borys_javir: (Default)


не дарма Мазох народився у Львові, адже саме Львів міг би стати прекрасною столицею країни У: це місто, яке не має пам'яті, але завжди прогинається під завойовників, стаючи їхнім форпостом. в 13 столітті на місці старого галицького міста після пожежі руси будують нове місто і воно стає містом Лева, сина завойовника, а також столицею русів в цьому краю. у 14 столітті місто стає столицею Руського воєводства, польської провінції, і осідком поляків. в 18 столітті Львів стає Лємберґом і відтак осідком проавстрійських настроїв у квазікоролівстві. в 20 столітті Львів став місцем формування двох руйнівних та взаємовиключних шовінізмів: специфічних різновидів польського та українського націоналізмів; містом проголошення двох українських держав; містом найбільшого заселення нових, російськомовних, завойовників краю. і все ж, Львів, під підвалами якого досі збереглися житла і кістки стародавніх галичан, на пагорбах якого досі є старовинні святилища язичників, який увібрав у себе багато польського, русинського, австрійського та ще чорт-зна якого, є місцем, яке бурлить... бурлить новими ідеями, або ж старими ідеями на новий лад...

Львів
, 27 V 2017
borys_javir: (капелюх)

 
якось я писав про те, що одного разу зайшов в магазин електроніки і попросив показати мені смартфон. включили. я переглянув програми, випробував камеру, запустив інтернет-оглядач. так, як це перший запуск, то програма запропонувала погодитися із умовами користування, які я, звісно, навіть не перечитував. відкрив пошук і ввів з цікавості "борис я". пошуковик першим варіантом викинув "борис явір іскра". навіть не "борис явір", як я себе зазвичай підписую, а повне ім'я та прізвище.
це ж скільки запитів у мережі має бути, аби з "чистого" телефону першим варіантом на "борис я" пошук пропонував "борис явір іскра"? хто мене так шукає?

доповнення про статті. є такий сайт Академія.еду, де різні дослідники виставляють свої праці. там є і мій профіль та мої праці. так той сайт мені раз на пару днів присилає повідомлення, що хтось шукав мене в Ґуґлі і знайшов мій профіль на Академія.еду. за останній місяць найбільше зацікавлених з Тернополя, Львова, Києва та Москви. хто вони?

доповнення про тарґетування. хто займається маркетинговими технологіями в неті знає, що особливості пошуку можуть різнитися, залежно від краю, країни, де перебуває шукач. так от, якщо в Тернополі на кириличний запит "борис я" мене видає на першому місці, то у далеких Карпатах - на третьому. тобто, запит про мене і на відстані 300-400 км від місця мого постійного проживання, є доволі популярним. хто у Карпатах мене шукає, я не переживаю - приємно буде, як будуть впізнавати в часі мандрів.

доповнення про латинку. вчора тримав у руках свіженький телефон із Китаю. перший запуск взагалі. навіть кириличної клавіатури нема. почав вводити "boris j" і, вуаля, - я третій у списку пропозицій - після jonson та jelzin vodka. повторю - третій у списку пропозицій латинкою. то хто мене так шукає?
borys_javir: (капелюх)


на днях зайшов в магазин електроніки і попросив показати мені смартфон. включили. я переглянув програми, випробував камеру, запустив інтернет-оглядач. так, як це перший запуск, то програма запропонувала погодитися із умовами користування, які я, звісно, навіть не перечитував. відкрив пошук і ввів з цікавості "борис я". пошуковик першим варіантом викинув "борис явір іскра". навіть не "борис явір", як я себе зазвичай підписую, а повне ім'я та прізвище. 
це ж скільки запитів у мережі має бути, аби з "чистого" телефону першим варіантом на "борис я" пошук пропонував "борис явір іскра"? хто мене так шукає? 

як доповнення. є такий сайт Академія.еду, де різні дослідники виставляють свої праці. там є і мій профіль та мої праці. так той сайт мені раз на пару днів присилає повідомлення, що хтось шукав мене в Ґуґлі і знайшов мій профіль на Академія.еду. за останній місяць найбільше зацікавлених з Тернополя, Львова, Києва та Москви. хто вони?

borys_javir: (обернув ся)
11 вересня. Львів. місто, де янголи просять милостиню, а чорти її неохоче дають. місто, яке звикло на всіх дивитися як не з висоти Високого замку, то з висоти Ратуші, але в той же час так низько прогнулося під тренд "єдіная страна", що вчергове втрачає своє галицьке обличчя.



тим не менше, де, як не на витоці Полтви неподалік Головного вододілу Европи зустріти одного з Галичан?
а Зеник каже - по Збруч! ;)
borys_javir: (Default)
зимовий нічний місячний Львів. місто, в якому ходить Сон коло вікон і Дрімота коло підвіконня. а ще - ходить Казка...



2015.12.29, Львів.
borys_javir: (обернув ся)


Галицький форум з питань децентралізації

було багато розмов про відкритість влади, про територіальні громади, про фінансову самодостатність громад, загалом - про чергову адміністративну реформу.
як представники влади, так, особливо, представники громадських організацій говорили про безініціативність населення.

цікавим є місце проведення - сучасний Будинок вчених, колишнє казино. цікаво, яка карта розігрується цього разу?

дякую Володимиру Павліву за запрошення та Даяну Галицькому за організацію поїздки.
borys_javir: (На згарищі)
На основі уривку із щоденника.

img_DSCF4538_1

Вчора отримав від Тебе листа. Ти писала про свої справи, питала про мої справи та просила висипатися короткими фронтовими ночами. Здається, нічого особливого, але від листа пахло домашнім затишком. Перечитав кілька разів — спочатку, як лиш отримав в канцелярії штабу, а потім — коли вже засинав.

Засинав довго. Ні, не було алярмів, не було цього разу нічних переходів, не було нападів ворога. Неймовірне затишшя. Взагалі, дуже дивно. Можливо, це все мене схвилювало. А найбільше — Твій лист.
читати дальше )

Мрія

6 Nov 2013 09:54 pm
borys_javir: (поет)
В древнім місті, може Львові
Де є замки й дзиґарі
Жив собі простий хлопчина.
Просинався до зорі,

Щоб піти раніш на працю,
Заробити копійчину,
Аби мати трохи хліба
І купити одежину.

Жив на стриху він високо,
Та й одне лише віконце
У кімнаті. Завжди темно,
Рідко коли промінь сонця.
читати віршовану казку далі )
borys_javir: (поет)
0929132020a_20130929203318000

То був Львів...
Підійшов я до потяга «Львів — Одеса», провідник ще був не вийшов. Зайшов я всередину, він вигнав, сказавши, що ще не оголошували посадки. Я вийшов, почав читати книгу. «Ранок магів» в метушні навколо поїзда читався не дуже. Незабаром з’явився провідник і до нього відразу підскочила якась кобіта. Але він сказав:
- Спочатку запустимо всередину мужчину. - і, глянувши в мою сторону, додав: - Підходьте, будь ласка.
Поки я згорнув книгу та надів на плече наплічник, кобіта почала дорікати:
- А чому чоловіка?
- Бо така прикмета.
- Ви вірите в прикмети?
- Ну... нічого поганого не буде, якщо вагон почнемо із мужчини.
Провідник перевіряв мої документи. А кобіта не заспокоювалася...
Я забрав свій квиток, підняв перед провідником капелюха, промовивши «дякую» і зайшов першим у вагон.
Такий випадок у мене в житті не вперше. Прикмети прикметами, але раз вони мені не раз посприяли у житті, то чому б їх не поважати, принаймні?

На пероні — купа начебто закоханих пар, які поцілунками прощаються на якийсь час розлуки, обіцяючи (деколи й без слів) чекати.
Провідник — кавказької зовнішності.
По радіо - «русскоє радіо».
Потяг — на Одєссу...
Мені — до Тернополя.
А думками — я десь між лісами бродівських околиць та скал Тустані... Дякую. Комусь — за приємний ватро-вечір, а комусь за файно проведений етно-час...

_ _ _
© Борис Явір Іскра, 2013-09-29
borys_javir: (ціхо)
ЧОРНА ГОРА НАД ЛЬВОВОМ
городище енеоліту та святилище слов’ян
- вгору?
- тільки вгору!


Коли я був малий, то чув від бабці дуже багато різноманітних оповідок про рідний край. Як виростав, то сі історії стали основов глибшого зацікавлення минулим Батьківщини. Звісно, пізнання старовини зруйнувало одні міфи в моїй голові, але й під го впливом виникли цілком наукові теорії.
Мо́є особливе зацікавлення минулим слов’ян привело до того, же теперки мені цікаво ще й минуле предків моїх предків — минуле галлів, германців, тракійців та інших, які свого часу зробили вагомий культурний та генетичний внесок у розвій рідного мені етносу. Щоразу нитки минулого ведут ня в ще більшу глубину, яка приваблює, наче кирниця мудрости, прохолодов та свіжістьов знань.

Пишучи про городище-святилище на Богиті й можливий зв’язок тамтешнього дольмена із культуров лійчастого посуду, натрапив на згадки про інші місця, де є поселення сеї археологічної культури в Галичині. Серед таких є Малі Грибовичі, над якими наче брова нависла Чорна гора. Як ся подивити на ню з супутника й включити уяву, то мож помітити, же гора витягнута із заходу на схід, мов яка гадина (змія) з головов на заході та хвостом на сході. Навіть, якщо то не є штучним насипом, то руки людини так чи інакше ся приклали до кряжу — чи не по всьому го периметру йде щонайменше два рівні терас. До речі, на північно-західних землях слов'ян відомий курган епохи бронзи, довжина якого становит 115 метрів, а висота пагорба — 65 метрів, і то є підтвердженням того, же давні люди були спроміжні на ґрандіозні споруди, які потребували складних на той час рішень та довготривалих фізичних робіт.

mapa_1m
загальний вид із супутника на городище та кряж
читати далі про городище на Чорній горі )
borys_javir: (ціхо)
Такі золоті прикраси носили слов’янки-язичниці в 8-12 століттях нової ери на Руяні. Фото із музею в Штральзунді, Німеччина від nap1000.
ще прикрас! )
borys_javir: (ціхо)
Дух слов'янских королів - це, певно, єдине, що ся залишає у сих містах до нині...

Раненько [25 травня 2012 року] сів на потяг, яким доїхав им ді Львова. У столиці галицких королів пересів им на поїзд до Мостисьок. Спочатку було багато людей, але вже за годину-півтора вагони були майже порожніми. Недалеко від мене були якійсь спортсмени, які їхали у Польщу на змагання. А загалом, то їхало багато ґендлярів.
Крісла у потязі - м'які. Може, не настільки, як в нових Гюндаях, але досить нормальні, як на квиток за десять гривень. А от туалет був не дуже...

Від остатньої зупинки поїзда доста скоро зайшов им до пропускного пункту. Там поляк довго дивив ся на мій паспорт, перепитував, куди я їду і навіщо, але таки пустив мене до Польщі...

текст та знимки про мандрівку )
borys_javir: (поет)
Іду вечірнім містом, гудять авто,
Позаду - станція львівського метро.
У вікнах сонно мерехтять телики,
А на вулиці - нічні метелики!..

читати про нічних метеликів дальше )
borys_javir: (На згарищі)
вбиваючи дракона, стаєш на його місце...

...Сотник однієї із передових частин, які займалися виловом по селах залишків ворожої армії та які “прославилися” особливою жорстокістю до противника (така собі “служба безпеки”), зайшов у погріб. Там була облаштована кімната допитів. Якраз недавно зловили кількох диверсантів, які начебто несли із собою план контрнаступу. Плану в них не виявилося, правда, зловили не всю групу. Сотник вирішив особисто перевірити хід допиту. Відкрив двері, глянув на ворожого вояка і щось у грудях защеміло — він впізнав того, хто сидів перед ним...
читати дальше )
borys_javir: (На згарищі)

війна між европейцями є завше війнов громадянськов...

На фронтах панувало затишшя. Довгі дощі початку весни мочили зорану стрільнами землю. Ходили чутки, що скоро ся війна завершит ся. Усі жили надійов на то, хоч і не знали, що робити потім...

Сотник ходив бліндажами, курив як паровоз й інколи через бінокль заглядав на місто, коло якого ми ся розташували. Він родом був з Рóсії, наші гуцули називали го “руським”, а він лиш витягав з рота цигарку і говорив “всі ми руські”. На то наш поручник, щирий галичанин, іронічно кривив ся й бурчав “Русь вашу”, за зразком російського “мать вашу”... Вони ся не сварили поміж собов, бо сотник у політику не пхав ся, а поручник не був з патрійотів-радикалів.


Одного ранку я повидів якесь зворушення коло штабу. Майже відразу радіотехнік перевів звук на загальний динамік. При перших словах я аж сів — війна ся скінчила. Хтось кидав у гору каску, хтось стріляв із зброї. Дівчата плакали. Я ж ліг на траву і дивив ся на небо — відтеперки мирне небо...


Незабаром сотник нас зібрав і сказав, що наказу покидати позицій не було, лиш відмінено військовий стан. Наразі ся готує план демобілізації і святкова дефіляда у столиці. Львів, зранений сев війнов як ніґде інакше, мав приймити нашу параду. До вечора четарі переймали команду і мали готувати вояків до виїзду до серця Галичини.

Почало ся загальне прання і пуцування — до вимаршу усе має блистіти під ґлянц!


Ввечері я зайшов у сотенну їдальню, де слухали по радіо вітання із завершенням війни. Якраз втрафив на слова нашого ґенерала:

Через багато років, коли ми будемо старими “колишніми комбатантами”, коли станемо ветеранами і, можливо, будемо отримувати державну пенсію, нас будут вітати із “Великов перемогов”, але нині я скажу вам таке — то не перемога, а тим більше й не велика, бо не може бути перемоги у війні, яка мала громадянський, братовбивчий характер... Не може бути перемоги у війні, яка залишає більше запитань, ніж відповідей... Не може бути перемоги у війні, результат якої є причинов для нової... І дарма, що ми провели новий, більш справедливий кордон — насправді кордон проходит не полями і річками, не горами і долинами, а через серця кожного з нас...

- його голос звучав серйозно і проникливо. -

Не буду вітати навіть із завершенням війни, бо війна триває до смерти остатнього вояка... Я вітаю вас, дорогі мої побратими, дорогі друзі і подруги, товариші і товаришки по зброї, окопах та щему серця, із новов можливістьов побути з рідними, побути із братами і сестрами, батьками та матерями, чоловіками і дружинами, дітьми... Скористайте сим часом як належит ся!.. А якщо війна забрала все, то почніт нове життя — як після довгої зими навіть на згарищах розцвітают квіти... Після мороку ночі розпочинає ся новий день, після зими приходит весна... І саме нам, друзі, на спорожнілих згарищах ростити нові квіти життя! До праці!..”

Хтось заплакав... У всіх з'явила ся замріяна усмішка — подумки вже будували нове життя чи відбудовували старе...

Голос генерала був по-бойовому завзятим. З надійов на перемогу. Велику перемогу. Перемогу життя над смертев...


_ _ _

2012-05-07

Борис Явір Іскра

На згарищі”

borys_javir: (Default)
* люблю їздити поїздами...
* без імен...


Четвер...
Електричка на Львів несла мене вперід до друзів та справ. А якийсь потяг зі Львова ніс Її у протилежному керунку - на Тернопіль. Різні вектори - це доля?
Ну, ми ще зустрінемо ся...

+100501 )
borys_javir: (Default)
Про одну із причин, чому я люблю Львів, я вже писав. Але це місто має ще багато особливостей...

Сьогодні рано я покинув Буськ і улюбленим транспортом прибув до столиці Галичини. Владнавши деякі справи, відправився до кафе "Меделін". Чарівна Оля зготувала мені чудового чаю. Потім мав приємну розмову із Святком, власником забігайлівки. Попрощавшись із друзями, відправився до двірця...

Проходячи коло пам'ятника Леопольду фон Захер-Мазоху, звернув увагу на осіб, які зацікавлено обступили увіковічненого письменника. І раптом повз мене проходить парочка, хлопець дівчині каже:
- Це - Леопольд Мазох, засновник мазохізму...
Ага, ось воно як! Варто тільки описати якесь явище, як для темних мас стаєш його засновником...

Ця кумедна ситуація ще більше покращила мій настрій...
Люблю Львів...
А особливо його львівок...


у Львові...

_ _ _
2012-03-17
Борис Явір Іскра
Львів
borys_javir: (Default)
А тут дощить, як у Лондоні,
Лягають краплі на долоні,
І все у сірому тумані,
Як у вуалі львівська пані...

Блищить калюжами бруківка,
По ній - трамваї і автівки
Як метеори в темнім небі...
А я думками коло тебе...

Цей дощ отут немов навіки...
Ти мило змружуєш повіки,
Посмішка красить твоє личко,
І рожевіють ніжно щічки...

Усе покрилося хмарками
Понад будинками, дахами,
І парки, площі, калабані,
Мов аквареллю мальовані...

Налилось небо в очі твої,
В цім львівськім дивнім супокої,
В уяві моїй мов застиг
Твій радісний і щирий сміх...

20.06.2009
Борис Явір Іскра
"У Твоєму промінні..."
borys_javir: (Default)
Коло Ратуші у Львові,
Між будинків і хатів,
Там на лавку сіла Осінь
Й тихий Вечір поряд сів.

Усе листя стало златом,
Вітер враз його підняв,
Вечір Осені на вушко
Казку наніч розказав...

Засвітились зірки в небі,
Тихо Осінь засинала,
Вже завершив Вечір казку,
Сестра-Нічка колисала...

Так і ти засни, серденько,
Найсолодшим в світі сном,
Заким Вечір казку каже,
Заким нічка за вікном...

02.10.2008
Борис Явір Іскра
"Натхненний Сонцем Ясним"
borys_javir: (поет)
Про моє представлення вийшла стаття на svoboda.te.ua.

Щойно з друку.
Нарешті побачила світ 11 збірка



Недавно у Козові, Тернополі та Львові відбулися презентації одинадцятої збірки тернопільського письменника Бориса Явора Іскри «Шепіт Місяцю». Сам автор назвав книгу завершенням ліричного етапу його друкованої творчості, але зазначив, що ліричні вірші будуть і в наступних виданнях.

yavyr

Представляючи нову книгу, автор розповів про свій творчий шлях. Борис почав писати досить рано. Коли хлопцеві виповнилося 15 років, його творчість налічувала вже близько 300 віршів. А на час завершення школи він написав роман на 1256 сторінок зошита. Деякі із цих творів згоріли, правда, не з волі автора. Та цей випадок навчив його власну творчість не приховувати від людей.

Починаючи із 2008 року, Борис Явір Іскра видає свої збірки. У тому ж році вийшла друком перша – «Розмова з вітром». Потім світ побачили й інші книги автора. Деякі із них вийшли у співавторстві з Софією Ясіновською, а інші – з Мартою Дудою. З 2010 готується до видання серія книг «Казки Білого ґруника» у співпраці із автором цих рядків (наразі опублікували збірку «У полоні ночі»).

І ось у 2011 вийшла друком збірка «Шепіт Місяцю». Її особливістю є те, що вона об'єднує твори, написані у різні роки. Це і вірші, і оповідання, і уривки листів, і невеличкі етюди. Малюнки-ілюстрації до книжки виконав сам Борис, що забезпечує єдність змістового та художнього наповнення.

Під час презентацій прочитана поезія викликала усмішки на устах слухачів, заставляла кожного задуматися про життя. Вірші й уривки з діалогів, листів торкнулися струн душі усіх, хто завітав на зустріч із автором.

Христина КАЧМАРИК.

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

September 2017

M T W T F S S
    123
4567 8 910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags