borys_javir: (Default)


Головний герой фільму - Яромир, осиротілий син галицького боярина, був викрадений руськими завойовниками. Він був вихований як русин, і здавалося б, забув про своє минуле життя і про те, з якого він роду.

Але все змінюється в той момент, коли галицький князь Володар починає визволяти землі, колись захоплені русами. Тепер героєві, який став сильним воїном, належить зробити дуже непростий вибір і вирішити, на чиєму боці він буде воювати: прийняти сторону людей, які його виростили або встати на захист князівства своїх предків, згадавши рідну мову та рідний звичай...

цікавий сюжет для популяризації тематики Галичини, правда?
от за подібним  сюжетом у Великій Британії зняли серіал "The Last Kingdom", де головним героєм є син англо-саксонського дворянина, а завойовниками - норманські вікінґи. вони пам'ятають свою історію. а ти?
borys_javir: (капелюх)
на основі мого допису вийшла публікація у виданні Про.Те.ua.

Кого тернополянин хоче нагодувати російськомовними газетами, квитками і навіть паспортом

 
 

Борис Явір

Коли у початкових класах говорив ріднов мовов, то знижували оцінки і обзивали селюком. Російськомовним – не знижували.

Коли у середній школі задавав запитання з історії мови, чому у нас так, а в українців не так, то все списували на польський вплив, хоча польські слова – були аналогічні українським.

Коли в університеті говорив з акцентом – знижували бали. За російський акцент – не знижували.

 

Коли на курсі історії мови просив пояснити ті чи інші явища рідної мови, все списували на польський вплив, хоч польський вплив аналогічний українському.

В магазинах, двірцях, установах – цінники, бланки значною мірою російською мовою, а ріднов мовов навіть у рідному краї – нема.

І коли якийсь курвій мені каже: “Та хто не дає тобі говорити своїм діалектом?”, то так і хочеться нагодувати ідіота російськомовними газетами, квитками, бланками, і навіть паспортом.

і як смішно з недоумкуватості малоросів, які російську розуміють, а halіcku - ni. hovorít ridnou movou - to je najlípšým zachіstom о́d русскава міра.

Борис ЯВІР


borys_javir: (обернув ся)
Ви замислювали сє, яков б могла бути рідна (галицка) мова, якби... якби, наприклад, на початку 13 століття Галичину не завоювала Руська держава Романовичів? До вашої уваги - галицка латинка, експериментально покладена на західнословянску основу. Себто, збережено ті риси, єкі були у старі мові від Лаби до Збруча, від Чехії до Галичини.



Звуково-буквова довідка:
Ô – «і» всередині слова, варіятивне ві (перехід о-і) на початку слова
I, Y – и, читаються однаково во всіх позиціях
´ - позначає довготу голосної
Ł – ў
U, V - огублюються в слабких позиціях (міжголосних чи міжприголосних)
Ú - виразне «у» з малопомітною протетичною «в»
KT - хт
L - нейтральне, а не тверде. L + приголосна = ль
Наголос слабкий, а не силовий, завжди на перший склад

O hobitach
Hobiti jsú nepomítný, ale starobulý nárôd, raníš čiselníjší níž dnes; lubjú mir a spokôj a dobre zoranú zemi: jejich úlubeným místom pro žitě buvalo selo s dobrými hospodarěmi. Nikdy nerozumíli pristroji skladníjší níž kováčské míchy, vodný mlýn či tkacký stanok, a nelubili je, choč umíli so znárěděm sě povoditi. I za starých časôv buvali jak pravidlo sě bojali „Velkých ludý“, jak nám ríkajú, a dnes sě nám nedajú na oči a těžko sě dajú najti. Dobre slyšú a majú bystrý zôr, a tož majú schylnôst k tlustnutí a nespíšú zbytečno (дарма), jsú však jurkí a kmítliví. Ôd počátku umíjú rychlo a ticho utíkti, když kolo bude nejaký velký človík, ktoróho nechčú pôtkati; a toto umíní rozvinuli do té míry, že človíkovi sě to móže zdati čarodíjné. Ale hobiti napravdu nikdy žádné čarodíjstvo nestudovali a jejich nepolapitelnôst (лапати – ловити, неможливість їх злапати) vyplývá tylko z jejich ôdbôrné zdatnosti, ktorú kvóli hobitské dídičnosti (дідицтво - спадковість), praktici a dóvírné blizkosti so zemjou nemožú vítší (більші) a nemotorníjší plemena napodobiti.
Jsú to malí človíčci, drôbníjší než trpaslici (ґноми): ménš korínástí a hranatí, i když napravdu nejsú tak menší. Jsú oni po-rôznomu vysokí, ôd dvóch do čtyróch stop našé míry. Nyní zrídka dorostajú tróch stop, ale ríjakú, že se zmenšili a že za starších dob buvali vítší. Dle (згідно) Červené knihy Bandobras (Bučivôj) Brał, syn Hromželíza II, mał čtyri stopy pět palcôv a môhł jízditi na koni. V cílých hobitských lítopisach buł prekonán (перевершений) tylko dvoma slavnými postavami (героями) dávnovíku, ale o té podivuhodné (вартій подиву) reči i bude naša kniha.

Переклад: Юрій ПОВАЛА.
Правки: Борис ЯВІР ІСКРА.

borys_javir: (обернув ся)
ГАЛИЦЬКІ ГОВОРИ В КОНТЕКСТІ ЗАХІДНО-СЛОВ’ЯНСЬКИХ МОВ
© Юрій Повала, попереднє повідомлення

Питання розділу слов’янських мов на підґрупи, не зважаючи на давню гісторію цієї теми, є досі відкритим. Теж стосується різних наріч та говорів. Хоча більшість мовознавців погоджується на тому, що галицькі говори східно-слов’янські, існують теж і ті, хто бачить в них перехідну ланку. 

Найкраще буде почати зі звукових змін.
Найтиповішими змінами західно-слов’янських мов є:
1. Праслов’янскі tj, dj в c, dz/z   - noc, medza, pec Х. ніч, межа, піч  ( - )
2. Ґрупи слів tort, tolt, tert, telt в trat, tlat, tret, tlet (чи польський випадок – trot, tlot) – hrad, hlad, břeh, mléko X город, голод, берег, молоко (в цьому питанні є цікавий момент – приблизно останні сто років на теренах Галичини пробігає процес занепаду повноголосся : гəрóд, гəлóд, бəрег, мəлокó, приклади занепаду можна побачити ще в творчості Франка (прим. слово «кріль» в значення король, пор. чс. Král, пл. Król). Результатом занепаду повноголосся ці ґрупи можуть виглядати як tŕot, tĺot, tŕet, tĺot, таким чином ціла ланка розвитку буде виглядати так – tort, tolt, tert, telt – torot, tolot, teret, tolot – tŕot, tĺot, tŕet, tĺot). Варто ще згадати традиційну форму імені Володимир в Галичині – Ладимир, в котрій повністю відсутне повноголосся. ( +/- )
3. Відсутність епентетичного L: země, zdraví, robím X зем‘я, здоров’є, роб’ю/земля, здоровлє, роблю (тут розвиток неоднозначний, присутні обидва варіанти) (+/-)
4. Збереження сполуки dl: vedl, mýdlo, jídlo X вів, мило (але миделко ), їдло. (+/-)
5. Поява š при ІІ і ІІІ палаталізації: пл. wszytek, musze, чс. všechen, mouše Х вешь (весь), муші (мусі) (варто відмітити, що в цьому випадку в галицьких говорах з’являється дорзалізація, а не š в палаталізації, хоча фонетичний результат однаковий) (+/-)
6. Збереження kv, gv на початку слова перед передніми голосними: чс. květ, hvězda пл. kwiat, gwiazda X квіт/цвіт, звізда (якщо в сполуці kv зберігся і старший і новий варіант з cv, то сполука gv перейшла в східнослов‘янську zv, пор. рос. звезда) ( - )

Порівняння зі східнослов’янськими мовами
1. Редукція дієслова «бути»      ( - )
українська         галицькі говори             чеська        словацька
Я –   є             єм                 jsem            som
Ти – є             єс/си                jsi            si
Він – є            є                je            je
Ми – є             смо                jsme            sme
Ви – є             сте                jste            ste
Вони – є              сут/є                jsou            sú
2. Опускання дієслова «бути» в часуванні.  ( - )
українська            галицька                чеська
Я ходив у школу        Ходив єм до школи        Chodil jsem do školy
Де ти був?            Где сь був?                Kde jsi byl?
3. Перехід праслов’янського початкового je в о : jelen – (в)олень, jezero – (в)озеро, але jeden – єден. Слова базового лексикону до яких належать і найперші числівники це одна з найстабільніших частин словника, але через відсутність ізоґлосів єлень, єзеро (хіба в селах населених переважно людьми польської етнічності) важко констатувати «власність» слова «єден», Міхаель Мозер (нім. Michael Moser, австрійський славіст) подає слово «єден» як один з перших полонізмів в галицьких говорах. ( + )
4. Злиття частки «ся» з дієсловом. Ця риса є домінантною на східнослов’янському просторі укр. знатися, рос. знаться. В Галичині ж цієї риси немає, частка «ся» є окремою від дієслова та часто стоїть перед ним (препозиція). ( - )
5. Інфінітиви на –чи. Досить типова риса східно- та південно-слов’янських мов: печи, стричи (пор. рос. печь, стричь).

Серед інших звукових переходів притаманних галицьким говорам варто відмітити переходи е – і та о – і ( скоріше «и» ). Перехід е – і притаманний також не лише іншим українським говорам, але і чеській мові: bělý – bílý, mléko – mlíko (розмовне), тоді як перехід о-і з’являється лише в галицьких та інших українських наріччях. Варто також згадати про переходи о-у, чи у-кання. Ця риса більш притаманна говорам південної Галичини та Гуцульщини, яскраво виражена, зокрема, в Підгаєччині: кінь – кунь, мій – муй, дім – дум, міст – муст. Цікавим є факт розвитку такого явища, його основа – дифтонґізація давнього довгого «о» (ó), дифтонґізація пробігла з різними ступенями довершення в поліських говорах (вуол, дуом), підляських (вуол, муой), словацьких (kôň, dôm, môj), чеських (mój – muoj – můj, dóm – duom – dům, власне літера ů з‘явилася як ліґатура o+u) та ряді інших слов’янських говорів. Серед інших рис цікавою є теж риса опільского говору про нелітературність якої писали ще в 19-му столітті такі діячі як, наприклад, Головацький, а саме перехід а-е. Приклади: жаба – жеба, час – чес, як – єк. Найцікавішою особливістю цієї риси є її унікальність і наявність такої ж риси в словацькому наріччі Dolného Kubína: jäma, žäloba, žäba (див. Anton Havištiak Nárečie Dolného Kubína a okolia). До всього вище написаного слід додати також форму орудного відмінку на «ов» - ногов, руков, чс. nohou, rukou, сл. nohou, rukou. Така форма орудного відмінку розповсюджена на території від Чехії до Галичини, частково до Поділля, де більш виразніше наявна форма –ом.



Протетика
Ще однією яскравою рисою галицьких говорів є велика кількість протетичних звуків. Зазвичай протетичними звуками виступають й, в, г. Протетику можна розділити на три види: давню (йайце, вода), пізнішу (воко, возеро, вухо) та активну (вікно, він). Протетичні звуки притаманні більшості говорів від Чехії до Галичини. В говорах центральної та східної України також існує протетичне «в», але не в такій мірі як Галичині, що можна бачити з різнорідних форм в літературній мові (вухо, вулиця, око). Також в характеристиці цих говорів наголошується на майже повну відсутність протетики (ухо, ус, око).
 
Інші ґраматичні особливості
До таких можна віднести умовний спосіб. В східнослов’янських мовах дійшло до спрощення «би» в одну форму на всі особи (як і з дієсловом «бути»). В західних говорах ми бачимо іншу парадиґму:
українська        галицька            чеська
Я – би            бим/бих        bych
Ти – би             бис            bys
Він – би            би            by       
Ми – би             бисмо        bychom/bysme
Ви – би             бисте            byste
Вони – би        би            by

Збережені повні і короткі форми: йому/му, його/го
українська            галицька        чеська
номінатив       він        він            on
ґенетив    його        йéго/го        jeho/ho
датив        йому        йéму/му        jemu/mu
акузатив    його        йéго/го        jeho/ho
вокатив    -        -            -
локал        ньому        нїм            něm
інструментал  ним        ним            ním

Лексика
Слова творять основу будь-якої мови, хоч і не є такою сталою як ґраматика. Згідно даних дослідження Петри Новотної (Petra Novotná) та Вацлава Блажка (Václav Blažek), славістів з університету ім. Масарика, Брно, проведеного за списком Swadesh’а (100 слів базової найстабільнішої лексики на базі яких проводиться ґлоттохронолоґічне дослідження – формула оприділення віку розпаду мов) можна зробити висновки, що східнослов’янські мови існують як більш-менш однорідна одиниця.


З результатів видно, що близькі ґрупи мають результати на рівні +90%
Українська – білоруська = 99% українська – російська = 91,9% російська білоруська = 93,8%
Чеська – словацька = 96% чеська – польська = 90,8% польська словацька = 90,8%
Цікавими є результати подібного дослідження відносно галицьких говорів та сусідніх мов
Галицька – українська = 97% галицька – словацька/польська = 95% галицька – чеська = 93% З таких результатів можна констатувати, що галицькі говори займають проміжну позицію між західно- за східно-слов’янськими мовами, маючи результати високої близькості до обох ґруп.
До особливостей лексикону також варто додати старі слова, що вживалися православними полеміками в своїх працях проти католиків та уніатів. В цих працях вони намагалися писати більш народною мовою, аби більша кількість людей була в змозі без проблем їх прочитати. Серед таких слів варто привести в приклад
гал.        чс.        укр.
рихлий — rychlý — швидкий
трвати — trvat — тривати/наполягати
опатрний — opatrný — боязкий
през — přes — через
овоце - ovocе — фрукти
шкарадий — škaredý — негарний
ведле — podle / vedle — стосовно
вобец – vůbec – взагалі (sic!) східно-слов’янська форма виглядала б «вобеч»
мидло — mýdlo — мило
тма — tma — темрява
вспоменути — vspomenout — згадати
веспол — spolu — разом
ku (як препозиція k-ku) — до
прото — proto — тому
вїм - vím (já) - знаю
горший - horší - гірший
хуть — chuť — смак
седм — sedm — сім
теди — tedy — тоді
споєнє — spojení — зєднання
кволі — kvůli — через
вєзенє — vězení  — в'язниця
(Українська література XIV - XVI ст.)

Баданє – badání – дослідження
Валка – válka – війна (ймовірно полонізм)
Велице – velice – дуже
Вшитко – všechno – все
Же би – že by – щоб
Зде – zde – тут
Здрой – zdroj – течія
Ґди – kdy – коли
Ґмін – kmen – громада
Кольвек – sl. Koľvek – скільки
Лотр – lotr – негідник
Милосник - milenec – коханець
Навспак – naopak – навпаки
Неґдись – někdysi – колись
Ніґди – nikdy – ніколи
Овшем – ovšem – навпаки (sic!) східно-слов’янська форма мала б виглядати «овсем»
Пак – pak – потім, знову
Пекний – pěkný – гарний
Пенязи – peníze – гроші
Погар – pohár – кубок
Поневаж – ponevadž – оскільки
През – přes – через
Прето – proto (sl. Preto) – тому
Ряд – řád – порядок
Сице – sice – так
Сінь – síň – тінь
Склеп – sklep – підвал
Скутечний – skutečný – справжний, успішний
Сполечник – společník – спільник
Твар – tvář – обличчя
Худак – chudak – бідолага
(Українська література XVII ст.)

Борзо – brzy – скоро
Брух – břicho – живіт (лем. Брих)
Варовати – varovat – попереджувати, берегти
Ведро – vedro – погода, спека
В’єзенє – vězení – в‘язниця
Веле – vele – багато
Весь, всі – ves/vesnice, vsi – село, села
Ґдиби – kdyby – коли б
Го – ho – його
Губи – houby – гриби
Дивий – divoký – дикий
Днесь – dnes – сьогодні
Дуфати – doufat – сподіватися (вживане ще Франком)
Дчура – dcera – дочка
Жадний – žadný – жоден
Жак – žák – учень
Же – že – що
Живот – život – життя (загальностарослов’янське)
Ма – má – має
Мзда – mzda – оплата
Ми – mi – мені
Моц – moc – сильно
Му – mu – йому
Мя – mě – мене
Набиток – nábytek – майно, меблі
Нех – nech – нехай
Пец – pec – піч
Потрава – potraviny – їжа
Праздний – prazný – порожний
Преце – přece – однак
Преч – pryč – геть
Риж – rýže – рис
Скушений – zkušený – досвідчений
Слічне – slečna (молода дівчина) – гарне
Тераз – teraz – зараз
Ти – ti – тобі
Тук – tuk – жир
Тя – tě – тебе
Черствий - čerstvý - свіжий
Хцу – chci – хочу
(Українська література XVIII ст.)

Баєчний – baječný – казковий
Будзік – budík – будильник
Виїмок – výjimka – вийняток
Відай – viď – може
Затрацений – zatracený – пропащий (sic!)
Когут – kohout – півень
Копець – kopec – велика купа, гора
Лед – led – лід
Обрус – ubrus – скатертина (запозичення з німецької)
Отвертий – otevřený – відкритий
Подобáти – podobát se – бути подібним
Покій – pokoj – кімната
Повідж – pověz – розкажи
Рамена – ramena – плечі (загальнослов’янське)
Розказ – rozkaz – наказ
Рура – roura – труба (запозичення з німецької)
Талер – talíř – тарілка
Фурт – furt – постійно (запозичення з німецької)
(Українська література кін. XIX – поч. XX ст.)

Детальніше: Галицько-волинсько-чеські мовні паралелі в творах 16-19 столітть

До вищенаписаних слів також потрібно згадати вживане в Галичині та на Поділлі слово «стром» (дерево). Таке слово, окрім Західної України, зустрічається лише в словацькій та чеській мові.
В цілому позицію галицьких говорів відносно інших мов можна візуалізувати подібним чином:



де середня полоса – це перехідна область між західно- і східно-слов’янськими мовами, в яку також можна додати закарпатські, волинські, подільські, русинські (зокрема бачвано-русинські говори б займали позицію зліва від перехідної межі через свою повну західно-слов’янську природу) та лемківські, звісно в різних позиціях цієї перехідної межі. 

На основі короткого аналізу та порівняння основних рис галицьких та споріднених говорів із рисами найближчих мов, можна висновувати, що за найтиповішими звуковими змінами, галицькі говори мають риси західнослов’янських мов, хоча ті риси непевні, або ж виражені недостатньою мірою, та, водночас, східнослов’янські звукові зміни виражені так само слабко, проте наявність суто східно-слов'янських змін tj, dj в ч, ж та наявність повноголосся зближують галицькі говори до східно-слов'янської ґрупи. Галицьким говорам також властиві звукові зміни, що трапляються як в західних, так і східних слов’ян, або ж такі, що повноцінно розвинулися передусім у Галичині. За граматичними особливостями, галицькі говори ближчі до західнослов’янських мов, але лексично стоять зовсім трішки ближче до східнослов’янських, ніж до західнослов’янських. Загалом, підтверджуються висновки С. Смаль-Стоцького, О. Леути та Б. Явора, що галицькі говори можна назвати центральнослов’янськими.
borys_javir: (обернув ся)


ЗАХІДНОСЛАВІЯ. АЛЬТЕРНАТИВНА ІСТОРІЯ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ.
© Борис ЯВІР ІСКРА, на основі реальних фактів та концепції Владислава Бороди

Частина науковців вважає, що існує багато Всесвітів, що вони можуть бути альтернативними реальностями, які існують паралельно, але події від ключових точок історії розвиваються в інші напрямки, ніж звичні для нас. Ключових точок не минути, вони подібні чи навіть ідентичні для всіх Всесвітів, але те, що відбувається між ними, може до приголомшення дивувати. Описана історія, мабуть, трафилася у якійсь іншій реальності. Вона може подобатися чи ні, але звичний для нас хід подій створював свого часу передумови для альтернативного розвитку національно-визвольних процесів, що прослідували у Центральній Европі після розпаду Австро-Угорщини. Яким же міг бути цей альтернативний міжвоєнний період — між Першою та Другою війнами - для Галичини зокрема та її сусідів загалом?

Історичні обставини початку 20 століття як передумови союзу трьох західнослов'янських держав
На початку листопада 1918 року почала розвалюватися Австро-Угорщина. На її теренах виникали нові держави, зокрема Австрійська республіка, Угорщина, Чехословаччина, Польща, ЗУНР (Галицька держава), деякі терени відійшли до сусідніх держав, а деякі стали спірними. Наприклад, молода Галицька республіка за площею 70 тисяч км² майже не відрізнялася від інших середніх держав континенту - Австрії, Угорщини чи Греції, а щодо населення - 6,2 млн осіб - залишила позаду Швецію, Норвегію, Фінляндію, Голландію, Данію. Щоправда, такою вона була недовго, оскільки впродовж місяця майже половину її території окупували Польща й Румунія, наприкінці року - Угорщина. 3, 7

З розпадом Австро-Угорщини чехословацький уряд і уряд Галицької держави встановили контакти і торгові угоди. Галичани давали необхідну чехам нафту, а ті, в свою чергу, поставляли їм амуніцію, в якій ті мали велику потребу для війни з Польщею. В умовах постійної війни галичани проявили велику дипломатичну активність - з Києвом, Прагою, Будапештом, Віднем, Берліном, а також і з далекими західними партнерами дипломатично-консульських взаємин. Одним із перших відкрито представництва у Києві (діяло до 22 січня 1919 р) та у Празі (з 18 грудня 1918 р. його очолював С. Смаль-Стоцький), Відні (М. Василько, пізніше В. Сінгалевич, О. Колесса) й Будапешті. 1, 3

22 січня делеґація від ЗУНР спільно із представниками УНР проголошують Злуку двох держав на правах автономії. Частина уряду Галицької держави були проти такого кроку, проводячи перемовини із Чехією. До того ж, керівники України не давали жодних ґарантій допомоги галичанам. А, як вияснилося пізніше, українці вели сепаратні перемовини із Польщею. Вже 23 січня 1919 року чехи спробували моральним тиском здобути Тєшин, поляки чинили опір. Варшава звинуватила чехів у репресіях, але лідери Антанти на хотіли чвар між своїми партнерами, вислухали обидві сторони і доручили комісії з польських справ на чолі з французом Ж. Нулансом залагодити польсько-чеський конфлікт. В той же час, тривали запеклі бої у Східній Галичині, що відволікли збройні сили поляків і завадили успішному здійсненню всіх оперативних планів генерала Т. Розвадовського біля Самбора. ГД змогла домовитися про спільні дії з чехословаками проти поляків, адже у тих теж були свої територіальні претензії. Опір Галицької армії польському наступові заохотив чехів до непримиренності у їхній боротьбі. Військова співпраця створювала додаткову причину для союзу. 1, 2

Тримісячні бої не привели до вирішальної перемоги, галичани почали лютневу Вовчухівську операцію, в ході якої майже відбили Львів у поляків, тому польські діячі в Парижі й на батьківщині вже схилялися до негайного розмежування з галичанами навіть з відмовою від Львова або цілого Бориславського нафтодобувного басейну. Але представники Антанти вимагали зупинити наступ, а місія французького генерала Ю. Бартелемі на переговорах у Ходорові в лютому 1919 р. навіть пропонувала демаркаційну лінію по Бугу (Західному), яка віддавала полякам Львів і весь Дрогобицько-Бориславський нафтовий басейн. Частина поляків на чолі з Пілсудським була на це згідна, але лідер польської ендеції Р. Дмовський взагалі заперечував можливість існування Галицької держави. У цих переговорах у Ходорові брав участь лідер українців С. Петлюра, який не дуже заперечував полякам. Лідерам ЗУНР Є. Петрушевичу і С. Голубовичу це, зрозуміло, не сподобалося. Переговори в Ходорові стали своєрідним переломним моментом, після якого провід Галицької держави чи не остаточно зрозумів авантюрність та зрадливість українців на чолі з С. Петлюрою і почав тісніше працювати з чехами. 2, 3

Зупинка бойових дій та переговори були на руку полякам, які пішли у контрнаступ. В ході весняного наступу 1919 р. армії Галлера в Галичині провідники ГД почали розглядати плани навіть щодо можливого союзу з Чехословаччиною на конфедеративних умовах. Про це велися переговори у Парижі з міністром закордонних справ Е. Бенешем. 11 квітня було підписано угоду між ЧСР і ГД з надією на плідне співробітництво. Сподіваючись одержати з Прикарпаття тисячі цистерн нафти за цінами нижче світових, чехи натомість зобов'язались постачати зброєю та спорядженням Галицьку армію, а також прислати великі партії вугілля, цукру і текстилю. Ще в січні було направлено офіційних представників, а в Станіславові та Самборі розгорнули роботу військові репатріаційні місії ЧСР, активно працював консул Д. Поллак. 2, 3

Польська окупація Галичини продовжувалася. Уряд УНР підтримував її в непрямий спосіб. В Прагу пішли петиції А. Бескида та інших русинських діячів з клопотанням про прилучення не лише північно-східних комітатів колишнього Угорського Королівства, а й Лемківщини до Чехословаччини, засуджуючи «сепаратизм українських політиків». Автори цих меморандумів вимагали захистити чехословацьким військом Прикарпаття з його мінеральними ресурсами від загрози ґеноциду з боку поляків. А преса Відня писала, що «Усамостійнення ... Галичини було б першим етапом до вилічення Польщі з меґальоманії» та «Одиноке надійне вікно Чехословаччини на цілу Східну Европу й сумежну Азію - це тільки самостійна Галичина». Польську окупацію краю осудила Партія сіоністів, що виступила за нейтральний статус Східної Галичини під контролем Ліги Націй. Цю позицію підтримав Л. Нам'єр, радник Міністерства закордонних справ Великої Британії, що виріс у с. Кошилівці під Заліщиками. Кампанію на захист ГД розгорнула діаспора в Канаді, де під керівництвом Горожанського Комітету проходили численні мітинги протесту в зв'язку з агресією Польщі, розгорнувся рух за виїзд галичан, здатних носити зброю, в Галичину. Широкій пропаганді галицького питання у США і Канаді сприяли протестаційні кампанії на захист Галицької республіки за участю тисяч емігрантів. Їхні резолюції скеровувалися в урядові структури цих країн, а також до Паризької мирної конференції та новоствореної Ліги Націй. У цей період зовнішньополітичний курс уряду Галичини був спрямований на відтворення незалежної Галицької республіки, так званої «Швайцарії Сходу», без зв'язку з УНР, провід якої уклав військово-політичний союз із Польщею. У Парижі делегацію галичан 25 травня 1919 прийняли В. Вільсон, Д. Ллойд Джордж і Ж. Клемансо. Вони переконували зосередити зусилля на боротьбі з більшовиками. А М. Лозинський та його колеги прохали зупинити польську агресію. 1, 2, 3, 5, 6

Союз трьох західнослов'янських держав як альтернативний шлях історії
Якщо у 1918 році відношення між Чехословаччиною і ГД були просто дружніми, то, коли Петлюра підписав союзний договір з Польщею, за яким Галичина (яка тоді вже була частиною УНР) відходила до поляків, все змінилося. Уряд ГД категорично сприйняв мирний договір С. Петлюри з Ю. Пілсудським, він був розцінений як зрада з боку соціалістичних партій, які «готові були торгувати побратимами». У відповідь на це галичани розірвали злуку з Директорією і направило свої сили на налагодження контактів з Чехословацькою Республікою*. 5 червня Є. Петрушевич та Т. Масарик підписують угоду про об’єднання Галицької держави та Чехословаччини на федеративних засадах в Західнославію** і доручають своїм урядам підготувати та втілити злуку. 1

Першочерговим завданням стає військова співпраця. В той час, коли в Галичину перекидалися чехословацькі військові, велися переговори із тими сусідами, з якими відкритого протистояння можна було уникнути. Наприклад, етнічні угорські землі відійшли до Угорщини, а та взамін вивела війська із Закарпаття та частини Словаччини і ґарантувала нейтралітет. Подібного договору було досягнуто також із румунами. Це дало змогу забезпечити собі тили на південному фронті і перекинути додаткові частини на фронт із Польщею. В скорому часі було надійно захищено нафтові родовища Прикарпаття і створено плацдарм для широкого контрнаступу — 7 червня почалася Чортківська офензива***. Наступ став можливим завдяки підмозі чехів, моравів та словаків, а також поставкам зброї із Чехії та США і увійшов в історію 20 століття як одна з найшвидших та найрезультативніших військових операцій. Галицька армія, підтримана чехами, зробила стрімкий і зухвалий рейд по окупованій тоді поляками Галичині, вийшовши до околиць Львова. Попри чергові заклики Антанти до переговорів, в кінці 1919 - початку 1920 спільні чехословацько-галицькі війська змогли витіснити поляків з усіх спірних земель в Чехії, Словаччині та Галичині. Таким чином міцно позначивши кордони майбутньої держави. 1

Незважаючи на протести поляків, які вимагали включити Галичину, «як споконвічно польські землі», до складу нової Речі Посполитої, чехословацько-галицька сторона мала військову перевагу. Через те полякам довелося відступити від своїх претензій. Заручившись підтримкою частини сильних гравців світу, на Паризькій конференції було переконано західні уряди у некомуністичності Західнославії загалом та Галичини зокрема, в тому числі і завдяки успішному стримуванню радянських військ на східному кордоні. Звісно, нова конфедерація взамін міжнародним ґарантіям та визнанню змушена була погодитися на нижчу від ринкової ціну на нафту та нафтопродукти на наступні 5 років для країн Західної Европи, при цьому зберігши за собою право на їх переробку і уникнувши в такий спосіб долі сировинного придатку. На Паризькій мирній конференції була встановлена ​​межа за якою до складу нової держави - Західнославії - входили такі території: Богемія, Моравія, чеська Сілезія, Словаччина, Закарпаття, Північна Буковина та Галичина. 1

Основою майбутнього союзу стало тісне співробітництво чеських будителів і галицької інтеліґенції ще в кінці 19 століття. Чеські та галицькі уґрупування спільно діяли в парламенті Австро-Угорщини. Через це, не дивлячись на протистояння з боку поляків, галицькі русини змогли отримати частину важливих адміністративних посад ще при Габсбурґах****. 1

Західнославія була федеративною державою, яка складалася з трьох рівноправних суб'єктів: Чехії, Словаччини та Галичини. В межах Чехії окремими суб’єктами були Богемія та Моравія, а в межах Галичини — Закарпаття, Галичина та Буковина. Згідно з Конституцією Західнославії, кожна з земель мала свій парламент та уряд, але всіх їх об'єднувала постать загального президента та координаційної ради. Першим президентом федерації став Томаш Масарик. Західнославія ґарантувала збереження національних прав, але були заборонені комуністичні партії та екстремістські організації, зокрема в Галичині зупинено формування реакційних українських товариств як аґентів ворожої держави. Відповідно, політично неспокійна частина німців покинула Судети, політично неспокійна частина поляків покинула чеську Сілезію та Галичину, політично неспокійна частина українців покинула Галичину. Це сприяло відсутності великих міжнаціональних конфліктів та збереженню стійкості держави. 1

Завдяки гармонійній федерації, де кожен із суб'єктів жив в балансі, Західнославія стала державою «національного миру». З 1920 року і по 1938 економіка країни показувала стабільне збільшення ВВП та індустріального розвитку.

Із сусідами було підписані мирні договори. Поляки не хотіли укладати угоду, вважаючи Галичину та чеську Сілезію своїми, але військова перевага була не на їхньому боці, та й тривала війна з УРСР і тиснули західні союзники, тож договір був вимушений. З Румунією та Угорщиною угоди, досягнуті ще за військових дій, були підтверджені. З СРСР було досягнуто договору при умові ненаданні притулку та підтримки керівництву УНР, що і так збіглося із офіційною позицією ГД. З Австрією взагалі не було проблем щодо договору, а з Німеччиною угода була укладена за умови доступу німецького капіталу до Судетів.

Швидко проходила робота із творення воєнізованих формувань. Ще до початку 30-х років Західнославія змогла створити кілька танкових полків і моторизованих частин армії. Це дозволило західнослов'янській Армії (ЗА) стати однією з найсильніших в Європі, на рівні з Армією Росії, Німеччини та Нової Речі Посполитої (НРП). Армія Західнославії складалася з трьох національних корпусів: Чеського, Словацького та Галицького. Фактично це були три незалежні армії, що в кінцевому підсумку стало основою для особливої маневреності та автономності частин Західнославії, що дозволило протистояти агресії з боку поляків і угорців. 1

Професор філолоґії С. Смаль-Стоцький, а разом з ним молоді дослідники Б.-В. Явор та Ю. Чибрас висунули та обґрунтували теорію двох гілок давньої слов'янської мови, у варіантах якої мовилося, що галицькі говори, маючи риси центральнослов’янськості, належать до західнослов'янського спадку загалом та до так званої чесько-словацької групи слов’янських мов зокрема. Інтелігенція і, насамперед, письменники стали попереду відновлення ширшого вживання галицизмів у своїх творах, філологи уклали словники і розробили мовні засади існування забутої галицької мови. Було здійснено перехід галичан на рідну мову (і навіть латинське письмо для її запису), що наблизило галичан до західнослов’янських мовних, історичних та генетичних родичів і сприяло відродженню рідної етнічності. 1, 4, 8

В історичному дискурсі появилося все більше досліджень про спільні періоди історії, зокрема час етногенезу слов’ян (саме землі між Карпатами та Медоборами були заселені славенами), входження Галичини та частини Волині до Великоморавської держави, Чеської держави Пжемисловичів, а також Великої Хорватії. Галичани також зверталися до історії свого незалежного князівства часів князів Ростиславичів, коли про Галицьку державу говорили як про рівню таким великим країнам, як Польське королівство, Русь та навіть Візантія.  4


мапа Великої Моравії в часи її найбільшої експансії за часів Святополка І від Вікіпедії

Роки спокійного життя закінчилися в 1938 році, коли Західнославія стала об'єктом зазіхання між Німеччиною, Угорщиною та Польщею. Паралізоване раптовим німецьким наступом та інфантильністю західних союзників, чеське керівництво дуже швидко втратило Судети. В той же час, словаки та галичани були категорично не згодні з перспективою перетворення в «Верхню Угорщину» і «Малу Польщу». Вони пожвавилися і діяли в двох керунках. По-перше, дуже швидко встановили контакти з А. Розенберґом, відповідальним представником Третього Рейху, намагаючись вибити найбільш вигідне для себе становище в очах німецької потуги. По-друге, для зміцнення своїх міжнародних позицій, Словацький і Галицький Корпуси почали війну з угорцями і поляками. Угорців вдається зупинити на етнічному кордоні, що стало можливо завдяки тому, що словаки та галичани перетворили міста Кошиці, Ужгород, Мукачево і Виноградово в справжні фортеці. Поляків ж вдається тримати на лінії Прикарпаття та Наддністров’я, де незабаром були створені укріплені споруди, які стали опорними пунктами Галицького Корпусу, з яких було зручно проводити спустошливі партизанські рейди на територію, окуповану ворогом. 1

Словаки з галичанами розраховували взяти противника змором, і це вийшло. Угорці погодилися на кордон по етнічній лінії, що дозволило спрямувати всі сили на польський фронт. Груба тактика поляків в Галичині викликала хвилю протестів на окупованих територіях, які були підсилені партизанською діяльністю. Західнославія зменшилася у території, але завдяки мобілізації словацьких та галицьких корпусів, збереглася як держава. А в Республіці Польській наростала криза. Криза, якою вирішили скористатися Росія з Німеччиною... 1


мапа Західнославії на початок ДСВ від товариства Res Publica

Таким чином, рішення проводу Галицької держави про об’єднання із Чеською в Західнославію виявилося результативним прагматичним кроком, який дозволив у міжвоєнний період зберегти державність, розвинути молоді державні інституції, підняти рівень освіти та культури, провести індустріалізацію краю та, особливо, покращити показники виробітку продукції сільського господарства внаслідок суттєвого збільшення внутрішнього ринку. Від об’єднання виграли всі його члени, адже Чехія отримала доступ до передусім відносно недорогих ресурсів та продукції сільського господарства, а Галичина — до технологій західного зразка, що дозволило їй провести індустріалізацію та за її рівнем майже досягти своїх західних партнерів по спілці. На початок Другої світової війни конфедерація мала високі показники економічного росту та, відповідно, приросту населення, обігравши за багатьма параметрами й суттєво більших своїх сусідів. Це створювало сильні передумови для ефективного військового опору загарбникам.


Примітки:
* Галичани справді розірвали злуку з УНР, але це сталося набагато пізніше, ніж могло би бути — в кінці 1919 року.
** Підготовчі угоди між ГД та ЧСР справді вже були підписані і галичанам залишалося лише зважитися самим на остаточну злуку та переконати ту частину чеського уряду, яка чомусь цофала.
*** Чортківська офензива справді відбулася, тривала 7-28 червня 1919 року, була блискавичною та героїчною, але захлинулася через брак зброї та амуніції в Галицькій армії.
**** Галицько-чеська тісна співпраця справді мала місце за часів Австро-Угорщини.

Джерела:
1. Владислав Борода.
Друга частина з альтернативного міжвоєнного періоду: Історія Західнославії.
2. Кірсенко Μ. Β.
ЗУНР І ПОЛІТИКА ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ.
3.
Геополітичний простір ЗУНР та її зовнішньополітичні орієнтири.
4. Ю.Повала, Б.Явір.
Галицько-волинсько-чеські мовні паралелі в творах 16-19 століть.
5. Чехія і справа Галицької державности. // Галичина і нові держави Европи. Львів-Відень, 1921. Видання "Українського прапору", 32 с.
6. Югославія і справа Галицької державности. // Галичина і нові держави Европи. Львів-Відень, 1921. Видання "Українського прапору", 32 с.
7. Семен Шевчук.
Пора сказати правду про наші визвольні змагання добитися волі для Галицької Землі.
8. Валентин СТЕЦЮК.
Скільки гілок у слов’янства.
borys_javir: (обернув ся)


говоріт ріднов мовов
hovorit ridnow movow

21 лютого - міжнародний день рідної мови
borys_javir: (Default)


Кожна людина народжується та живе в певному культурному, економічному, соціальному, професійному середовищі. Вже досить рано вона себе усвідомлює хлопчиком чи дівчинкою, темноволосою чи світловолосою, жителькою того чи іншого міста, краю, материка, планети, представницею якоїсь школи, коледжу, університету, певної фірми чи організації. Процес співвіднесення себе до певної групи людей за тими чи іншими ознаками є ідентифікацією, результатом якої є ідентичність. Ідентичність виражає ідею постійності, тотожності, спадкоємності індивіда та його самосвідомості, наслідок власного самоусвідомлення та самоасоціювання людини в цілому суспільстві.

Проблемам ідентичностей присвячена одна з моїх статтей - "Ідентичності". А нещодавно поважний дослідницький центр Pew Research Center оприлюднив масштабне дослідження "Що потрібно, щоб бути по-справжньому одним з нас", яке торкається питання національних ідентичностей. Україномовні уривки дослідження опублікувала сторінка "Громадський закон про мову #5670".

Що означає місце народження, мова, дотримання традицій, національне походження, релігія, щоб вважатися справжнім американцем, австралійцем, німцем тощо? З'ясувалося, що найбільше значення має мова – згідно з дослідженням, це "наріжний камінь ідентичності".

В усіх країнах світу, навіть не просто ліберальних, а й з соціалістичним душком, вважають мову основним чинником національної ідентичности. У США, Канаді, Європі, Японії та Австралії громадяни вважають мову найголовнішою ознакою національної ідентичності. Для більшості опитаних мова важливіша за місце народження та, тим більше, релігію.


Мова виглядає найбільш важливою ознакою національної ідентичності. "Вміння говорити нашою національною мовою – це дуже важливо, щоб вважатися справжнім (національність відповідної країни)"

З усіх атрибутів національної ідентичності, досліджених Pew Research Center, мова безперечно виглядає найбільш важливою для національної ідентичності. Більшість опитаних у кожній з 14 країн кажуть, що дуже важливо говорити мовою краю, країни, щоб вважатися справжнім членом етносу, нації.


Здатність говорити національною мовою вважається дуже важливою по всій Європі. Лише від 1% до 4% громадян 10 європейських країн, де проводилися опитування, вважають мову не дуже важливою або зовсім неважливою.

Приблизно вісім з десяти або більше голландців, британців, угорців і німців вважають, що здатність розмовляти мовою своєї країни є дуже важливою для національної ідентичності. Канадці та італійці найменше пов'язують мову з національною ідентичністю. Та все одно приблизно шість з десяти канадців та італійців бачать міцний зв'язок між тими явищами. У кожній з 10 європейських країн, де проводилися опитування, більшість опитаних кажуть, що це дуже важливо – вміти розмовляти місцевою мовою: починаючи з 84% голландців до 59% італійців.


Для порівняння: відносно мало хто говорить, що національна ідентичність міцно пов'язана з місцем народження. І цей зв'язок по-різному оцінюють в різних країнах. "Народитися в нашій країні – це дуже важливо, щоб бути справжнім (національність відповідної країни)"

Інші атрибути національної ідентичності, як от місце народження, дотримання традицій, національне походження, релігія, не мають такої одностайної оцінки, як мова, а головне: в кожній з 14 країн ці атрибути вважають значно менш важливими за мову.


Саме тому я так часто піднімаю питання галицької мови. Це - один з наріжних каменів галицької ідентичності. Галицька ідентичність – така сама нормальна ідентичність, як лемківська, бойківська, гуцульська, подільська тощо. Але так виглядає, що хтось її боїться, комусь вона є зайвою. Замість того, аби розвивати міжетнічну співпрацю, етнічну та національну ідентифікацію, в Україні триває радянська політика денаціоналізації та заперечення етнічності. За радянською традицією, володарі ситуації бачать завдання створити український народ як реінкарнацію концепції радянського народу (подібно, українська ідентичність творилася із загального руського міфу). Іншими словами, йде свідома політика етнічної та й навіть національної деперсоналізації, марґіналізації, що може вилитися у психічні патології, девіантну поведінку на рівні етносів чи нації, у загострення конфліктів. Є ненормальним, коли галицький говір називають селюцьким чи попсованою українською мовою, коли всіх, хто називає себе галичанами, називають сепаратистами, коли галицьку ідентичність вважають неприпустимою. Якщо ми – єдина країна, то хай звикають до нас, галичан, таких, якими ми є - з галицькою мовою, традиціями, способом думки, з галицькою ідентичністю.
 
Говорімо ріднов мовов.
Знаймо, хто смо!




borys_javir: (обернув ся)

Ростислав та Ольга – чyдoвa пapa. тa, ocкільки Ростислав тpyдoгoлік, Ольга бaгaтo чacy пpoвoдить із пoдpyгaми.

рoзбіжнocті з чoлoвікoм із пpивoдy – зaвoдити зapaз дітeй чи ні, штoвxaють Ольгу нa eкcпepимeнти. під чac ceaнcy гіпнoзy y пcиxoтepaпeвтa Ольга впaдaє в тpaнc і ніяк нe мoжe пoвepнyтиcя з ньoгo, нібито зaтpимaвшиcь дecь в іншoмy житті. вoнa yявляє ceбe пpинцecoю князівства Galicia 11 cтoліття і чeкaє князя, зa якoгo збиpaєтьcя зaміж.

щoб пoвepнyти собі Ольгу, Ростиславу дoвeдeтьcя відпoвідaти її yявлeнням, частково відтворити їй умови побуту і нaвіть зaгoвopити нa призабутій галицькій мові, якою тeпep кopиcтyєтьcя «пpинцeca»...

цікавий сюжет для популяризації тематики Галичини, правда?
от за таким сюжетом в Еспанії зняли фільм "Regresa", де мовою, яку має вивчити головний герой є евскара - мова басків, а "забутим" королівством - Навара. вони пам'ятають свою історію. а ти?
borys_javir: (обернув ся)

Галицько-волинсько-чеські мовні паралелі в творах 16-19 столітть

© Юрій Повала, Борис Явір

Працюючи над деяким проектом, все більше виявляємо приналежність галицької мови до так званої чесько-словацької групи слов’янських мов.

Наприклад, на таке вказують особливості текстів Клірика Острозького, досліджені Юрієм Повалою. Клірик Острозький (рр. народження і смерті невідомі) — анонімний русинський письменник — полеміст, один із діячів Острозького літературно-освітнього гуртка. Написав дві відповіді на послання уніатського церковного діяча й полеміста І.Потія до князя К.Острозького (опубліковані в Острозі, перша — 1598 р., друга — 1599 р.). Цей псевдонім досі не розкритий.  В Полеміці Клірика Острозького, 16 ст, яка писана місцевим (галицько-волинським?) стандартом церковнослов’янської мови тих часів Юрій Повала помітив цікаві слова, які дуже виділяються з контексту того стандарту.

Зліва - слово в тексті, посередині чеський відповідник, справа - переклад українською літературною.
rychlý /рихлий — rychlý — швидкий
trvaty / трвати — trvat — тривати
opatrný / опатрний — opatrný — боязкий
přes / през — přes — через
ovoci — овочі
proroci — пророки
škaradý / шкарадий — škaredý — негарний
vedle / ведле — podle / vedle — стосовно
papež / папеж — papež — папа римський
mydlo / мидло — mýdlo — мило
tma / тма — tma — темрява
vspomenuty / вспоменути — vspomenout — згадати
vespol / веспол — spolu — разом
ku (як препозиція k-ku) — до
proto / прото — proto — тому
žrodlo / жродло — джерело
vím (já, vídaty) - знаю
patriarši / патріярші — patriarši — патріархи
horší / горший - horší - гірший
chuť / хуть — chuť — смак
panstvo / панство — stát - держава
sedm / седм — sedm — сім
tedy / теди — tedy — тоді
spojeně / споєнє — spojení — зєднання
kvoli / кволі — kvůli — через
вєзенє — vězení  — в'язниця

Доповнюють спостереження твори діячів 17 століття. Це - синкретична писемність, поезія, драматургія, белетристика: Мелетій Смотрицький (Острог); Ставровецький Кирило (Транквіліон) (Ставрів, Рівненська обл.); Захарія Копистенський – Перемишль; Касіян Сакович – Рава-Руська; Софроній Почаський – місце народження невідоме; Іоаникій Галятовський – Волинь; Антонія Радивиловського – місце народежння невідоме; Лазар Баранович – можливо Чернігівщина; Олександр Бучинський-Яскольд – місце народження невідоме; Іва́н Величко́вський – невідоме; Петро Попович-Гученський – Теребовлянський район; Дани́ло Братко́вський – Волинь; Климентій Зіновіїв – ймовірно, правобережна Україна.

Зліва - слово в тексті, посередині чеський відповідник, справа - переклад українською літературною.
Бадання – badání – дослідження
Валка – valka – війна (ймовірно полонізм)
Ведле – vedle – згідно, коло
Велице – velice – дуже
Вшитко – všechno – все
Же би – že by – щоб
Зде – zde – тут
Здрой – zdroj – течія
Ґди – kdy – коли
Ґмін – kmen – громада
Кольвек – sl. Koľvek – скільки
Лотр – lotr – негідник
Милосник - milenec – коханець
Навспак – naopak – навпаки
Неґдись – někdysi – колись
Ніґди – nikdy – ніколи
Овшем – ovšem – навпаки
Пак – pak – потім, знову
Пекний – pěkný – гарний
Пенязи – peníze – гроші
Погар – pohár – кубок
Поневаж – ponevadž – оскільки
През – přes – через
Прето – proto (sl. Preto) – тому
Рихло – rychle – швидко
Ряд – řád – порядок
Сице – sice – так
Сінь – síň – тінь
Склеп – sklep – підвал
Скутечний – skutečný – справжний, успішний
Сполечник – společník – спільник
Твар – tvář – обличчя
Худак – chudak – бідолага
Хуть – chůť – хіть, охота, смак

(на матеріалі книжки "Українська література 17ст". Київ, Наукова думка 1987р. Слова зі словника незрозумілих та діалектних слів в кінці книжки).

Що цікаво, слова так званої чесько-словацької мовної групи зустрічаються у творах і 18го століття. Серед авторів Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Ігнатій Максимович, Іван Некрашевич, Митрофан Довгалевський, Георгій Кониський, Семен Дівович, Самійло Велично, Григорія Грабянка, Василь Григорович-Барський, Ілля Турчиновський.

Зліва - слово в тексті, посередині чеський відповідник, справа - переклад українською літературною.
Борзо – brzy – скоро
Брух – břicho – живіт (лем. Брих)
Варовати – varovat – попереджувати, берегти
Ведро – vedro – погода, спека
В’єзенє – vězení – в‘язниця
Веле – vele – багато
Весь, весі – ves/vesnice, vsi – село, села
Ґдиби – kdyby – коли б
Го – ho – його
Губи – houby – гриби
Дивий – divoký – дикий
Днесь – dnes – сьогодні
Дуфати – doufat – сподіватися
Дчура – dcera – дочка
Жадний – žadný – жоден
Жак – žák – учень
Же – že – що
Живот – život – життя (загальностарослов’янське)
Кронік – kronik – хронік
Ма – má – має
Мзд – mzda – оплата
Ми – mi – мені
Моц – moc – сильно
Му – mu – йому
Мя – mě – мене
Набиток – nábytek – майно, меблі
Нех – nech – нехай
Пец – péc – піч
Потрава – potraviny – їжа
Праздний – prazný – порожний
Преце – přece – однак
Преч – pryč – геть
Риж – rýže – рис
Скушений – skušený – досвідчений
Слічне – slečna (молода дівчина) – гарне
Тераз – teraz – зараз
Ти – ti – тобі
Тук – tuk – жир
Тя – tě – тебе
Черствий - čerstvý - свіжий
Хцу – chci – хочу

(на матеріалі книжки Українська література 18ст. Київ, Наукова думка, 1983р. Слова зі словника незрозумілих та діалектних слів в кінці книжки).

І навіть більше! Слова зустрічаються у творах авторів 19 століття. Поміж них: Дмитро Маркович, Стефан Ковалів, Олена Пчілка, Наталія Кобринська, Наталка Полтавка, Андрій Чайковський, Олександр Катренко, Уляня Кравченко, Яків Жарко, Любов Яновська, Трохим Зіньківський, Дніпрова Чайка, Тимотей Бордуляк, Вячеслав Потапенко, Модест Левицький, Володимир Леонтович, Михайло Грушевський та інші.

Зліва - слово в тексті, посередині чеський відповідник, справа - переклад українською літературною.
Баєчний – baječný – казковий
Будзік – budík – будильник
Бунда – bunda – куртка
Виїмок – výjimka – вийняток
Відай – viď – може
Затрацений – zatracení – пропащий
Когут – kohout – півень
Копець – kopec – велика купа, гора
Лед – led – лід
Обрус – ubrus – скатертина
Отвертий – otevřený – відкритий
Подобáти – podobát se – бути подібним
Покій – pokoj – кімната
Повідж – pověz – розкажи
Рамена – ramena – плечі
Розказ – rozkaz – наказ
Рура – roura – труба
Талер – talíř – тарілка
Фурт – furt – постійно
Шкаредий - škaredý - страшний

(на матеріалі книжки Українська література кін. 19ст. поч. 20ст. Київ, Наукова думка, 1989р. Слова зі словника незрозумілих та діалектних слів в кінці книжки).

За словами Бориса Явора, мовця та дослідника, частина тих слів і досі побутує в Галичині, вживається населенням у говорінці. Наприклад, до відносно часто вживаних належать през (через), шкарадний (страшний), мидло (мило), тьма (темрява), к [тобі] (до тебе), седмий (від седм - сьомий), вшитко (все), жеби (щоби), ґди (коли), льотр (негідний), навспак (навпаки), ніґди (ніколи), пенязи (гроші), погар (келих), борзо (швидко), го (його), губи (гриби), днесь (сьогодні), жадний (жодний), же (що), ми (мені), мя (мене), моц (сильно), набуток (майно), п'єц (піч), прецінь (однак), преч (геть), риж (рис), слічний (гарний), ти (тобі), тя (тебе), бунда (куртка), виїмок (виняток), відай (мабуть), когут (півень), лед (лід), обрус (скатертина), покій (кімната), рамена (плечі), рура (труба), фурт (постійно) та інші. Як зазначив Юрий, найцікавіше, що всі зазначені лексичні елементи присутні і в так званій чесько-словацькій мовній групі. Також форма vím вказує на розвиток дієслівних форм на -am, -ím, -em як в чесько-словацькій групі, русинів панонських і навіть підкарпатських. Збіг? Збігів не існує.

Більшість лінґвістів ті слова скинули би на полонізацію (подібні хибні погляди часто трапляються у мовознавчій літературі), але ж слова то не польські (хіба, можливо, зі згаданих - жродло). Тобто, навіть такий короткий перелік випадкових слів із місцевих джерел 16-19 столітть вказує на тісні зв’язки мови мови галичан та південних волинян із мовами чесько-словацької групи, що не дивно, беручи до уваги етногенез слов’ян (саме землі між Карпатами та Медоборами були заселені славенами), входження Галичини та частини Волині до Великоморавської держави, а також Великої Хорватії (детальніше про це написано у раніших публікаціях Бориса Явора). Наявні археологічні знахідки вказують (зокрема, це підтвердив і археолог О.Корчинський), що єдиний культурний простір, який в 7-11 століттях був від Лужиці на заході до Збруча та Середнього Подністров’я на сході почасти зберігався і до 14-16 століть. До нашого часу відголосками тих віків залишається як історична пам'ять, втілена в переказах й легендах, так і мова, яка досить добре зберігала свою специфіку, що єднає її з мовами як західних, так і південних слов'ян (за поширеним поділом), консервуючи давні, спільні для багатьох народів, риси. Мовні джерела відсувають часові рамки спільності ближче до сучасності, тобто, до того часу, поки українофіли не згубили паростків народної - галицкої - мови...

Тож пора відроджувати занедбану галицьку мову. Це не тільки повернення до свого, рідного, але й запобігання засиллю східнослов'янських мов. Справа має перспективу, адже мова ще жива - її часто можна почути у громадських місцях, вона є незамінним атрибутом  наших забав, і в  школі можна почути її від сільських діток, особливо тих, які ростуть при дідові і бабці. Ця мова не має зникнути. Треба знайти спосіб, а головне — бажання, щоб її зберегти і розвинути. Треба повернутися до свого рідного, але несправедливо відкинутого чи забутого галицького слова, спробувати хоча б на реґіональному рівні вживати і поширювати наші галицькі слова через пресу, радіо, телебачення. Інтелігенція і, насамперед, письменники мають бути попереду відновлення ширшого вживання галицизмів у своїх творах, філологи мають укласти словники і розробити мовні засади існування забутої галицької вимови. Перехід галичан на рідну мову (і навіть латинське письмо для її запису) би наблизив нас до наших західнослов’янських мовних, історичних та генетичних родичів, а, передусім, сприяв би відродженню рідної етнічності. Вірю, що все тілько сє зачинає. Шануймо рідне. Плекаймо рідне. Хто, як не ми, галичани?...



Про рідну мову: Деякі особливості мови галичан, Коли галичани говорили галльською мовою..., Галицько-волинсько-чеські мовні паралелі 16 століття, Кавка: до мовного питанє в Галичині, Ть - кь: до мовного питанє в Галичині, Ф: до мовного питанє в Галичині.
borys_javir: (обернув ся)
За мовними особливостями Галицько-карпатський регіон становить відносну єдність, суттєво відрізняючись від своїх слов'янських, а тим більше, неслов'янських сусідів. Звісно, останнє тисячоліття, проведене в рамках східнослов'янських впливів, залишило свій відбиток на мові та інших етнічних ознаках, зблизивши цей центральнослов'янський край із «руським світом» (східнослов'янським масивом), але особливості й надалі залишаються, що дозволяє на їх основі заглянути у ймовірне минуле краю. Минуле сербське та хорватське. Минуле, яке чекає майбутнього, сподіваюся, вільного від кривавих деспотій Сходу, в тому числі такого й близького.

Станом на 20 століття (час складання Атласу української мови) саме північна частина є найменш поділеною в мовному та етнічному плані (майже всю займають наддністрянці, також є лемки, але внаслідок історичних процесів вони в стадії швидкої асиміляції сусідами), а найбільше сучасних границь проходить по південній та закарпатських частинах (бойки, гуцули, гойналі, покутянці, буковинці).
В українських джерелах є дуже спрощена мапа говорів, яка не враховує всіх особливостей, часто суперечить досить деталізованому Атласу, але тим не менше, дає загальне уявлення про приблизні сучасні терени розселення носіїв того чи іншого наріччя.

mapa_hovory

Особливості галицьких говорів:
конструкції
• узяв ніж, перекинув віз,
• ми ся надіяли
• хлопець не має грошей
• хо́джу, но́шу
• людий, дітий
• стри[х]чи, печи
• мене болит голова
• сльози їй на очах
• журити ся, гризти ся за сином
• поїхав до ліса
• пішов за [водов, дохтором]
• питати ся за [гроші]
• чекати на гості
• вищий від [батька, брата]
• дві відрі, двоє відер
• дві руці, дві дівці
• шо, же, що: дівчина, же пасе гуси
• зі, зо [мнов]
• [то було] вліті
• [я дав] бим, [ти дав] бис, бись
• ходив єм, им; ходили смо, сьмо
• буду брав, робив, косив
• даш, їш, дась, їсь
• [година] пів третя, пів четверта
• молоді дівчині, на ті ялинці,

відмінки
• орудний в.: тов, том,
• тамта; тої, сеї;
• вона: нев, нем, ньом
• він: него
• на дверех; на грудьох, на грудех
• на зятьох, на коньох
• гості: гостий; гостєма
• коні, люди - дав.в.: коньом, конім; людьом, людем; [нема] коний
• гроші: гроший
• люди, діти, свині, гуси: людий, дітий, свиний, гусий
• сова, коза, баба: совів, козів, бабів
• порося, теля, ягня: поросятом, телятом, ягнятом; дав.в.: поросяту, поросяти, теляту, теляти, ягняту, ягняти;
• поле, серце - ор.в.: польом, серцьом
• у місяци, у кінци
• місц.в.: на дубі, на леді
• дав.в.: товаришеви, злодієви, коньови, дубови, лісови, братови, женихови,
• ор.в.: солев, тінев, ночев, долонев, землев; солем, тінем, ночем, долонем, земльом*
• р.в.: ночи, любови, соли, тіни

слова
• насінє, житє,
• той, сей
• кирницця
• памніть, мнєсо
• заслабла
• лиґати
• колисати
• мід - меду; лід - леду
• двіста; дев'ятесять; одинайціть, одинаціть; штири; їден, єден;
• челядь (сім'я)
• лапати
• пильнувати, стерегти (берегти)
• зачекай [на мене]
• здибати [ся]
• скорше, борше [бігчи]
• файний, ладний
• стид, встид
• цвинтар; трумло, трумбло
• мама, тато, стрийко, вуйко, цьотка/тета,
• груба, у тяжі
• посаг, віно
• весіля́, весілє́
• ґаздиня, ґосподиня
• наймит, слуга
• ріща
• трясовина
• зимно, студено, студінь
• хмара, туча (чорна хмара)
• бузьок, бусько
• довбач, жовна, дятел
• лилик (кажан)
• німина, маржина
• курє, курєто, ціпєто; кугут
• вивірка, вивюрка
• бурачиня, бурачанка
• бараболя, бульба, мандибурка; бараболиня, бульбиня, мандибуриня
• кавалок, кусень; байда (кавалок хліба); цілушка, окраєць
• житниско, стерня
• шприхи
• гойданка, колисанка
• пулярес
• ґудз
• ремінь, ремінець
• верета, плахта
• обрус
• горня, банячок
• горнець, гладущик
• стодола
• стайня, хлів; куча, карник (для свиней)
• стрих, під, гора
• обійстя, пляц
• жеби, жиби, аби
• най
• без, через
• [двері] нороствір
• афікси, частки: сі, сє [е, и]
• печут, дают; ходіт, носіт
• речіти, ричати, рикати
• солотший, солочший; висший
• здоровіший, біліший
• мамині [черешні]
• покрадьки
• легонький, легенький
• квасок
• лівак, лівшак
• мо́го, тво́го
• протетичний в: вострий, вогірок, ворати, (північ)
• цвітка цвите
• ґраната, бриґада
• зоря, звізда; буря,
• гончєр, кричев, стричєти
• пчола
• саджа
• войсько, військо
• хлопец, хлопець
• фіст, фалити, фасоля, фіра,
• паха, хороба
• вандрувати
• комнір, ковнір
• кирниця,
• кровавий, кирвавий
• лишка
• бубен,
• діброва, дуброва; глубокий
• горєчий, богатий
• місіць; тєшко
• видро, ведро

та багато інших...

Також, ймовірно, буде цікаво про галицьке [ф] та про заміну [т’]-[к’], [д’]-[ґ’].

_ _ _
© Борис Явір Іскра, 2013

borys_javir: (обернув ся)
Перефразовуючи кіно “Хороший рік”:
- Тато розмовляє галицькою. Знаєте?
- Мало хто її розуміє. Тепер нею користуються лише поети...

У кіні розмова йде про провансальську мову. На відміну від неї, галицька поки-що не залишила значного літературного спадку, хоча суржик з її елементами зустрічається у творах багатьох галицьких письменників, що писали та пишуть українською. Правда, подібна ситуація була у чеської мови, яка відродилася від онімечення. От і галицька — також, як той фенікс...



borys_javir: (обернув ся)
Boris Javir
один з моїх прадідів, який народився чи то в Празі, чи то в Парижі і мав шість братів та сестер, знав 12 (дванадцять!) мов. брат мої бабці - шість. мої предки ще тому з сотню років вільно говорили галицьков, єнзікем польскім та дойч. а ваші СРСР та нєзавісімая УРСР культуру та освіту принесли? дякую за "визволення", невідомий радянський вояче!


Ден Веселов
Слово ГОДИННИК я опанував тількив школі, хоча ще довший час в повсякденному житті ним не користувався. Чому я про те пишу, та тому що змалку я знав інші відповідники цьому слову. Боронь Боже, не подумайте, що ЧАСЫ! Як затятий галичанин, я одне українське слово ГОДИННИК, міг десь розділити на декілька типів і кожен з них ідентифікувати іншим словом.
1. ДЗИҐАР – всі механізми, які показують час, але за розміром великі. Наприклад, ДЗИҐАР на Ратуши, але разом з тим і ДЗИҐАР міг бути в покої , такий з маятником.
2. ДЗИҐАРОК- це відповідно малий ДЗИҐАР, переважно носився на руці, або в кишеньци, КИШЕНЬКОВИЙ ДЗИҐАРОК, був чоловічий і жіночий.
3. БУДЗІК – то є такий ДЗИҐАР, який виконував функцію збудити галицьке паньство о певній годині, наприклад ЗА КВАНДРАС ДО ШЕСТОЇ ітд.
Я тепер починаю розуміти наскільки були багатшими в знанні мов мої предки і як я збіднів за часи окупації. І в тому числі і мовної. Моя баба Евгенія вільно могла говорити на трьох мовах(галицька, польська, по-німецки) і притому не закінчувала високих студий. А її колєжанка пані Ляморчиха, ше й вільно говорила по французки, бо працювала у Франції повією в борделі. І такі собі баби сільські сідали вмикали радейко і слухали, про шо вповідають по майже цілий Европі і свистали вони на совєцьку пропаганду. А ви будете вповідати, як мене визволили з ярма.
borys_javir: (Default)
передрук моєї статті із інтернет-журналу Збруч.


Борис ЯВІР ІСКРА


Були часи, коли наші предки практично без перекладу розуміли галлів, германців чи, тим більше, балтів. На просторах між нижнім Дунаєм і Балтійським морем проживали розмаїті етноси, відомі історичній науці як такі, що належали до різних мовних родин, але, що цікаво, тоді (тобто, дуже давно) їхні мови були достатньо близькі, аби жителі та жительки навіть віддалених регіонів Центрально-Східної Европи без перекладачів між собою як ворогували, так і товаришували, торгували, укладали спілки і навіть одружувалися. А на теренах Галичини відбувалися одні з найтісніших міжетнічних контактів.

 

Мапа поширення латенської культури, творцями якої були галли, а носіями – галлінізовані етноси: жовте – ядро, зелене – початкові етапи поширення, теракотове – завершальні етапи поширення; Галичина належить до східних ареалів поширення (на основі даних wikimedia.org)

 

Один із важливих, але мало висвітлених етапів історії слов’ян пов’язаний із тісними контактами з галлами. Вони, подолавши кількома хвилями Судети й Карпати, з середини I тисячоліття до нової ери розселяються спочатку на Одрі в Сілезії і потім – далі на схід. О.Шахматов писав, що контакти галлів і слов'ян розгорталися в басейні річки Вісли та у Прибалтиці, де сусідами праслов'ян були нібито галломовні племена венедів. Висновки російського лінґвіста частково підтвердилися дослідженнями польських археологів – давні галли справді оселялися на землях Верхньої та Нижньої Сілезії, на верхній Віслі у Малопольщі. З приходом галлів поширюється типова для них латенська культура, а на Віслі в Малопольщі формується її тинецька група, у якій з часом поєднуються галльські особливості з пшеворськими. Значний вплив культури галлів фіксується і далі до півночі Вісло-Одерського межиріччя: вони проникали далеко на північ – до Куявії, а можливо й на узбережжя Балтики. На території Польщі галли проживали анклавами, які поступово асимілювалися місцевим населенням – носіями пізньолужицької, поморської, а згодом внаслідок взаємодії культура підкльошових поховань трансформується в пшеворську. Остання з перелічених належить до кола так званих латенізованих культур, тобто таких, які зазнали потужного впливу латенської культури галлів Центральної Европи ² ⁹.

 

В останні століття першого тисячоліття до нової ери галли (грецька назва «кельти») приходять на сучасну територію Галичини. Одним із прийшлих, а заразом і найбільш відомих, племен галлів були бойї. Саме вони, рухаючись північним краєм гір (спочатку Альп, потім Карпат), залишили по собі назви Баварія (Бойя), Богемія та, ймовірно, бойки. Поступово слов’яни (племена, які жили між витоками Одри, Вісли, в Подністров’ї та далі на північний схід, можна назвати протослов'янськими, адже як таких слов'ян на той час світ – принаймні письмовий – не знав: до середини I тисячоліття н. е. праслов'яни фіксуються тільки за даними археології, які не мають однозначної етнічної інтерпретації), носії пшеворської культури, асимілювали галлів спершу Галичини, Малопольщі, а пізніше й Сілезії. Галльський субстрат потужно вплинув на розвиток місцевого населення пшеворської культури, спадщина галлів проявляється в керамічному виробництві, металурґії і ковальській справі, похоронній обрядовості, у духовному житті.

 

У той же час, у середині 3 століття нової ери, в період глибокої політичної та економічної кризи Римської імперії, спостерігається явище так званого “галльського ренесансу”: в образотворчому та декоративно-прикладному мистецтві відроджуються притаманні традиціям давніх галлів образи, на керамічних посудинах відроджується латенський орнамент або його окремі елементи, які зовсім не використовувалися упродовж кількох століть, до галльських зразків звертається будівельна техніка римської Галлії, на місці храмів римських та східних божеств будуються галльські святилища, частішають згадки про друїдів, у міському середовищі зростає число носіїв суто галльських або галло-римських імен. Наприкінці 3 та у 4 столітті в середовищі варварських племен Центральної Европи також спостерігається певне повернення до звичаїв і традицій, характерних для латенської культури та споріднених галлінізованих культур.

 

У цей період на більшій частині території сучасної України (зокрема і на теренах Галичини) розвинулася черняхівська археологічна культура, виникнення якої пов'язують із пересуваннями готів та інших германських племен у слов’янські землі (і далі на південний схід), до яких долучилися нащадки пізніх скіфів і сарматські племена язигів, аорсів, роксоланів. Помітний компонент черняхівського населення становили вихідці з римських провінцій. У поховальному обряді носіїв черняхівської культури з'являється звичай тілопокладення зі зброєю, який раніше був поширений у центральноевропейських галлів. Повернення до латенських форм і технологічних прийомів спостерігається у виробництві прикрас, зброї. Виготовлена на гончарному кругу кераміка, яка широко представлена у черняхівському речовому комплексі, повторює римську провінційну, що сформувалася під впливом галльської ремісничої традиції, а багато типів черняхівських посудин нагадують галльську, сіру лощену кераміку. Галльське походження мав двоярусний черняхівський горн для випалення кераміки (горни такої конструкції почали застосовуватися галлами ще у 3 столітті до н. е., а на рубежі нашої ери вони поширилися у римських провінціях від Британії до Дакії) – гончарні традиції черняхівської культури пов'язують з романізованим населенням придунайських регіонів, у складі якого вагомий компонент складали й асимільовані нащадки галлів.

 

Доказом присутності галлів чи галлінізованого населення на теренах Галичини можна вважати результати антропологічного дослідження могильника черняхівської культури Чернелів-Руський на Тернопільщині: домінантний морфотип похованих на цьому могильнику чоловіків характерний також для тілопокладень вельбарської культури в Польщі, Румунії, латенської культури Австрії, Чехії, Словаччини, Угоршини й навіть Великої Британії, має витоки в культурах стрічкової та шнурової кераміки Центральної та Західної Європи й пов’язаний з центральноевропейським населенням (галлами) або їх нащадками, а домінантний морфотип жінок значно відрізняється й має найбільшу подібність до населення вельбарської культури Нижньої Вісли, Східної Польщі, а значний вплив на його формування мало субстратне населення цієї території (тобто, жінки були загалом типовими для регіону). За антропологічними даними, в період існування черняхівської культури у Верхньому Подністров'ї відбулося змішання слов'янського населення з нащадками центральноевропейських галлів, діалекти яких все ще могли зберігати суттєвий галльський компонент. А наприкiнцi 4 століття слов’янські групи представників черняхівської культури з Поднiстров’я стали проникати у райони Верхнього Попруття – північної Дакії, де взаємини між галлінізованим населенням різного походження тільки поглибилися ² ⁵ ⁹.

 

Коло латенізованих культур Східної Польщі, Галичини та Волині залишається на сьогодні найбільш вірогідним ареалом можливої зустрічі носіїв галльських мов та праслов'ян. Це припущення додатково підтверджується ще й тим, що слов'яни вперше з'являються на сторінках історичних джерел під етнонімом "венеди", який широко представлений в галльській та іллірійській ономастиці (наприклад, галльське плем'я Veneti на узбережжі Атлантики, окремий зниклий етнос з такою ж назвою на півночі Італії, галльське поселення Vіndobona (сучасний Відень), або галльське плем'я Vindelici).

 

На час появи слов'ян на сторінках історичних джерел галльські діалекти все ще залишалися живими у західних провінціях Римської імперії, а також у Галатії (Мала Азія), що засвідчують галльські лапідарні написи побутового характеру 3-4 століть, а також згадки пізньоримських авторів: Св. Єроніма, Сульпіція Севера та деяких інших. Правда, про галльські мови та діалекти, які – принаймні до межі нової ери – були поширені у Центральній і Східній Европі (тобто, у тих регіонах, де могли розгортатися контакти між галлами та праслов'янами), відомо мало, що робить практично будь-яку спробу виявлення галло-слов'янських зв'язків доволі непевною. Але дані мовознавства дають підстави вважати, що такі зв'язки мали місце у минулому.

 

На початку I тисячоліття нової ери для різних етносів, які складали місцевий варіант черняхівської культури, слов'янські говори, ймовірно, стали своєрідною мовою міжплемінного спілкування, при тому, що й слов’яни самі переймали як лексику, так і морфологічні конструкції від сусідів та співжителів у краї – галлів, готів, сарматів, тракійців (наприклад, від галлів слова «когут», «кокош», «оборіг», «клітка», «корова», суфікс -ин в словах типу «людина», «дитина» тощо; від готів – слова «полк», «хлів», суфікс -ар в словах типу «столяр», «квітникар» тощо; від іраномовних етносів – слова «бог», «хата» й інші; від тракійців – топоніми «Товтри», а теж слова із коренем *срт (річка кольору землі), *стр (потік; те, що рухається; Серет, Стрипа, Стрий тощо). Галли (можливо, також підсилені іранським впливом) залишили назви «Галич», «Галичина», «бойки», а також частину назв рік, гір, поселень. Цілком можливо, що саме слов'янська та слов'янізована територія від Богемії до Бойківщини пізніше стала відомою візантійським імператорам під назвою «Бойки», яка неодноразово згадана в творі «Про управління імперією» Константина Багрянородного. Подібного погляду є і Д.Мандіч, визнаючи Порфіроґенетових бойків предками однойменної сучасної етнічної групи.

 

На думку П.Шафарика, слід розуміти галлів також під літописними волохами. Основним арґументом на користь цього припущення є зв'язок етнонімів волохи та вольки. Остання назва належала групі галльських племен (Volcae), які зафіксовані античними джерелами у долині річки Ебро в Іспанії, на півдні Галлії, у Моравії, під час нападу галлів на Грецію у 279 році до н. е., а також у Малій Азії, куди галли потрапили після цього нападу. У германських мовах етнонім Volcae перетворився на слово *Walhoz, "чужаки", яким германці називали усіх іноземців, ймовірно, пов’язаних з галлами. Звідти походять назви валлійців у Британії, що самі себе називають “кімри”, валлонів – франкомовних бельгійців, Walland – назва Франції у середньовічних скандинавських джерелах, а вільцями називали лютичів – полабських слов’ян, чиї храми мали галльські риси. Це слово прижилося й серед слов'ян (валахи, волохи – застаріла назва молдован, польська назва Італії – Włochy тощо). “Волоську” версію галло-слов'янських контактів підтримали О.Трубачов, В.Мартинов, К.Тищенко та деякі інші мовознавці ¹ ² ⁹.

 

Говорячи про релігійні галло-слов’янські зв’язки, варто згадати і волхвів (та Велеса), чиї назви/ім’я логічніше пов'язати з індоевропейською формою *wel- “бачити”, яка часто трапляється у індоевропейській жрецькій термінології: від неї походить назва однієї з жрецьких категорій ранньосереднъовічної Ірландії (fili), ім'я впливової германської Веледи, що жила в I столітті нової ери. Хоча назва волхвів з галлами, швидше за все, безпосередньо не пов'язана, існує типологічна подібність свідчень писемних джерел щодо жрецької організації галлів та слов'ян, що також вказує на тісні контакти:

 

• "І без них [друїдів] не було дозволено царям ані робити щось, ані приймати будь-які рішення, так що у дійсності вони керували, царі ж, які сиділи на золотих тронах і розкішно пирували у великих палацах, ставали помічниками й виконавцями їхньої волі" – писав Діон Хризостом про галльських друїдів.

• "Король є у них [руянів або ранів] у меншій пошані, ніж жрець. Адже той пильно з'ясовує відповіді [божества] і тлумачить те, що пізнає у гаданнях. Він від вказівок гадання, а король і народ від його вказівок залежать" - писав Гельмольд про жерців західних слов'ян.

• "У них [русів] є знахарі, вони панують над їхнім царем, ніби господарі, вони наказують їм приносити у жертву творцеві те, що забажають з жінок, чоловіків, табунів коней; якщо накажуть знахарі, ніхто не можу запобігти виконання їх наказу" – писав Ібн-Русте про давньоруських знахарів.

 

М.Козлов вказував на переважання влади волхвів над світською владою на городищах-святилищах Звенигород, Ґовда, Богит. Саме Галичина є найсхіднішим тереном поширення багатоголових ідолів у Европі (відомі від Франції на заході до Данії на півночі та Галичини на сході і, ймовірно, є галльським культурним спадком), а вигляд ідолів, тип побудови капищ, храмів, ритуали, які проводилися на городищах-святилищах над Збручем в Галичині, чи на горі Шлєнжа в Сілезії мають аналогії в галльському культурному минулому. В.Сєдов писав “...виявилося, що культові споруди північно-західної (венедської) частини ранньосередньовічних слов’ян ведуть походження від храмового будівництва галлів Середньої Європи” (причому, структура городища-святилища руянської Аркони відповідала структурі городищ-святилищ над Збручем). І хоч ареали проживання балтійських слов'ян та галлів не перетиналися, можна припустити, що полаб’яни традиції культового будівництва та релігійних ритуалів могли винести з теренів етногенези слов’ян (де відбувалися контакти з галлами чи галлінізованими етносами), а на нових землях поширення стародавні традиції посилилися внаслідок контактів із субстратом ¹ ² ³ ⁴ ⁶ ⁷ ⁸ ⁹.

 

 

Мапа сучасного поширення італійської, германської, балкано-азійської гілок галльської гаплогрупи крові за Y-хромосомою – R1b (на основі даних eupedia.com). Загалом близько 5-20% чоловічого населення Волині, Галичини, Закарпаття та Буковини є нащадками галлів.

 

 

Перші галльські етимології праслов'янських слів було запропоновано О.Шахматовим: bojarinъ "боярин" (д.-ірл. boaire, "вільний власник худоби"); braga "брага" (ірл. brach, broich "солод"; валл. brag "солод"); *čekrižiti "чекрижити" (галл. ko- й kriga "межа"); drogi "дроги" (ipл. droch "колесо"); klёtъ "кліть" (галл. kleito-; ipл. cliath "плетена огорожа, решітка"); košula "сорочка" (д.-ірл. cassal "верхній одяг"); luda, luditъ "лудити" (галл. loudia; ipл. luaide "лудити"); leda "необроблена земля" (галл. landa "вільний простір"); lёska "ліщина" (галл. vleskd "лозина"); оtъсъ "батъко, отець" (ipл. aithech "чоловік"); słŭga "слуга" (ірл. slog, slŭag "загін, військо" – ті, що служать); skokъ "скакати" (галл. skak- "скакати"); ščitъ "щит" (галл. skeitos "щит"); tёsto "тісто" (галл. taisto "тісто"); tъlkъ "говір" (галл. tlukor "говорю"); valъ "вал, огорожа" (галл. valo, ipл. fal "вал, стіна") та інші.

 

Нині вважається, що фонетична схожість більшості згаданих галльських і праслов'янських слів є випадковою, а деякі з них, на які звернув увагу О.Шахматов, або належать до спільної індоевропейської спадщини, або потрапили до галльських та слов'янських мов незалежним шляхом. Геннадій Козакевич зазначає, що цілком вірогідно галльськими можуть бути “кліть”, “вал”, “літо”, “слуга”. О.Трубачев наводив слова “кінь“ і “корова”. В.Мартинов наполягав на галльському походженні таких праслов'янських слів як bagno "багно, болото" (прагалл. *bogan "болото"), jama "яма" (д.-ірл. uаm "яма, печера"), br'uxo "брухо, живіт" (галл. *briuso, д.-ірл. brŭ "черево"), sadlo "сало" (прагалл. *sald-, ipл. saill, sall "сало, солонина"), tragъ "крок" (ipл. traig "нога, ступня, крок"), korsta "короста" (галл. *kars "шкіряна хвороба") й sëta "скорбота" (прагалл. saitu "страждання, праця").

 

Серед сучасних дослідників до теми можливих галльських запозичень у слов'янських мовах звертались польські лінгвісти П.Стальмашчик та К.Вітчак. Їхнім критеріям відповідають такі праслов'янські слова як *krovь "покрівля" (від галл. *kra(w)os), *smrьkъ "смерека" (від галл. *smrikos), *kъrnotrъ "наставник, хрещений батько" (від галл. *komatros) і деякі інші. В.Блажек висунув також гіпотезу щодо можливого галльського походження слов'янських релігійних термінів і образів, як-от праслов'янське *rota "клятва" (від галл. ratet "гарантує, обіцяе", д.-ірл. rath), образ й ім'я леґендарного чеського героя Пшемисла, а також теоніму *Dаžьbоgь (ймовірно від галл. *dago-dёuо "добрий бог", д.-ірл. Дагда – обидва вважаються Першопредками). Також галльського походження праслов'янське *komonjь "кінь" (звідти давне українське "комонь" – від галл. *kammanios "кінь для їзди верхи"), чеська назва ковальського горна vyhen (галл. *vygnь). Олег Гуцуляк писав, що галльське чи близьке походження можуть мати слова “пан” (від “фенії” – “дородний член суспільства”), “кум” (ірл. cum-e "однаковий, такий же"), "князь-мал" (ірл. ceannasach "головний, основний"* + кімвр. mael, дв.-ірл. mal "князь, вождь", брет. mael, mell "молот, кий; священний молот"), "молодець" (moladh "похвала"), "гра" (еротична гра – кімвр. gra "любов"; брет. ebat, ebatou "веселощі, пустощі" > франц. ebats "розвага"); “верзти”, “вірші” (брет. gwerzeen "вірші"), “бояри” (“boaire” "власники стада великої рогатої худоби"), "броварня" (brach "брага, пиво"). Також галльськими є: cisean "корзина, кишеня", coimirce "захист" ~ "комірка", plethu "плести", вчення – "толк" (галл. tolc – "сила" > "сила сказаного слова, заклинання" > анг. talk "розповідь, казка, пояснення, лекція"), а знаючі люди – "толкові". Костянтин Тищенко вважає, що з-поміж галльських мов валлійська лексика зберігає особливо прозорі паралелізми зі слов'янською (при тому варто зауважити, що частина з тих слів є загального індоєвропейського походження): brawd – брат, tad – тато, nef – небо, iaith – язик, derwen – дерево, môr – море, mis – місяць, cryf – кріпкий, bod – бути, berwi – варити, також слова "багно", "тин", "будинок", "лудити", "полуда", "кант", "брага", "борошно", "сало", "сокира", "кобила", "пекло", "гуня", "ліки", "лікар"; галльське походження має назва історичної області в межах сучасних України та Польщі – Галичина (літописна Galicia) ¹ ² ⁴.

 

Крім запозичення деяких слів, відбулося і часткове переймання основ словотвору: на погляд Тищенка, є і слов’янсько-галльські словотвірні аналогії: plant – plentyn “діти – дитина”, pysgod – pysgodyn «риба – рибина», ad-new-yddu – «од-нов-ити» тощо. Типово галльський суфікс -ин означає зменшення, роздрібнення, уточнення. Якщо у слов'янських мовах множина типово передається через додавання чи зміну флексії: кінь – коні, рука – руки, то у галльських мовах множина (роздрібнення) позначається за допомогою суфіксу -ин: множина (збірне поняття) "люди" та однина "людина", загальне "хліб" та однина "хлібина". Аналогічно, відбувалася і передача зменшення чи уточнення ознаки: збірне "спадок", але конкретне, уточнене "спадщина", збірне "шкіра" (від давнього слова, яке позначало і кору, і шкіру), а уточнене "скорина" (шкірка хлібини).

 

Наскільки сильним був вплив галлів на формування слов'янських мов (зокрема, української), можна прослідкувати за допомогою вибірки: комахи – комашина, мурахи – мурашина, птахи – пташина, верхи – вершина, вись – вишина, горох – горошина, порох – порошина, ліс – ліщина (діалектне – "ліска"), жар – жарина, квітка – квітина, твар – тварина, хмари – хмарина, звір – звірина, русь (етнос) – русин, чудь (етнос) – чудин, волос – волосина, капуста – капустина, діти – дитина, скот – скотина, дич – дичина, цегла – цеглина, вугілля, вугля – вуглина, краплі – краплина, бадилля – бадилина, хвилі – хвилина, пил – пилина, діл – долина, зерно – зернина, терен, терня – тернина, стерня – стернина, громада – громадянин, село – селянин, гори – горянин, бояри – боярин, ліпка – ліпнина, насіння – насінина. Також: старійшина, шипшина, бувальщина, плящина, батьківщина, спадщина, площина, тріщина, ярина, шпарина, царина, цямрина, скорина, чуприна, лисина, псина, скатертина, картина, куртина, частина, гостина, хустина, рутина, хатина, третина, щетина, сиротина, клітина, місцина, комірчина, вотчина, фляшчина, молодчина, смеречина, мужчина, величина, тичина, кончина, височина, сорочина, рослина, світлина, пухлина, стеблина, билина, мілина, щілина, німина, данина, тканина, давнина, рівнина, однина, днина, квашенина, порожнина, полонина, конина тощо ² ⁴.

 

Можна висновувати, що в останні століття до нової ери та в перші століття нової ери між галлами та праслов'янами мали місце різноманітні контакти (торгівля, шлюби), а тереном зустрічі носіїв галльських діалектів зі слов’янами й іншими етносами регіону були ареали латенізованих археологічних культур на території орієнтовно Галичини, Волині, півдня та сходу Польщі. Характер взаємодії встановити важко, але вона була доволі близька, якщо праслов’ян називали галльським етнонімом венеди. Внаслідок тривалого співжиття слов'яни стали асиміляторами, в той же час засвоївши, крім технологій та обрядів, багато галльської лексики (передусім пастушої, побутової, політично-військової, релігійної) і навіть основ словотвору. Враховуючи дані антропології, генетики, археології, історії, мовознавства, можна сказати, що далекі прапрадіди частини галичан мали галльське коріння та говорили діалектами чи рудиментами галльських мов, які зробили значний вплив на праслов'янську мову. Чи не всі сучасні слов’янські мови зберегли галлізми, і їхня кількість може свідчити про щонайменше їхню спорідненість між собою.

 

 

ДЖЕРЕЛА:

¹ Олег Гуцуляк. Кельтський слід в історії слов'ян: спроба інтерпретації

² Г.Казакевич. Слов'яни й кельти: у пошуках історичного контексту мовних контактів

³ Козлов М. Язичницький світогляд східних слов'ян: структура, еволюція, трансформація. Монографія / М.М.Козлов. – Севастополь: Видавець Кручинін Л.Ю., 2009. – 288 с.

Костянтин Тищенко. Кельтські мови

Т.М.Рудич. Антропологический материал черняховской культуры из раскопок И.Гереты

Борис Явір Іскра. Звенигород: релігійно-адміністративний центр над Збручем? 

Борис Явір Іскра. Збручанський культовий центр у Медоборах 

Борис Явір Іскра. Ідол з-над Збруча 

Борис Явір Іскра. Історичне тло: етногенез на території Галичини.

borys_javir: (обернув ся)


Benedikt Dyrlich: Kulturná tožsamíst lužických srbív je píd zahrozou. Rozmova s hlóvným redaktorom gazety „Srbskí noviny“. 14.03.2008

Lužickí srby (sorby) – to je malý zachídnoslověnský národ, ktorý juž 1400 lít žijé na teritorií súčasnoji DRN. Ráníš častyna lužičánív žila tež na zemjí Zachídnóho Polska a v Českí Respublicí. O nehodoch svóho národa řečé  žurnalista a politik B.Dyrlich.

-Pane Dyrlichu, povíďte jak sě spíłžijé srbom a nímcěm? Ktorí kulturní a sociální nehody majút srby v svómu dennomu žití, napřiklad v dítý – v sadkoch, v mlodí – na studiu, v dospílých na prací? Ci projevlějé sě slověnské kořině v sociální a politickí povedíncí? Ci čujút sě druhými? Jaká je jich tožsamíst?
- Čiselníst nášóho národa sě vždy zmenšujé, přestože, lužičáné v procesí christiánizacií a kulturnóho, politickóho rozvoju ne vsnahli zafunduvaty svojé panstvo. V Nímecku vony tak i zostali menšinou meži nímcí. Ráníš vony buli množstvom v bohaťoch komunoch, ale dnes takých komun je malo.
Razom s tým, lužičáné snahli bíhom stolíť rozvyty svíj literaturný jazyk, a svojú kulturu. Vony hovořět evropským jazykom. To neje dialékt, ôn naležé k zachídnoslověnským jazykom, razom s polštinou, češtinou, slovenštinou. Lužičtina je peřechídným ôd češtiny k polštiní, a dílé sě na dví hovírky: hornu a dolnu. Prvšá je bližčá k češtiní, druhá - k polštiní. Tožsamíst lužičánív sě vždy vopredílěla jak slověnkými, tak i nímeckými tradiciomi.
Pisemníst lužičánív vznykla v XVI st. V 1574 r. vedle svídčeň, buł výdaný dolnolužický molitovnyk s „Katechizou“ Maritna Lutera. Ta knyha sě považujé za prvšú v lužičtiní. Po tomu na neho bulo peřekladeno Vítchý a Nový zapovít, ktorý vchodył do protestantskóho kanonu. Lužičáné začeli rozvyvaty vysokú kulturu. Dla takých národív jak bulhaři a češi XIX vík stáł časom nacionálnóho ôdrodženě a lužickí srby, malý slověnský národ ôd ných neôdstávał. Vony řekli o svojím praví na samobutníst, a začeli aktivno rozvyvaty svojú kulturu, naladžuvaty rížní svězky – napřiklad s Moskvou ci Petrohradom. V tí že dobí začeli peřekladaty tvory rosijských pismenykív. Trocha bulo výdano Turgeňjeva, Dostojevskóho, Tolstóho, a pak i Čechova. V toj že čas srby píddržuvali mocní svězky s nímcěmi děkujúči univerzitom v Wittenbergu a Lipsku (Leipzig).

džerelo
peřeklad na haličtinu - Juří Povala, pravki - Boris Javír

borys_javir: (Default)
Slověnskí poselencí v Íslandií

Ještě jednú slověnskú chatu - píłzemjenku 10st. ôdnášli archeólogy kolo vozera v píłnično-schídní Íslandií, kaže profesor Przemysław Urbańczyk z Univerzity Archeológií a Etnológií Polskoji Akadémií víd.

Polskí bodaně, ktorí buli toho roku z druhoji poloviny červňa po polovinu srpňa, buli skoncentrovaní v regióní Sveigakot, kolo vozera Myvatn, kde na zlámí 9-10st. sě zjevili perší poselencí z Evropy.

"Z samóho začatku v naších bodaně v Íslandií my jsmo nášli slověnský slíd. My jsmo ôdnášli juž třetě slověnské poseleně v totomu regióní - quadratová zemjenka. Takí chaty v 9-10st. buli charakterní teritorií na říkoch Elba, Odra a Vísla a tež na Rusí. Vony nemajút analógij so Skandinavskými. Takí ž chaty já jsem nájšoł i v Norsku." - řečé prof Urbańczyk.

Nejé vídomo, ktorí slověny pronykali tak daleko na píłníč Íslandií. Myslu, že to buli Polaby, a ne náší předky z Vísly. Vony tu sě selili s vikingami. Ránní seředovíční skupiny nebuli tak monoetniční, jak to sě nám zdavá. Skupiny vikingív buli ôdpertými - vony cínuvali dobrých mořekív, vojekív a brali do svójich ředív ludý z rížných národív: slověnív, germánív a galív."



Bodaně toho roku pídtverdyli teóriu, že perší poselencí juž za nekílka pokolíň znyčili flóru. Lís buł výrubaným, pozajak dřevo třeba bulo na stavbu a topleně chatív. Po lísu sě zrobili lúky.

Kolonisty s sobou vzěli króvy, ôvci a svyni. Nadto intensivný výpas skotu, a zokrema svyni, ktorí ryli zemju, stali přičinou znyčeně lúkív. Po tomu mámo eróziu a znykneně tonkóho šáru gruntu, a pak sě utvořila píšťano-kaměnýstá pustelě.

Mežinárodná expedicia sě sbirá přijšlý rík v mežoch 4 Mežinárodnóho polarnóho roku začety hledaně poseleň vikingív v Grénlandií.

"To buł zajimavý program dla polských archeólogív. Možlivo, že slověny sě dobirali i do tých míst", - řík profesor Urbańczyk.

džerelo
tež hledít (kino agénstva "National Geographic")
peřeklad na haličtinu - Juří Povala, Boris Javír
borys_javir: (обернув ся)
Галицько-волинсько-чеські мовні паралелі 16 століття
© Юрій Повала, Борис Явір

Працюючи над деяким проектом, все більше виявляємо приналежність галицької мови до чесько-словацької групи слов’янських мов. Наприклад, на таке вказують особливості текстів Клірика Острозького.


Клірик Острозький (рр. нар. і см. невід.) — анонімний русинський письменник — полеміст, один із діячів Острозького літературно-освітнього гуртка. Написав дві відповіді на послання уніатського церковного діяча й полеміста І. Потія до князя К. Острозького (опубліковані в Острозі, перша — 1598 р., друга — 1599 р.). Цей псевдонім досі не розкритий.



В Полеміці Клірика Острозького, 16 ст, яка писана місцевим (галицько-волинським?) стандартом церковнослов’янської мови тих часів Юрій Повала помітив цікаві слова, які дуже виділяються з контексту того стандарту:

слово з Полеміки (галицьке?) — сучасне українське — сучасне чеське
rychlý /рихлий — швидкий — rychlý
trvaty / трвати — тривати — trvat
opatrný / опатрний — боязкий — opatrný
přes / през — через — přes
ovoci — овочі
proroci — пророки
škaradý / шкарадий — негарний — škaredý
vedle / ведле — стосовно — podle / vedle
papež / папеж — папа римський — papež
mydlo / мидло — мило — mýdlo
tma / тма — темрява — tma
vspomenuty / вспоменути — згадати — vspomenout
vespol / веспол — разом — spolu
ku (як препозиція k-ku) — до
proto / прото — тому — proto
žrodlo / жродло — джерело
vím (já, vídaty) - знаю
patriarši — патріархи — patriarši
horší - гірший
chuť / хуть — смак — chuť
panstvo / панство - держава — stát
sedm / седм — сім — sedm
tedy / теди — тоді — tedy
spojeně / споєнє — зєднання — spojení
kvoli / кволі — через — kvůli
вєзенє — в'язниця — vězení

За словами Бориса Явора, частина тих слів і досі побутує в Галичині, вживається населенням у говорінці. Наприклад, до відносно часто вживаних належать през, шкарадий, вспімнути, к [тобі]. Як зазначив Юрий, що найцікавіше, всі зазначені лексичні елементи присутні і в чесько-словацькій мовній групі. Також форма vím вказує на розвиток дієслівних форм на -am, -ím, -em як в чесько-словацькій групі, русинів панонських і навіть підкарпатських. Збіг?

Більшість лінґвістів би ті слова скинули на полонізацію, але слова то не польські (хіба, можливо, жродло). Тобто, навіть такий короткий перелік випадкових слів із місцевого джерела 16 століття вказує на тісні зв’язки мови мови галичан та південних волинян із мовами чесько-словацької групи, що не дивно, беручи до уваги етногенез слов’ян (саме землі півночі Карпат були заселені славинами), входження Галичини та частини Волині до Великоморавської держави, а також Великої Хорватії (детальніше є у раніших публікаціях Бориса Явора).
Наявні археологічні знахідки вказують (зокрема це підтвердив і археолог О. Корчинський), що єдиний культурний простір, який в 9-11 століттях був від Лужиці на заході до Збруча та Середнього Подністров’я на сході почасти зберігався і до 14-15 століть. Мовні ж джерела відсувають часові рамки спільності ближче до сучасності...

Пора відроджувати занедбану галицьку мову...
borys_javir: (обернув ся)
У своїх статтях я часто торкаюся теми рідної мови. Для мене - то однозначно є галицький говір, галицька мова. Аби краще зрозуміти проблематику питання, можна прочитати статтю "Проблема «мова чи діалект»". Я та Микола Лесюк незалежно один від одного говоримо про те, що власне мова Галичини є більш правильною, відповідною до традицій розвитку слов'янських мов та саме галицький варіант правопису мав би бути основним. Пан Микола захистив з того питання дисертацію, а результати моєї праці - ще попереду. Правда, його праця - се чергова перемога моїх поглядів.



«Насправді ж Галичина мала свою літературну мову, яка в деяких рисах відрізнялася від мови східноукраїнських письменників, але це була мова, здатна обслуговувати всі сфери суспільного життя, науки і культури. В її становленні, формуванні велику роль відіграв наш видатний письменник-ерудит іван Франко, який, знаючи майже всі європейські мови, впровадив до неї десятки тисяч нових слів із різних галузей знань.

Відомо, що давньоукраїнські пом’якшені приголосні, які були перед «і» та «е», пізніше стверділи, а голосний «і» перейшов в «и»: синий, народний, крайний, великодний, дорожний, городний, третий, четвертий і под. У східних говорах ці приголосні чомусь не стверділи, як і в російській мові (я вбачаю тут саме російський вплив), тому в багатьох прикметниках поряд із закінченням «-ий» часто виступає «-ій»: синій, городній, дорожній, крайній, третій. Люди дуже часто плутають ці закінчення, немає жодного критерію для розрізнення. Кажуть заробітній (заробітня платня), а треба — заробітний, кажуть четвертій (під впливом третій), а треба — четвертий, кажуть народній, а треба — народний. і без словника тут ніяк не обійтися, а не завжди ж є можливість заглянути у словник! Так само замість очікуваного історичного тета, семий, до него, цего (сего), лен, леду в літературній мові виступають форми тьотя, сьомий, цього, сього, льон, льоду. У галицькому варіанті літературної мови було завжди закінчення «-и» в іменниках жіночого роду типу радости, молодости, соли, любови, тут ніколи не було закінчень «-у», «-ю» в давальному відмінку в іменників чол. роду типу брату, чоловіку, Петру, а завжди було закінчення «-ови»: братови, чоловікови, Петрови. Ми кажемо лЮблю, нОшу, вОжу, пИшу, бо саме на першому складі наголос у інших особових формах (пишеш, носиш, любиш), а в літературній мові чомусь люблЮ, ношУ, вожУ, пишУ. Немає логіки, але нашу мову дуже довго намагалися підлаштувати під російську, бо врешті-решт вони мали злитися в одній (звичайно, у російській). Була тут низка й інших відмінностей, які немає можливості тут перелічити.
»

Детальніше: Коли діалект ще був мовою...
borys_javir: (обернув ся)


В Східній Європі вже віддавна тривають дискусії щодо переходу на латинку - латинські літери для запису текстів на письмі. Деякі країни на офіційному чи напівофіційному рівні планують такий перехід (наприклад, Білорусь), деякі приймають недолугу транслітерацію і на тому все й завершується (наприклад, Україна). Саме тому варто представити деякі арґументи, чому варто переходити на латинку:

1. Кирилиця є покручем грецького альфабету, створеним моравськими священиками Кирилом і Методієм, а стандартизація шрифту відбулась лише на початку 18 століття у російському Петербурзі (так званий "Гражданський шрифт"). Саме тому кирилицю не можна вважати споконвічною слов'янською абеткою. Раніше всі слов'яни були язичниками і насадження кирилиці чітко пов'язане з наверненням у християнство. Відтак, абетка була створена спеціально для потреб поширення християнської релігії (точніше, її різновиду) на слов'янські землі. Тим більше, ще в 15-17 століттях на теренах східної Речі Посполитої та Литовської держави (куди входили сучасні Білорусь та більшість України) вживалися і латинка, і кирилиця, а кількість збережених текстів руською мовою обома видами письма практично однакова.

2. Латинка, яка придумана у язичницькому Римі, пішла від етруської азбуки. Етруська азбука, стародавня грецька та рунічне письмо мають спільне коріння (збережені залишки письмен дають змогу висновувати, що слов’яни писали близько-рунічною азбукою; рунічне письмо прийшло з центральної Європи (перші рунічні записи знайдені у Словенії), а у балтійському регіоні письмо отримало найбільший розвиток (основних знаків спочатку було 24, потім в різновидах - до 40, а навіть найкоротший алфавіт із 16 знаків не був примітивним - деякі знаки означали по 2 звуки, залежно від наявності крапок чи положення у слові)). Латиниця більш наша, ніж кирилиця, адже її придумали родичі наших предків, а кирилицю - вороги наших предків (християнізація, а з нею - і поширення нового письма, Східної Європи проходила дуже жорстоко - було винищено чи не третину, а то й більше наших предків).

3. Латинка звична чи зрозуміла переважній більшості населення світу, тоді як кирилиця для більшості - це як шумерські ієрогліфи (якось так вона виглядає для середньостатистичного європейця: Οι οργανωμένες εβραϊκές κοινότητες στην Ελλάδα έχουν ιστορία δύο και πλέον χιλιετιών.). На латинку поступово переходять навіть такі великі та самодостатні країни, як Японія, Китай та інші східноазійські держави.

4. Латинка виглядає естетичніше з погляду графіки. Сучасні азбуки на основі латинки дозволяють передати більше звуків, ніж це може зробити кирилиця (латинка має знаки як для питомо слов'янських звуків, так і для звуків, які прийшли у слов'янські мови як запозичення).

5. Латинка, принаймні частково, посприяла би відокремленню Східної Європи від російського ментального та культурного простору (відокремленню від «русскава мира»). Нові покоління не були б настільки росифіковані (перехід на латинку дозволив би і очистити мови Східної Європи від російських впливів), натомість вивчення інших європейських мов давалося б на порядок легше.

6. Є історичний приклад хорватів, які змогли побороти культурну, політичну та військову експансію сербів на свої території в тому числі за допомогою латинізації алфавіту, хоча різниця між сербським та хорватським говорами/мовами мінімальна. Хорватська мова позбулась усіх невластивих їй, накинутих елементів саме після переходу на латиницю. Наразі навіть у Сербії є політичні партії проєвропейського спрямування, які пропагують повний перехід на латиницю. Проросійські партії, звичайно ж, проти.

7. Варто розуміти, що письмо - інструмент, а не наша суть. Для досягнення цілей та мети варто обирати передові інструменти, інструменти спільні для всіх успішних народів. Латинізація наявних текстів - справа технічна, а сам перехід можна здійснити за лічені роки за допомогою реформованої системи освіти. Кожен з нас і так має життєвий досвід набирання sms latynśkymy literamy, чи не так? А велика дорога починається саме з маленьких кроків. ;)

Тому варто переходити на latynku - azbuku wśich ewropejćiw.

(картинка лиш для ілюстрації)
borys_javir: (Default)
Мова про мову.
Підбірка вирізок із статтей та роздумів.
Борис Явір


Україномовний простір інтернету лихоманить від суперечок на теми мови та політики. Різноманітні блоґери та інші дописувачі скаржаться на засилля російської мови, яке, незважаючи на фактичну війну із російськими та проросійськими силами, тільки посилилося.

Тенденцію до зросійщення я помітив вже віддавна, але часто наштовхувався на критику ура-патріотичних осіб, що не хотіли і не хочуть вірити у статистичні дані, перебуваючи у полоні своїх нездійсненних мрій, якими підмінюють реальність. Тим не менше, в мережі є все більше реалістів, які, або розкривають наявну ситуацію, або навіть роблять аналіз майбутнього чи пропонують шляхи вирішення.

В Україні триває повзуча русифікація.
[...] аналіз представлених фактів змушує констатувати, що, незважаючи на Революцію Гідності, прихід до влади проєвропейських сил і спричинений російською агресією підйом патріотизму, права українців, що розмовляють державною мовою, і надалі системно порушуються та ігноруються. [...] «Неспростовні факти – від даних соціологічних досліджень до географії окупованих територій – доводять прямий зв'язок між русифікацією і загрозою державній незалежності України та безпеці її громадян. Проте підданий гострій критиці українськими та міжнародними експертами мовний закон Ківалова-Колесніченка не скасовано, і правляча коаліція не виявляє жодних намірів його скасувати», – зазначають експерти.  [...] Огляд засвідчує, що дія закону призводить до подальшого витіснення української мови з важливих сфер суспільного життя – преси, реклами, сфери послуг тощо.

В Україні триває повзуча русифікація

Один блоґер склав мапу поширення мов на основі аналізу акаунтів міського населення в соціальній мережі: Співвідношення мов серед українських аккаунтів vk.com, міське населення:


На основі статистичних даних складено прогноз на найближче майбуття. Він, звісно, невтішний.

Вже за 50 років українською мовою говоритиме менше, ніж половина мешканців України.
[...] Прогноз розвитку мовної ситуації в Україні говорить про те, що кожен новий русифікований регіон підключатиметься до русифікації тих, що ще залишилися.  [...] катастрофічність процесу посилюватиметься тим, що все нові й нові регіони за мірою їх русифікації перетворюватимуться на русифікаторські. Критичну межу в 50% уже в 2012 році може перейти Запорізька область, в 2019му — Одещина, в 2021му — Харківщина. Приблизно в 2042 році настане черга Дніпропетровщини, в 2045му — Миколаївщини, в 2053му — Херсонщини. (В той самий час Сумщина уподібниться до нинішньої Миколаївщини, а Полтавщина — до Херсонщини). Близько 2056 року в цілому по Україні частка тих, хто називатиме рідною мовою українську, стане меншою за частку тих, хто вважатиме себе російськомовними.  [...] Начебто у половини жителів рідна мова українська, але домінування російської вже давно вважається зрозумілим самим по собі. Мас-медіа суціль російськомовні, як і поп-культура, політика і ділове життя.  [...] Доки  українська мова жива і здорова, Росія не зможе бути впевнена в своєму контролі над Україною — це показали і 263 роки перебування України у складі Російської імперії, і 68 років існування СРСР. Більше того, приєднання України в її нинішньому вигляді до Росії  (навіть якби воно було проведене абсолютно мирним шляхом, визнане світовою спільнотою, наприклад, шляхом референдуму в двох країнах) у багато разів посилило б внутрішню напруженість у російській державі і мало б наслідком ще один її розпад. У той самий час, реалізація стратегії «спочатку русифікація, а потім приєднання» не лише не створює для самої Росії жодних загроз, але ще і дає їй можливість заощадити ресурси, якими інакше довелося б ділитися з Україною.
Вже за 50 років українською мовою говоритиме менше, ніж половина мешканців України

Як один із варіантів запобігання зросійщенню пропонується перехід на галицьку мову (галицький говір).

Мода говорити по-галицьки.
[...] Про галицьку мову як різновид української написано вже чимало. Не вичерпалась ця тема і після багаторічного перебування Галичини у складі України як у радянський період, так і у часи вже незалежної держави. [...] Із екранів телебачення, особливо з  всеукраїнських програм, як-от «Стосується кожного», «Говорить Україна» чи навіть гумористичної «Розсміши коміка» та інших, коли у кадри потрапляють галичани, їх у Великій Україні мало хто розуміє. [...] Цю мову часто можна почути у транспорті, інших громадських місцях, вона є незамінним атрибутом  наших забав. Часто і в  школі можна почути її від сільських діток, особливо тих, які ростуть при дідові і бабці. і говорять вони з такою дитячою наївністю і з такою переконаністю, що так має бути. Тоді в мене закрадається думка, що ця мова, чи якщо хтось хоче, говір, не повинен зникнути. [...] Треба знайти спосіб, а головне — бажання, щоб її зберегти. інколи ловлю себе на думці, що і я хочу так говорити, і «говору». [...] Галичани кажуть: «шеста», «сема» або «пьита» чи «девьита» година, їдять зупу (суп), афини (чорниці), марципани (делікатеси), цитрини (лимони), цвіклі (терті буряки) з гижками (холодцем). А на десерт — легуміни (ласощі, солодощі). Вони роблять презент (подарунок), хочуть гуляти (танцювати), знимкувати (фотографувати), прьитати (прибирати), рзитися — дуріти, ходять у блюзці (піджаку) і споднях (штанях). [...] Тепер наша країна переживає непрості часи. Українська нація, яка мала б формуватися на основі однієї мови, фактично змушена приймати двомовність. Галичани ще якось змирюються з тим, що у їхніх містах звучить чужа російська мова. Це пов’язане насамперед з військовим станом і великим напливом переселенців зі сходу. Однак всі сподіваються, що  це явище  тимчасове. Надалі вони не зможуть погоджуватися (принаймні інтелігентська частина галицького суспільства), щоб на зміну українській мові прийшов суржик або ще гірше — мова північного сусіда. [...] Тож чи не ліпше у такій ситуації повернутися до свого рідного, але несправедливо відкинутого чи забутого галицького слова, тобто того слова, яке жило у віках слави Галича і Львова. Спробувати бодай на регіональному рівні вживати і пропагувати наші галицькі слова через пресу, радіо, телебачення. Вони там, звісно, є, але ще не в такій кількості, як хотілося б. [...] Інтелігенція і насамперед письменники мусять бути в авангарді відновлення ширшого вживання галицизмів у своїх творах, філологи повинні укласти словники і розробити мовні засади існування забутої галицької вимови, визначити наголосові відмінності між мовами галицькою і українською. інколи в інтернеті можна знайти і статті, написані галицькою мовою. Якщо ми повернемось лицем до цієї проблеми, думаю, незабаром у Галичині виникне справжня мода говорити по-галицьки. Бо свого встидатисі не можна.
Мода говорити по-галицьки

Перехід галичан на рідну мову (і навіть латинське письмо для її запису) би наблизив нас до наших західнослов’янських мовних, історичних та генетичних родичів, а також став би бар’єром для мови східного сусіда. Аби був бажаний ефект, такий перехід має зробити критична маса. Вірю, що все тілько сє зачинає. Viŕu i čyńu zhidno z mojow virow.

Шануймо рідне.
Плекаймо рідне.
Хто, як не ми, галичани?..



Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

July 2017

M T W T F S S
      12
3456 78 9
1011121314 1516
171819 202122 23
24252627282930
31      

Syndicate

RSS Atom

Tags

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags