25 Dec 2013

borys_javir: (ціхо)
передрук моєї статті із інтернет-журналу Збруч.


Сабариха: святилище,
оповите трагічною легендою
Борис ЯВІР ІСКРА

Є на сходній межі Галичини пасмо пагорбів, які часом називають горами. Тисячоліття тому тут був берег моря, біля якого утворилися рифи. З часом поверхня піднялася, і колишні рифи стали милозвучно називатися Медоборами.


Віками це була природна межа, що відділяє Галичину від Волині та Поділля. Ці гори оповиті легендами, вони цікаві збереженими тут давніми святилищами. Розкопані археологами святилища між Гусятином і Сатановом становлять так званий Збручанський культовий центр. Проте вони розташовані чи не по всій гряді Медоборів, що дозволяє говорити про Медобірський комплекс святилищ.


читати далі про Сабариху )
borys_javir: (На згарищі)
- Хто я для тебе?
- Дівчина, яка мені подобається.


Вже не один сон Романа починався цими словами. А далі - все було розмито. Він добре пам’ятав той момент життя, але у снах все чомусь було так змазано, як на картинах молодих дивакуватих художників. Роман не міг зрозуміти, чому це так, хоч логіка підказувала, що це через перевтому на фронті та через довгу розлуку з Нею.

Романа лиш недавно перевели у сотню. Сотником був на диво молодий хлопака, якого називали Зиндрою, мовляв, він такий запальний. Зиндра мало говорив не по-ділу. Казали старші хлопці, колись він був іншим. Казали, колись любив розповідати різні історії, щиро вірив у перемогу. Він і далі вірив у перемогу, але тепер був дуже стриманий. Казали, то після важких боїв та поранення. Вижив. Вернувся на фронт сотником.

Того вечора Романа відправили стійкувати. На позиціях панувало затишшя. Молодий вояк засів у лісі, сперся на дерево і дивився в даль. Напрочуд теплий зимовий вечір... Але небо ясне-ясне, зірок так багато, що збирай їх у жменю. Роман дивився на небесні вогні і згадав кохану. Не зчувся, як заснув...

- Хто я для тебе?
- Дівчина, яка мені подобається.
- І все?
- Мабуть, я б хотів, аби ми були разом.
- Тільки «мабуть»?
- Розумієш, сумнів, закладений у слово «мабуть», дає мені ілюзорну можливість зробити крок назад і заховатися у «хатинку», якщо раптом виявиться, що почуття не взаємні і ти скористаєшся із моєї беззахисності перед тобою...

Раптом звідкись голос сотника:
- Рооооомку, вставааааай... нееее спи...

Роман прокинувся і лиш в ту мить зрозумів, що це був сон. А все здавалося таким справжнім. Як тоді...
- Прошу вибачення, пане сотнику! - став на струнко та віддав честь.
- Сво́бідно. Не спи на стійці, адже на війні сон надто дорого вартує.
- Так, пане сотнику...
Молодий Зиндра загадково посміхався у свої акуратно стрижені вуса. Хвилина взаємного мовчання...

- Пане сотнику, ви давно тут?
Зиндра засміявся:
- Та ні - з хвилин двадцять. Твоє обличчя було таким замріяним, коли ти спав, що я вирішив дочекатися, заким тебе збудить яка гілка, чи птах який... Але час ішов...
Роман сором’язливо посміхнувся:
- Замріяним?
- Так. Знаєш, мабуть, з тої самої причини, через яку ти мрійливо спиш, я вже віддавна заснути не можу...
Сотник подивився на зорі. Його очі в ту мить наче світилися і були зовсім інші, ніж за важкого воєнного дня.

- Хто вона, пане сотнику?
Зиндра опустив очі, поправив високий ковнір військової куртки і тихо мовив:
- Моя доля.
- Ви вірите у долю?
- А ти?
- Я - ні.
- А я вірю. - якось дуже впевнено мовив пан сотник. - Я вірю в долю, а вона вірить у мене. Тому все буде добре...

Зиндра поплескав Романа по плечі й пішов перевіряти іншу стійку.

- Хто я для тебе?
- Моя доля...


- - -
© Борис Явір Іскра, «На згарищі»
borys_javir: (поет)


Крадеться ніч поміж горами,
Між зворами і ялинками,
Поміж хатинок, стіжків сіна
Вона туманом тихо лине.

Зірки горять в високім небі,
Казки шепочуть все для тебе,
Сніжинки криють біло гори,
Малюють у дива простори.

І як вже світ весь спати ляже,
Тоді, лисичко, тобі скажу,
Що, коли ніч крадеться лісом,
Я хочу бути твоїм лисом...

© Борис Явір, 2013-12-25

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

October 2017

M T W T F S S
      1
234567 8
91011121314 15
16171819202122
23242526272829
3031     

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags