borys_javir: (Default)


Не золото — все, що сяє,
Не всі, хто блукає, — блудні.
Старе та тривке не зникає,
Глибокі коріння - міцні.

© Дж. Р. Р. Толкін "Володар перснів: Братство персня"

Read more... )
borys_javir: (Default)


В лісах дрімучих Середзем’я
В суворих війнах, боротьбі
Ми здобували честь та славу,
Прекрасний Асґарде, тобі!


Знову і знову буду повертатися у те чарівне Середзем’я, яке живе у серці й наяву... Любов, інтриги, гроші, бої на мечах, стрільба з лука, нічні походи на супротивників... і, звісно, розбудова королівств... Цього року були деякі перешкоди, деякі труднощі, але вони тільки стали чинником зростання та гартування. Після пройденого у пам'яті залишається багато вражень...

А передовсім - друзі, помічники.
Поряд.
Разом.
Дякую!

Радість...
І якась незвична магія казки, оповита загадкою рун...

Во славу Асґарду!
До Раґнароку...



Read more... )
borys_javir: (Default)
Сон «Чарівна паличка»
Борис ЯВІР, 2015-01-31




Я йшов затуманеною дорогою. Переховував ся...
Вечоріло...
Хотів десь переночувати...
Вдало ся знайти прихисток у напівзруйнованому будинку. Десь на першому поверсі під сходами на другий на старій дерев’яній долівці й перебув ніч. Було тривожно. Накривав ся коциком, який останнім часом носив з собою, і було тепло. Вогню не розпалював, бо хотів перестрахувати ся, аби не знайшли...

На ранок, коли вже добряче засвітило сонце, але туман все ще залишав ся, а я вже збирав ся далі в дорогу, почув якійсь голоси за межами будівлі. Незабаром на порозі з’явили ся двійко осіб: пристаркуватий чоловік та мала дівчинка. Вони привітали ся першими, ми розговорили ся. Як виявило ся, вони також втікачі і мають певне відношення до ордену чаклунів, до якого і я належав, поки нас не розгромили у війні магів. Старий тішив ся, що його родичка має здібності, про які він в дитинстві тільки мріяв. А ще дівчинка розповіла, що дорогою сюди знайшла чарівну паличку і вже пробувала нею користувати ся. Я попросив показати, що виходить. Дівчинка почала стріляти нею пучками повітря так, що навколо розлітало ся будівельне сміття та опале листя.
- Молодець, - похвалив я.
- Дякую, - сказала дівчинка. - А ваша де?
- Я свою втратив у боях...
- Ми знаємо, що у ваших руках побувала не одна паличка, і навіть бузинова паличка Гарі Поттера, - посміхаючись мовила дівчинка і вручила свою паличку мені, - можете перевірити, що ця може?
- Ну так, в моїх руках і ліпші палички бували, ніж ця, - сказав я, крутячи в руках паличку дівчинки.

Я почав стріляти спочатку потоками повітря, а потім води. Дівчинка почала сміятися — це все вона сприймала як забавку.
- Паличка не з кращих, - сказав я. - Вона пошкоджена, але її ще можна відремонтувати і буде толк. Принаймні, для навчання зійде.

Чоловік захотів, аби я його родичку навчив користувати ся паличкою і розвинув її магічні здібності...
borys_javir: (molfar)


...давай, помовчимо... най замість нас говорять руни...

Так вже є на планеті Земля, що активне життя більшості істот протікає вдень, у світлу пору доби. В людей це - зустрічі із близькими, робота чи навчання. А як приходить темрява, то ми намагаємося включити хоч якесь освітлення, принаймні запалити навіть найменшу ледь ясну свічку. Чи не кожна жива істота інтуїтивно прагне світла, адже життя у темряві — то життя у невіданні.

Хоч всі прагнемо світла, але чи тією дорогою йдемо, чи не створюємо собі штучних світил замість правдивого?.. І чи відомо кожному, що шлях до світла лежить через тьму, бо тільки пізнавши тьму, можна належним чином пізнати цінність світла. Лише у всесвітньому хаосі народжується нова зоря, саме там ховається таємниця. У тумані, у тьмі сонце наче меркне, але і розсіює темряву з такою силою, яка гідна подиву...

Зловивши частинку світла, запалившись нею, стаєш новим джерелом, яке дає світло світу. Стаєш новою зорею із вічним полум'ям у серці, із світлим розумом та вільною душею. Для цього треба звільнитися від оков, підняти голову догори і з посмішкою зустріти сонце... Треба переродитися внутрішньо, народитися наче заново...
читати далі )
borys_javir: (ціхо)
* * *
Чи багато тому років, а чи може у наш час, в тих краях великого Лісу, де розпочата у підніжжі південних гір Ріка з’єднує свої води із народженим на півночі Потоком, жили собі хлопець та дівчина. Люди кажуть, що вона була така гарна, що ні старий, ні малий не могли їй відмовити, як щось просила. А хлопець був такий дужий та кмітливий, що ніхто з ним і позмагатися не міг.

Дівчина була із хліборобського роду, її батьки мали поля, пасіку, сади. Часто їздили торгувати на ярмарки. А хлопець був зі старовинного роду, який жив лиш з того, що давав їм великий Ліс. Кажуть, в деяких кутках того краю таке розрізнення між людьми і досі є...

Вони здавна любилися, але їхні батьки не були тому раді. Тому доводилося їм переховуватися від стороннього ока темними ночами у далеких лісах. Хлопець знав усі стежки й дівчина не боялася відправлятися з ним, куди подалі.
Їхні очі осявало світло місяця, а їхню історію знали лиш вічні зірки. І тільки всюдисущі сичі могли виказати юних закоханих, але ніхто не розумів їхньої мови.
читати дальше драматичну історію )
borys_javir: (ціхо)
375130_366571503455293_832254877_n

...є люди, для яких на небесах нема богів...
ці люди вірять, одначе, в зорі і магію...
Амміан Марцеллін, 4 ст.н.е

Історія про зоряне небо...
Жив-був собі на світі один маленький хлопчик. І, хоч він в дитинстві був досить чемним, але і досить непосидючим. Дуже рано він почав захоплюватися світом навколо себе: качки, кури, гуси, коти, пси, дерева, квіти та чи не все навколо стали і стало його друзями та об'єктами пізнання. Особливо когути і гуси, з якими ще мацьопою бився чи грався - як коли випадало. Одного разу, не пам'ятаю точно, коли, він підняв свій зір у небо. В ту мить, здається, всі земні турботи та клопоти відійшли на задній план. Недосяжне глибоке зоряне небо манило хлопця все більше і більше. Часом, у літні ночі він залишався в яблуневому садку на пасіці і під гудіння бджіл, солодкий запах нектару і меду засинав, спрямувавши свій погляд на зорі... А коло 1-2 години ночі приходив дідо і забирав його до хати... А ще хлопчик любив годинами лежати у глибоких травах і спостерігати за рухом хмар у небі, а також ринути у глибину блакиті простору над поверхнею землі, - саме тоді і формувався його світогляд. Бабця називала хлопця планетельником, що на невизнаній ніким мові означало людину дивну, задивлену в зірки, астронома чи просто людину з іншої планети...
читати дальше про планетельника )
borys_javir: (ціхо)
В лісах дрімучих Середзем’я
В суворих війнах, боротьбі
Ми здобували честь та славу,
Прекрасний Асґарде, тобі!

Знову і знову буду повертатися у те чарівне Середзем’я, яке живе у серці й наяву... Любов, інтриги, гроші, бої на мечах, стрільба з лука... і, звісно, розбудова королівств...
А передовсім - друзі, помічники. Поряд. Разом. Дякую!
Радість...
І якась незвична магія казки, оповита загадкою рун та огаму...

Во славу Асґарду!
До Раґнароку...
borys_javir: (molfar)
Я особливо не захоплююся гороскопами, але час від часу перевіряю класичні з них. Передусім для себе колись давніше склав схему сумісностей між різноманітними знаками. Я врахував як односторонні, так і двосторонні зв'язки та їхню характеристику.
Єдине, що не відображено - статевий аспект. Це й цілком ясно - там дуже багато нюансів, які не варто спрощувати до формату схеми.
Варто зазначити, що на сумісність між людьми впливає не лише рік народження, а й, наприклад, місяць (зодіакальний гороскоп), імена, культурні стереотипи та інші чинники.

Jap_horo_crv

За кілька років неспеціальних перевірок можу зробити висновки, що загалом усе сходиться.

Користуйтеся на здоров'я.

_ _ _
© Борис Явір Іскра
borys_javir: (molfar)
присвячую тим, хто стає на шлях...

Руни. Для багатьох — це загадка, тайна. Для декотрих — це тайна, але така, яка відкрилася тією чи іншою мірою. Древнє письмо, древня система віщування, древній шлях мудрості та гармонії із світом...
читати далі про пізнання рун )_ _ _
2011-12-10
Борис Явір Іскра
borys_javir: (molfar)

...руни обирають Тебе...


Чи приходила Тобі колись думка, що народившись, як усі, Ти відійдеш у світ предків уже частиною леґенди, балади, епосу чи саґи?..


Ти приходиш у світ і з першим криком випускаєш із себе не тільки чи не перший ковток повітря, а і згусток емоцій... Вони ідуть у ментальну сферу і відлунюються потім ціле життя... Першим криком Ти оголошуєш на весь світ, що нове життя перемогло тисячі небезпек і готове до подальшої боротьби...


А потім, якось пізнаючи світ (чи то з книги, чи з журналу, чи комп'ютера, чи в ході розмови), Ти помічаєш дивні знаки. Вони наче говорять саме до Тебе колись зрозумілою Тобі мовою... Але тепер чомусь тої мови Ти не можеш пригадати.

Коли та мова була зрозуміла? За яких умов? Що це за знаки?

Шукаєш далі...

Можливо, аби знайти потрібну відповідь підуть місяці, роки... а, аби навчитися призабутої мови, піде ще більше часу... але Ти шукаєш...

І знаходиш...

Перед Тобою відкриваються давні знання. Наче квітка зранку до сонця, так і вони до Тебе відкривають весь свій чар. Тобі ж залишається роль бджоли — зібрати “нектар”, дбайливо переробити на “мед” і подати для користі інших...


Спочатку нова сила може Тебе лякати. Але треба відкинути страх...

Спочатку нова сила може Тебе насторожувати... Але треба відкинути той трепет...

Спочатку нова сила може відвертати від Тебе інших... Але не варто переживати, адже залишаться саме ті, кого доля послала бути з Тобою...


Тисячі небезпек і підступів будуть стояти на Твоєму шляху, сотні схочуть Тебе зламати, знищити, передусім ментально... Але маєш пам'ятати, що саме завдяки Твоїй постійній боротьбі Ти живеш і саме вона приведе Тебе до успіху...


Усе добре пам'ятай... пізнавай... аналізуй... роби висновки...

Вчися знаходити джерела, аби мати владу навіть над великими потоками...

Вчися діставатися до коренів, аби впливати навіть на найвіддаленіші плоди...

Вчися пізнавати сили, які утримують цей світ... видимий і невидимий...


І одного разу два ворони сядуть Тобі на плечі. Свого часу у переказах вони отримали імена Думка і Пам'ять. Ці два помічники проведуть Тебе від найглибших закутків Тьми до найяскравішого Світла... І в той момент Ти зрозумієш, що приходить час, коли між богами минулого і майбутнього саме Ти стаєш богом теперішнього...


...руни обирають Тебе...



_ _ _

2011-08-14

Борис Явір Іскра

borys_javir: (molfar)

...навіть після руйнівної стихії життя відновлюється із ще більшою силою...

...і навіть найменший вогник прорізає найбільшу тьму...


* * *

Буває, я гадаю на рунах. То — звично. Звично для мене, як слов'янина. Ще Храбр тому тисячу років писав, що слов'яни “чертами і різами читають та гадають, будучи язичниками”... Ідуть тисячоліття, а моя славна кров не стигне у жилах, пробуджуючи тіло та розум до волі та свободи. У тому бою я постаю супроти найбільшого свого ворога — себе самого...

І лиш ти сам — друг собі самому,

І лиш ти сам — самому собі ворог...

Бгаґавадґіта, глава 6, вірш 5

І кличу в союзники усі відомі та невідомі мені сили. Передусім — непізнані сторони моєї сутності, названі психологами підсвідомим...

...підсвідоме — це внутрішній шукач істини,

якому треба помогти врятувати нас від нас самих...

др. Мартін Д. Рейнер

Саме тому, що підсвідоме — то місток між мною та інформаційним полем матінки Землі, яка наповняє мене мудрістю. Але лиш тоді, коли я приходжу до неї із чистим серцем та щирими намірами. Тоді вона відкриває для мене таємну книгу, книгу, де записане минуле, сучасне та майбутнє... Для читання книги я користуюся певним ключем, вік якого понад дві тисячі років — рунами...

Руни — це ... ключі до знань і сили...

...Читаючи плетиво Урд за допомогою рун,

можна зрозуміти минуле і теперішнє,

а також припідняти вуаль Скульд і побачити,

що затаює майбуття...

Томас Карлссон

У дитинстві мені наснився сон, наче я у спокійному місці, а на алтарі велика книга. Її сторінки здалеку виглядають без букв, але, коли я підійшов, то самі знаки почати писатися по ній. І вони стали мені знайомими та зрозумілими. Я пережив трепетні миті одкровення. Але час вийшов і сон завершився... І через багато років я його згадав, долучаючись до древньої азбуки, азбуки одночасно і практично-побутової, і магічної, азбуки, у якій кожен знак має вагу і своє глибинне значення...

Наразі лиш одне питання часом закрадається у голову — що є доля, яку я читав у Книзі? Чи то послідовність знаків-подій життя, які я сам ставлю у потрібному порядку із набору можливих, чи вона сама малює мені життєву дорогу та сходинки, якими я піднімаюся до мети?.. Мабуть, обидва явища мають місце, а між ними існує динамічна рівновага, вловивши яку стаєш володарем життя...

Єдине, що може стояти на шляху пізнання згаданої рівноваги — то страх. Страх невідомого, страх робити помилку. Помилку у майбутті...

Коли ви останній раз в житті робили помилку в майбутті?

Ральф Х. Блюм

Можете пригадати?

Відкиньте страх, полюбіть своє майбуття і довіртеся долі...


Пізнання

Зазвичай наше активне життя протікає в день. Зустрічі із близькими, робота та навчання. Усе у світлу пору доби. А як ні — то ми намагаємося включити освітлення, принаймні запалити навіть найменшу свічку. Ми інтуїтивно прагнемо світла, адже життя у темряві — то життя у невіданні. Всі прагнемо світла, але чи тою дорогою йдемо, чи не створюємо собі штучних світил замість правдивого?...

Просвітлення досягають,

не представляючи світло,

а вивчаючи тьму.

Карл Ґустав Юнґ

Чи не найбільше цінує затишок дому мандрівник. Тому, що він не раз спробував у дорозі холодний вітер, дощ чи спеку, камінь був йому за подушку, а неварені плоди ставали звичною їжею. Він пізнав голод, холод, невигоди, і тому цінує домашні зручності. Так і мандрівник до істини — він іде поміж труднощів буття та свідомості, через людську тьму та вигадки, знаходячи поживу для духовного росту. Ні, він не відмовляється від земних радостей, навпаки — переживши невигоди, він краще цінує ті радощі, які має. Він не відмовляється від будь-якого знання, але він його аналізує та вивчає, відбираючи добре зерно з-поміж бур'янів. Він пірнає у глибини життя, аби винести звідти ключ до дверей світла...

І лиш вдивляючись в глибину,

побачиш знаки, заховані на поверхні...

перефразований Томас Карлссон

Цей мандрівник поринає у найбільшу темряву, поринає у всесвітній хаос, але саме там народжується нова зоря, саме там ховається таємниця. Тільки пізнавши тьму, можна побачити, що є світло, шлях до світла завжди лежить через тьму... У тумані, у тьмі сонце наче меркне, але і розсіює темряву з такою силою, яка гідна подиву... Зловивши частинку світла, запалившись нею, стаєш новим джерелом, яке дає світло світу...

Стаєш новою зорею із вічним полум'ям у серці, із світлим розумом та вільною душею. Для цього треба звільнитися від оков, підняти голову догори і посмішкою зустріти сонце... Треба переродитися внутрішньо, народитися наче заново...

Ми народжуємося вмираючи і

вмираємо народжуючись...

Томас Карлссон

А руни допоможуть...

Ввібравши у себе кількатисячолітню традицію магії та самопізнання, вони є тим інструментом, за допомогою якого можна із первісного туману тьми та хаосу творити нові зорі та нести світло істини. Пізнаючи себе — пізнаєш світ. А пізнаючи світ — пізнаєш себе. Пізнаючи тьму — цінуєш світло, а пізнавши світло, розумієш вагу темряви у цьому процесі. Почавши свій хід від древньої стихійної енергії, долаєш ворота нового життя, пізнаєш знаки, прямуєш впевнено, викрешуєш творчий вогонь, отримуєш знання-дари, які приносять задоволення, але маєш відкинути старі цінності, зруйнувати старе мислення, пізнати своє призначення, визріти, мов озимина під снігом, аби потім був вдалий урожай, маєш вибрати ціль, пройти життєве посвячення, будучи обережним, досягти світла, яке стане твоїм мечем в особистісному зростанні, у подальшому русі вперед, адже ти — людина, яка вже інтуїтивно відчуває ритми світу, робить нові починання в дусі древньої традиції і досягає світла та благ...


Традиція і практика

Часом можна зустріти суперечки між представниками традиційного підходу до рун та рунології, і представниками різноманітних новітніх практик. З давніх-давен люди відмічали, що займатися тим, що більшість називає магією, мають знаючі. Слов'яни таких називали “відун”, “відьма” від слова “відати” - “знати”.

Рун не має різати

Той, хто в них не тямить.

В незрозумілих знаках

Всякий може збитися.

Саґа про Еґіля Скаллаґрімссона”

Тільки тут треба бути обережним і без надмірностей. Значення несе певний знак, а носій знака — тільки посилює його значення. Для пізнання себе та пізнання світла не тільки руни можна використовувати, але завжди треба бути налаштованим на єднання із Всесвітом. Руни — то тільки сіяння, а наша мета — джерело того сіяння. Руни — то дорога, якою можна дійти до Першопричини, то — човен, яким можна доплисти, то — кінь, який стає добрим другом у часто нелегкому шляху...

Тому їх треба пізнати і з ними подружитися, тоді вони прослужать довго, довіку...

На відміну від пізньої, західної традиції,

первісна магія не була суворою і зв'язаною різними законами,

радше була інтуїтивною та спонтанною...

Томас Карлссон

Руни можна робити із різних матеріалів, можна писати чи різьбити. Треба іти в ногу із часом, але за основу мати древню традицію. Адже кожній руні відповідає якесь значення. Коли витягаєш руну із мішечка, у Всесвіт посилається сиґнал тою мовою, яку знаєш, і Всесвіт на тій самій мові відповідає. І так руни “працюють”. Із розвитком зв'язку зі світом, відповіді стають більш насичені значенням, відкриваються нові невідомі грані та нюанси буття. Але на кожному етапі руни працюють так, як особисто зрозуміло, адже вони є другом-наставником, який може просто добре передавати знаки долі, а може і навчити — вибирати кожному...

А Ти готовий вирушити на зустріч світлу?..

Те, що ви хочете, знаходиться по ту сторону страху.

Лес Гьюіт


_ _ _

10 червня 2011

Борис Явір Іскра

Руни

30 May 2011 07:12 pm
borys_javir: (molfar)

Давнина

Поміж темних ялинок галявина заливала ся гарячим світлом ватри. Кілька зацікавлених постатей сиділо коло волхва, а той витягав з мішечка щось, що нагадувало камінці чи шматочки дерева з вишкрябаними буквами. Кілька осіб сиділи навколо вогнища, час від часу підкидали дрів і мляво розмовляли. Подалі від гурту співплемінників стояв чужинець. Він поважно спостерігав. Волхв давав якійсь поради, на що слухачі задумано кивали головами...


Пізніше мандрівник напише: «Передбаченню і киданню на долю вони приділяють увагу більше за інших. Їхній метод кидання на долю простий: вони зрубують гілку з плодового дерева і ділять її на маленькі шматочки, які маркують певними відмінними знаками і розкидують довільно на білу матерію. Після цього, священик громади, якщо з долею радилися привселюдно, або батько сім'ї, якщо це робиться для себе, після закликання богів і з очима, піднятими до небес, витягують три шматки, по одному за раз, і тлумачать їх відповідно до знаків, попередньо на них нанесених»*.


І ніч ховала у сивому від місячного сяйва тумані обвіяні гарячим полум'ям постаті...


Поклик

Тому багато років у комп'ютерному класі університету я побачив відкриту інтернет-сторінку про кельтську культуру взагалі і руни зокрема. Я зберіг її собі на флеш-пам'ять, хоч і не дуже орієнтував ся, що це таке. Я мав тверде відчуття, що ці відомості мені ще пригодять ся, але як і коли — най доля підкаже сама.


Через кілька років я з друзями проводили табір “Серце Вовка” на середньовічну тематику із використанням рольових ігор та елементів історичної реконструкції. В часі теренової гри було використано “магічні” знаки, які я називав рунами і які певним чином було подібні на колись побачений мною футарк...


Потім я готував подібний до попереднього табір “Викрадена корона”. Якось зайшов у магазин і дивив ся за цікавими книгами про Середньовіччя. Нічого цікавого не трапляло ся. Погляд впав на якусь велику книгу, я її хотів взяти, нахилив до себе. І враз, з поміж книжок прямо в руки влізла невеличка “Книга рун”. Саме з нею я пішов додому...


Я читав її вдома, в селі, в потязі. Я наче заповнював ту нішу у знаннях, яка вже віддавна великим знаком питання ятрила свідомість. Згадав за ті руни із сайту про кельтську міфологію та зробив свою першу книжечку із трактуваннями рун. А на таборі із бука, який за нордичною традицією символізує знання, витесав невеличкі пластинки, які й стали моїми рунами. Пофарбовані у синій колір неба, колір Одіна, вони служать мені й досі...

Зі мною і в дощі, і в грози, і в люту спеку, і міцні морози... Добрі помічники у життєвих ситуаціях мені й друзям... Знаю, що завжди можу розраховувати на їхню мудру пораду...

Мої руни...


Три руни

Вже добрих дві тисячі років існує спосіб гадання на рунах, коли із мішечка витягує ся три з них і їх трактує ся. Традиція давніх волхвів, знавців магії та мудрості, передає ся з покоління у покоління, творячи нерозривну єдність віків...


ᛊ, ᚷ, ᚹ. Ці три руни свого часу стали певним мислевірусом, леґендою, якими мають бути мої особисті стосунки. З якого боку б не читати цей розклáд (а традиційно читається з права на ліво), значення подібне: міцне радісне партнерство...


Ті руни є своєрідним дороговказом:

ᛊ — сонце. Символ цілісності та перемоги. Аби світити ся, сонце не докладає зайвих зусиль, воно просто світить ся, адже то його внутрішня суть. Так і в житті треба відповідати своїй внутрішній суті і не розтрачати свою цілісність на марне. Треба знайти свій шлях і бути собою.

ᚷ — дар. Символ партнерства. Спрямовує вивчати партнера і не перекладати свої обов'язки, свою роботу на когось, а також вимагати від інших менше, тоді буде кращий результат.

ᚹ — руна радості та задоволення, руна гармонії між людьми.

Знайшовши свій головний шлях у житті через партнерство отримуємо гармонію... І лиш через гармонію та партнерство можна знайти свій головний шлях у житті...


Якось раз і надовго ці руни стали тим зразком, якого я хочу досягнути. Адже щастя та мудрість — то не результат, а, радше, шлях, яким треба йти, і то постійна робота, передусім над собою...




- - -

* Тацит, «Ґерманія», розділі X.


_ _ _

2011-05-30

Борис Явір Іскра

borys_javir: (molfar)

...давай, помовчимо... най замість нас говорять руни...


Цей білий-білий цвіт,

І рун магічний світ,

І місяць срібний, і зірки,

І тільки я, і тільки Ти...


Руни

або замість вступу...

Руни — то такий таємничий магічний алфавіт. Прийшов, очевидно, від кельтських друїдів та розвинувся у германських й скандинавських народів. Саме слова “руна” позначає “таємниця”. Застосування рун не обмежується ворожінням та передбаченням. Суттєвою є і їх здатність впливати на долі людей, а також їхні охоронні властивості. Руни вишивають на одязі, прив'язують на шию немовлятам. Руни використовуються і в заклинаннях...


Магія ночі...

Ми сиділи під заквітчаною у білий цвіт яблунею, залитою срібним сяйвом місяця. Зірки моргали з неба. Сакральний спокій час від часу порушували хіба що якійсь пташки у лісі. Лиш ми і неймовірна краса ночі...

Твоє хвилясте золотаве волосся покривалося місяцевим інеєм, а очі блискотіли у передчутті таємниці. Сьогодні для тебе це вперше...


Повна зосередженості запихаєш руку у мішечок і витягуєш руну... Трактуємо разом... І я розумію, що відповідь на одне питання породжує ще одне... Наступна руна наче ставить крапки над “і”...

Ці руни, розпочаті на молодику, завершені на старому місяці та активовані в ніч на наступний молодик, пройшли усі етапи “народження”... Золотисно-чорні... Ясенові... Магічні...


А ти сидиш із таким зачудованим виразом лиця, наче щойно побувала у чарівному місці й відкрила магічну книгу. Так, наче у сяйві сторінок комусь невідомою (але тільки не тобі й мені) мовою ти вичитала найбільшу у світі таїну...


Зійшлося!.. Руни описали ситуацію саме так, як є в житті. Ти отримала цінні поради... Але найголовніше те, що сьогодні ти долучилася до тисячолітньої традиції рунічного мистецтва. Сьогодні ти перейшла межу, після якої тобі відкрився, може і нелегкий, але захопливий світ давніх казок, світ магії і чар... Ти ступила перший крок... А мені було приємно повести у цей світ тебе...


Здається, й не зчулися, як пройшло кілька годин і сиві тумани почали кутати небо...


Ігри рун

А в день ми пішли у ліс і під розлогим грабом грали у “ігри рун”...

Ти із свого мішечка, а я із свого витягували маленькі, наче пазурчик, різьблені патички із магічними написами і трактували, намагаючись знайти зв'язок між ними...

То було навчання, але поради рун завжди треба мати на увазі...


Даґаз

або замість післямови...

Ми ідемо мостом над проваллям. І цей міст горить. Він не може горіти швидше, не може повільніше. Він просто горить...

Але нам треба йти обачно і тільки вперед. Бо позаду - лише спалений міст, назад не повернешся, у нас є тільки майбуття. Настає день, минає ніч. Маємо навчитися бачити та відчувати шлях, незалежно від пори доби, аби й навіть ідучи у повній темряві, іти правильним шляхом...

І пам'ятати, що найтемніша ніч саме перед світанком... А день настане, незважаючи на все...




_ _ _

15-16 травня 2011

Борис Явір Іскра

borys_javir: (Default)

Таких як ти на світі одиниці... І не кожному щастить зустріти таких у своєму житті... Не кожен зміг би розпізнати в масі люду... А тим більше підійти... і заговорити...

Але якби б я міг, я б підійшов... і я б сказав...

Я б сказав, що таких я ти на світі одиниці і, можливо, я ціле життя чекав тебе... шукав тебе... мріяв про тебе...

Я б сказав, що усі попередні любові були лише репетиціями тієї, яка буде дарована тобі... що усі попередні любові були лише іскрами, а до тебе буде ватрою...

Я би сказав... Але ні... я би просто глянув в очі... але так, так, аби передати усю невимовну журбу замріяних у тебе вечорів і снів... аби передати увесь жар свого серця... аби передати усе тепло почуттів... і ніжність...

Можливо б ти тоді дозволила тебе любити...

Та попередити я мушу... В любові божевільний я...

Таку любов і в кінах не побачиш... В книжки іще не вписана вона...

Бо ця любов — немов весна, що греблі рве опісля зим морозних...

Бо ця любов — то грім і блискавиці у небі яснім і без змар...

Бо ця любов — то дзбанок чар і книга чарування...

Бо ця любов — то в темну ніч ясне світання...

Бо ця любов — вогонь в крові, що розквітає цвітом в серці...

 

Якби б я міг...

Але не так...

Якби б ти дозволила собі мені тебе любити, тоді б я міг...

 

_ _ _

2011-03-06

Борис Явір Іскра

borys_javir: (Default)

Це було в часі Новорічних свят. Молода сім'я зібралася у вітальні за святковим столом коло ялинки. У них була чудова традиція — у новорічну ніч дарувати один одному подарунки. Не обов'язково щось коштовне, але обов'язково щось цінне для кожного...

Сіли за стіл, почалася розмова. Згадували рік, який минув. Що було хорошого, а що можна було б провести краще. Уже давно надворі стемніло. Мигання гірлянд та музика надавали чарівності хвилинам, які канули у вічність...

Раптом, коли стрілки старого годинника стали на 8:11 вечора, а електронний почав показувати 20:11, зникла електрика. Старий годинний голосно забамкав, а електронний, хоч і не було електропостачання, продовжував показувати цифри і запищав мелодією будильника... Батьки здивувалися, а діти навіть перелякалися...

Наймолодший Святославчик перестрашено сказав:

- То певно якийсь барабашка... Зараз по хаті різні предмети будуть літати...

І справді, наче за чиєюсь вказівкою, по кімнатах почали літати різні речі...Склянки та тарілки хаотично рухалися, розбивалися... Годинник далі пищав... Середущий братик прошепотів:

- Я у фільмі бачив щось подібне. Там ще лампочки були всі засвітилися і повибухали.

І ледь він то сказав, як враз засвітилися лампочки, розжарилися сильно-сильно і з страшним тріскотінням вибухнули. Найстарша дочка вмить закричала:

- Годі! То ж воно стається то, що ви собі вигадуєте! Перестаньте! Даваймо, будемо думати про щось файне?.. От враз стане все добре, появиться електрика...

Нічого не відбувалося...

Марічка пригорнулася до мами:

- Правда, мамо, все буде добре?

- Звісно, все буде добре... - посміхнулася та...

Святославчик, який спочатку наче застиг під столом, підліз до мами:

- У мультиках таке швидко завершується...

- Думаємо про хороше, - шептала сестричка.

Мабуть, коли всі таки налаштувалися на файні думки, появилася електрика, усе стало так, наче нічого й не відбувалося... Годинник зрушив з позначки 20:11...

- То все були наші вигадки!.. - гукнув середущий братик...

- В темряві все здається таким страшним... - сказав Святославчик.

Марічка подумала трішки і мовила:

- То ти боїшся темряви, чи того, що в твоїй голові?..

© Борис Явір Іскра

А чого боїшся ти?

Казки "Білого ґруника":
* Казка перша, * Казка Новорічна, * Казка святкова, * Казка на щодень, * Казка третя, * Казка мандрівників, * Казка остання, * Пост Скриптум
Додаток:
*
Видиво, * Друзі, * Мавка в зворі

borys_javir: (ціхо)

У Карпатах в далеких селах ходить розповідь про вічного мандрівника, який шукає вороняче око.

Жив колись молодий леґінь і полюбилася йому дівчина із сусіднього села, яке було розташоване через хребет і дорогами треба було йти коло шість годин часу, але хлопець був добрим мисливцем, знав звіриний плай і за три години міг добратися. Отак під вечір він вибирався з хати, йшов до свої любки і повертався аж рано чи до обіду. Деколи і звірину приносив додому чи в подарунок коханій. От і до весілля йде — на третій рік засватав леґінь тоту фраїрку...

Але якось під осінь його любка захворіла. Тєжка горичка її вхопила і не відпускала. Вже і наречений та її батьки і лікарів приводили, та знахарів, але нічого не помагає. Третій тиждень сохне молода дівчина наче на очах. А той леґінь часто ходив горами, знав довколишні села, як своє, то і випитав в третім селі за третім ґруником старого мольфара. Привів 'к любці. Старий щось нашіптував, то піднімав руки, то опускав, тряс нами. І так цілу ніч. А над ранок, як треті когути відспівали, дівчині стало легше, вже й горичка пустила, але далі була непритомна — наче щось страшне їй снилося. Посидів коло її ліжка змучений мольфар і каже:

- Страшна хвороба у сеї дівчини. Я не годен ї вилікувати, а лиш одна мольфарка. І то, як ше жиє. Коли я ше був им молодим, то мій дідо-мольфар переповідав, що на далекі давно покинуті і забуті людьми полонині десь за Чорнов горов жиє стара мольфарка, яка така сильна, шо до неї навіть духи лісові ходєт за поміччьов...

Молодий леґінь довго випитував слова мольфарового діда, довго випитував дорогу. І як когути сонце закликали, то рушив...

Чи довго йшов, чи ні, але далеко за Чорною горою вийшов на якусь полонину. Тут і стара стежка пропала, і туман густий... Навколо тільки заросляк і навіть звірини не чути... Та ще й темніє... Аж раптом хатка. Така маленька і дуже розвалена. Таке враження, що там століттями нікого не було... Став леґінь перед дверима і присів, аби відпочити. Враз виходить старенька бабуся і каже:

- Я чекала на тебе... Не каждий день тут люди ходєт. Заходи леґінику...

Всередині було темнувато. Купа всякого зілля. Оберемки та мітелки по всій хаті. Леґінь довго на тото дивився...

- Сідай...

Леґінь сів на лавицю.

- Я знаю, в які проблемі ти до ня прийшов єс. Я знаю, шо з твойов любасков...

Бабця закрила очі, наче виділа щось там, в іншому вимірі...

- Коли вна збирала гриби, то зайшла в заговорений звір і випила води із проклєтого джерела. То дуже давне проклітє, го не легко знєти...

- Але мож?..

- Мож... Но то тєжко... Не знаю, чи ти готов до сего...

- Заради неї я всьо зроблю...

- Тогди слухай ня... Колись на світі жив єден молодий мольфар. І сє любив він із файнов дівчинов, єка мала світлі власи і темні очі... Черні, єк нічка... Но того мольфара си вподобала єнша, та ше й чаклунка... І наложила тота чаклунка проклітє на джерело коло плаю на полонину, єким ходила го любаска. Єкось тота дівчина йшла, випила води, захворіла і померла... Із страшної розпуки тот мольфар наклав проклітє на тоту злу чаклунку і вона враз згинула, і сє розсипала на попіл. З того попелу постали тисєчі ворон, які сє розлетіли по світу. Чула, шо кажда третя ворона на світі носит чєстинку ока тої мольфарки. І єк всі чєстинки зібрати докупи (а то три тисєчі чєстинок на кажде око), то меш мати її очі. І лиш маючи тоті злі очі, змож знайти книгу прокльонів і вичитати відворот на давне проклітє...

Пішов леґінь світами. Заглядає в очі воронам, збирає докупи частинки злих очей чаклунки. Кажуть, вже давно померла та дівчина, вже давно й дороги позаростали до тої мольфарки, вже й зістарівся той хлопець, але й досі спокою не має, поки не знайде всі до останньої частинки злих очей... А то три тисячі на кожне око та ще й з кожної третьої ворони...


© Борис Явір Іскра

А ти певен, що знайдеш, що шукаєш?


Казки "Білого ґруника":
* Казка перша, * Казка Новорічна, * Казка святкова, * Казка на щодень, * Казка третя, * Казка мандрівників, * Казка остання, * Пост Скриптум
Додаток:
*
Видиво, * Друзі, * Мавка в зворі

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

September 2017

M T W T F S S
    123
4567 8 910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags