borys_javir: (Default)
Я мав далеку дорогу. Дорогу туди, де я ся чую закордоном, де я чую ся поза Батьківщиною. Сів на нічний потяг — я люблю їздити нічними потягами, а ще й зручно, коли дорога далека і зустріч зранку.

Я вийшов з поїзда під ранок. Якби це було літо, то б уже світало і легкий рум’янець кутав небо, але наразі тільки легкий туман наче світив ся від світла міських ліхтарів. До моєї зустрічі залишало ся півтори години, тому вирішив трішки покимарити в приміщенні двірця. Походивши коридорами, зайняв зручне місце і... не зчувся, як заснув.

Я проснув ся. Так, наснило ся, що я проснув ся. Мабуть, наснило ся. В тому ж двірці, в якому заснув. В кутку приміщення — той же буфет, за столиками сиділа пара і щось наминали. Як раптом в двері кімнати-почекальні заходить дівчина і підходить до мене. Рудувате, трішки хвилясте волосся, легкі веснянки на світлому лиці... Я її в реальності ніколи до того не бачив, але у сні я її знаю, навіть дуже добре знаю. Ми давно не бачили ся, вона дуже скучила за мною... Стала коло мене, злегка повертілася. Дивила ся пильно в мої очі своїми великими очима, які випромінювали любов. Вона мене обняла, сіла мені на стегна, пригорнула ся до мене і палко поцілувала...


Я проснув ся. Чи здало ся, що проснув ся. Нікого навколо не було. Хіба тих пару людей сиділо в двірцевому буфеті. Я закрив очі і знову заснув...

І знову проснув ся. Проснув ся у сні... Мабуть, наснило ся... У тому самому двірці. Нікого навколо вже не було, навіть продавчиня буфету його закрила і кудись пішла. Я глянув на годинник і зрозумів, що треба збирати ся і йти на зустріч. Дивна з’ява тривожила думку — чи то сон, чи реальність... Я поправив куртку, накинув сумку на плечі, вийшов в коридор. Там було багато людей. Одні про щось жваво говорили, інші сиділи із великими сумками, а ще пару хлопців з’ясовували стосунки і навіть у мою сторону щось гукнули. Я минув їх. Почав спускати ся сходами. І раптом мене наздоганяє та дівчина, кажучи "ось, де ти". Вона мило посміхає ся і каже "ну, пішли". Ми взяли ся за руки і пішли...

Я проснув ся... У тому самому двірці. Нікого навколо вже не було, навіть продавчиня буфету його закрила і кудись пішла. Я глянув на годинник і зрозумів, що треба збирати ся і йти на зустріч. Дивна з’ява тривожила думку — чи то сон, чи реальність... Я поправив куртку, накинув сумку на плечі, вийшов в коридор. Там нікого не було... Почав спускати ся сходами. Вийшов на вулицю...

Її, такої люблячої і милої, ніде не було...

Може, то був не сон? Може, я мандрував різними реальностями?
Може, хтось таки мене любить... В іншій реальності?

А дивна з’ява тривожить думку...
borys_javir: (капелюх)
Сон «Сніг у літі»
Борис ЯВІР, 2016-04-03, сон

Очима дитини


Я був маленьким-маленьким.
Ми жили у великому місті. Можливо, місто тільки для мене було великим, бо я знав у ньому тільки наш будинок (жовтуватий кількаповерховий з внутрішнім двориком), двір у ньому та кілька сусідніх будинків на вулиці - ми з батьками ходили у склеп у домі навпроти, чи на стихійний ринок на площі неподалік. Я був настільки малим, що мене ніколи самого нікуди не пускали. Щонеділі ми з мамов ходили на площу, частина якої була зайнята ятками з садовинов на городинов, а більшість площі - оточена кількома рядами плодових та неплодових дерев. Ми з іншими дітьми під наглядом мамів грали ся, мами щось говорили про нас. Часом там з’являв ся і тато. Він, як і інші чоловіки, приходив на площу рідко. Часом вони грали у карти, шахи чи просто розмовляли. Іноді кидали погляди на нас, дітей, частіше - на своїх жінок, наших мам.

Я не знаю, де точно працював мій тато. Деколи він йшов з самого ранку і приходив пізно вночі, часом більшість дня був вдома. Мав золоті руки, бо чи не всі меблі вдома зробив сам. Тато мав невеличку майстерню у підвалі, де усамітнював ся із своїми різаками, пилками, ножами та купую дерева, з якої поставали нові речі. Мені тоді то все було так цікаво, а тато, який з незграбного кавалка дерева робив чергового стільця до спіжарні чи іграшку для мене - здавав ся справжнім чарівником. Через сей талант його запрошували полагодити меблі наші сусіди і мамі не дуже подобалося, коли це робили молодші за неї сусідки.

Моя мама була чи не постійно вдома. Ми гарно проводили час. Але їй не дуже подобалося, коли я намагав ся їй помагати по господарству, а мені не виходило і я міг побити миску чи горнятко. Вона проводила трохи часу з сусідками у внутрішньому дворику, розмовляючи про різне. Я не розумів, чому мама так приязно спілкує ся з тими, про кого не дуже приємно відгукує ся, коли вони просять тата щось їм полагодити.
Вона нас з татом дуже любила і хотіла ще дітей. Здає ся, вони вирішували це питання тоді, коли я засинав чи вони думали, що я засинав.
 
Якось настав період, який все частіше називали словом "криза". Деякі сусіди з будинку кудись виїхали. Ринок на площі відкривав ся все рідше. І ми все рідше там щось купували. Тато все рідше ходив на роботу. Ми мали що їсти, але зменшило ся різноманіття продуктів.
Мама все частіше дратувала ся через різне. Я не розумів, через що саме, але я був сварений чи не через кожну дурницю.
 
Осеніло. Всім чомусь було сумно. Аби повернути старі добрі часи, аби якось розрадити смуток, тато сказав, що зробить для нас тепле літо назавжди. Він чи не цілими днями робив скляний дах над внутрішнім двором будинку. Йому часом помагали ті з сусідів, які ще залишили ся. І я. Мама приносила нам пампушки чи пиріжки. З чаєм чи лимонадом.
І справді, коли засклили дах та зробили додаткові двері, у внутрішньому стало тепліше. А тоді його частину перетворили на чудовий сад, висадивши багато квітів та великих вазонів. Так було дивно і наче у казці - надворі дощі та осінь, а у нас - зацвили абрикоси. І листя зелене. Ніхто б не повірив...
Почала ся війна. Тато пішов. У мами збільшив ся живіт - вона казала, що там росте дитинка. Як дитинка може бути у животі? Мама говорила, що у людей все так, як у природі - тато засіває насіння, а мама - як земля: його приймає, живить і виростає з насіння дитинка.
Мама часто плакала, думаючи про тата...
 
Надворі позимніло. Випав сніг...
Більшість сусідів покинули будинок. Склеп навпроти закрив ся. А нам не було, куди їхати.
Ми з мамов часто сиділи у нашому літі. Згадували про тата. Коли я тикав у животик, дитинка рухала ся.

Якось, коли я був у дворі, залунали сирени і через пару хвилин стало чути шум літаків. Вони скидали бомби на місто. Уламки вибуху зруйнували частину даху нашого літа. Пішов сніг і повіяло холодом. Мама кликала мене до себе, а я стояв під відкритим дахом і ловив сніжинки. Я розумів, що нашому літу прийшов кінець, але не міг зрушити з місця, будучи зачудованим снігом в літі. У нашому літі. Літі мого тата...
borys_javir: (капелюх)
Сон «Крилатий вбивця»
Борис Явір, 2016-01-19

Перше вбивство сталося у квартирі.
Він явився в кімнату, розбивши вікно. Принаймні, так встановили слідчі і сказали нам, журналістам. Двері квартири були зачинені з середини, на килимку в коридорі були лиш сліди жертви, яка після роботи вернулася додому того дощового дня. Здавалося, коли ми зайшли, болото ще було свіжим...
В кімнаті було видно сліди боротьби - розкидані та побиті меблі. Жертва, ймовірно, чинила спротив, а вбивця шматував її гострими предметами (ножами?). Нападник тягнув її по підлозі майже через цілу кімнату, де, зрештою, під тумбою з телевізором і завдав смертельних ран. Тіло було пошматоване до невпізнання, наче працював збожеволілий м’ясник.
Одна з обставин, яка привернула увагу чи не відразу - у кімнаті було багато пір’я. Переважно в крові. Деяке - ні. Один із слідчих висловив версію, що це роздерта подушка, якою намагалася захиститися жертва, але її решток ніде не знайшли. Та й пір’я було завеликим як для подушок - моя бабця сама набивала подушки пір’ям, тому я з дитинства знав чи не весь процес, про що заявив слідчому. Тоді в когось з детективів виникла версія, що це все - релігійний  ритуал якоїсь з сект.
Зрештою, нам сказали не заважати слідству і витрутили з квартири...
Жертва жила сама. За словами сусідів, які і викликали поліцію після страшних зойків дівчини, вела тихий спосіб життя. Кожного будня йшла на роботу і верталася практично у той же час; годувала голубів, розкидаючи крихти хліба на пожежній драбині; годувала сусідських котів, залишаючи кавальчики ковбаси в спеціальній мисочці коло входу в під’їзд. Здається, була з провінції, але ніхто не знав звідки (думаю, слідчі мали знайти у базі даних).
Я вдруге прийшов в квартиру після того, як поліцаї звідти забралися, залишивши на дверях лиш стрічку із своїм лого. На ноги я вдів бахіли, аби не залишати зайвих слідів. Пройшовся квартирою. Зробив кілька знимок. Не виглядало, аби вбивця щось шукав. Складалося враження, що він піднявся пожежною драбиною, розбив вікно, напав на жертву, сталася сутичка... Можливо, якийсь маніяк... Але оте пір’я... Не давало спокою...
За словами слідчих (маю пару знайомих), ніхто з опитаних не бачив нападника - ні його проникнення, ні втечу (незважаючи на те, що будь-який рух пожежною драбиною би викликах гуркіт металу, а нападнику ж довелося подолати шість поверхів, якщо ліз з двору і вісім, якщо з даху). Чули крик дівчини, але... Ніхто ні з цього будинку, ні з будинку навпроти, не бачили і не чули руху драбиною... На всякий випадок, я ще спробував опитати жильців будинку - все те саме. Правда, якась жіночка із взагалі віддаленого дому, яка просто прийшла того дня в гості до когось з першого поверху, саркастично порадила зайти до квартири в сусідньому домі, чиї вікна виходили прямо на вікна жертви. Мені інші жильці пояснили суть жарту - там жила старенька жіночка-інвалід. Причина інвалідності - не сповна розуму. Ну, я, все-таки, пішов до неї - а раптом? Відкрила двері її доглядальниця, яка спочатку не хотіла пускати мене до старої, але на звуки нашої суперечки прийшла власниця квартири і, почувши, що я хочу дізнатися, сказала лиш два слова «ангел смерті». Коли я попросив описати, як він виглядав, вона лиш махнула рукою і пішла в свої покої...
А одну пір’їну я таки віддав на експертизу. Сказали, що не знають, що то за птах...

Друге вбивство сталося за подібних обставин. Але жодного свідка тепер взагалі не було. Навіть стареньких несповна розуму бабок...
Жертва була подібною до першої - мала середній ріст, темно-каштанової барви волосся.
І знову пір’я... Але небагато - не було слідів боротьби. Жертву вбивця застав на дивані сплячою - вона, може, й не проснулася взагалі...

І двох слів старої, які вона сказала не тільки мені, вистачило, аби містом поширилися чутки про якогось крилатого «янгола смерті». Після другого вбивства жінки старалися не бути самі, не виходити після сутінків і до світанку. На вулицях побільшало поліції, в якої не було ні підозрюваних, ні реалістичної версії подій...

Але всі заходи убезпечення не допомогли...

Третє вбивство сталося у промисловому районі.
Я якраз вертався із спортклубу, вирішив піти пішки, а так, як шлях додому був доволі далеким, довелося скоротити. Дорога проходила через район гаражів, складів та халуп бідноти. Не найспокійніший райончик, але, як поводитися чемно, то й ніхто тебе не зачепить. Тим більше, що я мав звідти кількох знайомих, з якими й займався в спортзалі.
Десь попереду йшли дві дівчини, відстань до них була далека настільки, що їхня розмова здавалася белькотанням. Раптом з-за якихось гаражів виринула крилата постать, вхопила одну з них і приземлилася з нею трохи далі - в покинутому будинку. Її подруга несамовито закричала. Я відразу витягнув телефон і подзвонив у поліцію, описуючи побачене. Спочатку виклик не хотіли прийняти, але, коли я їм представився, таки вирішили послати у той район патрульних.
Я дістав пістолет, який часто носив із собою, забіг у будинок. То були склади, дах яких давно обвалився. З невеликого приміщення в кінці великої зали чувся шум та гуркіт. Я звів курок і акуратно зайшов туди. Переді мною постав монстр у вигляді людиноподібної істоти з крилами зі спини. На його руках були величезні кігті, якими він шматував жертву. Я зробив кілька пострілів у спину, які відкинули «янгола» до стіни навпроти мене, але відтак він махнув крильми, перескочив через стіну і зник у темряві. Дівчина лежала мертва. Навколо було багато крові та пір’я...
Незабаром приїхали патрульні. Їхні колеги стикнулися із подругою жертви, встигли почути неймовірну історію, в яку спочатку не повірили, але після повідомлення диспетчера, забрали свідка з собою. Також мої слова підтвердили детективам відвідувачі бару неподалік, які здалеку бачили майже все, що відбулося і що годен було побачити...
Враховуючи різні свідчення, а також відсутність на мені крові та інших фактів, які б наштовхували на підозри, мені ніяких звинувачень не висунули, а опитали у якості свідка. Медики оглянули на наявність травм, запропонували заспокійливе, але я чемно відмовився. Якийсь поліцай навіть подякував, що я стріляв в ту тварюку...

Справа набула резонансу. Коротке інтерв’ю зі мною ледь не цілий день крутили по телебаченню (ніколи не хотів саме такої слави).
Чомусь поліція не спішила шукати вбивцю...

В різних частинах міста виникали загони самооборони. Їх переважно творили члени футбольних ультрас, спортивних чи патріотичних організацій.
Хлопці з одного із загонів самооборони запропонували мені долучитися до «полювання». Як пояснили - я один з небагатьох бачив того «янгола», а також мене «зауважали» за відвагу в ситуації. Ми домовилися про зустріч після моїх тренувань - в барі неподалік місця останнього випадку. Я самооборонівцям показав місце вбивства. Звідти ми попрямували до одного з них на квартиру - обговорювати план дій.
Неподалік жили мої друзі, то ж я запросив на «полювання» і їх.
Той, до кого ми йшли, жив на другом поверсі, вхід в квартиру був з двору. Будинок знаходився на схилі пагорба так, що від вулиці то був другий поверх, а з двору - перший. Ми зайшли у квартиру «гусячком», бо коридор під’їзду був вузьким. Пару хлопців відразу пішли з власником на кухню - готувати всім чай та каву. Ще двоє зайшли у кімнату сестер самооборонівця (були знайомими чи навіть «клинці підбивали», наскільки я зрозумів з ледь чутних вітань між ними), в якій ті з подругами дивилися телевізор. Я і ще один самооборонівець зайшли у кімнату власника, вмостилися на дивані в очікуванні кави, яку мали от-от принести з кухні...

Залунав звук будильника і я проснувся...


ілюстрація

borys_javir: (Default)
Сон «Чарівна паличка»
Борис ЯВІР, 2015-01-31




Я йшов затуманеною дорогою. Переховував ся...
Вечоріло...
Хотів десь переночувати...
Вдало ся знайти прихисток у напівзруйнованому будинку. Десь на першому поверсі під сходами на другий на старій дерев’яній долівці й перебув ніч. Було тривожно. Накривав ся коциком, який останнім часом носив з собою, і було тепло. Вогню не розпалював, бо хотів перестрахувати ся, аби не знайшли...

На ранок, коли вже добряче засвітило сонце, але туман все ще залишав ся, а я вже збирав ся далі в дорогу, почув якійсь голоси за межами будівлі. Незабаром на порозі з’явили ся двійко осіб: пристаркуватий чоловік та мала дівчинка. Вони привітали ся першими, ми розговорили ся. Як виявило ся, вони також втікачі і мають певне відношення до ордену чаклунів, до якого і я належав, поки нас не розгромили у війні магів. Старий тішив ся, що його родичка має здібності, про які він в дитинстві тільки мріяв. А ще дівчинка розповіла, що дорогою сюди знайшла чарівну паличку і вже пробувала нею користувати ся. Я попросив показати, що виходить. Дівчинка почала стріляти нею пучками повітря так, що навколо розлітало ся будівельне сміття та опале листя.
- Молодець, - похвалив я.
- Дякую, - сказала дівчинка. - А ваша де?
- Я свою втратив у боях...
- Ми знаємо, що у ваших руках побувала не одна паличка, і навіть бузинова паличка Гарі Поттера, - посміхаючись мовила дівчинка і вручила свою паличку мені, - можете перевірити, що ця може?
- Ну так, в моїх руках і ліпші палички бували, ніж ця, - сказав я, крутячи в руках паличку дівчинки.

Я почав стріляти спочатку потоками повітря, а потім води. Дівчинка почала сміятися — це все вона сприймала як забавку.
- Паличка не з кращих, - сказав я. - Вона пошкоджена, але її ще можна відремонтувати і буде толк. Принаймні, для навчання зійде.

Чоловік захотів, аби я його родичку навчив користувати ся паличкою і розвинув її магічні здібності...
borys_javir: (Default)

ілюстрація

Звивиста річка несла глибокими ущелинами свої води до моря. Може, то був і цілий океан, але того я вже не перевірю. Високі кручі різко завершувалися і перед самим морем починався пляж. У бухті, куди впадала ріка, завжди було спокійно, хоч навколо могли бути шторми.

Я з Юліанкою мали хатинку на одній з круч, які глибоко врізалися у русло річки. Дерев’яна така хатка, невеличка, але затишна. У скалі був продовбаний причал і вихід до хатинки нагору. Ми жили трохи віддалено від інших, але це було виправдано - з нашої хатинки відкривався чудовий краєвид: море, пляж та скали. Знизу шуміла вода і часом вітер колихав рідкі кущі навколо хати.
читати далі... )
borys_javir: (На згарищі)
Сон «Засідка у місті С.»

Я проснувся від поштовху Івана. Ваньок, як він сам себе називав, по-дружньому вдарив мене у плече:
- Не спи, мить сну - коштує життя.
- Та я… не сплю…
- Я знаю, - мовив Ваньок, - але на мить ти вирубався - і можеш кулю отримати…

Сьогодні нас відтіснили до якогось будинку в скалах. З трьох боків його оточували постріляні доми. Паралельно будинкові йшла вузька вулиця та кручі, а перпендикулярно - широка вулиця.
Нас найбільше обстрілювали з правого боку. Там стояла будівля на поверхів п’ять і в ній засів снайпер. Він прикривав ворожих вояків, які намагалися знищити нашу чоту.

Нас було п’ять вояків із незначними пошкодженнями (на царапини вже ніхто давно не зважав), а також один ранений в ноги та ще сотник із пробитими грудьми.
При відступі наша сотня під натиском супротивника розділилася і так сталося, що саме наша чота витягнула сотника із підбитої вантажівки. Ми його пронесли кілька кварталів, поки не прибилися у цей сумнівний прихисток.

Майже півдня нас обстрілювали. Ми, звісно, відстрілювалися.
Я сидів коло одвірків, мав карабіна з оптичним прицілом і мені навіть було вдалося на деякий час вивести з бою снайпера - одним з пострілів я пошкодив його зброю. Але потім він дістав нову, правда, став обережнішим.

Ми чекали підкріплення - якесь наше угрупування мало підійти серед ночі і зайняти місто. Не знали, чи протримаємося - іноді приходили не дуже великі частини противника і під прикриттям снайпера намагалися нас зліквідувати. У нашу сторону летіли гранати, але жоден з ворогів не наблизився на небезпечну відстань - всіх зняли я і Василь. Мовчазний невисокий чоловік стріляв впевнено і без жалю. Я також не жалів ворогів, але жалів патрони. Ваня у нас тримав зв’язок з нашими і часом міг зробити зі мною вилазку назовні, аби позбирати зброю у вбитих супротивників. Він був говірким і я жартував, що після війни він стане ведучим програм на якомусь радіо...
Але зараз було не до розмов - вечоріло і темрява приносила додаткові небезпеки. Дим від гранат виїдав очі, ми всі покашлювали. Снайпер давався чути все рідше, але то мене і насторожувало. Чомусь…

Після довгих діб суцільного недосипання у відносній тиші я на мить задрімав...

Я проснувся від поштовху Івана. Сонце зайшло за кручі і вже віддавна стемніло. Дим розвіювався на вітрі, але ще сірими стрічками літав у приміщенні та на вулиці. Десь далеко світилися ліхтарі. Ті, які не були постріляні. Десь далеко чувся бій за місто. Ми знали - наші намагаються наступати. Повільно, але впевнено звуки ставали гучнішими, фронт приближався до нас. Іноді недалеко пробігали ворожі загони. Якщо вояків було мало, то ми могли і зліквідувати їх, а як багато і далеко - то навіть не показувалися, що ми є…

Десь під другу ночі помер сотник…

Хлопець із простреленими ногами (з іншої чоти) плакав. Він психував і плакав. Жалюгідне видовище. Хоч і цілком зрозуміле - ми ж навіть не знали, чи доживемо до ранку, чи взагалі буде кінець цій війні, чи буде якийсь просвіток…

Після третьої активізувався снайпер. Він стріляв не по нас, а кудись в даль - в глибині вулиці наступали наші. Я висунувся з-за дверей, зробив кілька пострілів по його позиції, той втих, але активізувалися ворожі вояки, які були на нижніх поверхах будинків. Ледь не зловивши кілька куль, я заскочив за одвірки. Якраз хтось кинув в нашу сторону світлову та звукову гранати. Нікого не засліпило, але оглушило хлопця з простреленими ногами.
Наших стало видко. Бій активізувався і через проріз дверей я помітив, що одним з перших, перед БМП біжить Назар - давній друг. Через постріли та вибухи гранат ніч була світлою. Я помітив, як одним з пострілів снайпер поранив Назара в ногу. Я обстріляв позицію снайпера і під прикриттям своїх кинувся до друга. Той впав посеред дороги, але завзято відстрілювався. Я потрапив під обстріл, впав на дорогу коло Назара:
- Живий?
- Живий! - прохрипів друг.
- Вставай…
Я піднявся, взяв його під плече і кількома широкими кроками доніс за двері…

Назар стискав якоюсь рваною тканиною ногу, аби не було кровотечі…
Ваня щиро посміхався, радіючи успіху моєї радше емоційної, ніж тактично продуманої затії…
Хлопець з іншої чоти плакав...
Повз наш сховок проїжджав БМП - наші частини витісняли ворога…
Я сидів спершись на одвірки, і в голові крутилися слова «Не спи, мить сну - коштує життя»...

© Борис Явір, 24-25 серпня 2014, «На згарищі»
borys_javir: (ціхо)


Твій сон намалює в уяві мене,
Мій сон тебе мені намалює,
У нім пригорну тебе я до серця.
Ніжно-ніжно, мила, поцілую...

Літо почнеться у наших обіймах,
Літо почнеться на наших вустах,
Розпалим сотні вогнів ми купальських
У наших, кохана, наших серцях...

Вогні полікують рани душевні,
І шрами минулі зникнуть навік.
Бу́ду тобі дарувати лиш щастя
Сяйво полине з-під твоїх повік.

Так дивно буває, зустріч єдина
Сенсу додасть у буденне життя.
Тобі я віддам дари свого серця,
Найкращі в світі - свої почуття.

Ми пройдем разо́м і там, де закрито,
Крізь небачених сотні́ перепон.
Знаєш кохана, ми все подолаєм,
До щастя минули вже рубікон...

© Борис Явір Іскра, 2014-04-18
borys_javir: (На згарищі)
1025130402a_20131025041633680
Сон «Черги за валютою»

Я прибув до невеликого містечка ввечері. Переночував у друзів. Зранку, не читаючи новин та не слухаючи радіо пішов на місцевий двірець купувати си квитки до Дрогобича.

Треба було їхати з двома пересадками. Чому так - в касі пояснили проблемами з потягами та напруженою ситуацією в країні. Касирка була знервована, занепокоєна, але ввічлива. Вона сказала, що квитки до Львова та потім до Трускавця є, а з Трускавця вже завершилися. Правда, додала, що є іменний квиток якогось студента, який на днях купив, а опісля здав, бо передумав їхати. Я погодився його купити, дав свої документи і зазначену суму. Касирка роздрукувала квитки і дала їх мені, порахувала гроші. Я свої квитки відразу сховав у кишеню штанів, а квиток студента уважно розглянув. На ньому була його знимка, зазначені потрібні для провірки в потязі дані. Також зверху накладена печатка двірця та від руки написано мої дані як засвідчення перекупки квитка.

Заким я стояв в черзі за квитками, в приміщенні двірця коло валютної каси зібралося багато людей. Вони зчиняли гамір та були доволі неспокійними. Правда, з часом організувалися в чергу. З розмови кількох з них зрозумів, що почалася паніка через загрозу військових дій, ширяться чутки, що курси валюти підскочать до 50%...

Раптом залунала сирена, а в гучномовець оголосили, що почалася війна…
- Чорт, - промовив я пошепки. - Почалося…

Вийшов на вулицю. Там дощ лив, наче з відра, розігрався сильний вітер, від поривів якого шарпало дерева і навіть ламало гілки. Я підняв ковнір військової куртки догори і побіг в сторону центру містечка, де жили друзі…

© Борис Явір Іскра, 2014-03-13
borys_javir: (ціхо)
IMG_20131122_074303

Намічався якийсь пластовий захід у Бучачі. Я хотів туди поїхати гостем - подивитися, що й до чого. А також погуляти містом - старим, трішки пошарпаним, але доволі милим галицьким містечком.

У станиці Тернопіль знайомі сказали, що до Бучача на захід має їхати Окся, моя давня коліжанка і співорганізаторка дійства. Я з нею зв’язався телефонічно і домовилися зустрітися коло Медичної академії.

Вечоріло. Було тепло. Засвітилися ліхтарі. Я прийшов завчасно. Ходив вулицею туди-сюди, іноді переходив на протилежну сторону. Мав багато роздумів про те, чому в житті так, а не інакше. Думав про те, що є надто багато обставин, які між людьми малюють умовні кордони, які перейти можна лиш маючи візу. Таку невидиму, але дієву візу…

Окся трішки запізнилася - її маршрутка затрималася в дорозі. Вечірніми вулицями ми попрямували до транспорту, який мав відвезти в Бучач. Дружні розмови про різні заходи, про літні табори та багато чого іншого… Раптом на моєму черевику розв’язалася шнурівка…

Жовте світло ліхтарів пробивало сірий туман вечірнього міста...

© Борис Явір Іскра, 2014-03-11/12
borys_javir: (ціхо)
Приснило ся мені на кінець січня, же перебуваю в селі свої мами, в селі, в якому зростав им. Навколо - сніжно, але не зимно - прийшла відлига.

Вона (пані Явір - кому не ясно) вивела двох наших діток на город ліпити сніговиків. Я завершив свої справи в хаті і вийшов приєднати ся до забави. Зупинив им ся у садку за хатов, коло пасіки. Глянув на білий город, на річку, на дерева понад нев… Вона махала ми руков, жеби я йшов до них. Її волосся неслухняно вилазило з-під шапки і злегка колихало ся на вітрі. А посмішка наче говорила «чого там стоїш? ходи до нас». Діти ліпили сніговика і ся кидали снігом...

В якусь мить я усвідомив, же то лиш сон.
Але було так приємно у тім сні, же я не хтів ся просинати…

img_P1030163

© Борис Явір Іскра, зима 2014
borys_javir: (капелюх)
В останні дні у ті періоди, коли я сплю (а сплю я доволі мало), мені сняться різні постаті знайомих та незнайомих мені людей, які виринають з темного туману. Зазвичай, просто посміхаються, чи мають спокійний вираз лиця. Іноді щось говорять до мене, але я навіть не пам’ятаю, що саме. Переважно постаті виринають на миті, секунди...
А тоді просто зникають у темному тумані...

А цієї ночі, крім всього, ще снилося, що я тримав в руках листок із написом:
img_sereda12

Що за середа має бути?
Що буде о 12:00?
borys_javir: (molfar)


...давай, помовчимо... най замість нас говорять руни...

Так вже є на планеті Земля, що активне життя більшості істот протікає вдень, у світлу пору доби. В людей це - зустрічі із близькими, робота чи навчання. А як приходить темрява, то ми намагаємося включити хоч якесь освітлення, принаймні запалити навіть найменшу ледь ясну свічку. Чи не кожна жива істота інтуїтивно прагне світла, адже життя у темряві — то життя у невіданні.

Хоч всі прагнемо світла, але чи тією дорогою йдемо, чи не створюємо собі штучних світил замість правдивого?.. І чи відомо кожному, що шлях до світла лежить через тьму, бо тільки пізнавши тьму, можна належним чином пізнати цінність світла. Лише у всесвітньому хаосі народжується нова зоря, саме там ховається таємниця. У тумані, у тьмі сонце наче меркне, але і розсіює темряву з такою силою, яка гідна подиву...

Зловивши частинку світла, запалившись нею, стаєш новим джерелом, яке дає світло світу. Стаєш новою зорею із вічним полум'ям у серці, із світлим розумом та вільною душею. Для цього треба звільнитися від оков, підняти голову догори і з посмішкою зустріти сонце... Треба переродитися внутрішньо, народитися наче заново...
читати далі )
borys_javir: (поет)


У якіймсь далекім краю,
Де між гір сонце світає,
А у лісі лежить сніг,
Мандрівник на сон приліг.

Збоку десь горить багаття.
А на нім - стареньке шмаття,
Зношене в трудних шляхах,
По дорогах і стежках.

А що ж сниться у дорозі
При багатті, на морозі?
Read more... )
borys_javir: (поет)
Горить вогонь у теплій грубці,
Тобі читаю я вірші.
До нас у вікна заглядають
Червонопузі снігурі.

Тріщать поліна у багатті,
А тіні грають на стіні,
Даруєш посмішку несмілу
І щирий погляд ти мені.

Чарує нічка усе снами,
Твоя рука - в мої руці.
Я бачу усміх твій прекрасний
І жар легенький на щоці.

Погасне свічка. Ми заснемо.
Аж до ранкової зорі.
А сни казкові сокочуть вправно
Червонопузі снігурі...



© Борис Явір Іскра, 2014-01-04
borys_javir: (поет)
Поглянь, навколо - сині гори,
Та й туман - неначе море,
А твої очі - мов би зорі
У цім безмежному просторі.

Ти піднімаєш вгору носик,
Гортає вітер твої коси,
Летіти вгору серце просить,
Водночас в небі і тут досі.

Вже догорає ночі згадка.
В моїх очах - горить загадка.
В твоїх очах - горить відгадка,
Й хитринка у повіки складках.

Несміла усмішка крадеться
Личком, що уже сміється,
І сон чарівний вже спішиться,
Лиш ти засни, щоб подивиться.



© Борис Явір Іскра, 2014-01-03
borys_javir: (поет)
За горами високими,
Де сніги одні біліють,
Де вітри шалені й бистрі
Люто-люто й сильно віють,

Де лиш скали, наче пустка,
І корчі сухі стирчать,
А ліси усі у снігу
Мов під ковдрою все сплять,

Була там одна країна,
І жили в ній різні люди:
Були бідні і багаті,
Господарські чи приблуди.
.
А у серці того краю
У селі десь між лісів
Хлопець добрий й роботящий
Із батьками собі жив.

Мав фраїрку дуже гарну
Та й любив її, як міг:
Все робив, що лиш хотіла,
Їй встеляв квітки до ніг.
читати дальше про забаганки )
borys_javir: (капелюх)
Якось мені прийшов лист. У конверті із коричнуватого старовинного паперу було не менш цікаве запрошення від мого друга, який жив далеко в лісі. Я відправився в ту ж мить...

Пройшовшись лісовою стежкою, я вийшов на галявину. Осінь. Туман. Брунатно-бронзувате листя стелилося під ногами та іноді летіло кудись за вітром.
Переді мною постала хатинка на «курячих» ніжках. Не дуже велика, з першим поверхом та мансардою, уся з дерева. Вона була стара, але цікава та приємна з вигляду.
Ніжки були «курячі» метафорично (не такі маленькі, звісно), але реально наче якого великого птаха - хатинка могла рухатися і ходити.

Лівруч від неї в лісі стояла шопа. Дерев’яна, з не дуже грубих бальок. Якраз частина моїх друзів її перекривала - аби дах не промокав. Там було багато різних інструментів, трохи сіна та якійсь дуже стародавні пристрої.

Коли я підійшов до хатинки, вона присіла і я впевнено піднявся по сходинках в сіни. Мене чекав друг та багато знайомих. Намічалося якесь свято. На столі були солодощі, гарячі напої.

Друг відвів мене на мансарду і показав, де покласти речі та відпочити з дороги. Правда, я довго не затримувався там (тільки трішки роздивився, що змінилося з мого останнього візиту) і чи не відразу спустився вниз, до всіх.

У мене була певна особливість, якої не мав навіть власник хатинки - я міг думками керувати рухом хатки. І ми собі трохи забавлялися, заставляючи будиночок ходити по галявинці.

Прийшов вечір. Туман ще більше все окутав. Ми компанією зібралися коло каміну. Горів вогонь. Він, а ще різні історії від друзів придавали ночі якоїсь теплої романтики...

© Борис Явір Іскра, 2013-11-24

сни:

Космічна місіяПро війнуПро того, хто чинить шкодуПро жінокПригоди в ТернополіПовернення додомуАґентиНа руїнах...ВтечаРозіп’ятийНе убий!СовєтиСон зимової ночіУ пошуках скарбівЗникненняНа чужій планетіНезнайомкаВикрадення корабляБути напоготовіВійни з автохтонамиМене не впійматиПідкралисяХатинка на курячих лапках...

borys_javir: (поет)
Богиня ночі у місячній короні
Прийде у гості, хоч і не звана.
Буде тобі казки шептати ніжно
І чарувати до самого рана.

Принцеса тьми у світлій діадемі
Тя заколише через цілу нічку.
А як закриєш гарні оченята,
То поцілує у рум’яну щічку.

Увісні поринеш у краї незнані,
Під хмари білі, над синіми горами...
А поведе тебе за руку пані,
Що володіє усіма на світі снами...



© Борис Явір Іскра, 2013-11-16
borys_javir: (поет)
Дай мріям лет, нехай летять,
Нехай не знають спину.
Най розрівняють свої крила
Й до кращого все линуть.

Най принесуть тобі тепло,
Тепло найкраще з літа.
Смак ягідок, запах лісів,
І полонин, що повні квітів.

Дай мріям лет, поринь у сни -
Вони вже стукають у двері.
Заберуть вмить в країну мрій,
Що не опишеш й на папері.

Зігріють враз тебе теплом,
Яке лишень в казках буває.
Й назад повернуть лиш тоді,
Коли вже засвітає...

© Борис Явір Іскра, 2013-11-12
borys_javir: (поет)
Що є краще снів, лисичко?
Певно, тільки майбуття,
Повне радості і щастя,
Повне вільного життя.

Повне подиху свободи,
Таке чисте, наче небо.
То нехай воно хоч трішки
В милих снах прийде до тебе.

Нехай гріє душу в мріях,
Мов з лимоном теплий чай,
І солодку дасть надію,
Лиш засни, вже засинай...

Що є краще снів, лисичко?
Здійснені в майбутнім мрії.
Ну а поки спи солодко.
Теплий чай тебе най гріє...

© Борис Явір Іскра, 2013-10-27

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

July 2017

M T W T F S S
      12
3456 78 9
1011121314 1516
171819 202122 23
24252627282930
31      

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags