borys_javir: (Default)


Не золото — все, що сяє,
Не всі, хто блукає, — блудні.
Старе та тривке не зникає,
Глибокі коріння - міцні.

© Дж. Р. Р. Толкін "Володар перснів: Братство персня"

Read more... )
borys_javir: (Default)


Кожна людина народжується та живе в певному культурному, економічному, соціальному, професійному середовищі. Вже досить рано вона себе усвідомлює хлопчиком чи дівчинкою, темноволосою чи світловолосою, жителькою того чи іншого міста, краю, материка, планети, представницею якоїсь школи, коледжу, університету, певної фірми чи організації. Процес співвіднесення себе до певної групи людей за тими чи іншими ознаками є ідентифікацією, результатом якої є ідентичність. Ідентичність виражає ідею постійності, тотожності, спадкоємності індивіда та його самосвідомості, наслідок власного самоусвідомлення та самоасоціювання людини в цілому суспільстві.

Проблемам ідентичностей присвячена одна з моїх статтей - "Ідентичності". А нещодавно поважний дослідницький центр Pew Research Center оприлюднив масштабне дослідження "Що потрібно, щоб бути по-справжньому одним з нас", яке торкається питання національних ідентичностей. Україномовні уривки дослідження опублікувала сторінка "Громадський закон про мову #5670".

Що означає місце народження, мова, дотримання традицій, національне походження, релігія, щоб вважатися справжнім американцем, австралійцем, німцем тощо? З'ясувалося, що найбільше значення має мова – згідно з дослідженням, це "наріжний камінь ідентичності".

В усіх країнах світу, навіть не просто ліберальних, а й з соціалістичним душком, вважають мову основним чинником національної ідентичности. У США, Канаді, Європі, Японії та Австралії громадяни вважають мову найголовнішою ознакою національної ідентичності. Для більшості опитаних мова важливіша за місце народження та, тим більше, релігію.


Мова виглядає найбільш важливою ознакою національної ідентичності. "Вміння говорити нашою національною мовою – це дуже важливо, щоб вважатися справжнім (національність відповідної країни)"

З усіх атрибутів національної ідентичності, досліджених Pew Research Center, мова безперечно виглядає найбільш важливою для національної ідентичності. Більшість опитаних у кожній з 14 країн кажуть, що дуже важливо говорити мовою краю, країни, щоб вважатися справжнім членом етносу, нації.


Здатність говорити національною мовою вважається дуже важливою по всій Європі. Лише від 1% до 4% громадян 10 європейських країн, де проводилися опитування, вважають мову не дуже важливою або зовсім неважливою.

Приблизно вісім з десяти або більше голландців, британців, угорців і німців вважають, що здатність розмовляти мовою своєї країни є дуже важливою для національної ідентичності. Канадці та італійці найменше пов'язують мову з національною ідентичністю. Та все одно приблизно шість з десяти канадців та італійців бачать міцний зв'язок між тими явищами. У кожній з 10 європейських країн, де проводилися опитування, більшість опитаних кажуть, що це дуже важливо – вміти розмовляти місцевою мовою: починаючи з 84% голландців до 59% італійців.


Для порівняння: відносно мало хто говорить, що національна ідентичність міцно пов'язана з місцем народження. І цей зв'язок по-різному оцінюють в різних країнах. "Народитися в нашій країні – це дуже важливо, щоб бути справжнім (національність відповідної країни)"

Інші атрибути національної ідентичності, як от місце народження, дотримання традицій, національне походження, релігія, не мають такої одностайної оцінки, як мова, а головне: в кожній з 14 країн ці атрибути вважають значно менш важливими за мову.


Саме тому я так часто піднімаю питання галицької мови. Це - один з наріжних каменів галицької ідентичності. Галицька ідентичність – така сама нормальна ідентичність, як лемківська, бойківська, гуцульська, подільська тощо. Але так виглядає, що хтось її боїться, комусь вона є зайвою. Замість того, аби розвивати міжетнічну співпрацю, етнічну та національну ідентифікацію, в Україні триває радянська політика денаціоналізації та заперечення етнічності. За радянською традицією, володарі ситуації бачать завдання створити український народ як реінкарнацію концепції радянського народу (подібно, українська ідентичність творилася із загального руського міфу). Іншими словами, йде свідома політика етнічної та й навіть національної деперсоналізації, марґіналізації, що може вилитися у психічні патології, девіантну поведінку на рівні етносів чи нації, у загострення конфліктів. Є ненормальним, коли галицький говір називають селюцьким чи попсованою українською мовою, коли всіх, хто називає себе галичанами, називають сепаратистами, коли галицьку ідентичність вважають неприпустимою. Якщо ми – єдина країна, то хай звикають до нас, галичан, таких, якими ми є - з галицькою мовою, традиціями, способом думки, з галицькою ідентичністю.
 
Говорімо ріднов мовов.
Знаймо, хто смо!




borys_javir: (обернув ся)


Ostap Dzondza
:
з Голодомором шо важливо: Голодомор був у 1932-33, а тзв «Розстріляне Відродження» порозстрілювали в 1937-38. Тобто всі ці роки (1931, 1932, 1933, 1934, 1935, 1936) усі ці дєятєлі ’червоного ренесансу’ собі спокійно жили і писали писанину в ґазети-журнали, діставали від режиму гроші, путьовкі в Крим, дачі і квартири в будинках типу РоЛіт і всякі інші ніштяки для пролєтаріїв умствінного труда, нормально харчувалися і спали в теплі й затишку, спостерігаючи за тим як помирає їхня країна.
Вони не могли того всього не бачити, не знати. Вони бачили перший голодомор у 1918-му, бачили воєнний комунізм, бачили як Сталін починав закручувати гайки від 1927-го, вони не могли не розуміти, шо їх вагончік пакатілса пад уклончік, але були настільки наглими, пихатими, байдужими і просто тупими, шо не спромоглися навіть назбирати пару сотень баксів на взятку совєцкому погранцю на Збручі і порятувати принаймні свою шкуру.
Можна зрозуміти ше десь тих хто там родився, на континентальній (або як тоді казали ’Великій’) Україні, але Курбас? Родина Крушельницьких? Інші «іміґранти з Галичини»? Ці люди народилися й виросли в Габзбурзькій Австрії та республіканській Польщі, мали нормальні паспорти з безвізом для всього ґлобуса і всі громадянські, цивільні й бізнесові права. Чого їм бракувало питається в Самборі та Коломиї? Для чого було зриватися і їхати в Страну Совєтов?
.
з коментарів
Ostap Dzondza:
Галицькі митці та літератори, які не продали душу дияволу і не поїхали до людоєдів на роботу:
Богдан-Ігор Антонич, Вадим Лесич, Улас Самчук, Володимир Ласовський, Богдан Романенчук, Антін Малюца, Роман Завадович, Володимир Масляк, Степан Масляк, Степан Луцук.
У 2RP видавалося більше книжок, ґазет і журналів українською ніж в УРСР тоді, потім, більше ніж в Україні сьогодні.
...
За оптимістичними прогнозами, до 1954р. українців мало не стати?
Після 45 років аґресивної асиміляції на Ziemiach Odzyskanych лемки в PL зара знач взагалі не повинні були би існувати. Натомість, у Краківському університеті викладають лемківську, лемківською можна здати матуру + фестивалі, товариства, ґазети, ватри, радіостанції ітд ітп. То від сили 1% населення, після 45 років неґації.
.
Boris Javir:
мої дідо і бабця розказували, що за Польщі не любили русинів/українців. але попри те, мій прадід по дідові спокійно мав маєток на польському хуторі і добре жив з сусідами, а прадід і прабабця по бабці були причетні до заснування школи у селі, були керівниками Просвіти. і це - за Польщі! і бабциному братові вивчитися в Тарнопільській гімназії та на вчителя у Рогатині ніхто не завадив.
а от за "єдінай страни", себто СеРуСеру, нащадком якого є суча-сна Україна, мого прадіда вбили, маєтки в роботящих родичів забрали, зробили всіх українцями, а в школі, заснованій родичами, почали вчити, як то добре сє жиє за Сталіна... тому будь-яке виправдання СеРуСеРу та тим, хто його підтримав, вважаю провокацією на рівні злочину.
borys_javir: (molfar)
мова по статтю Марії Лесів «Окрім політики: Естетичне в українському рідновірстві».

нарешті до україномовного читача доходять фахові статті рідною чи зрозумілою йому мовою. хороший аналіз естетики та ролі мистецтва у рідновірстві накладається на рефлексії про долю цього наразі специфічного релігійного руху. авторка тексту повторює неодноразово мною сказані слова про те, що пора перелаштуватися із східного слов'янства на слов'янство західне, і навіть більше - пора переймати позитивний досвід західного, в тому числі германського, романського чи скандинавського сучасного язичництва:

«Адріан Івахів, канадсько-американський науковець, чиї інтереси лежать на перетині культурології і енвайронментології, висловив гіпотезу щодо майбутнього українського рідновірства. На його думку, цей рух може пройти слідами сучасних західних, зокрема англо-американських язичників, стаючи як більш модерним (тобто, більш науково поінформованим), так і постмодерним (саморефлексивним і свідомим своєї креативної природи). А. Івахів вважає, що українські рідновіри можуть сягнути цієї стадії розвитку, якщо ознайомляться з західною наукою і літературою про сучасне західне язичництво, на яку свого часу вплинули наукові праці. В цей спосіб, на думку науковця, українські рідновіри могли б швидше досягнути легітимізації своєї релігії. На даний момент вони залишаються ізольованими, оскільки спілкуються переважно зі східно- i центрально-європейськими однодумцями.»

на жаль, досі, за всі роки розвитку різних рідновірських конфесій як в діаспорі, так і в Україні, не було перекладено жодної модернової язичницької філософської книги західного, европейського, авторства. зрозуміло, що діаспора перекладів не потребувала, адже її представники вільно читають мовами ориґіналу, але на теренах України доводиться читати цікаву і потрібну літературу хіба мовами ближніх сусідів. і то добре, якщо взагалі є переклад.

особисто я маю сподівання та передчуття, що нові покоління рідновірів/язичників зроблять правильні висновки та їхня діяльність буде більш систематичною і методологічною, ніж рідновірів старшого покоління. зростанню рідновірів може сприяти і та обставина, що на відміну від більшості інших релігій на Землі, язичництво більш природовідповідне у своїй суті, а, отже, і має бути більш сприятливим до наукових знань, на яких побудовані сучасні технології, культура та стиль життя. принаймні, у розвинених суспільствах.


borys_javir: (Default)
...є люди, для яких на небесах нема богів...
ці люди вірять, одначе, в зорі і магію...

Амміан Марцеллін, 4 ст.н.е

Жив-був собі на світі один маленький хлопчик. І, хоч він в дитинстві був досить чемним, але і досить непосидючим. Дуже рано він почав захоплюватися світом навколо себе: качки, кури, гуси, коти, пси, дерева, квіти та чи не все навколо стали і стало його друзями та об'єктами пізнання.
Особливо когути і гуси, з якими ще мацьопою бився чи грався - як коли випадало. Одного разу, не пам'ятаю точно, коли, він підняв свій зір у небо. В ту мить, здається, всі земні турботи та клопоти відійшли на задній план. Недосяжне глибоке зоряне небо манило хлопця все більше і більше. Часом, у літні ночі він залишався в яблуневому садку на пасіці і під гудіння бджіл, солодкий запах нектару і меду засинав, спрямувавши свій погляд на зорі... А коло 1-2 години ночі приходив дідо і забирав його до хати... А ще хлопчик любив годинами лежати у глибоких травах і спостерігати за рухом хмар у небі, а також ринути у глибину блакиті простору над поверхнею землі, - саме тоді і формувався його світогляд. Бабця називала хлопця планетельником, що на невизнаній ніким мові означало людину дивну, задивлену в зірки, астронома чи просто людину з іншої планети...

Хлопчик ріс... Роки забирали в нього час на пасіку і луг з травами, але він завжди знаходив можливість підняти зір до неба, глянути на зорі і Місяць, якого ще з глибокого дитинства називав братом... Він йшов до нього на розмову, коли з’являлися на душі яка тривога чи переживання, навіть безпричинне. А той слухав. Слухав про жалі, радощі, смуток та щастя хлопця...
© Борис Явір, "Лист планетельника"

Кажуть, світло міських ліхтарів затіняє світло зірок. Але, маю признатися, що це - неправда. Кожен бачить те, до чого звиклий та вихований, і, якщо ми - діти зірок, то будемо їх бачити, незважаючи на штучне світло ліхтарів, незважаючи на хмари небесні, але зважаючи на голос наших сердець...

Місяць-молодик. Сузір’я Оріон.
Canon SX160 IS.


borys_javir: (обернув ся)


Boris Javir: "жителів Галичини вся Україна вважає менш близькими собі, ніж росіян чи навіть незрозуміломовних жителів ЕС, а росіян, незалежно від місця проживання, ближчими, ніж галичани. а я вам що казав?
ну а слоган "єдіная_страна" стосується не України, а територій рускава міра, тобто СРСР... "

Орест Друль: "у всіх незахідних реґіонах України вважають, що українці і росіяни є ближчі, аніж незахідні і західні українці. Офіґіти: виявляється "одна країна — единая страна" має іншу коннотацію, ніж я думав ("
(свіже опитування Фонду Разумкова)

Також для роздумів: 
Аж 65% громадян України володіють українською мовою, а 60% громадян вважають її рідною. Українська престижна в оточенні 43% респондентів. Аж 44,5% розмовляють українською вдома і 40% - за межами дому. Відчувають себе європейцями – 29%.
borys_javir: (капелюх)



Мабуть, нинішня цитата по-особливому сподобається різноманітним галицьким русинам, русофілам та всім, хто онанує на слово Русь:

"Назва «Галицька Русь» як найменування східнослов'янських земель Габсбурзької монархії набуло поширення в середовищі галицьких русофілів (москвофілів), які розглядали Східну Галичину та інші «руські» землі Габсбурзької імперії як невід'ємну частину єдиного російського світу, сегмент загальноросійського культурно-історичного, духовного простору, а східнослов'янське населення Галичини (русинів) - як складову частину загальноросійського народу або його малоросійської гілки (малоросійська ідентичність).


Подібно було із поняттям "Підкарпатська Русь", вигаданим також москвофілами на зламі 19/20 століть. До речі, на розкрутку вище згаданих понять Москва щороку платила москвофілам кошти в сумі як майже 450 середніх зарплат.


Поняття "Червона Русь" придумане поляками заледве в 15 столітті.


Романовичі (ті, що потомки Романа, князя волинського) записували себе як "duces totius terrae Russiae, Galiciae et Lodomeriae", тобто "князі титуловані земель Руських, Галицьких та Володимирських". Навіть володарі Руської держави Галичину Руссю не називали.


Є над чим подумати на ніч, правда?


• Галицкая Русь прежде и нынѣ. Историческій очеркъ и взглядъ на современное состояніе Очевидца. // Общество ревнителей русскаго историческаго просвѣщения въ память Императора Александра III. С.-Петербургъ, 1907, 104 с.
Галицкая Русь - а была ли Галицкая Русь?
• Галицкое княжество // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.

borys_javir: (капелюх)
випадкова цитата: "Коли в суспільстві розгубленість, зубожіння і зневіра, то саме час для шабашу всякої нечистоти."

...і уява відразу малює злам ер, коли стародавній світ стояв на порозі змін, застряг у рабстві, зубожінні, зневірі... і тут в одній римській провінції із секти гностиків та їх прибічників народжується... християнство, яке чи не відразу починає боротьбу із всіма культурними та науковими здобутками тогочасся... через півтисячоліття подібна ситуація витворила іслам, войовниче крило якого також не прихильне до культури та науки...

на ілюстрації - розіп'ятий Діоніс, 5-3 століття старої ери. Діоніс розіп'ятий на хресті, а над хрестом - півмісяць та зорі. язичницькі символи. усе нове - забуте старе.


borys_javir: (Default)
...є люди, для яких на небесах нема богів...
ці люди вірять, одначе, в зорі і магію...

Амміан Марцеллін, 4 ст.н.е

Жив-був собі на світі один маленький хлопчик. І, хоч він в дитинстві був досить чемним, але і досить непосидючим. Дуже рано він почав захоплюватися світом навколо себе: качки, кури, гуси, коти, пси, дерева, квіти та чи не все навколо стали і стало його друзями та об'єктами пізнання.
Особливо когути і гуси, з якими ще мацьопою бився чи грався - як коли випадало. Одного разу, не пам'ятаю точно, коли, він підняв свій зір у небо. В ту мить, здається, всі земні турботи та клопоти відійшли на задній план. Недосяжне глибоке зоряне небо манило хлопця все більше і більше. Часом, у літні ночі він залишався в яблуневому садку на пасіці і під гудіння бджіл, солодкий запах нектару і меду засинав, спрямувавши свій погляд на зорі... А коло 1-2 години ночі приходив дідо і забирав його до хати... А ще хлопчик любив годинами лежати у глибоких травах і спостерігати за рухом хмар у небі, а також ринути у глибину блакиті простору над поверхнею землі, - саме тоді і формувався його світогляд. Бабця називала хлопця планетельником, що на невизнаній ніким мові означало людину дивну, задивлену в зірки, астронома чи просто людину з іншої планети...

Хлопчик ріс... Роки забирали в нього час на пасіку і луг з травами, але він завжди знаходив можливість підняти зір до неба, глянути на зорі і Місяць, якого ще з глибокого дитинства називав братом... Він йшов до нього на розмову, коли з’являлися на душі яка тривога чи переживання, навіть безпричинне. А той слухав. Слухав про жалі, радощі, смуток та щастя хлопця...

© Борис Явір, "Лист планетельника"

Кажуть, світло міських ліхтарів затіняє світло зірок. Але, маю признатися, що це - неправда. Кожен бачить те, до чого звиклий та вихований, і, якщо ми - діти зірок, то будемо їх бачити, незважаючи на штучне світло ліхтарів, незважаючи на хмари небесні, але зважаючи на голос наших сердець...

Місяць-молодик. Сузір’я Оріон.
Canon SX160 IS.


borys_javir: (капелюх)
Марсіанин. Тягар білої людини
враження від кіна та роздуми, навіяні ним
 
Кіно розпочинається трагічною подією - місія «Арей» потрапила у бурю, довелося евакуюватися, але вітром змело одного з астронавтів. Він залишився на Марсі, намагається дати собі раду. Драматичний сюжет побудовано на його виживанні та спробах NASA врятувати «марсіанина». Аби знати, чим все завершилося, вартує переглянути. Кіно в 2015 році потрапило під «роздачу» в часі недавнього скандалу, який влаштували актори-негри США - всі номінанти на премію «оскар» є білими. Але білі актори не схилили толерантно голови, а почали огризатися [1], [2]. І правильно - нема причин толерувати чорний расизм. Є причина кожного оцінювати за його талантами, а не кольором шкіри [3].


 
«Марсіанин» ввійшов до тих знакових кін, які промовляють до нас через мову символів. За останні роки на екрани вийшли доволі файні телестрічки, які прямо чи приховано повертають нас до нехристиянського світогляду переможців (християнський - світогляд жертви), які звеличують геройський чин та піднімають питання місії білої людини - бути кращою в усьому, здобувати нові землі, їх окультурювати та нести світло, розганяючи пітьму. Наприклад, у серіалі «Вікінґи» король одного з англійських королівств відкрито говорить, що захоплюється дохристиянськими богами, які дозволили Риму панувати над чи не всім відомим світом. Подібною філософією просякнуті недавні кіна на скандинавську тематику, яка стала популярною - «Білий вікінґ», «Беовульф», «Вальгалла» та інші. Крім них, є чимало телестрічок у стилі фентезі та фантастики, які нехристиянському (а, фактично, язичницькому) світогляду надають сучасності, при тому оперуючи символами із давнини.
 
Знаково, що космічна місія у кіні «Марсіанин» називається «Арей» - це і стародавній бог війни (його відповідником є власне назва Марс), і спільнокореневе слово із етнонімом «арії» - світлі, благородні. Усі астронавти - білі. Член місії (арій, ареєць?) залишається у важких умовах планети, на якій начебто нема життя, але, проявивши винахідливість та самодисципліну, на марсіанському ґрунті вирощує собі їжу. Він, фактично, колонізує планету, виборюючи життя. Астронавт не падає духом, а активно займається самоосвітою (він - ботанік, але навчився ремонтувати транспорт та іншу техніку), розвідує нові горизонти. І навіть, коли через зношеність покриття бази, його плантація гине, він не опускає рук, а продовжує шукати шляхи вижити.

Перед собою ми бачимо людину, яка зовсім протилежна сучасним типовим споживачам, безстатевим обивателям, які знають лиш офісну роботу, супермаркет та диван перед телевізором. Ми бачимо білого героя, який здобуває, вдосконалюється, вчиться, йде за небачені іншими горизонти з оптимізмом, з шаленою волею до життя.

Коріння сучасних проблем білої людини слід шукати в тих тенденціях, котрі панують у Європі з приходом так званого ліберального капіталізму і про які писали ще філософи-«пророки» Ніцше і Евола [4]. Відбулася заміна традиційних цінностей на привнесені із семітського середовища з єдиною метою - підкорити «невірних», знищити конкурентів за життєвий простір. Аби опиратися хворобливим тенденціям, потрібно відновити колись панівний культ героя, потрібно підмінене поняття рівності (люди не рівні від природи - ми всі народжуємося з різною статтю, кольором шкіри, очей, волосся тощо) виправити на поняття справедливості (кожному належиться відповідного до його вкладу в сім’ю, рід, суспільство), поняття терпимості (зараз це терпимість до людських пороків, збочень) виправити на терплячості (терплячість у праці над покращенням себе та світу навколо), поняття смиренності виправити на здорове обурення беззаконню та аморальності... Варто виховувати, що більші права тягнуть за собою передусім вищу відповідальність, а не тільки обов’язок. На високому рівні має стояти питання честі, як виховане комплексне відчуття, що справедливо, а що ні, що правильно, а що ні, що гідно, а що ні. Потрібно формувати здорові еліти, аби низи тягнулися до рівня нових якісних духовних, культурних і політичних верхів, які будуть гідним прикладом для наслідування. На усіх рівнях саме здорові, розумні, творчі, сильні, нормальні люди і сім’ї мають мати всезагальну підтримку. Тоді й решта будуть прагнути створювати міцні родини, народжувати здорове потомство, розвивати й вдосконалювати себе. Подібні суспільні моделі себе ефективно показують у деяких країнах світу, зокрема в Японії, Сінґапурі, жителі яких до того ж залишаються вірними своїм предкам-богам [5], [6].

Неси цей гордий Тягар -
Від юності удалечині
Забудеш про легку славу,
Вінки лаврові тані -
Тепер твою змужнілість
І непокірність судьбі
Оцінить гіркий і тверезий
Суд рівних тобі!
© Редьярд Кіплінґ [7]
 
Гідно несімо тягар білої людини, і пам’ятаймо, що наша велич залежить не від фізичних даних, а від їхнього успішного втілення.

[1] https://www.facebook.com/bisbogus/posts/944634678905475
[2] http://www.bbc.com/ukrainian/society/2016/01/160122_oscar_diversity_om
[3] http://www.bbc.com/ukrainian/society/2016/01/160122_oscars_rampling_discrimination_rl
[4] http://ar25.org/article/tyagar-biloyi-lyudyny.html
[5] http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=2371
[6] http://psychologis.com.ua/singapur._evgenika._procvetanie.htm
[7] https://stihi.dirty.ru/rediard-kipling-bremia-belogo-cheloveka-470149/

borys_javir: (капелюх)
Тягар білої людини
Редьярд Кіплінґ


Неси цей гордий Тягар -
Пішли рідних синів
На службу тобі підвладним
Народам на край світів -
На каторгу заради похмурих
Бентежних дикунів,
Наполовину людей,
Наполовину бісів.

Неси цей гордий Тягар -
Врівноважений і діловитий будь,
Не піддавайся страхам
Не рахуй образ - забудь;
Просте ясне слово
У соте аби повторяв -
Сій, щоб твій підопічний
Щедрий урожай зібрав.

Неси цей гордий Тягар -
Воюй за спокій чужий -
Застав Хворобу відступитися
І Голоду рот закрий;
Але чим ближче до успіху ти,
Тим краще розпізнаєш
Поганське Недбальство,
Зрадницьку Брехню.

Неси цей гордий Тягар
Не як гордовитий король -
До тяжкої чорної роботи,
Як раб, себе приневоль;
За життя тобі не бачити
Порти, шосе, мости -
Так будуй їх, залишаючи
Могили таких, як ти!

Неси цей гордий Тягар -
Ти будеш нагороджений
Причіпками командирів
І криками диких племен:
"Чого ти хочеш, проклятий,
Навіщо бентежиш розуми?
Не виводь нас до світла
З милої Єгипетської Тьми! "

Неси цей гордий Тягар -
Невдячний це труд, -
Ах, занадто гучні промови
Втому твою видають!
Тим, що ти вже зробив
І зробити ще готов,
Мовчазний народ виміряє
Тебе і твоїх Богів.

Неси цей гордий Тягар -
Від юності удалечині
Забудеш про легку славу,
Вінки лаврові тані -
Тепер твою змужнілість
І непокірність судьбі
Оцінить гіркий і тверезий
Суд рівних тобі!

- - -
Давно цікавив цей вірш. На жаль, українською його у відкритому доступі не було.
Переклав. Можливо, існують кращі переклади. Буду радий їх прочитати.
borys_javir: (molfar)
Спроба стати такими ж язичниками, якими були наші далекі предки, - це шлях назад. Нам необхідно сучасний науковий світогляд, який спирається на принципи, засновані на язичницьких цінностях і ідеалах: відданість, мудрість, хоробрість, любов, дисциплінованість, чесність, інтелект, краса, відповідальність, здоров'я і сила. Практикування язичництва так, як це робили наші предки, може здатися романтичним, красивим, чарівним і навіть захопливим, але це великий безглуздий крок назад. Варґ Вікернес

Язичництво - це традиція. А традиція - то як передача вогню у буквальному та переносному значенні: засоби і способи передачі вдосконалюються із кожною наступною передачею, йде природо- та умововідповідна еволюція, розвиток, змінюється форма і вигляд вогню, але залишається єдина у часі мета - нести світло та тепло (як фізичній оболонці, так і ментальній). Аналогічно, язичництво - постійний розвиток на основі стародавніх ідеалів, випробуваних тисячоліттями. Борис Явір


borys_javir: (Default)


Недавно дочитав колись розпочату книгу Карла Саґана, одного з найкращих астрофізиків сучасності, «Світ, повний демонів: наука, як свічка в темряві». Дуже цікава книга, в якій показано важливість критичного мислення. Деякі вирізки з останніх частин твору особливо сподобалися, адже стосуються загальної ідеї свободи.

Не так важливо, чи підтримуєте ви мене з тих чи інших позицій, але питання освіти як запоруки свободи мали б стати вам корисними - прочитайте їх (а
книгу - ще краще):

«Щоб раб був задоволений своїм становищем, йому не слід замислюватися, - писав згодом Бейлі. - Його розум і етичне чуття повинні дрімати, світло розуму бажано зовсім погасити в ньому». З цієї причини рабовласники намагалися контролювати, що раби чують і бачать, про що думають. При несправедливому соціальному устрої грамотність і зачатки критичного мислення - вже загроза.

«Не будемо вірити натовпу, який стверджує, начебто освіта личить лише вільним, але повіримо філософам, які кажуть, що лише освічені - вільні.» ~ Епіктет, римський філософ і звільнений раб. Бесіди

Тирани прекрасно розуміють, чим загрожують їхній владі грамотність, наука, книги і навіть газети - таким шляхом в голови підданих потрапляють бунтарські ідеї.
У 1671 р губернатор колонії Вірґінія писав: «Дякую Богові, що тут немає загальнодоступних шкіл і друкарства, і сподіваюся, вони не з'являться тут в найближчі сто років, бо з грамотністю в світі поширюються непослух, єресі, секти, а друк розносить їх і наклеп проти найкращого правління. Бережи нас Господь і від того і від іншого!». Але американські колоністи розгледіли обман такої псевдо-свободи і не стали чекати сто років... У перші роки існування Сполучених Штатів країна могла похвалитися одним з найвищих, якщо не найвищим у світі, рівнем грамотності ...

Ті, хто шукає влади будь-яким шляхом, намагаються відшукати якусь ваду в соціумі, широко поширений страх, на гребені якого вони могли б в'їхати в урядову резиденцію. Це можуть бути етнічні відмінності, ... більша або менша кількість меланіну у шкірі, або відмінності у філософії та релігії, або ж страхи, пов'язані з наркоманією, насильством, економічною кризою, обов'язковою шкільною молитвою або оскверненням прапора (тобто, буквально позбавленням цього символу святості).

Якщо ми впевнимо себе в тому, що наші переконання абсолютно правильні, а чужі - ні, що ми шукаємо блага, а всі інші - зла, що Повелитель Всесвіту говорить виключно з нами і ніколи - з прихильниками інших вір, що дурно навіть сумніватися в раз і назавжди встановлених догмах або задавати питання, що наш головний обов'язок - вірити і коритися, то полювання на відьом буде поновлюватися під новими масками знову і знову, поки не закінчаться люди на Землі.

…При повному контролі над ЗМІ і поліцією, виявляється, цілком можливо переписати спогади сотень мільйонів людей - на це буде потрібно всього лише одне покоління. Майже завжди це робиться з корисливою метою: зміцнити владу тих, хто вже при владі, потішити їх нарцисизм, мегаломанію або ж параною. В механізм, призначений для виправлення наших помилок, вставляються палки - стирається громадська пам'ять про серйозні політичні прорахунки, а значить, ті ж промахи будуть відбуватися знову і знову.
Зараз, коли технологічно цілком здійсненна фабрикація абсолютно реалістичних з вигляду фотографій, фільмів і відеозаписів, в кожному будинку стоїть телевізор, а критичне мислення в занепаді, цілком можливо реструктурувати суспільну пам'ять навіть без особливої ​​участі таємних служб. Не те, аби призначені державою психіатри на спеціальних терапевтичних сеансах вселяли кожному певний набір спогадів, але, швидше, вузьке коло людей може знайти таку владу над новинними програмами, складанням підручників з історії та образами, які врізаються в свідомість, що зуміють істотно змінити колективний настрій.

Серед тенденцій, що, принаймні почасти, сприяють впровадженню дуже вузького набору позицій, спогадів і думок, слід назвати контроль над найбільшими телеканалами та газетами в руках невеликого числа могутніх корпорацій та осіб, чиї інтереси загалом збігаються; зникнення з багатьох міст конкуруючої щоденної преси; заміна суперечок по суті обливанням бруду в політичних кампаніях; епізодичні (поки) порушення принципу поділу влади.

…Скептицизм кидає виклик традиційним інститутам. Якщо привчити до скептичного мислення всіх, в тому числі старшокласників, навряд чи вони обмежаться викриттям НЛО, реклами аспірину і парфумів віком 35 тисяч років. Вони почнуть пред'являти вимоги економічним, соціальним, політичним і релігійним структурам. Вони, зрештою, кинуть виклик тим, хто при владі. І що тоді?

У будь-якому правлінні на Землі ми бачимо присутність людських слабкостей, якесь насіння корупції та виродження, яке хитромудрість відшукає, зіпсованість непомітно використає, буде культивувати і зміцнювати. Вироджується всяке правління, яке покладається лише на правителів. Саме народ - єдине надійне джерело влади. А щоб це джерело був воістину надійним, необхідно вдосконалювати уми…

Одна з обов'язків громадянина - не давати залякати себе, чи не схилятися до конформізму. Добре б включити в присягу для нових громадян або в студентську клятву щось на зразок: «Обіцяю перевіряти все, в чому будуть переконувати мене правителі й вожді». Це цілком відповідає формулюванню Томаса Джефферсона: «Обіцяю використовувати здатність до критичного судження. Обіцяю розвивати в собі незалежність думки. Обіцяю вчитися, щоб мати власне судження».

Наукова стаття або популярна книга ... не може бути заборонена урядом, наскільки б скандальною вона не була: помилковому аргументу слід протиставити кращий аргумент, а не пригнічувати погані ідеї.

У знаменитому маленькому трактаті «Про свободу» (On Liberty) англійський філософ Джон Стюарт Мілль назвав придушення чужої думки «особливим гріхом». Якщо інша думка правильна, ми позбавляємося «можливості змінити оману на істину», а якщо думка неправильна, ми самі у себе віднімаємо шанс глибше зрозуміти істину «в її боротьбі з помилкою». Поки ми бачимо лише свою сторону у суперечці, ми навіть власну істину ледве знаємо: вона занепадає, заучується за звичкою, стає млявою і блідою.
І ще Мілль писав: «Якщо суспільство допускає, щоб істотна частина його членів виростала сущими дітьми, нездатними діяти за раціональним і далекоглядним планом, суспільство саме і понесе наслідки цього». Джефферсон висловлював думку більш агресивно: «Коли народ мріє бути одночасно неосвіченим і вільним, причому в цивілізованому стані, він вимагає того, чого ніколи не отримає». У листі Медісону він розвивав цю думку: «Суспільство, готове проміняти частинку волі на частинку порядку, втратить і те і інше - адже ні того, ні іншого не заслуговує».
borys_javir: (капелюх)
ЗЛОМЛЕНИЙ ДУХ
Борис ЯВІР, 2015-03-01

"Спочатку вони іґнорують тебе, потім сміють ся з тебе, потім борють ся проти тебе, а потім ти перемагаєш." © Магатма Ґанді



На днях мене намагали ся повчати.

Робив се один далекий знайомий, який тепер воює на фронті. Спочатку він до моїх дописів залишав недолугі і часто не в тему коментарі, які з часом зводили ся до особистих наїздів та нападок. Дійшло до спілкування через приватні повідомлення і там знайомий показав всю свою суть: погрози, цькування, обливання «гімном». Я не відповідав тим же, не повів ся на провокацію, бо особисті нападки — се ознака зломленої людини, ознака падіння духом і визнання поразки, коли нема що сказати як контраргумент до моїх доказів.

Ах, скільки пафосу було у його словах. Він захисник вітчизни? Ні. Захисниками Вітчизни були воїни Січових Стрільців та Галицької Армії, які після завершення військових дій стали культурною елітою нації. А риторика співрозмовника була схожою на риторику типового радянського солдафона-невдахи, який випив собі зайву чарку і знайшов для нападок начебто беззахисного інтеліґента.

Подібні нападки відбувають ся і на інших моїх знайомих, які не мовчать. Бо мовчати — остання стадія байдужости, остання стадія того бидла, яким нас робила і робить влада.
Говорити правду!
Зберігати честь!
Тримати ся духом!

"Я бачив ... юнаків з відірваними кінцівками, вони залишали ся без рук і без ніг, проте се не прирівняти зі знищеним духом - його не можна замінити протезом." © полковник Френк Слейд, «Запах жінки»
borys_javir: (ціхо)
img_lysty1

уривки розмов про...

* * *
Я вірю в долю і в зірки... і зірки кажуть, що я з нею - чи не ідеальна пара. Вона то слухає з милим виразом лиця і мовчить... Дзвонить вночі і каже, що дзвонить, аби я послухав її голос... Каже, аби я шукав собі іншу, але додає, що буде ревнувати і не хоче мене втратити... Дивно це все...

* * *
Зараз світ такий - суцільний супермаркет. Ніхто не цінує людей, їх слів. Колись листи чекали днями і їх несли голуби чи карети, а тепер за один вечір можна написати все, що колись за тижні чи місяці... Колись придивлялися і вибирали, тепер - вибирають і придивляються... Колись - лагодили і зберігали, тепер - купують черговий ширпотреб...

* * *
За життя навчився одного - пробувати, робити кроки назустріч. Якщо кажуть ні, то йти дальше, стукати в інші двері, але не будь-які, а в ті, до яких тягне, наче магією... А тоді... Буде видко... Просто на світі стільки всього, що стоїть на заваді людського щастя, а тільки один клей - любов...

© Борис Явір Іскра, 2014-03-12
borys_javir: (molfar)


...давай, помовчимо... най замість нас говорять руни...

Так вже є на планеті Земля, що активне життя більшості істот протікає вдень, у світлу пору доби. В людей це - зустрічі із близькими, робота чи навчання. А як приходить темрява, то ми намагаємося включити хоч якесь освітлення, принаймні запалити навіть найменшу ледь ясну свічку. Чи не кожна жива істота інтуїтивно прагне світла, адже життя у темряві — то життя у невіданні.

Хоч всі прагнемо світла, але чи тією дорогою йдемо, чи не створюємо собі штучних світил замість правдивого?.. І чи відомо кожному, що шлях до світла лежить через тьму, бо тільки пізнавши тьму, можна належним чином пізнати цінність світла. Лише у всесвітньому хаосі народжується нова зоря, саме там ховається таємниця. У тумані, у тьмі сонце наче меркне, але і розсіює темряву з такою силою, яка гідна подиву...

Зловивши частинку світла, запалившись нею, стаєш новим джерелом, яке дає світло світу. Стаєш новою зорею із вічним полум'ям у серці, із світлим розумом та вільною душею. Для цього треба звільнитися від оков, підняти голову догори і з посмішкою зустріти сонце... Треба переродитися внутрішньо, народитися наче заново...
читати далі )
borys_javir: (ціхо)
375130_366571503455293_832254877_n

...є люди, для яких на небесах нема богів...
ці люди вірять, одначе, в зорі і магію...
Амміан Марцеллін, 4 ст.н.е

Історія про зоряне небо...
Жив-був собі на світі один маленький хлопчик. І, хоч він в дитинстві був досить чемним, але і досить непосидючим. Дуже рано він почав захоплюватися світом навколо себе: качки, кури, гуси, коти, пси, дерева, квіти та чи не все навколо стали і стало його друзями та об'єктами пізнання. Особливо когути і гуси, з якими ще мацьопою бився чи грався - як коли випадало. Одного разу, не пам'ятаю точно, коли, він підняв свій зір у небо. В ту мить, здається, всі земні турботи та клопоти відійшли на задній план. Недосяжне глибоке зоряне небо манило хлопця все більше і більше. Часом, у літні ночі він залишався в яблуневому садку на пасіці і під гудіння бджіл, солодкий запах нектару і меду засинав, спрямувавши свій погляд на зорі... А коло 1-2 години ночі приходив дідо і забирав його до хати... А ще хлопчик любив годинами лежати у глибоких травах і спостерігати за рухом хмар у небі, а також ринути у глибину блакиті простору над поверхнею землі, - саме тоді і формувався його світогляд. Бабця називала хлопця планетельником, що на невизнаній ніким мові означало людину дивну, задивлену в зірки, астронома чи просто людину з іншої планети...
читати дальше про планетельника )
borys_javir: (ціхо)
Богів та богинь у язичництві, на відміну від інших релігій та світоглядів, навіть любити чи поважати не обов'язково. Можна, але не обов'язково. Тим то язичництво й інше — воно дає людині свободу спілкування із вищими Силами. Богів й богинь зазвичай славлять, а не моляться їм, а тим більше — не поклоняються, адже божества в язичництві — друзі, родичі, помічники, але не пани чи господарі (люди їм не раби).

Язичник може і не славити богів й богинь, а співпрацювати та взаємодіяти з ними, сприймати їх як родичів чи навіть безликі сили Природи. Язичник вибирає божества для себе, а не божества вибирають його для себе. Тут і відмінність з монотеїстичними вченнями, де бог використовує людину, володіє нею. В язичництві ж людина має божество і використовує його в своїх цілях. Саме тому до одних звертаються для захисту, до інших — для допомоги в справах, ще до інших — для сприяння в особистому.

Якщо Тор не буде мене більше захищати, я відмовлюся від нього і виберу собі іншого захисника.
А, може, і не виберу ніякого!
Ісландська саґа

Філософію язичництва неможливо отак «раз і прийняти». Це чи не в будь-яку релігію можна «прийняти», «хрестити», «посвятити» навіть через примус чи відразу після народження через проведення відповідного обряду. Оскільки язичництво — це не релігія, а філософія, світогляд, то до нього можливо прийти тільки самостійно — через спосіб думки, спосіб праці, спосіб життя...

_ _ _
© Борис Явір Іскра, 2012-2013
borys_javir: (Default)

 

Страх цей нас безволить...

І в звичних бідах ми волієм жити,

Ніж линути до невідомих нам висот...

У.Шекспір

 

Не бійся!

 

Вчора

Темрява... Морок... Кайдани...

Дзеленчать дзвонами. Гучно-гучно. І страх повиває душу. Паноугодний... Паноугодний?!. Якому панові угодний?..

Чути кроки ката. Вводить ментальний наркотик і улесливим голосом пропонує спасіння. Взамін на каяття. І враз-по-раз зриваються з його уст слова “терпи, терпець тебе шліфує” та “хто терпен, той спасен”... А кайдани далі дзеленчать дзвонами. Гучно-гучно...

Коли кат йде, а дія ментального наркотика слабшає, очі піднімаються вгору, де крізь шпарину у куполі в'язниці видно зорі... Єдиний промінь їхнього сяйва пробуджує у душі паросток знання, що за цими старезними мурами є те, що називають “воля”...

Звідкись беруться сили аби розірвати кайдани... І у камінній стіні вибити один-єдиний камінь, аби вийти... І тепер немає ніякого пана, і кат більше не буде гнітити розум ментальним наркотиком... Тепер лиш зоряне небо — єдиний закон....

Прокинься!..

 

Сьогодні

Позаду — похмурі стіни. Попереду — нікому не відоме і ніким, крім себе, не плановане майбуття. Там було щось: дах над головою (правда, гнітючий), їжа для тіла (правда, скупа і бідна), близькі люди (такі ж в'язні), а також кат і пан (якого ніхто не бачив, але згідно леґенди він є)... А тут того всього нема. Є лиш відповідальність перед самим собою за своє майбуття...

Відвертаються найближчі люди, від яких очікувалося чи то розуміння, чи то підтримки... Відвертаються ті, на кого була найтвердіша надія... Усі вони — в'язні і ніяк не можуть зрозуміти, як можна було проміняти скупий пайок та щедру обіцянку спасіння на те, що романтики називають волею, ніяк не можуть зрозуміти, як можна не очікувати подачки від незнайомого пана, а самим собі бути паном...

Як виявилося, за стінами не пустеля — тут панує яскраве життя... Жорстке, конкурентне, але таке, яке стимулює відкинути даремні очікування скупого пайку, а здобувати собі ласі шматки, полювати за удачею...

Але пан не спить... Він з'являється у подобі найближчих і намагається повернути у в'язницю... Намагається зламати на кожному кроці, аби втікач не зміг дорости до його рівня сили...

Борися!..

 

Завтра

Майбутнє, звісно, непередбачувано передбачуване... Є два варіанти: повернення назад і продовження боротьби...

Лиш варто мати на увазі, що якщо відразу вернутися назад, то легені ще не встигнуть наповнитися вільним повітрям, а у в'язниці уже буде чекати два кати: кат, який після ментального наркотику пропонуватиме спасіння за каяття, та кат у власній свідомості, який ніколи не пробачить відступу...

А якщо продовжити боротьбу, то ніхто не ґарантує, що вона не буде в часі на вже життя, але тільки тоді цінуєш щось, коли за то борешся навіть до останньої краплі крові...

Воля...

Не здавайся!..
 

 

_ _ _

2011-07-04

Борис Явір Іскра

 

borys_javir: (molfar)

...навіть після руйнівної стихії життя відновлюється із ще більшою силою...

...і навіть найменший вогник прорізає найбільшу тьму...


* * *

Буває, я гадаю на рунах. То — звично. Звично для мене, як слов'янина. Ще Храбр тому тисячу років писав, що слов'яни “чертами і різами читають та гадають, будучи язичниками”... Ідуть тисячоліття, а моя славна кров не стигне у жилах, пробуджуючи тіло та розум до волі та свободи. У тому бою я постаю супроти найбільшого свого ворога — себе самого...

І лиш ти сам — друг собі самому,

І лиш ти сам — самому собі ворог...

Бгаґавадґіта, глава 6, вірш 5

І кличу в союзники усі відомі та невідомі мені сили. Передусім — непізнані сторони моєї сутності, названі психологами підсвідомим...

...підсвідоме — це внутрішній шукач істини,

якому треба помогти врятувати нас від нас самих...

др. Мартін Д. Рейнер

Саме тому, що підсвідоме — то місток між мною та інформаційним полем матінки Землі, яка наповняє мене мудрістю. Але лиш тоді, коли я приходжу до неї із чистим серцем та щирими намірами. Тоді вона відкриває для мене таємну книгу, книгу, де записане минуле, сучасне та майбутнє... Для читання книги я користуюся певним ключем, вік якого понад дві тисячі років — рунами...

Руни — це ... ключі до знань і сили...

...Читаючи плетиво Урд за допомогою рун,

можна зрозуміти минуле і теперішнє,

а також припідняти вуаль Скульд і побачити,

що затаює майбуття...

Томас Карлссон

У дитинстві мені наснився сон, наче я у спокійному місці, а на алтарі велика книга. Її сторінки здалеку виглядають без букв, але, коли я підійшов, то самі знаки почати писатися по ній. І вони стали мені знайомими та зрозумілими. Я пережив трепетні миті одкровення. Але час вийшов і сон завершився... І через багато років я його згадав, долучаючись до древньої азбуки, азбуки одночасно і практично-побутової, і магічної, азбуки, у якій кожен знак має вагу і своє глибинне значення...

Наразі лиш одне питання часом закрадається у голову — що є доля, яку я читав у Книзі? Чи то послідовність знаків-подій життя, які я сам ставлю у потрібному порядку із набору можливих, чи вона сама малює мені життєву дорогу та сходинки, якими я піднімаюся до мети?.. Мабуть, обидва явища мають місце, а між ними існує динамічна рівновага, вловивши яку стаєш володарем життя...

Єдине, що може стояти на шляху пізнання згаданої рівноваги — то страх. Страх невідомого, страх робити помилку. Помилку у майбутті...

Коли ви останній раз в житті робили помилку в майбутті?

Ральф Х. Блюм

Можете пригадати?

Відкиньте страх, полюбіть своє майбуття і довіртеся долі...


Пізнання

Зазвичай наше активне життя протікає в день. Зустрічі із близькими, робота та навчання. Усе у світлу пору доби. А як ні — то ми намагаємося включити освітлення, принаймні запалити навіть найменшу свічку. Ми інтуїтивно прагнемо світла, адже життя у темряві — то життя у невіданні. Всі прагнемо світла, але чи тою дорогою йдемо, чи не створюємо собі штучних світил замість правдивого?...

Просвітлення досягають,

не представляючи світло,

а вивчаючи тьму.

Карл Ґустав Юнґ

Чи не найбільше цінує затишок дому мандрівник. Тому, що він не раз спробував у дорозі холодний вітер, дощ чи спеку, камінь був йому за подушку, а неварені плоди ставали звичною їжею. Він пізнав голод, холод, невигоди, і тому цінує домашні зручності. Так і мандрівник до істини — він іде поміж труднощів буття та свідомості, через людську тьму та вигадки, знаходячи поживу для духовного росту. Ні, він не відмовляється від земних радостей, навпаки — переживши невигоди, він краще цінує ті радощі, які має. Він не відмовляється від будь-якого знання, але він його аналізує та вивчає, відбираючи добре зерно з-поміж бур'янів. Він пірнає у глибини життя, аби винести звідти ключ до дверей світла...

І лиш вдивляючись в глибину,

побачиш знаки, заховані на поверхні...

перефразований Томас Карлссон

Цей мандрівник поринає у найбільшу темряву, поринає у всесвітній хаос, але саме там народжується нова зоря, саме там ховається таємниця. Тільки пізнавши тьму, можна побачити, що є світло, шлях до світла завжди лежить через тьму... У тумані, у тьмі сонце наче меркне, але і розсіює темряву з такою силою, яка гідна подиву... Зловивши частинку світла, запалившись нею, стаєш новим джерелом, яке дає світло світу...

Стаєш новою зорею із вічним полум'ям у серці, із світлим розумом та вільною душею. Для цього треба звільнитися від оков, підняти голову догори і посмішкою зустріти сонце... Треба переродитися внутрішньо, народитися наче заново...

Ми народжуємося вмираючи і

вмираємо народжуючись...

Томас Карлссон

А руни допоможуть...

Ввібравши у себе кількатисячолітню традицію магії та самопізнання, вони є тим інструментом, за допомогою якого можна із первісного туману тьми та хаосу творити нові зорі та нести світло істини. Пізнаючи себе — пізнаєш світ. А пізнаючи світ — пізнаєш себе. Пізнаючи тьму — цінуєш світло, а пізнавши світло, розумієш вагу темряви у цьому процесі. Почавши свій хід від древньої стихійної енергії, долаєш ворота нового життя, пізнаєш знаки, прямуєш впевнено, викрешуєш творчий вогонь, отримуєш знання-дари, які приносять задоволення, але маєш відкинути старі цінності, зруйнувати старе мислення, пізнати своє призначення, визріти, мов озимина під снігом, аби потім був вдалий урожай, маєш вибрати ціль, пройти життєве посвячення, будучи обережним, досягти світла, яке стане твоїм мечем в особистісному зростанні, у подальшому русі вперед, адже ти — людина, яка вже інтуїтивно відчуває ритми світу, робить нові починання в дусі древньої традиції і досягає світла та благ...


Традиція і практика

Часом можна зустріти суперечки між представниками традиційного підходу до рун та рунології, і представниками різноманітних новітніх практик. З давніх-давен люди відмічали, що займатися тим, що більшість називає магією, мають знаючі. Слов'яни таких називали “відун”, “відьма” від слова “відати” - “знати”.

Рун не має різати

Той, хто в них не тямить.

В незрозумілих знаках

Всякий може збитися.

Саґа про Еґіля Скаллаґрімссона”

Тільки тут треба бути обережним і без надмірностей. Значення несе певний знак, а носій знака — тільки посилює його значення. Для пізнання себе та пізнання світла не тільки руни можна використовувати, але завжди треба бути налаштованим на єднання із Всесвітом. Руни — то тільки сіяння, а наша мета — джерело того сіяння. Руни — то дорога, якою можна дійти до Першопричини, то — човен, яким можна доплисти, то — кінь, який стає добрим другом у часто нелегкому шляху...

Тому їх треба пізнати і з ними подружитися, тоді вони прослужать довго, довіку...

На відміну від пізньої, західної традиції,

первісна магія не була суворою і зв'язаною різними законами,

радше була інтуїтивною та спонтанною...

Томас Карлссон

Руни можна робити із різних матеріалів, можна писати чи різьбити. Треба іти в ногу із часом, але за основу мати древню традицію. Адже кожній руні відповідає якесь значення. Коли витягаєш руну із мішечка, у Всесвіт посилається сиґнал тою мовою, яку знаєш, і Всесвіт на тій самій мові відповідає. І так руни “працюють”. Із розвитком зв'язку зі світом, відповіді стають більш насичені значенням, відкриваються нові невідомі грані та нюанси буття. Але на кожному етапі руни працюють так, як особисто зрозуміло, адже вони є другом-наставником, який може просто добре передавати знаки долі, а може і навчити — вибирати кожному...

А Ти готовий вирушити на зустріч світлу?..

Те, що ви хочете, знаходиться по ту сторону страху.

Лес Гьюіт


_ _ _

10 червня 2011

Борис Явір Іскра

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

July 2017

M T W T F S S
      12
3456 78 9
1011121314 1516
171819 202122 23
24252627282930
31      

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags