borys_javir: (капелюх)
коротко про секти:
• сектами можуть бути і окремі парафії відносно звичних релігій, політичні партії, організації чи навіть громадські організації.
• секти характеризуються безумовною вірою в спільну ідеологію, вимогами дотримуватися вірності.
• на чолі секти чи її підрозділів часто - харизматичний лідер, або який прагне таким здаватися.
• в секті панує сувора ієрархія.
• секти намагаються подати відповіді на всі можливі питання, для чого створюються релігійні чи етичні порадники, в яких мовиться про уклад світу та як поводитися в різних ситуаціях.
• наріжною в секті є вимога змінити себе, аби відповідати спільній ідеології.
• сектам властивий суворий контроль за членами, зокрема за їхніми поглядами, особистим життям, навіть фінансами.
• сектам характерна нетерпимість до контролю ззовні - чи то друзі та родичі сектантів намагаються дізнатися більше, чи державні органи.
• багато сект пропагують відгородження від зовнішнього світу, хоч є ті, які провокують своїх членів якнайглибше проникати в державні та соціальні структури.
• вплив на сектантів здійснюється через використання схильностей людини до повторення соціальних дій, через викликання почуття вини, сорому, страху. схопленим у пастку секти пропонують начебто спасіння чи вирішення проблем.
• дуже властивою сектам є боротьба з критичним мисленням, з інакодумцями.

borys_javir: (Default)


Вчені донедавна фактично нічого не знали про те, що саме відбувається в мозку людини при релігійному переживанні. Науковці зі Школи медицини при Університеті Юти займалися пошуком відповідей на ці складні питання і провели невеликі дослідження. Дослідження проводилося в рамках проекту the Religious Brain Project, запущеного в 2014 році. Мета проекту - розібратися, як працює мозок людей з глибокими духовними і релігійними переконаннями.

Науковці з Університету штату Юта досліджували за допомогою функціональної МРТ роботу мозку 19 молодих людей (7 дівчат і 12 юнаків) християнського віросповідання в той час, коли вони читали уривки з релігійних книг, дивилися записи церковних служб і молитов, постановки біблійних сюжетів. Середній вік учасників склав 27,4 років. Сканування мозку показало, що при сильних релігійних переживаннях у добровольців активувалося прилегле ядро ​​- область мозку, відповідальна переважно за роботу системи винагороди. У пік активності в них частішало серцебиття, а дихання ставало глибшим. За твердженням учасників, вони відчували умиротворення і відчували тепло. Крім того, релігійні переживання впливали на префронтальну кору головного мозку, задіяну в оцінкових і моральних судженнях.

Виявилося, що «релігійні» області збігаються з тими, що активуються при прослуховуванні музики, занятті сексом і прийомі наркотиків. Думки про бога активують певну область в мозку, яка відповідає в тому числі за винагороду, підкреслили вчені з наукової групи під керівництвом нейрорадіолога Джеффрі Андерсона. Мозок працює по-іншому, коли людина молиться, а стан моління фізіологічно подібний стану гравця в азартні ігри в процесі виграшу, наркомана, який отримав дозу або просто закоханої людини, що опинилася поруч з об'єктом власної слабкості.

Вчені пояснюють, що такі експерименти допомагають пояснити вплив релігії на суспільство. Релігійні переживання активують в мозку ті ж ділянки, що любов, азартні ігри і наркотики, з'ясували вчені з Університету Юти, опублікувавши дослідження у науковому журналі Social Neuroscience. Це пов'язано із так званою «системою винагороди». Система винагороди мозку бере участь у регулюванні поведінки за допомогою позитивних реакцій. Її активують гормони, які виділяються при закоханості, сексі, загалом приємних враженнях (наприклад, від музики, ігор, їжі, наркотиків) і, як з'ясувалося, релігійних переживаннях.

Примітно те, що спостереження за людьми в молитві показали, що у них нетипово працювали й інші ділянки мозку. Дослідження виявили аномалії в роботі мозку таких людей.

Зреферовано з 1, 2, 3, 4. Стаття у Social Neuroscience 5.

Враховуючи наявність компенсаторного механізму, можна висновувати, що нестача одних збудників породжує заміщення іншими. Наприклад, беззмістовне життя, позбавлене щирої любові, чуттєвих насолод, радості від праці, мандрів чи спілкування, може стати причиною заміщення нестачі ефектом від солодкої їжі, наркотиків (реакція подібна, тільки відрізняється за силою), надмірною азартністю, алкоголізмом, надмірною релігійністю (релігія як своєрідний "наркотик"). Цей погляд підтверджується поширенням надмірної наркоманії, алкоголізму, чи релігійності у зрілому віці, коли насолоди молодечого віку стають чи здаються недоступними, а також поширенням означених явищ у бідних країнах, де людина не може повноцінно самореалізуватися. І хоч явище донедавна не було науково вивчене, на основі спостережень про нього знали ще в доісторичні часи: влада завжди використовувала релігію чи інші види фанатизму разом із різноманітними наркотиками як засіб маніпулювання масами.

Аби уникнути негативних проявів компенсаторної поведінки (надмірний апетит до їжі, наркотиків чи надмірна релігійність не зникнуть 6, але можна зменшити їхній вплив), варто жити повноцінним здоровим життям: приємні стосунки (дружні та любовні), задовільна робота, змістовний відпочинок (ігри, мандри, читання книг тощо).
borys_javir: (molfar)


Великдень: а першою таки була жінка...

В богині Іштар / Астарти була сестра - володарка підземного світу, світу мертвих. Коли Іштар прийшла у її володіння, сестра вбиває поглядом смерті і підвішує на стовпі на гаку - розпинає. Через три дні Іштар воскресає.
Це стається в часі весняного рівнодення.

Іншою назвою богині Істар була Інанна - так її називали шумерці, мова яких досі вважається ізольованою і такою, що не входить у жодну відому мовну сім'ю (відомі з 4 тисячоліття до н.е.). Вавилоняни поклонялися Іштар, пов'язуючи її культ з Венерою, яка була третьою в астральній тріаді Сонце - Місяць - Венера (ця тріада також була відома і балто-слов'янам). Як вечірня зірка, вона уособлювала Венеру, а як ранкова називалася Ануніт - Люцифер (Осяйна; таким же епітетом у 1 тис.н.е. візантійці називали Богородицю, а римляни - Ісуса). Іштар в 12-7 ст. до н.е. входила і в жидівський пантеон, поки жерці Єгови не вчинили релігійної реформи, запровадивши юдаїзм.

В Европі в стародавні часи шанувалася споріднена богиня ранкової зорі - Еостра / Остара (згадана в тому числі у літописних пам'ятках 7-8 ст.н.е). Її ім'я традиційно пов'язується з прагерманським *austrōn «світанок», висхідним до загальноевропейського кореня * h₂wes- «сяяти, блищати». Похідне від цієї основи ім'я (реконструюється як * h₂ewsṓs, у спрощеному записі *Ausōs) носила одна з головних богинь праіндоевропейського пантеону - богиня світанку. До цього образу сходять грецька Еос (Ἕως, Ἠώς), римська Аврора (Aurora), латиська Аустра (Austra), литовська Аушріне (Aušrinė), ведійская Ушас (उषस्; uṣas), слов'янська Денниця, Зоряниця. З цієї ж основи утворилося загальноевропейське слово, що означає «схід» (англ. East, нім. Ost, голланд. Oost, швед. Öster, а також лат. Auster «південь»). Ім'ям богині названо свято Великодня у германомовних народів - Easter, язичницький варіант якого відзначається на весняне рівнодення. Спільність назв та навіть їхнє близьке звучання вказують на глибоку вкоріненість образу і його велику вагу в часі існування загальноевропейської мовної спільноти (3-2 тис. до н.е.).

Одним із символів Астарти була зоря поряд із місячним серпом. Цей символ можна навіть помітити на руїнах храму в Гьобеклі-Тепе - найстарішому із знайдених міст світу (10 тис. до н.е.). На зображеннях із Близького Сходу Іштар тримає в руках хрестоподібний жезл - звичайний хрест, стоячи на місячному серпі (християнська Богородиця дуже часто зображується таким же чином, що стоїть на місяці, оточена зірками). Зоря з Місяцем виступають як супутники у слов'янському фольклорі, а їхнє поєднання як символ було гербом в галицьких хорватів (зокрема, перший відомий герб Теребовлі, герб Тернополя), у балканських хорватів (відомий з 11 ст.н.е.), стало відзнакою чи частиною гербів багатьох шляхетських родин з галицьких земель.

Заглядаючи у минуле, можна висновувати, що на прадавньому етапі розвитку прапра-народи шанували Богиню ранкової зорі (була також пов'язана із богинею-Сонцем), яка була дотична до змін пір року: її вмирання (на осіннє рівнодення) символізувало зиму, а воскресіння (на весняне рівнодення) - весну. Іншими знаковими подіями у її житті було народження/переродження у світі мертвих (на зимове сонцестояння) та, можливо, весілля (на літнє сонцестояння). Віру в цю богиню перейняли різноманітні народи, зокрема европейські, арійські та близькосхідні, а фраґменти та рудименти вірувань існують досі - у назвах та обрядах до головних як язичницьких, так і християнських свят весни.

А першою таки була жінка. Мати. Богиня.
borys_javir: (капелюх)

 
якось я писав про те, що одного разу зайшов в магазин електроніки і попросив показати мені смартфон. включили. я переглянув програми, випробував камеру, запустив інтернет-оглядач. так, як це перший запуск, то програма запропонувала погодитися із умовами користування, які я, звісно, навіть не перечитував. відкрив пошук і ввів з цікавості "борис я". пошуковик першим варіантом викинув "борис явір іскра". навіть не "борис явір", як я себе зазвичай підписую, а повне ім'я та прізвище.
це ж скільки запитів у мережі має бути, аби з "чистого" телефону першим варіантом на "борис я" пошук пропонував "борис явір іскра"? хто мене так шукає?

доповнення про статті. є такий сайт Академія.еду, де різні дослідники виставляють свої праці. там є і мій профіль та мої праці. так той сайт мені раз на пару днів присилає повідомлення, що хтось шукав мене в Ґуґлі і знайшов мій профіль на Академія.еду. за останній місяць найбільше зацікавлених з Тернополя, Львова, Києва та Москви. хто вони?

доповнення про тарґетування. хто займається маркетинговими технологіями в неті знає, що особливості пошуку можуть різнитися, залежно від краю, країни, де перебуває шукач. так от, якщо в Тернополі на кириличний запит "борис я" мене видає на першому місці, то у далеких Карпатах - на третьому. тобто, запит про мене і на відстані 300-400 км від місця мого постійного проживання, є доволі популярним. хто у Карпатах мене шукає, я не переживаю - приємно буде, як будуть впізнавати в часі мандрів.

доповнення про латинку. вчора тримав у руках свіженький телефон із Китаю. перший запуск взагалі. навіть кириличної клавіатури нема. почав вводити "boris j" і, вуаля, - я третій у списку пропозицій - після jonson та jelzin vodka. повторю - третій у списку пропозицій латинкою. то хто мене так шукає?
borys_javir: (капелюх)


на днях зайшов в магазин електроніки і попросив показати мені смартфон. включили. я переглянув програми, випробував камеру, запустив інтернет-оглядач. так, як це перший запуск, то програма запропонувала погодитися із умовами користування, які я, звісно, навіть не перечитував. відкрив пошук і ввів з цікавості "борис я". пошуковик першим варіантом викинув "борис явір іскра". навіть не "борис явір", як я себе зазвичай підписую, а повне ім'я та прізвище. 
це ж скільки запитів у мережі має бути, аби з "чистого" телефону першим варіантом на "борис я" пошук пропонував "борис явір іскра"? хто мене так шукає? 

як доповнення. є такий сайт Академія.еду, де різні дослідники виставляють свої праці. там є і мій профіль та мої праці. так той сайт мені раз на пару днів присилає повідомлення, що хтось шукав мене в Ґуґлі і знайшов мій профіль на Академія.еду. за останній місяць найбільше зацікавлених з Тернополя, Львова, Києва та Москви. хто вони?

borys_javir: (Default)


Поміж деякої спільноти вважається, що орієнтовно 3 липня (дата вигадана) 965 року війська князя (чи кагана?) Святослава зруйнували головне місто Хазарії. Багато сучасних рідновірів та патріотів дуже тішаться з того, не розуміючи, що саме саме Хазарія була однією з умов багатства Русі, адже підтримувала торгівлю у Причорномор'ї та Прикаспії, від якої вигравала Русь, також хазари захистили Східну Європу від проникнення арабів (та ісламу) на північ і захищали степи від кочівників. Після походу Святослава торгівля стала занепадати, а кочівники стали головною проблемою не Хазарії, а Русі.


Хазари в південно-східній Європі проживали в 4-11 століттях, а з середини 7 століття підкорили частину болгар, кавказькі племена й племена слов’янські — сіверян, полян, в’ятичів та радимичів по Дніпро на заході, створивши Хазарський каганат, першу державну формацію на сході Європи. Хазари дозволяли вільно сповідувати різні релігії (довгий час у них не було державної, поки з корисливих міркувань вони не зробили державним юдаїзм, але дуже скоро - іслам, при тому, що інші релігії не переслідувалися). Що цікаво, імператор Костянтин V називав хазарів козаками.

Правили Хазарією, як і всіма тюркськими країнами того часу володарі з титулом "каган". Цей титул використовувався і київськими правителями. Крім хазарського титулу, руські князі як гербовий знак використовували хазарські тамги.

Вперше про "хакана (кагана - метатеза) народу Рос" згадують Бертинські аннали за 839 рік (835 року за допомогою візантійських будівничих на Дону збудовано укріплене місто Саркел, де було багато руських, хазарських, грецьких, іранських і середньоазійських купців, а переписка візантійського та германського імператорів, засвідчена у анналах, може вказувати, що "хакан народу Рос" та хакан Хазарії - чи не одна і та сама особа). Арабо-перські географи другої половини 9 століття, як от Ібн Руста, Гардізі, ал-Марвазі, Худуд аль-Алам та інші повідомляли, що руси відрізняються від слов'ян, а їх правитель називається хаканом. За літописами, 862 року руське військо відлучило Київ від хозарської влади. У 883-885 роках князь Олег відлучив племена полян та сіверян з-під хозарської залежності. На початку 10 століття Ігор воював проти хазарів, грабував їх, але, в той же час, вони були у його війську та ходили з ним у походи, зокрема на Візантію. В контексті цього і знаходиться логічне пояснення, звідки на городищах галицько-руського прикордоння на Дністрі з'явилися хазарські наконечники. Історично та літописно все збігається - у першій половині та середині 10 століття київські князі (Ігор, Святослав) воювали проти тиверців над Дністром, які мали типово слов'янську культуру (широке різноманіття якої і називають пам'ятками "давньоруського" типу), а руси як лучників використовували хазарів та кочовиків. Митрополит Іларіон у своїх трактатах «Слово про закон і благодать» і «Сповідування віри» (1040ті роки) називає каганом Володимира («великий каган нашої землі», «каган наш Володимир») і його сина Ярослава Мудрого («благовірному кагану нашому Георгію», «благовірному кагану Ярославу»). Існує короткий напис на стіні собору Св. Софії Київської: «Спаси, Господи, кагана нашого», який на погляд дослідників стосується сина Ярослава Мудрого - Святослава Ярославича, який князював у Києві в 1073-1076 роках. Автор «Слова о полку Ігоревім» (кінець 12 століття) називає каганом Тмутороканського князя Олега Святославича (тоді ж він, каган, розправився із бунтівливими боярами хазарів).

Княжа верхівка, еліта не могла запозичити назву, а могла тільки перейняти, унаслідувати. По-крові. Тобто, ті, кого вважають Рюриковичами (а нема достовірності, що Святослав та Володимир і так далі є прямими нащадками Рюрика) можуть бути частиною місцевої хазарської знаті, яка просто відколола землі навколо Києва від Хазарії. За поглядом Л.Войтовича, літописні Русь і руси – це Київський каганат, який виник незадовго до завоювання полян варягами, чия влада замінила хазарську зверхність. В.Сєдов вважав, що Київський чи Руський каганат розташовувався на землях полян ("... поляне, яже ныне зовомая русь"), в'ятичів та радимичів і співвідноситься з волинцівською археологічною культурою. Руси тільки посилили відцентрові процеси у Великій Хазарії, відкололи Київський каганат від хазарської столиці, а після зміцніння вирішили знищити метрополію, аби статус остаточно закріпився за Києвом (з тих же спонукань, Ростово-Суздальські та Московські князі-кагани пізніше воювали з Києвом).

Те, що прийнято називати Руссю, було не зовсім тим, чим ми вважаємо...
borys_javir: (обернув ся)
питання, які я віддавна вже порушую: підміна етноніму, підміна назви народу, підміна його долі:

«Зазвичай, згідно з обов'язковою певною "коректністю політичною" прийнято вважати, що для окреслення кожного без винятку русина належить вживати слова "українець", незважаючи, яка є правда історична. Виявляється, однак, що ще в часах 2 Речі Посполитої не всякі русини вважалися українцями. Що більше, деякі з них ставилися з деякою огидою до "табору українського"

Михайло Бачинський, 21 січня 1931 року: "...мої предки були русинами, я через це відчуваю приємні почуття до русинського народу, і маю такі питання, чи кожен русин мусить бути українцем, бо є люди в нашому регіоні, на Україні, які чуються русинами, лемками і так далі, але не українцями..."

мапа як ілюстрація: 

в 1931 році в Галичині була значна частина людей, які ріднов мовов при переписі населення назвали руську/русинську.
і то не лиш у гірських районах теперішньої Польщі (лемки-русини), а й в повітах, які зара входят до України, а тоді сє українізовували "Просвітов".

за Миколою Рябчуком: «...національний проект несподівано отримав підтримку з двох протилежних боків – українського та російського. І російський імперський, і український національний проекти включали у себе Галичину у рамках загальноруського міфу, виведеного з Київської Русі й реінтерпретованого, в одному випадку, на панслов’янський манір, у другому – на панукраїнський.»
от, звідки росте коріння міфу про східнослов’янськість Галичини - з Росії (українські інтелектуали орієнтувалися та й далі орієнтуються на Москву, на жаль), ота ефемерна східнослов’янськість - один з якорців «русскава мира»... українцями галичани з русинською ідентифікацією стали лиш внаслідок політики СРСР.

borys_javir: (обернув ся)


Boris Javir: "жителів Галичини вся Україна вважає менш близькими собі, ніж росіян чи навіть незрозуміломовних жителів ЕС, а росіян, незалежно від місця проживання, ближчими, ніж галичани. а я вам що казав?
ну а слоган "єдіная_страна" стосується не України, а територій рускава міра, тобто СРСР... "

Орест Друль: "у всіх незахідних реґіонах України вважають, що українці і росіяни є ближчі, аніж незахідні і західні українці. Офіґіти: виявляється "одна країна — единая страна" має іншу коннотацію, ніж я думав ("
(свіже опитування Фонду Разумкова)

Також для роздумів: 
Аж 65% громадян України володіють українською мовою, а 60% громадян вважають її рідною. Українська престижна в оточенні 43% респондентів. Аж 44,5% розмовляють українською вдома і 40% - за межами дому. Відчувають себе європейцями – 29%.
borys_javir: (капелюх)



Мабуть, нинішня цитата по-особливому сподобається різноманітним галицьким русинам, русофілам та всім, хто онанує на слово Русь:

"Назва «Галицька Русь» як найменування східнослов'янських земель Габсбурзької монархії набуло поширення в середовищі галицьких русофілів (москвофілів), які розглядали Східну Галичину та інші «руські» землі Габсбурзької імперії як невід'ємну частину єдиного російського світу, сегмент загальноросійського культурно-історичного, духовного простору, а східнослов'янське населення Галичини (русинів) - як складову частину загальноросійського народу або його малоросійської гілки (малоросійська ідентичність).


Подібно було із поняттям "Підкарпатська Русь", вигаданим також москвофілами на зламі 19/20 століть. До речі, на розкрутку вище згаданих понять Москва щороку платила москвофілам кошти в сумі як майже 450 середніх зарплат.


Поняття "Червона Русь" придумане поляками заледве в 15 столітті.


Романовичі (ті, що потомки Романа, князя волинського) записували себе як "duces totius terrae Russiae, Galiciae et Lodomeriae", тобто "князі титуловані земель Руських, Галицьких та Володимирських". Навіть володарі Руської держави Галичину Руссю не називали.


Є над чим подумати на ніч, правда?


• Галицкая Русь прежде и нынѣ. Историческій очеркъ и взглядъ на современное состояніе Очевидца. // Общество ревнителей русскаго историческаго просвѣщения въ память Императора Александра III. С.-Петербургъ, 1907, 104 с.
Галицкая Русь - а была ли Галицкая Русь?
• Галицкое княжество // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.

borys_javir: (капелюх)
випадкова цитата: "Коли в суспільстві розгубленість, зубожіння і зневіра, то саме час для шабашу всякої нечистоти."

...і уява відразу малює злам ер, коли стародавній світ стояв на порозі змін, застряг у рабстві, зубожінні, зневірі... і тут в одній римській провінції із секти гностиків та їх прибічників народжується... християнство, яке чи не відразу починає боротьбу із всіма культурними та науковими здобутками тогочасся... через півтисячоліття подібна ситуація витворила іслам, войовниче крило якого також не прихильне до культури та науки...

на ілюстрації - розіп'ятий Діоніс, 5-3 століття старої ери. Діоніс розіп'ятий на хресті, а над хрестом - півмісяць та зорі. язичницькі символи. усе нове - забуте старе.


borys_javir: (обернув ся)
У своїх статтях я часто торкаюся теми рідної мови. Для мене - то однозначно є галицький говір, галицька мова. Аби краще зрозуміти проблематику питання, можна прочитати статтю "Проблема «мова чи діалект»". Я та Микола Лесюк незалежно один від одного говоримо про те, що власне мова Галичини є більш правильною, відповідною до традицій розвитку слов'янських мов та саме галицький варіант правопису мав би бути основним. Пан Микола захистив з того питання дисертацію, а результати моєї праці - ще попереду. Правда, його праця - се чергова перемога моїх поглядів.



«Насправді ж Галичина мала свою літературну мову, яка в деяких рисах відрізнялася від мови східноукраїнських письменників, але це була мова, здатна обслуговувати всі сфери суспільного життя, науки і культури. В її становленні, формуванні велику роль відіграв наш видатний письменник-ерудит іван Франко, який, знаючи майже всі європейські мови, впровадив до неї десятки тисяч нових слів із різних галузей знань.

Відомо, що давньоукраїнські пом’якшені приголосні, які були перед «і» та «е», пізніше стверділи, а голосний «і» перейшов в «и»: синий, народний, крайний, великодний, дорожний, городний, третий, четвертий і под. У східних говорах ці приголосні чомусь не стверділи, як і в російській мові (я вбачаю тут саме російський вплив), тому в багатьох прикметниках поряд із закінченням «-ий» часто виступає «-ій»: синій, городній, дорожній, крайній, третій. Люди дуже часто плутають ці закінчення, немає жодного критерію для розрізнення. Кажуть заробітній (заробітня платня), а треба — заробітний, кажуть четвертій (під впливом третій), а треба — четвертий, кажуть народній, а треба — народний. і без словника тут ніяк не обійтися, а не завжди ж є можливість заглянути у словник! Так само замість очікуваного історичного тета, семий, до него, цего (сего), лен, леду в літературній мові виступають форми тьотя, сьомий, цього, сього, льон, льоду. У галицькому варіанті літературної мови було завжди закінчення «-и» в іменниках жіночого роду типу радости, молодости, соли, любови, тут ніколи не було закінчень «-у», «-ю» в давальному відмінку в іменників чол. роду типу брату, чоловіку, Петру, а завжди було закінчення «-ови»: братови, чоловікови, Петрови. Ми кажемо лЮблю, нОшу, вОжу, пИшу, бо саме на першому складі наголос у інших особових формах (пишеш, носиш, любиш), а в літературній мові чомусь люблЮ, ношУ, вожУ, пишУ. Немає логіки, але нашу мову дуже довго намагалися підлаштувати під російську, бо врешті-решт вони мали злитися в одній (звичайно, у російській). Була тут низка й інших відмінностей, які немає можливості тут перелічити.
»

Детальніше: Коли діалект ще був мовою...
borys_javir: (Default)


«…По сему же морю сѣдѧть Варѧзи сѣмо къ вьстоку до предѣла Симова, по тому же морю сѣдять къ западу до земли Агаряньски и до Волошьскые. Афетово бо и то колѣно Варѧзи Свеи . Оурмане [Готе] Русь . Агнѧнѣ Галичанѣ . Волъхва Римлѧнѣ Нѣмци . Корлѧзи Веньдици Фрѧговѣ и прочии ...»
ПВЛ, Лаврентієвський список, лист 2 / Стб. 4.

Текст списку "Коліно Яфета (перелік із заходу на схід узбережжям Балтики, тоді на південний захід до Дунаю і далі Дунаєм на північний захід):
• варяги (вагри),
• свеї (шведи),
• урмани (готи - германці),
• русь,
• агняни (?),
• галичани,
• волохи,
• римляни (ромеї - населення Імперії),
• німці (немети - германці),
• корляги (?),
• венеди (західні слов’яни загалом і слов'яни-сусіди німців зокрема),
• пражани (чехи) та інші..."
означає коло від Південної Балтики через Швецію, Готланд, Русь, Галичину, і дальші наддунайські землі - через терени Імперії (ромеї, римляни) до німців та чехів. Список стосується етносів, які проживали у центрально-східній Европі до 9 століття.

Ах, ви не помітили тут етнонім "українці"? Ну, а мали би знати, що слово "україна" закріпилося за визначеною територією (Середнє Подніпров’я) лиш під 17 століття, а слово "українець" як етнонім вперше вжито лиш у 1830х роках.

Ой, у списку, який стосується сивої древності є етнонім "галичани", який в руських літописах вживається як етнонім періодично, особливо в час протистояння Галичини та Русі. То як виходить, галичани, як етнос, був тому 1100 років, а українців не було? Тоді виходить, що нам в школі брехали? Як же так? ;)
borys_javir: (капелюх)


увага: в часі 2 світової війни радянська армія зайняла так звану Західну Україну в часі 17-22 вересня 1939 року, але ‪‎Галичина‬ та ‪‎Волинь‬ були прийняті офіційно до складу власне СРСР аж 1 листопада 1939-го (а до того - відкрита ‪‎окупація‬), і ще пізніше - до складу ‪‎Української РСР‬ (15 листопада 1939-го). і аж в грудні 1939 року було створено Волинську, Дрогобицьку, Львівську, Рівненську, Станіславську і Тернопільську області у складі УРСР.

входження так званої Західної України відбувалося у час війни та внаслідок дії (злочинного) пакту Молотова-Ріббентропа, що робить його нелегітимним. враховуючи, що галичани на референдумі в 1991 році, якого, звісно, СРСР не визнав, проголосували проти знаходження у складі СРСР, наше перебування у межах правонаступниці УРСР як частини СРСР є незаконним. тобто, окупація продовжується...

хто б то оскаржив у міжнародних інстанціях законність входження Західної України до СРСР?
borys_javir: (капелюх)
...недавно вийшов новий кліп гурту Океан Ельзи. я не слідкую за композиціями цих музик, але час від часу звертаю увагу на їхні твори. особливо ті, які є глибокими. здається, що у кліпі йде мова про боротьбу правди і кривди. кривду уособлюють темний дим, туман, атмосфера занепаду, гітарист виглядає християнським монахом, а об’єкти на фоні - чи то надгробками, чи то банями церков. правду уособлюють світло, білизна, сонце (із людськими рисами - сонце язичників), атмосфера впевненості, вишиванка на вокалістові, гітарист, який виглядає язичницьким жерцем, технологічно довершені будинки... ознакою ідеологічної боротьби є вислови «В когось надія» (про світло), «а в кого - страх» (про пітьму), «Мама, кому ж ми молилися?», «Мама, не тим ми молилися!» (про фальшиву релігію?), «І цілували руки брехні» (християнський звичай цілувати руки мертвого бога?)...



borys_javir: (обернув ся)


Галицький форум з питань децентралізації

було багато розмов про відкритість влади, про територіальні громади, про фінансову самодостатність громад, загалом - про чергову адміністративну реформу.
як представники влади, так, особливо, представники громадських організацій говорили про безініціативність населення.

цікавим є місце проведення - сучасний Будинок вчених, колишнє казино. цікаво, яка карта розігрується цього разу?

дякую Володимиру Павліву за запрошення та Даяну Галицькому за організацію поїздки.
borys_javir: (Default)


Недавно дочитав колись розпочату книгу Карла Саґана, одного з найкращих астрофізиків сучасності, «Світ, повний демонів: наука, як свічка в темряві». Дуже цікава книга, в якій показано важливість критичного мислення. Деякі вирізки з останніх частин твору особливо сподобалися, адже стосуються загальної ідеї свободи.

Не так важливо, чи підтримуєте ви мене з тих чи інших позицій, але питання освіти як запоруки свободи мали б стати вам корисними - прочитайте їх (а
книгу - ще краще):

«Щоб раб був задоволений своїм становищем, йому не слід замислюватися, - писав згодом Бейлі. - Його розум і етичне чуття повинні дрімати, світло розуму бажано зовсім погасити в ньому». З цієї причини рабовласники намагалися контролювати, що раби чують і бачать, про що думають. При несправедливому соціальному устрої грамотність і зачатки критичного мислення - вже загроза.

«Не будемо вірити натовпу, який стверджує, начебто освіта личить лише вільним, але повіримо філософам, які кажуть, що лише освічені - вільні.» ~ Епіктет, римський філософ і звільнений раб. Бесіди

Тирани прекрасно розуміють, чим загрожують їхній владі грамотність, наука, книги і навіть газети - таким шляхом в голови підданих потрапляють бунтарські ідеї.
У 1671 р губернатор колонії Вірґінія писав: «Дякую Богові, що тут немає загальнодоступних шкіл і друкарства, і сподіваюся, вони не з'являться тут в найближчі сто років, бо з грамотністю в світі поширюються непослух, єресі, секти, а друк розносить їх і наклеп проти найкращого правління. Бережи нас Господь і від того і від іншого!». Але американські колоністи розгледіли обман такої псевдо-свободи і не стали чекати сто років... У перші роки існування Сполучених Штатів країна могла похвалитися одним з найвищих, якщо не найвищим у світі, рівнем грамотності ...

Ті, хто шукає влади будь-яким шляхом, намагаються відшукати якусь ваду в соціумі, широко поширений страх, на гребені якого вони могли б в'їхати в урядову резиденцію. Це можуть бути етнічні відмінності, ... більша або менша кількість меланіну у шкірі, або відмінності у філософії та релігії, або ж страхи, пов'язані з наркоманією, насильством, економічною кризою, обов'язковою шкільною молитвою або оскверненням прапора (тобто, буквально позбавленням цього символу святості).

Якщо ми впевнимо себе в тому, що наші переконання абсолютно правильні, а чужі - ні, що ми шукаємо блага, а всі інші - зла, що Повелитель Всесвіту говорить виключно з нами і ніколи - з прихильниками інших вір, що дурно навіть сумніватися в раз і назавжди встановлених догмах або задавати питання, що наш головний обов'язок - вірити і коритися, то полювання на відьом буде поновлюватися під новими масками знову і знову, поки не закінчаться люди на Землі.

…При повному контролі над ЗМІ і поліцією, виявляється, цілком можливо переписати спогади сотень мільйонів людей - на це буде потрібно всього лише одне покоління. Майже завжди це робиться з корисливою метою: зміцнити владу тих, хто вже при владі, потішити їх нарцисизм, мегаломанію або ж параною. В механізм, призначений для виправлення наших помилок, вставляються палки - стирається громадська пам'ять про серйозні політичні прорахунки, а значить, ті ж промахи будуть відбуватися знову і знову.
Зараз, коли технологічно цілком здійсненна фабрикація абсолютно реалістичних з вигляду фотографій, фільмів і відеозаписів, в кожному будинку стоїть телевізор, а критичне мислення в занепаді, цілком можливо реструктурувати суспільну пам'ять навіть без особливої ​​участі таємних служб. Не те, аби призначені державою психіатри на спеціальних терапевтичних сеансах вселяли кожному певний набір спогадів, але, швидше, вузьке коло людей може знайти таку владу над новинними програмами, складанням підручників з історії та образами, які врізаються в свідомість, що зуміють істотно змінити колективний настрій.

Серед тенденцій, що, принаймні почасти, сприяють впровадженню дуже вузького набору позицій, спогадів і думок, слід назвати контроль над найбільшими телеканалами та газетами в руках невеликого числа могутніх корпорацій та осіб, чиї інтереси загалом збігаються; зникнення з багатьох міст конкуруючої щоденної преси; заміна суперечок по суті обливанням бруду в політичних кампаніях; епізодичні (поки) порушення принципу поділу влади.

…Скептицизм кидає виклик традиційним інститутам. Якщо привчити до скептичного мислення всіх, в тому числі старшокласників, навряд чи вони обмежаться викриттям НЛО, реклами аспірину і парфумів віком 35 тисяч років. Вони почнуть пред'являти вимоги економічним, соціальним, політичним і релігійним структурам. Вони, зрештою, кинуть виклик тим, хто при владі. І що тоді?

У будь-якому правлінні на Землі ми бачимо присутність людських слабкостей, якесь насіння корупції та виродження, яке хитромудрість відшукає, зіпсованість непомітно використає, буде культивувати і зміцнювати. Вироджується всяке правління, яке покладається лише на правителів. Саме народ - єдине надійне джерело влади. А щоб це джерело був воістину надійним, необхідно вдосконалювати уми…

Одна з обов'язків громадянина - не давати залякати себе, чи не схилятися до конформізму. Добре б включити в присягу для нових громадян або в студентську клятву щось на зразок: «Обіцяю перевіряти все, в чому будуть переконувати мене правителі й вожді». Це цілком відповідає формулюванню Томаса Джефферсона: «Обіцяю використовувати здатність до критичного судження. Обіцяю розвивати в собі незалежність думки. Обіцяю вчитися, щоб мати власне судження».

Наукова стаття або популярна книга ... не може бути заборонена урядом, наскільки б скандальною вона не була: помилковому аргументу слід протиставити кращий аргумент, а не пригнічувати погані ідеї.

У знаменитому маленькому трактаті «Про свободу» (On Liberty) англійський філософ Джон Стюарт Мілль назвав придушення чужої думки «особливим гріхом». Якщо інша думка правильна, ми позбавляємося «можливості змінити оману на істину», а якщо думка неправильна, ми самі у себе віднімаємо шанс глибше зрозуміти істину «в її боротьбі з помилкою». Поки ми бачимо лише свою сторону у суперечці, ми навіть власну істину ледве знаємо: вона занепадає, заучується за звичкою, стає млявою і блідою.
І ще Мілль писав: «Якщо суспільство допускає, щоб істотна частина його членів виростала сущими дітьми, нездатними діяти за раціональним і далекоглядним планом, суспільство саме і понесе наслідки цього». Джефферсон висловлював думку більш агресивно: «Коли народ мріє бути одночасно неосвіченим і вільним, причому в цивілізованому стані, він вимагає того, чого ніколи не отримає». У листі Медісону він розвивав цю думку: «Суспільство, готове проміняти частинку волі на частинку порядку, втратить і те і інше - адже ні того, ні іншого не заслуговує».

Орій

1 Apr 2015 11:03 am
borys_javir: (molfar)
з мого fb

Boris Javir якось колись вичитав міф про першопредка Орія (і тому ми начебто не арійці, а орійці). чесно, відразу та байка здалася мені штучною, надуманою. потім дійшли до мене чутки про те, що творці того міфу мають тісні контакти з москалями та жидами (та й не тільки з ними).

внаслідок впливу москалів, творці міфу про Орія поширюють угро-фінське квазі-язичництво, загорнуте в обкладинку східнослов’янських міфів та цитат з християнських антиязичницьких повчань, аби лиш відвернути народ від наукових досліджень та відродження власне слов’янської етнічної віри - йде підміна близьким за зовнішнім виглядом, але дуже різним за суттю «продуктом».

внаслідок впливу жидів, відбувається ще більша підміна понять - через надмірно штучний антисемітизм розвивається відраза до всього семітського (в тому числі і жидівського), яка стає перепоною до вивчення цього мегаетносу-конкурента. а вивчення жидівської культури відкриває факт, що Орій - чоловіче жидівське ім’я. тобто, етнонім арії (позначення значної частини індо-європейців), відомий вже понад 4,5 тис років, намагаються замінити на орії. оце так підміна понять...
побільше б наукових праць люди читали, а не всякі вигадки про Орія...

деякі коментарі
Jaroslav Swes Tun Підміна понять. Арій - воїн. Орій - землероб. (+) Із лозунгом "перекуємо мечі на рала" культивується світогляд гречкосія. Для цього пристосовано обрізаний гімн, перевернутий прапор і дискримінований на ранги герб. Зроблено все щоб нагнути націю в смиренну позу і заставити молитися чужим, кумирам.

Boris Javir і не просто підміна понять, а ще й зіграно на співзвуччі жидівського імені та україномовного новотвору. не було ніякого слов’янського Орія та й годі. ми - родичі тих, хто називався аріянами, арійцями. але це привід не для гордощів (ті винайшли колесо і ще багато чого, чим можна гордитися), а привід наслідувати предків - нести у світ благороддя, винахідництво та світло у кращому значенні того слова.

borys_javir: (капелюх)


В 1919 році між урядами ЗУНР та УНР було підписано Акт злуки, в результаті якого ЗУНР юридично втрачала частину незалежності. Як наслідок - через інтриги С.Петлюри та Ю.Пілсудського Галицька Армія була розформована і майже знищена, а Галичина потрапила під мандат Польщі. Восени 1919 року Акт злуки був розірваний Галицьким урядом в односторонньому порядку.
В 1939 році Злука відбулася фактична - в результаті пакту Молотова — Ріббентропа Радянська Армія зайняла Галичину, Волинь, Закарпаття та Буковину. Як наслідок - за перші ж роки окупації майже 1,5 млн репресованих, тобто кожен 8й-10й житель згаданих країв. Репресії продовжуються досі...

На знімку сторінки Вікіпедії: справа знизу - причина, зліва - реалізація, справа - наслідки. Може, пора денонсувати пакт Молотова — Ріббентропа?
borys_javir: (капелюх)
В останні дні у ті періоди, коли я сплю (а сплю я доволі мало), мені сняться різні постаті знайомих та незнайомих мені людей, які виринають з темного туману. Зазвичай, просто посміхаються, чи мають спокійний вираз лиця. Іноді щось говорять до мене, але я навіть не пам’ятаю, що саме. Переважно постаті виринають на миті, секунди...
А тоді просто зникають у темному тумані...

А цієї ночі, крім всього, ще снилося, що я тримав в руках листок із написом:
img_sereda12

Що за середа має бути?
Що буде о 12:00?
borys_javir: (radio)
Взяв участь в онлайн-марафоні до подій #євромайдану від сайту «7 днів - Україна».

Борис Явір Іскра, краєзнавець, поет, письменник, під час онлайн-проекту «7 Днів-Україна» «Наш Майдан» зізнався, що за останні десять днів його найбільше схвилювало революційне піднесення українців – у позитивному значенні слова. Адже коли люди піднімаються проти владних, і не тільки владних безчинств, – це є проявом громадянського суспільства.

„Люди відчули себе незахищеними, коли владні структури, передусім уряд, відмінили курс на євроінтеграцію, – зазначив Борис Явір-Іскра. – Відповідно багато з тих, котрі хотіли би вже найближчим часом бути в економічній та політичній Європі, вийшли на площі відстояти своє право або щонайменше своє бажання бути в Європі. І не дивно, що здебільшого це були студенти. Молодь багато подорожує, читає новини в інтернеті, цікавиться різними інформаційними і технічними новинками і хоче жити в більш цивілізованому, економічно розвинутішому світі”.
Події в Україні потрібно розглядати в багатоплановому аспекті, впевнений пан Борис. Зводити все до площини суто народних протестів або акцій за євроінтеграцію, буде неправильно. Впродовж останнього року, з одного боку, намітився розкол у Партії регіонів – це особливо помітно у світлі останніх подій. Адже там є промосковськи налаштовані, а й ті, що мають зиск від співпраці з Європою. Промосковьски налаштованим політикам євро інтеграція невигідна тим, що їх примусять грати за правилами, які прийняті в Європі і за якими вона вже тривалий час живе досить успішно. Люди там значно захищеніші і живуть у значно більшому достатку, ніж ми. І Україні треба до цього прагнути.

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

September 2017

M T W T F S S
    123
4567 8 910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags