borys_javir: (Default)


так в житті буває, що багато працюєш і за стінами офісу-майстерні не видиш нічого. тоді і спів пташок, і легкий вітерець, що несе запах поля чи лісу, і теплий дощ, і навіть жарке Сонце здаються чудом. і дуже добре, що є товариші, з якими можна розділити радість мандрів.

були і дощ, і Сонце, і вітер, і важка дорога. загалом близько 60 км роверової їзди трасою та польовими дорогами і понад 5 км пішки лісом. давнє святилища на Бабиній горі трішки привідкрило свої секрети. море вражень, невеликий відпочинок для душі та кілька скарбів. звісно, враження та відпочинок - найцінніші.
Read more... )
borys_javir: (molfar)
передрук моєї статті із інтернет-сайту tenews.org.ua.

Язичницькі святині Залужжя (Фото)

 

Автор : Борис Явір Іскра | Джерело: zbruc

Фото: Борис Явір Іскра

Від Підкаменя, що біля Бродів, через Чорний ліс, околиці Збаража і аж до Збруча тягнеться пасмо пагорбів, які тут називають горами, — Медобори. Вони природною межею відділяють Галичину від історичної Волині та Поділля. Медобори цікаві тим, що тут збереглися давні святилища — наприклад, між містами Гусятин і Сатанів археологи відкрили кілька культових городищ і супутніх їм поселень (люди в давнину влаштовували святилища на панівних в околиці вершинах) [8], [10]. Найвідоміші з них, оповиті таємницями, здогадками, міфами й навіть сучасними фантазіями, утворюють так званий Збручанський культовий центр. Проте святилища розташовані чи не по всьому пасму Медоборів, що дозволяє говорити про Медобірський комплекс святилищ.

Одним із таких святилищ є печери біля села Залужжя, що в околицях Збаража.

Печери Залужжя

Там, де широка долина Гнізної розтинає Медобірський кряж, розляглися оселі Старого Збаража (з одного боку) та Залужжя (з іншого). Скелі та ліс нависають над річкою, з одного боку якої зеленіють гори Довбуша та Бабина, з другого — Монастирок і Замкова. В далекі часи град Збараж стояв на товтровій горі біля с. Старий Збараж, яку називають Княжа, Замкова, Підзамча чи Скала (різні частини гори мають різні назви). На ній донедавна зберігалися руїни замку 9-14 століть із залишками так званої «Конарової стіни» (первісна висота була 20 м, товщина 3 м). Там можна знайти уламки старовинного посуду, наконечники списів і стріл [5], [6].

Тепер поселення під горою називають Старим Збаражем, а за широкими луками, які розляглися обабіч річки, розташоване поселення з відповідною назвою — Залужжя.

Згадані гори утворюють наче підкову, з межигір’я якої й витікає річка Гнізна. Гора Довбуша – товтрове утворення біля Залужжя, на лівому березі Гнізної, обіч Бабиної Гори (сполучені між собою), висота – 405 метрів. Про зв’язок назви з іменем Олекси Довбуша відомостей немає. У Збаражі назву трактують від родини братів Шмигельських, які проживали коло гори – у народі їх називали Довбушами. Бабина Гора – ще одне товтрове утворення, на якій розкопали фундамент ідола. Чернеча Гора – теж товтрова, лежить на південний схід від Залужжя в бік Старого Збаража. У 14-16 століттях тут стояв монастир св. Онуфрія, знищений татарами 1589 року (збереглися руїни фундаменту) [5].

Вид на гори зліва направо: Замкова, Довбуша, Бабина

Дуже цікава Бабина гора, на якій в минулому столітті клуб спелеологів Михайла Сохацького, директора Борщівського краєзнавчого музею, провів ряд археологічних досліджень. При розкопках валу, що оточував гору, знайдено ґрунтові поховання 9-10 століть, керамічні вироби, уламки зброї й інші предмети. А на самій горі виявили фундамент язичницької святині слов'ян, яка могла бути основою гіпотетичного ідолу Баби [6].

Саме на північних схилах цієї гори розташовані печери, які й ідентифіковані зі залишками язичницького святилища.

Печери мають два входи, які розташовані на правому березі одного з витоків річки Гнізна (приблизно 1 км до річки), і вище рівня річки на 80 метрів в пасмі гір Бабина-Довбушева. Схил у районі печери вкритий лісом (більшість дерев — молоді) [2]. Перед печерами, біля стежки, яка з'єднує їх, є високий камінь трикутної форми. За час, відколи тут стоїть, він заріс мохом і в лісі виділяється зеленню [11].

Камінь на стежці між печерами

Урочище, в якому розташовані печери, має складний рельєф. Між крайніми точками печерного комплексу є орієнтовно 100 метрів. Східна частина означена тим, що перед печерою є підняття (штучний насип) з майданчиком [2], [11]. «Східна» печера є невеликою, має дві кімнати. Як стати лицем до входу, то права кімната більша, стеля її вища. Ліва кімната менша, і її стеля трохи нижча. Між кімнатами є перегородка, в якій зроблено прохід. У печері видно сліди людської праці — певною мірою вона рукотворна (вирубана в тріщині скелі).

Вхід у “східну” печеру

Вид з глибини більшої кімнати

Насип із майданчиком, що перед печерою, добре видко зі стежки. Сам майданчик має до 10 кроків у діаметрі. В його центрі – залишки вогнища. Це могло бути капище чи жертовник.

Вид на насип та вхід у печеру із західного боку

Майже у центрі комплексу розташована друга печера. Вона має суттєво складнішу будову: своєрідні сіни, дві ґалереї та кімнати. До входу веде стежка, яка піднімається вгору від майданчика внизу. Враховуючи, що вхід розташований у прямовисній скалі, а підйом до нього різкий, можна припустити, що обвал частини породи було зроблено навмисне, аби полегшити доступ до входу [11].

Вище впалих дерев та покритих мохом каменів чорніє вхід у печеру

Прохід має вигляд витягнутої горизонтально ущелини, досить низький. Опісля стеля підвищується — починається зала. Навпроти входу є великий камінь — перетинка між першою та другою залами. До другої зали ведуть два проходи: ліворуч від каменю — стрімкий витягнутий вертикально і праворуч від каменю — трубоподібний, але пологий.

Вид із “сіней” на вихід з печери

Нижче від лівого проходу є хід донизу, від якого є доступ до кімнати з невисокою стелею. Далі йде невелика ґалерея, яка закінчується двома кімнатами. В більшій з них при обробці каменя залишили виступи у материку, які могли би бути лавами/ліжками. Менша кімната є невеликою, за рівнем нижча від сусідньої. Нижче від правого проходу розташований вхід до ґалерей. Він вузький, трубоподібний, витягнутий горизонтально [11].

Вид на “праву” ґалерею, праворуч — низький вхід згори

Одна ґалерея відходить праворуч. Вона низька, але завершується округлою кімнатою, стеля якої вища за стелю коридору. Також із кімнати йде хід вгору, який закінчується у щілині в скалі.

Вид на коридор з “правої” кімнати

Друга ґалерея йде ліворуч. Її стеля висока — близько 3 метрів. Вона переходить у залу, з лівого боку якої є кам'яний стіл (кам'яна плита, що помітно виступає з материка). Ліворуч від столу, паралельно до «лівої» ґалереї є невеликий хід, який тягнеться в глибину породи не більше, ніж на 2 метри. «Ліва» ґалерея доволі довга і йде в глибину материка та понижується у рівні, закінчується тупиком. В кінці ґалереї витесано голову коня [11].

Вид на “ліву” ґалерею, ліворуч — виступ кам'яного “столу”

На першому плані — кам'яний “стіл”

“Ліва” ґалерея

Голова коня

В давніх народів був поширений «культ коня» - з мотивів як господарських, так і доволі далеких від практичних. Розмаїті божества мали фізичні втілення в образах коней/кобил – наприклад, галльська богиня Епона (богиня-покровителька коней; тут варто пам’ятати про вплив галлів на Галичину), слов’янські боги Перун і Світовид (уявлялися на білих конях). В Арконі, Звенигороді, наприклад, тримали ритуальних коней. Слов’яни коней використовували для ворожінь [4], [8]. Цілком можливо, що голова коня могла мати культове призначення. Правда, на жаль, наразі немає даних щодо ймовірної технології обробки каменю в печері та часу створення як ґалерей, так і, власне, кам’яної голови.

Ґалереї зорієнтовані строго за сторонами світу – «ліва» йде на південь, «права» - на північ [11]. На всіх стінах печери видно сліди ручних знарядь. Творці цих кімнат, певно, приклали значні зусилля, аби вийняти великий об'єм каменю через дуже вузькі проходи (тобто, суто промисловий видобуток каменю виключається). Печера могла будуватися для тимчасового сховку чи навіть тривалого проживання людей (температура повітря доволі висока — тут зиму можна перебути; дим від вогнища повільно, але розходиться).

Нижче від виходу з печери є майданчик, майже в центрі якого складені доволі великі камені. Тут міг бути жертовник. Від майданчика тягнеться на захід вал, розритий навпроти відслонення каменю (певно, свого часу тут влаштували кар'єр). У валу вже згадані дослідники знайшли кераміку 12-14 століть. Між валом і скелею є долина, дном якої йде стежка. У скелі є виїмка, але явного входу в можливу печеру нема [11].

Майданчик нижче входу в печеру

Вид на вал з півночі

Таким чином, місцина являє собою комплекс печер, а за характерними ознаками можна зробити висновок, що тут було давнє святилище (печерний комплекс): головні споруди з каміння розташовані в межах гори; наявні спеціально облаштовані майданчики для обрядів, комплекс оточений ритуальними валами чи впорядкованими валунами — сакральною межею святилища; коло печер є залишки ймовірних капищ і жертовників; широке застосування каменю та кам'яних вимощувань; відсутність залишок звичної житлової чи господарської забудови [8]. На основі виявлених археологічних даних приблизний час функціювання святилища можна почати від 9-10 століть (а, може, й раніше), а чи не найінтенсивніше його використовували в 12-14 століттях. Можливо, саме для боротьби з язичниками, в 14 столітті у підніжжі сусідньої гори побудовали монастир. Правда, довге існування святилища вказує на сильну основу місцевих вірувань і культу, пов’язаного з ним.

Місцина потребує більш детального дослідження, зокрема й археологічного.

Історичне середовище

Околиці Збаража, північні витоки річок Дністровського басейну заселені здавна. Тут знайдені мезолітична стоянка (8 тисяч років до нашої ери), поселення трипільської (5-3 тисячі років до н. е), черняхівської (1-5 століття н. е.; зокрема, коло Чернелова-Руського І.Ґерета відкопав велике поселення, де знайдено корону; причому кістяки чоловіків мали антропологічний тип, близький до галлів із Центральної Європи [7]), празької (5-8 століття н. е.) і лука-райковецької  (давньоруської) культур. Цей край входив в ареал формування слов’яномовних народів, тут відбувалися бурхливі етнотворчі та державотворчі процеси. Вперше згаданий у літописах під 1211 роком, але задовго до цього місто на р. Гнізна було одним із найбільш укріплених удільних центрів місцевих державних утворень, а потім Галицького князівства [9].

Уже в літописні часи значна частина Медоборів і прилеглих до них теренів належала Збаразькому князівству, яке мало статус княжої волості й діяло на певних автономних правах: держави, до яких воно входило, не втручалися у його внутрішні справи, князі Збаразькі здійснювали управління, збирали податки та чинили суд, були зобов'язані надавати військову допомогу своєму сюзеренові й не мали самостійних зовнішніх зносин [9]. Цілком імовірно, що саме це відіграло значну роль у збереженні язичництва довгий час на окреслених землях.

У середині 14 століття Збаразьке князівство перейшло під управління Литовської держави. В 1393 році великий литовський князь Вітовт передав Збараж сіверському князю Корибуту (прийняв хрещення 1386 року під ім’ям Дмитро). Корибут проводив незалежну політику, через що вступив в конфлікт з Великим князем Литовським Кейстутом. Саме останній приєднав до Литви північні уламки Галицько-Волинської держави (цікавий факт, що хоч він і прийняв хрещення, його тіло спалили у Вільні за язичницьким обрядом). Син Корибута – Жиґимонт (Сигізмунд) брав участь у битві при Ґрюнвальді [1].

Аби розуміти події давнини, варто мати на увазі, що в 14-му – початку 15 століття Збаразька земля належала до Великого Князівства Литовського, князі якого, хоч і були хрещені (деколи по кілька разів, залежно від політичних вигод), але вмирали як язичники, і християнські ордени їх інакше і не сприймали, навіть після хрещення. Цілком імовірно, що їхнє правління Збаразьким князівством могло спричинитися до посилення переслідуваного за руських часів язичництва, яке почало переживати певне відродження...

ДЖЕРЕЛА

1. Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. — Біла Церква, 2006.

2. Довбуша-2/Dovbusha-2

3. Ідзьо В.С. Ранньослов'янське суспільство і ранньослов'янська державність. Зародження і становлення християнства на території України. — Львів: СПОЛОМ, 2004. — 288 с.

4. Козлов М. Язичницький світогляд східних слов'ян: структура, еволюція, трансформація. Монографія / М.М.Козлов. — Севастополь: Видавець Кручинін Л.Ю., 2009. — 288 с.

5. Крищук М.М. Топоніміка Тернопільщини. Навчально-методичний посібник. — Тернопіль, 2008. – 200 c.

6. Медобори — краса Поділля

7. Т.М.Рудич. Антропологический материал Черняховской культуры из раскопок И.Гереты.

8. И.П.Русанова, Б.А.Тимощук. Языческие святилища древних славян. — М.: Издательство «Ладога-100», 2007. — 304 с.

9. Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004-2010. — ISBN 966-528-197-6, том 1, 2004.

10. Тимощук Б.А,, Русанова И.П. Отчеты Прикарпатской экспедиции в архи­вах ИА РАН, ИА АН Украины, Тернопольского музея, 1988.

11. Б.Явір Іскра. Печери Залужжя // Живий журнал, 2012

Світлини автора

borys_javir: (molfar)


На запрошення тернопільської громади рідновірів "Сварга" під час екскурсії на городища та святилища у Медоборах, що відбулася 23 IV 2017 року, розповів про відвідані місця, зокрема їхню історію, періоди функціювання та ймовірне призначення.

Read more... )
borys_javir: (molfar)


У сакральній Традиції Европи в часі весняного рівнодення святкується Великдень. Маю традицію їздити на свято в Медобори. Довгий час призначенням мандрівки було святилище на горі Богит, але цього, 2017, року подався на так звані Товтри - відгалуження Медобірського хребта неподалік від Скалата.

На Товтрах були стародавні святилища. Про них можна почитати та переглянути знимки у статтях:
Священні гори Скалата
Скалатскі ставки: забуте городище-святилище
• Близнята і Мачуха: загадкове святилище Скалата dreamwidth.org та zbruc.eu
Мачуха та Близнята | роверові мандри
Дослідження енергетики городищ-святилищ коло Скалата

Цього року погода була неприємною - сильний вітер зі снігом та дощем. Незважаючи на це, вкотре оглянув святилище та провів святочне ритуальне частування з Предками.
Read more... )
borys_javir: (Default)

А вже весна прийшла у Медобори... Дзюркотінням струмків, запахом зораного поля і прогнилої трави, криком стурбованих граків... Прийшла весна...



26 лютого 2016 року відбулося сонячне затемнення. Я вирішив податися в околиці гори Сабариха та на саму гору - стародавнє святилище. Містика погоди додавала відповідного магічного настрою...

Read more... )

 

borys_javir: (molfar)
попереднє повідомлення

за переказами, коло старого кордону Галичини та Волині, на горі між Дітківцями та горою Ґонтова в урочищі Кам'янецька Дубина колись височів замок. його розвалини начебто можна було зустріти ще в 19 столітті.



наразі на самій горі, яку жителі села називають Скала, висотою орієнтовно 420-430 м.н.р.м. (одна з найвищих в Медоборах) є скупчення каміння, яке з північного боку гори піднімається на висоту коло 5-7 м над материком. з південного, галицького боку, вихід на скали плавний, видніються гіпотетичні ворота.

наявні ознаки людської діяльності, зокрема накладання каменів один на іншого, побудова споруд. з північного боку комплексу, як і на Богиті, є дольмен. як і на Богиті, він має спрямування на північний захід із тильною стороною на південний схід. можливо, дірка у його тильній, північно-східній, стіні була призначена для потрапляння у неї перших різдвяних променів Сонця на зимове сонцестояння. наявність дольмена може вказувати на час використання комплексу раніше, як тому 4-5 тисяч років - представниками культури лійчастого посуду, наприклад.

можливо, це і є залишки легендарного замку, які також використовувалися із ритуальною метою.

в дольмені я знайшов уламок глиняного горщика, що є досить характерним і датується, на погляд археолога О.Корчинського, рубежем XV-XVI століть. тобто, тому 500 років там ще могли проводити обряди, адже малоймовірно, що горщик потрапив би у середину дольмена випадково.

borys_javir: (molfar)
передрук моєї статті із інтернет-сайту tenews.org.ua.


Дослідження енергетики городищ-святилищ поблизу Скалата

 

Фото, відео: borys-javir.dreamwidth.org

В середині травня 2016 року краєзнавець та рунолог Борис Явір Іскра разом із астрологом та парапсихологом Ігором Коломійцем провели коротке дослідження енергетики городищ-святилищ у Медоборах. Медобори - пасмо пагорбів, які через особливість рельєфу місцеве населення називає горами. Багато тисячоліть тому тут проходила берегова лінія моря, коло якої утворилися рифи. З часом земна поверхня піднялася, і колишні рифи стали різко виділятися на місцевості. Віками вони були природною межею між Галичиною з одного боку та Волинню й Поділлям – з другого. За словами Ігоря, "у цьому регіоні дуже багато аномальних зон і місць Сили", що тільки підтверджує клопітку працю автора, який вивчає такі місця. Лише частина з них досліджена краєзнавцями, а про археологічні розкопки доводиться здебільшого мріяти (якщо і були, то лиш як розвідки, матеріали яких малодоступні). Древні святилища розташовані на високих горах-останцях чи схилах хребта. За короткий час було оглянуто та досліджено одні з найбільших та найвідоміших в околиці - святилища на Святій Горі, Сабарисі та на хребті-останці Товтри (так люди із сусідніх сіл називають гори Близнюки та Мачуха), з якими пов’язані давні легенди, перекази та повір’я.


Мапа розташування найбільших городищ:від Сабарихи до Товтр 6,55 км, від Сабарихи до Святої Гори 7,28 км, від Святої Гори до Товтр 3,22 км, зладнав Борис Явір Іскра.


Вид із південної вершини Товтр на Сабариху. Знимка - Борис Явір Іскра.


Вид із Сабарихи на Товтри. Знимка - Борис Явір Іскра.

Свята гора

На північний схід від Полупанівки та на північ від Старого Скалата є гора із промовистою назвою — Свята гора. Це товтрова гора висотою 340-380 метрів. Назва, очевидно, збереглася з прадавніх часів. Місцеві люди кажуть, що на горі у камені–моноліті є відбиток стопи Богородиці, з якого струмує вода, яка з цього і сусідніх джерел вважається цілющою. Наразі у селі розвинений культ Божої Матері - зараз там стоїть дві християнські церкви. Ймовірно, в околиці було давнє городище-святилище (характерні ознаки — розташування на горі чи на схилі, наявність джерел, які вважаються цілющими, залишки ймовірної давньої архітектури), яке було сплюндроване представниками нової релігії.

 

Біля самих джерел могли бути капища Богині чи навіть кількох Богинь (сильною є різнотипна жіноча енергетика), а на самій горі - над селом - городище, залишки якого збереглися досі (відчувається потужна енергетика Предків - засновників місцевих поселень та патріархів роду). Дуже приємне місце для тих, хто хоче відчути силу свого роду та набратися енергії для корисних (передусім родині, суспільству) справ.




Залишки стародавніх споруд городища. Знимки - Борис Явір Іскра.
 

 

Розповідь Бориса Явора Іскри про Святу гору та Старий Скалат. Відео - Ігор Коломієць.

Детальніше про саме святилище - у статті "Свята гора та околиці Старого Скалата".

Мачуха і Близнята

На північний захід від міста Скалата є дві товтрові які гори, розташовані поруч і називаються Близнюки (Близнята). За легендою, хлопчики-сироти втікали від мачухи-убивці, відьми. Вона перетворила їх у гори серед поля, але й сама нею стала. А поряд на півдні від них — гора Мачуха. Цілком ймовірно, що легенда-страхіття вигадана у досить пізній час, аби виробити у населення неприязнь до стародавньої святині, яка має дуже позитивну енергетику.

Якщо дивитися із Сабарихи, то найпівденніша гора (Мачуха) розташована трохи окремо від двох, наче зліплених докупи (Близнята). Вона  має стрімкі схили, висота над рівнем моря - 372 метри, а над долиною — близько 100 метрів. Внизу із ставків бере початок ліва притока річки Гнилої Рудки, яка протікає через Скалат і яка, своєю чергою, є притокою Збруча.

Святилище на Мачусі овальної форми, витягнуте з півночі на південь, що вказує на його присвячення Богині. Наявний кромлех, невисокий символічний вал, п'єдестал під ідола. Нижче по схилу - залишки терас. Із західного боку - ритуальна кирниця, засипана камінням. Найімовірніше, тут було святилище Лелі, Богині світанку яку по-особливому шанували в Галичині (на городищі дуже потужна жіноча енергетика, а візуальні образи відповідають Богині світанку наших предків, яка, ймовірно, є покровителькою краю). Можна просити Богиню за опіку над дітьми, за добру дівочу долю, за піклування над близькими, за перемогу у справах.


Вид на Мачуху з півдня.

На північ від Мачухи розташовані Близнята - дві з'єднані між собою гори. На південній вершині Близнят збереглися залишки капища, п'єдесталу для ідола, кромлеху, а також ймовірної споруди астрономічного призначення - вирівняна прямокутна ділянка споруди із заваленими боковими стінами та збереженою частиною тильної стіни розташована за сторонами світу - спрямована на південний схід: тут міг бути храм-обсерваторія, в якому були прилади для визначення зимового сонцестояння (в цей день сонце сходить саме на південному сході). На північній вершині Близнят - залишки великої споруди. Енергія місця - м'яка, але чоловіча (можливо, дитяча), доповнює чи ладить з енергією на горі Мачуха.


Залишки споруди з астрономічним призначенням. Знимка - Борис Явір Іскра.


Скупчення валунів - залишки споруд на Близнятах. Знимка - Борис Явір Іскра.
 

 

Розповідь Бориса Явора Іскри про гори Мачуха та Близнята. Відео - Ігор Коломієць.

Детальніше про саме святилище - у статті "Близнята і Мачуха".

Сабариха

Сабариха – товтрова гора–останець на південний захід від села Жеребки й на північний захід від Панасівки. Висота – 354-355 м над рівнем моря. За переказами, назва походить від праслов’янського імені «Сабара/Сапара» (можливо, від старослов’янського «бар» - болото, мокравина). На горі збереглися залишки споруд ритуального призначення, ймовірні вівтарі, п'єдестал для ідола. За словами Ігоря, на святилищі "є камінь, який відкриває яснобачення".

Відчуття енергетики на городищі викликають настороження, хоча не є негативними - можливо, якась Сила жіночої природи захищає місце від небажаних людей, приймаючи тільки вузьке коло своїх. Ці відчуття збігаються із змістом легенди, яка пов'язана з горою:
В давнину, коли прийшли на ці землі завойовники,  мудра жриця Сабара випросила в бога Святовита ласки для свого племені-роду й він вберіг її нащадків від лиха. Правда, сама Матір загинула страшною смертю, ставши на захист нащадків і родичів, які відступали в печери. А вороги від її прокльону перетворилися на каміння, яке так щедро всипало схили сучасної гори Сабарихи.

Також, за переказами, начебто на Сабарисі стояла кам’яна «баба».
Можливо, тут святилище Мари, яка відсікає увесь непотріб. Добре для медитацій, самоконтролю, відмови від всього зайвого та потужної магії.


Залишки споруд на Сабарисі. Знимка - Борис Явір Іскра.
 

 

Розповідь Бориса Явора Іскри про Сабариху. Відео - Ігор Коломієць.

Детальніше про саме святилище - у статті "Святилище, оповите трагічною легендою".

На одному із святилищ Ігорові було сказано, що ця земля, земля Галичини "під покровом Вищих Сил". При правильній взаємодії людей із Предками, як вважає автор, галицький край має всі передумови зажити у добробуті. Тому передусім треба відновити предківський лад, жити у гармонії із Всесвітом, працювати над собою та покращувати довкілля.

borys_javir: (Default)


розвалини стародавнього міста - колись тут був Скалат. на доволі значному мисі-відрозі Медоборів, виділеному залишками валів, розкидано багато камінних глиб, частина з яких має виражені ознаки обробітку - давні будівничі намагалися надати більш-менш правильних геометричних форм. помітно залишки споруд. неподалік - досі чинне святилище (але є нюанси).

чому саме ця знимка? на ній - чотирикутний стародавній цвях, забитий у камінь. хто? навіщо? коли? цікаво, якщо розколоти камінь, чи буде там молоток, яким забито цвях?
:)

borys_javir: (molfar)
Дослідження енергетики городищ-святилищ коло Скалата
© Борис ЯВІР ІСКРА, 15-22 травня 2016

В середині травня 2016 року краєзнавець та рунолог Борис Явір Іскра разом із астрологом та парапсихологом Ігором Коломійцем провели коротке дослідження енергетики городищ-святилищ у Медоборах. Медобори - пасмо пагорбів, які через особливість рельєфу місцеве населення називає горами. Багато тисячоліть тому тут проходила берегова лінія моря, коло якої утворилися рифи. З часом земна поверхня піднялася, і колишні рифи стали різко виділятися на місцевості. Віками вони були природною межею між Галичиною з одного боку та Волинню й Поділлям – з другого. За словами Ігоря, "у цьому регіоні дуже багато аномальних зон і місць Сили", що тільки підтверджує клопітку працю автора, який вивчає такі місця. Лише частина з них досліджена краєзнавцями, а про археологічні розкопки доводиться здебільшого мріяти (якщо і були, то лиш як розвідки, матеріали яких малодоступні). Древні святилища розташовані на високих горах-останцях чи схилах хребта. За короткий час було оглянуто та досліджено одні з найбільших та найвідоміших в околиці - святилища на Святій Горі, Сабарисі та на хребті-останці Товтри (так люди із сусідніх сіл називають гори Близнюки та Мачуха), з якими пов’язані давні легенди, перекази та повір’я.


Мапа розташування найбільших городищ:від Сабарихи до Товтр 6,55 км, від Сабарихи до Святої Гори 7,28 км, від Святої Гори до Товтр 3,22 км, зладнав Борис Явір Іскра.


Вид із південної вершини Товтр на Сабариху. Знимка - Борис Явір Іскра.


Вид із Сабарихи на Товтри. Знимка - Борис Явір Іскра.

Read more... )
borys_javir: (Default)
Надворі було тепло і за календаром - неділя. Ми з другом відправилися на південний схід від села, в якому я виріс - у пошуках пригод та вражень. Загалом, я подолав маршрут Тернопіль - Малий Ходачків - гори коло Скалата - Смиківці - Тернопіль, що становить приблизно 80 км. Нормально як для разової поїздки. ;)

Ми поїхали на відлами Медоборів - пасмо пагорбів, які через особливість рельєфу місцеве населення називає горами. Багато тисячоліть тому тут проходила берегова лінія моря, коло якої утворилися рифи. З часом земна поверхня піднялася, і колишні рифи стали різко виділятися на місцевості. Віками вони були природною межею між Галичиною з одного боку та Волинню й Поділлям – з другого. Навколо Скалата є багато мальовничих і цікавих горбогір, з якими пов’язані давні легенди, перекази та повір’я. Лише частина з них досліджена краєзнавцями. Давні святилища розташовані на високих горах-останцях чи схилах хребта. Із найбільших чи найвідоміших в околиці можна виділити святилища на Святій Горі, Сабарисі та на хребті-останці Товтри, де дві гори, розташовані поруч, називаються Мачуха та Близнюки (Близнята). За легендою, хлопчики-сироти втікали від мачухи-убивці, відьми. Вона перетворила їх у гори серед поля, але й сама нею стала. Якщо дивитися із Сабарихи, то найпівденніша гора (Мачуха) розташована трохи окремо від двох, наче зліплених докупи (Близнята). Гори розташовані коло міста Скалата. Перша згадка про нього як про поселення є в письмових джерелах, датованих 1512 роком, а вже 1600 року містечко отримало магдебурзьке право. Назву міста пояснюють тим, що воно виникло у підніжжя скал (галицьке «скала» - українське «скеля»; від кореня скал- та суфікса -ат).

https://cs541606.userapi.com/c626721/v626721323/49fe/lX-7yMqyhyE.jpg
на одному із святилищ.

 https://cs541606.userapi.com/c626721/v626721323/49a5/HjckvdIQqAE.jpg
вид на Товтри з дороги до кар’єру.
Read more... )
borys_javir: (molfar)
Маю традицію їздити на Великдень (весняне рівнодення) на святилище на горі Богит (не щороку, але майже).
Минулого року відвідав також невелике святилище в долині річки (про що ще якось напишу детальніше). Цієї ж весни нас зібралася невелика компанія. Після прогулянки лісом, провели на капищі невелике імпровізоване славлення.




Read more... )
borys_javir: (molfar)
Гонтова гора та невідоме городище-святилище
Борис Явір
попереднє повідомлення

Медоборами в давнину йшла межа Галичини та Волині. Це було зумовлено передусім природними чинниками - гряда товтрових вапнякових гір розділяє й біо-регіони з різними типами рослинності, ґрунтів, навіть доволі відмінним кліматом. Що цікаво, то межа між Галичиною та Волинню чітко начертана самою природою - з галицького боку ґрунт сірий лісовий чи навіть щось схоже на чорнозем, ліси мішані переважно ялиново-грабові, тоді як північні, волинські, схили гір - піщані (тут колись були прибережні пляжі), а ліси переважно сосново-грабово-березові. І границя ця чітка - нею є хребет Медоборів. Відповідно, умови проживання впливали та впливають на етноси, які в них формуються. Дослідження таких кордонів дозволяє зрозуміти стимули та мотиви історичних процесів, які відбувалися у прикордонні та часом мали доволі широкий вплив. А гори в більшості европейських народів мали ще й містичне значення.



Read more... )


borys_javir: (molfar)
Зубова гора та святилище на Бабиній горі
Борис ЯВІР
попереднє повідомлення

Медоборами йшла стародавня межа Галичини та Волині. Це було зумовлено передусім природними чинниками - гряда товтрових вапнякових гір розділяє й біо-регіони з різними типами рослинності, ґрунтів, навіть доволі відмінним кліматом. Відповідно, умови проживання впливали та впливають на етноси, які в них формуються. Дослідження таких кордонів дозволяє зрозуміти стимули та мотиви історичних процесів, які відбувалися у прикордонні та часом мали доволі широкий вплив. А гори в більшості европейських народів мали ще й містичне значення.



Read more... )
borys_javir: (molfar)
передрук моєї статті із інтернет-сайту tenews.org.ua.

Гори Тернопілля: Близнята і Мачуха

 

Автор : Борис Явір Іскра | Джерело: Збруч

Фото автора

На сході Галичини лежить пасмо пагорбів, які через особливість рельєфу місцеве населення називає горами. Багато тисячоліть тому тут проходила берегова лінія моря, коло якої утворилися рифи. З часом земна поверхня тут піднялася, і колишні рифи отримали милозвучну назву Медобори. Віками вони були природною межею між Галичиною з одного боку та Волинню й Поділлям – з другого.

 

Ці гори оповиті легендами та цікаві збереженими тут давніми святилищами, розташованими чи не по всьому пасму Медоборів, що дозволяє говорити про Медобірський комплекс святилищ (археологи в 1980-х роках городища на Збручі об’єднали в Збручанський культовий центр). Назва, щоправда, умовна, адже не знати, як було в давнину — чи ці святилища становили певну єдність.

 

В літописні часи значна частина Медоборів і прилеглих теренів належала Збаразькому князівству, яке мало статус княжої волості й діяло на певних автономних правах. У 14 – початку 15 століття Збаразька земля належала до Великого Князівства Литовського, володарі якого, хоч і хрещені (деколи по кілька разів, залежно від політичних преференцій), але були поховані за язичницьким обрядом, і християнські ордени їх інакше й не сприймали, навіть після хрещення [1], [4]. Цілком ймовірно, що саме належність краю до напівязичницької держави відіграла значну роль у посиленні в 12-14 століттях переслідуваного за руських часів язичництва, яке тоді почало переживати певне відродження.

 

Навколо Скалата є багато мальовничих і цікавих горбогір, з якими пов’язані давні легенди, перекази та повір’я. Лише частина з них досліджена краєзнавцями. Давні святилища розташовані на високих горах-останцях чи схилах хребта. Із найбільших чи найвідоміших в околиці можна виділити святилища на Святій Горі, Сабарисі та на хребті-останці Товтри (так люди із сусідніх сіл називають гори Близнюки та Мачуха) [8], [9]. Далі йтиметься про залишки культових споруд саме на останньому, розташоване на північний захід від міста Скалата. Перша згадка про нього як про поселення зустрічаємо в письмових джерелах, датованих 1512 роком, а 1600 року містечко отримало магдебурзьке право. Назву міста пояснюють тим, що воно виникло у підніжжя скал (галицьке «скала» - українське «скеля»; від кореня скал- та суфікса -ат) [2], [5].

 

В краєзнавчих книгах містяться дані про назви гір, які за описом дуже подібні до пасма, розташованого на північний захід від Скалата та на захід від Старого Скалата. Наприклад, дві товтрові гори, розташовані поруч, називаються Близнюки (Близнята). За легендою, хлопчики-сироти втікали від мачухи-убивці, відьми. Вона перетворила їх у гори серед поля, але й сама нею стала. А поряд — гора Мачуха. Якщо дивитися із Сабарихи, то найпівденніша гора (Мачуха) розташована трохи окремо від двох, наче зліплених докупи (Близнята) [2].

 

Вид із Сабарихи на Товтри

 

Гори утворюють невеликий хребет, відділений від основного хребта Медоборів долиною річки Корилівка. В сусідніх селах його називають Товтри, що, очевидно, є похідним від загальної назви геологічного утворення — гряди гір. Враховуючи, що справжні назви вершин призабулися або ж їх не було, автор пронумерував їх літерами латинської азбуки. Найцікавішими є вершини А, В, С [6].

 

Блакитні лінії – ймовірні вали (проглядаються на місцевості та з космосу)

 

Вершина А: А1 – підвищення всередині центрального майданчику вершини А; А2 – вал центральної споруди вершини А, північно-західна сторона викладена з валунів; А3 – ймовірна ритуальна криниця; А4 – камінь-майданчик, два камені-ворота – з півночі; А5, А6 - деякі із залишків ймовірних споруд, будинків

 

Вершина В: В1 – ймовірний конусовидний п’єдестал із ямков всередині (для ідола?); В2 - майданчик, оточений валунами; В3 – залишки споруди прямокутної форми; В4 – ймовірний кромлех; В5 – скупчення каміння

 

Вершина С: С1 – найбільший на вершині камінь, сторони якого були обтесані до рівної поверхні; С2 – заглиблення, оточене валунами, частина яких мають геометрично правильну поверхню

 

Вершина А

Вершина A має стрімкі схили. За даними топографічної мапи, її висота над рівнем моря 372 метри, над долиною — близько 100 метрів. Внизу із ставків бере початок ліва притока річки Гнилої Рудки, яка протікає через Скалат і яка, своєю чергою, є притокою Збруча. Велика частина каміння, яке є на поверхні, не є виступами материкової породи, а, ймовірно, принесені на свої сучасні місця кимсь, колись і звідкись. Деякі з валунів утворюють скупчення, що мають правильні геометричні форми (здебільшого нагадують прямокутники чи овали) та, ймовірно, є залишками споруд. Навколо вершини А досить непогано видно залишки невисоких валів. В деяких місцях схил нагадує тераси, частина терену яких вирівняна, а частина — всіяна прямокутними ямами. Як глянути з вершини В у бік вершини А, то можна помітити, що, можливо, було кілька півкіл валів із західного схилу.

 

Святилище овальної форми, витягнуте з півночі на південь орієнтовно на 15-17 метрів, із сходу на захід — на 10-12 метрів. Ймовірне капище має специфічну будову — із західної та північної сторони по його краю виставлені великі камені, які утворюють дугу, дуже схожу на кромлех. Східну та південну сторони оперізує невисокий символічний вал (А2 на мапі). Нижче по схилу помітні залишки терас. У північно-східній частині овалу розташована неглибока западина, а трішки на південний захід від центру — підвищення, сформоване складеними каменями (А1 на мапі). Можливо, тут колись стояв ідол чи палали святочні вогні. Деякі поодинокі камені наче відділяють западину від підвищення, утворюючи фіґуру, подібну до “вісімки”, хоча цілком можливо, що вони не є на своїх первісних місцях [5], [6].

 

Ймовірне капище, вид з півночі: на передньому плані — мілке заглиблення, справа — кромлех, зліва — вал, на другому плані за заглибленням — підвищення (А1)

 

Ймовірне капище, вид з півдня: на передньому плані — стежка, яка відразу виходить на вал, за яким — підвищення (А1), зліва, нижче кромлеха видко залишки ймовірної жертовної криниці (А3)

 

Із західної сторони, на відстані до трьох метрів від межових валунів, є чотирикутна споруда, стіни якої викладені із великих каменів, а всередині є багато малих. Тут могла бути жертовна яма чи ритуальна криниця, яка після використання була закидана, за аналогією до подібних споруд в Звенигороді.

 

На горі багато споруд з каміння. Майже коло самої вершини з південного боку на підході до капища є плаский округлий камінь-майданчик (А4 на мапі), коло якого по обидві сторони стоять два валуни, між ними проходить стежка на святилище. На північ від святилища є великі плоскі камені, які тягнуться не точно на північ, а з невеликим схиленням на схід. Можливо, то залишки давнього менгіра.

 

На схилах є не одне заглиблення геометрично правильної форми (досить помітні — в точках А5 та А6 на мапі), що може означати існування там колись поселення-супутника. Тим більше, що вони з боку річки та підсонячного південного боку горба. У давні часи люди переважно вибирали для проживання саме південні миси прирічкових схилів (це характерно для багатьох археологічних культур) [5], [6].

 

На передньому плані — ймовірна жертовна кирниця (А3), за нею — залишки валів та ям геометрично правильної форми (А6), вид зі сходу.

 

Заглиблення геометрично правильної форми (район А5 на мапі), вид з півдня

 

 

Вершина B 

Гора В має приблизно таку саму висоту, що й гора А. На її схилі також багато каміння, яке не є виступами материкової породи, а, швидше за все, є туди принесене. Частина з тих каменів поскладані подібно до дольменів. Також валуни тягнуться від майданчика на південь і на північ. Можливо, то збережені залишки давнього кромлеха чи менгіра, але ступінь збереженості – гірша, ніж на вершині А. На горбі навколо найвищої точки – сила-силенна валунів різного розміру. Вони утворюють лінії, а ті, своєю чергою, – фіґури. На самій вершині помітний майданчик (В2 на мапі) майже квадратної форми зі сторонами приблизно 5х5 метрів, із західного, північного та південного боку обмежений великими каменями. Зі сходу він обмежений невисоким валом.

 

Вид на майданчик із північно-західного боку: на другому плані — залишки сучасного вогнища, за яким — залишки споруди В3

 

З північного боку до майданчика В2 прилягає конусоподібний п'єдестал (В1 на мапі), який добре виділяється з материка. На ньому видно яму. За аналогіями (наприклад, городище Богит) можна припустити, що тут було капище, в ямі якого кріпився ідол. Ще далі на північ від п’єдесталу помітні залишки валу. Теоретично він ішов навколо споруд на вершині В.

 

Вид з півночі: на передньому плані — п’єдестал (В1), за ним — оточений камінням майданчик В2, на задньому плані — гора А

 

Вид з півдня: на передньому плані — камені, які оточують майданчик В2, за ними — п’єдестал, на якому чорніє яма; ліворуч за деревами — вершина С, праворуч над п’єдесталом — вершина D

 

На південний захід від майданчика В2 нижче рівнем на орієнтовно 1 метр є западина (В3 на мапі), стінки якої рівно викладені із каменів і йдуть практично рівно на південний схід. Вони утворюють лінії довжиною до 8 метрів, але сама западина має близько 4-5 х 4 метрів. Порівнюючи вигляд місцевості із супутниковим знімком, можна здогадуватися, що ймовірна споруда могла мати два різнорівневі приміщення (північне та південне) із спільними стінами.

 

Вид на споруду В3 із північного заходу; на передньому плані — каміння-залишки перегородки

 

На північному схилі вершини В розташований явний кромлех (В4 на мапі). Камені поставлені гострими кутами догори (один з них, певно, впав до середини), утворюють дугу, яка спрямована орієнтовно на північний захід, південно-східна частина відкрита. Посередині — невелике заглиблення. Коло цього кромлеху є інші скупчення валунів (наприклад, в напрямку вершини С є доволі помітне з супутника скупчення – В5 на мапі), які поставлені у досить вільному порядку, хоча частина з них утворює лінії та фіґури, що на місцевості проглядаються часом добре, а часом – ні (через хвилястий рельєф).

 

На схилах гори В також є западини геометрично правильної форми.

 

Вид на кромлех з півдня

 

 

Вершина C

Між горбами В та С нема глибокої долини, як між В та А – хребет тільки трішки знижується. На горбі С, майже на самій вершині розташований великий камінь (С1 на мапі) зі слідами обробки — йому надано форму майже паралелепіпеда. Валун з південного заходу має зріз, який нагадує ліжко чи лавку. На захід та південний захід від великого каменя є заглиблення (С2 на мапі), сторони якого обставлені великими (але меншими від каменя С1) валунами. Їхні сторони вирівняні — хтось намагався надати їм правильної геометричної форми з двох-трьох боків. З південно-західного боку ями також стоїть два великих валуни. Стінка, прилегла до ями, вирівняна. Можливо, тут була якась споруда [5], [6].

 

Вид на частину западини (С2) та великий камінь (С1) із заходу

 

Вид з заходу на північний бік западини С2

 

Таким чином, за характерними ознаками можна припустити, що на цьому кряжі було давнє городище-святилище (навіть цілий комплекс): усі головні споруди з каміння розташовані на підвищеннях — найвищих точках пасма горбів; на щонайменше двох чи трьох вершинах наявні спеціально облаштовані майданчики для обрядів, оточені ритуальними валами чи впорядкованими валунами — сакральною межею святилища; щонайменше на вершині А є залишки капища з жертовною ямою чи ритуальною криницею, виділеного місця для священного вогнища, а на вершині В є п'єдестал для ймовірного ідола й також місце для вогнища; на цілому пасмі – широке застосування каменю та кам'яних вимощувань; ймовірна відсутність залишок звичної житлової або господарської забудови на самих вершинах. Розглядаючи городище, варто зауважити, що археологічна культура, носії якої будували великі мегалітичні комплекси у Європі, була поширена в часіпізнього неоліту та епохи бронзи (тобто, раніше, ніж 3000 років тому). Можливо, цей комплекс має зв'язок з дольменом на Богиті та є залишкомкультури лійчастого посуду. Цілком можливо, що це мегалітичне городище-святилище було побудованим в досить ранні часи, а місцеві слов’яни (ймовірно, хорвати) в Середньовіччі  його використовували на свій розсуд.

 

Неймовірною теорією може бути думка, що горби частково рукотворні, споруджені на материковій основі. Можливо, то курган чи навіть комплекс курганів, насипаний на природних узвишшях. Наприклад, на північно-західних землях слов'ян відомий курган, довжина якого становить 115 метрів, а висота пагорба — 65 метрів. Коло Скалата гори також всипані валунами, тим більше, частина з них розміщені на терені впорядковано [6], [7]. Також цікавий зв’язок виникнення назв гір із можливим культом, який тут міг існувати. Ці питання варті відповідей, тому місце потребує археологічних досліджень для точнішого встановлення, хто, коли і як саме використовував хребет [3], [5], [6].

 

© Борис ЯВІР ІСКРА

  

1. Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. — Біла Церква, 2006.

2. Крищук М.М. Топоніміка Тернопільщини. Навчально-методичний посібник. — Тернопіль, 2008. – 200 c.

3. И.П.Русанова, Б.А.Тимощук. Языческие святилища древних славян. — М.: Издательство «Ладога-100», 2007. — 304 с.

4. Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004—2010. — ISBN 966-528-197-6, том 1, 2004.

5. Б. Явір Іскра. Священні гори Скалата

6. Б. Явір Іскра. Скалатскі ставки: забуте городище-святилище

7. Славяне и мегалиты. Археология.

 

 
25.01.2014

borys_javir: (molfar)
передрук моєї статті із інтернет-сайту tenews.org.ua.

Мандрівка з Борисом Явором: Священні гори Скалата

Автор : Борис Явір Іскра | Джерело: like.te.ua

Фото автора

і спитав ся я в Ґуґла, а він конкретної відповіді не дав…

 

Гори — одне з найбільш типових місць поклонінь та культових дійств у різних релігіях. Образ гори як моделі світу, місця перебування божеств йде ще від шумерських та праіндоєвропейських міфів. Образ священної гори у міфології давніх слов’ян тісно пов’язаний із поховальними курганами-могилами. Для розташування святилища язичники часто обирали панівне в терені узвишшя. Особливістю священної гори є наявність джерела водов, яку вважают цілющов, або справжньої чи обрядової кирниці.

 

«Ставки»

 

Я виростав у селі, що мало й має свої переваги. Найближчим містом до нього є Скалат, який я полюбив чи не відразу. Про розташований там Скалатський замок написано чи не будь-де. Назву міста пояснюют тим, що воно виникло у підніжжя скал (галицьке «скала» – українське «скеля»). Справді, Старий Скалат (тепер село) розлягло ся на схиліМедобірського хребта, який оперізуют камені.

 

Щоразу, кедь я їхав до Скалата, мою увагу привертали скалисті горби на схід від міста, під якими розташовані два ставки (звідси і назва розділу). Вони добре проглядали ся з дороги і ся здавали близькими. Побувати на них стало мойов мрійов. Вперше я туди заїхав із другом на свій день народження в 2010 році. Але ми просто прогуляли ся і гори чекали ня знову (на все свій час). І от, на початку грудня я відвідав свою мрію з іншим моїм товаришом. Туман оповив усе до обрію, тому видимість була не з кращих.

 

DSCF0949_2

Кам’янисті горби, вид зі сходу

 

Для зручності я пронумерував безіменні вершини, які найбільше ся виділяют на терені, буквами латинської азбуки.

 

mapa2

 

А

 

Ми з другом підняли ся на стрімку вершину A із південного боку. За даними топографічної мапи її висота над рівнем моря 372 метри, над долинов — коло 100 метрів. Внизу із ставків бере початок ліва притока річки Гнилої-Рудки, яка протікає через Скалат і яка є притоков річки Збруч.

 

DSCF0960_2

Вершина А з південного боку

 

На снігу було багато слідів тварин, які утворювали стежки, також при нашому наближенні майже з-під ніг вискочив заєць.

 

В часі підйому ми запримітили, що більшість каміння, яке є на поверхні, не є виступами материкової породи, а принесені на свої сучасні місця кимісь, колись і звідкись. Деякі з валунів утворювали скупчення чи споруди.

 

DSCF0961_2

Камені стоят по боках заглиблення, яке має прямокутну форму

 

На схилі є не одне таке заглиблення, вони відносно правильної прямокутної форми, що може означати існування там колись якихось споруд, наприклад, будинків. Тим більше, що вони зі сторони річки та підсонячного південного боку горба. Можливо, там було поселення-супутник. У давні часи люди переважно вибирали для проживання саме південні миси прирічкових схилів.

 

Майже коло самої вершини з південної сторони є плоский округлий камінь-майданчик, коло якого по обидві сторони стоят два валуни, які наче варта сокочут, стежку до святилища, яка проходит між ними.

 

DSCF0971_2

На другому плані справа — плоский камінь-майданчик, над ним — два валуни-”сторожі”

 

Саме святилище має специфічну будову — із західної та північної сторони по його краю виставлені великі камені, які утворюют дугу, що схоже на кромлех. Східну та південну сторони оперізує невисокий символічний вал. Нижче по схилі помітні залишки терас.

 

DSCF0975_2

На передньому плані — камені, які утворюют дугу

 

DSCF0977

Автор допису на північному продовженні дуги валунів

 

Святилище овальної форми, витягнуте з півночі на південь на 15 метрів, із сходу на захід — на 10 метрів. У північній частині овалу розташована неглибока западина, а трішки південніше центру — підвищення, сформоване складеними каменями. Можливо, тут колись стояв ідол чи палали святочні вогні. Деякі поодиночні камені наче відділяют западину від підвищення, утворюючи фіґуру, подібну на “вісімку”.

 

DSCF0985_2

На передньому плані — малопомітний вал, на другому плані — підвищення, на задньому плані — валуни, які йдут дугов по західному та північному боці

 

DSCF0986_2

На передньому плані — підвищення, також добре видно валуни із дуги, а западина заросла польовими травами (на другому плані)

 

Із західної сторони, на відстані до трьох метрів від межових валунів, є чотирикутна споруда, яка ззовні нагадує кирницю. Її стіни викладені із великих каменів, а всередині є багато малих. Таке враження, що то могла бути жертовна яма чи ритуальна кирниця, яка після використання була закидана, за аналогійов до подібних споруд в Звенигороді.

 

DSCF0989_2

Гпотетична ритуальна кирниця чи жертовна яма на захід від капища

 

На північ від святилища є великі плоскі камені, які нагадуют сходи. Вони тягнут ся не точно на північ, а з невеликим схиленням на схід. Можливо, то залишки давнього менгіра. На північний захід йде кілька великих каменів, які стоят віддалено один від одного, але через них можна провести лінію.

 

DSCF0983_2

Камені справа тягнут ся в північному керунку, утворюючи “сходи”

 

DSCF0999_2

Великий валун (справа) з північної сторони святилища, який не є виходом материка

 

Як глянути з вершини В в сторону вершини А, то можна помітити, що, можливо, було ще одне (або і не одне) півколо із західного схилу — зовнішнє. На жаль, під снігом помітно тільки більші камені, а менші чи зовсім малі сховані під білов ковдров.

 

DSCF1041_2

Вид на горб А з хребта між горбами В та С

 

DSCF0992_2

Панорама вершини А з півдня

 

DSCF1004_2

Панорама вершини А з півночі

 

Нижче вершини А із північно-східного боку на і так нерівному хвилястому рельєфі ся виділяє заглиблення, зовнішній вал якого має прямий кут.

 

DSCF1006_2

Вид з півночі на заглиблення і гіпотетичні залишки валу

 

B

 

На схилі гори В також багато каміння, яке, швидше за все, туди принесене. Частина з тих каменів поскладані подібно до дольменів.

 

DSCF1003_2

Вид на вершини С (зліва) та В (справа) з підніжжя вершини А

 

DSCF1009_2

Невеликий дольмен на південному схилі

 

На горбі навколо вершини сила-силенна валунів різного розміру. Вони утворюют лінії та фіґури. На самій вершині помітний майданчик майже квадратної форми із сторонами орієнтовно 5х5 метрів, із західного, північного та південного боку обмежений великими каменями. Зі сходу він обмежений невисоким валом.

 

DSCF1031_2

Вид із заходу, на другому плані — майданчик, за ним видно підвищення валу, справа — камені, які ся тягнут лінійов

 

DSCF1025_2

Вид на майданчик зблизька

 

Також валуни ся тягнут від майданчика на південь і на північ. Можливо, то збережені залишки давнього кромлеха чи менгіра, але гірше, ніж на вершині А.

 

DSCF1023_2

Поскладані камені з південно-східної сторони вершини В

 

На північному схилі вершини В розташований явний кромлех. Камені поставлені гострими кутами догори (один з них, певно, впав), утворюют дугу, яка спрямована орієнтовно на північний захід, південно-східна частина відкрита. Посередині — невелике заглиблення.

 

DSCF1038_2

Вид на кромлех із південного сходу

 

Коло цього кромлеху є інші скупчення валунів, які поставлені у досить вільному порядку, хоч частина з них утворює лінії та фіґури, які на місцевості ся проглядают часом добре, а часом ні через хвилястий рельєф.

 

DSCF1047_2

Вид на вершини В (зліва) та А (справа) з хребта по дорозі до вершини С

 

C

 

Між горбами В та С нема глибокої долини, хребет тільки трішки ся знижує.

 

На горбі С, майже на самій вершині (із схиленням на південний захід) є яма, у північному куті якої (прилягає до вершини) розташований великий камінь із слідами обробітку — йому надано майже паралелепіпедну форму. Валун з південного заходу має зріз, який нагадує ліжко. Суттєво менший камінь розташований у північно-західній частині заглиблення. А найменший валун є у центрі ями. Його сторони вирівняні — хтось ся намагав надати йому правильної геометричної форми.

 

DSCF1053_2

Вид на великого валуна із західної сторони ями, на передньому плані — камінь в центрі заглиблення

 

Можливо, великий камінь був частинов якоїсь споруди. Шматки, які від нього відкололи, могли використати в якихось інших будівлях.

 

З південно-західної сторони ями також стоїт два великих валуни. Стінка, яка прилягає до ями вирівняна.

 

DSCF1059_2

Вид в сторону вершини В, на передньому плані зліва — великий валун

 

D

Після вершини С ми звіриними стежками прямували хребтом далі, між сніги.

 

DSCF1061_2

Вид з хребта на вершини В (зліва) та С (справа)

 

На горбі D валунів менше. Враховуючи, що вершина не дуже ся виділяє на гряді, її культове значення могло й не бути таким важливим, як у більш південних вершин. Тим не менше, на горбі є залишки якоїсь споруди — підвищення, викладене частково прямостоячими каменями та в західній частині заросле травами.

 

DSCF1065_2

На передньому плані — група каміння з підвищенням на вершині D, на задньому плані — вершини В та С

 

Дальше на схід уже помітно вихід материкової породи та невеликий кар’єр. Хребет нерівний — поверхня хвиляста, ями завіяні снігом, який ся постелив досить глибоким шаром.

 

E

Певна несподіванка чекала нас на останній вершині — круглий майданчик, коло 10 метрів в діаметрі. Посередині — сліди від сучасного вогнища, розпаленого між каменів. На схилі — оброблений валун із правильними формами.

 

DSCF1067_2

Вид на вершину Е з південного заходу

 

Вершина цікава тим, що є хорошим оглядовим пунктом — з неї добре видно навколишні поля, околиці села Старий Скалат, а також чи не весь кряж, крім горба А. Враховуючи можливе стратегічне розташування вершини, досить ймовірно, що там була якась споруда.

 

DSCF1069_2

Вид на хребет з вершини Е, найвищі горби зліва — вершини В та С

 

За характерними ознаками можна припустити, що на цьому кряжі було давнє городище-святилище (навіть цілий комплекс):

  • усі головні споруди із каміння розташовані на підвищеннях — найвищих точках пасма горбів;

  • на щонайменше двох чи трьох вершинах наявні спеціально облаштовані майданчики для обрядів, які оточені ритуальними валами чи впорядкованими валунами — сакральнов межов святилища;

  • щонайменше на вершині А є залишки капища із жертовнов ямов чи ритуальним колодязем, а також п’єдесталу або іншого виділеного місця для ідола чи священного вогнища;

  • на цілому пасмі – широке застосування каменю та кам’яних вимощувань;

  • відсутність залишок звичної житлової або господарської забудови.

Місцевість характеризує ся тим, що в медобірських гір схили зазвичай похилі (принаймні східні), на них проводит ся господарська землеробська діяльність, а ця гряда різко виділяє ся в околиці та, подібно до горбів коло Збруча, зверху “всипана” валунами, причому принесеними.

 

Неймовірні теорії

 

Про утворення Медоборів є цікава легенда — начебто герой Здобислав боров ся проти великого Дивогляда, і вбив його, ввігнавши у землю… Голова, тулуб та хвіст того чудовища стали камінними горами. Може, то й справді так? Якщо уважно придивити ся на пасмо горбів, то вершина А є головов, вершини B та С становлят тулуб, а D та Е — хвіст. Може, давні казки таки певнов міров правдиві? Тоді капище на горі А — рукотворна “корона” цього чудовища (дракона?)…

 

Ще однов неймовірнов теорійов може бути думка, що й самі горби частково рукотворні, споруджені на материковій основі. Може, то курган чи навіть комплекс курганів, насипаний на природних узвишшях. Наприклад, на північно-західних землях слов’ян відомий кургандовжина якого становит 115 метрів, а висота пагорба — 65 метрів. Коло Скалата гори також всипані валунами, тим більше, частина з них розміщені на терені впорядковано.

 

Місцеві люди про ті гори знают лиш то, що там колись добували камінь (то видко по залишках каменоломень між вершинами D та Е). Начебто, десь там з певних причин було встановлено хреста, якого насправді нема. Якихось інших суттєвих відомостей або не знают, або не захтіли повідомити.

 

Як би не було, але місце потребує археологічних досліджень для точнішого встановлення, хто, коли і як саме використовував хребет. До речі, мегалітична культура у Європі була поширена в часі пізнього неоліту та епохи бронзи(тобто, раніше, ніж 3000 років тому). Можливо, цей комплекс має зв’язок з дольменом на Богиті та є свідком культури лійчастого посуду.

 

Борис Явір.



borys_javir: (molfar)


Маю традицію їздити на Великдень (весняне рівнодення) на Богит (не щороку, але майже).

В Медоборах колись були городища-святилища наших предків-слов’ян, городища, будовані ще з середини 1 тисячоліття до нової ери. Колись там горіли вогні на капищі, а люд із різних куточків Галичини, Русі, Польщі та інших країв віддавав шану своїм Предкам.

Цього року відкрив для себе ще одне святилище, яке не описане археологами. Було захопливо та цікаво.

В Медоборах весна: цвітуть різноманітні квіти, видно свіжі сліди тварин. Природа йде до літа, наповнюючи довкілля життям.

Дякую супутникам за компанію!


borys_javir: (ціхо)
передрук моєї статті із інтернет-журналу Збруч.

БЛИЗНЯТА І МАЧУХА:
загадкове святилище Скалата
Борис ЯВІР ІСКРА

На сході Галичини лежить пасмо пагорбів, які через особливість рельєфу місцеве населення називає горами. Багато тисячоліть тому тут проходила берегова лінія моря, коло якої утворилися рифи. З часом земна поверхня тут піднялася, і колишні рифи отримали милозвучну назву Медобори. Віками вони були природною межею між Галичиною з одного боку та Волинню й Поділлям – з другого.

Ці гори оповиті легендами та цікаві збереженими тут давніми святилищами, розташованими чи не по всьому пасму Медоборів, що дозволяє говорити про Медобірський комплекс святилищ (археологи в 1980-х роках городища на Збручі об’єднали в Збручанський культовий центр). Назва, щоправда, умовна, адже не знати, як було в давнину — чи ці святилища становили певну єдність.

В літописні часи значна частина Медоборів і прилеглих теренів належала Збаразькому князівству, яке мало статус княжої волості й діяло на певних автономних правах. У 14 – початку 15 століття Збаразька земля належала до Великого Князівства Литовського, володарі якого, хоч і хрещені (деколи по кілька разів, залежно від політичних преференцій), але були поховані за язичницьким обрядом, і християнські ордени їх інакше й не сприймали, навіть після хрещення [1], [4]. Цілком ймовірно, що саме належність краю до напівязичницької держави відіграла значну роль у посиленні в 12-14 століттях переслідуваного за руських часів язичництва, яке тоді почало переживати певне відродження.

Навколо Скалата є багато мальовничих і цікавих горбогір, з якими пов’язані давні легенди, перекази та повір’я. Лише частина з них досліджена краєзнавцями. Давні святилища розташовані на високих горах-останцях чи схилах хребта. Із найбільших чи найвідоміших в околиці можна виділити святилища на Святій Горі, Сабарисі та на хребті-останці Товтри (так люди із сусідніх сіл називають гори Близнюки та Мачуха) [8], [9]. Далі йтиметься про залишки культових споруд саме на останньому, розташоване на північний захід від міста Скалата. Перша згадка про нього як про поселення зустрічаємо в письмових джерелах, датованих 1512 роком, а 1600 року містечко отримало магдебурзьке право. Назву міста пояснюють тим, що воно виникло у підніжжя скал (галицьке «скала» - українське «скеля»; від кореня скал- та суфікса -ат) [2], [5].

В краєзнавчих книгах містяться дані про назви гір, які за описом дуже подібні до пасма, розташованого на північний захід від Скалата та на захід від Старого Скалата. Наприклад, дві товтрові гори, розташовані поруч, називаються Близнюки (Близнята). За легендою, хлопчики-сироти втікали від мачухи-убивці, відьми. Вона перетворила їх у гори серед поля, але й сама нею стала. А поряд — гора Мачуха. Якщо дивитися із Сабарихи, то найпівденніша гора (Мачуха) розташована трохи окремо від двох, наче зліплених докупи (Близнята) [2].


Вид із Сабарихи на Товтри

читати дальше про святилища )
borys_javir: (ціхо)
передрук моєї статті із інтернет-журналу Збруч.


Сабариха: святилище,
оповите трагічною легендою
Борис ЯВІР ІСКРА

Є на сходній межі Галичини пасмо пагорбів, які часом називають горами. Тисячоліття тому тут був берег моря, біля якого утворилися рифи. З часом поверхня піднялася, і колишні рифи стали милозвучно називатися Медоборами.


Віками це була природна межа, що відділяє Галичину від Волині та Поділля. Ці гори оповиті легендами, вони цікаві збереженими тут давніми святилищами. Розкопані археологами святилища між Гусятином і Сатановом становлять так званий Збручанський культовий центр. Проте вони розташовані чи не по всій гряді Медоборів, що дозволяє говорити про Медобірський комплекс святилищ.


читати далі про Сабариху )
borys_javir: (ціхо)
передрук моєї статті із інтернет-журналу Збруч.

Свята гора та околиці Старого Скалата
Борис ЯВІР ІСКРА

Від міста Підкаменя, що біля Бродів на півночі Галичини, через Чорний ліс, околиці Збаража і аж до Збруча тягнеться пасмо пагорбів, які тут називають горами, — Медобори. Віками це природна межа між Галичиною, Волинню та Поділлям як  адміністративно-політичними утвореннями минувшини. Ці гори цікаві збереженими тут давніми святилищами. В старі часи (та й в нові теж) люди з пошанівком ставилися до гір: на них будували святині, вважали, що там живуть їхні Боги. Загалом, гори — то одне з найбільш типових місць поклонінь та культових дійств у різних релігіях. Наприклад, слов’яни в горах чи на їх вершинах (язичники часто обирали панівне в терені узвишшя) розташовували храми, капища, жертовники тощо [5]. Розкопані археологами святилища в Медоборах між Гусятином і Сатановом складають так званий Збручанський культовий центр. Проте святилища розташовані чи не по всій гряді Медоборів, що дозволяє говорити про Медобірський комплекс святилищ.

читати дальше про Святу гору )

borys_javir: (ціхо)
передрук моєї статті із інтернет-журналу Збруч.

Язичницькі святині Залужжя
Борис ЯВІР ІСКРА

Від Підкаменя, що біля Бродів, через Чорний ліс, околиці Збаража і аж до Збруча тягнеться пасмо пагорбів, які тут називають горами, — Медобори. Вони природною межею відділяють Галичину від історичної Волині та Поділля. Медобори цікаві тим, що тут збереглися давні святилища — наприклад, між містами Гусятин і Сатанів археологи відкрили кілька культових городищ і супутніх їм поселень (люди в давнину влаштовували святилища на панівних в околиці вершинах) [8], [10]. Найвідоміші з них, оповиті таємницями, здогадками, міфами й навіть сучасними фантазіями, утворюють так званий Збручанський культовий центр. Проте святилища розташовані чи не по всьому пасму Медоборів, що дозволяє говорити про Медобірський комплекс святилищ.

Одним із таких святилищ є печери біля села Залужжя, що в околицях Збаража.


Печери Залужжя

Там, де широка долина Гнізної розтинає Медобірський кряж, розляглися оселі Старого Збаража (з одного боку) та Залужжя (з іншого). Скелі та ліс нависають над річкою, з одного боку якої зеленіють гори Довбуша та Бабина, з другого — Монастирок і Замкова. В далекі часи град Збараж стояв на товтровій горі біля с. Старий Збараж, яку називають Княжа, Замкова, Підзамча чи Скала (різні частини гори мають різні назви). На ній донедавна зберігалися руїни замку 9-14 століть із залишками так званої «Конарової стіни» (первісна висота була 20 м, товщина 3 м). Там можна знайти уламки старовинного посуду, наконечники списів і стріл [5], [6].

Тепер поселення під горою називають Старим Збаражем, а за широкими луками, які розляглися обабіч річки, розташоване поселення з відповідною назвою — Залужжя.

Згадані гори утворюють наче підкову, з межигір’я якої й витікає річка Гнізна. Гора Довбуша – товтрове утворення біля Залужжя, на лівому березі Гнізної, обіч Бабиної Гори (сполучені між собою), висота – 405 метрів. Про зв’язок назви з іменем Олекси Довбуша відомостей немає. У Збаражі назву трактують від родини братів Шмигельських, які проживали коло гори – у народі їх називали Довбушами. Бабина Гора – ще одне товарове утворення, на якій розкопали фундамент ідола. Чернеча Гора – теж товарова, лежить на південний схід від Залужжя в бік Старого Збаража. У 14-16 століттях тут стояв монастир св. Онуфрія, знищений татарами 1589 року (збереглися руїни фундаменту) [5].

Вид на гори зліва направо: Замкова, Довбуша, Бабина

читати далі про печерний комплекс )

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

September 2017

M T W T F S S
    123
4567 8 910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Tags

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags