Чернігів язичницький | Болдині гори

[borys_javir]

ЧЕРНІГІВ ЯЗИЧНИЦЬКИЙ

Борис ЯВІР ІСКРА

 

Болдині гори

Бо́лдині го́ри — історична місцевість у Чернігові на правому березі Десни, на захід від історичного центру. Утворюються з 20—35-метрових пагорбів, розгорнутих дугою на південь від заплави річки Стрижня. Місцевість є віддавна заселеною, на її території збереглося багато пам'яток. Вони є найвищим місцем в Чернігові.

 

Щодо назви “Болдині” існує декілька версій:

• утворилася від давньослов'янського слова “болд”, що означає «дуб». Адже у стародавні часи місцевість була вкрита дубовими заростями і власне розташовувалась за декілька кілометрів від міста. У слов’ян – язичників дуб вважався святим деревом, тому існує думка, що в ті часи тут знаходився Священний дубовий гай (декілька дубів 200-400 років збереглися досі) та язичницьке капище, але археологічно воно ще не знайдено;

• топонім походить від слова “болди” — у руській мові «гори», у молдавській «верх». Високий пагорб на правому березі Десни стародавні жителі вибрали як місце для некрополя;

є й інші версії.

Більшість поховань - це поховання простого люду, майже всі вони не містили ніякого речового матеріалу, тільки в 20 курганах було знайдено деякі прикраси (каблучки, намистини). Особливу увагу привертають два великих кургани: «Безіме́нний» і «Гульбище» — давньоруські кургани (датовані 10 століттям) на Болдиних горах у Чернігові. Розміщений на Болдиних горах на площі 1,2 га курганний комплекс є одним з найбільших, відомих науці, в Україні некрополів 9—11 століть і складається з 6 курганних груп (загалом збереглося близько 230 курганів), що визначили заселену територію міста.

Курган «Гульбище» — оточений ровом насип висотою 8,5 м та діаметром 22 м. На місці розкопок були виявлені поховання чоловіка, жінки (нижчого статусу — наложниця, служниця) і коня, а також різноманітні предмети, супутні язичницькому поховальному обряду кремації. Один із скелетів, скоріш за все, належав дружиннику. Серед різного військового спорядження (масивний щит, великі кольчуги, бойові сокири, списи) найбільш вражаючою знахідкою був надзвичайно великий меч — найбільший із знайдених давньоруських мечів: його загальна довжина з ручкою — 126 см. Клинок шириною 6,5 см мав довжину 105 см, масивну ручку прикрашали срібні насічки і три ряди каменів (для порівняння: у 10 столітті давньоруські мечі зазвичай мали довжину 85-90 см). Для вільного володіння мечем, знайденому в кургані «Гульбище», воїн повинен був мати зріст не менше 215 см. Про богатирську статуру невідомого дружинника свідчили й інші предмети військового спорядження, знайдені в кургані.

На вершині кургану Гульбище.

Вид на курган Гульбище з півночі.

 

У кургані — «Безіменний» археологи виявили сокири, серпи, ножі, вудила, залізні обручі від дерев'яних відер, залишки одягу — те, що мало би пригодитися у іншому житті. На думку Б. Рибакова, курган «Безіменний» слід датувати першою половиною X століття.

Вид на курган “Безіменний” та вид з його вершини в сторону некрополя.

 

За стародавнім обрядом трупи спалювали на місці. В загальних рисах обряд поховання в великих курганах схожий з описом арабського мандрівника та письменника поч. Х ст. Ібн-Фадлана: спочатку на місці майбутнього поховання робили невелику підсипку, на котрій будували домовину для померлого, куди клали все те, чим він користувався за життя: посуд, їжу, прикраси, збрую та військове знаряддя, якщо воїн. Вбивали найулюбленішу жінку-наложницю. Іноді жінки самі погоджувались бути вбитими, щоб не дістатися ще в цьому житті нелюбому. Вбивали бойового коня. В уявленні слов’ян потойбічний світ був подібний реальному. Потім домовину підпалювали і все це перепалювалось у вогнищі. Вважалося, що чим вище здіймався дим в повітрі, тим вище місце буде займати на небі той, кого спалювали. Коли вогонь догорав, насипали невеликий курган, на якому справляли тризну по померлому, після чого насипали остаточний курган. Чим вища за соціальним статусом людина помирала, тим вищий курган йому насипали.

Курган “Безіменний” з різних ракурсів.

Вид на символічний рів та вал навколо кургану “Безіменний”.

На передньому плані — кругла споруда невідомого призначення.

Вид на некрополь та ймовірні залишки святилища.

Різні ракурси виду на один з найбільших каменів неподалік курганів.

Вид на курган “Безіменний” та частину некрополя.

 

За переказами та літописами, на схилах Болдиних гір Антоній Печерський (983-1073), який народився на Чернігівщині у місті Любечі, викопав печери і заснував у 1069 р. монастир за підтримки чернігівського князя Святослава Ярославича (1027-1076). Монастир спочатку мав назву Богородичний (монастир Божої Матері). Коло печер в 12 столітті було побудовано церкву Іллі, який вважався християнським замінником Перуна, що вказує на існування на Болдиних горах відповідного язичницького культу (підтвердженням цього також було існування дубового гаю на цих горах). Ймовірно, монастир існував з метою віднадити язичників від стародавнього святилища на горах, як то було і в багатьох інших містах-святилищах, як от Звенигород над Збручем.