borys_javir: (обернув ся)
17 лютого 1154 року галичани під проводом князя Ярослава розбили над Серетом військо русів.



Битва під Теребовлею 1154 року

1154 року, як помер галицький князь Володимир, трон у Галичі успадковує відносно молодий Ярослав, якого потім назвуть Осмомислом, а Ізяслав вирушив у похід на Галичину, сподіваючись скористатись зі смерті галицького князя і молодості його спадкоємця. Об'єднана дружина Ізяслава Мстиславича, до якого приєдналися васальні князі Русі (зокрема, полки київські, вишгородські, переяславські, волинські, дорогобузькі, берестейські, володимирські) та чорні клобуки, чисельно значно переважала галицьке військо.

16 лютого 1154 року величезне об'єднане руське військо підійшло до річки Серет. Ізяслав розбив армію на дві частини. Васали та чорні клобуки залишилися на березі Серета, де їх стримували менші за числом галичани. А Ізяслав з дружиною зумів перейти Серет і рушив на Теребовлю, де проти нього виступила суттєво менша за кількістю охорона міста. Літопис зазначає, що «настала в той день [така] мла велика, що не [було] видіти до кінця списа». Галицькі мужі молодого охочого до битв Ярослава впросили залишитися у Теребовлі, а самі повели військо проти загарбників: «...нас отець твій кормив і любив, то волимо ми за отця твойого честь і за твою голови свої зложити».



Про події 17 лютого Літопис повідомляє: «І зступилися полки, і була січа люта, і билися вони од полудня до вечора...». Над Серетом переважаючих противників перемогли галичани, і розгромлені васали та союзники Ізяслава ганебно втікли з поля бою,  проте після битви з військом Ізяслава охоронці Теребовлі відступили за мури міста. Втім, військо Ізяслава зазнало значних втрат, тому він вдався до хитрості: наказав розставити на полі бою галицькі корогви, захоплені під час битви. Частина галицького війська з Теребовлі, подумавши, що то повернулася з перемогою дружина з-за Серета, вийшла з міста і потрапила в полон до Ізяслава. «На ту ж ніч, убоявшись, що він зостався був із малою дружиною на бойовищі, Ізяслав сказав: "Аби не зібралися вони на нас із города",— бо колодників було більше, ніж його дружини». Зрештою, усвідомлюючи слабкість власної дружини перед галичанами і побоюючись ймовірного бунту полонених, Ізяслав був змушений втекти, наказавши стратити перед тим усіх галицьких колодників за винятком кількох «лутших людей», за яких сподівався отримати викуп. Перемога далася галичанам важкою кров'ю, «був же плач великий по всій землі Галицькій»...

Після поразки під стінами Теребовлі руські завойовники майже тридцять років не лізли у Галичину.

З річницею перемоги над східними ордами, галичани!
Галичино, будь щаслива!

borys_javir: (Default)


колишня княжа столиця...
застигла на мальовничих пагорбах над двома річками...

Теребовля.
Галичина.

borys_javir: (molfar)
1154 року, як помер галицький князь Володимир, трон у Галичі успадковує відносно молодий Ярослав, якого потім назвуть Осмомислом, а Ізяслав вирушив у похід на Галичину, сподіваючись скористатись зі смерті галицького князя і молодості його спадкоємця. Об'єднана дружина Ізяслава Мстиславича, до якого приєдналися васальні князі Русі та чорні клобуки, чисельно значно переважала галицьке військо.



17 лютого 1154 року руське військо підійшло до річки Серет. Ізяслав розбив армію на дві частини. Васали та чорні клобуки залишилися на березі Серета, де їх стримували галичани (на чолі з Ярославом). А Ізяслав з дружиною зумів перейти Серет і рушив на Теребовлю, де проти нього виступили решта галичан - охорона міста. Літопис зазначає, що «настала в той день [така] мла велика, що не [було] видіти до кінця списа». Результат битви начебто був непевний: над Серетом перемогли галичани, і васали та союзники Ізяслава втікли розгромлені з поля бою, проте після битви з військом Ізяслава охоронці Теребовлі відступили за мури міста. Втім, військо Ізяслава зазнало значних втрат, тому він вдався до хитрості: наказав розставити на полі бою галицькі корогви, захоплені під час битви. Частина галицького війська з Теребовлі, подумавши, що то повернулася з перемогою дружина з-за Серета, вийшла з міста і потрапила в полон до Ізяслава. Зрештою, усвідомлюючи слабкість власної дружини перед галичанами, які мали от-от вернутися із іншого боку Серету, Ізяслав змушений був втекти, наказавши стратити перед тим усіх галицьких полонених за винятком кількох «лутших людей», за яких сподівався отримати викуп.
Після поразки під стінами Теребовлі руські завойовники майже тридцять років боялися лізти у Галичину.

З річницею перемоги над східними ордами, галичани!
Галичино, будь щаслива!
borys_javir: (капелюх)
GAME OF THRONES ПО-РУСЬКИ
© Борис Явір


Великої популярності набув серіал «Game of Thrones». Але чи знають галичани та українці, що їхня історія сповнена не менших інтриг та віроломства. Особливо, зі сторони князів київських та волинських?



Відколи з 1084 року в Галичині постали незалежні князівства, якими правили представники династії Ростиславичів, київські князі безуспішно намагалися завоювати галицькі землі. 1141 року князь Володимирко об'єднав галицькі землі в єдине князівство зі столицею в Галичі. Київські правителі вбачали загрозу в появі на заході сильної об'єднаної галицької держави. Відтак, 1144 і 1146 років київський князь Всеволод Ольгович в союзі з поляками та половцями нападав на Галичину, двічі брав в облогу Звенигород, але обидва рази - безуспішно.

Тим часом, Володимирко продовжував розбудову галицької держави і розширював її кордони, зайнявши Шумськ, Тихомль, Вигошів і Гнойницю, міста на Погорині, граничній території між Київщиною і Волинню, а також Бужськ. Починаючи з 1150, новий київський князь Ізяслав Мстиславич в союзі з угорцями організував ряд походів на Галичину. Зокрема, 1153 року, як помер галицький князь Володимир, трон у Галичі успадковує відносно молодий Ярослав, якого потім назвуть Осмомислом, а Ізяслав вирушив у похід на Галичину, сподіваючись скористатись зі смерті галицького князя і молодості його спадкоємця. Об'єднана дружина Ізяслава Мстиславича, до якого приєдналися васальні князі Русі та чорні клобуки, чисельно значно переважала галицьке військо. 17 лютого 1154 р. київське військо підійшло до річки Серет. Ізяслав розбив армію на дві частини. Васали та чорні клобуки залишилися на березі Серета, де їх стримували галичани. Сам Ізяслав з дружиною зумів перейти Серет і рушив на Теребовлю, де проти нього виступили решта галичан. Літопис зазначає, що «настала в той день [така] мла велика, що не [було] видіти до кінця списа». Результат битви був непевний, хоча на користь галичан: над Серетом перемогли галичани, і васали та союзники Ізяслава втікли з поля бою, проте після битви з військом Ізяслава галичани відступили за мури Теребовлі. Втім, з Ізяславом залишилось дуже мало війська, і він вдався до хитрості: наказав розставити на полі бою галицькі корогви, захоплені під час битви. Частина галицького війська, подумавши, що то повернулася з перемогою дружина з Серета, вийшла з міста і потрапила в полон до Ізяслава. Зрештою, усвідомлюючи слабкість власної дружини перед галичанами, які мали от-от вернутися із іншого боку Серету, Ізяслав змушений був відступити, наказавши стратити перед тим усіх галицьких полонених за винятком кількох «лутших людей», за яких сподівався отримати викуп.

Після поразки під стінами Теребовлі східні завойовники майже тридцять років боялися лізти у Галичину.

.
Інша загроза таїлася на Волині. Задля отримання легітимних прав на Галичину, волинський князь Роман видав дочку Федору 1187 р. за Василька, позашлюбного сина князя Володимира Ярославича (від коханки-попаді). Василько був онуком галицького князя Ярослава Осмомисла, а сам шлюб викликав невдоволення останнього, адже волинські князі були чи не кровними ворогами князів галицьких. В 1188 році, після смерті Осмомисла, Роман спробував на основі непевних кровних зв’язків заволодіти Галичиною, але спроба була невдала і шлюб розірвали.

В 1199 році, після смерті Володимира, Галичина в якийсь спосіб переходить до Лєшка Білого, який віддає її під управління свого двоюрідного брата Романа за щорічну данину. Про це пише Ян Длугош: «1198 р. Володимирський князь Роман ... отримує від Лестка Білого Галицьке князівство до загальної скорботи галичан. 1199 р. Галицький князь Роман за короткий час губить своїм тиранством всю галицьку знать, наводячи страх на сусідів... Зневаживши клятву і договір, він закликає до себе і хапає перших з галичан, які нічого дурного від нього не чекали, з яких кого публічно страчує мечем, кого закопує і засипає піском, кого на очах у всіх розриває на частини, з кого здирає шкіру, у кого вириває нутрощі, багатьох, прив'язавши в якості мішені до стовпа, розстрілює стрілами і умертвляє різними [іншими] стратами. Рідні, близькі та сини убитих воїнів і майже вся знать, приголомшені такою жахливою жорстокістю, втекли в сусідні землі, покладаючи у своїх квилінні і скаргах всю провину на польського князя Лестко і поляків, що поставили над ними настільки лютого князя, що не має, крім людського вигляду, нічого людського. Тоді Роман, вживши свою хитрість, перебільшеними ласками і обіцянками знову закликає їх і, протримавши недовго в честі і милості, зрештою вбиває, піддавши різним тортурам. Він винищує своїм тиранством майже всю галицьку знать»... Але невдовзі Лєшко та Роман посварилися і останнього було вбито у Польщі в 1205 році.

.
З 1199 Галичина надовго втратила незалежність і дуже натерпілася від волинських Романовичів, новгород-сіверських Ігоровичів та інших завойовників...

. . .
• Літопис руський. Роки 1152 — 1158.
• Ioannes Dlugossius, Longinus. Annales seu cronicae incliti Regni Poloniae, 1455
• Леонтій Войтович. Княжа доба на Русі: портрети еліти. - Видавець Олександр Пшонківський: Біла Церква, 2006, с. 491
• Леонтій Войтович. Перша галицька династія. Генеалогічні записки. — Львів, 2009.

borys_javir: (обернув ся)
Галичина, яка зникає...
Борис Явір

Роздуми у знимках та історіях

передрук моєї статті із інтернет-журналу Збруч
.

 

 

Час невблаганний... Здається, що він минає, забираючи нас із собою, але се не так. Не час минає, а ми минаємо, минає знайомий нам світ, а ми часто ще й помагаємо йому минати. Ми забираємо зі собою все, що було нам знайомим, усе, що було нам дорогим. А нові покоління приходять на сю благословенну (чи прокляту?) планету і приносять щось нове, щось незвичне, але часто й просто добре забуте старе... Минуле стрімко відходить у небуття. Хто чіпляється за нього, стають жертвами часу. Але чи є виправданим штучно розривати нитку спадковости між минулим і прийдешнім, що так легко робить сучасна людина? 

 

Я люблю мандрувати. Часто знимкую старі хати, хижі, шопи, хліви, обороги й інші будівлі, переважно збудовані сто і більше років тому. Більшість із них стоять покинуті, необжиті. Такі собі музеї під небом, музеї, які заростають бур'янами, травами та мохом. Свідки часів, які нам недоступні, свідки подій, про які ми лиш чули, свідки надій, які загубилися десь у Всесвіті...

 

Read more... )
borys_javir: (Default)
Середземські Вогні. 6. Удар грому
12-20 липня 2015

В чергове відбувся стаціонарний табір на основі леґенди у стилі фентезі «Середземські Вогні». Цього року ми мандрували замками коло Теребовлі, а за осідок мали ліс на околиці Теребовлянського замку. Ми відвідали замки, палаци та визначні місця у Струсові, Микулинцях, Буданові, Долині, Підгорі та Теребовлі. Цей табір був нетиповим із серії таборів «Середземські Вогні», але справжнім показником дружби та співпраці.

таборові будні
Read more... )
borys_javir: (Default)


Недільна ранкова роверова мандрівка з хорошим другом - саме те, чого прагне душа, спрагла пригод та тіло, спрагле руху.
70 кілометрів асфальтованими та польовими дорогами через Микулинці, Теребовлю, Лошнів та поля.
Прекрасні краєвиди рідного краю, два замки, палаци...
Новий загар на тілі під палючим обіднім сонцем.

Хочу ще... :)

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

September 2017

M T W T F S S
    123
4567 8 910
11121314151617
18192021222324
252627282930 

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags