borys_javir: (Default)


10 вересня я здійснив невелику мрію - помандрував до Жовкви. За даними Вікі, поселення засноване у 1368 р, міські права отримало в 1603, відоме було як місто ремісників; в 17 столітті Жовква була резиденцією короля Речі Посполитої Яна III Собеського. Це також древня межа земель та князівств — Галичини та Волині, Звенигородського та Белзького князівств.

У місті доволі гарно зберігся замок, стіни якого оперізують центр. Старі брами і досі виконують своє призначення - крізь них дорогами рухаються люди та транспорт. Красива ратуша радує око любителя старовини. Загальний вид справляє приємне враження і вартує затрачених часу та зусиль.

Залишається ще багато чого у місті відновити, що і, сподіваюся, буде зроблено.



вид замку з Вічевої площі



ратуша з різних ракурсів, за нею - горбисті північні відроги Розточчя


вид на вежу ратуші та на частину міської забудови


частинки міської забудови
borys_javir: (molfar)
передрук моєї статті із інтернет-сайту tenews.org.ua.

Мандрівка з Борисом Явором: Священні гори Скалата

Автор : Борис Явір Іскра | Джерело: like.te.ua

Фото автора

і спитав ся я в Ґуґла, а він конкретної відповіді не дав…

 

Гори — одне з найбільш типових місць поклонінь та культових дійств у різних релігіях. Образ гори як моделі світу, місця перебування божеств йде ще від шумерських та праіндоєвропейських міфів. Образ священної гори у міфології давніх слов’ян тісно пов’язаний із поховальними курганами-могилами. Для розташування святилища язичники часто обирали панівне в терені узвишшя. Особливістю священної гори є наявність джерела водов, яку вважают цілющов, або справжньої чи обрядової кирниці.

 

«Ставки»

 

Я виростав у селі, що мало й має свої переваги. Найближчим містом до нього є Скалат, який я полюбив чи не відразу. Про розташований там Скалатський замок написано чи не будь-де. Назву міста пояснюют тим, що воно виникло у підніжжя скал (галицьке «скала» – українське «скеля»). Справді, Старий Скалат (тепер село) розлягло ся на схиліМедобірського хребта, який оперізуют камені.

 

Щоразу, кедь я їхав до Скалата, мою увагу привертали скалисті горби на схід від міста, під якими розташовані два ставки (звідси і назва розділу). Вони добре проглядали ся з дороги і ся здавали близькими. Побувати на них стало мойов мрійов. Вперше я туди заїхав із другом на свій день народження в 2010 році. Але ми просто прогуляли ся і гори чекали ня знову (на все свій час). І от, на початку грудня я відвідав свою мрію з іншим моїм товаришом. Туман оповив усе до обрію, тому видимість була не з кращих.

 

DSCF0949_2

Кам’янисті горби, вид зі сходу

 

Для зручності я пронумерував безіменні вершини, які найбільше ся виділяют на терені, буквами латинської азбуки.

 

mapa2

 

А

 

Ми з другом підняли ся на стрімку вершину A із південного боку. За даними топографічної мапи її висота над рівнем моря 372 метри, над долинов — коло 100 метрів. Внизу із ставків бере початок ліва притока річки Гнилої-Рудки, яка протікає через Скалат і яка є притоков річки Збруч.

 

DSCF0960_2

Вершина А з південного боку

 

На снігу було багато слідів тварин, які утворювали стежки, також при нашому наближенні майже з-під ніг вискочив заєць.

 

В часі підйому ми запримітили, що більшість каміння, яке є на поверхні, не є виступами материкової породи, а принесені на свої сучасні місця кимісь, колись і звідкись. Деякі з валунів утворювали скупчення чи споруди.

 

DSCF0961_2

Камені стоят по боках заглиблення, яке має прямокутну форму

 

На схилі є не одне таке заглиблення, вони відносно правильної прямокутної форми, що може означати існування там колись якихось споруд, наприклад, будинків. Тим більше, що вони зі сторони річки та підсонячного південного боку горба. Можливо, там було поселення-супутник. У давні часи люди переважно вибирали для проживання саме південні миси прирічкових схилів.

 

Майже коло самої вершини з південної сторони є плоский округлий камінь-майданчик, коло якого по обидві сторони стоят два валуни, які наче варта сокочут, стежку до святилища, яка проходит між ними.

 

DSCF0971_2

На другому плані справа — плоский камінь-майданчик, над ним — два валуни-”сторожі”

 

Саме святилище має специфічну будову — із західної та північної сторони по його краю виставлені великі камені, які утворюют дугу, що схоже на кромлех. Східну та південну сторони оперізує невисокий символічний вал. Нижче по схилі помітні залишки терас.

 

DSCF0975_2

На передньому плані — камені, які утворюют дугу

 

DSCF0977

Автор допису на північному продовженні дуги валунів

 

Святилище овальної форми, витягнуте з півночі на південь на 15 метрів, із сходу на захід — на 10 метрів. У північній частині овалу розташована неглибока западина, а трішки південніше центру — підвищення, сформоване складеними каменями. Можливо, тут колись стояв ідол чи палали святочні вогні. Деякі поодиночні камені наче відділяют западину від підвищення, утворюючи фіґуру, подібну на “вісімку”.

 

DSCF0985_2

На передньому плані — малопомітний вал, на другому плані — підвищення, на задньому плані — валуни, які йдут дугов по західному та північному боці

 

DSCF0986_2

На передньому плані — підвищення, також добре видно валуни із дуги, а западина заросла польовими травами (на другому плані)

 

Із західної сторони, на відстані до трьох метрів від межових валунів, є чотирикутна споруда, яка ззовні нагадує кирницю. Її стіни викладені із великих каменів, а всередині є багато малих. Таке враження, що то могла бути жертовна яма чи ритуальна кирниця, яка після використання була закидана, за аналогійов до подібних споруд в Звенигороді.

 

DSCF0989_2

Гпотетична ритуальна кирниця чи жертовна яма на захід від капища

 

На північ від святилища є великі плоскі камені, які нагадуют сходи. Вони тягнут ся не точно на північ, а з невеликим схиленням на схід. Можливо, то залишки давнього менгіра. На північний захід йде кілька великих каменів, які стоят віддалено один від одного, але через них можна провести лінію.

 

DSCF0983_2

Камені справа тягнут ся в північному керунку, утворюючи “сходи”

 

DSCF0999_2

Великий валун (справа) з північної сторони святилища, який не є виходом материка

 

Як глянути з вершини В в сторону вершини А, то можна помітити, що, можливо, було ще одне (або і не одне) півколо із західного схилу — зовнішнє. На жаль, під снігом помітно тільки більші камені, а менші чи зовсім малі сховані під білов ковдров.

 

DSCF1041_2

Вид на горб А з хребта між горбами В та С

 

DSCF0992_2

Панорама вершини А з півдня

 

DSCF1004_2

Панорама вершини А з півночі

 

Нижче вершини А із північно-східного боку на і так нерівному хвилястому рельєфі ся виділяє заглиблення, зовнішній вал якого має прямий кут.

 

DSCF1006_2

Вид з півночі на заглиблення і гіпотетичні залишки валу

 

B

 

На схилі гори В також багато каміння, яке, швидше за все, туди принесене. Частина з тих каменів поскладані подібно до дольменів.

 

DSCF1003_2

Вид на вершини С (зліва) та В (справа) з підніжжя вершини А

 

DSCF1009_2

Невеликий дольмен на південному схилі

 

На горбі навколо вершини сила-силенна валунів різного розміру. Вони утворюют лінії та фіґури. На самій вершині помітний майданчик майже квадратної форми із сторонами орієнтовно 5х5 метрів, із західного, північного та південного боку обмежений великими каменями. Зі сходу він обмежений невисоким валом.

 

DSCF1031_2

Вид із заходу, на другому плані — майданчик, за ним видно підвищення валу, справа — камені, які ся тягнут лінійов

 

DSCF1025_2

Вид на майданчик зблизька

 

Також валуни ся тягнут від майданчика на південь і на північ. Можливо, то збережені залишки давнього кромлеха чи менгіра, але гірше, ніж на вершині А.

 

DSCF1023_2

Поскладані камені з південно-східної сторони вершини В

 

На північному схилі вершини В розташований явний кромлех. Камені поставлені гострими кутами догори (один з них, певно, впав), утворюют дугу, яка спрямована орієнтовно на північний захід, південно-східна частина відкрита. Посередині — невелике заглиблення.

 

DSCF1038_2

Вид на кромлех із південного сходу

 

Коло цього кромлеху є інші скупчення валунів, які поставлені у досить вільному порядку, хоч частина з них утворює лінії та фіґури, які на місцевості ся проглядают часом добре, а часом ні через хвилястий рельєф.

 

DSCF1047_2

Вид на вершини В (зліва) та А (справа) з хребта по дорозі до вершини С

 

C

 

Між горбами В та С нема глибокої долини, хребет тільки трішки ся знижує.

 

На горбі С, майже на самій вершині (із схиленням на південний захід) є яма, у північному куті якої (прилягає до вершини) розташований великий камінь із слідами обробітку — йому надано майже паралелепіпедну форму. Валун з південного заходу має зріз, який нагадує ліжко. Суттєво менший камінь розташований у північно-західній частині заглиблення. А найменший валун є у центрі ями. Його сторони вирівняні — хтось ся намагав надати йому правильної геометричної форми.

 

DSCF1053_2

Вид на великого валуна із західної сторони ями, на передньому плані — камінь в центрі заглиблення

 

Можливо, великий камінь був частинов якоїсь споруди. Шматки, які від нього відкололи, могли використати в якихось інших будівлях.

 

З південно-західної сторони ями також стоїт два великих валуни. Стінка, яка прилягає до ями вирівняна.

 

DSCF1059_2

Вид в сторону вершини В, на передньому плані зліва — великий валун

 

D

Після вершини С ми звіриними стежками прямували хребтом далі, між сніги.

 

DSCF1061_2

Вид з хребта на вершини В (зліва) та С (справа)

 

На горбі D валунів менше. Враховуючи, що вершина не дуже ся виділяє на гряді, її культове значення могло й не бути таким важливим, як у більш південних вершин. Тим не менше, на горбі є залишки якоїсь споруди — підвищення, викладене частково прямостоячими каменями та в західній частині заросле травами.

 

DSCF1065_2

На передньому плані — група каміння з підвищенням на вершині D, на задньому плані — вершини В та С

 

Дальше на схід уже помітно вихід материкової породи та невеликий кар’єр. Хребет нерівний — поверхня хвиляста, ями завіяні снігом, який ся постелив досить глибоким шаром.

 

E

Певна несподіванка чекала нас на останній вершині — круглий майданчик, коло 10 метрів в діаметрі. Посередині — сліди від сучасного вогнища, розпаленого між каменів. На схилі — оброблений валун із правильними формами.

 

DSCF1067_2

Вид на вершину Е з південного заходу

 

Вершина цікава тим, що є хорошим оглядовим пунктом — з неї добре видно навколишні поля, околиці села Старий Скалат, а також чи не весь кряж, крім горба А. Враховуючи можливе стратегічне розташування вершини, досить ймовірно, що там була якась споруда.

 

DSCF1069_2

Вид на хребет з вершини Е, найвищі горби зліва — вершини В та С

 

За характерними ознаками можна припустити, що на цьому кряжі було давнє городище-святилище (навіть цілий комплекс):

  • усі головні споруди із каміння розташовані на підвищеннях — найвищих точках пасма горбів;

  • на щонайменше двох чи трьох вершинах наявні спеціально облаштовані майданчики для обрядів, які оточені ритуальними валами чи впорядкованими валунами — сакральнов межов святилища;

  • щонайменше на вершині А є залишки капища із жертовнов ямов чи ритуальним колодязем, а також п’єдесталу або іншого виділеного місця для ідола чи священного вогнища;

  • на цілому пасмі – широке застосування каменю та кам’яних вимощувань;

  • відсутність залишок звичної житлової або господарської забудови.

Місцевість характеризує ся тим, що в медобірських гір схили зазвичай похилі (принаймні східні), на них проводит ся господарська землеробська діяльність, а ця гряда різко виділяє ся в околиці та, подібно до горбів коло Збруча, зверху “всипана” валунами, причому принесеними.

 

Неймовірні теорії

 

Про утворення Медоборів є цікава легенда — начебто герой Здобислав боров ся проти великого Дивогляда, і вбив його, ввігнавши у землю… Голова, тулуб та хвіст того чудовища стали камінними горами. Може, то й справді так? Якщо уважно придивити ся на пасмо горбів, то вершина А є головов, вершини B та С становлят тулуб, а D та Е — хвіст. Може, давні казки таки певнов міров правдиві? Тоді капище на горі А — рукотворна “корона” цього чудовища (дракона?)…

 

Ще однов неймовірнов теорійов може бути думка, що й самі горби частково рукотворні, споруджені на материковій основі. Може, то курган чи навіть комплекс курганів, насипаний на природних узвишшях. Наприклад, на північно-західних землях слов’ян відомий кургандовжина якого становит 115 метрів, а висота пагорба — 65 метрів. Коло Скалата гори також всипані валунами, тим більше, частина з них розміщені на терені впорядковано.

 

Місцеві люди про ті гори знают лиш то, що там колись добували камінь (то видко по залишках каменоломень між вершинами D та Е). Начебто, десь там з певних причин було встановлено хреста, якого насправді нема. Якихось інших суттєвих відомостей або не знают, або не захтіли повідомити.

 

Як би не було, але місце потребує археологічних досліджень для точнішого встановлення, хто, коли і як саме використовував хребет. До речі, мегалітична культура у Європі була поширена в часі пізнього неоліту та епохи бронзи(тобто, раніше, ніж 3000 років тому). Можливо, цей комплекс має зв’язок з дольменом на Богиті та є свідком культури лійчастого посуду.

 

Борис Явір.



borys_javir: (radio)
Зі мною вийшло інтерв’ю на сайті Тернопільська Афіша!



Борис Явір Іскра - філософ, художник, мрійник і поет, але свою душу продав самому собі по той бік життєвого дзеркала…

Read more... )
borys_javir: (ціхо)


І кожен раз, неначе вперше,
І кожна вічність, наче мить,
І кожна мить, неначе вічність -
Солодким хмелем час п’янить.

*Ми подолаєм кілометри
Одне одному назустріч...
І ми пройдемо кілометри,
Ідучи разом, пліч-о-пліч...

Дивлюся в очі, наче вперше,
Мов вперше чую голос твій,
Щомить закохуюсь - мов вперше,
І наче перше, повен мрій...

*Ми подолаєм кілометри
Одне одному назустріч...
І ми пройдемо кілометри,
Ідучи разом, пліч-о-пліч...

Тя обіймаю, наче вперше,
І наче вперше кожен цьом,
Беру за руку тя, мов вперше,
Аби іти вперед разом...

© Борис Явір Іскра, 2014-04-12/14
borys_javir: (обернув ся)
ГП_Курвізм_P1100838

...я не думаю, же всі жінки розпусні, я на се сє надію… © невідомий*

Єкби хто у Свєщеннів Галичині проводив рейтинґ продажности, то є велика певність, же галицкі курви, про єких тут і сказано, відав, багато не буде, би в тім списку сє впинили на єкімсь скромнім місцю. Перві місцє в рейтингу б зайнєли політики, історики, менти, судді, журналісти, податківці та всєкі там фест і не фест дрібонькі чиновники, єкі взєли в облогу галицкий нарід і ссут з него соки, ги п’євки кірвицю.

Колись давно, ще за Бабці Австрії, продажних політиків в Галичині називали хрунями. Правда, тогди вчителі, поліцаї та судді були більш чесними, інакше б слово хрунь стало позначєти всіх загалом продажних людий. Таких в Галичині не є багато, але єкийсь всесильний Зловмисник розставив їх поруч з ідійотами, же вни сє трафлєют на каждім кроці. Будь-єка місна рада будь-єкого населеного пункту Галичини (не лиш Галичини, але то вже єнша історія) прийме будь-єке рішенє, єке файно змащене. Файно змастити - то покласти в руки потрібної людини бажєну для неї суму. Людина буде мала нову шубку собі чи жінці, нове а́вто, новий поверх котеджу, новий басейн чи просто новий плюс до банкового рахунку. А той, хто мастит, буде мав, чєсто, ще більшу вигоду і наступним місцьом, де він буде мастив, буде рада вищого рівнє.

За гроші сє продают єк не всі, то багато хто. Під впливом партійних гроший і охоти до влади, люди сє змінюют в гіршу сторону, не чуют єнших людих, зраджуют давніх друзів. У борьбі за доступ до крихт з великого і недоступного більшости корита, є такі нечестивці, єкі ладні продати і самого себе і вшитку свою родиноньку, лиш би мати хвилинну вигоду. Так продают голоси на виборах, так продают історію во ім’є великих ідей та, чєсто, дрібоньких гроший, так продают справедливість во ім’є дрібоньких ідей та, чєсто, не дрібоньких гроший…

Правду кажучи, є ще гірша сторона курвізму. Ї мож окреслити словами «хто дорого сє продає, той тано сє віддає». То про людий, в єких низка самооцінка і єкі себе не цінуют, зато шукают цінуванє в єнших. Наприклад, єдна дівчина була із своїм хлопцьом троха стримана, а на людьох грала компанійську і кокетливу особу. Через що вони сє посварили? Звісно, через курвізм… Вона, відав, належєла до войска гордих красунь (такого типу є і хлопи), єкі жиют за руским принципом «возбудім і не дадім»: нормальний хлопец стоїт перед вибором потратити на таку красуню чєс і $ (квіти, ресторани, всєка романтиа), чи дати в 2-3-N разів меншу суму випадковій курві і отримати практично той самий результат, значний % єкого так чи інакше будут складали любощі. Но не всі порєдні хлопці готові чи хочут шукати дівчєт на єдну ніч, ходячи по сумнівних барах, клубах - є ж робота, єнші справи, а для житє сє хоче знайти Ту найкращу і, бажано, єдину. А от, єкби були борделі, то се єнше діло - тоді б кожен порєдний галичєнин міг би після тєжкого робочого дня піти до професійних сертифікованих провірених курвів. А надто горді кралі були б «в прольоті», і попит на дурних шмар би впав - всі б ґонорові чоловіки ходили до професійних курвів… Або, що зіправди ліпше, проводили б чєс із ніжними та люблєчими жінками, цінуючи єден їдного не за гроші, а за душевне тепло, єкого не купиш...

Сей курвізм - то не є причинов, то є наслідком. Причинами є позірна недоступність того, чого сє хоче, но змога то одержєти в доступний, но не все законний чи моральний спосіб хоча б того ілюзію. А за чєсів Бабці Австрії курви були леґалізовані: дієли офіційно замільдовані борделі та навіть відповідний супровід при войску - для піднятє бойового духу. Логіка зрозуміла - коли задоволений статевий інтерес, то значна чєстина суспільства буде хотіла тілько добре поїсти. І добре поспати. А єк і то задоволено, то робити революції, грати сє в продажних політиків (істориків, журналістів, суддів і так далі) будут єдиниці… Тому в Свєщеннів Галичині треба зробити борделі, ріжні такі борделі - із політиками, юристами, журналістами, істориками, ментами і так далі… А зібрати там вшитких продажних, вшитких, хто хоч раз сє продав за пачку гроший чи хвилинну вигоду. Така атракція, відав, б приносила файні прибутки Королівству, адже все сє знайде хтось, хто хоче за гроші отримати послуги, а не щирість, справедливість, правду, єких не знайдеш в склепі…

Дорогонькі порєдні галичєни, цінуймо себе, свій чєс, своїх близких та сє не продаваймо. Ні за гроші, ні за солодкі обітниці.. Ми - не товари на полицьох сільского склепу, ми - кірва і ґонор землі нашої - Свєщенної Галичини...

_ _ _
*ся цитата не синте має відношенє до статті, но закликана привернути увагу

© Борис Явір Іскра, 2014-03-13
borys_javir: (капелюх)
Якось вирішив проглянути свої записи за кожен лютий протягом останніх кількох років у своєму Живому Журналі. Переглянути і зробити з них своєрідний мікс. Мікс із передусім ліричних творів. Творів, які не стільки відображають події, скільки стан душі.

читати дальше )
borys_javir: (поет)


В зимовім лісі десь при ватрі
Зібралися якось солдати.
Почали пити гаряче пійло
Й історії свої розповідати.

Про те, в яких краях бували,
Що бачили, а що здобули,
Що втратили в боях, що відшукали.
Щось пригадали, щось забули.

Найстарший з них був в шкурі вовка,
І шрам глибокий - на лиці,
Ікло на ланцюжку висіло,
Меч гострий все стискав в руці.

Почав казати - всі замовкли.
Дивився в даль і говорив
Про ті краї, що здобував роками,
Де юність і красу згубив.

Він знав любов й поневіряння,
Він мав багатство, славу, дім,
Та все розтануло із часом,
Наче від ватри зранку дим.

Пройшли роки, та він шукає
У ті краї старі стежки,
Щоб повернутися в майбутнє,
Туди, де здійсняться казки.

Загасне ватра, заснуть солдати,
Лишень зірки світитимуть для них.
А цей вояк піде шукати
Країв знайомих - чарівних.

Чи знайде він - спитайся в серця,
Спитайся в мрій, спитайся в снів.
І, може, справді він віднайде
Те, що шукав, те, що хотів...

© Борис Явір Іскра, 2014-02-04
borys_javir: (поет)


На згарищах старих городищ,
На руїнах стародавніх міст,
Де все давно поросле мохом
І покрив усе осінній лист,

Поміж зарослих вже стежок,
Поміж ялинок-чатових,
Сховався вхід в казкове царство,
Його присипав білий сніг...

Прочитай закляття на воротах,
Розкрий із трепетом вуста -
Нехай із них, немов пташина
Лунає пісня - щира і проста.

Враз відбудуються руїни,
Через річки будуть мости,
А між ялинок-чатових
Понесуть голуби листи.

Листи в усі країни світу,
В усі держави та князівства,
Що з попелища знов постало
Забуте давнє Королівство...

Сніги зійдуть, розквітнуть квіти,
Пташок навколо - щебет й спів...
Можливо, саме так почнеться
Найліпший з твоїх снів...

© Борис Явір Іскра, 2014-02-03
borys_javir: (На згарищі)
На основі уривку із щоденника.

img_DSCF4538_1

Вчора отримав від Тебе листа. Ти писала про свої справи, питала про мої справи та просила висипатися короткими фронтовими ночами. Здається, нічого особливого, але від листа пахло домашнім затишком. Перечитав кілька разів — спочатку, як лиш отримав в канцелярії штабу, а потім — коли вже засинав.

Засинав довго. Ні, не було алярмів, не було цього разу нічних переходів, не було нападів ворога. Неймовірне затишшя. Взагалі, дуже дивно. Можливо, це все мене схвилювало. А найбільше — Твій лист.
читати дальше )
borys_javir: (обернув ся)
ГП_Прикордоннє

Свєщенна Галичина - то навіть більше, ніж єкий Всесвіт, но сей Всесвіт є в єкімсь яйци-райци, він не встиг ще пукнути докінцє і сє поширити на світ реальний. Тому майже півтори тисєчі років з Галичини вийшли вшиткі західні слов’єни і сей рух у світи сє продовжує, но наша шкарлупа ше є, ше не розбита. І біда в тім, же те яйцє-райцє каждий сусід хоче мати, бо свойов інтуїційов відчуває го незнищенний творчий дух, ту зиндру, єка творит ватру історії, єка по каждій зимі, по каждім лихоліттю проростає, єк трава і цвіте, єк ромен. Дух сей живий - дає сили порєдним галичєнам а страшит їх ворогів. Тому галицкий світ - то є світ постійного прикордонє, світ за шкарлупов-границьов.

Ся обставина витворила і особливу натуру порєдних галичєн. Вони троха старосвітскі, єк старосвітсков є сама Галичина а вшитка Европа. Вони все троха гейби з минулого столітє чи минулих століть, кедь Свєщенна Галичина була Европов теж політичнов, а не лиш географічнов. Вони чєсто не знают і двох слів зліпити по-англійски, но розуміют і ше й говорєт мовами чи не вшитких своїх сусідів - українців, полєків, навіть мадєрів, румунів, москалів а німців, словаків, чехів чи білорусів. То є типові люди прикордонє, для єких ґлобальний світ сє зачинає зі світу (навіть Всесвіту) локального, місного і сей місний Всесвіт є більш важним, ніж світ поза ним, бо світ поза ним сє зачинає саме тут.

Прикордонє порєдних галичєн - явище внутрішнє. В роду каждого порєдного галичєнина є трохи з так званих русинів, полєків, а навіть словаків, чехів чи українців, но зіправди то все люди із спільним хорватским коріньом, єке колись-давно сє витворило на схилах від Карпат до Медоборів. Но ті границі чєсто проходєт в самім серци каждого порєдного галичєнина, тому він розуміє вшиткі мови, а особливо мову сліз та сміху. Саме тому порєдні галичєни стают своїми, де б не поїхали, но чєсто сє почувают чужими поміж єнших порєдних галичєн.

Прикордонє порєдних галичєн - явище зовнішнє. Каждий порєдний галичєнин годен вас відвезти на сей уєвний, но такий моцний кордон Галичини, до єкого - го воля і власть, а за єким - він чужак. Каждий порєдний галичєнин покаже, де - ше галицке село чи місто, а де - вже не галицке, де - ше галицкий ліс, а де - вже не галицкий, де - ше галицка ріка, а де - вже не галицка, де - ше галицка дорога чи бездоріжє, а де - вже не галицка дорога чи бездоріжє, де ше жиє го дорогонька родинонька, а де - вже не дорогонька а чєсто і не родинонька. Ніхто і ніґде так не потрафит, крім порєдного галичєнина.

І так триває, зак ми, порєдні галичєни, жиємо за чужими границєма, за чужими кордонами. Но все так не буде. Ше сє зберемо докупи, ше постане галицкий урєд, ше буде підписано зазивний указ для каждого із нас, ше будут відновлені колись повалені мости а в усєкий ґрад прижене вістун з новинов про відродженє Свєщенної Галичини... Одної ночи ми перенесемо кордон із чергами, знервованими водієма а пішоходами, із сплєчими прикордонниками - по Збруч. Тихо, мирно, із галицков впертістьов і моцно жєртуючи. На ранок ми сє проснемо в зовсім єншій країні і ше смо запануємо на свої земли… У свому Королівстві Галичина

© Борис Явір Іскра, 2014-01-17
borys_javir: (поет)


У якіймсь далекім краю,
Де між гір сонце світає,
А у лісі лежить сніг,
Мандрівник на сон приліг.

Збоку десь горить багаття.
А на нім - стареньке шмаття,
Зношене в трудних шляхах,
По дорогах і стежках.

А що ж сниться у дорозі
При багатті, на морозі?
Read more... )
borys_javir: (поет)
Зорі дивляться на нас
І долі віщують.
Слухають, що кажуть люди,
Кожне слово чують.

Як якась із них полетить
Вниз за небокрай,
То бажання заповітне
У мить цюю загадай.

Воно здійсниться, я знаю -
Сам перевіряв.
Якщо думка в того щира,
Хто бажання загадав.

Ну а поки ніч надворі
Й зорі дивляться на нас,
То бажання загадати
В снах чарівних буде час.

Закривай ясненькі очка
Й поринай у сни казкові,
Де збуваються бажання,
Зачаровані у слові.



© Борис Явір Іскра, 2013-12-21
borys_javir: (На згарищі)
Стою в кабінеті пошти. Навколо — багато людей, більшість з яких — вояки нашої дивізії. Усі хочуть встигнути на свята відправити листи чи листівки з найкращими побажаннями своїм рідним та близьким. Скоро — Різдво, в хатах буде чути запах хвої, будуть стояти дідухи, а запечений кабанчик буде смакувати як ніколи. Дванадцять страв, як дванадцять місяців року, будуть вказувати на вдалий урожай і вселяти надію, що так буде і в будучному. Зберуть ся за столом всі, хто вижив і всі, хто не на фронті. Будуть згадувати тих, хто відійшов. А потім заспівають колядку...

Радуйся... Ой, радуйся, Земле... Ясен світ засвітився...

Я дуже добре пам’ятаю той день, коли тому кілька років відправляв тобі з пошти листа. Простий лист з простими словами, загорнутий у конверт ручної роботи. Я привітав ся з поштаркою, подав його через віконце на відділенні й сказав:
- Рекомендований.
Поштарка неквапливо глянула і запитала ся:
- Як рекомендований?... Він хіба не закордон?
Потім придивила ся уважніше до тво́ї адреси і:
- А, ясно... - й назвала місто, в якому ти жила.
- Наразі не закордон, - іронічно сказав я, передаючи настрої, які витали у моєму краї.
Поштарка багатозначно посміхнула ся...

Вчора оголосили про нові кордони, які нас чекають після війни. Місто, в якому ти жила, - тепер — закордон. Ця тоненька лінія на чиїсь мапі означає, що на поверхні земного шару постануть нові митниці та нові прикордонні застави...
Нові для нас, але такі знайомі нашим дідам та прадідам... Можливо, це і є історична справедливість?..

Я дочікую ся сво́ї черги, підходжу до віконечка, прошу конверт. Вкладаю у нього простого листа з простими словами та саморобну листівку із файним старовинним галицьким віншуванням:
Віншаю тя в Коляді,
Проживай у гаразді
Без клопоту, без біди
Аж до другої Коляди!..

Закриваю та заклеюю конверт, пишу сво́ю та тво́ю адреси, малюю гілку ялиці та різдвяний пряник. І відправляю листа тобі.
Не закордон.
І це дуже радує.
Можливо, в тому є якась справедливість долі?..

Я бажаю веселих свят поштарці, виходжу з кабінету. Надворі — мете завірюха. Піднімаю комнір куртки до вух, поправляю шапку й під тихі звуки колядки ся відправляю у керунку розташування сво́ї сотні...

Радуйся... Ой, радуйся, Земле... Ясен світ народився...

Надворі — мороз, а моє серце гріє знання, що ти чекаєш мого листа. Листа з фронту...

війна
_ _ _
© Борис Явір Іскра, “На згарищі”, 2013-12-18/19
borys_javir: (ціхо)
* * *
Чи багато тому років, а чи може у наш час, в тих краях великого Лісу, де розпочата у підніжжі південних гір Ріка з’єднує свої води із народженим на півночі Потоком, жили собі хлопець та дівчина. Люди кажуть, що вона була така гарна, що ні старий, ні малий не могли їй відмовити, як щось просила. А хлопець був такий дужий та кмітливий, що ніхто з ним і позмагатися не міг.

Дівчина була із хліборобського роду, її батьки мали поля, пасіку, сади. Часто їздили торгувати на ярмарки. А хлопець був зі старовинного роду, який жив лиш з того, що давав їм великий Ліс. Кажуть, в деяких кутках того краю таке розрізнення між людьми і досі є...

Вони здавна любилися, але їхні батьки не були тому раді. Тому доводилося їм переховуватися від стороннього ока темними ночами у далеких лісах. Хлопець знав усі стежки й дівчина не боялася відправлятися з ним, куди подалі.
Їхні очі осявало світло місяця, а їхню історію знали лиш вічні зірки. І тільки всюдисущі сичі могли виказати юних закоханих, але ніхто не розумів їхньої мови.
читати дальше драматичну історію )
borys_javir: (ціхо)
375130_366571503455293_832254877_n

...є люди, для яких на небесах нема богів...
ці люди вірять, одначе, в зорі і магію...
Амміан Марцеллін, 4 ст.н.е

Історія про зоряне небо...
Жив-був собі на світі один маленький хлопчик. І, хоч він в дитинстві був досить чемним, але і досить непосидючим. Дуже рано він почав захоплюватися світом навколо себе: качки, кури, гуси, коти, пси, дерева, квіти та чи не все навколо стали і стало його друзями та об'єктами пізнання. Особливо когути і гуси, з якими ще мацьопою бився чи грався - як коли випадало. Одного разу, не пам'ятаю точно, коли, він підняв свій зір у небо. В ту мить, здається, всі земні турботи та клопоти відійшли на задній план. Недосяжне глибоке зоряне небо манило хлопця все більше і більше. Часом, у літні ночі він залишався в яблуневому садку на пасіці і під гудіння бджіл, солодкий запах нектару і меду засинав, спрямувавши свій погляд на зорі... А коло 1-2 години ночі приходив дідо і забирав його до хати... А ще хлопчик любив годинами лежати у глибоких травах і спостерігати за рухом хмар у небі, а також ринути у глибину блакиті простору над поверхнею землі, - саме тоді і формувався його світогляд. Бабця називала хлопця планетельником, що на невизнаній ніким мові означало людину дивну, задивлену в зірки, астронома чи просто людину з іншої планети...
читати дальше про планетельника )
borys_javir: (поет)
За горами високими,
Де сніги одні біліють,
Де вітри шалені й бистрі
Люто-люто й сильно віють,

Де лиш скали, наче пустка,
І корчі сухі стирчать,
А ліси усі у снігу
Мов під ковдрою все сплять,

Була там одна країна,
І жили в ній різні люди:
Були бідні і багаті,
Господарські чи приблуди.
.
А у серці того краю
У селі десь між лісів
Хлопець добрий й роботящий
Із батьками собі жив.

Мав фраїрку дуже гарну
Та й любив її, як міг:
Все робив, що лиш хотіла,
Їй встеляв квітки до ніг.
читати дальше про забаганки )
borys_javir: (поет)
За вікном - бушує вітер
І сніги метуть -
То на санях зима їде
І морози пруть.

Швидкі коні білогриві
Все у далі мчать,
А позаду - лиш сніжинки
Злітають з санчат...

Та зима - не тільки холод,
Мороз і сніги,
То ще ватра в теплій групці,
Іскри, мов зірки,

Теплий чай, смачний рогалик,
Пудра біла-біла,
Трішки віршиків приємних
Й посмішка несміла.

І гарячі мрії на ніч...
І приємні сни,
Як закриєш оченятка...
Тільки лиш засни...



© Борис Явір Іскра, 2013-12-02
borys_javir: (поет)
Місяць впряже в срібну карету
Трьох найшвидших в світі коней
Вмить облетить цілу планету,
Щоб скрасити мрії твоїх ночей.

Він мчатиме швидко, що сили й духу,
І небо розріже, мов той метеор,
Виглянь в вікно, тільки послухай -
Для тебе співає зоряний хор...

Ніжна балада та співана мило,
І чутна лишень в душі глибині,
Щоб нічка минула для тебе щасливо
І радісні були сонячні дні...



© Борис Явір Іскра, 2013-11-15
borys_javir: (поет)
Дай мріям лет, нехай летять,
Нехай не знають спину.
Най розрівняють свої крила
Й до кращого все линуть.

Най принесуть тобі тепло,
Тепло найкраще з літа.
Смак ягідок, запах лісів,
І полонин, що повні квітів.

Дай мріям лет, поринь у сни -
Вони вже стукають у двері.
Заберуть вмить в країну мрій,
Що не опишеш й на папері.

Зігріють враз тебе теплом,
Яке лишень в казках буває.
Й назад повернуть лиш тоді,
Коли вже засвітає...

© Борис Явір Іскра, 2013-11-12
borys_javir: (обернув ся)
ГП_Король без королівства

Я маю честь сє знати із корольом, правдивим корольом з «блакитнов» кірвов у жилах, з інтеліґентним вихованьом а добров освітов. Сей король розумний, навіть хитрий а трохи дивакуватий. То нормально для королів епохи національного романтизму. І байдуже то, же зараз епоха національного нігілізму - в каждої нації свої епохи.

Сей король має сво́є Королівство. Королівство з містами а селами, будинками а полями, лісами а ріками, дорогами а бездоріжжьом, мостами а стінами, із своїми людєма. А основне - із сво́їм духом. Дух  сего Королівства древний, гейби пожовклі літописи а свіжий, єк цвіт у маю. Дух сей живий - дає сили жителям королівства а страшит го ворогів.

Лиш заввага є єдна - Королівство се не підвладне королю. Вно жиє якимісь своїм життьом, люди платє податки окупаційні владі, ліс йде на меблі для зайшлих бояр, а ріки витікают у чуже море. Урєд Королівства зараз недіяльний, бо більшість міністрів колабораціонували чи пішли у підпіллє, войско спит по схронах, ждучи мобілізаціного указу, якого нікому підписати. Лиш десь у серци Королівства хтось іноді підніме тост за невідомого му короля і з надійом сє подивит в сторону гір, єкі, єк ніхто єнший, тримают Традицію.

Но все так не буде. Ще сє збере оновлений урєд, ще буде підписано мобілізаційний указ для каждого з нас, ще будут відновлені повалені мости а в усєкий ґрад прижене вістун з новинов про відродженє Королівства... Ще смо запануємо на свої земли...
У свому Королівстві Галичина...

© Борис Явір Іскра, 2013-11-13

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

July 2017

M T W T F S S
      12
3456 78 9
1011121314 1516
171819 202122 23
24252627282930
31      

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags