borys_javir: (molfar)


...давай, помовчимо... най замість нас говорять руни...

Так вже є на планеті Земля, що активне життя більшості істот протікає вдень, у світлу пору доби. В людей це - зустрічі із близькими, робота чи навчання. А як приходить темрява, то ми намагаємося включити хоч якесь освітлення, принаймні запалити навіть найменшу ледь ясну свічку. Чи не кожна жива істота інтуїтивно прагне світла, адже життя у темряві — то життя у невіданні.

Хоч всі прагнемо світла, але чи тією дорогою йдемо, чи не створюємо собі штучних світил замість правдивого?.. І чи відомо кожному, що шлях до світла лежить через тьму, бо тільки пізнавши тьму, можна належним чином пізнати цінність світла. Лише у всесвітньому хаосі народжується нова зоря, саме там ховається таємниця. У тумані, у тьмі сонце наче меркне, але і розсіює темряву з такою силою, яка гідна подиву...

Зловивши частинку світла, запалившись нею, стаєш новим джерелом, яке дає світло світу. Стаєш новою зорею із вічним полум'ям у серці, із світлим розумом та вільною душею. Для цього треба звільнитися від оков, підняти голову догори і з посмішкою зустріти сонце... Треба переродитися внутрішньо, народитися наче заново...
читати далі )
borys_javir: (обернув ся)
ГП_Король без королівства

Я маю честь сє знати із корольом, правдивим корольом з «блакитнов» кірвов у жилах, з інтеліґентним вихованьом а добров освітов. Сей король розумний, навіть хитрий а трохи дивакуватий. То нормально для королів епохи національного романтизму. І байдуже то, же зараз епоха національного нігілізму - в каждої нації свої епохи.

Сей король має сво́є Королівство. Королівство з містами а селами, будинками а полями, лісами а ріками, дорогами а бездоріжжьом, мостами а стінами, із своїми людєма. А основне - із сво́їм духом. Дух  сего Королівства древний, гейби пожовклі літописи а свіжий, єк цвіт у маю. Дух сей живий - дає сили жителям королівства а страшит го ворогів.

Лиш заввага є єдна - Королівство се не підвладне королю. Вно жиє якимісь своїм життьом, люди платє податки окупаційні владі, ліс йде на меблі для зайшлих бояр, а ріки витікают у чуже море. Урєд Королівства зараз недіяльний, бо більшість міністрів колабораціонували чи пішли у підпіллє, войско спит по схронах, ждучи мобілізаціного указу, якого нікому підписати. Лиш десь у серци Королівства хтось іноді підніме тост за невідомого му короля і з надійом сє подивит в сторону гір, єкі, єк ніхто єнший, тримают Традицію.

Но все так не буде. Ще сє збере оновлений урєд, ще буде підписано мобілізаційний указ для каждого з нас, ще будут відновлені повалені мости а в усєкий ґрад прижене вістун з новинов про відродженє Королівства... Ще смо запануємо на свої земли...
У свому Королівстві Галичина...

© Борис Явір Іскра, 2013-11-13
borys_javir: (molfar)

...навіть після руйнівної стихії життя відновлюється із ще більшою силою...

...і навіть найменший вогник прорізає найбільшу тьму...


* * *

Буває, я гадаю на рунах. То — звично. Звично для мене, як слов'янина. Ще Храбр тому тисячу років писав, що слов'яни “чертами і різами читають та гадають, будучи язичниками”... Ідуть тисячоліття, а моя славна кров не стигне у жилах, пробуджуючи тіло та розум до волі та свободи. У тому бою я постаю супроти найбільшого свого ворога — себе самого...

І лиш ти сам — друг собі самому,

І лиш ти сам — самому собі ворог...

Бгаґавадґіта, глава 6, вірш 5

І кличу в союзники усі відомі та невідомі мені сили. Передусім — непізнані сторони моєї сутності, названі психологами підсвідомим...

...підсвідоме — це внутрішній шукач істини,

якому треба помогти врятувати нас від нас самих...

др. Мартін Д. Рейнер

Саме тому, що підсвідоме — то місток між мною та інформаційним полем матінки Землі, яка наповняє мене мудрістю. Але лиш тоді, коли я приходжу до неї із чистим серцем та щирими намірами. Тоді вона відкриває для мене таємну книгу, книгу, де записане минуле, сучасне та майбутнє... Для читання книги я користуюся певним ключем, вік якого понад дві тисячі років — рунами...

Руни — це ... ключі до знань і сили...

...Читаючи плетиво Урд за допомогою рун,

можна зрозуміти минуле і теперішнє,

а також припідняти вуаль Скульд і побачити,

що затаює майбуття...

Томас Карлссон

У дитинстві мені наснився сон, наче я у спокійному місці, а на алтарі велика книга. Її сторінки здалеку виглядають без букв, але, коли я підійшов, то самі знаки почати писатися по ній. І вони стали мені знайомими та зрозумілими. Я пережив трепетні миті одкровення. Але час вийшов і сон завершився... І через багато років я його згадав, долучаючись до древньої азбуки, азбуки одночасно і практично-побутової, і магічної, азбуки, у якій кожен знак має вагу і своє глибинне значення...

Наразі лиш одне питання часом закрадається у голову — що є доля, яку я читав у Книзі? Чи то послідовність знаків-подій життя, які я сам ставлю у потрібному порядку із набору можливих, чи вона сама малює мені життєву дорогу та сходинки, якими я піднімаюся до мети?.. Мабуть, обидва явища мають місце, а між ними існує динамічна рівновага, вловивши яку стаєш володарем життя...

Єдине, що може стояти на шляху пізнання згаданої рівноваги — то страх. Страх невідомого, страх робити помилку. Помилку у майбутті...

Коли ви останній раз в житті робили помилку в майбутті?

Ральф Х. Блюм

Можете пригадати?

Відкиньте страх, полюбіть своє майбуття і довіртеся долі...


Пізнання

Зазвичай наше активне життя протікає в день. Зустрічі із близькими, робота та навчання. Усе у світлу пору доби. А як ні — то ми намагаємося включити освітлення, принаймні запалити навіть найменшу свічку. Ми інтуїтивно прагнемо світла, адже життя у темряві — то життя у невіданні. Всі прагнемо світла, але чи тою дорогою йдемо, чи не створюємо собі штучних світил замість правдивого?...

Просвітлення досягають,

не представляючи світло,

а вивчаючи тьму.

Карл Ґустав Юнґ

Чи не найбільше цінує затишок дому мандрівник. Тому, що він не раз спробував у дорозі холодний вітер, дощ чи спеку, камінь був йому за подушку, а неварені плоди ставали звичною їжею. Він пізнав голод, холод, невигоди, і тому цінує домашні зручності. Так і мандрівник до істини — він іде поміж труднощів буття та свідомості, через людську тьму та вигадки, знаходячи поживу для духовного росту. Ні, він не відмовляється від земних радостей, навпаки — переживши невигоди, він краще цінує ті радощі, які має. Він не відмовляється від будь-якого знання, але він його аналізує та вивчає, відбираючи добре зерно з-поміж бур'янів. Він пірнає у глибини життя, аби винести звідти ключ до дверей світла...

І лиш вдивляючись в глибину,

побачиш знаки, заховані на поверхні...

перефразований Томас Карлссон

Цей мандрівник поринає у найбільшу темряву, поринає у всесвітній хаос, але саме там народжується нова зоря, саме там ховається таємниця. Тільки пізнавши тьму, можна побачити, що є світло, шлях до світла завжди лежить через тьму... У тумані, у тьмі сонце наче меркне, але і розсіює темряву з такою силою, яка гідна подиву... Зловивши частинку світла, запалившись нею, стаєш новим джерелом, яке дає світло світу...

Стаєш новою зорею із вічним полум'ям у серці, із світлим розумом та вільною душею. Для цього треба звільнитися від оков, підняти голову догори і посмішкою зустріти сонце... Треба переродитися внутрішньо, народитися наче заново...

Ми народжуємося вмираючи і

вмираємо народжуючись...

Томас Карлссон

А руни допоможуть...

Ввібравши у себе кількатисячолітню традицію магії та самопізнання, вони є тим інструментом, за допомогою якого можна із первісного туману тьми та хаосу творити нові зорі та нести світло істини. Пізнаючи себе — пізнаєш світ. А пізнаючи світ — пізнаєш себе. Пізнаючи тьму — цінуєш світло, а пізнавши світло, розумієш вагу темряви у цьому процесі. Почавши свій хід від древньої стихійної енергії, долаєш ворота нового життя, пізнаєш знаки, прямуєш впевнено, викрешуєш творчий вогонь, отримуєш знання-дари, які приносять задоволення, але маєш відкинути старі цінності, зруйнувати старе мислення, пізнати своє призначення, визріти, мов озимина під снігом, аби потім був вдалий урожай, маєш вибрати ціль, пройти життєве посвячення, будучи обережним, досягти світла, яке стане твоїм мечем в особистісному зростанні, у подальшому русі вперед, адже ти — людина, яка вже інтуїтивно відчуває ритми світу, робить нові починання в дусі древньої традиції і досягає світла та благ...


Традиція і практика

Часом можна зустріти суперечки між представниками традиційного підходу до рун та рунології, і представниками різноманітних новітніх практик. З давніх-давен люди відмічали, що займатися тим, що більшість називає магією, мають знаючі. Слов'яни таких називали “відун”, “відьма” від слова “відати” - “знати”.

Рун не має різати

Той, хто в них не тямить.

В незрозумілих знаках

Всякий може збитися.

Саґа про Еґіля Скаллаґрімссона”

Тільки тут треба бути обережним і без надмірностей. Значення несе певний знак, а носій знака — тільки посилює його значення. Для пізнання себе та пізнання світла не тільки руни можна використовувати, але завжди треба бути налаштованим на єднання із Всесвітом. Руни — то тільки сіяння, а наша мета — джерело того сіяння. Руни — то дорога, якою можна дійти до Першопричини, то — човен, яким можна доплисти, то — кінь, який стає добрим другом у часто нелегкому шляху...

Тому їх треба пізнати і з ними подружитися, тоді вони прослужать довго, довіку...

На відміну від пізньої, західної традиції,

первісна магія не була суворою і зв'язаною різними законами,

радше була інтуїтивною та спонтанною...

Томас Карлссон

Руни можна робити із різних матеріалів, можна писати чи різьбити. Треба іти в ногу із часом, але за основу мати древню традицію. Адже кожній руні відповідає якесь значення. Коли витягаєш руну із мішечка, у Всесвіт посилається сиґнал тою мовою, яку знаєш, і Всесвіт на тій самій мові відповідає. І так руни “працюють”. Із розвитком зв'язку зі світом, відповіді стають більш насичені значенням, відкриваються нові невідомі грані та нюанси буття. Але на кожному етапі руни працюють так, як особисто зрозуміло, адже вони є другом-наставником, який може просто добре передавати знаки долі, а може і навчити — вибирати кожному...

А Ти готовий вирушити на зустріч світлу?..

Те, що ви хочете, знаходиться по ту сторону страху.

Лес Гьюіт


_ _ _

10 червня 2011

Борис Явір Іскра

borys_javir: (molfar)

...давай, помовчимо... най замість нас говорять руни...


Цей білий-білий цвіт,

І рун магічний світ,

І місяць срібний, і зірки,

І тільки я, і тільки Ти...


Руни

або замість вступу...

Руни — то такий таємничий магічний алфавіт. Прийшов, очевидно, від кельтських друїдів та розвинувся у германських й скандинавських народів. Саме слова “руна” позначає “таємниця”. Застосування рун не обмежується ворожінням та передбаченням. Суттєвою є і їх здатність впливати на долі людей, а також їхні охоронні властивості. Руни вишивають на одязі, прив'язують на шию немовлятам. Руни використовуються і в заклинаннях...


Магія ночі...

Ми сиділи під заквітчаною у білий цвіт яблунею, залитою срібним сяйвом місяця. Зірки моргали з неба. Сакральний спокій час від часу порушували хіба що якійсь пташки у лісі. Лиш ми і неймовірна краса ночі...

Твоє хвилясте золотаве волосся покривалося місяцевим інеєм, а очі блискотіли у передчутті таємниці. Сьогодні для тебе це вперше...


Повна зосередженості запихаєш руку у мішечок і витягуєш руну... Трактуємо разом... І я розумію, що відповідь на одне питання породжує ще одне... Наступна руна наче ставить крапки над “і”...

Ці руни, розпочаті на молодику, завершені на старому місяці та активовані в ніч на наступний молодик, пройшли усі етапи “народження”... Золотисно-чорні... Ясенові... Магічні...


А ти сидиш із таким зачудованим виразом лиця, наче щойно побувала у чарівному місці й відкрила магічну книгу. Так, наче у сяйві сторінок комусь невідомою (але тільки не тобі й мені) мовою ти вичитала найбільшу у світі таїну...


Зійшлося!.. Руни описали ситуацію саме так, як є в житті. Ти отримала цінні поради... Але найголовніше те, що сьогодні ти долучилася до тисячолітньої традиції рунічного мистецтва. Сьогодні ти перейшла межу, після якої тобі відкрився, може і нелегкий, але захопливий світ давніх казок, світ магії і чар... Ти ступила перший крок... А мені було приємно повести у цей світ тебе...


Здається, й не зчулися, як пройшло кілька годин і сиві тумани почали кутати небо...


Ігри рун

А в день ми пішли у ліс і під розлогим грабом грали у “ігри рун”...

Ти із свого мішечка, а я із свого витягували маленькі, наче пазурчик, різьблені патички із магічними написами і трактували, намагаючись знайти зв'язок між ними...

То було навчання, але поради рун завжди треба мати на увазі...


Даґаз

або замість післямови...

Ми ідемо мостом над проваллям. І цей міст горить. Він не може горіти швидше, не може повільніше. Він просто горить...

Але нам треба йти обачно і тільки вперед. Бо позаду - лише спалений міст, назад не повернешся, у нас є тільки майбуття. Настає день, минає ніч. Маємо навчитися бачити та відчувати шлях, незалежно від пори доби, аби й навіть ідучи у повній темряві, іти правильним шляхом...

І пам'ятати, що найтемніша ніч саме перед світанком... А день настане, незважаючи на все...




_ _ _

15-16 травня 2011

Борис Явір Іскра

borys_javir: (На згарищі)
або Оборона Збаража...

...війна, мов повінь, приходит раптово і забирає з собов усе, навіть якщо до неї сє готуєш...



...13-та ніч війни... Скоро буде світати... Кажут, найбільша пітьма перед світанком... А нині ще й місяця нема... Але то може і на краще...
Я маю пройти ворожих вартових і запалити систему вибухівки... У сховку залишив им раненого товариша по зброї - заберу го потім... Або вже не заберу ніколи...

читати про оборону Збаража )
borys_javir: (Default)

усім фортецям присвячується...

...на нас двох одна й та сама купа каміння...

різниця лиш в тім, що я будую міст, а ти - стіну...

 

Усе починалося так романтично... погляди... твої дзвінки і моя симпатія... твоя симпатія і твої вагання... і мої признання... побажання чарівних снів і цьомки на ніч в перемішку із моїми віршами... твої вагання і мої признання...

 

Час від часу ти гралася у фортецю... ти закривалася і достукатися до твого доброго серця було неможливо... ти ставала інакшою... іншою людиною, просто дзеркально інакшою... я не сприймав таких змін, адже я був постійно до тебе добрий...

 

N: ...це я так будую свої високі мури!

BJ: ти хоч пилюкою свого ненадійного пісковика засипати мої окопи? ха, наївна!

ти хоч там своїм мулярам скажи, де пісок, де цемент, а то бідні не будуть знати, що з чим змішувати...

і скажи, аби до розчину води дали - а то сухим будуть перекладати...

забудувалася?

чи розгубилася у виборі підходящого каменя, яким би в мене кинути? :)

а... зайнята... ну, будуй, будуй...

N: та ні, я просто-на-просто пішла шити свій прапор!

BJ: а... ну, так, аби у мене було більше задоволення, коли візьму фортецю - хоч шось в руки попадеться? :))

N: чому ти такий впевнений шо її візьмеш?

BJ: та всі колись фортеці валяться... :))

N: вот як закінчу з мурами, то візьмусь з нову фортецю

BJ: а... ту, яку я маю взяти приступом? :))

N: ти не зможеш її взяти

BJ: не будь така впевнена...

N: ти теж

BJ: в житті буває всяке...

я багато шо зможу... і можу...

тому ти не зарікайся..

 

Але такі часи проходили... інколи... і... ми ходили “за ручку” чи тримаючись за мізинчики... так мило... я вірив у спільне майбутнє... а ти “мала на мене плани”... ти казала, що у мене гарне прізвище і ти б хотіла таке мати... ти казала “так, я вийду за тебе”... але...

 

Тобі подобалося мене провокувати і “тримати в тонусі”, як ти говорила своїм подружкам, з якими постійно гралася у конкуренцію... зі мною ж гралася в образи і мовчанки... не брала слухавки, бо так хотілося... плакала, читаючи мої, присвячені тобі, вірші... і далі гордо мовчала... розказувала сестрі, що мріяла про мене віддавна, а зі мною гралася у байдужу... я тебе постійно мусів завойовувати...

 

Прийшов момент, коли ти занадто перейшла межу у своїх провокаціях та своїй фортечності... я терпів роками, а тут зірвався... мабуть, вперше сказав тобі лихе слово...

 

ми

Я зняв облогу твоєї фортеці... А ти так і не зняла захисту... Я пішов воювати у інші краї, а твої воїни так і стоять на високих стінах, понищених роками наших воєн... Їхні стріли вбивають усіх моїх поштових голубів... Ти так і не здогадуєшся, що вони несуть листи про те, що війну завершено...

 

У цій війні нема переможців... Лиш переможені — ти і я... Переможені нашою дурістю... Ти і я...


_ _ _

2010-12-08

Борис Явір Іскра

borys_javir: (Default)
...на нас двох одна й та сама купа каміння... різниця лиш в тім, що я будую міст, а ти - стіну...
(c) Borys Javir

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

July 2017

M T W T F S S
      12
3456 78 9
1011121314 1516
171819 202122 23
24252627282930
31      

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags