borys_javir: (molfar)

ЧЕРНІГІВ ЯЗИЧНИЦЬКИЙ

Борис ЯВІР ІСКРА

 

Камінь П’ятницької церкви

Чим може бути цікавою для язичників та зацікавлених язичництвом П'я́тницька це́рква в Чернігові? Цей православний храм Параске́ви П'я́тниці побудований в кінці 12 — на початку 13 століття на чернігівському посаді біля Торгу, ймовірно, на кошти купців. В основі плану — чотиристовпний хрестово-купольний храм, майже квадрат у перерізі. За дослідженням пам'ятки, проведеним П. Барановським, церква зовсім не була схожа на всім відомі давньоруські споруди. Пам'ятка нового архітектурного стилю, який сформувався на Русі наприкінці 12 століття, за часів «Слова о полку Ігоревім».

 


Вид на архітектурний ансамбль церкви

Що цікаво, зберігся язичницький звичай, пов’язаний з церквою: аби збулися бажання, треба потерти камінь, вмурований у стіну церкви та залишити у виїмці монетку. Вмуровування язичницьких ідолів, каменів із зображеннями чи просто шанованих язичниками каменів у християнські церкви було звичним для перших століть поширення християнства в слов'янських землях від Балтики до земель Верхнього Дону. Мета священиків в загальних рисах ясна - показати перемогу нової релігії над старими Богами, а заодно і заманити язичників в християнські храми.

Вуйко і я потерли камінь та залишили монетки. Цікаво, чи збудуться бажання?

 

За записами на інформаційній табличці в самій церкві, вона була будована з решток будівлі невідомого призначення, які в цьому районі були до того. Враховуючи, що в її стіни вмуровано камінь, оповитий язичницькими звичаями, а також традицію заложення святинь на місці подібних за призначенням споруд, в тому числі і нехристиянського призначення, можна припустити, що на цьому місці могло бути святилище чи навіть язичницький храм.

 

Цікаво, чи бував автор “Слова о полку Ігоревім” у Чернігові? А якщо бував, чи віддав шану воїнам з могили Черна, з Гульбища та безіменного кургану? Чи потер камінь, вмурований у церкву? Чи збулося його бажання?..

 

Незважаючи на тисячоліття християнізації, спалення міста в часи монгольської навали та в більші пізні часи, Чернігів зберіг досі якийсь язичницький шарм. Його стародавні вулиці, святилища та некрополі випромінюють енергію століть, даруючи як міщанам, так і мандрівникам незабутні враження. Давні повір’я переплітаються із міськими міфами, створюючи нові легенди, які будуть передаватися наступним поколінням, поки житиме земля слов’янська...



Свастичний орнамент на стіні однієї з найстаріших збережених руських церков.
 

borys_javir: (molfar)

ЧЕРНІГІВ ЯЗИЧНИЦЬКИЙ

Борис ЯВІР ІСКРА

 

Болдині гори

Бо́лдині го́ри — історична місцевість у Чернігові на правому березі Десни, на захід від історичного центру. Утворюються з 20—35-метрових пагорбів, розгорнутих дугою на південь від заплави річки Стрижня. Місцевість є віддавна заселеною, на її території збереглося багато пам'яток. Вони є найвищим місцем в Чернігові.

 

Щодо назви “Болдині” існує декілька версій:

• утворилася від давньослов'янського слова “болд”, що означає «дуб». Адже у стародавні часи місцевість була вкрита дубовими заростями і власне розташовувалась за декілька кілометрів від міста. У слов’ян – язичників дуб вважався святим деревом, тому існує думка, що в ті часи тут знаходився Священний дубовий гай (декілька дубів 200-400 років збереглися досі) та язичницьке капище, але археологічно воно ще не знайдено;

• топонім походить від слова “болди” — у руській мові «гори», у молдавській «верх». Високий пагорб на правому березі Десни стародавні жителі вибрали як місце для некрополя;

є й інші версії.

Більшість поховань - це поховання простого люду, майже всі вони не містили ніякого речового матеріалу, тільки в 20 курганах було знайдено деякі прикраси (каблучки, намистини). Особливу увагу привертають два великих кургани: «Безіме́нний» і «Гульбище» — давньоруські кургани (датовані 10 століттям) на Болдиних горах у Чернігові. Розміщений на Болдиних горах на площі 1,2 га курганний комплекс є одним з найбільших, відомих науці, в Україні некрополів 9—11 століть і складається з 6 курганних груп (загалом збереглося близько 230 курганів), що визначили заселену територію міста.


Курган «Гульбище» — оточений ровом насип висотою 8,5 м та діаметром 22 м. На місці розкопок були виявлені поховання чоловіка, жінки (нижчого статусу — наложниця, служниця) і коня, а також різноманітні предмети, супутні язичницькому поховальному обряду кремації. Один із скелетів, скоріш за все, належав дружиннику. Серед різного військового спорядження (масивний щит, великі кольчуги, бойові сокири, списи) найбільш вражаючою знахідкою був надзвичайно великий меч — найбільший із знайдених давньоруських мечів: його загальна довжина з ручкою — 126 см. Клинок шириною 6,5 см мав довжину 105 см, масивну ручку прикрашали срібні насічки і три ряди каменів (для порівняння: у 10 столітті давньоруські мечі зазвичай мали довжину 85-90 см). Для вільного володіння мечем, знайденому в кургані «Гульбище», воїн повинен був мати зріст не менше 215 см. Про богатирську статуру невідомого дружинника свідчили й інші предмети військового спорядження, знайдені в кургані.


На вершині кургану Гульбище.

Вид на курган Гульбище з півночі.

 

У кургані — «Безіменний» археологи виявили сокири, серпи, ножі, вудила, залізні обручі від дерев'яних відер, залишки одягу — те, що мало би пригодитися у іншому житті. На думку Б. Рибакова, курган «Безіменний» слід датувати першою половиною X століття.

Вид на курган “Безіменний” та вид з його вершини в сторону некрополя.

 

За стародавнім обрядом трупи спалювали на місці. В загальних рисах обряд поховання в великих курганах схожий з описом арабського мандрівника та письменника поч. Х ст. Ібн-Фадлана: спочатку на місці майбутнього поховання робили невелику підсипку, на котрій будували домовину для померлого, куди клали все те, чим він користувався за життя: посуд, їжу, прикраси, збрую та військове знаряддя, якщо воїн. Вбивали найулюбленішу жінку-наложницю. Іноді жінки самі погоджувались бути вбитими, щоб не дістатися ще в цьому житті нелюбому. Вбивали бойового коня. В уявленні слов’ян потойбічний світ був подібний реальному. Потім домовину підпалювали і все це перепалювалось у вогнищі. Вважалося, що чим вище здіймався дим в повітрі, тим вище місце буде займати на небі той, кого спалювали. Коли вогонь догорав, насипали невеликий курган, на якому справляли тризну по померлому, після чого насипали остаточний курган. Чим вища за соціальним статусом людина помирала, тим вищий курган йому насипали.


Курган “Безіменний” з різних ракурсів.

Вид на символічний рів та вал навколо кургану “Безіменний”.

На передньому плані — кругла споруда невідомого призначення.

Вид на некрополь та ймовірні залишки святилища.

Різні ракурси виду на один з найбільших каменів неподалік курганів.

Вид на курган “Безіменний” та частину некрополя.

 

За переказами та літописами, на схилах Болдиних гір Антоній Печерський (983-1073), який народився на Чернігівщині у місті Любечі, викопав печери і заснував у 1069 р. монастир за підтримки чернігівського князя Святослава Ярославича (1027-1076). Монастир спочатку мав назву Богородичний (монастир Божої Матері). Коло печер в 12 столітті було побудовано церкву Іллі, який вважався християнським замінником Перуна, що вказує на існування на Болдиних горах відповідного язичницького культу (підтвердженням цього також було існування дубового гаю на цих горах). Ймовірно, монастир існував з метою віднадити язичників від стародавнього святилища на горах, як то було і в багатьох інших містах-святилищах, як от Звенигород над Збручем.

borys_javir: (molfar)

ЧЕРНІГІВ ЯЗИЧНИЦЬКИЙ

Борис ЯВІР ІСКРА

 

В Чернігові багато старовини. Вона не зібрана у якийсь такий комплекс, як у Львові, але за день можна з нею ознайомитися (якщо постаратися). Буде цікаво людям різних зацікавлень, бо тут і язичницькі святині та некрополі 10-11 століть (кургани Черна, Гульбище, Безіменний), і найдавніші із збережених руських церков (в одну з них вбудували камінь, очевидно, язичницький, а в іншій чернігівці тому майже 500 років дружно схвалили об’єднання України та Росії)... Місто загалом справляє гарне враження, якщо, звісно, закрити очі на совковість чи не у всьому та деяку обшарпаність. Люди здаються щирими та добрими (хоч і не дуже багатими), вони відразу читаються. Багато природи і нема висоток, одно-двоповерхова забудова створюють ефект домашньої містечковості. Людей на вулицях мало, а автівок — ще менше. Добре, що хоч міські автобуси курсують. Чернігів - хороший, але нагадує діда із деякими дивацтвами, якому старість не в радість.
 


 

На території сучасного Чернігова виявлені сліди заселення з неоліту і бронзової доби. Наприкінці 7 століття в середній течії річки Десна тут виникло укріплене городище. Вперше Чернігів згадується в літописі під 907 роком в «трактаті князя Олега з греками». У ранньому середньовіччі місто було центром племені сіверян, а з кінця 9 століття увійшло до складу Київського каганату, а відтак - Русі, ставши найважливішим і найбагатшим містом держави поряд з Києвом і Новгородом, якщо не брати до уваги галицьких столиць. У 11—13 століттях Чернігів був центром Сіверщини загалом та Чернігівського удільного князівства зокрема.


Могила Черна

Найвідомішим курганом Чернігова є могила Черна (Чорна могила). Вперше згадується у літописі ще у 1147 році. За місцевою стародавньою легендою, у кургані нібито був похований засновник Чернігова - князь Чорний (Черн), на честь якого і було назване місто. Хоча, як виявилося в ході розкопок, поховання відбулося років так на 200 пізніше заснування ґраду.

 




Види на Чорну могилу.

На вершині кургану тепер стоїть камінь, який виступає свого роду вівтарним. Коло каменя час від часу розпалюють вогнища, у вогнищі є монетки, - як одна з форм пожертви в часі язичницьких обрядів.

 

Поховання в кургані здійснене за обрядом кремації. Поховані покладені в повному військовому обладунку, займали середню частину кострища. Небіжчиків, яких, виходячи з характеру та розміщення знахідок, було три, спалили у спеціально зведеній дерев'яній споруді на великому вогнищі, розташованому на насипу висотою близько 1,5 метри. Посередині знаходився дорослий воїн, праворуч від нього - воїн-юнак, ліворуч - жінка. Біля ніг похованого були покладені двоє осідланих коней. Чоловіків спалили у багатому військовому вбранні разом зі зброєю - двома мечами, шаблею, десятьма списами, сокирою та п'ятьма ножами, також були сідло з стременами, фрагменти кольчуги, шолом, наконечники стріл, біля ніг - щит з мідним окуттям, фігурка чоловіка.


Мечі із Чорної могили

 

Жінку супроводжували коштовні прикраси, десять серпів в ногах, кістки корів та биків. На місці, де лежали покійники, знайдені численні прикраси, наконечники поясів, золоті та срібні злитки - залишки розплавлених у вогні прикрас, бронзова посудина з бабками - гральними кістками, ключі, замки, сокири та долота. У верхній частині насипу, приблизно на 7 м висоти виявлено залишки тризни (після тризни могилу ще досипано): шоломи, кольчуги, залізний котел з кістками барана і птахів, бронзова жаровня з вугіллям два залізні ножі для жертвоприношення та два ритони - турячих роги для ритуального питва. Роги мають різну довжину - 54 та 67 сантиметрів, але обидва однаково оздоблені сріблом навколо гирла та посередині. Особливий інтерес та суперечки фахівців здавна викликає окуття більшого ритона. Талановитий майстер викарбував на ньому загадкову композицію з різноманітних чудовиськ, птахів та людей. Західну частину кострища займали дванадцять відер півколом, від яких залишилось залізне окуття, та дві залізних посудини.


Частинки рогу з могили Черна. Джерело-1, Джерело-2.

 

Про те, що в кургані поховано князя, свідчать предмети, пов’язані з язичницьким культом, зокрема, бронзовий ідол - сидяча людська фігурка з якимось предметом у руках. За язичницьких часів князь поєднував функції воїна й жерця, світську й духовну владу — був фіґурою набагато могутнішою, ніж сучасні глави держав. У знайденій бронзовій фіґурці заанґажовані дослідники побачили скандинавського бога Тора, хоча це — просто чоловічок, який у правій руці тримає свою бороду чи навіть питтєвий ріг (пара рогів для пиття було знайдено у самому кургані). А краще деталізовану фігурку з подібним сюжетом і, можливо, аналогічного часу виготовлення, було знайдено на теренах західних слов’ян — у містечку Ґачів (Gatschow). Це дає підстави вважати фігурку з могили Черна слов’янською за мотивом.

То кого поховали під цим велетенським насипом і коли сталася ця подія? Розібратися допомогли знахідки, зроблені під час розкопок Чорної могили. Це три візантійські монети. За каталогом Британського музею, дві монети з насипу відносяться до часів правління імператора Василя Македонянина (867-886 рр.) та його сина Костянтина, який помер у десятирічному віці (869-879 рр.). Монета з вогнища датується періодом царювання Костянтина Сьомого Багрянородного та його сина Романа (945-959 рр.). Таким чином, враховуючи, що поховання було здійснене за язичницьким обрядом, курган Чорна могила був насипаний не раніше 945-го року і, можливо, не пізніше хрещення чернігівців у 992 році. Поєднання в похованні великої кількості дорогої зброї і культових предметів поряд з величезними розмірами курганного насипу і пишністю похоронного обряду дозволили історикам припустити, що в Чорній могилі поховано останнього чернігівського князя дохристиянської доби, що жив в Х столітті. Історик А.Щавелев, наприклад, вважає, що князя, похованого в Чорній могилі, могли кликати Черн, оскільки початкова форма назви чернігівського кургану в Іпатіївському літописі була «Черна могила» (тобто «могила Черна»). До того, кургани зазвичай отримували назви від ім'я похованих в них правителів - «Аскольдова могила», «Галичина могила», «Турова могила» і т.д. Оскільки ім'я Черн не було вживаним серед Рюриковичів, то, швидше за все, перед нами незалежний або напівнезалежний чернігівський князь. Краєзнавець А. Добріца знаходить ім'я князя з Чорної могили в договорі князя Ігоря з Візантією, який був укладений в 945 році. У договорі після перерахування імен послів від великого князя Ігоря, його сина Святослава і княгині Ольги, зазначений якийсь Слуда - «посол Ігоря, племінника Ігоревого» - посол чернігівського князя. Щоб відрізняти його від дядька - Ігоря Старого, чернігівського князя нібито іменували Ігорем Чорним - за незвичайний для варягів темний колір волосся. Після смерті Ігор Чорний начебто був похований в кургані, який і назвали Чорною могилою. Є також інші версії. Відповідно, етнічне походження цього князя досі викликає безліч суперечок. Одні вважають його слов'янином - представником місцевої, Сіверянській племінної династії, інші ж - прийшлим варягом, родичем або васалом київських князів Рюриковичів.


 

Цікаво, що для доведення своєї правоти обидві сторони зазвичай звертаються до одного і того ж джерела - казкового сюжету, зображеному на срібній окутті ритону - турового роги, який був знайдений в кургані. На чудовому широкому фризі цього твору мистецтва зображені химерно вигнуті і переплетені між собою фігури птахів, звірів і фантастичних тварин. Деякі з них кусають одне одного, інші стоять окремо. На тильній стороні оправи зображені два чудовиська з переплетеними хвостами. На лицьовій стороні посеред всіх чудовиськ і звірів художник зобразив двох мисливців, які стріляють в птицю. У руці однієї з фігур (чоловік в сорочці або кольчузі з непокритою головою) лук, але стріли вже немає, вона - спущена з тятиви. Друга фігура - жіноча, в руках у неї теж лук і спорожнілий сагайдак. Найцікавіше, що стріли летять не в птаха - одна стріла зламана і знаходиться позаду чоловіка, друга летить вгору, а третя — ніби прямо в голову чоловікові. Всі особи та звірі, зображені на розі, мають паралелі як в місцевих казках та легендах, сюжети неодноразово зустрічаються в суто слов'янських знахідках, так є паралелі і в скандинавській міфології, тому однозначної відповіді на питання етнічної приналежності похованих нема. Хіба можна припустити, що використано сюжет, спільний як для багатоетнічної Балтики, так і більш східних власне слов'янських земель, який в ті далекі часи був знайомий на всій окресленій території. Враховуючи непрямі вказівки на чорнявість князя, таки, можливо, він не був чистокровним вихідцем із скандинавсько-балтійського регіону. Тим не менше, поховання здійснене за звичаєм, описаним у творі Ібн Фадлана, отже тут похований рус.

borys_javir: (Default)


Тому багато років, коли ще навіть у Тарнополи стояв ідол Лєніна, мій вуйко працював у Чернігові — поїхав після інституту. Потрапив у приємну компанію, де його — западенця — дуже приязно прийняли. Після служби у совітському войску вуйко вже не вернувся у Чернігів, але всі ті роки його мучила ностальгія. Тому він підбив мене на подорож. А я ж мандрувати люблю. Поїхали ми до спілки — він зі мною на поліграфічну виставку у Києві, а я з ним — в Чернігів.

У місті вуйкової першої праці мені загалом сподобалося: приємні та щирі люди, хоча і не дуже багаті, багато природи і нема висоток, одно-двоповерхова забудова дає ефект містечковості. Правда, все доволі обшарпане, старе, але вулиці та парки прибираються. Людей на вулицях мало, а автівок — ще менше. Добре, що хоч міські автобуси курсують.

В Чернігові багато старовини. Вона не зібрана у якийсь такий комплекс, як у Львові, але за день можна з нею ознайомитися. Буде цікаво людям різних зацікавлень, бо тут і язичницькі святині та некрополі 10-11 століть (кургани Черна, Гульбище, Безіменний), і найдавніші із збережених руських церков, в тому числі в одну з них вбудували камінь, очевидно, язичницький, а в іншій чернігівці тому майже 500 років дружно схвалили об’єднання України та Росії...

Місто загалом справляє гарне враження, якщо, звісно, закрити очі на совковість чи не у всьому та деяку обшарпаність. Люди справили враження щирих та добрих, вони відразу читаються. Не те, що злегка хитрі житомирці чи ультрахитрі галичани (які настільки хитрі, що й самі себе перехитрили).

Чернігів - хороший, але нагадує діда, якому старість не в радість.

На знимках: я на святилищі-некрополі; види на центр міста; вид на курган Безіменний; вид на курган Черна; осіннє листя; свастичний орнамент на найдавнішій із збережених церков Русі (1036 р); постамент воїнам; моя рука на язичницькому камені, вмурованому в церкву; типові дерев'яні будинки Чернігова; узори на будинках; панорама некрополя та кургану.

borys_javir: (капелюх)


на майдані (не слов’янське навіть слово) Нєзавісімасті бідна кобіта махає вінком, стоячи на фалічному слупі. так горі вибралася, а така бідака.

повністю російськомовне місто. то так, якби хто питав. але цього разу мені траплялися виключно доброзичливі люди — саме російськомовна дівчина направила на добрий шлях у метрі і саме російськомовні партнери в ділі дали мені гарні пропозиції співпраці (я їздив на поліграфічну виставку). україномовні партнери в ділі — і то всі чи то з Галичини, чи Волині, тому це окрема тема. неприємними виявилися суржикомовні люди. зіправди трохи покручі. а з україномовних людей були дві студентки в метрі, і то з виду якійсь не карєнниє кієвлянкі, і ще друг, який також не вписується у той кієфській загал.

на багатьох станціях метра є недвозначна рекляма з набору персоналу в еліт-клюб, на якій зображена розпутна дівиця. хто б мав сумнів, чим там займаються танцівниці, офіціантки і так далі, маючи такі костюми, які у пристойних містах хіба в магазинах інтимних товарів мож купити. і то не завжди. :D

на одній станції метра є металічні зображення совітських часів, які показують, скільки добра совітська влада принесла українцям. окремо виділю стелу, на якій здибалися гейби українці та западенці, а над ними майорить бандера (стяг) зі святим ликом Ілліча. лик Ілліча декомунізували — намалювали вуса та козацьку чуприну. тепер у Кієфі є козак Ілліч, який благословляє Схід і Захід бути в єдінай странє. мі-мі-мі, справді.

ніколи не приховував, же Кієф мені не подобається. там багато приємних знайомих, друзів, трохи родичів, але саме місто — як вінегрет. ну, добрі люди Києва, тримайтеся і поширюйте добро. :)

на знимці: бідна бабця змушена торгувати квітами під написом "торгівля заборонена" в той час, коли порох торгує Україною; дівчина-бідака, стоячи на слупі, махає комусь навпроти; стела з декомунізованим ликом Ілліча та ідеєю #єдіная_страна; я на виставці; пошарпаний український стяг та російськомовна вивіска - як мимовільні символи столиці УРСР; я і Золоті ворота.

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

September 2017

M T W T F S S
    123
4567 8 910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags