borys_javir: (Default)
сон у трьох частинах

У потязі...
Був жаркий літній день. Їхали якось я, брат та ще якійсь знайомі й незнайомі мені люди у потязі. Навколо — слабко-хвиляста місцевість степового типу. Дерев майже не було — нагадувало африканську савану чи американські прерії. У захопливих розмовах години пролітали, наче хвилини...
читати більше про зникнення )
borys_javir: (Default)
сон

До мене якось подзвонили із “контори” і сказали, що на мене чекає певна місія. Я зібрався, як зазвичай одягаюся, накинув капелюха на голову і пішов.

Уже в офісі мене ввели в курс справи. Мав відправитися у минуле. Заперечив було, що мовляв, навіть незначна зміна у минулому може потягнути зміну цілого майбутнього. Відповіли, що насправді я відправляюся у паралельну реальність, у якій на території виконання місії ще панує радянський лад. Зі словами “ну добре” я пішов до транспортера...

читати далі про совєтів )
borys_javir: (На згарищі)
...якби ти знав час своєї смерті, чи б ти свідомо пішов на визначене місце у визначений час?..

Світало...
Богдан сидів в рові, відклав карабіна і грів теплим подихом стулені докупи тендітні юнацькі кулаки. У навколишній сірості не проглядалося жодного руху, який міг би занепокоїти...
- Не боїшся померти?
- Яка смерть? Мені ж вісімнадцяти ще нема... - тремтячим від холоду, але гарячим у тембрі голосом сказав Богдан...

читати дальше... )
borys_javir: (Default)
      або “Білий ґруник” наближається...


img_1

      Було діло у жовтні, десь так в середині. Зірки, співпадіння планет у небі чи просто неймовірне бажання потягнуло мене із чарівною Зорянкою у Карпати....читати цікаві подробиці... )
borys_javir: (Default)
для JW

А сонце вже спить, зайшло вже давно,
І в небі зоріють вогні,
Поглянь же, миленька, у своє вікно,
Там місяць сміється тобі... |2

Ліси вже заснули і річка вже спить,
Лиш зорі палають ясні,
Там вітер з хмарками собі гомонить,
Там місяць сміється тобі... |2

І квіти у лузі схилились у снах,
Пташки ж десь співають пісні...
Магічне сіяння у твоїх очах...
Лиш місяць сміється тобі... |2

Поснули лисички, зайчата вже сплять,
Дрімають всі звірі лісні...
І снами найкращими в світі всі снять,
Лиш місяць сміється тобі... |2

Та ніч ця відступить, світанок буде,
Хоч зорі ще світять в вікні....
І сон найсолодший до тебе прийде...
"Добраніч" я скажу тобі... |3

_ _ _
коло 10:00 ранку
2011-07-01
Борис Явір Іскра

Руни

30 May 2011 07:12 pm
borys_javir: (molfar)

Давнина

Поміж темних ялинок галявина заливала ся гарячим світлом ватри. Кілька зацікавлених постатей сиділо коло волхва, а той витягав з мішечка щось, що нагадувало камінці чи шматочки дерева з вишкрябаними буквами. Кілька осіб сиділи навколо вогнища, час від часу підкидали дрів і мляво розмовляли. Подалі від гурту співплемінників стояв чужинець. Він поважно спостерігав. Волхв давав якійсь поради, на що слухачі задумано кивали головами...


Пізніше мандрівник напише: «Передбаченню і киданню на долю вони приділяють увагу більше за інших. Їхній метод кидання на долю простий: вони зрубують гілку з плодового дерева і ділять її на маленькі шматочки, які маркують певними відмінними знаками і розкидують довільно на білу матерію. Після цього, священик громади, якщо з долею радилися привселюдно, або батько сім'ї, якщо це робиться для себе, після закликання богів і з очима, піднятими до небес, витягують три шматки, по одному за раз, і тлумачать їх відповідно до знаків, попередньо на них нанесених»*.


І ніч ховала у сивому від місячного сяйва тумані обвіяні гарячим полум'ям постаті...


Поклик

Тому багато років у комп'ютерному класі університету я побачив відкриту інтернет-сторінку про кельтську культуру взагалі і руни зокрема. Я зберіг її собі на флеш-пам'ять, хоч і не дуже орієнтував ся, що це таке. Я мав тверде відчуття, що ці відомості мені ще пригодять ся, але як і коли — най доля підкаже сама.


Через кілька років я з друзями проводили табір “Серце Вовка” на середньовічну тематику із використанням рольових ігор та елементів історичної реконструкції. В часі теренової гри було використано “магічні” знаки, які я називав рунами і які певним чином було подібні на колись побачений мною футарк...


Потім я готував подібний до попереднього табір “Викрадена корона”. Якось зайшов у магазин і дивив ся за цікавими книгами про Середньовіччя. Нічого цікавого не трапляло ся. Погляд впав на якусь велику книгу, я її хотів взяти, нахилив до себе. І враз, з поміж книжок прямо в руки влізла невеличка “Книга рун”. Саме з нею я пішов додому...


Я читав її вдома, в селі, в потязі. Я наче заповнював ту нішу у знаннях, яка вже віддавна великим знаком питання ятрила свідомість. Згадав за ті руни із сайту про кельтську міфологію та зробив свою першу книжечку із трактуваннями рун. А на таборі із бука, який за нордичною традицією символізує знання, витесав невеличкі пластинки, які й стали моїми рунами. Пофарбовані у синій колір неба, колір Одіна, вони служать мені й досі...

Зі мною і в дощі, і в грози, і в люту спеку, і міцні морози... Добрі помічники у життєвих ситуаціях мені й друзям... Знаю, що завжди можу розраховувати на їхню мудру пораду...

Мої руни...


Три руни

Вже добрих дві тисячі років існує спосіб гадання на рунах, коли із мішечка витягує ся три з них і їх трактує ся. Традиція давніх волхвів, знавців магії та мудрості, передає ся з покоління у покоління, творячи нерозривну єдність віків...


ᛊ, ᚷ, ᚹ. Ці три руни свого часу стали певним мислевірусом, леґендою, якими мають бути мої особисті стосунки. З якого боку б не читати цей розклáд (а традиційно читається з права на ліво), значення подібне: міцне радісне партнерство...


Ті руни є своєрідним дороговказом:

ᛊ — сонце. Символ цілісності та перемоги. Аби світити ся, сонце не докладає зайвих зусиль, воно просто світить ся, адже то його внутрішня суть. Так і в житті треба відповідати своїй внутрішній суті і не розтрачати свою цілісність на марне. Треба знайти свій шлях і бути собою.

ᚷ — дар. Символ партнерства. Спрямовує вивчати партнера і не перекладати свої обов'язки, свою роботу на когось, а також вимагати від інших менше, тоді буде кращий результат.

ᚹ — руна радості та задоволення, руна гармонії між людьми.

Знайшовши свій головний шлях у житті через партнерство отримуємо гармонію... І лиш через гармонію та партнерство можна знайти свій головний шлях у житті...


Якось раз і надовго ці руни стали тим зразком, якого я хочу досягнути. Адже щастя та мудрість — то не результат, а, радше, шлях, яким треба йти, і то постійна робота, передусім над собою...




- - -

* Тацит, «Ґерманія», розділі X.


_ _ _

2011-05-30

Борис Явір Іскра

borys_javir: (ціхо)
DSCF4559_1

Я погляну в твої очі
І побачу здивування,
Коли я тобі признаюсь
У таємному коханні...
Ти мов та зоря, мов та зоря...
Все не моя, все не моя...

Любов ненависті сильніша,
Покличу я, ти відзовись,
Лиш ніч одна, лиш ти і я,
І все не буде, як колись...
Ти мов та зоря, мов та зоря...
Все не моя, все не моя...

Нарешті іграм вже кінець,
Байдуже те, що кажуть інші,
А не можу зупинитись,
Тебе все люблю більше й більше...
Ти мов та зоря, мов та зоря...
Все не моя... Будеш моя!..

2011-02-06
Борис Явір Іскра
"Шепіт Місяцю"
borys_javir: (ціхо)

Казав мені недавно В'ячеслав Стебницький, що в Европі наразі популярним є стиль писання прози щось типу імпресіонізму — коли люди описують свої повсякденні враження. То, мабуть, вплив інтернету та блоґової сфери. Уривки почуттів, вражень з часом складаються у майже повноцінні твори, з яких читач отримує не високохудожній, але зрозумілий йому продукт.


А я от їду* в холодному пост-радянському потязі і захотілося написати про справжніх друзів, про коло довіри, про недовірлицю та “озонову діру”, про награну приязнь і хронічну толерастію, яка замінила здорову толерантність. Це мабуть будуть просто думки в контексті і без, уривки думок та, можливо, навіть уривки уривків...


пост-радянщина...

Я люблю їздити потягами. Може тому, що їдеш наче вічність і встигаєш оглянути в черговий чи перший раз пів Галичини. А може і тому, що вони зазвичай дешевші від автобусів. Чи навіть тому, що можна сісти (інколи навіть лягти), витягнути ноги, не так багато народу — усе на відміну від автобусів.

Але у наших потягах (мабуть, як і в цілому суспільстві) панує пост-радянщина. Це поняття не можна на 100% передати якось словами, ним можна тільки ментально заразитися, його можна відчути на собі лиш практично...


В Україну приїхала група із Еспанії до своїх родичів. Бориспіль, Київ, а там на потяг до Львова. І у пасажирському потязі середнього класу по ліжках, а тим більше по землі, бігали таргани. Еспанці були шоковані. Провідниця тарганів іронічно назвала “наші друзі”. Еспанці ще довго згадували отих маленьких і незвичних їм “наших друзів”...


Ласкаво просимо до пост-радянщини! Ой, до наших поїздів/міст/суспільства...

я не знаю, як ти, але я з тобою дружу...

з ним ми не говоримо на філософські теми та про вищі матерії... але коли треба допомогти один одному — ми завжди на підхваті...

з ним ми зовсім різних музичних смаків, інший смак на дівчат та навіть їжу... але він проводить репетиції у мене в кімнаті і один щодо іншого - ми завжди готові допомогти...

з нею ми можемо чогось не погодити, сперечатися цілими днями... але вона мені наче рідна сестра і коли щось комусь треба помогти - ми завжди на підхваті...

вона не поділяє моїх світоглядних поглядів, але, незважаючи на це, ми доходимо згоди навіть в найбільш спірних питаннях...

ми можемо не розмовляти місяцями, але коли зустрінемося — нам завжди є про що поговорити... нас єднають яскраві спогади... вона одна з небагатьох, кого я б хотів бачити в себе на дні народження...

з ним я можу говорити на філософські теми, про дівчат і про комп'ютери... він один з небагатьох...

я міг би продовжувати цей список... їх багато... хтось тут себе впізнає, хтось ні... але майже під кінець наведу слова одної хорошої подруги, яка в часі невеличкої суперечки сказала “я не знаю, як ти, але я з тобою дружу...


я був на вечірці... велике збіговисько знайомих... і друзів... дехто з тих, хто явно чи не явно називає мене своїм другом часом падав на “мороз”... але раптом йде коломийська дівчина, з якою я не так і знайомий... і вона дарує мені теплі дружні обійми... це було теплом для мого серця...


якщо ти друг, то це 7 діб на тиждень, 24 години на добу, 60 хвилин на годину...


так, до слова...

кілька фраз, думок які чомусь запам'яталися чи прийшли в голову...

про коло довіри: ...як я можу довіряти людині, яка не довіряє мені?..


про пам'ять: “...ну і що, що я не маю такої пам'яті?.. зато я щасливий”...


про час: ...я перепрошую за те, що можу кудись прибути невчасно — запізнитися чи зашвидко... просто для щасливих часу не існує...


про роботу: “...останнім часом у мене стосунки тільки з роботою і замість задоволення я отримую гроші...”


суцільна толерастія...

це так, під кінець цієї оповідки...

...вона бореться за права кольорових та геїв, а здорових чоловіків зневажливо називає “хлопами”... цікаво, як би вона поставилася до того, аби її дочку відтрахав негр?..

...він любить командувати у родині і йому не заперечиш, але перед начальством стелиться, наче килимок...

...вона носить на руці браслетик “проти насильства”, але що вона зробила для того, аби в державі зменшити суспільні умови, які провокують на вчинення насильних дій?..

...він по-звірячому замордував кілька сімей, а його визнали непідсудним через психічні розлади і держава буде цю скотину годувати до кінця життя... а ти б годував вбивцю своїх дітей?..

...він виступає на мітинґах за зміну корумпованої влади, за люстрацію чиновників, за свободу слова і демократію, а сам, будучи викладачем в університеті, бере хабарі і утискає студентів... кому ти будеш довіряти?..

zero TOLERANCE
малюнок у вагоні потяга

Народ, скуповуйте пневматичну і газову зброю... Бо прийде той час, коли виявиться, що ґралі і коси вже давно застаріли...


* на час початку написання

_ _ _

5 грудня 2010

Борис Явір Іскра

borys_javir: (Default)
Якось серед моїх речей ти знайдеш зброю та інші речі, які видадуть тобі, хто я... Ти зрозумієш, звідки гроші на нормальне життя, твою науку у Відні та поїздки світом... Цікаво лиш, чи ти зрозумієш, якою ціною то все мені дається...
Нині...
Десь по обіді приходив Макс...
- Здоров!
- Здоров!
- Як справи?
- Та так, відпочиваю... - мовив з посмішкою я.
- Є робота... - пробурмотів Макс. - Так і триматимеш мене при вході?..
- Та щось заговорилися... - посміхнувся я і рукою махнув Максу, аби заходив всередину.
Ми сіли у вітальні на великих кріслах коло скляного столика. Я налив нам трішки вина. Макс довго дивився в одну точку.
- Що сталося? - запитав я.
- Та так, втомився... і Меґан злиться...
- За що?
- Ех, жінки... Зляться за одне, сварять за інше... Звідки я можу знати, за що вона злиться?..
- Співчуваю... То що там за робота?
- Маєш передати це сам знаєш кому... - Макс простягнув мені пакет.
Я глянув на то, кому призначений...
- Але ж, Максе, ти певен?.. Ці пакети ми передавали раз на місяць. А місяць ще не пройшов...
- Я нічого не знаю — мені його дали і сказали віднести тобі. Мовляв, ти знаєш, кому передати.
- Ну ладно. Передам... На коли?
- Та просили якомога швидше...
- На цих вихідних і передам. - посміхнувся я, але в голові була купа сумнівів.
Макс незабаром пішов...

Пізній вечір...
Лежу у ванні і збовтую пінку до бульбашок... Як дитина... Хлопці не виростають ніколи - вони, незалежно від віку, можуть бути занудними ботанами чи п'ятнадцятирічними бешкетниками, гратися в аскетів, або ж намагатися залізти в штани* першій ліпшій кралі... Ну от, бовтаю пінку у ванні... Думками десь у Відні на мальовничій набережній над Дунаєм...
В думках обдумую, чи готовий до поїздки...
Зброю склав... У маленькому кейсі із секретним кодом лежить моя кохана беретта і пару обойм патронів до неї... На ліжку - штани, а коло них - кольт, мій вірний друг і помічник...
В кишені - квиток на завтрашній потяг до Львова (нехай це буде Львів). Там мене чекають дівчата і паті на хаті в одного чувака... Хороший чувак, хороші дівчата...
Типу, я готовий... Але непокоїть мене отой пакунок... Нічого, передам його, куди слід і все буде добре...
Вода завжди мене заспокоювала... Бовтаю пінку до бульбашок, а думками з Тобою у Відні, гуляємо ввечері набережною Дудаю, оповиті теплим світлом ліхтарів...

У думках...
А завтра проснуся раненько... Руханка... Почищу зуби... Подивлюся уважно на своє ще заспане обличчя в дзеркалі... Посміхнуся... Моя заспана мармиза завжди викликає в мене посмішку... В мене, і в Тебе...

Сніданок... Омлет із шинкою... Або ж грінки із сиром і шинкою... І чай... Не захочу на ранок кави... А запашний фруктовий чай... Солодкий... Такий, як мід...

Одягну штани... Раз бризнуся парфумами... Футболка... Шкарпетки... Мешти... Курточка... Капелюшок на голову... Наплічник із пакетом на плечі... А... Кольт... Кольта - за пояс... В коридорі гляну в дзеркало... Все гаразд... Поїхали!..

Потяг... Музика в навушниках... Рідні і найкращі галицькі краєвиди... Столиця...

А тут будуть дівчата... Найкращі в світі... Подруги... А може і не тільки... Мері, Софі  і Наталі... Цьомки-бомки... Кожна така мила і така хороша... Ех...

Паті... Давні друзі... Дівчата... Я їх не знатиму, але солодке вино в цю ніч розширить коло знайомих майже до безкінечності...

Прийде ранок... У когось болітиме голова... Та не в мене... Піду у ванну... Почищу зуби... Подивлюся уважно на своє обличчя в дзеркалі... Посміхнуся... Моя заспана мармиза викликає в мене посмішку... В мене, і в Тебе... Оглянуся на ледь знайомих дівчат, іронія підніме кутики моїх губ...

Одягну штани... Раз бризнуся парфумами... Футболка... Шкарпетки... Мешти... Курточка... Капелюшок на голову... Наплічник із пакетом на плечі... А... Кольт... Кольта - за пояс... В коридорі гляну в дзеркало... Все гаразд... Поїхали!..

Розбуджу друзів, потисну руки, подякую і попрощаюся до наступної гулянки...

Вокзал. Потяг. Дорога. Не скажу нікому, куди. Заховаю лице під капелюшком... Музика в навушниках... Рідні і найкращі галицькі краєвиди...

Вийду в потрібному місті. Передам кому треба пакет. Поїду назад. Музика в навушниках... Рідні і найкращі галицькі краєвиди...

А ввечері відірвуся на диско... В Старому Самборі (нехай це буде Старий Самбір)... Соля, Джулія, Ксю та Яра... Мені з ними завжди приємно... І Ромко... Цей добрий друг пройшов зі мною не одні Карпати... І наша весела зграя охмеліє від щастя і радості...

А рано сяду на потяг... Транскарпатський експрес... Сині гори... Словаччина... А потім Відень. Дунай. І Ти... І Ти... Вогні набережної заховають нас у романтиці вечора...

але...
Наяву...
Просинаюся раненько... Руханка... Мляво чищу зуби... Дивлюся уважно на своє ще заспане обличчя в дзеркалі... Посміхаюся... Щиро... Моя заспана мармиза завжди викликає в мене посмішку... В мене, і в Тебе...

Готую сніданок... Грінки із сиром і шинкою... Трішки пригоряють... То нічого, і так смачні... Чай... Не хочу на ранок кави... А запашний фруктовий чай... Солодкий... Ще й з медом... Затягуюся...

Одягаю штани... Бризкаюся парфумами... Футболка... Шкарпетки... Мешти... Курточка... Капелюшок - на голову... Наплічник із пакетом та запасними речами - на плечі... А... Кольт... Його не варто забувати... Кольта - за пояс... В коридорі дивлюся в дзеркало... Все гаразд... Ніби... Поїхали!..

Потяг... Як це часто буває, ледве встигаю, але таки встигаю... Провідниця довго дивиться в квиток... Пропускає в салон... Музика в навушниках... Рідні і найкращі галицькі краєвиди... Звідкись з'являється смуток на серці... Але відкидаю все, адже... Столиця... Наш рідний Львів...

А тут - дівчата... Найкращі в світі... Мої каблуки відцокочують брук парку... Дощить... Але Мері мене зустрічає теплим поглядом, і тепліє аж на душі. Її погляд наче хоче сказати щось, чого не кажуть вуста... Але, мабуть, не цього разу... А потім - Софі  і Наталі... Цьомки-бомки... Кожна така мила і така хороша... Файні подруги, а може і не тільки... Ех...

А ввечері - паті... Давні друзі... І якійсь дівчата... Я їх не знаю, але солодке вино в цю ніч розширює коло знайомих майже до безкінечності... Я впиваюся радістю... Безумна ніч...

І майже так моментально настає ранок... У когось болить голова... Та не в мене... Я зазвичай стійкий... Йду у ванну... Чищу зуби, поступово зникає дурне відчуття в роті та смак нічної помади... Дивлюся уважно на своє ще заспане обличчя в дзеркалі... Посміхаюся, правда трішки іронічно... Моя заспана мармиза завжди викликає в мене посмішку... В мене, і в Тебе... Оглядаюся на ледь знайомих дівчат, "прощайте кралі" — крутиться в голові...

Бризкаюся парфумами... Футболка... Заправляю в штани... Поправляю ширінку... Шкарпетки... Мешти... Курточка... Капелюшок - на голову... Наплічник накидаю на плечі... Кольта - за пояс... Ховаю, аби ніхто не видів... В дзеркало нема настрою дивитися, але поправляю капелюха, моргаю собі... Все гаразд... Поїхали!..

Буджу друзів, тисну їм руки, дякую і прощаюся до наступної гулянки... Хтось мені навздогін кричить якійсь побажання, я піднімаю капелюшок, махаю всім на прощання і захлопую двері...

Знову двірець. Знову потяг. Дорога. Не кажу нікому з пасажирів в купе, куди. Взагалі мало розмовляю... Ховаю лице під капелюшком... Музика в навушниках... Рідні і найкращі галицькі краєвиди...

Виходжу в потрібному місті. Пішки доходжу до будинку, де маю залишити пакет. Стоп! Хтось наче підозрілий є. Оглядаюся... Нікого... Але невпевненість залишається. Йду звідти. В маленьке дзеркальце в руці бачу, як потрібна людина забирає пакунок. Ось і все, ось і переживання були зайвими...
Їду назад. Музика в навушниках... Рідні і найкращі галицькі краєвиди... Але так, наче хтось слідкує за мною... Подумки називаю себе параноїком...

А ввечері відриваюся на диско... В Старому Самборі (нехай це буде Старий Самбір)... Соля, Джулія, Ксю та Яра... Мені з ними приємно... І Ромко... Цей добрий друг пройшов зі мною не одні Карпати... І наша весела зграя хмеліє від щастя і радості — як я і очікував... Я забуваю про всі параної та можливі переслідування... Ніч летить швидко, наче мить, ніхто й не помічає, як співають когути...

Вдосвіта просинаюся, збираюся... Тісні обійми з дівчатами на прощання... Вони хороші і милі... Виходжу в сторону двірця... Йду повільно... Втома чи нічний хміль... Ранковий туман... Сиво так, наче на Чорногорі в дощову погоду...
І раптом чую далекі кроки. Постріл. Один. Другий. Я витягаю кольта, стріляю... Наче хтось падає... Я не вірю у випадок, підкрадаюся ближче, бачу постать — хтось лежить на дорозі. Оглядаюся, заспокоююся.. У кущах чути шум... Хтось рухається... Стріляю... Чути, як тріщать гілки кущів і хтось падає в рівчак... Я підходжу до особи на дорозі. Лежить хлоп на животі. Роблю контрольний в голову. Проходжу кущі, за ними в рівчаку трясеться в агонії ще один. Живий наразі... Поранений в груди, вмирає від вливання крові в легені... Мучиться... Знімаю з нього маску... Чорт, це ж Антоніо... Ми з ним вже пересікалися в Празі...
- Хто тебе найняв? - питаю
Хрипить у відповідь і пускає кров з рота...
- Антоніо, ти і так помреш... Видай негідника...
- Маркус... - чути крізь хрип.
Я на мить іронічно посміхаюся, роздумуючи над причинами... Чим я міг не догодити Маркусу?.. Най го шляк трафить...
- Вбий... мене... аби я... не... не мучився... - ледь виразно каже Антоніо.
- Прощай, Антоніо... - гримить постріл...

Доходжу до двірця. Сідаю на потяг... Транскарпатський експрес... У купе помічаю, що куртка мокра — кров... Справи нехороші... Йду в туалет, роблю перев'язку, чищу одяг... Це трішки допоможе... Трішки...

А за вікном - сині гори... Словаччина... А потім Відень... Наче лечу на зустріч... Дунай... Набережна... І Ти... І Ти...
Вогні ховають нас у романтиці вечора... Ти щось весело говориш, ти рада мене бачити... Я йду повільно, намагаюся триматися, не видати поранення... Аби ти навіть не здогадалася, що можеш мене втратити... і, що бути з Тобою хоча б мить для мене важливіше можливо й за життя...
_ _ _
*констатація факту емансипації та фемінізації суспільства

осінь 2010
Борис Явір Іскра
borys_javir: (Default)
Львів... Дорога...
Ніч... Зірки...

Львів. Дорога. Ніч. Зірки.
А на серці саме ти...
А на серці саме ти...
Львів. Дорога. Ніч. Зірки...

І волосся, наче грань,
Очі сповнені бажань,
Очі сповнені надій...
Дівчина з моїх, моїх мрій...

Твої губки наче мід,
І в думках солодкий слід...
Як я хочу знову й знов...
Може... Може... В нас любов...

Львів. Дорога. Ніч. Зірки.
А на серці саме ти...
А на серці саме ти...
Львів. Дорога. Ніч. Зірки...

Львів. Дорога. Ніч. Зірки.
А на серці саме ти...
І ця мить лише для нас...
Пізній вечір тихо згас...

- - -
- - -

Ніч... Зірки...

Львів. Дорога. Ніч. Зірки.
А на серці саме ти...
Пізній вечір тихо згас...
І ця мить лише для нас...

І волосся, наче грань,
Очі сповнені бажань,
Очі сповнені надій...
Дівчина з моїх, моїх мрій...

Твої губки наче мід,
І в думках солодкий слід...
Як я хочу знову й знов...
Може... Може... В нас любов...

Пізній вечір тихо згас...
І ця мить лише для нас...
І ця мить лише для нас...
Пізній вечір тихо згас...

- - -

Пізній вечір тихо згас...
І ця мить лише для нас...
А на серці саме ти...
Львів. Дорога. Ніч. Зірки...

2010-08-27, 09:55 пп
писано у потязі
borys_javir: (Default)
Спочатку сон почався якось мутно...

Був літній сонячний ранок...

Я їхав у потязі - то був такий старенький красивий електропотяг чи міжміський трамвай. Їхав із великого сучасного міста із багатьма високівками до рідного невеличкого містечка. На мені був костюм темно-синього кольору, а в душі - відчуття повернення додому. Так, наче я був вояком і повертався з бойових дій чи просто з якоїсь довгої поїздки...

У місті залишилася моя кохана дівчина, з якою я вже встиг побачитися, але скільки б то не було, все одно було замало...

Я повертався до сім'ї...

У потязі...
Дорога була недовгою. Я і мої знайомі (може, колеги чи вихідці ж того ж містечка) сиділи на дерев'яних лавицях, розмовляли про різні пригоди. Я витягнув лептоп, почав показувати знимки, які зробив'им з цього потяга по-дорозі додому вже давніше. Фото зафіксували різне: маленькі квіти коло штрики, шпали, з'єднання вагонів, елементи архітектури рідного містечка...

Незабаром до нас підійшов провідник-кондуктор. Він також ніби був з цих країв, багатьох знав щонайменше з вигляду. Він до нас підсів, почав виписувати квитки, розмовляти по-містечковому фамільярно. Побачивши мої фото, сказав, що файні, спитався, як я їх так зміг зробити. Я відповів, що я ж художник, фотолюбитель, то мій профіль...

Я почав збиратися виходити на передостанній зупинці. Хлопці та кондуктор спиталися, навіщо я виходжу зараз, адже вулиця, де я живу, якраз прилягає до кінцевої. Я відповів, що саме з передостанньої мені ближче, бо живу в цьому кінці вулиці. Попрощався, махнув рукою і пішов...

У містечку...
Більшість будинків були побудовані на зламі 19-20 століть, були в модерному стилі. Частина були новіші, частина - старіші...

Я перейшов сусідню колію, минув невеличку посадку з лип та інших листяних дерев між штрикою та будинками, минув перші будинки рідної вулиці і вийшов на роздоріжжя. Прямо вниз спускалася вулиця до центру містечка, де був жвавіший рух, а праворуч паралельно з колією йшла вулиця, на якій я виріс...

Мій рідний дім стояв коло роздоріжжя по іншу сторону вулиці. Автівок не було, я спокійно перейшов дорогу, став перед домом. Його оточував живопліт, а сам будинок був дерев'яний двоповерховий, з мансардою. З обох боків росли плодові і неплодові дерева, за ним був невеличкий садок.

На порозі дому мене зустріла бабуся, за нею була мама. Я привітався. Бабуся поцілувала в лоба. Я зайшов всередину, оглянувся, шукаючи поглядом зміни. Помітив, що деякі дерев'яні елементи будинку потребують невеличкого ремонту - цвяшком деталі скріпити, на клей посадити тощо.

Сходами почав підніматися до своєї кімнати, але повернув до кімнати Стефка, мого брата. Він з поспіхом відірвався від лептопа, надів на себе білу стареньку майку, літню панамку і потиснув мені руку.
- Куди ти? - спитався я.
- Працювати. - посміхаючись відповів Стефко і опустився сходами до виходу в садок.
Я попрямував за братом. У саді коло столика і двох крісел мене зустрів дідо, міцно потиснувши руку.
- Що будеш робити? - по-діловому і приязно спитав він.
- Буду ладити дім. - відповів я, скидаючи сумку з лептопом, піджак і закочуючи рукави сорочки.
Дідо посміхнувся, а я з молотком в руках направився всередину...

сни: "Космічна місія", "Про війну", "Про того, хто чинить шкоду", "Про жінок", "Пригоди в Тернополі", "Повернення додому", "Аґенти", "На руїнах..."

_ _ _
Борис Явір Іскра
borys_javir: (Default)
Підсіла на лавку у поїзді до мене жінка. Молоком від неї пахло. Теплим, свіжим... На лиці трудовий загар, руки спрацьовані... Побачила дитину малу в іншої жінки на руках, посміхнулася... Жінка-мати, жінка-господиня... Жінка-героїня...
2008

Борис Явір Іскра
(ще не опубліковане)

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

October 2017

M T W T F S S
      1
234567 8
91011121314 15
16171819202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags