borys_javir: (Default)
Про мене та мою пані Явір вийшла у газеті РІА стаття:

Також стаття є доступна на сайті видання у pdf-версії.

Для редакції РІА я подавав 10 лютого 2015 року трішки інший текст.
Його можна прочитати нижче.

Read more... )


borys_javir: (Default)


Торкнуся осені струну,
Та в серці твоїм відгукнеться.
Для тебе хмари розжену
І сонце мило посміхнеться.

Візьму тебе за руку, мила,
І проведу крізь всі дощі.
Відчуєш ти любові силу,
Яка горить в моїй душі.

Торкнуся осені струну -
В усмішці твоїй відгукнеться,
Запалить враз зорю ясну -
Любов’ю в серці розіллється.

Тебе, кохана, я пригорну,
Хвилинам ми утратим лік...
Хоч світлий день чи нічка чорна,
Тепер ми разом вже на вік...

© Boris Javir, 3-4 вересня 2014
borys_javir: (Default)

ілюстрація

Звивиста річка несла глибокими ущелинами свої води до моря. Може, то був і цілий океан, але того я вже не перевірю. Високі кручі різко завершувалися і перед самим морем починався пляж. У бухті, куди впадала ріка, завжди було спокійно, хоч навколо могли бути шторми.

Я з Юліанкою мали хатинку на одній з круч, які глибоко врізалися у русло річки. Дерев’яна така хатка, невеличка, але затишна. У скалі був продовбаний причал і вихід до хатинки нагору. Ми жили трохи віддалено від інших, але це було виправдано - з нашої хатинки відкривався чудовий краєвид: море, пляж та скали. Знизу шуміла вода і часом вітер колихав рідкі кущі навколо хати.
читати далі... )
borys_javir: (Default)


Ніч. Чарівна ніч допомогла влаштувати радість для коханої. Вирізані з червоного паперу сердечка покрилися компліментами для Юліанки. Вмілі руки згорнули сердечка у конвертики, які були поміщені всередину горішків. А тоді горішки покрилися золотком. А пізніше кожен горішок в часто незвичний та несподіваний спосіб був вручений коханій...

Нехай живе любов у серцях!
Дякую помічникам!
;)
borys_javir: (ціхо)


Твій сон намалює в уяві мене,
Мій сон тебе мені намалює,
У нім пригорну тебе я до серця.
Ніжно-ніжно, мила, поцілую...

Літо почнеться у наших обіймах,
Літо почнеться на наших вустах,
Розпалим сотні вогнів ми купальських
У наших, кохана, наших серцях...

Вогні полікують рани душевні,
І шрами минулі зникнуть навік.
Бу́ду тобі дарувати лиш щастя
Сяйво полине з-під твоїх повік.

Так дивно буває, зустріч єдина
Сенсу додасть у буденне життя.
Тобі я віддам дари свого серця,
Найкращі в світі - свої почуття.

Ми пройдем разо́м і там, де закрито,
Крізь небачених сотні́ перепон.
Знаєш кохана, ми все подолаєм,
До щастя минули вже рубікон...

© Борис Явір Іскра, 2014-04-18
borys_javir: (ціхо)


І кожен раз, неначе вперше,
І кожна вічність, наче мить,
І кожна мить, неначе вічність -
Солодким хмелем час п’янить.

*Ми подолаєм кілометри
Одне одному назустріч...
І ми пройдемо кілометри,
Ідучи разом, пліч-о-пліч...

Дивлюся в очі, наче вперше,
Мов вперше чую голос твій,
Щомить закохуюсь - мов вперше,
І наче перше, повен мрій...

*Ми подолаєм кілометри
Одне одному назустріч...
І ми пройдемо кілометри,
Ідучи разом, пліч-о-пліч...

Тя обіймаю, наче вперше,
І наче вперше кожен цьом,
Беру за руку тя, мов вперше,
Аби іти вперед разом...

© Борис Явір Іскра, 2014-04-12/14
borys_javir: (ціхо)


Я бу́ду тво́їм феромоном щастя,
Солодкий бу́ду, мов весняний мід.
Бу́ду щораз тобі я дарувати,
Свій глибокий безмежний небозвід.

Я бу́ду тво́їм феромоном щастя,
Незвичним, мов заморський шоколад.
Аби бажання тво́ї всі здійснились,
Влаштую я постійний зорепад.

Я бу́ду тво́їм феромоном щастя,
Наша зустріч, мов вічність промайне.
Тобі відкрию всі сво́ї таємниці,
А ти - пізнай мене. Люби мене.

Я бу́ду тво́їм феромоном щастя,
Мо́цним збудником сили кохання.
Міліони вогнів вмить я запа́лю,
Щоб в нас бу́ло постійне світання.

Я бу́ду тво́їм феромоном щастя,
Сенсів но́вих додам в тво́є життя.
Я цілуватиму га́ряче й ніжно,
Пульсом стану тво́го серцебиття.

© Борис Явір Іскра, 2014-03-07
borys_javir: (ціхо)
1025130402a_20131025041633680

Відстань вимірюється не в кілометрах,
А в часі доставки простого листа,
Я тобі, мила, напишу їх сотні,
Щоб ти сміялась і раділи вуста...

Відстань вимірюється не в кілометрах,
А у дорозі в поїздах, у вагонах.
Я тобі, люба, подарую стрічання,
І теплі обійми на зимних перонах...

Відстань вимірюється не в кілометрах,
А в шепоту силі, що доносить слова.
Я тобі, мила, прошепчу на вушко,
Що ти, наче мавка моя лісова.

Відстань вимірюється не в кілометрах,
А у моєму й твоєму зітханні.
Я тобі, люба, життя подарую,
Тобі серце віддам, повне кохання...

© Борис Явір Іскра, 2014-03-28
borys_javir: (ціхо)
* * *
Чи багато тому років, а чи може у наш час, в тих краях великого Лісу, де розпочата у підніжжі південних гір Ріка з’єднує свої води із народженим на півночі Потоком, жили собі хлопець та дівчина. Люди кажуть, що вона була така гарна, що ні старий, ні малий не могли їй відмовити, як щось просила. А хлопець був такий дужий та кмітливий, що ніхто з ним і позмагатися не міг.

Дівчина була із хліборобського роду, її батьки мали поля, пасіку, сади. Часто їздили торгувати на ярмарки. А хлопець був зі старовинного роду, який жив лиш з того, що давав їм великий Ліс. Кажуть, в деяких кутках того краю таке розрізнення між людьми і досі є...

Вони здавна любилися, але їхні батьки не були тому раді. Тому доводилося їм переховуватися від стороннього ока темними ночами у далеких лісах. Хлопець знав усі стежки й дівчина не боялася відправлятися з ним, куди подалі.
Їхні очі осявало світло місяця, а їхню історію знали лиш вічні зірки. І тільки всюдисущі сичі могли виказати юних закоханих, але ніхто не розумів їхньої мови.
читати дальше драматичну історію )
borys_javir: (поет)
«Знаючи майбутнє, потрапляєш у його пастку»

.
Колись жили на світі люди,
Що розумілись на зірках:
Долі людей по них читали
І знали весь життєвий шлях.

Вони дивилися на зорі
З віків прадавніх з року в рік
І все писали в свої книги,
Яким утратили вже й лік.

Просили їх в палати царські,
Сказати правду від зірок:
Кому судилось - героєм стати,
Кого чека нещасний рок.
читати далі )
borys_javir: (поет)
Колись, у древні ті часи,
В легендах навіть призабуті,
Коли жили казкові звірі,
А також монстри люті-люті,

Коли земля пливла на Черепасі
У космосі без краю і початку,
Коли реальними були казки
І ле́гкими усі загадки,

Тоді ще Місяць юнаком був,
Топтав стежки, топтав дороги,
Та час від часу все ж вертався
До дому рідного порогу.
читати далі історію небесної любові )
borys_javir: (поет)


Раз ходив паризьким бруком,
Де стоїть залізна вежа,
Де з верхів’їв Нотр-Даму
Голуби за світом стежать.

А як сонце заходило
За далекий океан,
Сів над Сеною на лавці.
Раптом якись старий пан

Підсів також. І привітався.
- Бонжур, місьє! - мені сказав.
І ураз на мить здалося,
Наче я його впізнав.
читати дальше )
borys_javir: (поет)
Я тобі розкажу казку,
Ти її уважно слухай.
Настрож для неї, лиско,
Рудуваті гарні вуха...

Як жили іще дракони
(То було давним-прадавно)
Закохався принц в принцесу.
Не на жарти, славно-явно.

А вона його не хтіла,
Бо з країв він був далеких.
То ж здобути її серце
Завдання́ було не з легких.

І приносив він їй квіти,
І балади їй писав,
Що поштовими птахами
Їй до замку відправляв.
читати казку дальше )

Мрія

6 Nov 2013 09:54 pm
borys_javir: (поет)
В древнім місті, може Львові
Де є замки й дзиґарі
Жив собі простий хлопчина.
Просинався до зорі,

Щоб піти раніш на працю,
Заробити копійчину,
Аби мати трохи хліба
І купити одежину.

Жив на стриху він високо,
Та й одне лише віконце
У кімнаті. Завжди темно,
Рідко коли промінь сонця.
читати віршовану казку далі )
borys_javir: (ціхо)
Нині я попав під дощ. Літній. Зіправди літній - він був теплий і ніжний, немов поцілунки любаски на світанку.
І хоч надворі - весна...

Кожен такий дощ мені нагадує початок серпня 2009 року, коли на Театральній площі в Тернополі нас застала тепла злива. Чи не всі люди враз сховалися по магазинчиках чи установах, а ми зупинилися в центрі вмить спорожнілої площі і... як в найромантичніших, найказковіших фільмах про неземне фантастичне кохання, злилися в поцілунку...
Ох і пам’ять ця вибадлива - я забув імена своїх вчителів у школі та університеті, але пам’ятаю квіти на твоїй сукєнці, я забув мільйони дат з історії, але пам’ятаю блиск твоїх очей, я забув столиці країн світу, які колись так знав, але пам’ятаю смак твоїх губ...

ми

Минулого не повернеш.
Та й не треба.
Але я б знову отак в літню теплу зливу злився в поцілунку.
Нехай і не з тобою...

_ _ _
© Борис Явір Іскра
borys_javir: (ціхо)
Останніми роками з метою так званого підтримання національної ідентичності активізувалася боротьба зі святами, які є наслідком мас-культури. До таких належить і День закоханих, який припадає на 14 лютого. Борці із цим, тепер вже глобальним, святом лицемірять, адже колись слов'яни в лютому відзначали цілий "тиждень любові" із переодяганням, іграми (в тому числі еротичного характеру), різноманітними співами й танцями. Святкування тепер відомі як Колодія чи Масниця, Масляна. Свято ще називали "бабським".

За старим календарем, це був тиждень опісля свята Велеса (зараз 11 лютого). Із кожним днем була пов'язана певна обрядовість, а головною суттю є жартівливе збиткування над нежонатими хлопцями, чим займалися переважно одружені жінки. А молоді дівчата тим, кого вподобали, дарували вишиті сорочки, неоднозначно натякаючи на бажання скорого шлюбу - вже цієї весни.

Звідси конструктивна порада - замість шаленої боротьби, міжнародному Дню закоханих, який, до речі, також має язичницьке коріння, просто варто надати національного, етнічного забарвлення і оновити колишню свою слов'янську традицію "тижня любові". І нехай любов панує у серцях та керує тілами!

З Колодієм, з Масницею!

ілюстрація: Трутовский "Трезвый - миру утеха", 1861
_ _ _
© Борис Явір Іскра, 2013-02-07

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

July 2017

M T W T F S S
      12
3456 78 9
1011121314 1516
171819 202122 23
24252627282930
31      

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags