borys_javir: (Default)
Я мав далеку дорогу. Дорогу туди, де я ся чую закордоном, де я чую ся поза Батьківщиною. Сів на нічний потяг — я люблю їздити нічними потягами, а ще й зручно, коли дорога далека і зустріч зранку.

Я вийшов з поїзда під ранок. Якби це було літо, то б уже світало і легкий рум’янець кутав небо, але наразі тільки легкий туман наче світив ся від світла міських ліхтарів. До моєї зустрічі залишало ся півтори години, тому вирішив трішки покимарити в приміщенні двірця. Походивши коридорами, зайняв зручне місце і... не зчувся, як заснув.

Я проснув ся. Так, наснило ся, що я проснув ся. Мабуть, наснило ся. В тому ж двірці, в якому заснув. В кутку приміщення — той же буфет, за столиками сиділа пара і щось наминали. Як раптом в двері кімнати-почекальні заходить дівчина і підходить до мене. Рудувате, трішки хвилясте волосся, легкі веснянки на світлому лиці... Я її в реальності ніколи до того не бачив, але у сні я її знаю, навіть дуже добре знаю. Ми давно не бачили ся, вона дуже скучила за мною... Стала коло мене, злегка повертілася. Дивила ся пильно в мої очі своїми великими очима, які випромінювали любов. Вона мене обняла, сіла мені на стегна, пригорнула ся до мене і палко поцілувала...


Я проснув ся. Чи здало ся, що проснув ся. Нікого навколо не було. Хіба тих пару людей сиділо в двірцевому буфеті. Я закрив очі і знову заснув...

І знову проснув ся. Проснув ся у сні... Мабуть, наснило ся... У тому самому двірці. Нікого навколо вже не було, навіть продавчиня буфету його закрила і кудись пішла. Я глянув на годинник і зрозумів, що треба збирати ся і йти на зустріч. Дивна з’ява тривожила думку — чи то сон, чи реальність... Я поправив куртку, накинув сумку на плечі, вийшов в коридор. Там було багато людей. Одні про щось жваво говорили, інші сиділи із великими сумками, а ще пару хлопців з’ясовували стосунки і навіть у мою сторону щось гукнули. Я минув їх. Почав спускати ся сходами. І раптом мене наздоганяє та дівчина, кажучи "ось, де ти". Вона мило посміхає ся і каже "ну, пішли". Ми взяли ся за руки і пішли...

Я проснув ся... У тому самому двірці. Нікого навколо вже не було, навіть продавчиня буфету його закрила і кудись пішла. Я глянув на годинник і зрозумів, що треба збирати ся і йти на зустріч. Дивна з’ява тривожила думку — чи то сон, чи реальність... Я поправив куртку, накинув сумку на плечі, вийшов в коридор. Там нікого не було... Почав спускати ся сходами. Вийшов на вулицю...

Її, такої люблячої і милої, ніде не було...

Може, то був не сон? Може, я мандрував різними реальностями?
Може, хтось таки мене любить... В іншій реальності?

А дивна з’ява тривожить думку...
borys_javir: (molfar)
День закоханих? Масниця!
© Борис ЯВІР, 2016-02-14.
Перепублікація давнішої статті з доповненням.

В середині лютого в Римі святкували Луперкалії - прообраз сучасного Дня закоханих. А слов'яни відзначали свято Велеса й тиждень відтак називали Колодієм, «бабськими святами», Чортовим. Загалом, в європейській традиції цей час пов'язаний із любов'ю та любощами.




Останніми роками з метою так званого підтримання "національної ідентичності" активізувалася боротьба зі святами, які є наслідком мас-культури. До таких належить і День закоханих, що припадає на 14 лютого. Борці із цим ґлобальним святом або лицеміри, або невігласи, адже свято має загальноєвропейську традицію, до того ж слов'яни в лютому відзначають цілий "тиждень любові" із переодяганням, іграми (в тому числі еротичного характеру), різноманітними співами й танцями. Святкування відомі як Колодія чи Масниця, Масляна.

Історія сучасного  свята Дня закоханих бере свій початок з Луперкалій Стародавнього Риму.
Луперкалії - свято родючості в честь богині «божевільного» кохання Юни Фебруата і бога Фавна (Луперк - одне з його прізвиськ), покровителя стад (для порівняння - слов’яни в ті дні вшановували Велеса - бога усієї живності). За легендою, оракул сповістив, що для підвищення народжуваності необхідний обряд тілесного покарання (прочуханки) жінок за допомогою жертовної шкіри. Тому щороку, орієнтовно 13-15 лютого у м
ісці, де вовчиця вигодувала Ромула і Рема (засновників Риму), проводилося свято «Lupercalia» (Lupa - «вовчиця»), під час якого різалися тварини, з шкур яких виготовлялися батіжки. Після бенкету молоді чоловіки (називалися - луперки) брали ці батіжки (ремінці шкіри) і голими (або ледь прикритими) бігали містом, б'ючи жінок, що попадалися на шляху. Жінки охоче підставляли оголені сідниці, вважаючи, що ці удари дадуть їм плодючість і легкі пологи. Наприкінці урочистостей жінки, що брали участь у святі теж роздягалися (оголеність є природною, тому предки її не соромилися).



Також п
ід час Луперкалій чоловіки знаходили собі пару на свято (або на період до наступних Луперкалій), розігруючи жіночі імена у лотерею. Ці свята були настільки популярні, що проводилися навіть після скасування християнськими правителями інших язичницьких свят.



У слов’ян святкування, пов’язані з родючістю, розтягувалися на майже тиждень опісля свята Велеса (зараз вважається, що 11 лютого). Збереглися назви свята - Колодія та Масниця, Масляна. Саме свято Колодія властиве лише для територій сучасних України та Білорусі і сягає своїми коренями ще глибоко язичницьких часів. Існують різні гіпотези щодо походження назви, але найбільш ймовірно, що вона виникла від обряду «волочити колодку», який тісно пов'язаний із шлюбною обрядовістю. Цей тиждень також називали Бабським тижнем або попросту Бабським, а Колодій, відповідно, Бабським святом. Протягом цього тижня чоловікам належало слухатися жінок і витримувати їхні збиткування.
Назва «Масляна» є більш сучасною (християнське духовенство ввело пости на всі святкові періоди, в які язичники зазвичай влаштовували братчини та святкові трапези, щоб відвернути свою паству від повернення до предківської віри, а найсуворіший піст припадає на період між Масляною та Великоднем - перед Масляною йде м’ясний тиждень, на якому вживаються в їжу будь-яке м'ясо, а перед самим постом люди вже переходять на молочні та кисломолочні продукти, звідки і походить назва Масляна (бо всю їжу вживали з маслом)). Обрядовою їжею в нас були пироги (вареники) з сиром і обов’язково в маслі.


ілюстрація: свято Колодія у Пирогові

Із кожним днем була пов'язана певна обрядовість - так зване «життя колодки», а головною суттю є жартівливе збиткування над нежонатими хлопцями (та, відчасти, дівчатами), чим займалися переважно одружені жінки. Неодруженим хлопцям (рідше також дівчатам) прив'язували до ноги дерев'яну колоду на знак засудження або покарання за те, що вони не одружилися в належний час (нежонатим хлопцям прив'язували до ніг колодки за те, що не носять інших "кайданів" - "колодок шлюбу"), а вони мали відкупитися частуванням. А молоді дівчата тим, кого вподобали, дарували вишиті хустки чи сорочки, неоднозначно натякаючи на бажання скорого шлюбу - вже цього року. Протягом святкувань проводилися різноманітні ігри та ритуали, що мали еротичний підтекст (колодка - символічний фалос, її носіння, волочіння - любовні походеньки; товкти молоко у ступі - символічні любощі).

Можна впевнено висновувати, що спільне у римських та слов’янських святах, крім стародавнього походження та символізму - обрядове (ритуальне) покарання молоді з метою стимулювання покращення народжуваності. Наші Предки найважливішу роль в житті відводили роду, родині та вихованню дітей (навіть смерть не звільняла від обов’язку одружитися: в нас і до сих пір дівчат ховають у весільній сукні, що є залишком архаїчних вірувань), — усе має бути в парі.

Святкуючи День закоханих, ми продовжуємо та відроджуємо тисячолітню загальноєвропейську язичницьку традицію. Аби підтримати і розвинути етнічну ідентичність, варто лише оновити свій слов'янський звичай "тижня любові", надавши йому сучасного забарвлення. Закохані, будьте рішучими, шлюбуйтеся і утворюйте родини, продовжуйте рід! Відродимо Традиції Предків!

З Луперкаліями вас, з Колодієм, з Днем закоханих! І нехай любов панує у серцях та керує тілами!

Післямова. Доповнюючи допис, можна зауважити, що якогось заохочення до всезагальної оголеності,як у Римі, на наших землях не було. В тому числі, і погода не дозволяла. Але навіть за часів пізнього Середньовіччя наші люди не соромилися своєї наготи, наприклад, при купанні. Варто мати на увазі, що є межа між оголеністю природною та оголеністю показною, грайливою. Всі натяки на секс були лиш для розігріву молоді і мотивування для пошуку пари за продовження роду. Цілком ймовірно, що це святкування було поширеним у Європі саме внаслідок природних циклів життя: тварини в той період «покотились», а сімейні люди натякали молодим брати приклад у природи, у тваринок.

- - -
Джерела:
• Вікіпедія: Колодій, Масниця, День свято́го Валенти́на
• Борис Явір "
День закоханих? Масниця!"
• Магура Чепурна "
Колодія"
• Олена Кузьмич "
Правда про День Валентина: шмагання пасками, жертовні цапи й еротична їжа"

В тему:
• Алесь Ясноок "
Язичницькі корені свята Валентина і його аналоги у слов'ян"
• Алесь Ясноок "Не Колодій а Масляна!"

borys_javir: (обернув ся)

Ростислав та Ольга – чyдoвa пapa. тa, ocкільки Ростислав тpyдoгoлік, Ольга бaгaтo чacy пpoвoдить із пoдpyгaми.

рoзбіжнocті з чoлoвікoм із пpивoдy – зaвoдити зapaз дітeй чи ні, штoвxaють Ольгу нa eкcпepимeнти. під чac ceaнcy гіпнoзy y пcиxoтepaпeвтa Ольга впaдaє в тpaнc і ніяк нe мoжe пoвepнyтиcя з ньoгo, нібито зaтpимaвшиcь дecь в іншoмy житті. вoнa yявляє ceбe пpинцecoю князівства Galicia 11 cтoліття і чeкaє князя, зa якoгo збиpaєтьcя зaміж.

щoб пoвepнyти собі Ольгу, Ростиславу дoвeдeтьcя відпoвідaти її yявлeнням, частково відтворити їй умови побуту і нaвіть зaгoвopити нa призабутій галицькій мові, якою тeпep кopиcтyєтьcя «пpинцeca»...

цікавий сюжет для популяризації тематики Галичини, правда?
от за таким сюжетом в Еспанії зняли фільм "Regresa", де мовою, яку має вивчити головний герой є евскара - мова басків, а "забутим" королівством - Навара. вони пам'ятають свою історію. а ти?
borys_javir: (Default)

- Та я тебе і не любила, по-суті. Так, юнацьке захоплення... Навіть не любила...

 

І хоч ти перед тим сказала, мовляв, не ображайся, але ти хотіла мене образити. Бо якби не любила, то б не писала мені віршів... Якби не любила, то б не плакала, побачивши мене з іншою — через півроку після розлуки. Я ж пам’ятаю ті вірші. І пам’ятаю сльози. Стояла і плакала. Думаєш, я не бачив?

 

Кожна з вас... з тих, хто мені казав “я тебе і не любила, так, юнацьке захоплення...”. Я пам’ятаю ваші вірші і пам’ятаю ваші сльози. Я пам’ятаю ваші листи, переписані купу разів, і, все одно, писані крізь сльози. Бо я вже був з іншою. Бо я не терпів ваших ігор і завжди вважав кінець кінцем. Я також сумував наодинці, не міг знайти собі місця, бо важко рвати те, що, здавалося, зрослося. Але, коли приходив час, я перетворював вас на спогади. Спогади, з якими боролася кожна нова, не розуміючи, що забрати у мене минуле неможливо — можна тільки стати його частиною...

 

А відтак знову сльози, сварки... Через якийсь час “я тебе і не любила”... Хочеш образити через стільки років? Ображай. Сама все зруйнувала тоді, а тепер і приємні спогади хоч перекреслити? Залиш їх там, де їм і місце — у віршах, знимках, картинах — у минулому. Його не вернути. Але і не варто його паплюжити... Бо не мої почуття ти ображаєш, а свої. Заперечуючи свою любов, свої вірші, свої сльози, ти ніби заперечуєш себе. Себе, щасливу тоді. Бо ти любила, хоч це і було юнацьке захоплення...

borys_javir: (поет)


14 лютого. Вечір Еротичної поезії. На запрошення спраглих до поетичного слова організаторів читав свою хтиву поезію, присвячену коханій. Дякую слухачам за увагу!

* * *
Я тво́їм буду холодним жаром,
Буду пекти всі серця струни,
Ти знай, що я не дався даром,
Бо даром є лиш воля руни.

Буду я тво́їм жаром в грудях,
Буду пекти глибоко всередині...
В якийсь момент ураз почуєш -
Крила виростають на твоїй спи́ні.

Буду льодовим жаром в лоні,
Буду пекти усі твої зітхання.
Ти знай, любитимеш до скону,
Поки для світу настає світання.

Я буду зимним жаром нервів,
Буду і болем, буду й чаром.
Ти ще проситимеш перерви,
Не спинюсь я. Я буду жаром...

збірка "5 думок"

* * *
Як хтива ніч вуаль свою надіне,
Ми перетнем заборонені межі,
Мораль із законом залишим в спокої, -
Я буду гасити твої пожежі!..

В цю ніч не заснемо знов до світанку -
Мільйони зірок за нами же ж стежать,
Гріхам надамо нового відтінку, -
Я буду гасити твої пожежі!..

Відкриєм ми тайну древню науку,
Якої не вчать і в жоднім коледжі,
Злимося в єдність в солодкім цілунку, -
Я буду гасити твої пожежі!..

Горітимем разом, наче багаття -
Вимірам іншим тепер ми належим,
Ніч ця солодка - і дар, і прокляття, -
Я буду гасити твої пожежі!..

збірка "5 думок"

* * *
Тво́я спинка прогнеться, як в кішки,
І на вушко я ска́жу мур-мур,
Твоє личко осяє усмішка, -
Ех, солодкий між нами лямур.

Тво́я кров закипить ще у жилах,
Всередині буде ураган.
Я поне́су тебе, мов на крилах,
У екстазу гарячий вулкан.

Тво́ї вени наллються нестримно
Тим солодким кохання вином.
І думки усі тво́ї інтимні
Враз здадуться вмить здійсненим сном.

Ти пізнаєш страшну насолоду,
Що холодить і кидає в жар -
Тво́є тіло, мов з чистого льоду
Ще наповнить гарячий нектар.

Тво́ї пальці зігнуться судомно,
Міцно затиснуть пальці мої.
Ти застогнеш ще гучно, нескромно,
А я здійсню всі мрії твої...

збірка "5 думок"

* * *
також зачитав вірш "На моєму ліжку після тебе - рейвах" із збірки "У твоєму промінні" та вірш "Літній бриз..." із збірки "Шепіт Місяцю".
borys_javir: (Default)
День закоханих? Масниця!
© Борис ЯВІР, 2016-02-14

В середині лютого в Римі святкували Луперкалії - прообраз сучасного Дня закоханих. А слов'яни відзначали свято Велеса й тиждень відтак називали Колодієм, «бабськими святами», Чортовим. Загалом, в європейській традиції цей час пов'язаний із любов'ю та любощами.




Останніми роками з метою так званого підтримання "національної ідентичності" активізувалася боротьба зі святами, які є наслідком мас-культури. До таких належить і День закоханих, що припадає на 14 лютого. Борці із цим ґлобальним святом або лицеміри, або невігласи, адже свято має загальноєвропейську традицію, до того ж слов'яни в лютому відзначають цілий "тиждень любові" із переодяганням, іграми (в тому числі еротичного характеру), різноманітними співами й танцями. Святкування відомі як Колодія чи Масниця, Масляна.

Історія сучасного  свята Дня закоханих бере свій початок з Луперкалій Стародавнього Риму.
Луперкалії - свято родючості в честь богині «божевільного» кохання Юни Фебруата і бога Фавна (Луперк - одне з його прізвиськ), покровителя стад (для порівняння - слов’яни в ті дні вшановували Велеса - бога усієї живності). За легендою, оракул сповістив, що для підвищення народжуваності необхідний обряд тілесного покарання (прочуханки) жінок за допомогою жертовної шкіри. Тому щороку, орієнтовно 13-15 лютого у м
ісці, де вовчиця вигодувала Ромула і Рема (засновників Риму), проводилося свято «Lupercalia» (Lupa - «вовчиця»), під час якого різалися тварини, з шкур яких виготовлялися батіжки. Після бенкету молоді чоловіки (називалися - луперки) брали ці батіжки (ремінці шкіри) і голими (або ледь прикритими) бігали містом, б'ючи жінок, що попадалися на шляху. Жінки охоче підставляли оголені сідниці, вважаючи, що ці удари дадуть їм плодючість і легкі пологи. Наприкінці урочистостей жінки, що брали участь у святі теж роздягалися (оголеність є природною, тому предки її не соромилися).



Також п
ід час Луперкалій чоловіки знаходили собі пару на свято (або на період до наступних Луперкалій), розігруючи жіночі імена у лотерею. Ці свята були настільки популярні, що проводилися навіть після скасування християнськими правителями інших язичницьких свят.



У слов’ян святкування, пов’язані з родючістю, розтягувалися на майже тиждень опісля свята Велеса (зараз вважається, що 11 лютого). Збереглися назви свята - Колодія та Масниця, Масляна. Саме свято Колодія властиве лише для територій сучасних України та Білорусі і сягає своїми коренями ще глибоко язичницьких часів. Існують різні гіпотези щодо походження назви, але найбільш ймовірно, що вона виникла від обряду «волочити колодку», який тісно пов'язаний із шлюбною обрядовістю. Цей тиждень також називали Бабським тижнем або попросту Бабським, а Колодій, відповідно, Бабським святом. Протягом цього тижня чоловікам належало слухатися жінок і витримувати їхні збиткування.
Назва «Масляна» є більш сучасною (християнське духовенство ввело пости на всі святкові періоди, в які язичники зазвичай влаштовували братчини та святкові трапези, щоб відвернути свою паству від повернення до предківської віри, а найсуворіший піст припадає на період між Масляною та Великоднем - перед Масляною йде м’ясний тиждень, на якому вживаються в їжу будь-яке м'ясо, а перед самим постом люди вже переходять на молочні та кисломолочні продукти, звідки і походить назва Масляна (бо всю їжу вживали з маслом)). Обрядовою їжею в нас були пироги (вареники) з сиром і обов’язково в маслі.


ілюстрація: свято Колодія у Пирогові

Із кожним днем була пов'язана певна обрядовість - так зване «життя колодки», а головною суттю є жартівливе збиткування над нежонатими хлопцями (та, відчасти, дівчатами), чим займалися переважно одружені жінки. Неодруженим хлопцям (рідше також дівчатам) прив'язували до ноги дерев'яну колоду на знак засудження або покарання за те, що вони не одружилися в належний час (нежонатим хлопцям прив'язували до ніг колодки за те, що не носять інших "кайданів" - "колодок шлюбу"), а вони мали відкупитися частуванням. А молоді дівчата тим, кого вподобали, дарували вишиті хустки чи сорочки, неоднозначно натякаючи на бажання скорого шлюбу - вже цього року. Протягом святкувань проводилися різноманітні ігри та ритуали, що мали еротичний підтекст (колодка - символічний фалос, її носіння, волочіння - любовні походеньки; товкти молоко у ступі - символічні любощі).

Можна впевнено висновувати, що спільне у римських та слов’янських святах, крім стародавнього походження та символізму - обрядове (ритуальне) покарання молоді з метою стимулювання покращення народжуваності. Наші Предки найважливішу роль в житті відводили роду, родині та вихованню дітей (навіть смерть не звільняла від обов’язку одружитися: в нас і до сих пір дівчат ховають у весільній сукні, що є залишком архаїчних вірувань), — усе має бути в парі. Святкуючи День закоханих, ми продовжуємо та відроджуємо тисячолітню загальноєвропейську язичницьку традицію. Аби підтримати і розвинути етнічну ідентичність, варто лише оновити свій слов'янський звичай "тижня любові", надавши йому сучасного забарвлення. Закохані, будьте рішучими, шлюбуйтеся і утворюйте родини, продовжуйте рід! Відродимо Традиції Предків! З Луперкаліями вас, з Колодієм, з Днем закоханих! І нехай любов панує у серцях та керує тілами!

- - -
Джерела:
• Вікіпедія: Колодій, Масниця, День свято́го Валенти́на
• Борис Явір "День закоханих? Масниця!"
• Магура Чепурна "
Колодія"
• Олена Кузьмич "
Правда про День Валентина: шмагання пасками, жертовні цапи й еротична їжа"
borys_javir: (На згарищі)
Кассіопея
© Борис ЯВІР, 2015-12-18, «На згарищі»

- Борисе! - гукнув Богдан. - Ходи но до ватри.
Борис ще пару хвилин постояв коло стіни укріпленого колодами валу, коло якого дивився у темну далечінь. Підійшов до гурту біля ватри.
- Не варто так безпечно палити вогнище, ворог може помітити.
- Та не журися, - гукнув Максим, - до лінії фронту - кілометри. Хто у такий лютий вечір буде нападати?

А вечір і справді був лютим. На днях випав сніг, але вдень було теплувато і невдовзі знов почала проглядатися земля. Вечорами брав мороз. А цього вечора - ще й туман стелиться. Їдкий вологий туман в поєднанні з морозом пробирав утеплені військові куртки до костей...



- Ви надто безпечні, хлопці. - махнув рукою Борис. - Все вам не час для нападу.
- Та може ти  правий, - озвався Богдан, - але скільки там того життя, то чому маємо тратити його на постійну готовність?
- По-своєму Борис правий, - вступився Максим, - він у нас же не з тилових хлопців, був з генералом на передку, видів таке, від одних розповідей про що такі як ми тремтіти починаємо. Ви його не дуже про то питаєте, він ще менше розповідає, але, якщо він дивиться у темряву вовком, то й ви за розмовами пильності не розгубіть...
Борис на то лиш криво посміхнувся і ступив крок назад від ватри, аби світло не заважало дивитися в сторону затихлого фронту.

Він і справді був на передку. Там і взялася сивина на молодому волоссі. Перевели Бориса в тил до «ополчення», як сам казав, після серйозного поранення - поки оклигував. Хлопцям помагав, підказував, ночами замість наймолодших чергував біля печі в бліндажі. Як хто не справлявся в роботі чи вправах, то Борис мав звичку казати, що на фронті той невдаха вже б давно був мертвий. За його проханням всі його називали на ім’я, хоч був офіцером-сотником. Казав, що смерть чинів не знає, тому важливим є лиш ім’я. Назад на фронт не рвався, але нудьгував без боїв...

Богдан був задавакуватим хлопцем з міста. То, мабуть, все, що про нього варто знати. А Максим - інтелігент з села. Вивчився у місті, але повернувся у рідні краї. Там його й застала війна. Роботи не цурався, хоч і не був з тих, хто першим до неї зголошувався...

- Ви краще приведіть до тями Святослава, - продовжив Максим. - а то пів вечора поміж хмарами щось шукає.
Марко штурхнув Святослава в плече. Хлопці засміялися. Святослав глянув на них зніяковіло.
- Святославе, - звернувся Богдан, - розкажи, яку зірку ти шукаєш у хмарному небі?
- Сузір’я Андромеди.
- Ти не туди дивишся, - гукнув Борис, і, показуючи рукою, продовжив: - шукай на небі Кассіопею, подібне на дабл-ю сузір’я, а тоді від зірки Каф через зірку Шераф проведи лінію і натрапиш на початок сузір’я Андромеди.
Хлопці мимоволі проводили поглядом за вказівним пальцем Бориса, намагаючись побачити зорі, які сотник, здавало б ся, бачив навіть через хмари.
- А навіщо тобі те сузір’я? - запитав Святослава Максим.
- Моя Ілона сказала, що як будемо далеко одне від одного, то будемо єднатися через споглядання Андромеди.
- То все жіночі вигадки! - засміявся Богдан.
- Не скажи. - озвався Роман, найстарший з них за віком, який до того лиш мовчки підкидав дрова. - Колись я зустрічався з дівчиною, що була дуже добра і мудра - всі «гострі кути» могла згладити, відчувала мій настрій з одного погляду, з півслова, була дуже дбайлива. І жодної сварки... А одного пізнього зимового вечора, коли ми були загулялися, вона поцілувала мене на порозі свого дому, а тоді підвела свій зір до неба і сказала, що від нині нашим сузір’ям буде Кассіопея...
Хлопці слухали, затамувавши подих...
- ...А через якийсь час зникла і не давалася чути. Згодом я зустрів її маму, а та при зустрічі розплакалася і дала мені листа від коханої, який носила при собі на випадок зустрічі зі мною. Виявилося, моя дівчина була дуже хворою, і не хотіла отруювати наше щастя хворобою. Тому пішла з мого життя, нічого не сказавши, аби навіки залишитися такою файною і доброю, якою я її знав. Дякувала за ті місяці щастя і писала, що кожної зоряної ночі і в наступному житті буде дивитися на Кассіопею... Пройшли роки. З того часу я зустрів іншу, мою дружину, з якою маємо чудових, хоч і трішки вредних дітей, але... Але кожну зоряну ніч я підсвідомо піднімаю свій зір до Кассіопеї...

Хлопці мовчки споглядали язики вогню...
Борис вовком ринув у темну далечінь...
Святослав закохано шукав Андромеду...
А Роман... Роман навіть крізь хмари бачив Кассіопею...
borys_javir: (Default)
Про мене та мою пані Явір вийшла у газеті РІА стаття:

Також стаття є доступна на сайті видання у pdf-версії.

Для редакції РІА я подавав 10 лютого 2015 року трішки інший текст.
Його можна прочитати нижче.

Read more... )


borys_javir: (Default)


Торкнуся осені струну,
Та в серці твоїм відгукнеться.
Для тебе хмари розжену
І сонце мило посміхнеться.

Візьму тебе за руку, мила,
І проведу крізь всі дощі.
Відчуєш ти любові силу,
Яка горить в моїй душі.

Торкнуся осені струну -
В усмішці твоїй відгукнеться,
Запалить враз зорю ясну -
Любов’ю в серці розіллється.

Тебе, кохана, я пригорну,
Хвилинам ми утратим лік...
Хоч світлий день чи нічка чорна,
Тепер ми разом вже на вік...

© Boris Javir, 3-4 вересня 2014
borys_javir: (поет)


22 серпня 2014. Відвідали мистецький захід творчий БедЛаМ в кафе «Жирандоль». Дякую організаторам за запрошення. ;)
Дякую Юліанці за натхнення. :*

+++

Я тво́їм буду холодним жаром,
Буду пекти всі серця струни,
Ти знай, що я не дався даром,
Бо даром є лиш воля руни.

Буду я тво́їм жаром в грудях,
Буду пекти глибоко всередині...
В якийсь момент ураз почуєш -
Крила виростають на твоїй спи́ні.

Буду льодовим жаром в лоні,
Буду пекти усі твої зітхання.
Ти знай, любитимеш до скону,
Поки для світу настає світання.

Я буду зимним жаром нервів,
Буду і болем, буду й чаром.
Ти ще проситимеш перерви,
Не спинюсь я. Я буду жаром...
© Борис Явір Іскра, 2014-02-28
borys_javir: (поет)


19 серпня 2014. V вільний мікрофон в «Бункермуз».
Дякую організаторам за запрошення. Я завжди маю, що сказати і прочитати. ;)
Дякую Юліанці за натхнення. :*

* * *
Як весь світ вже порине в тумани,
І простелит ся ковдров пітьма,
Будеш мойов богиньов світанку,
Що до раня мене обійма.

Як навколо спалахнут вулкани,
Сивий попіл покриє міста,
Будеш мойов богиньов світанку,
Що цілує мене у вуста.

Як трощитимут все урагани,
Вибухатиме грім в небесах,
Будеш мойов богиньов світанку,
Що запалит любов у очах.

Як богів знову скинут титани,
І наступит в світах Раґнарок,
Будеш мойов богиньов світанку,
Ми разом помчимось до зірок.
© Борис Явір Іскра, 2014-03-29
borys_javir: (Default)


Ніч. Чарівна ніч допомогла влаштувати радість для коханої. Вирізані з червоного паперу сердечка покрилися компліментами для Юліанки. Вмілі руки згорнули сердечка у конвертики, які були поміщені всередину горішків. А тоді горішки покрилися золотком. А пізніше кожен горішок в часто незвичний та несподіваний спосіб був вручений коханій...

Нехай живе любов у серцях!
Дякую помічникам!
;)
borys_javir: (поет)


ІІІ вільний мікрофон. 5 віршів. дякую організаторам за запрошення!
знимки: Борис Явір, Анна Золотнюк

* * *
На зорі двадцять першого віку,
Коли час безупинно летить,
Як ж то треба любити людину,
Аби вічність стиснути у мить...

На зорі двадцять першого віку,
Як життя всіх іде врізнобій,
Як ж то треба любити людину,
Щоб в тім щиро признатися їй...

На зорі двадцять першого віку,
Коли правда є лиш на Бродвеї,
Як ж то треба любити людину,
Щоби взяти й примчатись до неї...

На зорі двадцять першого віку,
Як немає зовсім вороття,
Як ж то треба любити людину
Щоб прожити для неї життя...

© Борис Явір Іскра, 2014-03-07
borys_javir: (ціхо)


Повний місяць на вікні малює руни...
Шепіт вітру враз торкає душі струни...
Я дивлюся у глибінь темно́ї ночі...
Мовчу... мовчу про те, що сказати хочу...

Най мо́ї всі думки почує вітер...
А дощ сльозу гірку із серця витер...
Шукав тебе давно... згубився в часі...
Полетимо?.. ... Кажу, як птаха - птасі...

Сполоханий світанок намалює сонце...
І промінь несміливо загляне́ в віконце...
Душа, неначе птах - полетить в небо...
Я промовчу... хоча й сказати треба...

© Борис Явір, 13-18 червня 2014
borys_javir: (ціхо)


Для щастя і радості, для приємної несподіванки достатньо тільки трішки файної фантазії, уяви та старань. Вони завжди винагороджуються, адже щастя - це найвища нагорода. Головне - витрачений один на одного час, турбота, посмішки, добро сердець. Вони є даром, який зігріває холодними ночами та освіжає у спекотні днини...

Старанні руки вирізали кілька десятків сердець, нанесли слова, що позначають поняття, які я дарую та буду дарувати протягом життя. А хороші помічники-«аґенти» допомогли влаштувати приємну несподіванку.

| щастя | радість | спокій | повага | щирість | турбота | любов | кохання | польоти | цвітіння | тепло | дар | жар | разом | діти | сім’я | родинність | дотики | всесвіт | подихи | майбутнє | цілунки | творчість | задоволення | самореалізація | назавжди | підтримка | милість | шаленість | душевність |

Побільше б кожному з нас щастя! Звичайного, незвичайного і надзвичайного! ;)

PS: Люблю... :*
borys_javir: (ціхо)
0616131449b_20130616145410189

Разом з вітрами та пилком перших квітів,
Разом з любов’ю, що поміж нами являється,
Я бу́ду з тобою, палкий, наче літо...
Ми продовжуєм далі - вогонь розгоряється.

*Ім’ям твоїм, мила, я би назвав
Усі вулиці весняних міст
.
Серце тобі я подарував
Життя вже набуло новий зміст.

Я дове́ду тебе до точки кипіння,
Тво́го цукру кристали в мені розчиняються,
Наберися хоч трішки, трішки терпіння...
Ми продовжуєм далі - вогонь розгоряється.

*Ім’ям твоїм, мила, я б назвав
Усі вулиці весняних міст.
Я серце тобі подарував
Життя вже набуло новий зміст.

Прикусиш ти губки у спразі томливій,
У волозі гарячій тіла поєднаються,
Зі ти бу́деш мною щоразу щаслива...
Ми продовжуєм далі - вогонь розгоряється.

© Борис Явір Іскра, 2014-04-09
borys_javir: (ціхо)
colage2

Чудо, диво, як частина казки - то насправді легше, ніж думається. Я живу у казці і тому намагаюся час від часу втягнути в неї приємних мені людей: казка, поділена з близькими, збільшується. Збагачуються всі - той, хто дарує, той, хто отримує і навіть ті, хто помагає.

Таємна операція «вул. ТАКСКУЧАЮЗАТОБОЮ» почалася спонтанно - як і багато хорошого у житті. Малюнок на комп’ютері внаслідок вмілих рук майстра перейшов у реальність, а за допомогою швидких коліс авто доїхав до агентів, які вдало допомогли завершити процес перейменування вулицю та й навіть цілого міста.

Тепер на мапі, відомій двом серцям, з’явилася вулиця ТАКСКУЧАЮЗАТОБОЮ в місті ТВОЇХЗЕЛЕНИХОЧЕЙ.

Дякую Тій, хто надихає.
Дякую тим, хто підтримує та помагає.

Творіть дива!

© Борис Явір Іскра, 2014-04-09
borys_javir: (ціхо)


Кінетична енергія наших тіл
Подолає фізичні закони.
Ще зійдуть зі своїх колишніх орбіт
Шалені й буйні́ електрони.

Кінетична енергія наших тіл
Пробудить потужні вулкани
І твій гарячий андронний колайдер
Сколихнуть ще мої урагани.

Кінетична енергія наших тіл
Зорю ще породить наднову,
Та ясно осяє мільйони світів
Світлом твоїх очей - смарагдовим.

Кінетична енергія наших тіл -
Магія дивна, творена нами.
Горіти все буде крізь ночі та дні
Незнаними досі вогнями.

© Борис Явір Іскра, 2014-04-05

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

July 2017

M T W T F S S
      12
3456 78 9
1011121314 1516
171819 202122 23
24252627282930
31      

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags