, тумани та холод.
Мабуть, не найкраща погода зими.

Та в лісі далеко у горах високих
В комірках тепленьких палають вогні.
Там снігурі, охоронці усмішок,
Складають казки. Тобі і мені.

Пташки ці крилаті, червоні на пузах
Зчинять галас коло тво́го вікна.
Я знаю, лисичко, від їхніх історій
У твоєму серці ще тьохне струна.

Вони ж бо принесуть у лапках тендітних
Запалені вогники, вогні чарівні -
Аби твоє серце теплом обігріти
І були радісні всі твої дні.

© Борис Явір Іскра, 2014-02-12
borys_javir: (обернув ся)
ГП_Галицка ностальґія

Більшість порєдних галичєн сє вродило при других совітах. То були тоті самі, же перві, но прийшли вдруге і надовго. Галичєни пережили правдиве кріпацтво, перестройку і кілька років суцільної недостачі - товари були дешеві (славнозвісна «ковбаса по два двайцєть»), но їх мож було купити тілько за талонами і то по вистоюваню черги ще з ночи - «світле майбутнє»… Каждому порєдному галичєнинови поверхово патріотичні родичі розказували казки про козаків а гетьманів, про міфічну Україну, єка настане тогди, єк згинут вшиткі вороги, єк роса на сонци. І навчені на тих розповідьох галичєни із думков у свою щиру українскість йшли в школу, де сє виявлєло, же їхня мова - то не є правильна українска, а єкась «сільска», а вни не правильні українці, а гейби трохи полєки. Тоті протирічє єкось сє вживали у головах галичєн - єдні ставали щирішими украєнцєма, ніж правдиві, а єнші копали а копают глубше.

З того копанє у глубину і сє бере галицка ностальґія. Бо каждий порєдний галичєнин ще був застав на світі білому своїх прабабців чи прадідів, єкі памнітали кривавий прихід других совітів, братовбивчу борьбу партизанів, прихід німців, прихід первих совітів, прихід полєків, короткий спалах ЗУНР а довге урєдуванє Австрії. І каждий з предків, порімнєвши житє за всіх влад (а влади українскої теж), твердив, же за австрійскої таки жити було ліпше. І тоті старі чєси називают лагідно «за бабці Австрії», бо ніхто і ніґде за довгі столітє не пригрів був Галичину так, єк пригріла ся европейска пані, будуючи дороги від Віднє до найдальшого галицкого села, будуючи мости через Дністер і даючи людьом стілько свободи а можливостий, скілько вни не мали до того а по тім.

А є такі порєдні галичєни, єкі лізут ще глубше і ностальґуют за тими чєсами, коли в Галичині була своя держєва із великими містами (в десєтки разів більшими від руских столиць), коли галицкі кнєзі перемагали кнєзів руских, коли Галичина була колисков багатьох народів, єкі теперки говорє слов’єнскими мовами. Уєва порєдних галичєн малює образи мудрих королів минулого, єким би були раді й тепер, малює силу а міць тої давно втраченої між Карпатами а Медоборами держєви, єка б була приємним мітом чи казков для дітий, єкби не матеріальні підтвердженє ї існуванє.

Сі ностальґії чєсто доповнюют одна одну і порєдні галичєни десь у глубині душі щиро бануют за моцним бруком кнєзівско-королівско-цісарских доріг, їздєчи по постсовково-українскому розбитому асфальту, бануют за твердими стінами замків, в єких мож було сє сховати від завойовників із заходу а, тим більше, зі сходу, ходєчи містами, єкі їм не належат а підоймают іноді келихи із добротним домашнім вишнєком за здоровлє сво́є та нікому невідомого Короля нікому не потрібної країни. Порєдні галичєни чєс від чєсу сє паредивлєют старі знимки, на єких застигли на столітє їхні вусаті прадіди а добре доглєнуті прабабці і хочут повернути тоті чєси, коли потиск рук сє доповнєв піднєтьом капелюха а на вулицьох міста мож було стріти кого із блакитнов кірвов чи навіть самого цісаря, короля, кнєзя і поговорити з ним про долю рідного краю, а той би слухав поважно, єк нєньо свою дитину, і відповів би щось мудре, що б стало поживов для роздумів не в єден довгий зимовий вечір.

Галичєни ностальґуют… Мож, варто сесю ностальґію повернути в єнший бік і творити то казкове будушне, на єке заслуговує наша Свєщенна Галичина?

© Борис Явір Іскра, 2014-01-14
borys_javir: (поет)


Крадеться ніч поміж горами,
Між зворами і ялинками,
Поміж хатинок, стіжків сіна
Вона туманом тихо лине.

Зірки горять в високім небі,
Казки шепочуть все для тебе,
Сніжинки криють біло гори,
Малюють у дива простори.

І як вже світ весь спати ляже,
Тоді, лисичко, тобі скажу,
Що, коли ніч крадеться лісом,
Я хочу бути твоїм лисом...

© Борис Явір, 2013-12-25
borys_javir: (поет)
Колись, у древні ті часи,
В легендах навіть призабуті,
Коли жили казкові звірі,
А також монстри люті-люті,

Коли земля пливла на Черепасі
У космосі без краю і початку,
Коли реальними були казки
І ле́гкими усі загадки,

Тоді ще Місяць юнаком був,
Топтав стежки, топтав дороги,
Та час від часу все ж вертався
До дому рідного порогу.
читати далі історію небесної любові )
borys_javir: (поет)
Я тобі розкажу казку,
Ти її уважно слухай.
Настрож для неї, лиско,
Рудуваті гарні вуха...

Як жили іще дракони
(То було давним-прадавно)
Закохався принц в принцесу.
Не на жарти, славно-явно.

А вона його не хтіла,
Бо з країв він був далеких.
То ж здобути її серце
Завдання́ було не з легких.

І приносив він їй квіти,
І балади їй писав,
Що поштовими птахами
Їй до замку відправляв.
читати казку дальше )
borys_javir: (поет)
Богиня ночі у місячній короні
Прийде у гості, хоч і не звана.
Буде тобі казки шептати ніжно
І чарувати до самого рана.

Принцеса тьми у світлій діадемі
Тя заколише через цілу нічку.
А як закриєш гарні оченята,
То поцілує у рум’яну щічку.

Увісні поринеш у краї незнані,
Під хмари білі, над синіми горами...
А поведе тебе за руку пані,
Що володіє усіма на світі снами...



© Борис Явір Іскра, 2013-11-16
borys_javir: (поет)
Дай мріям лет, нехай летять,
Нехай не знають спину.
Най розрівняють свої крила
Й до кращого все линуть.

Най принесуть тобі тепло,
Тепло найкраще з літа.
Смак ягідок, запах лісів,
І полонин, що повні квітів.

Дай мріям лет, поринь у сни -
Вони вже стукають у двері.
Заберуть вмить в країну мрій,
Що не опишеш й на папері.

Зігріють враз тебе теплом,
Яке лишень в казках буває.
Й назад повернуть лиш тоді,
Коли вже засвітає...

© Борис Явір Іскра, 2013-11-12
borys_javir: (ціхо)
IMG_20130613_015838
Тернопіль

Я ся пересував містом у ділах і запримітив, же коло моста на тротуарі була цукрова доріжка. Вона ся зачинала від стежки, яка ся спускає зі штрики і йшла під міст й далі до найближчого пішохідного переходу. Де ся закінчувала - хто ї знає.
Та й так відразу в голові бурхливо пішли асоціації із казками, де герої, жеби знайти дорогу назад, залишали їстівні кри́шки на шляху. Маю сумнів, же розсипаний цукор казкового походження, але...
В нові часи - нові казки...

_ _ _
© Borys Javir, 2013-06-13
borys_javir: (Default)
Я візьму тебе за руку
І поведу ген за край,
Де світає сонце зранку
І співає водограй...

Де сміється місяць в небі
Й зірка квітне, мов косиця,
Там підкови злоті гублять
І в лісах живе жар-птиця...

Там всі місяців дванадцять
Все собі радо́ньку радять,
То навіють осінь й зиму,
Весну й літо то провадять...

Там на ніжках курки хатка
І яйце-райце розбито,
Там таночки водять мавки,
Казка править цілим світом...

Я візьму тебе за руку
І поведу за собою,
В край, де будемо ми разом,
В щасті будем я з тобою...



2009-12-11
Борис Явір Іскра
"Мовчки скажу"
borys_javir: (Default)
Дзвенять дзвіночки, як у казці,
Із неба вже к тобі спішить
Сон-чарівник, на конях в пряжці,
Крилатих конях він летить...

І коло дому тихо сяде,
Десь припаркується, чи як?
Немовби зірка з неба впаде,
Твої сусіди скажуть так...

А він чимдуж до тебе в хату,
Із подарунками від сонця,
Буде тобі казки казати,
Дістане зірку без віконце...

Закриєш очка, стулиш вії,
Заснеш із зіркою в руках,
І оживуть найкращі мрії,
І казка здійсниться у снах...

11.02.2009
Борис Явір Іскра
"Надобраніч, Сонце Ясне!.."
borys_javir: (radio)
Одного разу ТТБ запросило мене на програму про казки та легенди. Ведуча програми - Олена Брода.

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

September 2017

M T W T F S S
    123
4567 8 910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags