borys_javir: (ціхо)
ти ж сам хотів такого життя...

Ми з друзями вибралися з містечка і поїхали у ліс. Там був наметовий табір для туристів. У спорудах під накриттям із зеленого брезенту проживали гості як з побережжя, так і з інших країн. Їх приваблювали джунглі, екзотичні рослини, тропічний місяць вночі...
Пробувши й порозважавшись кілька днів у таборі, ми вирушили на невеличке сафарі в гущавину лісу. Тропічні дерева дихали свіжістю й наповнювали повітря вологістю. Ми розділилися на дві групи — в першій були я, хлопака, який на мене працював та якась моя коліжанка, а в другій був мій брат та ще кілька осіб (деталей не пам'ятаю, вони тусили зазвичай окремо від нас).

Ці ліси для мене не були незнайомими, я тут часто бував. Саме тому я вів свою групу через ліс до невеликої пустелі, за дюнами якої було містечко, де на узбережжі стояла моя вілла. Вів, правда, не навпростець. Я з товаришем часом кепкували із нашої супутниці, яка була досить безпомічною в умовах дикої природи. Різноманітні зарості уповільнювали наше просування, а дівчина пищала при вигляді будь-якої ящірки чи більш-менш великої комахи.

Раптово мені подзвонили. В трубці голос моєї помічниці допитливо вивідував, де я і коли буду на віллі. Відповідав я неохоче, але сказав, що будемо прямувати до поселення найкоротшою дорогою. Звірившись із GPS, сказав, куди прислати джипи, аби нас забрати. Після розмови подзвонив братові, аби і його група виходила з лісу.

Ми вийшли з лісу. Напівтьма змінилася на залиту сонцем пустелю. Здавалося, що пісок аж світиться. Звідти віяло сухим теплом...
Як ми і домовилися, нас чекав джип. Я заскочив за кермо, потіснивши хлопця, присланого помічницею. Коли ми виїхали на дорогу до містечка, то вдалині побачив авто, на якому їхав брат. Їхати у відкритому джипі крізь пустелю по горбах було досить специфічно. І вітерець, і пісок. А ще й товче! Але нашій компанії було весело.

Вілла була розташована на березі моря, на високій скалі. Була двоповерховою. Навколо — сади й подібні садиби по-сусідству. Недалеко був пляж із безліччю барів. Саме туди ми спершу заїхали. Я випив холодного коктейлю й перекинувся слівцем із барменом, який мене називав “містер Джей”. Поки мої друзі десь зависли, я пройшовся пляжем з двома гарячими кобітами, які наполегливо запрошували скинути верхній одяг і приєднатися до гри у волейбол. Я чесно відмовив й запросив на вечірку.

Звідки у мене вілла? Здається, я займався махінаціями. Не чесні гроші. Вони не були настільки брудними, але річ в тому, що я перекрив певні шляхи збагачення корумпованим чиновникам та спецслужбам. Саме тому на мене шукали компромат як місцеві органи правопорядку, так і ФБР. Прямих доказів не було, але...

Вечірка була в розпалі. Купа дівчат та хлопців у моїй віллі з червонястими стінами всередині відривалися на повну. Грала музика. Я танцюючи, направився з кухні на другий поверх. Я здоровкався із своїми колєґами, які приходили і приходили. Хтось уже був в компанії красунь, хтось пив алкоголь. Якійсь друзі друзів друзів, тобто абсолютно незнайомі мені особи покурювали травку десь у темряві.

Коли я якраз піднявся на другий поверх, хтось крикнув, що приїхали “фараони”. Я кивнув братові, аби він прихватив якусь “пушку” і почав рухатися до спальні. Якась панночка мене перехопила у коридорі й мені всунула два пістолети. Якраз попри нас купа людей втікала на перший поверх. Коли я зайшов у спальню, через вікна вломилися фебеерівці, головною була одна шмара — саме та, яка відмила найбільше грошей, які я потім прихватив собі. Я мав на неї компромат, саме тому вона хотіла мене позбутися.
Я наставив на ту шмару пістолети, почав погрожувати, що відкрию вогонь через несанкційоване вторгнення. Вона іронічно посміхнулася й мовила, що має ордер. Я спробував натиснути курок — пістолі незаряджені. Чорт! Та дівчина, яка мені їх дала була підставною. А збоку якраз наближалася її підмога.
На мене було наставлено багато цівок, я відступив з кімнати у коридор. Мене хотіли зловити, але та шмара сказала, аби брали тільки живим. Усе відбувалося дуже швидко. Я цафнув на балкон. Останні слова, які почув - “не дайте йому стрибнути!”. Але я таки перехилився і...
За тих, хто на віллі не переживав — будинок чистий. Якусь легку травку прихопити могли хіба чужі, але то вже їхні проблеми. У брата та друзів дозволи на зброю є. Щонайбільше — допитають у відділку й відпустять із забороною покидати містечко місяць чи два.
...Політ. Висота. Удар об плесо води. Занурення. Кілька куль пройшли дуже близько. Мах руками — я пливу в сторону гроту, який тут неподалік. А там — спорядження та підводний скутер. Ним доберуся до катера й потім - воля...


_ _ _
© Борис Явір Іскра, 2013-02-03
borys_javir: (Default)
сон у трьох частинах

У потязі...
Був жаркий літній день. Їхали якось я, брат та ще якійсь знайомі й незнайомі мені люди у потязі. Навколо — слабко-хвиляста місцевість степового типу. Дерев майже не було — нагадувало африканську савану чи американські прерії. У захопливих розмовах години пролітали, наче хвилини...
читати більше про зникнення )
borys_javir: (Default)
Колись давно жив собі один мореплавець. У маленькому містечку десь на березі моря. Людська пам'ять, може, б не зберегла його імені, якби не дивна історія, яка з ним трапилася...
Звали юного мореплавця Вольдемар. Може, Володимир, чи Володимер - все залежить, якої народності оповідач. Ми ж не будемо заглиблюватися у такі деталі, а продовжимо історію.

читати дальше про міраж Країни юності )
borys_javir: (Default)
      Marbella...

      Осяяна еспанським сонцем, ти ніжно гортала моє волосся своїми тендітними пальчиками...
      Хвилі моря лоскотали шкіру... Я ловив маленьких крабів, яких ти спочатку боялася, а потім уважно розглядала, тихо зойкала, коли вони намагалися тебе вщипнути і потім мило посміхалася, зрозумівши, що нічого страшного вони тобі не заподіють...
      Ти дивувалася моєму вмінню добре плавати під водою на значні відстані... Спочатку переживала, куди я зникав, але потім зустрічала мене подивом від побачених мушель та гарненьких камінців, які я знаходив на дні...

      Ми довго гомоніли у затишних кафе, сидячи одне навпроти одного і тримаючись за руки... Мені здавалося, що атмосфера привітності якимісь дивним чином окупувала містечко... Здавалося, що ці помаранчі на площі помаранч вічно стиглі, здавалося, що тут сонце завжди ніжно цілує щоки і море вічно тепле...

      Вечорами ми йшли у басейн в нашому дворі... Під світлом місяця й зірок твоя волога шкіра набиралася срібла... Я торкався твоїх губ своїми і наші спраглі тіла спліталися у незбагненну єдність...


_ _ _
2011, літо-осінь
Марбеля — Тернопіль
Борис Явір Іскра
borys_javir: (Default)
    у ніжних обіймах Барселони...

    Того року море було напрочуд спокійним... Завершувалося літо, а притік туристів до Барселони навіть не зменшувався... Тисячі охочих поніжитися на гарячому пісочку прогулювалися набережною та у найбільш спекотну пору дня захоплювали парки й інші прохолодні місця...

    Монтжуїк дихав прохолодою... Зелень гори, інкрустованої палацами та замками, заманювала до себе. А ввечері славетні барселонські “танцюючі” фонтани дивували своєю красою сотні люду...

    Ми стояли на сходах, ти тримала мене за руку... Пальці переплелися між собою, наче коріння дерев, які разом вітають сонце погідної днини. По них струменіло тепло із ритмом серця...
    Музика заливала площу... Твої очі світилися ніжністю і наче відбивали світло місяця... А він сріблом малював по твоєму личку... Я легенько потягнув тебе за руку і ми пішли...
    Ліхтарі гарячими вогниками палахкотіли поміж темно-зелених кущів у парку. Всипана камінчиками тепла дорога шурхотіла під ногами. Тепло землі зливалося із свіжим бризом моря...

    Розпашіла ніч пристрасно малювала каталонське кохання...


_ _ _
літо-осінь 2011
Барселона - Тернопіль
Борис Явір Іскра
borys_javir: (ціхо)

подих моря...


Старенька маленька каварня Di Cardarelli Antonio десь у вузькім провулкові via Ravecca 28 Rosso знайшла мене сама... Підстаркуватий, але завжди молодий власник привітно посміхнувся і приготував мені смачне капуччіно (досить дешево, як на ті краї), яке після невеличкої порції цукру стало просто божественним. Кілька столиків створювали відчуття домашнього затишку, що надавало мені внутрішньої умиротвореності. Здавалося, що час застиг у цьому благословенному місці...


Чорнява красуня не покидала моїх думок. Її б ніхто не відрізнив від корінної ґенуезки... Хіба, що очі видають... Світлі, як Середземне море під вечір. Гарні...


Підстаркуватий, але завжди молодий власник стояв у дверях і розмовляв із своєю подругою, а її італійська посмішка віддзеркалювалася у вітрині. Він розказував анекдоти та кумедні історії із життя, а вона гучно сміялася... Гучно і по-домашньому тепло...


Вечір кутав місто...

Останні промені сонця торкалися гір, що підковою огорнули бухту, в якій розляглася Genova. А та, мов лінива молодиця, мляво посміхалася та укладалася спати... Над морем...

У провулку темніло. Запалювалися ліхтарі так, наче хто спеціально покликаний для сеї роботи надавав їм вогню — по-черзі. Закривалися крамнички з одягом, технікою, продуктами, різноманітними прикрасами, а власники кафе, барів та ресторанчиків нікуди не поспішали — їхніх “жнив” то тільки початок. По ширших вулицях центру та коло порту ще кипіло життя, яке, можливо, згасне тільки під ранок, аби потім запалитися із ще більшою силою...

Тільки море не спало. Своєю безмежністю та звичним теплом огортало побережжя, лоскочучи хвилями каміння. Місяць додавав припливу сили, кидаючи свою славетну доріжку по воднім плесу. Ах, романтика!..


Чорнява красуня стояла на порозі каварні Di Cardarelli Antonio. Її б ніхто не відрізнив від корінної ґенуезки... Хіба що очі могли видати... Світлі, як Середземне море під вечір. Гарні...

Стояла у дверях і мило посміхалася мені...


По-домашньому тепла Ґенуя лягала спати. А для нас вечір тільки починався...


_ _ _

2011-08-09/10

Борис Явір Іскра

Genova

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

September 2017

M T W T F S S
    123
4567 8 910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags