borys_javir: (Default)
мав нагоду та честь побувати на загальнопольському зїзді рідновірів - Ogólnopolski Zjazd Rodzimowierczy . зустріч була організована на Чарчому хуторі - Czarci Chutor, що не дуже далеко від Варшави, тривала 3 дні. щовечора були концерти для загалу, в суботу та неділю зранку - віча, на яких керівники громад та ініціативних груп обговорювали проблеми та перспективи розвитку рідновірських спільнот у Польщі, а протягом днів - літературні читання, лекції та неформальне спілкування. їжа готувалася на відкритому вогнищі у величезному казанку.
 
на вічі, на якому був присутній, обговорювалися актуальні особливості та проблеми розвитку руху. приємно відзначити, що у поляків нема значної частини тих проблем, які є в Україні: розрив із науковістю та визнання священними містифікації й підробки - поляки орієнтовані на наукові дослідження. звісно, між ними є всілякі фантазери, але вони перебувають на узбіччі руху. правда, проблем завдають крайні праві та крайні ліві, але вони також на марґінесі.
 
у вічі були взяли участь представники кількох конфесій, хоч найбільше керівників громад було від Рідновірського Костьолу Польського. було багато скарг на те, що незважаючи на відносну велику чисельність прихильників, мало хто виявляє бажання організовувати свята та бути у проводі громад. здається, це типова проблема багатьох організацій і не тільки світоглядно-релігійного спрямування.


 
в часі неформального обговорення були підняті геополітичні теми. говорилося, що країни центральної та східної Европи (слов'янські та балтійські) мали б об'єднатися для спільного захисту від віковічних ворогів - германців та росіян, а також для пожвавлення економічного розвитку реґіону.
 
було приємно познайомитися із однодумцями, поговорити із близькими за духом людьми. до нових зустрічей!
borys_javir: (molfar)


Здавна, спостерігаючи за Сонцем, люди почали його особливі положення відзначати святами. Так виникло Різдво на зимове сонцестояння (Сонце "народжується"), Ярилів день на весняне рівнодення (Яре, весняне Сонце - весна колись називалася "яр"), Купалії на літнє сонцестояння (є версії, що цей день називався Великоднем, бо найбільший, велик день), на осіннє рівнодення вшановували Сонце "старіюче". У давнину люди вважали, що "як на небі, так і на землі", тому старалися події неба відтворювати під час тих чи інших святкувань. Звідси, наприклад, і звичай палити вогнища на різноманітні свята, пов'язані з рухом Сонця. Роблячи за аналогією, люди символічно долучаються до космічного дійства, вірячи, що колесо року не буде крутитися, а цикли природи змінювати один одного, якщо магічними ритуалами не допомагати цьому процесу.

Сонце досягає піку своє активності і настає найдовший день і найкоротша ніч у році. Після літнього сонцестояння, або сонцевороту, як його здавна називали в народі, дні починають ставати коротшими, тому здавна день літнього сонцестояння вважали часом, сповненим особливою магією. День літнього сонцестояння логічно продовжує радісні святкування збільшення тепла та сонячних днів, які починаються ще на майські свята.


знимка із святкування. Стоунгендж, Англія. 2017. National Geographic.

В період літнього сонцестояння слов'яни відзначають одне з найбільших свят у році - Купалії. Донедавна вважалося, що найдавнішими згадками про святкування є запис за 1262 рік в Іпатіївському списку Літопису Руського та тексти із Густинського літопису 16 століття. Але найдревніша назва свята зафіксована поміж стінописів Софійського собору в Новгороді і датується кінцем 11 - початком 12 віку. Записана вона як "коупалиѧ", а в пізніших пам'ятках трапляється як Купалие чи Купалье.

Назву виводять як від праслов’янського слова *kǫpati, що означало купання та ритуальне омовіння, але є версії, що пов’язують назву із словом “купа”, вказуючи на святкування у великому товаристві. Також відомі назви як Сонцекрес (деякі області України), Купала, Колосок, Крес (давньорус. Кресъ), Ярилин день (Ярославська й Тверська області Росії; хоча з Ярилом пов’язане весняне рівнодення), Купалле (білорус.), Saulės (Литва) — День Сонця. Поляки, лемки та словаки називають свято Собітка, що, ймовірно, походить з семантичного ланцюжка: собітка (собутка) — соботка — со-бытие — тобто событно — “разом”, “укупі”, “купно”.

Дослідники досі сперечаються, чи було у слов'ян божество з іменем "Купало", адже вперше його ідола згадано у пізньому джерелі 17 століття християнського авторства, що може вказувати на помилку переписувача внаслідок незнання релігії слов'ян. Тому цілком логічною та вірогідною відповіддю на запитання, якого ж бога чи богиню вшановували предки та варто вшановувати сучасним нащадкам, є Сонце - обожнене, персоніфіковане небесне світило, від якого залежить перебіг життя на Землі. Підтвердження цьому є не тільки звичаї самого свята, а й найдавніші назви, пов’язані із Сонцем у мовах, більш древніх, ніж слов’янські.

В цю магічну найкоротшу ніч на берегах рік розпалюють ватри, влаштовують веселощі з іграми, танцями, любощами, частуванням - братчинами. Як і тому сотні років, що було зафіксовано у Густинському літописі: «звечора збирається молодь обох статей, плетуть собі вінки із всякого зілля чи кореня, і запалюють вогонь, і ставлять збоку зелену вітку, і взявшися за руки, ходять навколо вогню, співаючи своїх пісень, а потім скачуть через вогонь...» (вільний переклад).




святкові вогні. wolvin

Вогонь супроводжує день літнього сонцестояння всюди. Це і величезні багаття, і, звісно, стрибки через багаття. Дівчата і юнаки стрибають поодинці або парами. Цей магічний обряд мав забезпечувати здоров'я і благополуччя. Вважається, що парно стрибати варто у тому випадку, коли хочеш з тою людиною провести свою будучність. Закохані, які стрибають через багаття, магічно "запечатують" свій майбутній шлюб, творячи магію щасливої долі. Стрибками через багаття також лікували безпліддя, позбувалися злих чар тощо.




стрибки через вогонь. wolvin

Хлопці котять з гір палаючі колеса - символ річного руху Сонця, адже після цього свята день починає зменшуватися. Колеса опиняються у воді, символізуючи передусім наступний низхідний рух небесного світила.






запалення колеса та його спускання у воду. wolvin

Дівчата пускають вінки у воду. Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат. Пари заздалегідь домовляються про те, яким буде вінок. Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітають яскраву свічку або велику квітку. Якщо юнаку вдається зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважається доброю прикметою для їх подальшої спільної долі.


















плетіння вінків та спускання у воду. wolvin

Під час святкування також можливі обряди викрадення і спалення опудала Морени (на майські свята викрадають майське древко). Дівчата мають обороняти фігуру, тоді як юнаки намагаються її викрасти і кинути у ватру. Символіка цього дійства двояка: це і поєднання “холодної” зимової жіночої сутності Морени із “гарячою” літньою чоловічою сутністю літнього Сонця, так і передача факту перемоги літа над зимою.

В слов'янських краях молодь йде вночі шукати цвіт папороті. І хоч ця рослина не цвіте, її міфічний цвіт став символом небувалого дару, володар якого може знайти будь-які скарби, розуміє мову рослин та тварин.

Хлопці й дівчата паруються. Чи не в усіх значеннях того слова. Купалії, як і майські свята — час задоволення душі та тіла. Недарма літописці згадують про розтління жінок та дівчат — буяє природа, буяють і люди.

На світанку збирали росу. Вважали, що промені найпалкішого Сонця по-особливому заряджають краплини води на травах і вона стає цілющою.

Традиційні святкування досі в різній мірі зберігаються у багатьох народів, особливо індоєвропейських: Ліго у латвійців, Літа у галлів (весілля Богині і Бога, які поєднуються заради руху природи), Вардавар у вірменів, а також - у чехів, німців, австрійців, сербів, болгар, поляків, англійців, білорусів, росіян та інших. Найбільшого розмаху свято набуло в Іспанії, де 19–24 червня проводиться фестиваль, та в Бразилії — «Феста Юніна» 13-29 червня. У Великій Британії в день літнього сонцестояння відбувається фестиваль Ґластонбері, а сучасні англійські язичники збираються у Стоунхенджі, щоб вітати сонце.






знимки із святкування. Стоунгендж, Англія. 2017. Independent. BBC.

Деякі звичаї Купалій перегукуються із обрядовістю інших свят (наприклад, Морену чи символічну людську постать спалюють на однойменному святі взимку чи на межі зими і весни, залежно від краю, на майські свята, на Купаліях; "колесо року" носять на майські свята та Купалії, опісля його спалюючи; шлюбуються на майські свята та на Купалії), що вже віддавна породило припущення, що в минулому частина цих свят була одним святом, яке розділилося чи перенеслося у часі внаслідок різноманітних обставин (прецесія Сонця, кліматичні зміни, вплив інших релігій).

З святом вас! Будьте благословенні!


святкування. Тернопіль, Галичина. 2015. Boris Javir

Джерела: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7.
borys_javir: (Default)


Вчені донедавна фактично нічого не знали про те, що саме відбувається в мозку людини при релігійному переживанні. Науковці зі Школи медицини при Університеті Юти займалися пошуком відповідей на ці складні питання і провели невеликі дослідження. Дослідження проводилося в рамках проекту the Religious Brain Project, запущеного в 2014 році. Мета проекту - розібратися, як працює мозок людей з глибокими духовними і релігійними переконаннями.

Науковці з Університету штату Юта досліджували за допомогою функціональної МРТ роботу мозку 19 молодих людей (7 дівчат і 12 юнаків) християнського віросповідання в той час, коли вони читали уривки з релігійних книг, дивилися записи церковних служб і молитов, постановки біблійних сюжетів. Середній вік учасників склав 27,4 років. Сканування мозку показало, що при сильних релігійних переживаннях у добровольців активувалося прилегле ядро ​​- область мозку, відповідальна переважно за роботу системи винагороди. У пік активності в них частішало серцебиття, а дихання ставало глибшим. За твердженням учасників, вони відчували умиротворення і відчували тепло. Крім того, релігійні переживання впливали на префронтальну кору головного мозку, задіяну в оцінкових і моральних судженнях.

Виявилося, що «релігійні» області збігаються з тими, що активуються при прослуховуванні музики, занятті сексом і прийомі наркотиків. Думки про бога активують певну область в мозку, яка відповідає в тому числі за винагороду, підкреслили вчені з наукової групи під керівництвом нейрорадіолога Джеффрі Андерсона. Мозок працює по-іншому, коли людина молиться, а стан моління фізіологічно подібний стану гравця в азартні ігри в процесі виграшу, наркомана, який отримав дозу або просто закоханої людини, що опинилася поруч з об'єктом власної слабкості.

Вчені пояснюють, що такі експерименти допомагають пояснити вплив релігії на суспільство. Релігійні переживання активують в мозку ті ж ділянки, що любов, азартні ігри і наркотики, з'ясували вчені з Університету Юти, опублікувавши дослідження у науковому журналі Social Neuroscience. Це пов'язано із так званою «системою винагороди». Система винагороди мозку бере участь у регулюванні поведінки за допомогою позитивних реакцій. Її активують гормони, які виділяються при закоханості, сексі, загалом приємних враженнях (наприклад, від музики, ігор, їжі, наркотиків) і, як з'ясувалося, релігійних переживаннях.

Примітно те, що спостереження за людьми в молитві показали, що у них нетипово працювали й інші ділянки мозку. Дослідження виявили аномалії в роботі мозку таких людей.

Зреферовано з 1, 2, 3, 4. Стаття у Social Neuroscience 5.

Враховуючи наявність компенсаторного механізму, можна висновувати, що нестача одних збудників породжує заміщення іншими. Наприклад, беззмістовне життя, позбавлене щирої любові, чуттєвих насолод, радості від праці, мандрів чи спілкування, може стати причиною заміщення нестачі ефектом від солодкої їжі, наркотиків (реакція подібна, тільки відрізняється за силою), надмірною азартністю, алкоголізмом, надмірною релігійністю (релігія як своєрідний "наркотик"). Цей погляд підтверджується поширенням надмірної наркоманії, алкоголізму, чи релігійності у зрілому віці, коли насолоди молодечого віку стають чи здаються недоступними, а також поширенням означених явищ у бідних країнах, де людина не може повноцінно самореалізуватися. І хоч явище донедавна не було науково вивчене, на основі спостережень про нього знали ще в доісторичні часи: влада завжди використовувала релігію чи інші види фанатизму разом із різноманітними наркотиками як засіб маніпулювання масами.

Аби уникнути негативних проявів компенсаторної поведінки (надмірний апетит до їжі, наркотиків чи надмірна релігійність не зникнуть 6, але можна зменшити їхній вплив), варто жити повноцінним здоровим життям: приємні стосунки (дружні та любовні), задовільна робота, змістовний відпочинок (ігри, мандри, читання книг тощо).
borys_javir: (Default)



травнева повня


більша зірка - Юпітер, менша - Спіка

Травнева повня завжди вважалася містичною. Вона вказує на період, коли Земля під променями весняного Сонця вже достатньо нагрілася, аби почалися сільськогосподарські роботи.

Травневий повний Місяць названий Квітковим Місяцем, щоб відзначити квіти, які цвітуть протягом цього місяця. Іншою назвою для повного травневого Місяця є Молочний Місяць.



У травневу повню настає максимум весняної сили Матері Землі.
Вшановується Живу. Жива або Живена (епітети весняної Землі) опікується всім, що росте і набирає сили. Її пора - весна, ранок і юність.

Вшановують Живу після появи першої зірки: запалюють багаття або свічки, у вінках з живильних зел, водять кривого танка, співають пісень, ворожать, запарюють запашні зілля.

До свята готують писанки: по чорному, коричневому чи зеленому тлі пишуть рослинні орнаменти та символи життя, здоров'я, жіночої плідності.

В рунічному ряді Живені відповідає руна Беркана: вона загалом позначає весну, період зародження нового життя, вагітності у тварин та людей.

Можливо, в давнину, це свято входило у комплекс майських свят, протягом якого вшановувалася Богиня (в европейських народів зображувалася із рогом достатку, мала назви Майя (з грецької "мати", "годівниця"), Семела (з тракійської "земля", звідки і слов'янська назва), Матір всіх Богів та інші). На це вказує також і те, що в деяких місцевостях саме в ці дні відбувається збір лікарських трав. Дівчата та жінки рано під супровід музики виходять в поля, на луки для заготівлі зілля. Особливо цей звичай був поширений у Древньому Римі, а його залишки досі збереглися у слов'ян під назвою свята Зільник.


майська королева на святкуваннях у Шотландії

borys_javir: (molfar)


В глибоку давнину, коли рік ділився на 2 частини: літо та зиму, на півшляху між Великоднем (весняним рівноденням) та Купала (літнім сонцестоянням) відзначали свято світла, свято весни - ніч вогнів. Галльські народи називали свято Белтейн (найвідоміший зараз варіант назви, означає «вогні світла») або Галан-Май, Май. Колись вважалося, що саме на Белтейн Бог (в галлів Бел, Беленус - буквально "білий бог") і Богиня (в европейських народів зображувалася із рогом достатку, мала назви Майя (з грецької "мати", "годівниця"), Семела (з тракійської "земля"), Матір всіх Богів та інші) кохаються, щоб зачати нового Бога, який народиться взимку (Бог і Богиня тут - це збірні образи богинь і богів у праіндоєвропейських народів). Свято дало назву місяцю травню в різних евтопейських мовах: "белтейн" у шотландській, ірландській гаельських, "май" у мовах, на розвиток яких вплинув римський спадок.

Віки йдуть, а европейці й досі святкують Белтайн - свято початку літа, світлої пори року. Завершився час темряви й смутку - настав час світла й радості. В день перед Майським святом входи та вікна прикрашають гілками дерев (в Галичині - явір, клен, ясен) та квітів (процес прикрашання називається "маїти", а зелень для прикрашання - "май"). На головній площі поселення чи коло святилищ, храмів наряджають Майське дерево (зазвичай береза (в Німеччині), іноді ялинка (в Німеччині, Галісії), яке традиційно прикрашають стрічками і квітами, а потім танцюють навколо, переплітаючи між собою стрічки зеленого, білого і червоного кольорів (можливе використання й інших барв). В деяких країнах зберігся звичай викрадати майське дерево у сусідньої громади, поселення. Також в деяких місцевостях невеликі майські дерева ставлять коло воріт неодружених дівчат "на порі".


громада несе майське дерево до місця встановлення, Польща

У багатьох европейських народів є звичай обирати "майську королеву" та "майського короля", найгарнішу пару села. Королеву традиційно одягають у зелене або біле. Ці барви одягу типові для символіки европейських Богинь весняного циклу.


майська королева на святкуваннях у Шотландії

На вершинах гір або на спеціально відведених місцях в ніч на 1 травня розмалюють вогнища, як символ повернення Сонця, між якими ходять чи стрибають через них. У давнину люди вважали, що "як на небі, так і на землі", тому старалися події неба відтворювати під час тих чи інших святкувань. Звідси, наприклад, і звичай палити вогнища на різноманітні свята, пов'язані з рухом Сонця. Роблячи за аналогією, люди символічно долучаються до космічного дійства.
В цю магічну ніч тривають фестивалі з іграми, танцями, любощами, частуванням - братчинами. В деяких реґіонах Европи зранку молодь обливалася водою.


частина фестивального дійства майської ночі у Шотландії


У скотарських місцевостях також в ці дні часто відбувається вигін худоби на пасовища. Коли маржину виводять із хліва, вона мусить переступити сокиру, обмотану червоною стрічкою і прикріплену до порогу. Вдосвіта 1 травня худобу між вогнями, обкурюючи її (у слов'ян цей звичай відбувається на свято з назвами Красна гірка, Ярилів день). В деяких регіонах корів б'ють вербовими, горіховими, горобиновими чи березовими гілками, перемотаними червоними стрічками, вважаючи, що це буде сприяти плодючості.
В деяких місцевостях саме в ці дні відбувається збір лікарських трав. Дівчата та жінки рано під супровід музики виходять в поля, на луки для заготівлі зілля. Особливо цей звичай був поширений у Древньому Римі, а його залишки досі збереглися у слов'ян.

Вважається, що в ці дні світи видимий та невидимий стають особливо близькими (як на Савин),  і мешканці потойбіччя ходять серед живих. Подібні вірування, коли поміж живих гуляють мавки, навки, властиві для Русального тижня у слов'ян, який є місцевим різновидом загальноевропейського свята. Свій Великдень мавки святкують у четвер напередодні основного свята. А в шестерицю ("Дідова субота) люди здавна вшановують покійних і готують для них частування, аби показати, що вони не забуті.
Від лихих нав’їв, за повір'ями, захищають полин та любисток.



Частина звичаїв Белтейну перейшла на свята інших релігій. Паралелі у звичаєвості можна провести із звичаями проведення свят, пов'язаних із зміною пір року чи циклами розвитку природи, зокрема це стосується святкування зимових свят (Імболк, Морена, Масниця: символічна сустріч зими і літа, що супроводжується запаленням вогнищ, свічок, спаленням Морени; носінням колодки на Масницю - носіння майського дерева), весняного рівнодення (Остара, Великдень: биття вербовими прутиками, запалювання вогнищ, обливання водою), весняних свят (Красна гірка, Русалії: очищення маржини вогнем, віра у прихід мавок-русалок, прикрашання жител зеленню) та літнього сонцестояння (Купала: спалення Морени, запалення вогнищ), що вже віддавна породило припущення, що в минулому частина цих свят була одним святом, яке розділилося чи перенеслося у часі внаслідок різноманітних обставин (прецесія Сонця, кліматичні зміни, вплив інших релігій). Найімовірніше, місцевими різновидами майських свят були близькі за часом слов'янські Красна гірка, Ярилів день, Русалії.

Традиційні святкування досі в різній мірі зберігаються у Шотландії, Ірландії, Галичині, Швеції, Німеччині, Франції, Австрії, Англії, Чехії, Моравії, Словенії, Польщі, Росії, Литві, Еспанії, Данії та інших країнах. Сучасні язичники відроджують стародавню Традицію, а найяскравіші святкування Белтейну наразі відбуваються у Шотландії.


частина дійства майської ночі у Шотландії

З святом вас! Будьте благословенні!

Джерела: 1, 2, 3, 4.
borys_javir: (Default)
Враховуючи ріст кількості рідновірів / язичників по всій Европі та у слов'янських державах зокрема, одним з питань, які все більше стають актуальними - вигляд божеств, яких вшановували предки. Багато рідновірів мають схиблене уявлення про предмет розгляду, створюючи ідоли з вигляду як розписані чи різьблені слупи. І це при тому, що навіть збережені ідоли давніх слов'ян вказують на помилковість такого примітиву. То якими були ідоли предків? Про це можна дізнатися із писемних джерел.



«І є у них будинок, який створив один з їхніх царів на Чорній горі, яку оточують дивовижні води, що відрізняються різними кольорами і смаками, всі дуже корисні. І у них в ньому є величезний ідол в образі Сатурна, зроблений у вигляді старця з палицею в руці, яким він ворушить кістки мертвих в могилах. Під правою його ногою є зображення чогось на кшталт комах, а під іншою (його ногою) - вороно-чорні зображення граків і інших (птахів) і дивовижні зображення чогось подібне абісінцям і неграм. У них є ще інший будинок на горі, яку оточує затока моря, (будинок), споруджений з каменів червоного мармуру і каменів зеленого смарагду. В середині його величезний купол, а під ним ідол, частини тіла якого (зроблені) з чотирьох сортів дорогоцінного каменю: зеленого хризоліту, червоного карбункула, жовтого корналіну і білого кришталю (берилу), а голова його - з червоного золота. Напроти нього - інший ідол у вигляді дівчини. Йому зазвичай приносять жертви і кадіння (ладану)»
Абу-л-Хасан Алі ал-Масуді (X ст.) "Промивальні золота і копальні дорогоцінних каменів"

«В тому володінні <...> з давніх часів і до наших днів стояв один ідол, мармуровий, зображав жінку. Ці нерозумні люди служили їй <...>»
Георгій Молодший "Житіє Георгія Святогірського"

«Володимир <...> в Києві дуже багато храмів побудував і ідолів по горах навколишніх поставив, зокрема ідол Перуна, бога грому, хмар і блискавок (якого найбільше шанував), розкішніше всього зробив: саме тіло було з дерева майстерно вирізано, голова його зі срібла, вуха з золота, в руці ж тримав камінь на зразок палаючої блискавки, в честь і славу якому вогонь з дубових дров, названий вічним, жерці, для того приставлені, палили»
Мацей Стрийковський "Хроніка Польська, Литовська і всієї Русі"

«(Про Перуна:) ноги залізні. В руках же тримав камінь на зразок блискавки палаючої, рубінами і карбункулами прикрашений»
І. Гізель "Синопсис"

«Мав він, Живе, біля Кракова святилище і статую, з золотистої бронзи відлита, зображала чоловіка, одягненого левовою шкурою, який тримає перед ногами рукою вузлувату палицю, з поросям і биком біля ніг»
Прокош (Пшибислав Діаментовський) "Слов'яно-сарматська хроніка"

«статуя із золота у вигляді людини, що сидить на троні, була вилита, що несла образ і ім'я бога Зелу», «Золото віддав [князь Незамисл] майстру, щоб відлити зображення Красатини, яке було поміщено в палацовому святилищі», «Людмила, воістину Кросину більше всього іншого сонму богів і богинь прикрашати і почитати з малих років привчена, <...> чоловіка свого Борживоя особливо спонукала, щоб він <...> наказав відлити зображення в людській подобі з золота»
Вацлав Гайок з Либочан "Чеська хроніка"

«Серед мораван Венера, або Красопані, звана також Дзідзілеля, шанувалася з більшою пишнотою <...> Її гола статуя дивовижної роботи мала вигляд найгарнішої жінки чи дівчини; очі були грайливі, солодкі і повні спокуси, тіло білосніжне, волосся спадало до колін; вінок мирту, переплетений червоними трояндами, прикрашав голову; уста, посміхались сором'язливо, тримали зрізану троянду; на місці серця було видно промінь або палаючий факел; ззаду тіло було розкрито, так що можна було побачити серце. Богиня їхала на золотій колісниці, яку везли два білих голуба і два лебедя. Поруч стояли три голі діви, або Грації, взявшись за руки, спинами одна до одної»
Іржі Стржедовскій "Церковна історія Моравії"

«В ньому [місті] немає нічого, крім храму з дерева, майстерно спорудженого, який, як основи, підтримують роги різних звірів. Його стіни зовні прикрашають зображення богів і богинь, дивно вирізані, як видно розглядаючим; всередині ж стоять боги рукотворні, з вирізаними на кожному іменами, грізно одягнені в шоломи і кольчуги, з яких перший зветься Сварожич і більше за інших усіма язичниками шанується і вшановується»
Тітмар Мерзебурзький "Хроніка"

«Головний з них - Радигост. Ідол його зроблений із золота, ложе - з пурпуру»
Адам Бременський "Діяння гамбурзьких єпископів"

«Коли ж капища і зображення ідолів були знищені благочестивим Оттоном, нечестиві жерці золоту статую Триглава, яка найбільше ними шанувалася, забрали в глушину і віддали на збереження якійсь вдові, що жила в скромному селі, де не було небезпеки, що статую знайдуть»
Еббон "Житіє Оттона, єпископа Бамбергского"

«Були в місті Щецині чотири Контини, але одна з них, головна, була споруджена з дивовижним старанням і майстерністю. Всередині і зовні вона мала скульптури, які виступали зі стін зображенням людей, птахів і звірів, настільки відповідно до свого виду передані, що здавалися дихаючими і живими; <...> Фарби зовнішніх зображень ніяка негода, сніг або дощ не могли затемнити або змити, такою була майстерність художників»
Герборд "Житіє єпископа Оттона"

У цьому місті два будинки, які, немов від того, що містили (continerent) укладені в них зображення богів, здавна називалися Контини. З великим старанням і мистецтвом споруджені, вони, проте, далеко відстояли один від одного»
Чернець Пріфлінгенській "Житіє Оттона"

«Відзнакою цього міста [Кореніца] були три будівлі видатних храмів, помітні блиском чудової майстерності»
Саксон Граматик "Історія Данії"

«є в околицях Гадебуша, якого обтікає річка Радагас, що носить ім'я божества, корона якого (з міді, від розплавленого його ідола), понині видно в вікні храму»
Миколай Марешалк Турій "Аннали герулів і вандалів"

«Слов'яни воістину відступили від клятви і відновили старого Бога, що звався Флінц, який стояв на кремені, був зображений у вигляді мерця в довгому плащі і мав на руці палицю з палаючим факелом, і на лівому плечі - стояв дибки лев, який буде воскрешати мертвих»
Конрад Бото "Саксонська хроніка"

«Ідол, подібний Венері, що стоїть на колісниці з трьома Граціями, був в Магдебурзі, місті, який від цієї богині слов'яни також називали Девін»
Адальберт Кранц "Вандалія"

«Був же він [Флінц] подібний до мерця, блідий, з чорними кучерями, одягнений в довгий плащ червоного кольору; в правій руці тримав жердину, на верху якої був прикріплений чи то рудий сніп, чи то палаючий пучок колосків»
Христофор Манлій "Записки про справи Лужиць"

«Тримали перед собою ідола, що означає сонце, який випромінює промені від обличчя, з вогненним колом на грудях»
Екхардт "Пам'ятники Ютербога"

Навіть короткі писемні дані вказують на те, що ідоли - зображення - стародавніх божеств були мистецьки зроблені і виконані доволі правдоподібно та реалістично. Тому, відновлюючи віру та релігію предків, варто дотримуватися їхніх принципів.
borys_javir: (molfar)


Великдень: а першою таки була жінка...

В богині Іштар / Астарти була сестра - володарка підземного світу, світу мертвих. Коли Іштар прийшла у її володіння, сестра вбиває поглядом смерті і підвішує на стовпі на гаку - розпинає. Через три дні Іштар воскресає.
Це стається в часі весняного рівнодення.

Іншою назвою богині Істар була Інанна - так її називали шумерці, мова яких досі вважається ізольованою і такою, що не входить у жодну відому мовну сім'ю (відомі з 4 тисячоліття до н.е.). Вавилоняни поклонялися Іштар, пов'язуючи її культ з Венерою, яка була третьою в астральній тріаді Сонце - Місяць - Венера (ця тріада також була відома і балто-слов'янам). Як вечірня зірка, вона уособлювала Венеру, а як ранкова називалася Ануніт - Люцифер (Осяйна; таким же епітетом у 1 тис.н.е. візантійці називали Богородицю, а римляни - Ісуса). Іштар в 12-7 ст. до н.е. входила і в жидівський пантеон, поки жерці Єгови не вчинили релігійної реформи, запровадивши юдаїзм.

В Европі в стародавні часи шанувалася споріднена богиня ранкової зорі - Еостра / Остара (згадана в тому числі у літописних пам'ятках 7-8 ст.н.е). Її ім'я традиційно пов'язується з прагерманським *austrōn «світанок», висхідним до загальноевропейського кореня * h₂wes- «сяяти, блищати». Похідне від цієї основи ім'я (реконструюється як * h₂ewsṓs, у спрощеному записі *Ausōs) носила одна з головних богинь праіндоевропейського пантеону - богиня світанку. До цього образу сходять грецька Еос (Ἕως, Ἠώς), римська Аврора (Aurora), латиська Аустра (Austra), литовська Аушріне (Aušrinė), ведійская Ушас (उषस्; uṣas), слов'янська Денниця, Зоряниця. З цієї ж основи утворилося загальноевропейське слово, що означає «схід» (англ. East, нім. Ost, голланд. Oost, швед. Öster, а також лат. Auster «південь»). Ім'ям богині названо свято Великодня у германомовних народів - Easter, язичницький варіант якого відзначається на весняне рівнодення. Спільність назв та навіть їхнє близьке звучання вказують на глибоку вкоріненість образу і його велику вагу в часі існування загальноевропейської мовної спільноти (3-2 тис. до н.е.).

Одним із символів Астарти була зоря поряд із місячним серпом. Цей символ можна навіть помітити на руїнах храму в Гьобеклі-Тепе - найстарішому із знайдених міст світу (10 тис. до н.е.). На зображеннях із Близького Сходу Іштар тримає в руках хрестоподібний жезл - звичайний хрест, стоячи на місячному серпі (християнська Богородиця дуже часто зображується таким же чином, що стоїть на місяці, оточена зірками). Зоря з Місяцем виступають як супутники у слов'янському фольклорі, а їхнє поєднання як символ було гербом в галицьких хорватів (зокрема, перший відомий герб Теребовлі, герб Тернополя), у балканських хорватів (відомий з 11 ст.н.е.), стало відзнакою чи частиною гербів багатьох шляхетських родин з галицьких земель.

Заглядаючи у минуле, можна висновувати, що на прадавньому етапі розвитку прапра-народи шанували Богиню ранкової зорі (була також пов'язана із богинею-Сонцем), яка була дотична до змін пір року: її вмирання (на осіннє рівнодення) символізувало зиму, а воскресіння (на весняне рівнодення) - весну. Іншими знаковими подіями у її житті було народження/переродження у світі мертвих (на зимове сонцестояння) та, можливо, весілля (на літнє сонцестояння). Віру в цю богиню перейняли різноманітні народи, зокрема европейські, арійські та близькосхідні, а фраґменти та рудименти вірувань існують досі - у назвах та обрядах до головних як язичницьких, так і християнських свят весни.

А першою таки була жінка. Мати. Богиня.
borys_javir: (molfar)


На запрошення організаторів тренінґу "Новий погляд" провів лекцію про етнічні релігії. Протягом заняття були розглянуті питання:
1. Що таке язичництво та хто такі язичники минулого і сучасності. Визначення терміну. Короткий загальносвітовий огляд сучасних етнічних релігій.
2. Філософські основи сучасного язичнитва. Ознаки етнічних релігій. Відмінність язичництва від семітських релігій.
3. Язичництво сучасності: проблеми традиційності та сектанства.

Дещо з цитат: 
«Язичництво - не просто ідеологія чи релігія, а спосіб мислення, спосіб життя. Язичництво - то позитивний, життєрадісний спосіб життя. Язичництво не можливо от так взяти і "прийняти", до нього можна прийти тільки самостійно. Цей рух може тривати постійно, є просто рубіж, коли стаєш язичником, але пізнавати світ, аби більш гармонійно з ним жити, можна все життя...»

«Цікавий факт, що власне традиційні й народні вірування та релігії, а також новітні спроби їх відродити загалом складають 21,7% людства, займаючи третє місце за кількістю сповідників у світі. А разом з різноманітними філософськими течіями - 38%, що є найбільшим показником з-поміж інших. Враховуючи тенденцію до збільшення, можна прогнозувати, що за певних умов саме ті люди можуть стати рушієм духовного оновлення Землі.»

Детальніше можна ознайомитися за джерелами: 
• Б. Явір Іскра,
Що таке язичництво та хто такі язичники?, dreamwidth.org, 2012-2016
• Б. Явір Іскра,
Релігії світу у %, - dreamwidth.org, 2012
• Folk Religionists, - pewforum.org, 2012
• Other Religions, - pewforum.org, 2012
• Naomi Schaefer Riley,
The God Profusion, - wsj.com, 2016
• Т. Сивак, Б. Явір Іскра,
Холотеїзм як філософська основа слов'янського світогляду, - dreamwidth.org, 2016
• Б. Явір Іскра,
Про богів та язичництво, - dreamwidth.org, 2012
• Б. Явір Іскра,
Так, трохи про світогляд, - dreamwidth.org, 2012-2013
• Б. Явір Іскра,
Думки про ідею етнічних релігій: Єдність чи Єдиність (одність)?, - dreamwidth.org, 2012-2013
• Б. Явір Іскра, А. Ясноок,
Рідновірські секти — проблема, що заважає язичницькому відновленню, - dreamwidth.org, 2016

Знимки: Aglaya Nogina та Павло Педько

borys_javir: (molfar)


У сакральній Традиції Европи в часі весняного рівнодення святкується Великдень, вшановується Ярило, Сонце весняне - потужна сила, яка пробуджує землю і дає енергію для розвитку й яріння всього живого.

Гучними дзвонами чоловіки вітають весну і символічно помагають відкривати небо - випускати сонячне тепло і птаство з Вирію.

Жінки завчасно роблять писанки й крашанки як символ родючості і побажання щедрого на дари землі й природи року, печуть солодкі обрядові хліби з солярними прикрасами, а для дітей випікають жайвори, з котрими малеча запрошує весну й птаство до повернення.

Зі святом вас, люди! Будьте благословенні! 

- - -
В 2017 році весняне рівнодення - 20 березня 12:29 пополудні за східноевропейським часом. Сонце в сузір'ї Риб.
borys_javir: (molfar)


9 березня проводив лекцію про генетико-етнічну історію Европи за останні 8000 років, а також про етногенез слов'ян. коротко ознайомив присутніх із останніми дослідженнями з цього питання, з основними теоріями та здобутками науки. знати хто ти і звідки - обов'язок кожного.

зацікавлені можуть ознайомитися із основними матеріалами за ланками "Історичне тло: етногенез на території Галичини" та eupedia.com.

слухачами були представники громади рідновірів "Сварга" та інші зацікавлені.

в майбутньому планується проводити нові зустрічі-лекції, на інші, в тому числі і на подібні теми.

на знимці керівник просвітницького відділу представляє мене авдиторії.
borys_javir: (Default)


Валькірії на полі брані.
Навколо - подоланая рать.
Один вояк смертельно ранен,
Але не згоден помирать.

У напівмаренні з знемоги
Своє бажання прокричав:
"Одну, одну ще перемогу
І кров на кінчику меча!

Один похід ще на драккарах!
Ще сотню вбитих ворогів!
Святковий мід в дзвінких погарах
В честь слави й величі Богів!

Один ще потиск рук від брата!
Один цілунок ще від дів!
Одні обійми від дитяти!
І лиш тоді - ваш чути спів..."

І здивувались валькірії...
Змахнули віялами крил...
І без одного ейнхерії
З'явились к Одіну на пир.

© Борис Явір, 2017-02-27

borys_javir: (molfar)
День закоханих? Масниця!
© Борис ЯВІР, 2016-02-14.
Перепублікація давнішої статті з доповненням.

В середині лютого в Римі святкували Луперкалії - прообраз сучасного Дня закоханих. А слов'яни відзначали свято Велеса й тиждень відтак називали Колодієм, «бабськими святами», Чортовим. Загалом, в європейській традиції цей час пов'язаний із любов'ю та любощами.




Останніми роками з метою так званого підтримання "національної ідентичності" активізувалася боротьба зі святами, які є наслідком мас-культури. До таких належить і День закоханих, що припадає на 14 лютого. Борці із цим ґлобальним святом або лицеміри, або невігласи, адже свято має загальноєвропейську традицію, до того ж слов'яни в лютому відзначають цілий "тиждень любові" із переодяганням, іграми (в тому числі еротичного характеру), різноманітними співами й танцями. Святкування відомі як Колодія чи Масниця, Масляна.

Історія сучасного  свята Дня закоханих бере свій початок з Луперкалій Стародавнього Риму.
Луперкалії - свято родючості в честь богині «божевільного» кохання Юни Фебруата і бога Фавна (Луперк - одне з його прізвиськ), покровителя стад (для порівняння - слов’яни в ті дні вшановували Велеса - бога усієї живності). За легендою, оракул сповістив, що для підвищення народжуваності необхідний обряд тілесного покарання (прочуханки) жінок за допомогою жертовної шкіри. Тому щороку, орієнтовно 13-15 лютого у м
ісці, де вовчиця вигодувала Ромула і Рема (засновників Риму), проводилося свято «Lupercalia» (Lupa - «вовчиця»), під час якого різалися тварини, з шкур яких виготовлялися батіжки. Після бенкету молоді чоловіки (називалися - луперки) брали ці батіжки (ремінці шкіри) і голими (або ледь прикритими) бігали містом, б'ючи жінок, що попадалися на шляху. Жінки охоче підставляли оголені сідниці, вважаючи, що ці удари дадуть їм плодючість і легкі пологи. Наприкінці урочистостей жінки, що брали участь у святі теж роздягалися (оголеність є природною, тому предки її не соромилися).



Також п
ід час Луперкалій чоловіки знаходили собі пару на свято (або на період до наступних Луперкалій), розігруючи жіночі імена у лотерею. Ці свята були настільки популярні, що проводилися навіть після скасування християнськими правителями інших язичницьких свят.



У слов’ян святкування, пов’язані з родючістю, розтягувалися на майже тиждень опісля свята Велеса (зараз вважається, що 11 лютого). Збереглися назви свята - Колодія та Масниця, Масляна. Саме свято Колодія властиве лише для територій сучасних України та Білорусі і сягає своїми коренями ще глибоко язичницьких часів. Існують різні гіпотези щодо походження назви, але найбільш ймовірно, що вона виникла від обряду «волочити колодку», який тісно пов'язаний із шлюбною обрядовістю. Цей тиждень також називали Бабським тижнем або попросту Бабським, а Колодій, відповідно, Бабським святом. Протягом цього тижня чоловікам належало слухатися жінок і витримувати їхні збиткування.
Назва «Масляна» є більш сучасною (християнське духовенство ввело пости на всі святкові періоди, в які язичники зазвичай влаштовували братчини та святкові трапези, щоб відвернути свою паству від повернення до предківської віри, а найсуворіший піст припадає на період між Масляною та Великоднем - перед Масляною йде м’ясний тиждень, на якому вживаються в їжу будь-яке м'ясо, а перед самим постом люди вже переходять на молочні та кисломолочні продукти, звідки і походить назва Масляна (бо всю їжу вживали з маслом)). Обрядовою їжею в нас були пироги (вареники) з сиром і обов’язково в маслі.


ілюстрація: свято Колодія у Пирогові

Із кожним днем була пов'язана певна обрядовість - так зване «життя колодки», а головною суттю є жартівливе збиткування над нежонатими хлопцями (та, відчасти, дівчатами), чим займалися переважно одружені жінки. Неодруженим хлопцям (рідше також дівчатам) прив'язували до ноги дерев'яну колоду на знак засудження або покарання за те, що вони не одружилися в належний час (нежонатим хлопцям прив'язували до ніг колодки за те, що не носять інших "кайданів" - "колодок шлюбу"), а вони мали відкупитися частуванням. А молоді дівчата тим, кого вподобали, дарували вишиті хустки чи сорочки, неоднозначно натякаючи на бажання скорого шлюбу - вже цього року. Протягом святкувань проводилися різноманітні ігри та ритуали, що мали еротичний підтекст (колодка - символічний фалос, її носіння, волочіння - любовні походеньки; товкти молоко у ступі - символічні любощі).

Можна впевнено висновувати, що спільне у римських та слов’янських святах, крім стародавнього походження та символізму - обрядове (ритуальне) покарання молоді з метою стимулювання покращення народжуваності. Наші Предки найважливішу роль в житті відводили роду, родині та вихованню дітей (навіть смерть не звільняла від обов’язку одружитися: в нас і до сих пір дівчат ховають у весільній сукні, що є залишком архаїчних вірувань), — усе має бути в парі.

Святкуючи День закоханих, ми продовжуємо та відроджуємо тисячолітню загальноєвропейську язичницьку традицію. Аби підтримати і розвинути етнічну ідентичність, варто лише оновити свій слов'янський звичай "тижня любові", надавши йому сучасного забарвлення. Закохані, будьте рішучими, шлюбуйтеся і утворюйте родини, продовжуйте рід! Відродимо Традиції Предків!

З Луперкаліями вас, з Колодієм, з Днем закоханих! І нехай любов панує у серцях та керує тілами!

Післямова. Доповнюючи допис, можна зауважити, що якогось заохочення до всезагальної оголеності,як у Римі, на наших землях не було. В тому числі, і погода не дозволяла. Але навіть за часів пізнього Середньовіччя наші люди не соромилися своєї наготи, наприклад, при купанні. Варто мати на увазі, що є межа між оголеністю природною та оголеністю показною, грайливою. Всі натяки на секс були лиш для розігріву молоді і мотивування для пошуку пари за продовження роду. Цілком ймовірно, що це святкування було поширеним у Європі саме внаслідок природних циклів життя: тварини в той період «покотились», а сімейні люди натякали молодим брати приклад у природи, у тваринок.

- - -
Джерела:
• Вікіпедія: Колодій, Масниця, День свято́го Валенти́на
• Борис Явір "
День закоханих? Масниця!"
• Магура Чепурна "
Колодія"
• Олена Кузьмич "
Правда про День Валентина: шмагання пасками, жертовні цапи й еротична їжа"

В тему:
• Алесь Ясноок "
Язичницькі корені свята Валентина і його аналоги у слов'ян"
• Алесь Ясноок "Не Колодій а Масляна!"

borys_javir: (molfar)


Лютнева повня Місяця, повня так званого за західною традицією Снігового Місяця, відбулася в лютому в ніч на 11 число. Затемнення збільшувалося від 12:34:14 EET до 4:53:25 ЕЕТ, коли Земля, відкидаючи тінь, наполовину затіняла Місяць. Місяць проходив через найтемніші області півтіні Землі. В результаті Місяць виглядав значно темніше з одного свого боку, бо тінь було видно неозброєним оком - в хорошу погоду. Напівтіньові місячні затемнення, як правило, менш вражаючі, ніж повні місячні затемнення, також відомі як Криваві Повні.



Це півтіньове місячне затемнення було видно в більшості населених пунктів на Землі, в тому числі, на великій частині Північної та Південної Америк, Европі, Африці, і великій частині Азії.



Під час цього півтіньового місячного затемнення, основна тінь Землі не падала на Місяць. Так, як основна тінь Землі не попадає на Місяць під час півтіньового місячного затемнення, немає таких місць на Землі, де Місяць опиняється повністю затьмареним під час цієї події. Півтіньове місячне затемнення може бути трохи важко побачити, адже затемнена частина лише трохи слабкіша, ніж інша частина Місяця.

На погляд вікканки Олени, «період місячних затемнень можна використати, щоб позбутися старого, а сонячні затемнення – для утвердження нового. Зазвичай вплив затемнень на людей відчувається протягом трьох днів до і трьох днів після затемнення. Під час затемнення можна за собою помітити емоційну нестабільність, необґрунтовані переживання та страхи. Період затемнення ідеальний для того, щоби щось "відрізати" від себе у духовній сфері те, що ламає ваше життя – погані звички, непотрібних друзів, проблемні стосунки, – і "перепрограмувати" себе і своє життя на краще. Також це час для аналізу своїх дій та думок.»

За словами астролога Велеслава, «День сьогодні особливий. Вато бути з тими, з ким бажаєте пов'язати долю і хто вам дорогий - досить навіть однієї доброї смски: кармічний зв'язок зміцніє! У дні затемнення варто зайнятися справами, проектами, але планувати тільки важливі справи. Не треба думати про погане. Варто сіяти насіння добра і любові в ці дні».

На повню, найближчу до 1 лютого, в час кульмінації зими, після чого Земля починає прогріватися, вшановується Морена. Морена - уособлення зимової Землі, періоду символічної смерті (сну) планети, коли вона зморена. Це час переходу до нового Початку, адже після очищення від всього віджилого настає нова весна. Основні риси періоду: заспокоєння, очищення, розчинення, перетворення.

В рунічному ряді Морені відповідає руна Іса: вона загалом позначає зиму, період завмирання, протягом якого розвиток проходить приховано.

У слов'ян вона відома як Морена, Маржана, рідше Smrtka. В ірландців - Морріган (богиня війни, королева примар). Ім’я походить від давнього кореня *mr, що означає смерть, морок (з нього теж «мор», «мороз», «мерзнути», «марево», «примара», «кимарити», «хмара»). В галлів вшанування частково було перенесене на Імболк - Свято вогнів, святкування якого через втрату алгоритму вичислення було закріплене за 1 лютого.

Символом жару серця Морени, що помагає зігріти світ після зими, є запалення воню: свічок - вдома, ватр - надворі.
borys_javir: (molfar)
Рідновірські секти — проблема, що заважає язичницькому відновленню
© Борис Явір, Алесь Ясноок; окрема подяка Костянтинові Рахно та Валентинові Долгочубу.

Тисячі років кожен етнос мав свій природний світогляд — язичництво (загальна назва для релігій, витворених у межах свого роду чи народу). Та у 4 ст. нової ери стався один з переломних моментів у світовій історії — Близьким Сходом та Европою почала ширитися нова релігія, витісняючи локальні народні вірування. Процес розтягнувся у часі, проте у віддалених місцевостях історія язичництва не переривалася. Починаючи з епохи Відродження, зацікавлення стародавнім минулим зростає, а з 18-19 століть — перетворюється у самостійний соціально-релігійний рух. У якихось частинах Европи цей процес був більш динамічним, у інших — більш повільним. В середині 19 століття відновлення рідної віри торкнулося і земель сучасної України. Наприклад, першими, хто зробив крок у напрямку язичництва, була Руська Трійця - Шашкевич, Головацький, Вагилевич (в Галичині, Підкарпатті), їхні починання продовжили різні письменники, як от Леся Українка, І. Франко, що писали твори не просто не християнського змісту, а й єретичного, антихристиянського чи навіть з ознаками віри давніх предків.
В кінці 19 ст. через брак знань про власне минуле та завдяки деяким дослідникам, які шукали вигоди з продажу підробок стародруків, в середовищі зацікавлених народним світобаченням осіб починає з’являтися хибне сприйняття та розуміння світоглядно-культурної спадщини, зокрема містифікації та фальсифікації. Виникають так звані “кабінетні божества”, різноманітні вигадані обряди, традиції, яких ніколи до того не існувало. Особливо цей процес розвинувся у діаспорі, а після проголошення незалежності України набув нової динаміки. Саме тоді набули поширення рідновірські секти.



Секти — релігійні об'єднання, які вченням і обрядами відрізняються від традиційних релігійних організацій, такі-собі гілки, відгалуження основного стовбура. Сектанство буває “соціальне” (опозиційність до основної релігійної організації) та “богословське” (відхід від основ традиційного віровчення). Деякі з сект мають формально традиційне чи близьке до нього вчення, але напівтоталітарні структури і методи роботи.

До основних ознак рідновірських (неоязичницьких) сект належать:
Read more... )
borys_javir: (Default)


Без сумнівів, Ви чули про те, що термін «Православ'я» начебто язичницького походження (від слів «Славити Праву», звичай, заповіти предків), і, що християни східного обряду буцімто його собі привласнили, почавши застосовувати не раніше XV ст. Але, чи насправді так є?

Ймовірно, міф про автентичність терміну “православ’я” з'явився в середовищі українських рідновірів на самому початку його існування (кінець 80х - початок 90х рр. 20 ст.), адже громада, заснована Г.С.Лозко у 1993 р. вже мала назву «Православ'я». Мабуть, перше джерело, в якому дослідниця і керівниця однієї з течій рідновір’я розібрала та впровадила термін "Право Cлав'я", це "Велесова Книга/Вчення про Праву, Яву і Наву". Г.Лозко писала: «Для тих, хто вже прочитав Велесову Книгу, не буде дивним і стародавня назва нашої Віри "Православ'я", яка означає "Право+славити" і яку розуміють як: "славити Рідних Правдивих Богів". Назву православ'я у нас так само відібрано, як і назву Русь. Поєднати ж православ'я наших Пращурів з юдо-християнством не вдалось і за тисячу років. У давні часи слово славлення вживали у значенні богослужіння (польською мовою – набоженство)».

Від Г.Лозко цей погляд підібрали й інші рідновірські автори. Наприклад, Богумир Миколаїв у «Требнику Рідної Православної Віри» доповнює міф історичними деталями: «вперше слово “православ’я” зустрічається в “Посланні митрополита Фотія Псковського” від 1410-1417 рр., тобто через 422 роки після запровадження християнства в Києві. А словосполучення “православне християнство” і того пізніше, у Псковському першому літописі від 1450 року, через 462 після хрещення».

Зазначені факти, вирвані з контексту, дають в руки рідновірським теоретикам чудову можливість “довести” звичайним “християнам” (тим, що ходять у церкву тільки на Великдень і те – з язичницькими дарами) нібито самобутність і незалежність від християнства цієї начебто звичної для східнослов’янського вуха самоназви – “православні”.

За десятиліття міф про автентичність терміну “православ’я” настільки розвинувся і закріпився, що навіть перекочував навіть у наукові видання – наприклад, у підручник «Українська етнологія» Б.Савчука.

Не варто висувати аргументи Г.Лозко чи Б.Миколаєва у дискусіях зі освіченими християнами (священиками, семінаристами, активними членами християнських громад): їм досить легко буде довести вам, що грецьке слово «ортодоксія» може перекладатися як «правовір’я» (правильна віра), так і «православ’я» (себто правильним способом славлення, а не славленням Прави). Давньогрецька мова, як і багато інших стародавніх мов, припускає велику множинність у значеннях слів, а такі абстрактні поняття, як «докса», «архе», «ейдос», мають до десятка значень. Пересвідчитись у цьому можна за допомогою давньогрецького словника І.Х.Дворецького, де серед значень слова «δοξα» - «думка», «переконання», «чаяння», а також – «слава»; «віри» серед значень взагалі немає, але з нею безпосередньо пов’язані «переконання» та «уявлення». Те, що у ХV ст. серед попівства виникла мода на інший переклад слова, ніж було прийнято до того, зовсім не означає, що саме слово було «передерте» у язичників Русі, публічні обряди яких були остаточно винищені також близько XV-XVIІ ст. Інша справа, що самі поняття «права» і «слава» безумовно є місцевими та самобутніми, адже церковники, перекладаючи християнські тексти, мали ще підібрати місцеві відповідники до грецьких понять.

Згадані рідновірські дослідники оминули такі джерела, як, скажімо, «Літописець еллінський і римський», де також згадується «православна [грецька] віра» (с. 319 видання 1999 р., а перша редакція якого датується серединою ХІІІ ст.), а з контексту цілком зрозуміло, що назва стосунку до язичництва не має взагалі.

В давнину існувало слово «правъ» (від нього походять сучасні слова «правий», «право», «правило», «виправка»), що має сучасний переклад як «правильний», «вірний», «справжній» та «прямий». Тобто давнє слово «правий» на сучасну мову перекладається як «правильний, прямий, справжній». Але ніде, окрім тексту так званої «Велесової книги», написаної Ю.Миролюбовим, не зустрічається слово «Прав» чи «Право» в значенні окремого світу чи вмістилища («Велесова книга» не є історичним артефактом, її справжність нічим не підтверджена, отже історичні відомості викладені у ній є елементами художнього твору та наукової цінності не мають). Термін «православна» щодо релігії завжди використовувався виключно до християнської конфесії, інших використовувань до 20 століття не було. Тому можна стверджувати, що ніякого окремого світу з назвою «Прав» чи «Право» в уявленнях наших пращурів не існувало, а віра пращурів ніколи не мала назву “православна”.

Сучасне використання епітету «православна» щодо язичництва не відповідає історичній істині та є умисним поєднанням язичництва з християнськими ортодоксальними конфесіями. Тим не менше, термін «православ'я» досі вживають деякі рідновірські громади - ведичного спрямування або лозківці.

Якщо ж Ви бажаєте відновлювати рідну віру правильно, то маєте мати на увазі, що в сучасному значенні слова “право”, як звід законів чи правил поведінки, стародавні слов’яни використовували слово “покон” (найдавніші завіти і звичаї пращурів). Це відображено у літописних згадках, наприклад, «Мы же клѧхомсѧ... по закону и по покону ıaзыка наше» (Дог. Ольги, 911 р.)

«Копа, Коло Язичників Вищого Порядку»:
Валентин Долгочуб, голова громади «Мокоша», м. Одеса.
Борис Явір, Дослідник культурної спадщини, м. Тернопіль.
Анатолій Ярошенко, голова громади «Коло Сіверщини», м. Чернігів.
Олексій Поміркований, засновник традиційно - філософського руху «Перунізм», м. Біла Церква.
Віталій Савітар, дослідник культурної спадщини, керівник всеукраїнського культурно - історичного товариства «Спадщина Предків», м. Дрогобич.
Алєсь Яснооk, урядник Кола язичників вищого порядку, керівник науково - дослідницького, язичницького порталу «Автентична Україна» м. Луцьк.


borys_javir: (molfar)


В останні роки поміж чоловіків, що намагаються продовжити чи відродити етнічний Звичай, стало поширеним запускати довгу бороду. Не кількаденну щетину, яка цілком вірогідно могла бути у предків, а власне довге волосся на бороді. Відроджувати рідне, етнічне — нормально і часто навіть позитивно, але чи справді так виглядали наші предки, зокрема до християнізації? У Середньовіччі так само, як і в давнину, і, взагалі, в традиційному суспільстві, питання зовнішності, зокрема зачіски, менш за все був справою моди та особистого вибору. Як правило, зовнішність людини визначалась його належністю - етнічною, конфесійною, становою (в язичницький період ці фактори могли зливатися, точніше, ще не розділилися). Відповідно, за зовнішнім виглядом можна було розрізнити слов’янина від скандинава, тюрка, іранця, грека чи кого іншого. Саме тому для відтворення автентичного образу слов’ян-чоловіків варто розглянути джерела — писемні та археологічні.

• Фігурки антських часів зі знаменитого Мартинівського скарбу зображують чоловіків з коротко підстриженим волоссям, вусатих і безбородих.

• Лев Діакон, 10 ст.: «Показався і Святослав ... він сидів на веслах і веслував разом із наближеними, нічим не відрізняючись від них. Ось якою була його зовнішність: помірного зросту, не надто високого і не дуже низького, з кошлатими бровами і ясно-синіми очима, кирпатий, безбородий, з густим, дуже довгим волоссям над верхньою губою.»

• Адемар Шабанський, 10 ст.: «Невдовзі прийшов на Русь якийсь єпископ з греків і навернув ту частину цієї провінції, яка до тих пір була віддана ідолищам, і переконав їх відпускати бороди, а також перейняти інші грецькі звичаї»

• Саксон Грамматик, 12 ст.: «У святині стояла велика статуя, яка своєю величиною перевищувала розміри людини. Гідна подиву височіла ця статуя. Вона мала чотири голови і чотири шиї, із яких дві були спрямовані вперед (на груди), а дві назад (за плечі), а кожна із голів зверталася своїм лицем одна направо, а друга наліво. Бороди були зображені побритими, а волосся підстрижене так, немов би митець бажав наслідувати звичаї і спосіб догляду за волоссям руянців. ... Священик цього Божества ... усупереч загальному звичаєві цієї країни, відзначався довгою бородою і волоссям.» (з загального контексту пам’ятки можна дізнатися, що жерці мали вигляд як звичайні чоловіки, а тільки головний жрець відпускав волосся після свого обрання).

• Збереглися прижиттєві зображення руських князів 10-11 ст. - на монетах Володимира I - сина Святослава - і його онука Святополка I. У Новгороді знайдено печатку Ярослава Мудрого з портретним зображенням князя. Зберігся барельєф, де, за припущеннями вчених, зображений ... Ізяслав Ярославович. На монетах неможливо розгледіти зачіску (бо під короною чи шапкою), але це не довге волосся (наприклад, на реверсі златника Володимира зображено Христа з довгим волоссям і бородою). Волосся князів не вибивається з-під корони або шапки. Бороди також немає, видно лише довгі вуса, що обрамляють голе кругле підборіддя.

• У наказах московських царів гоління бороди ставиться в один ряд з такими непристойними для християн діями, як кликання Коляди, Усеня і Плуга, виспівування "бісівських" пісень, скомороство, випікання обрядових хлібців у вигляді птахів і звірів і так далі - пережитками язичницького минулого.

• Життя Віленських мучеників 14 ст.: «Еустафий же юн беаше възрастом, еще възраст цветущ имея, мужествен и красен и доблествен якоже душею, такоже и телом. Душею же християньство възлюбив, крещается от прежереченнаго иерея Нестера, и пребываше оттоле, яко християн, подобающее житие добре и к Богови любовию приходя, постяся до конца. И ину всяку добродетель делая начальством же и властию князя. Некогда тому последуя о ловитвах пребыванию творящу, и виден бысть от него и возрастающа брады его и власы носяй уже на главе, ниже мало что от сих вредив. Сим огнь обычай служитель есть, отцу их доброненавистному и лукавому бесу узаконоположившему постризати убо яже на главе в долготу яже протяженыя власы, браду же аки бритвою отрезати. Он же яко нечювьствие телу сице злочестная и безумная всякого обычая плотная отложив и сия целы сохранив. Сице убо князь имуща видев, аще христианин есть, въпрашаше.» Князь, який впізнав в Еустафії християнина за відрослими вусами та бородою - правитель Литви Ольґерд.

Навіть з цих коротких, але яскравих свідчень можна зрозуміти, що у слов'янських чоловіків був звичай брити бороди, що відрізняло їх від германсько-скандинавських, грецьких та ірано-мовних народів. Навіть слов'янські волхви, як і більшість чоловіків, тому тисячу-півтори тисячі років зазвичай борід не носили, принаймні на землях Польщі, Галичини, Придніпров'я. Це засвідчено і спогадами тодішніх істориків, мандрівників, і археологічними пам'ятками. Звичай поголовно запускати бороди прийшов із релігією невмитих варварів у чорних рясах...

Ілюстрація.
Радзивилівський літопис, мініатюри: зверху вигляд чоловіків до християнізації (безбороді), знизу — після (бородаті).
Два відомих "кишенькових" ідоли: зліва з поморського міста Волинь, справа з сучасної Данії (безбороді).
Камінь із зображенням жерця з Аркони, острів Руян (безбородий).

PS: готується більш розширена стаття із більшою кількістю прикладів як писемних, так і археологічних.

borys_javir: (molfar)
Галичина поринає у період Різдвів. Та-так, в таких регіонах чи краях, як Галичина, існує не одне Різдво, їх є щонайменше два, а то й три - десь од зимового сонцестояння до другої декади січня в Галичині триває різдвяно-новорічна святкова пора. Період розтягнутий у часі, адже через помішання язичницьких і християнських традицій, через поділ християнських церков на різні конфесії, життя яких проходить за різними календарями, мало хто з порядних галичан святкує чи відзначає лише одне Різдво.



Найшвидше, астрономічне і релігійно язичницьке Різдво - на день зимового сонцестояння. Стародавні люди тисячоліттями слідкували за зорями, Місяцем та Сонцем. Пошановуючи вплив небесного світила, основної зірки нашого неба на життя на Землі, святково відзначаємо основні його положення й сьогодні. В часі зимового сонцестояння святкується Різдво - символічне народження Сонця. Народження світу, як мовиться у наших найстаріших колядках. Свято Різдва пов’язане із поворотом Сонця на весну, із уявленням про переродження світила як втілення Божества.

У багатьох селах Галичини ще зберігаються давні традиції, які віють такою старовиною, що їй поступаються літописи, глиняні таблички та багато археологічних артефактів, які пережили зміну не одного етносу та не одної релігії, але разом із водами краю потрапляють у кров жителів та проявляються зі світу невидимого у світі видимому. І навіть, якщо вже десь не стелиться солома на підлогу, не ставиться сіно на стіл, все одно, як і тисячоліття тому промовляється:

Віншую вас в Коляді,
Проживайте в гаразді,
Без клопоту, без біди,
Аж до другої Коляди!

В слов’ян Різдво - це родинне свято: готується 12 страв (як місяців у році), за столом на святвечір збираються найрідніші, челядь колядує, а на третій день палять на світанку у заїздах вогнища - символ перемоги нового Сонця над темрявою ночі. А тоді - ходять у гості, завжди пам’ятаючи, що першими гостями за столом у кожного з нас є Світила небесні та Предки наші.

...А що Першим гостем то Краснеє Сонце,
А що Другим гостем то Ясненький Місяць,
А що Третім гостем то Дрібненькі Зорі...
Ой радуйся Земле Ясен Світ засвітився!

Віншую вас в Коляді!
З Різдвом нас, будьмо благословенні!



- - -
В 2016 році нового літочислення Різдво (зимове сонцестояння) - обідом 21 грудня, отже Святвечір - ввечері 20 грудня (датування за григоріанським календарем).

Про рідне Різдво детальніше у статті «Галицькі Різдва».
Про европейських язичницьких палазників на Різдво у статті «Язичницька Европа».

На знимці - автор тре мак до куті, тому 30 років.
borys_javir: (molfar)
мова по статтю Марії Лесів «Окрім політики: Естетичне в українському рідновірстві».

нарешті до україномовного читача доходять фахові статті рідною чи зрозумілою йому мовою. хороший аналіз естетики та ролі мистецтва у рідновірстві накладається на рефлексії про долю цього наразі специфічного релігійного руху. авторка тексту повторює неодноразово мною сказані слова про те, що пора перелаштуватися із східного слов'янства на слов'янство західне, і навіть більше - пора переймати позитивний досвід західного, в тому числі германського, романського чи скандинавського сучасного язичництва:

«Адріан Івахів, канадсько-американський науковець, чиї інтереси лежать на перетині культурології і енвайронментології, висловив гіпотезу щодо майбутнього українського рідновірства. На його думку, цей рух може пройти слідами сучасних західних, зокрема англо-американських язичників, стаючи як більш модерним (тобто, більш науково поінформованим), так і постмодерним (саморефлексивним і свідомим своєї креативної природи). А. Івахів вважає, що українські рідновіри можуть сягнути цієї стадії розвитку, якщо ознайомляться з західною наукою і літературою про сучасне західне язичництво, на яку свого часу вплинули наукові праці. В цей спосіб, на думку науковця, українські рідновіри могли б швидше досягнути легітимізації своєї релігії. На даний момент вони залишаються ізольованими, оскільки спілкуються переважно зі східно- i центрально-європейськими однодумцями.»

на жаль, досі, за всі роки розвитку різних рідновірських конфесій як в діаспорі, так і в Україні, не було перекладено жодної модернової язичницької філософської книги західного, европейського, авторства. зрозуміло, що діаспора перекладів не потребувала, адже її представники вільно читають мовами ориґіналу, але на теренах України доводиться читати цікаву і потрібну літературу хіба мовами ближніх сусідів. і то добре, якщо взагалі є переклад.

особисто я маю сподівання та передчуття, що нові покоління рідновірів/язичників зроблять правильні висновки та їхня діяльність буде більш систематичною і методологічною, ніж рідновірів старшого покоління. зростанню рідновірів може сприяти і та обставина, що на відміну від більшості інших релігій на Землі, язичництво більш природовідповідне у своїй суті, а, отже, і має бути більш сприятливим до наукових знань, на яких побудовані сучасні технології, культура та стиль життя. принаймні, у розвинених суспільствах.


borys_javir: (molfar)


Савин - Samhain - початок Темної пори року.

Час Радогоста, руйнівної Сутності творення, Бога руйнування і перетворення старого, віджилого, втомленого, негідного.

В ніч на 1 листопада витончується межа між світами і мешканці потойбіччя ходять серед живих, тому в ці дні здавна вшановують покійних і готують для них частування, аби показати, що вони не забуті.

Серед ознак свята: гарбузи-світильники, свічки на могилах, маскарад, солодощі для гостей.

У слов’ян свято має назву «Діди». Посуд з їжею для предків лишають до світання, стіл після святкової вечері не прибирають.



Тисячі років тому зародилася традиція справляти в ніч на 1 листопада свято, приурочене до початку темного півріччя (в ті часи це було на молодик між осіннім рівноденням та зимовим сонцестоянням). По всій Европі в ті дні припадають святкування завершення світлої пори року та переходу в темну. То ще спільноарійське свято, адже обрядовість дуже подібна у тих европейців, які його святкують. Також, можливо, у традиції свята, наклалося кілька різних язичницьких традицій - арійські та доарійські.

Це - час Сил, які руйнують та перероджують старе, аби з рухом Сонця на весну могло зародитися, синтезуватися нове. В цю ніч виходять небіжчики чи лихі духи, які могли шукати як своїх родичів, так і зловмисників, і аби мерці не впізнали, люди вдягають маски, переодягаються у дивний, незвичний одяг.
На високих пагорбах палають вогні, коло яких збираються віряни, аби зустріти перехід в нову, "темну" пору року.

Є мало відомостей, як святкували слов'яни, але, враховуючи символіку свята та те, що саме слов’янський Радогост є сутністю, яка руйнує, нищить, вбиває, ймовірно, власне його вшановується якраз у цей час, що доволі логічно в’яжеться із культом мертвих, осінню, яка все розкладає та перегниває.

Будьте благословенні! 



borys_javir: (molfar)


На повню перед листопадом вшановуємо Землю осінню - Прію. Її максимум сили завершує рік в жіночій, плодючій іпостасі.

Це свято врожаю, подяки за всі плоди трудів людських, за всі звершення і здобутки, за народжених дітей і укладені шлюби. За все добре і корисне, що дав рік праці.

Жаринкою зі Священного Вогнища писали обереги на хаті й обійсті, попіл розсипали городом і садом, аби земля була плодюча.

Дівчата ворожили на ліщинових горіхах, хто буде їхньою парою і якими будуть стосунки.

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

July 2017

M T W T F S S
      12
3456 78 9
1011121314 1516
171819 202122 23
24252627282930
31      

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags