borys_javir: (molfar)


Савин - Samhain - початок Темної пори року.

Час Радогоста, руйнівної Сутності творення, Бога руйнування і перетворення старого, віджилого, втомленого, негідного.

В ніч на 1 листопада витончується межа між світами і мешканці потойбіччя ходять серед живих, тому в ці дні здавна вшановують покійних і готують для них частування, аби показати, що вони не забуті.

Серед ознак свята: гарбузи-світильники, свічки на могилах, маскарад, солодощі для гостей.

У слов’ян свято має назву «Діди». Посуд з їжею для предків лишають до світання, стіл після святкової вечері не прибирають.



Тисячі років тому зародилася традиція справляти в ніч на 1 листопада свято, приурочене до початку темного півріччя (в ті часи це було на молодик між осіннім рівноденням та зимовим сонцестоянням). По всій Европі в ті дні припадають святкування завершення світлої пори року та переходу в темну. То ще спільноарійське свято, адже обрядовість дуже подібна у тих европейців, які його святкують. Також, можливо, у традиції свята, наклалося кілька різних язичницьких традицій - арійські та доарійські.

Це - час Сил, які руйнують та перероджують старе, аби з рухом Сонця на весну могло зародитися, синтезуватися нове. В цю ніч виходять небіжчики чи лихі духи, які могли шукати як своїх родичів, так і зловмисників, і аби мерці не впізнали, люди вдягають маски, переодягаються у дивний, незвичний одяг.
На високих пагорбах палають вогні, коло яких збираються віряни, аби зустріти перехід в нову, "темну" пору року.

Є мало відомостей, як святкували слов'яни, але, враховуючи символіку свята та те, що саме слов’янський Радогост є сутністю, яка руйнує, нищить, вбиває, ймовірно, власне його вшановується якраз у цей час, що доволі логічно в’яжеться із культом мертвих, осінню, яка все розкладає та перегниває.

Будьте благословенні! 



borys_javir: (Default)


відміна Місяця - повня.
Оріон вказує на схід.

на днях були сильні дощі. звечора було хмурно. але вітер звільнив Місяць від заслони і мовчазливий супутник кинув свій взір на Землю...

Canon SX160IS

Повня Місяця у жовтні називається Мисливським місяцем або ж Кривавим. Назва пов'язана з тим, що в старовину люди готувалися до наступної зими, заготовляючи м'ясо, зокрема внаслідок полювання на диких тварин. І також з тим, що в холодні вечори при світанку Місяця він внаслідок світлових ефектів атмосфери Землі виглядає червоним.

borys_javir: (molfar)


На повню перед листопадом вшановуємо Землю осінню - Прію. Її максимум сили завершує рік в жіночій, плодючій іпостасі.

Це свято врожаю, подяки за всі плоди трудів людських, за всі звершення і здобутки, за народжених дітей і укладені шлюби. За все добре і корисне, що дав рік праці.

Жаринкою зі Священного Вогнища писали обереги на хаті й обійсті, попіл розсипали городом і садом, аби земля була плодюча.

Дівчата ворожили на ліщинових горіхах, хто буде їхньою парою і якими будуть стосунки.

borys_javir: (Default)


неділя, мандри. після важкого робочого тижня вибрався у подорож. попереду були прекрасні краєвиди піль та лісів, гарбузи, коні, старі хутори, стародавні будинки, частина з яких розвалюється... як інший світ: на вікнах досі старі фіранки, чи й без них, подекуди і дідухи стоять, календарі за 1983 рік, льохи з 1932 року, а хати... хто його знає, коли будовані. та відомо точно, що от-от розваляться... та чи буде нове кращим від старого?

а ви бачили те небо? захід сонця? місяць уночі?
Read more... )
borys_javir: (капелюх)


Кассіопея та Оріон.

Кассіопея восени виглядає як буква М. її легко впізнати на небі - завжди поряд з Великою Ведмедицею. а Оріон - на сході. три зірки, що стали культовими: вони лягли в основу пропорцій розташування пірамід у Єгипті, стали джерелом міфів про Великий плуг в слов'ян.

небо таке прекрасне, коли 3 ночі, перший осінній мороз і легке безсоння...
borys_javir: (поет)


триптих "Рідне небо".
після дощу, при заході Сонця.

borys_javir: (radio)
Зі мною вийшло інтерв’ю на сайті «teren.in.ua»

Тернополянин розповів, як у давнину відзначали день осіннього рівнодення – Терен

Діана Гоголь

Сьогодні, 22 вересня – день  осіннього рівнодення. Уже від завтра ніч буде довшою за день. У давні часи це означало завершення збору урожаю, відання шани Землі і підготовку до зими.

У наших предків у давні часи були навіть певні обряди, звичаї і традиції, які необхідно було виконати у цей день. Що саме вони робили і як святкували осіннє рівнодення «ТЕРЕНУ» розповів краєзнавець Борис Іскра Явір.

unnamed-6

– Борисе, розкажіть про витоки цього дня. Звідки наші предки знали коли саме святкувати день рівнодення, адже по факту календаря у них не було?

– Стародавні люди, а в тому числі і наші предки, дуже добре слідкували за небом — рухом астрономічних об’єктів,  це було пов’язано із тим, що тоді не було ні настінних календарів, як зараз, ні писемних календарів. Календарі складалися на основі  положень Сонця, Місяця, помітних змін на Землі, але це було справою небагатьох посвячених — волхвів, жерців — стародавніх астрономів та астрологів водночас. Навіть орієнтування на місцевості було тільки за зірками і планетами та за тим, що людина бачить навколо себе. З дуже глибоких часів люди слідкували за зоряним небом і будували астрономічні обсерваторії різної складності. Свідченням того є святилища і астрономічні обсерваторії — Стоунхендж та інші подібні споруди, в тому числі на наших землях — коло Скалата, коло Рогатина тощо. Особливі положення Сонця, яке надзвичайно впливає на життя на Землі, люди почали відзначати особливими днями – святами.

– Це напевне і є дні рівнодення та зимового і літнього сонцестояння?

– Сонце в уявленнях древніх слов’ян (як і інших язичників) проходило за рік різні відміни, пов’язані з порами року. Наприклад, зимове сонцестояння, після якого день починає збільшуватися, а ніч зменшуватися, наші предки-язичники пов’язували із образом новонародженого Сонця (Коляди), на весняне рівнодення вони вшановували Ярила, як Сонце, яке росте,  на літнє сонцестояння вшановувався Купало, як Сонце у розквіті сил, і на осіннє рівнодення – язичники вшановують Семиярила, як Сонце вже зріле, але осіннє  холодне  Сонце. Дякували йому за урожай і зібрані плоди.

– А як же проходило саме святкування?

– Про святкування власне на осіннє рівнодення — відомо мало, а робота над джерелами триває і, враховуючи відновлення та ріст язичницьких громад, стає все більш актуальною. На святкуваннях солярних відмін (Коляди, Ярила, Купала, Семиярила) деякі елементи були однакові: так, як Сонце – це вогонь, то, щоб бути ближчими до світила, люди запалювали загальний, громадський вогонь, відтворюючи події неба на Землі. Саме на осіннє рівнодення розпалювали, ніби допомагаючи «холодному» сонцю, трохи «підігріваючи» його. А у себе в домівках люди символічно гасили вогонь і від загального вогнища, несли тріску із вогнем до власної хати, вважаючи цей вогонь священним.

– Крім принесення священного вогню у свою домівку, були ще якійсь елементи святкування?

– Так, ще була трапеза. Давні люди вважали Богів своїми предками — зокрема, слов’яни — то «внуки Дажбожі». Тож під час власної трапези язичники ділилися (і діляться) наїдками із своїми «родичами-Богами». Вони або залишали страви на ніч, або підкидали приготоване ложкою до стелі, або ж напої виливали на підлогу, долівку – схожих прикладів є доволі багато. Тим, що вживали самі — тим й ділилися з Предками. Причому, ці ритуали використовують навіть сучасні християни, святкуючи ще язичницькі, але охристиянені Різдво, Великдень.

На святкування варили й пекли традиційні ритуальні страви з вівса – рослини-символу Семиярила, чий максимум сили в Яві (світі явному, видимому) припадає на осіннє рівнодення. Це і вівсяна сита з медом, вівсяна каша, вівсяні хлібці й солодке печиво. Що цікаво, це також традиція давніх галлів, які тому 2000 років долучилися до етногенезу західних слов’ян, зокрема галичан.

Як і всі свята, це було і є вшануванням дітьми Божими (язичниками) одного зі старших Родичів – саме в момент максимуму його сили в Яві (світі явному; адже в Праві сила Бога завжди однакова).

– Чому зараз про стародавні святкування осіннього рівнодення не настільки відомо, як про купальські чи різдвяні звичаї?

– Це свято не було настільки пишним, як ті, що відзначали весною і влітку через те, ймовірно, що не було настільки веселим та молодіжним, як попередні, а спонукало до роздумів про минущість життя: осіннє рівнодення означало перехід до цілком логічного стану будь-якого життя – це завершення, згасання, припинення, втрата сил, змалішання й ослаблення, старість. Семиярила, «холодне» осіннє Сонце, вшановували за його роботу — завершення всього буття-життя. Богу дякували за успішне завершення року, за те, що Земля матиме перепочинок після врожаю. Сприйняття християнством смерті й старості як кари, як чогось страшного і невідворотного, також не сприяло збереженню традицій осіннього рівнодення. Але ж осіннє, холодне сонце, «смерть і старіння сонця й року» – то не трагедія і не прояви «злих сил» – а цілком природній та потрібний етап, коли для відродження чи зародження чогось нового старе має канути в лету. Прихід осені та зими передусім дають час на підготування до весни, до нового літа. Саме так сприймали ці періоди наші предки, саме так їх сприймають сучасні язичники.

borys_javir: (molfar)


На осіннє рівнодення вшановуємо Холодне Сонце - Семиярила.

Це період Завершення сонячного циклу, річного циклу буття, звільнення від всього віджилого, «великої чистки»: прибирання домівки, городу, гардеробу та, найважливіше, думок. Все, що з різних причин відбуло свій строк, має звільнити місце для новішого й кращого.

Святкуючи, запалюємо Священні вогні, як і на кожне сонячне свято. Малюємо писанки з символами баранців, льону, вівса, ріллі.
Для урочистого застілля з Родиною готуємо вівсяне печиво і хлібці з овечою бринзою, вівсяний ель, канапки з овечим маслом і зеленню, запечену баранину. Пригощаємо птаство та звірину.
borys_javir: (капелюх)


У п'ятницю, 16 вересня 2016 року на земляни могли спостерігати останнє затемнення цього року - місячне. Мі́сячне зате́мнення — астрономічне явище, яке відбувається, коли Земля перебуває між Сонцем і Місяцем і Місяць потрапляє в тінь чи напівтінь Землі. Пік затемнення в Галичині припадав на 09:54 вечора. Спостерігати за ним могли жителі Евразії, частини Африки, заходу Австралії та навіть в Антарктиді – практично на половинi Землі.

Що цікаво, це місячне затемнення припало на повню. Воно зробило Урожайний Місяць (вереснева повня називається урожайною), який рухався через слабку тінь Землі, темнішим, ніж він би виглядав за звичайних умов. Місяць виглядав злегка червонястим - кривавим. Наші пращури боялися такого Місяця, бо вбачали в ньому знак страшних подій.

На думку містиків, сонячні та місячні затемнення, молодик та повня, інші астрономічні чи астрологічні події можуть впливати на долю людства. Такий погляд можна цілком логічно та науково пояснити, знаючи вплив небесних тіл на життя на Землі.

В період затемнення не рекомендується робити поспішних висновків, починати важливі справи. Варто завершувати попередні проекти, намагатися упорядкувати своє життя - як матеріальне, так і духовне.

Відміни Кривавого Урожайного Місяця:








перед затемненням


Місяць у тіні Землі


найбільш повне затемнення (погляд з Галичини)


Може стати цікаво: ТСН та timeanddate.com.

Доповнення.
Місяць вийшов з тіні Землі - затемнення минуло. Хмари кутають небо пухнастою периною. Повен Місяць надуває щоки...



Canon SX160 IS

borys_javir: (обернув ся)
11 вересня. Львів. місто, де янголи просять милостиню, а чорти її неохоче дають. місто, яке звикло на всіх дивитися як не з висоти Високого замку, то з висоти Ратуші, але в той же час так низько прогнулося під тренд "єдіная страна", що вчергове втрачає своє галицьке обличчя.



тим не менше, де, як не на витоці Полтви неподалік Головного вододілу Европи зустріти одного з Галичан?
а Зеник каже - по Збруч! ;)
borys_javir: (Default)


Раненько 11 серпня прибув у Старе село, що біля Львова. Трохи довелося пройтися гостинцем, але це було того варте - мене чекав замок, залитий світанковим сонцем. До речі, найбільший за площею в околицях Львова.

За даними Вікі, п'ятикутний оборонний замок князів Острозьких побудований у 1584—1589 роках (за Шнайдером, не згаданими у Вікі, замок був ще пару століть до того, але дерев'яний). Був відновлений 1642 і 1654 у стилі східноєвропейського пізнього ренесансу князями Сенявськими. Був взятий козацько-татарськими військами у час першого походу Б.Хмельницького, але вистояв проти козацько-російських військ та турецьких військ у наступні десятиліття.

За даними castles.com.ua, до села мав стосунок князь Давид, друг і ворог князів Ростиславичів, найславетніших прогалицьких князів - на його честь названо частину давнього міста Черепів, яка поряд з Старим Селом, що також входило у згадане місто.

Навколо замку колись були мочарі. І хоч ґлобальне потепління ще не вкрало воду в околицях, але ґрунт на місці старого мокротиння вже ствердів. Та й стіни валяться, не знаючи доброго господаря.

А скромні ворота прикрашає не менш скромний герб із символом Лелі. Може, саме давня Богиня ще для чогось тримає більш нікому не потрібні стіни.













borys_javir: (Default)


З вечора 10 вересня до раня 11 вересня я перебував у Свіржі. Давно мріяв туди потрапити, і, ймовірно, ще не раз приїду. Місцина тут дуже гарна - горби і доли Гологорів створюють приємний та цікавий краєвид, а окремою родзинкою є замок.

За даними Вікі, перша письмова згадка про Свірж датується 1427 р., коли його відвідав польський король Володислав II Ягайло. На ті часи Свірж вже мав статус міста. 22 вересня 1449 р. було проведено розмежування між містом і селом Свірж. За різними даними, кам'яний замок було побудовано на зламі 15-16 століть. Тоді твердиня належала роду Свірзьких. Під час козацько-польської війни 1648–1654 рр. замок декілька разів здобували козацькі загони, зокрема в 1648 його спалили союзні козакам татари. Але у 1672 і 1675 років замок двічі витримав турецьку облогу. Під час другого походу турків на Львів в Свірзькому замку навіть переховувалась залога сусіднього Поморянського. Найбільшої руйнації замок зазнав під час першої світової війни — він був повністю спалений російськими військами. Та вже до 1926 року тодішній власник граф Роберт відновлює замок. В 1939 році, з приходом совітів, замок стає "народним" і потроху занепадає.

Що цікаво, першим власником гербу Свірзьких “Шалава” був лицар Галка, котрий приятелював із Рюриком. Яким саме Рюриком - чи легендарним зачинателем руської династії, чи не менш легендарним сином князя Ростислава, який на чолі галицького війська відвоював незалежність Галичині - невідомо.

Дальше буде багато знимок. Перегляньте. Сподобається. ;)

Read more... )
borys_javir: (Default)


10 вересня я здійснив невелику мрію - помандрував до Жовкви. За даними Вікі, поселення засноване у 1368 р, міські права отримало в 1603, відоме було як місто ремісників; в 17 столітті Жовква була резиденцією короля Речі Посполитої Яна III Собеського. Це також древня межа земель та князівств — Галичини та Волині, Звенигородського та Белзького князівств.

У місті доволі гарно зберігся замок, стіни якого оперізують центр. Старі брами і досі виконують своє призначення - крізь них дорогами рухаються люди та транспорт. Красива ратуша радує око любителя старовини. Загальний вид справляє приємне враження і вартує затрачених часу та зусиль.

Залишається ще багато чого у місті відновити, що і, сподіваюся, буде зроблено.



вид замку з Вічевої площі



ратуша з різних ракурсів, за нею - горбисті північні відроги Розточчя


вид на вежу ратуші та на частину міської забудови


частинки міської забудови
borys_javir: (Default)


Я дуже люблю гори. А осінні гори - надзвичайно красиві. Якось поїхав я перед фотоконкурсом Фотодром на полонину мого друга, там переночував, і спускався у Ворохту посеред ночі, бо з полонини кілька годин йти, а мав встигнути на 10 ранку у Станіславів на конкурс. На автобус встиг, на конкурс потрапив, наша з другом команда зайняла там призові місця, а дорогою встиг зазнимкати неймовірний передзимовий карпатський світанок.
Read more... )
borys_javir: (капелюх)


Довгі сутінки малюють в темряві постаті дерев.
Знайомий вітер нашіптує незнані мелодії.
Гарячі барви інкрустуються білим інеєм.
Осінь плавно переходить у зиму...
Read more... )
borys_javir: (molfar)


Самайн - початок Темної пори року.
Час завершення та руйнування старого, віджилого, втомленого, негідного, за що відповідає Радогост, руйнівна Сутність творення.
Вважається, в ніч на 1 листопада витончується межа між світами і мешканці потойбіччя ходять серед живих, тому в ці дні здавна вшановували покійних і готували для них частування, аби показати, що життя триває. Серед ознак свята: гарбузи-світильники, маскарад, солодощі для гостей.
У слов’ян свято має назву «Діди». Після вечері посуд з їжею залишають на столі - для предків.



Тисячі років тому зародилася традиція справляти в ніч на 1 листопада свято, приурочене до початку темного півріччя. По всій Европі у ті дні припадали святкування завершення землеробської та переходу на темну пору року. То ще спільноарійське свято, адже обрядовість дуже подібна у тих европейців, які святкують. Також можливо, у традиції свята, наклалося кілька різних язичницьких традицій - арійські та доарійські.

Це - час Сил, які руйнують та перероджують старе, аби з рухом Сонця на весну могло зародитися, синтезуватися нове. Вважалося, що в цю ніч виходять небіжчики чи лихі духи і аби вони не впізнали, люди вдягали маски, переодягалися у дивний, незвичний одяг. На високих пагорбах палали вогні...

Що саме було у слов’ян - не можна сказати із 100% впевненістю, але, враховуючи символіку свята та те, що слов’янський Радогост якраз був сутністю, яка руйнує, нищить, вбиває, ймовірно, його шанування було якраз у цей час, що доволі логічно в’яжеться із культом мертвих, осінню, яка все розкладає і перегниває.

Най оминає нас, людей світла, гнів Радогоста!
borys_javir: (капелюх)


настрій осені... не ходити босими...
а під парасольками і капелюшками...

borys_javir: (Default)

Із першим снігом приходить зима. Можливо, ще так невпевнено, як маленький хлопчик цілує свою першу любов, але перший сніг є стукотом у двері осені. Стукотом, який і попереджає, і нагадує, і просто повідомляє — зима наближається, зима вже тут, на порозі...

Зима зазвичай приносить надії. Про тепло літа чи весни, про тепло рук, про тепло сердець. Про мир і злагоду, про спокій у голові, стосунках, країні, людстві. Про великі досягнення в роботі, громаді, чи чомусь дуже особистому.

Зима приносить сподівання. Ця зима — особливі. І хоч вона ще так не дуже впевнено, але сильно постукала у двері осені, ми маємо знати — зима наближається. Із хуртовинами та заметілями як сніжними, так і в політиці, економіці, життях людей. Із приморозками, та морозами лютої Півночі. Із відлигами та потепліннями початку весни. Зима ще встигне обманути, але й відкриє багато правди. І виправдає багато сподівань...

© Борис Явір, 2014-10-27
borys_javir: (капелюх)

Брудний товарняк попрямував на захід. Здається, у великих контейнерах він забрав останнє осіннє тепло. Йому у слід - лиш східний зимний вітер з дощем, який наче от-от перейде у мокрий сніг...

І я хочу на захід. Кудись подалі від того холодного, мокрого і всепоглинаючого сходу. Кудись подалі від руїн у краєвиді, природі, головах людей. Кудись туди, куди не долітає тривожний і смертоносний східний вітер. Кудись на захід...

© Борис Явір, 2014-10-23

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

July 2017

M T W T F S S
      12
3456 78 9
1011121314 1516
171819 202122 23
24252627282930
31      

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags