borys_javir: (обернув ся)
Галичина, яка зникає...
Борис Явір

Роздуми у знимках та історіях

передрук моєї статті із інтернет-журналу Збруч
.

 

 

Час невблаганний... Здається, що він минає, забираючи нас із собою, але се не так. Не час минає, а ми минаємо, минає знайомий нам світ, а ми часто ще й помагаємо йому минати. Ми забираємо зі собою все, що було нам знайомим, усе, що було нам дорогим. А нові покоління приходять на сю благословенну (чи прокляту?) планету і приносять щось нове, щось незвичне, але часто й просто добре забуте старе... Минуле стрімко відходить у небуття. Хто чіпляється за нього, стають жертвами часу. Але чи є виправданим штучно розривати нитку спадковости між минулим і прийдешнім, що так легко робить сучасна людина? 

 

Я люблю мандрувати. Часто знимкую старі хати, хижі, шопи, хліви, обороги й інші будівлі, переважно збудовані сто і більше років тому. Більшість із них стоять покинуті, необжиті. Такі собі музеї під небом, музеї, які заростають бур'янами, травами та мохом. Свідки часів, які нам недоступні, свідки подій, про які ми лиш чули, свідки надій, які загубилися десь у Всесвіті...

 

Read more... )
borys_javir: (обернув ся)


Галицький форум з питань децентралізації

було багато розмов про відкритість влади, про територіальні громади, про фінансову самодостатність громад, загалом - про чергову адміністративну реформу.
як представники влади, так, особливо, представники громадських організацій говорили про безініціативність населення.

цікавим є місце проведення - сучасний Будинок вчених, колишнє казино. цікаво, яка карта розігрується цього разу?

дякую Володимиру Павліву за запрошення та Даяну Галицькому за організацію поїздки.
borys_javir: (Default)


Зустріч друзів замків Тернопілля

представники влади, громадських організацій та просто зацікавлені тематикою замків говорили про стан замків, про те, як його покращити. я представив мапу вцілілих та зруйнованих замків і палаців області, розповів про доступ до них та про системну зав’язку між відомостями про замки (ЗМІ, освіта), транспортним сполученням до них та станом замків. замки - це частина нашої історичної пам’яті, а історична пам’ять - ознака нашої вкоріненості в цій землі.

знимки: Борис Явір, Анна Золотнюк, Марічка Юрчак
borys_javir: (molfar)
Для zaxid.net знявся у сюжеті про прогноз на 2015 рік. Яким буде наступний рік - дивіться та перевіряйте.

borys_javir: (обернув ся)

Публічні дебати на тему «День Галичини» провела Громадська організація «Європейська галицька асамблея». У конференц-залі готелю «Тернопіль» сьогодні, 25 листопада, зібралися представники громадськості та історики, які обговорили можливі дати відзначення Дня Галичини. 7days-ua.com

«Нам, Галичанам, потрібне свято нашої Батьківщини. День, який би мав сприяти консолідації галицького суспільства, зміцнювати в ньому почуття солідарності і взаємоповаги з шанобою до минулого і з любов’ю до майбутнього. Галичина – це особливий регіон, зі своєю історією, ментальністю, культурою. Ця теза не потребує доведення. Якщо ж так, то Галичани мають право на заснування Дня Галичини, у який вони могли б публічно і урочисто віддати їй шану, висловити вдячність і підкреслити її потреби. Самої ностальгійної ретроспективи в цей «день» було б замало. Такий День мусить теж формувати перспективу розвитку краю і народу.» – наголошує голова «Європейської галицької асамблеї» Володимир Павлів. halychyna.org

«Таке свято дасть поштовх для розвитку ідентифікації галичан, а крім того, може стати джерелом залучення додаткових коштів для розвитку краю», – відзначив Ярослав Качмарський. gazeta-misto.te.ua

«Зараз спостерігається в чомусь здоровий, в чомусь нездоровий розвиток регіоналізму в Європі. Як на мене, це прекрасно, коли галичани мають галицьку, волиняки – волинську, а поліщуки — поліську ідентичність. Таке свято як день Галичини може стати туристичною родзинкою, та святкуванням, котре актуалізує спільну ідентичність жителів певного регіону», – письменник, краєзнавець Борис Явір. gazeta-misto.te.ua

«День Галичини – то своєрідний день народження чи день іменин. Це – день пам’яті та день погляду у майбуття. Нам, галичанам, цей день потрібний як квінтесенція любові до нашої Батьківщини, як подія для єднання навколо спільної мети, як символ родства (братерства та сестринства)» – письменник, митець та краєзнавець Борис Явір. doba.te.ua

«Як на мене, такий День не має асоціюватися із політикою, бо це його спаплюжить і кожен амбітний політик схоче його прихватизувати. Також то має бути дата, не пов’язана з релігією, бо і так християни в Галичині живуть за двома літочисленнями, а є й ще сповідники інших релігій чи позарелігійні, якими не варто нехтувати. Це має бути дата, однаково знакова для всієї Галичини. Навіть, якщо її варто поставити на нічим не підкріплене число, то може і краще - історія почнеться з "чистого аркуша"». - Борис Явір. halychyna.org


Після обговорення учасники дебатів зупинилися на кількох подіях, що стали знаковими для Галичини, а тому можуть бути обрані як варіанти для відзначення дня Галичини. Зокрема, це дати, прив’язані до битв квітня-травня 1099 року (в яких Ростиславичі відстояли незалежність Галичини від Русі, Польщі та Угорщини, - примітка BJ), створення Головної Руської Ради, видання альманаху «Русалка Дністрова», створення Легіону Українських січових стрільців і Листопадового чину. 7days-ua.com
borys_javir: (обернув ся)


Побудова громадянського суспільства в Галичині - справа, варта майбуття. Майбуття забезпеченого, щасливого та європейського. Про європейське майбутнє Галичини говорили разом з Європейська Галицька Асамблея. Тернопіль. Приємне товариство галичан та потенційних галичан, бесіди про політику та далеко не політику. Галицька ідентичність - ідентичність майбутнього.
borys_javir: (обернув ся)


Деяке [польське] видання з Европи намалювали мапу Европи в начебто 2015 році. Звісно, не все так може статися в 2015 році, але чи не в кожній сучасній державі є територія, на якій компактно проживає етнос, доволі інший від загальної маси населення. Наприклад, каталонці, фламандці, провансальці, шотландці, шльонзаки, галісійці, галіційці...
Набираймося сміливості впевнено крокувати до нової Европи. ;)

borys_javir: (ціхо)


Для щастя і радості, для приємної несподіванки достатньо тільки трішки файної фантазії, уяви та старань. Вони завжди винагороджуються, адже щастя - це найвища нагорода. Головне - витрачений один на одного час, турбота, посмішки, добро сердець. Вони є даром, який зігріває холодними ночами та освіжає у спекотні днини...

Старанні руки вирізали кілька десятків сердець, нанесли слова, що позначають поняття, які я дарую та буду дарувати протягом життя. А хороші помічники-«аґенти» допомогли влаштувати приємну несподіванку.

| щастя | радість | спокій | повага | щирість | турбота | любов | кохання | польоти | цвітіння | тепло | дар | жар | разом | діти | сім’я | родинність | дотики | всесвіт | подихи | майбутнє | цілунки | творчість | задоволення | самореалізація | назавжди | підтримка | милість | шаленість | душевність |

Побільше б кожному з нас щастя! Звичайного, незвичайного і надзвичайного! ;)

PS: Люблю... :*
borys_javir: (ціхо)
DSCF5359_2

Візьму тя за руку - піднімемось в небо,
В наш космос безмежний, де лиш ти і я.
Його ми примножим, його розбудуєм -
В нас буде найкраща у світі сім’я.

Нам до неба - рукою подати.
Ніжно-ніжно тебе обійняти.
Міцно-міцно тебе цілувати.
Спільні крила - разом літати.

Погляди наші у диво задивлені,
Майбутнього спільного наше чудо.
Я певен, кохана, досягнемо щастя.
Все лиш найкраще у нас, мила, буде.

Нам до неба - рукою подати.
Ніжно-ніжно тебе обійняти.
Міцно-міцно тебе цілувати.
Спільні крила - разом літати.

І так ми пліч-о-пліч шляхом у майбутнє
Будем прямувати до спільних вершин.
Досягнемо щастя, досягнем й достатку -
Доля нам в поміч і в поміч часу плин...

© Борис Явір Іскра, 2014-04-24
borys_javir: (поет)
375130_366571503455293_832254877_n

Лютневий місяць хмари розганяє,
І небо все засіяв вже зірками.
В його сіянні ілюзії зникають,
А все правдиве міцнішає з часами...

Тому попрошу ясно́го сво́го брата,
Аби тобі в житті подарував
Певнішу віру в тво́єму майбу́тті
Й стежки найкращі завжди застеляв.

Щоб сни писав для тебе лиш казкові,
А дні - лиш корисні й успішні,
Щоб розганяв життєві всі тумани,
А перемоги були - дуже втішні.

А місяць - брат таки старанний,
Лишень повір: йому, собі й мені.
І посміхнися: посмішка - це світло
Яке освітить усі наступні дні...

© Борис Явір Іскра, 2014-02-09
borys_javir: (поет)


В зимовім лісі десь при ватрі
Зібралися якось солдати.
Почали пити гаряче пійло
Й історії свої розповідати.

Про те, в яких краях бували,
Що бачили, а що здобули,
Що втратили в боях, що відшукали.
Щось пригадали, щось забули.

Найстарший з них був в шкурі вовка,
І шрам глибокий - на лиці,
Ікло на ланцюжку висіло,
Меч гострий все стискав в руці.

Почав казати - всі замовкли.
Дивився в даль і говорив
Про ті краї, що здобував роками,
Де юність і красу згубив.

Він знав любов й поневіряння,
Він мав багатство, славу, дім,
Та все розтануло із часом,
Наче від ватри зранку дим.

Пройшли роки, та він шукає
У ті краї старі стежки,
Щоб повернутися в майбутнє,
Туди, де здійсняться казки.

Загасне ватра, заснуть солдати,
Лишень зірки світитимуть для них.
А цей вояк піде шукати
Країв знайомих - чарівних.

Чи знайде він - спитайся в серця,
Спитайся в мрій, спитайся в снів.
І, може, справді він віднайде
Те, що шукав, те, що хотів...

© Борис Явір Іскра, 2014-02-04
borys_javir: (обернув ся)

Галичани - представники слов’яномовного етносу, тому логічно, що маємо хоч якось брати тяглість з наших предків, які тут і сформувалися. Яскравими державами минувшини на теренах Галичини були:
• (Велика) Хорватія;
• потім її уламки, які стали основою держави Ростиславичів, що була сепаратною щодо Русі;
• в пізніший період відбулася анексія Романовичами.
Протягом означеного періоду герби збереглися - наприклад, Галка відома з угорських хронік, Леліва - від хорватів балканських та була наявна у шляхетських гербах також пізніших часів.

От зі зламу 1-2 тисячоліть та перших століть опісля й можна брати основу геральдики.

Галка, як загальний герб землі Галицької відома з пізнього Середньовіччя. Галка біло-чорна, що дуже добре з погляду практичності. До корони герба варто додати герби всіх частин Галичини та земель, які були під владою князів Галицьких.

А от прапор - то складніше питання. Якщо брати за основу хоругви земель, то:
• Львів - золотий лев на синьому тлі;
• Перемишль - золотий двоголовий орел на синьому тлі;
• Теребовля - золоті зоря та півмісяць на синьому тлі;
• Галич - чорна галка з короною на білому тлі;
Отже, виходячи із простої логіки, на основі знань з геральдики та історичної традиції, стяг мав би бути жовто-синім.

Я скомпілював з того, що доступне у тенетах інтернет. Враховуючи землі, якими володіла Галицька держава, вставив у корону герби Белза, Перемишля, Львова, Теребовлі/Тернополя, Поділля.

Післямова. Наприклад, багато шляхетських родів із Польщі, Галичини, Волині та загалом хорватських землях, які мали коріння у Галичині, використовували давній герб Леліва, який польські дослідники пов'язують із Лелею й Діванною, можливою персоніфікацією Венери, Богині-Матері.
Перші герби Хорватії, фон яких був чи червоний, чи синій. Золота зірка над срібним місяцем. Документально відомі орієнтовно із 10-11 століття (в Польщі - з 14 століття як герб руської (галицької) шляхти). Також — перший герб Теребовлі (це вже суттєво пізніше місто та околиці отримали на відзнаках більше однієї зірки). Такі ж герби чи із використанням зірок й півмісяця мали та мають Підгайці, Калуш, Дубно, Тернопіль, Сенява та інші міста, тобто райони південно-східної Польщі, Галичини та частини Волині, де могли осісти хорватські роди.

Інформацію можна знайти у відкритих джерелах (наприклад, Вікіпедія). Думка про Леліву мені імпонує, але її треба ще опрацювати та окреслити аргументовано - показати на прикладах міст, земель, шляхетських родів.


Останній варіант - також, звісно, робочий, адже питання впирається у той чи інший історичний період, який береться за основу для формування геральдики. Проглядаючи історію галицьких земель, можна помітити, що основні вживані кольори як тло гербів та хоругов - червоний, білий, синій та жовтий. Варто лиш дослідити, які в нас вживалися частіше і за яких обставин.
borys_javir: (ціхо)


В людей, які стають мені близькими, я переймаю певні звички. Вони бувають позитивними чи не дуже, корисними мені та іншим чи не дуже, але чомусь стають частинками мене. Звісно, я їх розбавляю своєю натурою, роблю своїми, розфарбовую у свої кольори, висаджую у свій ґрунт, але вони, так чи інакше, - запозичені. Крім звичок, із тими людьми мене ще єднають певні дрібниці, які менш помітні, ніж звички, але є.
про звички )
borys_javir: (обернув ся)
ГП_Прикордоннє

Свєщенна Галичина - то навіть більше, ніж єкий Всесвіт, но сей Всесвіт є в єкімсь яйци-райци, він не встиг ще пукнути докінцє і сє поширити на світ реальний. Тому майже півтори тисєчі років з Галичини вийшли вшиткі західні слов’єни і сей рух у світи сє продовжує, но наша шкарлупа ше є, ше не розбита. І біда в тім, же те яйцє-райцє каждий сусід хоче мати, бо свойов інтуїційов відчуває го незнищенний творчий дух, ту зиндру, єка творит ватру історії, єка по каждій зимі, по каждім лихоліттю проростає, єк трава і цвіте, єк ромен. Дух сей живий - дає сили порєдним галичєнам а страшит їх ворогів. Тому галицкий світ - то є світ постійного прикордонє, світ за шкарлупов-границьов.

Ся обставина витворила і особливу натуру порєдних галичєн. Вони троха старосвітскі, єк старосвітсков є сама Галичина а вшитка Европа. Вони все троха гейби з минулого столітє чи минулих століть, кедь Свєщенна Галичина була Европов теж політичнов, а не лиш географічнов. Вони чєсто не знают і двох слів зліпити по-англійски, но розуміют і ше й говорєт мовами чи не вшитких своїх сусідів - українців, полєків, навіть мадєрів, румунів, москалів а німців, словаків, чехів чи білорусів. То є типові люди прикордонє, для єких ґлобальний світ сє зачинає зі світу (навіть Всесвіту) локального, місного і сей місний Всесвіт є більш важним, ніж світ поза ним, бо світ поза ним сє зачинає саме тут.

Прикордонє порєдних галичєн - явище внутрішнє. В роду каждого порєдного галичєнина є трохи з так званих русинів, полєків, а навіть словаків, чехів чи українців, но зіправди то все люди із спільним хорватским коріньом, єке колись-давно сє витворило на схилах від Карпат до Медоборів. Но ті границі чєсто проходєт в самім серци каждого порєдного галичєнина, тому він розуміє вшиткі мови, а особливо мову сліз та сміху. Саме тому порєдні галичєни стают своїми, де б не поїхали, но чєсто сє почувают чужими поміж єнших порєдних галичєн.

Прикордонє порєдних галичєн - явище зовнішнє. Каждий порєдний галичєнин годен вас відвезти на сей уєвний, но такий моцний кордон Галичини, до єкого - го воля і власть, а за єким - він чужак. Каждий порєдний галичєнин покаже, де - ше галицке село чи місто, а де - вже не галицке, де - ше галицкий ліс, а де - вже не галицкий, де - ше галицка ріка, а де - вже не галицка, де - ше галицка дорога чи бездоріжє, а де - вже не галицка дорога чи бездоріжє, де ше жиє го дорогонька родинонька, а де - вже не дорогонька а чєсто і не родинонька. Ніхто і ніґде так не потрафит, крім порєдного галичєнина.

І так триває, зак ми, порєдні галичєни, жиємо за чужими границєма, за чужими кордонами. Но все так не буде. Ше сє зберемо докупи, ше постане галицкий урєд, ше буде підписано зазивний указ для каждого із нас, ше будут відновлені колись повалені мости а в усєкий ґрад прижене вістун з новинов про відродженє Свєщенної Галичини... Одної ночи ми перенесемо кордон із чергами, знервованими водієма а пішоходами, із сплєчими прикордонниками - по Збруч. Тихо, мирно, із галицков впертістьов і моцно жєртуючи. На ранок ми сє проснемо в зовсім єншій країні і ше смо запануємо на свої земли… У свому Королівстві Галичина

© Борис Явір Іскра, 2014-01-17
borys_javir: (обернув ся)
ГП_Галицка ностальґія

Більшість порєдних галичєн сє вродило при других совітах. То були тоті самі, же перві, но прийшли вдруге і надовго. Галичєни пережили правдиве кріпацтво, перестройку і кілька років суцільної недостачі - товари були дешеві (славнозвісна «ковбаса по два двайцєть»), но їх мож було купити тілько за талонами і то по вистоюваню черги ще з ночи - «світле майбутнє»… Каждому порєдному галичєнинови поверхово патріотичні родичі розказували казки про козаків а гетьманів, про міфічну Україну, єка настане тогди, єк згинут вшиткі вороги, єк роса на сонци. І навчені на тих розповідьох галичєни із думков у свою щиру українскість йшли в школу, де сє виявлєло, же їхня мова - то не є правильна українска, а єкась «сільска», а вни не правильні українці, а гейби трохи полєки. Тоті протирічє єкось сє вживали у головах галичєн - єдні ставали щирішими украєнцєма, ніж правдиві, а єнші копали а копают глубше.

З того копанє у глубину і сє бере галицка ностальґія. Бо каждий порєдний галичєнин ще був застав на світі білому своїх прабабців чи прадідів, єкі памнітали кривавий прихід других совітів, братовбивчу борьбу партизанів, прихід німців, прихід первих совітів, прихід полєків, короткий спалах ЗУНР а довге урєдуванє Австрії. І каждий з предків, порімнєвши житє за всіх влад (а влади українскої теж), твердив, же за австрійскої таки жити було ліпше. І тоті старі чєси називают лагідно «за бабці Австрії», бо ніхто і ніґде за довгі столітє не пригрів був Галичину так, єк пригріла ся европейска пані, будуючи дороги від Віднє до найдальшого галицкого села, будуючи мости через Дністер і даючи людьом стілько свободи а можливостий, скілько вни не мали до того а по тім.

А є такі порєдні галичєни, єкі лізут ще глубше і ностальґуют за тими чєсами, коли в Галичині була своя держєва із великими містами (в десєтки разів більшими від руских столиць), коли галицкі кнєзі перемагали кнєзів руских, коли Галичина була колисков багатьох народів, єкі теперки говорє слов’єнскими мовами. Уєва порєдних галичєн малює образи мудрих королів минулого, єким би були раді й тепер, малює силу а міць тої давно втраченої між Карпатами а Медоборами держєви, єка б була приємним мітом чи казков для дітий, єкби не матеріальні підтвердженє ї існуванє.

Сі ностальґії чєсто доповнюют одна одну і порєдні галичєни десь у глубині душі щиро бануют за моцним бруком кнєзівско-королівско-цісарских доріг, їздєчи по постсовково-українскому розбитому асфальту, бануют за твердими стінами замків, в єких мож було сє сховати від завойовників із заходу а, тим більше, зі сходу, ходєчи містами, єкі їм не належат а підоймают іноді келихи із добротним домашнім вишнєком за здоровлє сво́є та нікому невідомого Короля нікому не потрібної країни. Порєдні галичєни чєс від чєсу сє паредивлєют старі знимки, на єких застигли на столітє їхні вусаті прадіди а добре доглєнуті прабабці і хочут повернути тоті чєси, коли потиск рук сє доповнєв піднєтьом капелюха а на вулицьох міста мож було стріти кого із блакитнов кірвов чи навіть самого цісаря, короля, кнєзя і поговорити з ним про долю рідного краю, а той би слухав поважно, єк нєньо свою дитину, і відповів би щось мудре, що б стало поживов для роздумів не в єден довгий зимовий вечір.

Галичєни ностальґуют… Мож, варто сесю ностальґію повернути в єнший бік і творити то казкове будушне, на єке заслуговує наша Свєщенна Галичина?

© Борис Явір Іскра, 2014-01-14
borys_javir: (molfar)


...давай, помовчимо... най замість нас говорять руни...

Так вже є на планеті Земля, що активне життя більшості істот протікає вдень, у світлу пору доби. В людей це - зустрічі із близькими, робота чи навчання. А як приходить темрява, то ми намагаємося включити хоч якесь освітлення, принаймні запалити навіть найменшу ледь ясну свічку. Чи не кожна жива істота інтуїтивно прагне світла, адже життя у темряві — то життя у невіданні.

Хоч всі прагнемо світла, але чи тією дорогою йдемо, чи не створюємо собі штучних світил замість правдивого?.. І чи відомо кожному, що шлях до світла лежить через тьму, бо тільки пізнавши тьму, можна належним чином пізнати цінність світла. Лише у всесвітньому хаосі народжується нова зоря, саме там ховається таємниця. У тумані, у тьмі сонце наче меркне, але і розсіює темряву з такою силою, яка гідна подиву...

Зловивши частинку світла, запалившись нею, стаєш новим джерелом, яке дає світло світу. Стаєш новою зорею із вічним полум'ям у серці, із світлим розумом та вільною душею. Для цього треба звільнитися від оков, підняти голову догори і з посмішкою зустріти сонце... Треба переродитися внутрішньо, народитися наче заново...
читати далі )
borys_javir: (поет)


У якіймсь далекім краю,
Де між гір сонце світає,
А у лісі лежить сніг,
Мандрівник на сон приліг.

Збоку десь горить багаття.
А на нім - стареньке шмаття,
Зношене в трудних шляхах,
По дорогах і стежках.

А що ж сниться у дорозі
При багатті, на морозі?
Read more... )
borys_javir: (На згарищі)
Стою в кабінеті пошти. Навколо — багато людей, більшість з яких — вояки нашої дивізії. Усі хочуть встигнути на свята відправити листи чи листівки з найкращими побажаннями своїм рідним та близьким. Скоро — Різдво, в хатах буде чути запах хвої, будуть стояти дідухи, а запечений кабанчик буде смакувати як ніколи. Дванадцять страв, як дванадцять місяців року, будуть вказувати на вдалий урожай і вселяти надію, що так буде і в будучному. Зберуть ся за столом всі, хто вижив і всі, хто не на фронті. Будуть згадувати тих, хто відійшов. А потім заспівають колядку...

Радуйся... Ой, радуйся, Земле... Ясен світ засвітився...

Я дуже добре пам’ятаю той день, коли тому кілька років відправляв тобі з пошти листа. Простий лист з простими словами, загорнутий у конверт ручної роботи. Я привітав ся з поштаркою, подав його через віконце на відділенні й сказав:
- Рекомендований.
Поштарка неквапливо глянула і запитала ся:
- Як рекомендований?... Він хіба не закордон?
Потім придивила ся уважніше до тво́ї адреси і:
- А, ясно... - й назвала місто, в якому ти жила.
- Наразі не закордон, - іронічно сказав я, передаючи настрої, які витали у моєму краї.
Поштарка багатозначно посміхнула ся...

Вчора оголосили про нові кордони, які нас чекають після війни. Місто, в якому ти жила, - тепер — закордон. Ця тоненька лінія на чиїсь мапі означає, що на поверхні земного шару постануть нові митниці та нові прикордонні застави...
Нові для нас, але такі знайомі нашим дідам та прадідам... Можливо, це і є історична справедливість?..

Я дочікую ся сво́ї черги, підходжу до віконечка, прошу конверт. Вкладаю у нього простого листа з простими словами та саморобну листівку із файним старовинним галицьким віншуванням:
Віншаю тя в Коляді,
Проживай у гаразді
Без клопоту, без біди
Аж до другої Коляди!..

Закриваю та заклеюю конверт, пишу сво́ю та тво́ю адреси, малюю гілку ялиці та різдвяний пряник. І відправляю листа тобі.
Не закордон.
І це дуже радує.
Можливо, в тому є якась справедливість долі?..

Я бажаю веселих свят поштарці, виходжу з кабінету. Надворі — мете завірюха. Піднімаю комнір куртки до вух, поправляю шапку й під тихі звуки колядки ся відправляю у керунку розташування сво́ї сотні...

Радуйся... Ой, радуйся, Земле... Ясен світ народився...

Надворі — мороз, а моє серце гріє знання, що ти чекаєш мого листа. Листа з фронту...

війна
_ _ _
© Борис Явір Іскра, “На згарищі”, 2013-12-18/19
borys_javir: (ціхо)
375130_366571503455293_832254877_n

...є люди, для яких на небесах нема богів...
ці люди вірять, одначе, в зорі і магію...
Амміан Марцеллін, 4 ст.н.е

Історія про зоряне небо...
Жив-був собі на світі один маленький хлопчик. І, хоч він в дитинстві був досить чемним, але і досить непосидючим. Дуже рано він почав захоплюватися світом навколо себе: качки, кури, гуси, коти, пси, дерева, квіти та чи не все навколо стали і стало його друзями та об'єктами пізнання. Особливо когути і гуси, з якими ще мацьопою бився чи грався - як коли випадало. Одного разу, не пам'ятаю точно, коли, він підняв свій зір у небо. В ту мить, здається, всі земні турботи та клопоти відійшли на задній план. Недосяжне глибоке зоряне небо манило хлопця все більше і більше. Часом, у літні ночі він залишався в яблуневому садку на пасіці і під гудіння бджіл, солодкий запах нектару і меду засинав, спрямувавши свій погляд на зорі... А коло 1-2 години ночі приходив дідо і забирав його до хати... А ще хлопчик любив годинами лежати у глибоких травах і спостерігати за рухом хмар у небі, а також ринути у глибину блакиті простору над поверхнею землі, - саме тоді і формувався його світогляд. Бабця називала хлопця планетельником, що на невизнаній ніким мові означало людину дивну, задивлену в зірки, астронома чи просто людину з іншої планети...
читати дальше про планетельника )

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

July 2017

M T W T F S S
      12
3456 78 9
1011121314 1516
171819 202122 23
24252627282930
31      

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags