borys_javir: (капелюх)


на майдані (не слов’янське навіть слово) Нєзавісімасті бідна кобіта махає вінком, стоячи на фалічному слупі. так горі вибралася, а така бідака.

повністю російськомовне місто. то так, якби хто питав. але цього разу мені траплялися виключно доброзичливі люди — саме російськомовна дівчина направила на добрий шлях у метрі і саме російськомовні партнери в ділі дали мені гарні пропозиції співпраці (я їздив на поліграфічну виставку). україномовні партнери в ділі — і то всі чи то з Галичини, чи Волині, тому це окрема тема. неприємними виявилися суржикомовні люди. зіправди трохи покручі. а з україномовних людей були дві студентки в метрі, і то з виду якійсь не карєнниє кієвлянкі, і ще друг, який також не вписується у той кієфській загал.

на багатьох станціях метра є недвозначна рекляма з набору персоналу в еліт-клюб, на якій зображена розпутна дівиця. хто б мав сумнів, чим там займаються танцівниці, офіціантки і так далі, маючи такі костюми, які у пристойних містах хіба в магазинах інтимних товарів мож купити. і то не завжди. :D

на одній станції метра є металічні зображення совітських часів, які показують, скільки добра совітська влада принесла українцям. окремо виділю стелу, на якій здибалися гейби українці та западенці, а над ними майорить бандера (стяг) зі святим ликом Ілліча. лик Ілліча декомунізували — намалювали вуса та козацьку чуприну. тепер у Кієфі є козак Ілліч, який благословляє Схід і Захід бути в єдінай странє. мі-мі-мі, справді.

ніколи не приховував, же Кієф мені не подобається. там багато приємних знайомих, друзів, трохи родичів, але саме місто — як вінегрет. ну, добрі люди Києва, тримайтеся і поширюйте добро. :)

на знимці: бідна бабця змушена торгувати квітами під написом "торгівля заборонена" в той час, коли порох торгує Україною; дівчина-бідака, стоячи на слупі, махає комусь навпроти; стела з декомунізованим ликом Ілліча та ідеєю #єдіная_страна; я на виставці; пошарпаний український стяг та російськомовна вивіска - як мимовільні символи столиці УРСР; я і Золоті ворота.

borys_javir: (капелюх)


31 грудня 2014 року в потязі «Рахів-Київ» склалася така ситуація :
у вагоні їдуть п’яні чоловіки з Києва, які до частини пасажирів злегка чіпляються з розмовами. зазвичай же, спілкуються між собою, але так гучно, що чути на весь вагон. і от якось з варґів котрогось з них вилітає фраза:
- Рахів, Кієв, Украіна, Западная Украіна - ета же єдіная страна.

як я тоді писав, "чомусь я про «єдіную страну» зазвичай чую від от таких російсько та суржико-мовних осіб та осіб, які в геополітичних питаннях є явними неадекватами. мабуть, саме таким і потрібна ‪#‎єдіная_страна‬"

за рік часу нічого не змінилося, а навіть погіршало. в країні У триває «повзуча росифікація». і чергова ситуація, спостережена мною у потязі 3 січня 2016 року тому лиш підтвердження:
поїзд «Чернівці-Одеса», же їде через Коломию, Львів, Тернопіль. десь на під’їзді до Станіславова з потягового радіо лунає «за тєєєбя, за тєбя, ро́діна маая...». пасажирка у купе риторично і незадоволено запитує свого чоловіка:
- за чию «ро́діну» на російській мові ся співає
?

і від себе додам: шляк би трафив тя, #єдіная_страна, не тра ми такої «ро́діни»!..

Орій

1 Apr 2015 11:03 am
borys_javir: (molfar)
з мого fb

Boris Javir якось колись вичитав міф про першопредка Орія (і тому ми начебто не арійці, а орійці). чесно, відразу та байка здалася мені штучною, надуманою. потім дійшли до мене чутки про те, що творці того міфу мають тісні контакти з москалями та жидами (та й не тільки з ними).

внаслідок впливу москалів, творці міфу про Орія поширюють угро-фінське квазі-язичництво, загорнуте в обкладинку східнослов’янських міфів та цитат з християнських антиязичницьких повчань, аби лиш відвернути народ від наукових досліджень та відродження власне слов’янської етнічної віри - йде підміна близьким за зовнішнім виглядом, але дуже різним за суттю «продуктом».

внаслідок впливу жидів, відбувається ще більша підміна понять - через надмірно штучний антисемітизм розвивається відраза до всього семітського (в тому числі і жидівського), яка стає перепоною до вивчення цього мегаетносу-конкурента. а вивчення жидівської культури відкриває факт, що Орій - чоловіче жидівське ім’я. тобто, етнонім арії (позначення значної частини індо-європейців), відомий вже понад 4,5 тис років, намагаються замінити на орії. оце так підміна понять...
побільше б наукових праць люди читали, а не всякі вигадки про Орія...

деякі коментарі
Jaroslav Swes Tun Підміна понять. Арій - воїн. Орій - землероб. (+) Із лозунгом "перекуємо мечі на рала" культивується світогляд гречкосія. Для цього пристосовано обрізаний гімн, перевернутий прапор і дискримінований на ранги герб. Зроблено все щоб нагнути націю в смиренну позу і заставити молитися чужим, кумирам.

Boris Javir і не просто підміна понять, а ще й зіграно на співзвуччі жидівського імені та україномовного новотвору. не було ніякого слов’янського Орія та й годі. ми - родичі тих, хто називався аріянами, арійцями. але це привід не для гордощів (ті винайшли колесо і ще багато чого, чим можна гордитися), а привід наслідувати предків - нести у світ благороддя, винахідництво та світло у кращому значенні того слова.

borys_javir: (капелюх)
ЗЛОМЛЕНИЙ ДУХ
Борис ЯВІР, 2015-03-01

"Спочатку вони іґнорують тебе, потім сміють ся з тебе, потім борють ся проти тебе, а потім ти перемагаєш." © Магатма Ґанді



На днях мене намагали ся повчати.

Робив се один далекий знайомий, який тепер воює на фронті. Спочатку він до моїх дописів залишав недолугі і часто не в тему коментарі, які з часом зводили ся до особистих наїздів та нападок. Дійшло до спілкування через приватні повідомлення і там знайомий показав всю свою суть: погрози, цькування, обливання «гімном». Я не відповідав тим же, не повів ся на провокацію, бо особисті нападки — се ознака зломленої людини, ознака падіння духом і визнання поразки, коли нема що сказати як контраргумент до моїх доказів.

Ах, скільки пафосу було у його словах. Він захисник вітчизни? Ні. Захисниками Вітчизни були воїни Січових Стрільців та Галицької Армії, які після завершення військових дій стали культурною елітою нації. А риторика співрозмовника була схожою на риторику типового радянського солдафона-невдахи, який випив собі зайву чарку і знайшов для нападок начебто беззахисного інтеліґента.

Подібні нападки відбувають ся і на інших моїх знайомих, які не мовчать. Бо мовчати — остання стадія байдужости, остання стадія того бидла, яким нас робила і робить влада.
Говорити правду!
Зберігати честь!
Тримати ся духом!

"Я бачив ... юнаків з відірваними кінцівками, вони залишали ся без рук і без ніг, проте се не прирівняти зі знищеним духом - його не можна замінити протезом." © полковник Френк Слейд, «Запах жінки»
borys_javir: (На згарищі)
ПОВІСТКА
© Борис Явір, 2015-02-11, «На згарищі»

Я йшов додому і натрапив на скупчення людей вздовж дороги. Люди хвилювалися, розмовляли між собою. Дехто тримав державні, організаційні та партійні прапори, портрети часто відомих тільки їм діячів минулого та сьогодення. Я глянув в даль — там автівка з кузовом без бортів везла гріб. Відкритий.

Я зупинився на сходах будинку, аби краще усе роздивитися. Коли автівка проїжджала неподалік, стало видко солдата. Чистий, мабуть, новий стрій виглядав трохи не органічно. Його лице було блідим, наче якась невідома сила витягнула з нього життєві соки, щоки позападалися. Над лівою бровою виднівся слід від крові. Недавня гримаса болю і страждань поступово змінялася спокоєм.

Чим ближче під’їжджала автівка, я все прискіпливіше вдивлявся у лице солдата. Впізнав. Звали його Михайлом. Ми росли у сусідніх селах. Часом здибалися на ставку. Зналися не дуже близько, але при зустрічі здоровкалися. Потім поступили в один університет, вчилися у паралельних групах. Звичайний непоказний хлопець. Коли почалася війна, йому вручили повістку, визнали придатним до бойових дій і через якийсь час про Михайла майже не стало чути.

Read more... )

borys_javir: (обернув ся)
передрук моєї статті із інтернет-журналу Збруч.

Ідентичності
Борис ЯВІР ІСКРА

Мати якусь ідентичність – нормально, звично і навіть добре, адже це свідчить про зрілість особистості: християни мають християнську ідентичність, язичники – язичницьку, волиняки – волинську, поліщуки – поліську і так далі. Можна мати багато ідентичностей: статеві, соціальні, етнічні, національні, професійні. Нюанс у тому, що деяким гарячим головам останнім часом заїлося на словах про «галицьку ідентичність».


Read more... )
borys_javir: (капелюх)

Брудний товарняк попрямував на захід. Здається, у великих контейнерах він забрав останнє осіннє тепло. Йому у слід - лиш східний зимний вітер з дощем, який наче от-от перейде у мокрий сніг...

І я хочу на захід. Кудись подалі від того холодного, мокрого і всепоглинаючого сходу. Кудись подалі від руїн у краєвиді, природі, головах людей. Кудись туди, куди не долітає тривожний і смертоносний східний вітер. Кудись на захід...

© Борис Явір, 2014-10-23
borys_javir: (Default)
Сколе, єке сє загубило...
Борис ЯВІР



Десь в далеких горах, де колись жили славні галли-бойї, а потім — слов’єнізовані бойки, є містечко Сколе. Недалеко від него колись галицкі вої воювали проти орд хана Батия (перевал Тухольскі ворота). Воювали героїчно, то не фест ефективно — Батий таки пішов далі, в Европу... А років з майже триста п’єтдесєть до того в тих місцьох в Европу пройшли угри. Через Сколе лежит дорога в Европу, єка чомусь відкрита наразі лиш ордам зі сходу, но не місним жительом...

Єк приїхав им в Сколе, то було хмарно. Відав, від того було в місті малолюдно. Біля будинку культури на головнів вулиці, єка йде без всьо місто, мені поліцаї розповіли, єк пройти до «Гуцулки» (то такий комплекс, недалеко в горах). Будинок культури виглідає страхітливо, хоч і не є пошарпаним чи запустілим.
Read more... )


P.S. Ну, зрозуміли сте...

серпень-вересень 2014
не спеціально для Галичина.info
borys_javir: (ціхо)
Є майже в серци Свєщенної Галичини таке доволі значне містечко — Миколаїв. Перва згадка про него сє стосує 1570 року, но археологічні знахідки дают певність, же люди тут жили давніше. Правда, таке вражінє, же давніше тут сє жило як не ліпше, то більш по-ґаздівски.
DSCF5071_1
попереду - Миколаїв, а позаду - славнозвісний цементний завод
читати дальше про Миколаїв )
borys_javir: (обернув ся)
ГП_Курвізм_P1100838

...я не думаю, же всі жінки розпусні, я на се сє надію… © невідомий*

Єкби хто у Свєщеннів Галичині проводив рейтинґ продажности, то є велика певність, же галицкі курви, про єких тут і сказано, відав, багато не буде, би в тім списку сє впинили на єкімсь скромнім місцю. Перві місцє в рейтингу б зайнєли політики, історики, менти, судді, журналісти, податківці та всєкі там фест і не фест дрібонькі чиновники, єкі взєли в облогу галицкий нарід і ссут з него соки, ги п’євки кірвицю.

Колись давно, ще за Бабці Австрії, продажних політиків в Галичині називали хрунями. Правда, тогди вчителі, поліцаї та судді були більш чесними, інакше б слово хрунь стало позначєти всіх загалом продажних людий. Таких в Галичині не є багато, але єкийсь всесильний Зловмисник розставив їх поруч з ідійотами, же вни сє трафлєют на каждім кроці. Будь-єка місна рада будь-єкого населеного пункту Галичини (не лиш Галичини, але то вже єнша історія) прийме будь-єке рішенє, єке файно змащене. Файно змастити - то покласти в руки потрібної людини бажєну для неї суму. Людина буде мала нову шубку собі чи жінці, нове а́вто, новий поверх котеджу, новий басейн чи просто новий плюс до банкового рахунку. А той, хто мастит, буде мав, чєсто, ще більшу вигоду і наступним місцьом, де він буде мастив, буде рада вищого рівнє.

За гроші сє продают єк не всі, то багато хто. Під впливом партійних гроший і охоти до влади, люди сє змінюют в гіршу сторону, не чуют єнших людих, зраджуют давніх друзів. У борьбі за доступ до крихт з великого і недоступного більшости корита, є такі нечестивці, єкі ладні продати і самого себе і вшитку свою родиноньку, лиш би мати хвилинну вигоду. Так продают голоси на виборах, так продают історію во ім’є великих ідей та, чєсто, дрібоньких гроший, так продают справедливість во ім’є дрібоньких ідей та, чєсто, не дрібоньких гроший…

Правду кажучи, є ще гірша сторона курвізму. Ї мож окреслити словами «хто дорого сє продає, той тано сє віддає». То про людий, в єких низка самооцінка і єкі себе не цінуют, зато шукают цінуванє в єнших. Наприклад, єдна дівчина була із своїм хлопцьом троха стримана, а на людьох грала компанійську і кокетливу особу. Через що вони сє посварили? Звісно, через курвізм… Вона, відав, належєла до войска гордих красунь (такого типу є і хлопи), єкі жиют за руским принципом «возбудім і не дадім»: нормальний хлопец стоїт перед вибором потратити на таку красуню чєс і $ (квіти, ресторани, всєка романтиа), чи дати в 2-3-N разів меншу суму випадковій курві і отримати практично той самий результат, значний % єкого так чи інакше будут складали любощі. Но не всі порєдні хлопці готові чи хочут шукати дівчєт на єдну ніч, ходячи по сумнівних барах, клубах - є ж робота, єнші справи, а для житє сє хоче знайти Ту найкращу і, бажано, єдину. А от, єкби були борделі, то се єнше діло - тоді б кожен порєдний галичєнин міг би після тєжкого робочого дня піти до професійних сертифікованих провірених курвів. А надто горді кралі були б «в прольоті», і попит на дурних шмар би впав - всі б ґонорові чоловіки ходили до професійних курвів… Або, що зіправди ліпше, проводили б чєс із ніжними та люблєчими жінками, цінуючи єден їдного не за гроші, а за душевне тепло, єкого не купиш...

Сей курвізм - то не є причинов, то є наслідком. Причинами є позірна недоступність того, чого сє хоче, но змога то одержєти в доступний, но не все законний чи моральний спосіб хоча б того ілюзію. А за чєсів Бабці Австрії курви були леґалізовані: дієли офіційно замільдовані борделі та навіть відповідний супровід при войску - для піднятє бойового духу. Логіка зрозуміла - коли задоволений статевий інтерес, то значна чєстина суспільства буде хотіла тілько добре поїсти. І добре поспати. А єк і то задоволено, то робити революції, грати сє в продажних політиків (істориків, журналістів, суддів і так далі) будут єдиниці… Тому в Свєщеннів Галичині треба зробити борделі, ріжні такі борделі - із політиками, юристами, журналістами, істориками, ментами і так далі… А зібрати там вшитких продажних, вшитких, хто хоч раз сє продав за пачку гроший чи хвилинну вигоду. Така атракція, відав, б приносила файні прибутки Королівству, адже все сє знайде хтось, хто хоче за гроші отримати послуги, а не щирість, справедливість, правду, єких не знайдеш в склепі…

Дорогонькі порєдні галичєни, цінуймо себе, свій чєс, своїх близких та сє не продаваймо. Ні за гроші, ні за солодкі обітниці.. Ми - не товари на полицьох сільского склепу, ми - кірва і ґонор землі нашої - Свєщенної Галичини...

_ _ _
*ся цитата не синте має відношенє до статті, но закликана привернути увагу

© Борис Явір Іскра, 2014-03-13
borys_javir: (ціхо)
Кедь покидаєш Свєщенну Галичину і заїжджєєш в Україну, то первим великим містом, єке випаде на шляху буде Проскурів. Мої друзі, єкі ту жиют сказали, же в місті до мого приїзду повалили два памнітники Лєніну (що то за жид, ви читали сте у попередні статті). Ся подія ня врадувала не на жарт.далі - про «притоку буха» )
Xm_DSCF4763_1
© Борис Явір Іскра, 2014-02-23/24
не спеціально для Галичина.info

borys_javir: (ціхо)
Кедь покидаєш Свєщенну Галичину і перетинаєш віковічний кордон з Поділєм, то перше місто, єке зазвичай сє трафлєє на дорозі — Волочиск. Єк збирав им сє в дорогу, то мої друзі з Проскурова сказали, же спеціально до мого приїзду ту скинули памнітник Леніну (то був такий жид-підорас, який брав пеньонзи в капіталістів і будував ілюзію комунізму). Для мене, порєдного галичєнина, та оказія - то була сердешна радість.
читати про *бать-копать )

DSCF4731_1
© Борис Явір Іскра, 2014-02-22
не спеціально для Галичина.info


borys_javir: (капелюх)


В часи, коли навколо чи не все виявляється фарсом, я готую собі чай. Один з моїх легендарних чаїв на польових та лісових травах, про які одні згадують із приємною посмішкою, а інші - навіть із трепетом.

Для інших я можу приготувати чай, який солодкий і без цукру. Який п’янить без алкоголю. Який додає сили без кофеїну. Який лікує без сучасних лікарських препаратів. Але у часи фарсу я готую зовсім інший, спеціальний, чай - для себе.

Я готую отруту - збираю полин, трав’янисту бузину та деякі трави, які не варто називати. Варю їх доти, поки вода, здається, не гусне. А тоді це вариво, цей зелений на колір трунок, випиваю до дна. Без цукру. Без меду.
Цей чай, здається, проясняє свідомість і протвережує після періодів омани. Він знімає біль та смуток, але, так само, і будь-яку радість…
Всі, хто хоч ложку такого варива пробували, не могли і її випити - через гіркоту. А хто хоч приблизно знає, які трави входять у суміш, бояться пити через отруйність. Але я знаю добре - коли та зелена отрута входить у мою гарячу червону кров, мені стає легше…

Будьмо!

© Борис Явір Іскра, 2014-02-04
borys_javir: (капелюх)


В 1919 році між урядами ЗУНР та УНР було підписано Акт злуки, в результаті якого ЗУНР юридично втрачала частину незалежності. Як наслідок - через інтриги С.Петлюри та Ю.Пілсудського Галицька Армія була розформована і майже знищена, а Галичина потрапила під мандат Польщі. Восени 1919 року Акт злуки був розірваний Галицьким урядом в односторонньому порядку.
В 1939 році Злука відбулася фактична - в результаті пакту Молотова — Ріббентропа Радянська Армія зайняла Галичину, Волинь, Закарпаття та Буковину. Як наслідок - за перші ж роки окупації майже 1,5 млн репресованих, тобто кожен 8й-10й житель згаданих країв. Репресії продовжуються досі...

На знімку сторінки Вікіпедії: справа знизу - причина, зліва - реалізація, справа - наслідки. Може, пора денонсувати пакт Молотова — Ріббентропа?
borys_javir: (обернув ся)


а я живу у нікому непотрібній країні своїх мрій. країні, король якої запив, уряд якої саморозпустився, народ якої сам не знає, хто він... і от сиджу поміж порослих мохом та плющем руїн і звідкись чую гуслі. то співають мавки, ще більше затягуючи мене у ту чарівну та сумну ілюзію...
borys_javir: (обернув ся)
ГП_Дорогонька родинонька

Є в життю каждого порєдного галичєнина таке понєтє, від єкого на го струдженім лицю сє з’євлєє і радісна посмішка, і гірка кривизна. То понєтє таке старе, єк старий галицкий світ — ще від востатніх римских імператорів а первих словенских кнєзів, єкі колись теж належєли до того понєтє — до дорогонької родиноньки.

Каждий порєдний галичєнин ледве встигне сє народити з мнєкого лона матері, єк стає надбаньом дідів а бабців, цілої купи вуйків, стрийків, вуйн, стрийн, дєдьків, цьоток, братів а сестер (і так до коліна п’єтого-семого — то всьо дорогонька родинонька). Їх в каждого порєдного галичєнина стілько, же більшість з них він видит лиш на ріжних весільох (особливо, на свому) а на похоронах (на свому теж, но вже не видит). І для каждої із згаданих особин порєдний галичєнин вшитке своє житє буде маленьким Борисиком, Степанчиком, Влодчиком (маленьков Марусьов, Мар’єнков, Іванков), незважєючи, кілько му років а чого він у житю досєг — то всьо пусте, бо він і дальше «нічьо не гміє а нічьо не знає, бо шьвіта ше’сь не видів і тего не пережив’ісь, же пережив я». А з чєсом каждий порєдний галичєнин стає для когось вуйком/стрийком а хтось для него стає маленьким Ромчиком чи маленьков Зорєнков, єкий «ше нічьо не гміє а нічьо не знає»...

Порєдний галичєнин терпит свою дорогоньку родиноньку, єк той каміньчик у тісних мештах: і мешти на півдорозі ліньки скинути, і п’єтку натирає до болю. Він ну просто мусит вітерпіти всіх братів а сестер свої жінки, свою братову а всіх ї родичів, свого шваґра і го родичів а родичів родичів, бо вни теж стают прємо чи опосередковано дорогоньков родиноньков. Перед ними він стає гостинним і галантним, надіває найліпшу вишивану сорочку і готовий вести бесіди хоч про зорі в небі, хоч про то, чо ми такі бідні, а брати-полєки такі багаті (і то за накритим столом, єкий сє прогинає від наїдків). Но під старість порєдний галичєнин звикає до сего глодженє а навіть більше — сам стає з чєсом дорогоньков родиноньков для єнших а молодших порєдних галичєн, єкі теперки мус терпіти го.

Порєдний галичєнин любит свою дорогоньку родиноньку, єк найдорожчу людину, знимку єкої носит в пуляресі чи коло серцє: він ї готовий і обути, і одєгти, лиш би не мати встиду, же та дорогонька родинонька жиє гірше, ніж він, бо вшитка дорогонька родинонька — то го лице перед єншими порєдними галичєнами. Він готовий каждого свого вуйка а цьотку, каждого брата а сестру протєгнути на найліпшу роботу, хоч і сам безробітний — тому, де файно сє жиє одному порєдному галичєнинови, то тамки все сє з’євит ціла кольонія порєдних галичєн. Порєдний галичєнин любит, коли до жінки приїжджєє її сестра чи брат, коли приїжджєє брат з братовов чи сестра зо шваґром а єнші родичі, бо хто, єк не вни пофалят го найліпшу вишивану сорочку і будут слухали про зорі в небі а про безмежну любов до Свєщенної Галичини, за яку мус віпити. А під старість порєдний галичєнин сам стає дорогоньков родиноньков для єнших а молодших порєдних галичєн, єкі теперки мус любити го.

А єк добре подумати, то ціла Свєщенна Галичина із ї мамами а татами, братами а сестрами, дідами а бабцєма, вуйками а вуйнами, стрийками а стрийнами, дєдьками а цьотками, шваґрами, братовими а єншими родичами є великов дорогоньков родиноньков, єку каждий порєдний галичєнин любит серцьом а терпит п’єтков...

© Борис Явір Іскра, 2014-01-06
borys_javir: (обернув ся)
ГП_Порєдні галичєни

Є в Свєщеннів Галичині таке понятє, єк «порєдний галичєнин». І єкщо слово порєдний (укр. порядний) означєє людину з певними високими етичними установками, єка все сє дотримує своїх обіцєнок, не робит шкоди єншим, не ображєє єнших, сє не б’є, то вже у сполученню із словом галичєнин вно набуває нового значінє.

Порєдний галичєнин - то радше людина-обкладинка, яка багато чого робит «на люди». То може бути і пройдисвіт, а може бути і праведник, но ззовні їх не відрізниш. Наприклад, в неділю каждий порєдний галичєнин рано іде до храму. Байдуже, шо то за храм і єкої релігії, но порєдний галичєнин має там бути. Не для єкої релігійної служби, а для того, жеби сє представити перед єншими порєдними галичєнами а на них сє подивити.

Взагалі, порєдні галичєни фест люблят свєткувати - вни свєткуют вшиткі свєта, же є в їхнім краю - від зіправди язичницких, до прикрашених християнством, тому то й у каждого порєдного галичєнина може бути по три Різдві, Великодні, по дві Купали… А єк порєдний галичєнин не йде до храму, то він ніде не віходит взагалі, бо ліпше му спати чи бути мертвим, ніж сє не з’євити на люди. І єк має він йти на люди, то так сє вібирає, гейби кубіта на баль, бо то є певний змаг між порєдними галичєнами - справа не в розмірі пуляреса, а в блиску обкладинки. Тому то й вшитка Галичина така прикрашена та розмальована - загадкову і чєсто таємничу серединку, єку не каждий годен пізнати, прикриває барвиста обкладинка. А за сев обкладинков в одних сє ховає гниль, а в єнших - чистий алмаз.

Порєдні галичєни, що сє ховає за вашими обкладинками?..

© Борис Явір Іскра, 2014-01-05
borys_javir: (капелюх)


На знимках - типові для більшості галицьких міст (та й не тільки галицьких, а більшості на схід від польського кордону) види. Понищені чи недбало відремонтовані дороги, які сходять з першим снігом, старі хати, які пенсіонери не мають змоги відремонтувати через брак пенсії, покинуті літні театри, магазини, дитячі майданчики - бездарна організація життя загалом. З цим йти в Європу - те саме, що з польових робіт на бал не переодягнувшись. Звісно, Європа не є ідеальною, але в політико-економічному значенні вона є зразком, до якого варто прагнути. Принаймні, країнам на схід від Польщі. Але ні, головний герой вмив руки та лице, трішки напахнючився і думає, що й так пустять...

Так, тільки буде підписана угода, відразу виростуть зарплати до рівня європейських, ціни впадуть до рівня польських, в той же момент дороги вирівняються до рівня німецьких, парки будуть гарні, як в Люксембурзі, а люди відразу стануть ввічливими і будуть звертатися один до одного на пан та пані, а не по-азіатськи батькович чи батьківна... Відразу. В один момент. Як за помахом чарівної палички...

Якщо комусь захочеться звинуватити мене в нелюбові до Європи чи небажанні туди ввійти в якості політико-економічної частини, то я пригадаю, що одна з моїх проєвропейських публікацій свого часу увійшла в топ україномовної блогосфери. Для азіатів поясню: отримала чи не найвище визнання серед аналогічних за темою. Тому прошу подумати добряче, скинути брудний одяг, старанно вимитися, вдягнути новий одяг і тоді йти на бал. В один момент нічого не станеться. Годі вже мітингувати - час давно вже працювати!..

© Борис Явір Іскра, 2013-11-22
borys_javir: (ціхо)
DSCF2454_1m
Вони проміняли світло зірок на світло ліхтарів і ще й називають себе цивілізацією. Ну хіба не безумці?
borys_javir: (ціхо)
певно, таким гірким сміхом, як і Борислав...

Типу передмова
Я люблю сво́ю Галичину. То аксіома, перевірена часом - настільки ї люблю, же навіть окупація УРСР не змусила ня покинути свій рідний край. І хоч у нас ситуація ліпша, ніж у наших східних братів та сестер по нещастю (вражає, коли видиш знимки зі Сходу, на яких фіґури з серпом і молотом просто перефарбовані в синьо-жовті барви - се концентрат суті сучасної України УРСР), але у домовину европейскої ментальності, яка так не хоче вмирати у галичан, часто забивают цвєки ще й деякі місцеві діячі - совковими є й так звані “націоналісти” (так лиш ся називают, но ніц не роблят для свого народу, який гордо величают “наційов” з ціллю омріяних перемог на будушних виборах), же культ одних вождів поміняли на культ інших, часто не знаючи ні історичних фактів, ні загалом ідеології, з ними пов'язаної. Є правдиві націоналісти, але їх наразі не так, на жаль нам та на радість воріженькам, які мают згинути, як роса на сонці®, і багато. Принаймні, при владі у краю.

За сотні літ ніц ся не міняє у сему світі. На Русі, яка колись давно впустила у своє лоно сім'я Азії й породила страшного мутанта з центром у Ро́сії, добре було жити котови й попови. Зіправди, так і зараз є. А ще в тої радше міфічної уже квазідержави було дві проблемі (вживаю форму двоїни, бо сі проблеми нероздільні межи собов, як дві руці одної людини) — дороги та ду́рні. Сі дві проблемі азійський монстр приніс й до нашого дому, породивши безконечне множення дурних доріг та ду́рнів. А корінне населення зіграло ролю сплячої красуні, яка все чекає із міфічного Заходу принца на білому коні™, же своїм цюлюнком має пробудити ослаблене ординсков заразов тіло. Нічого, колись нарід ся прокине з того летаргічного сну, й у наших краях сонце буде саме так світити й трава буде саме така зелена. А до тої пори ми будем брали участь в експериментальному підтвердженні теорії розбитих вікон.

читати та дивити ся далі )

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

July 2017

M T W T F S S
      12
3456 78 9
1011121314 1516
171819 202122 23
24252627282930
31      

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags