[sticky entry] Закріплений: Make Galicia great again

25 Feb 2017 10:22 pm
borys_javir: (обернув ся)

borys_javir: (Default)


Середзем'я... Безкінечні ліси, величні ріки, високі гірські хребти... Край людей, які споконвіку тут жили і трудилися...
Колись панував мир і спокій, злагода і добробут. Молоко з медом лилися у горлянки, які не знали спраги, сміливі мисливці із неполоханих хащів приносили щедру здобич. Рибалки ходили човнами далеко в море і поверталися обтяжені уловом. На золотистих полях колосилися хліби. І було так добре, що охоронці часом й засинали на мурах міст, не знаючи тривоги...

Read more... )
borys_javir: (Default)


Традиційно люди в північній півкулі проводили жовтень, готуючись до майбутньої зими, полюючи та зберігаючи м'ясо для споживання. Це призвело до того, що жовтнева повня називається "Мисливський Місяць" чи "Кривавий Місяць". Проте цю назву не варто плутати з повним місячним затемненням, при якому Місяць також називається Кривавим. 
Через кожні три роки Мисливський Місяць є також Урожайним Місяцем. 
 
Технічно, Урожайний Місяць - повня Місяця, найближча до вересневого рівнодення. Більшість років вона відбувається у вересні, але приблизно кожні три роки - в жовтні. Назва Урожайний Місяць є єдиним ім'ям повні, яке визначається рівноденням, а не місяцем.
 
Урожайний та водночас Мисливський Місяць на третю ніч після жовтневої повні. 
 
Тарнопіль, Галичина. 8.Х.2017р.
Canon SX160 IS.
borys_javir: (капелюх)
коротко про секти:
• сектами можуть бути і окремі парафії відносно звичних релігій, політичні партії, організації чи навіть громадські організації.
• секти характеризуються безумовною вірою в спільну ідеологію, вимогами дотримуватися вірності.
• на чолі секти чи її підрозділів часто - харизматичний лідер, або який прагне таким здаватися.
• в секті панує сувора ієрархія.
• секти намагаються подати відповіді на всі можливі питання, для чого створюються релігійні чи етичні порадники, в яких мовиться про уклад світу та як поводитися в різних ситуаціях.
• наріжною в секті є вимога змінити себе, аби відповідати спільній ідеології.
• сектам властивий суворий контроль за членами, зокрема за їхніми поглядами, особистим життям, навіть фінансами.
• сектам характерна нетерпимість до контролю ззовні - чи то друзі та родичі сектантів намагаються дізнатися більше, чи державні органи.
• багато сект пропагують відгородження від зовнішнього світу, хоч є ті, які провокують своїх членів якнайглибше проникати в державні та соціальні структури.
• вплив на сектантів здійснюється через використання схильностей людини до повторення соціальних дій, через викликання почуття вини, сорому, страху. схопленим у пастку секти пропонують начебто спасіння чи вирішення проблем.
• дуже властивою сектам є боротьба з критичним мисленням, з інакодумцями.

borys_javir: (molfar)

Переосмислення богів, обрядів та магічних дій як запорука розвою рідновір’я
Борис Явір. Інтерв’ю.

Протягом останніх років молодий прошарок рідновірів та язичників пожвавився. Цьому сприяли кілька чинників, зокрема, як і поява нових персон, так і активізація вже відносно сформованих рідновірів. Відбувається переосмислення як старої віри (точніше, того, що про неї відомо), так і сучасних спроб її відродження (як в плані організаційному, так і філософському). До людей, які розбурхують неоязичницьке товариство своїми питаннями, належать і персони, відомі як Облак Осіян та Анатолій Ярошенко. На їхні питання я, Борис Явір, й даю відповіді. Частково бесіда відбувалася у формі інтерв’ю, частково це відповіді на публічно задані запитання. Окрема подяка Костянтинові Рахно. Ілюстрація: Ner-Tamin.

Облак: Що таке Язичництво? Народні повір’я, забобони, вірування, прикмети, казки, обрядові пісні? Обрядовість, святкування подій в природі? Українознавство / народознавство? Природознавство? Якщо це природознавство, значить язичник має вивчати явища біосфери, біологію, зоологію, ботаніку. Але для чого, якщо все це він проходив ще в школі?

Борис: Язичництво буквально — народництво. Тобто сповідування народної віри, дотримування світогляду, витвореного в рамках свого етносу. Саме означення «язичник»-«народник» виникло із поширенням християнства, аби показати, що одні - християни, а інші - сповідники іншої (народної) віри. Таке явище простежується і в інших європейських релігіях - ні скандинави, ні галли, ні елліни себе за віровизнанням не ідентифікували, поняття «одінізм», «друїдизм» і подібне - то вигадки нових часів, як і слово «рідновір'я», які спеціально придумані, аби термінологічно виокремити відповідні етнічні вірування, релігії для уникнення плутанини. Тобто, і загальне знання повір’їв, забобон, вірувань, прикмет, казок, обрядових пісень, проведення обрядів на природі, знання своїх звичаїв... Так, це і знання про природу, які типово людина проходить в школі. Тільки з тією приміткою, що знання мають бути дієвими. Я вже згадав раніше — має бути розуміння явищ навколишнього світу, аби розуміти, як поводитися в ньому самому, і як можна впливати на нього із вигодою для себе та без шкоди для довкілля.
Звідси, язичництво — то спосіб життя, при якому людина старається жити в гармонії із світом навколо і дотримується витворених в народі звичаїв. Це не означає зацикленість на минулому, але означає вміння жити і діяти, виходячи із принципів, що мають вічні цінності. Елементи старовини мають гармонійно вплітатися в сучасність, створюючи нерозривний зв’язок поколінь та історії.

Анатолій: Якщо в нас одне єдине язичництво, то навіщо до слова «віра» додавати «народна», «рідна» або «слов’янська»? Чому різні слов’янські народи відроджують одну й ту саму прабатьківську слов’янську віру, а виходить у всіх різна?

Read more... )
borys_javir: (Default)
Місяць, що старіє.
Венера перед світанком.
Оріон на сході.





 
8 IX 2017. Tapnopol, Galicia.
borys_javir: (обернув ся)
28 серпня 1150 року галичани на стороні союзу суздальців та сіверців відтіснили коаліцію волинян, киян, поляків, угорців, чорних клобуків і половців та увійшли в Київ.



Взяття Києва галичанами в 1150 році в контексті боротьби суздальської та волинської гілок Рюриковичів за Київ
 
Після того, як в 1099 році галичани здобули незалежність від Русі, майже 50 років тривало затишшя між ними та русами. Але князі київські з волинської гілки Рюриковичів не полишили спроб заволодіти Галичиною. З середини 1140х років починаються нові походи в Галицьку землю (“земля” в літописах є рівносильним сучасному “країна”, “держава”: наприклад, “Руська земля”, “Угорська земля” тощо), які, щоправда, завершувалися або патовими ситуаціями, або ж перемогами галичан. Після приходу до влади в Києві Ізяслава Мстиславича, галицький князь Володимирко спочатку зайняв нейтральну позицію, але потім більше схилявся до союзу з представником іншої, суздальської, гілки Рюриковичів - Юрієм Довгоруким (в 12 ст. було дві рівноправних гілки Рюриковичів: суздальська та волинська гілки), зокрема і через те, що Ізяслав організував у Болохівській землі окремий уділ з центром в Котельниці, звідки посаджений там Ростислав Юрійович мав загрожувати Галичині. Не сприяла примиренню і підтримка русами Івана Берладника, галицького вигнанця. 
 
Навесні 1149 р. союз Володимирка з Юрієм Довгоруким був скріплений шлюбом Ярослава Володимировича (пізніше відомого як Осмомисл) з Ольгою Юріївною. З другої половини 1149 р. союзники Ізяслава Мстиславича, угорці та поляки, виступили йому на допомогу, але суздальський Юрій Довгорукий та чернігово-сіверські Ольговичі відтіснили Ізяслава на Волинь. Війська союзників волиняків загрожували і Галицькій землі, однак Володимирко зимою 1149–1150 рр. сам вторгнувся на Волинь і обложив міста Шумської волості. Наприкінці зими 1150 р. Володимирко виступив назустріч війську Ізяслава Мстиславича, який спішив на допомогу Луцьку, обложеному суздальськими та сіверськими військами. Але жодна з сторін не наважилась дати битву. Почались переговори, у яких князь Володимирко взяв на себе роль посередника. Компромісний мир під Луцьком в березні 1150 р. фіксував визнання за Юрієм Довгоруким київського престолу, кордони Волині встановлювались по Горині. Правда, Володимирко не спішив віддавати захоплені прикордонні волинські міста та укріплення. 
 
Весною 1150 р. боротьба відновилась знову - Ізяслав Мстиславич отримав підмогу від угорців і, використовуючи невдоволення киян Юрієм Володимировичем, рушив до Києва. Мстислав Ізяславич з чорними клобуками блокував Переяслав. Ізяслав Мстиславич з угорцями здобув Білгород і, несподівано для Юрія Довгорукого, ввійшов у Київ. Володимирко через Болохів та Мунарев поспішив до Києва, наздоганяючи волинську рать. Ізяслав Мстиславич встиг домовитись з дядьком Вячеславом і разом з союзниками та сином Мстиславом, який відступив з-під Переяслава, виступив проти галичан. Обидва війська зустрілися на р. Ольшанці. Чисельність полків Володимирка вразила його противників. Першими злякалися половці, які повернули коней. За ними стали відступати кияни, далі – чорні клобуки. Ізяслав Мстиславич з угорцями теж мусив відступати до Києва, куди з чернігівськими полками вже підходив Юрій Довгорукий. Вячеслав Володимирович втік у Вишгород, а волиняни з угорцями, прикриваючись дружиною Мстислава Ізяславича, стали відходити на Волинь. 28 серпня 1150 року Юрій Довгорукий та Володимирко вступили до Києва. 
 
В погоню за волинянами були послані Святослав Всеволодович та Борис Юрійович. Скоро до них приєднався і Володимирко - він спішив зайняти якомога більше волинської території. Менше всього його цікавили вигоди свата Юрія Довгорукого, який безпечно бенкетував у Києві, святкуючи перемогу. 
 
Поміж Рюриковичами, своїми далекими родичами, Володимирко, логічно, вибрав союзником тих, кого менше за все цікавила Галичина як об’єкт посягання, - суздальців. Але вони внаслідок безладу в своєму середовищі та орієнтування на північні землі не змогли закріпитися в Києві. Майже відразу боротьба між русами за Київ та війна волинської гілки Рюриковичів проти галичан відновилася. Причому, на стороні волинських князів зазвичай виступали поляки, угри, половці та чорні клубоки. В цьому є історично-етнічна логіка: історична леґенда пов’язує поляків із наддніпрянськими полянами, на землях яких закріпилися руси та викристалізувалася літописна Русь, а інші народи взагалі були не слов’янського походження, довгий час кочували (своєрідні антагоністи цивілізації у формі осілості), причому половці та чорні клобуки традиційно виступали на боці руських / київських каганів в боротьбі із слов’янами. Галичани ще довго давали їм належний опір, захищаючи свою землю та своїх кревних. 
 
З річницею перемоги над завойовниками, галичани!
Галичино, будь щаслива!
borys_javir: (radio)
Зі мною вийшло інтерв'ю у виданні Про.Те.ua


Чоловіки також хочуть, щоб їх любили, – вважає тернопільський митець Борис Явір




Роль батька у сім’ї часто применшується чи нівелюється. Так вважає тернопільський письменник і митець Борис Явір. Багато чоловіків залишаються витісненими із сім’ї. Досвід показує, що чоловіки ламаються швидше за жінок, шукаючи розради в шкідливих звичках.  Чому? Які причини? Може так склалося історично, що чоловіки воювали, заробляти тощо?

– Однією з основних причин є те, що ні жінка, ні чоловік не готові до шлюбу. – говорить Борис Явір. – В багатьох як жінок, так і чоловіків гіпертрофоване почуття важливості і їм здається, що партнер у шлюбі має якось по-особливому їх шанувати, і в той же час з їхнього боку партнерові приділяють мінімум уваги. Через телебачення та інтернет йде стереотипізація виявів любові. Ритуали залицяння та співжиття, буває, заміняють власне почуття. Часто у середовищі формування жінки: її сім’я, її подружки, загалом суспільство, зокрема жіночі групи та форуми в інтернеті тощо, йдеться про те, що чоловік – просто здобувач їжі, грошей і на тому кінець. Він нібито постійно щось мусить.

Але ні слова про те, що чоловік також хоче уваги до себе, хоче відчути жінчину любов. Якщо жінка формується у середовищі, де чоловіків зневажають, а наявні чоловіки самі ж не поводяться гідно, вона буде відповідним чином поводитися і в шлюбі, сприймаючи чоловіка дуже обмежено, не придаючи йому належної уваги, а вимагаючи ледь не зірок з неба.

Часто жінки, народивши дитину, ніби забувають про чоловіка, і водночас вимагають уваги і любові до себе. Але чоловіки настільки ж емоційні та вразливі, як і жінки. Правда, свої емоції переважно пускають «всередину». Коли чоловік потрапляє в таку ситуацію, він шукає місце, де отримає увагу, якої йому не вистачає від жінки. І ще добре, якщо він свою енергію віддає роботі – тоді у нього хоча би гроші є, але більшість чоловіків ламаються і шукають увагу в компаніях з випивкою, чи знаходять інших жінок, або ж у них починається апатія.

Багато жінок того не розуміють, що їхня любов до дітей заснована не тільки на усвідомленні, що то її дитина, а й на інстинктах. В чоловіка інший процес прийняття дитини – він з нею має познайомитися, полюбити через знайомство та усвідомлення, що це його кровинка. А деякі жінки думають, що чоловік має любити дитину тільки за те, що вона існує. Саме тому розумна мама ще з періоду вагітності сама вчиться розподіляти увагу між чоловіком та дитиною і, водночас, залучає чоловіка до виховання дитини, знайомить його з дитиною, яка ще навіть не народилася. Замість слів «ти поганий батько» чи «з тебе ніякий чоловік», можна, наприклад, разом читати дитині книжки чи щось розповідати ще в час вагітності, вчити тата міняти підгузки тощо –  зробити з нього хорошого батька і похвалити його за успіхи. І це більше треба самим батькам, ніж дитині, адже через спільну діяльність цементується шлюб.

Зрештою, якщо чоловік передусім саме заробляє, а жінка виховує дитину, чи це применшує його вклад в існування сім’ї, яка живе власне на його гроші? Жінка, зазвичай, починає розуміти це тільки втративши такого чоловіка.

Справа також і в самих чоловіках. Якщо чоловік дозволяє так із собою поводитися, значить, він цього і заслуговує. А якщо ж вважає, що все має бути інакше, то або спробує виправити ситуацію, або поміняє дружину чи буде взагалі без жінки.

В ідеалі, сходитися б мали люди, готові до шлюбу, зрозумінням того, що і чоловік, і жінка хочуть уваги до себе, а наявність у сім’ї дітей не означає, що варто забувати одне про одного. Навпаки, увага батьків одне до одного є чудовим прикладом дітям.

– Мені важко з вами погодитися, але ви кажете, що багато чоловіків ламаються швидше від жінок. Який саме досвід маєте на увазі? Яких помилок допускаються жінки?

– Типова помилка чоловіка чи жінки у шлюбі –  збайдужіння до партнера. Коли проблеми чи успіхи партнера відсуваються на чорт-знає який план. Тобто усе впирається у непідготовленість людей до шлюбу як форми співжиття. Власні амбіції стають переважати над спільними ідеалами, цілями, партнер починає сприйматися тільки як якийсь придаток чи навіть тягар. Логічно було б в такій ситуації розлучитися і не мучити один одного, але чомусь багато обирає варіант терпіння.

Чоловіки знаходять ілюзорну підтримку у колі собі подібних, де критикують жінок за чаркою горілки, жінки також в розмовах з коліжанками ганьблять чоловіків. Дві сторони забувають, що вірність та підтримка робить дива. Більшість багатіїв вважають, що саме підтримка їхніх жінок сприяє їхньому успіхові. І ці чоловіки вміють дякувати жінкам за це. Чим би людина не займалася, ким би не була, але власне підтримка, особливо у важкий час дуже цінується і потім винагороджується.

Як приклад, можу навести історії моїх знайомих. В одного чоловіка були погані часи. Його жінка у нього не повірила і кинула. Але він не поринув в пиятику, а завершив стажування, почав працювати і через якийсь час відкрив свою фірму. Купив квартиру, машину… Через спільних знайомих жінка дізналася про його успіх і попросилася назад. А він сказав: «Де ти була, коли мені було погано? То чому я маю тебе прийняти тепер, коли мені добре?».

Інша історія – щасливіша. Знайомий довгий час не міг себе знайти, змінював роботу за роботою. Але жінка, хоч їм було зле, його не кинула, а всіляко підтримувала. Через якийсь час він почав свій бізнес, до якого долучилася і вона. Практично енциклопедичною стала історія Ґенрі Форта та його дружини, яка підтримала його і завдяки цьому він став успішним та багатим підприємцем. А нещасних історій розповідати не буду – у всіх є знайомі, в яких через дурість того чи іншого партнера розвалився шлюб.

Сила і витривалість чоловіків є стереотипом, який часто не підтверджується. Зустрічав статистику, ніби особи чоловічої статі в 9 разів частіше вчиняють самогубство через розбите серце, ніж жінки. А те, що загалом чоловіки швидше вмирають, ніж жінки, взагалі всім відомо. Веду не до того, що чоловіків треба якось по-особливому шанувати, а до того, що вони заслуговують на увагу на рівні із жінками.

Є день жінок – а чому нема дня чоловіків? Є свято матері, а чому свято батька не так гучно святкують? Якщо хочемо рівності та того, аби чоловіки не ламалися, то варто й діяти відповідно: вивчати одне одного і любити одне одного, хоч і по-різному, але з однаковою силою.

– З чого починається ламання чоловіка жінкою? Які перші сигнали? Як себе почуває чоловік?

– З того, коли жінка має чоловіка за ніщо. Коли не приділяє уваги, а вимагає більше, ніж дає. Коли не дозволяє щось вирішувати, а намагається маніпулювати ним. Коли не підтримує його самостійності. В таких випадках чоловік дуже погано себе почуває. Той, хто більш самостійний – йде від такої дружини. А несамостійний, прив’язаний нібито залишається з нею, але насправді стає відстороненим, може почати пити чи шукати іншої розради.

Промовистою є історія знайомого військового. Жили вони в селі коло міста, в якому була його база. Чоловік дослужився до офіцера, йому дали в місті квартиру. Понад те, він ще й в селі дістав ділянку землі, на якій вибудував хату. І хату, в якій вони жили, розбудував. Жінка ревнувала його до всього – до друзів, до роботи, вигадувала коханок і боялася, що він її покине. Звісно, чоловік, який того всього досягнув, міг би собі знайти ще не одну жінку, але ж тримався її. Його жінка пішла у військову управу і сказала, аби забрали в нього квартиру в місті, бо в нього є вже в селі. Забрали. Також вона через скандали та тиск добилася того, щоб він покинув службу і пішов у село трактористом. Він відчував себе приниженим, почався депресивний стан, пиятика із трактористами і відносно рання смерть. Жінка трактора продала, друга хата в селі без догляду занепадає. Кому та жінка зробила добре? Якщо не хотіла переїжджати до міста, то ту квартиру могли б дітям чи внукам передати, а на пенсію військового офіцера могли віку доживати на старості…

Недарма Редьярд Кіплінґ колись писав: «Я щось та й видів в світі цьому, а в нім – родів жінок лиш два: хтось забирає силу чоловічу, а хтось – назад ї повертає».

– Як на чоловіків впливають їх матері?

– Вплив матері на сина є багатогранним. З одного боку, син бачить ставлення матері до його батька, аналізує зв’язок між поведінкою тата і діями мами, а, з іншого боку, це ставлення мами до сина. Звісно, є ще вплив інших членів сім’ї, також школи, вулиці, телебачення та інтернету.

Якщо мама не привчає сина змалку бути самостійним і брати відповідальність навіть за дурниці на себе – він росте безхребетним. Також і тато має виховувати в синові вміння бути самостійним і відповідальним як словами, так і власним прикладом. Саме на обох батьках лежить відповідальність у синові виховати майбутнього хорошого чоловіка і хорошого батька своїм дітям.

А мами часто надто балують своїх синів, роблять з них безхребетних, чи надто прив’язаних до них. Якщо мама добра, то діти б мали любити її, але не ставати її заручниками.

– А може чоловіки самі є причиною такого явища? Тобто самоусуваються від відповідальності батьківства.

– Згідний, багато чоловіків усуваються від батьківства самі. На жаль, частина дітей народжується небажаними, через помилку пари. Хотіли розважитися, а вийшла дитина. Часто і жінки потім зганяють на такій дитині злість за «перервану» молодість чи за вчинки її тата. А для тата дитина і шлюб стають тягарем, бо він хотів ще погуляти, ще полежати на дивані чи розважатися. Це важкий випадок, адже, якщо у раніше згадуваних ситуаціях жінка несла руйнацію, тут чоловік сам не має мотивації бути татом. Це наслідок неправильного статевого виховання та неправильної соціалізації. На жаль, багато популярних сторінок в інтернеті показує батьківство, як щось небажане, а головним в житті молодої людини – розваги, причому зазвичай тупі і беззмістовні. Замість пропаганди здорового способу життя, зорових та відповідальних стосунків, замість поваги до освіти, пропагується анархія, наркоманія, алкоголізм, безладні невідповідальні стосунки. А коли молоді люди стикаються з наслідками, стає пізно.

– Ви згадали про небажаних дітей. До слова, за спостереженням лікарів, більшість жінок не пішли б на аборт, якби відчували підтримку зі сторони батька дитини… Може і з цього починається батьківство – від вміння взяти на себе відповідальність і вміння захищати свою сімю?

– Люди починають стосунки, в тому числі і статеві, без належного усвідомлення наслідків та знання справи. Багато молодих людей не знає свого організму, думає, що контрацепція обмежується тільки презервативами… Сходяться молоді люди, які лише хочуть розважитися, а дівчина вагітніє. Зрозуміло, що хлопець, який ще часто не готовий не те, що сім’ю, а й себе утримати, дає задню.

Це зовсім не виправдання, а констатація типової ситуації. Він не готовий до шлюбу. Можливо і застрашений, в тому числі батьками, які і своїх синів, і дочок виховують неправильно. Замість того, аби погрожувати статевозрілій, але соціальнонезрілій дитині якимись покаранням чи вигнанням з дому, наприклад, батьки можуть, по-перше, на прикладах показати, що до стосунків варто ставитися відповідально (і хлопець, і дівчина мають знати про наслідки своїх дій і сходитися свідомо), а по-друге, дати зрозуміти, що навіть як щось в житті станеться, вони, батьки, підтримають. І тоді хлопець не буде боятися з’явитися перед батьками з проблемою, а прийде щонайменше за порадою чи допомогою. І правильні батьки не будуть вирішувати за нього все, але допоможуть йому здійснити його вибір. Те саме стосується і батьків дівчини. Аборти, самогубства – з відчаю. А хто, як не батьки та партнер мають бути підтримкою? Питання загалом стосується системи виховання, в якій мають бути задіяні і батьки, і школа, і телебачення та інтернет.

– Нині жінки на Тернопільщині часто є і прекрасними дамами, і золотошукачками по закордонах, і на мамонта йдуть, і три кути в хаті тримають… Чи лише на них відповідальність через це явище?

– Це проблема з типу замкнених кіл. Чоловік, який з різних причин (чи сам, чи з допомогою) відійшов від сім’ї і жінка, яка намагається дати всьому раду. Але і є випадки, коли навпаки. Багато що впирається у вміння вибрати собі партнера, у вміння розпізнати людину.

Звісно, ніхто не застрахований від змін у тому партнері, але розвинені згадані вміння стали б запорукою успішних шлюбів. А то вибирають, бо «вона класна чувіха» чи «він класний чувак». У чому класні? В тому, аби тусити? Чи в тому, аби дівчатам-хлопцям голову морочити? А наскільки та людина відповідальна? Чого в житті добилася?

Одружуються через хвилинне захоплення, а потім воно зникає і відчувається брак уваги один до одного. Завищені очікування і невміння будувати спільні цілі та невміння йти до них. Сім’ї розпадаються і залишаються батьки-герої та мами-героїні. Можливо, то іронія долі, що в епоху розвиненого зв’язку люди все менше знаходять спільну мову між собою.

Наталя ЛАЗУКА

borys_javir: (molfar)
 А.Ґейштор: ...розвинена словянська міфологічна термінологія не містить ґерманських запозичень
 
ps: що і треба було доказати. шах і мат, норманісти і ґерманісти. 
pps: і навіть більше - існування у англів Чорнобога, у ісландців - Фьорґун (жіночий відповідник Перуна) свідчить про словянські впливи на ґерманські та скандинавські вірування.
borys_javir: (molfar)


київський каган Володимир - юдеям: 
«То як ви інших учите, коли самі ви одкинуті богом? Якби бог любив вас, то не були б ви розкидані по чужих землях. Чи ви замишляєте, щоб і нам таке лихо прийняти?» (Повість минулих літ)
 
англійський король Еґберт - християнському монахові:
«...ми втратили неймовірну кількість знань. римляни знали те, чого ми ніколи не дізнаємося. їхні язичницькі боги дозволили їм керувати світом. який урок ми повинні засвоїти?» (серіал "Вікінґи")


borys_javir: (molfar)


На півшляху між Купаліями (літнім сонцестоянням) та осінніми рівноденням відзначають Свято урожаю, яке в різних народів має різні назви. Наприклад, галльські народи називають свято Lughnasadh / Луннаса (означає «збір Луга»). Колись вважалося, що саме в ці дні Бог [неба] (в галлів з цим днем пов’язаний Луг - буквально "сяючий" (порівняйте з іншим ім’ям Бел - “білий” чи загальним індоевропейським богом світла, що проявляв себе у різних втіленнях)) і Богиня [землі] (в европейських народів зображувалася із рогом достатку, мала назви Майя (з грецької "мати", "годівниця"), Семела (з тракійської "земля"), Матір всіх Богів та інші, зокрема в Ірландії відоме одне з її імен Таілтін (Tailtin), яке дослідники виводять з слова “talam” - “земля”, і пов'язують з родючістю і земною щедрістю) починають дарувати людям перші плоди — садовину й городину, з цього свята починається період осіннього збору урожаю, який, залежно від клімату, може тривати до Савина (Бог і Богиня тут - це збірні образи богинь і богів у праіндоевропейських народів). Божественна пара, таким чином, виступає в іпостасі подавачів благ.


символічне зображення літнього втілення Богині Землі - із рогом достатку. подібне також є на Збруцькому ідолі

Дата святкування могла вичислятися по-різному. З введенням стаціонарного календаря вона в багатьох місцевостях закріпилася за 1 серпня, але й після того визначальними чинниками були передусім періоди достигання садовини та городини, а люди орієнтувалися на повний місяць. Частина неоязичників святкує його в астрономічній середині між літнім сонцестояння та осіннім рівноденням (або в часі повні, найближчою до цього часу) - коли настає літній максимум сили Землі. В країнах Европи серпнева повня називається Ячмінною, Фруктовою чи Зерновою. Саме ж святкування у формі фестивалю проводять в неділю, яка в галло- та англомовних країнах має назви Чорнична чи Гірська неділя.


повний Місяць на ранок 8 VIII 2017

В країнах Европи збереглись описи "Богині всякого плоду, і плодючості, і врожаю, на свято якої благословляли свіжозібране збіжжя, квіти, фрукти й овочі...". А якою була назва свята у слов’ян — невідомо. Деякі дослідники вважають, що місцевою назвою богині, яка відповідає за плоди всього, що зародилось і розвинулось і яка непрямо згадана у Mater Verborum, була Спожина. Нібито слов’янське слово «спожина», походить від поняття «пожинати», що цілком логічно між собою в’яжеться. Але ця здогадка ґрунтується лише на співзвуччі слів та одній згадці з пізнього російського літопису, де мовиться про “Спожина заговенья”, тобто про християнський успенський піст. Причому, слово “Спожина” є церковнословянським скороченням від “Госпожина”: згаданий піст присвячений Госпожі, Господині — один з “титулів” Богородиці. Звісно, не викликає сумнівів язичницький мотив свят (християни свої свята наклали на язичницькі для їх заміни), але наразі жодне джерело не відкриває слов’янське ім’я літнього втілення Матері-Землі, якщо воно взагалі колись існувало.
 
Свято є пороговим, позначає закінчення літа і початок господарської осені, свято врожаю. Починалося з зажинок і завершувалося обжинками. І в словян, і в галлів вважається, що в ці дні видимий та невидимий світ стають особливо близькими і мешканці потойбіччя ходять серед живих (ознаки культу предків). Головні риси свята: урочистий початок жнив чи іншого виду збиральних робіт, обрядове споживання плодів першого врожаю, в якому повинні були брати участь всі члени громади; збори і бенкет на вершині високої гори, пагорба; жертвопринесення перших плодів врожаю божеству на вершині гори. На честь "Златої Пані", прикрашались стрічками й квітами снопи, кошики й вози з врожаєм, котрі урочисто й весело, з піснями й танцями провозились і проносились через поселення.
 
У землеробській обрядовості велике значення надавалося початку жнив. На зрізання першого снопа нового врожаю зазвичай виходила вся сім'я, одягнувши кращий святковий одяг, і глава сім'ї (або найстарший / найстарша в роду) з належними ритуальними діями зрізав перший сніп. В слов’ян це робила, як правило, берегиня роду — матір (за її відсутності — старша дочка) під спів зажинкової пісні. Головним ритуалом був перший помол зерна злаків, з якого тут же випікалися ритуальні хлібці.
А обжинки розпочиналися оспівуванням останнього зжатого снопа та «Велесової бороди» — трішки недожатого збіжжя, оберненого колоссям до землі. У час колективних жнив сплетений із останніх колосків вінок накладали на голову найкращій жниці й з останнім снопом ішли на подвір'я господаря, співаючи обрядові пісні. Господар зустрічав у воротях і запрошував на забаву.
В галлів з останнього снопа спліталася лялька - спочатку вона була спільною для всього селища, пізніше «ляльок врожаю» стали плести для кожного будинку окремо. Заплетений останній сніп зберігався в кухні, і забирався лише тоді, коли в будинок вносили сніп наступного врожаю - старий же спалювали на подвір'ї або віддавали коням перед початком весняної оранки. В слов’ян подібний звичай є з дідухом — першим чи останнім зжатим снопом, який ставлять на покутті на Різдво, а перед весняною оранкою на так зване новоліття його обмолочують і зерно висівають, а солому спалюють.
 

вінок із семи злаків - один із атрибутів свята

В періоди холодного клімату, коли починалася і природна осінь, у цей час приганяли маржину з пасовищ (полонин).
 
В ніч основного святкування тривають фестивалі з іграми, танцями, частуванням - братчинами. На вершини пагорбів приносяться їжа і питво для спільної трапези, і частина зібраного за день зерна та частина приготовленої їжі йде на символічну жертву — частується предків. Враховуючи, що це час жнив, час збору перших плодів, то братчина повністю відображає його зміст. В народів галльського спадку основна їжа - це хліб у всіх його проявах: короваї, булки, пироги і пиріжки, кренделі, калачі, коржі. Важливо одне - хліб має бути свіжим і, за змогою, спечений самостійно. Ритуальна каша - збірна каша з усіх злаків, які виросли на полях, так звана «каша семи зерен», зварена на воді або молоці, і присмачена маслом, маком і медом. Мед і яблука - як паралельні злаковим символи нового врожаю - теж цілком підходять для серпневого свята, а також гриби, сезонна садовина і городина. Їжа тваринного походження (крім молока, меду і масла) не вживається. З напоїв - сидр, яблучне і ягідне вино, ягідний квас і морси, слабка медовуха, світле пиво. В Галичині печуть паляниці з маком, а в країнах Великої Британії — пляцки з чорницею.
 
Свято збереглося у різних формах: християни святкують обжинки з накладенням християнської міфології (в православних свято називається Спас, святкується в три різні дні, які мають назви Маковий, Яблучний і Медовий чи Хлібний Спас, трапляються й інші), а сучасні неоязичники святкують Луннасу чи власне обжинки за своїми місцевими звичаями, віддаючи шану Богові та Богині. В країнах Европи відроджуються святкові ярмарки та фестивалі з танцями, парадами, мистецькими майстерками тощо.
 
З святом вас! Будьте благословенні!
 
_ _ _
Джерела:
•"Equinoxes, Solstice, Cross Quarters shown as seasonal cusps, worshipped by pagans and later religious holidays". Archaeoastronomy.com. Retrieved 5 March 2013.
• Соловьёв С.М. История России с древнейших времён. Княжение Димитрия Иоанновича Донского (1362-1389).
• Енциклопедія українознавства для школярів і студентів. Донецьк: Сталкер, 2000. — 496 с.
• Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. — Київ, 1991. — Том 2. — С. 214
• Сапіга В. К. Українські Народні свята та Звичаї. — К. : Т-во «Знання України», 1993. — 112 с. — ISBN 5-7770-0582-9.

borys_javir: (molfar)
 В 6 столітті нової ери, коли слов'яни масово завойовували і займали нові землі (були поміж перших поселенців в Ісландії, на материку дійшли до Північного моря, в Ґерманії зайняли схід Саксонії, Тюрінґії, вийшли на береги Ядранського моря, а на півдні - майже всю Грецію), вони заявляли, що будуть керувати іншими народами, поки "будуть меч і війна".

Араби про слов'ян писали, що "Коли у них народжується син, то він (рус) дарує новонародженому оголений меч, кладе його перед дитиною і каже: Я не залишу тобі в спадок ніякого майна, і немає у тебе нічого, крім того, що придбаєш цим мечем".

Але століттями пізніше арабський автор Марвазі стверджував, що коли в 912-913 роках частина русів прийняла християнство, "...притупила віра їх мечі, закрилися перед ними двері здобутку, і принесло їм [це] шкоду і крах..."




borys_javir: (Default)




Місяць-молодик. перша чверть. 
поруч - Юпітер. 
астрономічно - у сузір'ї Діви.

28 VII 2017, 11 вечора. 
Тарнопіль, Галичина.
borys_javir: (капелюх)
 ...і літописи, і рукописи горять. але з того, що залишилося, відомо, скільки всього знищили релігійні невігласи різних віровчень. причому, християни та мусульмани знищували книги конкурентів та самих конкурентів з особливою жорстокістю. а навіть збережені уривки стародавніх праць дають уявлення, наскільки розвинену язичницьку цивілізацію знищено мечем та вогнем во імя померлого бога, що спричинило так звані "темні віки" та відкинуло розвиток Европи, Північної Африки та Близького Сходу на століття назад і затримало розвиток на тисячоліття чи й більше. випадкові знахідки стародавніх медичних інструментів, механізмів тощо як от Антикітерський механізм, Багдадські батарейки та інші тому тільки підтвердження. ми вже б давно могли досліджувати простори Всесвіту, а більшість хвороб були б тільки страшним міфом, якби не радикальне невігластво релігій семітського кореня. 
 
Хронологію склав автор під псевдом Облакъ Осіянъ: 
Нам відомо, про знищення цінних для науки та культури книг у вогні релігійними фанатиками. Cпалення книжок часто відбувалося публічно з метою демонстрації негативного ставлення до інформації в спалюваній літературі. 
Пропоную вам переглянути хронологію знищення літератури релігійними мракобісами:
- У 1358 р. до н. е. знищена бібліотека у Фівах.
- У 1336 р. до н. е. знищена бібліотека Аменхотепа IV Ехнатона (Амарна).
- У 525 р. до н. е. знищені єгипетські бібліотеки персами.
- У 450—410 рр. до н.е . засновник Сабейського царства наказує написати «трактат про перемогу» над плем'ям усан. У ньому зазначалося: «Я, Карібіїл Ватар, убив моїх ворогів, осквернив їх богів й знищив усі сліди їх писань», — називаючи себе «мукарібом», об'єднувачем.
- У 411 р. до н. е. на агорі Афін спалено примірники книг софіста Протагора, оскільки він стверджував: «Стосовно богів, то ми не можемо стверджувати ні що вони існують, ні що вони не існують. Безліч є причин, що заважають нам це осягнути. Перша з них — неясність цього питання, а друга — коротке людське життя».
- У 330 р. до н. е. Олександр Великий руйнує палац у Персеполісі разом книгами, де можливо були оригінали текстів Заратуштри.
- У 221 р. до н. е. було влаштовано «бібліокластію» за порадою Лі Си китайським імператором Цінь Ши Хуан-ді. Вчених же він звелів живими закопати в землю. Іронія полягала в тому, що незабаром після цього його династію скинули неписьменні простолюдини. Через знищення книг Сима Цяня відчував величезні труднощі з джерелами при складанні своєї хроніки «Ши-цзі».
- У 213 р. до н. е. імператор-об'єднувач Китаю Цінь Ши Хуан-ді наказує знищити все написане разом з книгами Конфуція, та закопувати вчених у землю.
- У 207 р. до н. е. у пожежі китайської столиці втрачено імператорську книгозбірню.
- У 186 р. до н. е. Тит Лівій повідомив, що Сенат Стародавнього Риму неодноразово наказував зібрати і спалити всі пророчі книги (лат. vaticini libri).
- У 181 р. до н. е. у Римі віднайдену закопану в землю скриню з бібліотекою Нума спалюють за те, що в ній містяться книги з грецької філософії.
- У 146 р. до н. е. у Карфагені загинула бібліотека.
- У 83 р. до н. е. у пожежі в Римі загинули Сивілині книги.
- У 12 р. до н. е. понтифік Август наказав був спалити 2000 «забобонних» на його думку книг.
- У 23 р. у пожежі в Шангані загинула імператорська бібліотека.
- У 57 р. знищено книгозбірню в Ефесі.
- У 64 р. у навмисному підпалі імператором Нероном у Римі гине бібліотека.
- У 80 р. пожежею книги у бібліотеці портика Октавія в Римі.
- У 188 р. загинули книги через пожежу в бібліотеці храму Юпітера в Римі.
- У 191 р. через пожежі загинули книги в декількох бібліотеках Риму.
- У 208 р. через пожежу в книгозбірні загинули книги, під час заворушень у Шангані.
- У 301—302 рр. чудові бібліотеки Вірменії, що збиралися протягом століть елліністичними суверенами були спалені після християнізації через буцім-то «демонічні знання» у них, за наказом Тірідата III.
- У 325 р. на Першому Вселенському Соборі в м. Константинополі було прийнято рішення піддавати знищенню всі язичницькі книги й рукописи та їх власників з читачами. Зусиллями їх були спалені унікальні сховища язичницьких книг.
- У 363—364 рр. спалено було унікальну бібліотеку язичницьких рукописів імператора Августа. За наказом імператора спалена бібліотека Антіохії, заснована Юліаном.
- У 370—371 р. імператор Валент переслідує і в Антіохії язичників: Величезна кількість книг була спалена на площах, живцем був спалений філософ Симонід, 12 березня того року відрубали голову філософу Максиму, з ними були замучені до смерті екс-губернатор Фідустій та жерці, були закатовані і вбиті тисячі безневинних людей, які відмовилися зрадити традиції своїх предків. Амміан Марцеллін засвідчив, що жителі провінції в той час так боялися переслідувань, що самі палили книжки з метою знищення доказів причетності до читання книжок та їх зберігання.
- У 372 р. намісник Азії Фіст, з дозволу імператора Валента, знищує вогнем книжкові праці язичників та карає язичників власників тих книжок.
- У кінці IV століття християнськими правителями проводилася боротьба з язичництвом, жертвою чого стала Александрійська бібліотека. У 385 р. уцілілими від пожежі безцінними язичницькими інкунабулами християни-фанатики тиждень опалювали римські лазні. У топках були спалені 700000 тисячі рукописних книг, які понад сім століть збирали Птолемеї та римляни. У цій стародавній скарбниці зберігалися 42 рукописи з медицини Гермеса, Птаха та Імхотепа. Знадобилося багато століть непотрібних страждань і смертей, щоб заповнити прогалину, що утворилася в медичних знаннях. Більшу частину її в 415 р. знищив натовп релігійних фанатиків, підбурюваний єпископом Кирилом Олександрійським. Котрий також наказав вбити жінку-математика, письменницю і філософа, винахідницю ареометра на ім'я Гіпатія. Її притягли до патріаршої церкви «Святого Михайла», де християни-фанатики розірвали її тіло на шматки, після чого вони ними вертіли виступаючи в процесії вздовж міської вулиці, і спалили їх врешті на величезному багатті разом з книгами та рукописами поблизу Кінарона. Після вбивства Гіпатії, християни-фанатики зруйнували споруду і самої бібліотеки. Оцінити рівень тодішньої науки вдалося після археологічних знахідок у XX столітті сучасникам: існували тоді медичні інструменти не лише для трепанації черепа людини, стоматологічних операцій, але виявлені складні хірургічні інструменти для операції на рогівці ока схожі за конструкцією на сучасні приладдя. А описи медичного досвіду тої доби існували саме в тих бібліотеках. В описах сучасних філософських праць та природничих наук зустрічаються зазначення, що втрачено через ті події повну книгозбірню, всі тексти, і оцінювати можна з випадково залишених копій та уривків.
- У 391 р. друга Олександрійська бібліотека була спалена єпископом Феофілом.
- У 398 р. імператор Аркадій спалює написані твори Євномія та його конкурентів.
- У 405 р. за наказом Стиліхона Флавіо християни спалили бібліотеку «Сивілині книги», що оплакував поет Клавдій Рутилій Намаціан.
- Етруська бібліотека у Римі з язичницькими рукописними книгами була знищена.
- Афінська бібліотека з язичницькими рукописними книгами була знищена.
- Цареградська книгозбірня з язичницькими рукописними книгами була знищена.
- У 416 р. пелагіяни спалюють бібліотеку монастиря в Вифлеємі, що зберігала також книжки від 385 р. Ієроніма Стридонського.
- У 435 р. Феодосій II та в 448 р. Валентиніан III спалюють книги несторіанців, а також твори філософа-неоплатоніка Порфирія.
- У 448 р. християни-фанатики спалюють всі виявлені і вилучені у римських громадян екземпляри критичного трактату Порфирія (учня Плотіна): «Проти християн».
- У 455 р. спадкоємець Феодосія II Маркіян наказав спалити книги авторів творів оголошених як «єретики».
- У 529 р. імператор Юстиніан I едиктом закриває Академію в Афінах й знищує її бібліотеку. Залишившись серед живих сім викладачів, котрі знаходять пізніше притулок у царя Персії Хосроя, який надає їм кафедри в університеті Юндішапура.
- 562 р. Юстиніан I дає три місяці грекам-язичникам в Афінах, Антіохії, Пальмірі і Константинополі, щоб вони відреклися від культу батьків (язичництва), і після цього з шаленим натовпом арештовує, знущається, катує, ув'язнює, вбиває язичників. А на площі Кінігуі (у перекладі — «Полювання») у м. Константинополі на величезних багаттях спалив тисячі книг та чимало статуй, які перебували в приватному володінні. Ремісників і їх сім'ї за виготовлення книжок та статуй притягують до судилищ.
- У 590 р. на папський трон сів Папа Римський Григорій I і він спалює бібліотеку з Палатинського пагорбу Аполлона, засновану самим Октавіаном Августом, оскільки на його думку була «в ній чужа мудрість, що не повинна заважати», всі книги залишені від античного Риму.
- У 638 р. спалення арабами-ісламістами університетської бібліотеки Гондешапура.
- У 640 р. спалення арабами-ісламістами бібліотеки Кесарії Палестинської.
- У 814 р. спалення бібліотеки Карла I Великого.
- 989—990 рр. князь Володимир Святославич при підкоренні й хрещенні білих хорватів знищив десятки міст і сіл. А «Церковним статутом Володимира» наказувалося спалення волхвів з їх книгами.
- Згідно Іоакимовського літопису спалювалися разом з дерев'яними ідолами дерев'яні книжки язичників. 
- У 6499 році від сотворення світу (991 року від Різдва Христового) спалено було язичницьке «чорнокнижжя», книги на бересті. 
- У 996 р. князь Володимир I Святославич наказав знищити докладний Літописний Звід, язичницькі рукописи. Згідно висновків історика Віктора Пузанова спалювали разом з книжками і людей власників тих книжок, що становило 1/3 населення Русі: «З 83 стаціонарно досліджених археологами городищ IX—XI ст. 24 (28,9 %) припинили своє існування до початку XI ст. н. е.». Літописи давніх язичницьких літописців на Русі з докириличною писемністю фактично були знищувані, якими свого часу користувався і Нестор-літописець для опису подій, що минули в Повісті врем'яних літ.
- У 1109 р. хрестоносці нищать бібліотеку школи «Дар аль-Ільм» (Графство Триполі), засновану істориком Шаріфом Разі. - І у 1059 р. була спалена бібліотека школи «Дар аль-Ільм» в Багдаді.
- У 1227 р. Новгородські літописи відзначають на Русі спалення чотирьох язичницьких волхвів-книгочитачів з книгами через зберігання язичницьких книг.
- У 1239 р. у Монт-Еме, коло Шалона на Марні інквізитор Робер Ле Бугр спалив 182 катари з їх книгами.
- У 1258 р. відбулося знищення тридцяти шести бібліотек монголами в Багдаді.
- У 1284 р. згідно «Кормчої книги» всі віднайдені книжки з язичницьким письмом та їх рукописи були спалювані на голові власника.
- У 1298 р. англійський король Едуард I Довгоногий знищив шотландські книги.
- У XIII столітті в Західній Європі виникає офіційно аутодафе: спалення книжок з їх власниками.
- У 1438 р. публікуються «Святі правила», де надано розпорядження за зберігання та читання язичницьких книг: «Вогнем спалити, живого в землю загребти».
- У 1490 р. новгородський архієпископ Геннадій велів «спалити на головах» засуджених-єретиків збірки берестяних книжок за зберігання та читання язичницьких книг.
- У 1499 р. у Ґранаді кардинал-інквізитор Хіменес де Сіснерос наказав спалити всі арабські манускрипти, за винятком книг медицини.
- У 1524 р. за наказом московського митрополита Данила за читання іноземних книжок у м. Москві спалено з книжками як єретиків князя Лукомського, Іван Волков, Михайло Конопльов, Іван Максимов, у м. Новгороді — Некрас Рукавов, невдовзі — й Юр'ївський митрополит Касіан.
- У 1529 р. конкіскадорами знищені всі книги ацтеків у Мексиці.
- У 1534 р. спалення всіх книг в Мюнстері.
- У 1536—1550 рр. спалення сотень тисяч книг Генріхом VIII, а потім і Едуардом VI.
- У 1551 р. Стоглавий собор прийняв проти язичників суворі постанови заборонити також тримати у себе та читати «єретичні книги»; у «Повісті про ворожбу» наказувалося «вогнем спалювати».
- У 1562 р. під час конкісти єпископ Дієго де Ланда видав наказ знищувати усі кодекси корінного народу Америки індіанців, жертвою чого стали Кодекси майя.
- У 1568 р. за намовою церковників на Московщині була розгромлена перша друкарня й спалені книжки.
- У XVI ст. зникла з язичницькими книгами бібліотека Ярослава Мудрого та бібліотека Івана Грозного.
У 1653 р. московський уряд видав наказ для воєвод різних міст, людей та язичницькі «гадальні і єретичні книги…палити в зрубах без усякої пощади». Згідно свідчення Котошихіна Г. К. за «волхвування й чорнокнижжя мужів палили живими, а жінкам за чарування відсікали голови». Аналогічні укази випускалися в 1666 р., у 1682 р. та пізніше. 
- За свідченням іноземних літописців, патріарх Іоаким відсвяткував Пасху 1685 р. спаленням в зрубах близько дев'яноста «розкольників» з книгами, які були помічені в зберіганні та читанні язичницьких книг.
- У 1757 р. спалення міленаріями всіх книг на Поділлі.
- У лютому 2015 р. у місті Мосула в Іраку бойовики «ісламської держави» розграбували бібліотеку і спалили більше ста тисяч рідкісних рукописів і документів, датованих різними періодами історії людства.
borys_javir: (molfar)
до теми ролі жінки у стародавніх слов'ян. 
 
в полабських словян провідницями військових полків були такі воївниці, як Вісна, Гета.
в хорватів відомі княгині Туга і Буга, що воювали на рівні з чоловіками.

і це тільки кілька імен з багатьох, які стали настільки відомими, що про них говорили іноземні королі та імператори. 
 
тому, коли якийсь неук говорить про авторитарний патріархат у слов'ян, про покору жінки чоловікові, про нерівноправ'я (власне у язичницькі часи, бо з приходом християнства багато що змінилося в гіршу сторону), його можна легко заткнути.
стародавнє суспільство, звісно, не було ідеальним, але соціальна роль жінки була на рівні із чоловіком.
borys_javir: (Default)
Перун - один з різновидів небесного вогню, що втілюється у блискавці. Його особливість у тому, що він як вогонь, завжди йде в парі з водою. Блискавка і грім виникають у хмарах, водяній парі, і часто супроводжуються дощем. Можливо, саме тому в релігійних уявленнях індоевропейських народів Громовержець, Громівник і водночас Дощівник (Перун, Перкунас, Тор) займає ключове шановане місце, адже у ньому поєднуються світотворчі начала - вода та вогонь. 



Святкування проходили в одному з парків Тернополя, в дуброві. Під час урочистостей було віддано шану Предкам та воїнам, що полягли за краще майбутнє своїх нащадків - так званий "Перуновий полк". 
 
На головах присутні мали вінки із дубового листя - накриття на голову, вінок чи корона здавна означають особливий статус особи, хоч і тимчасовий, а дуб символізує силу та міць, що випливає із його лікувальних властивостей та фізичних особливостей самої деревини. 
 
Традиційно розпалюється вогонь, навколо якого збираються люди. Також вогнем запалюються символічні ворота - "стріли Перуна", символи блискавок, що влучають в Землю. Це відносить нас до прадавнього міту, за яким Бог неба вогненним змієм-блискавкою спускається з дощами до Богині Землі, аби її запліднити. Пройти між вогнями - не просто очиститися, а й набратися сили, яка народжується від поєднання гарячого та холодного начал. 
 
Основною стравою братчини є свинина. Саме кабан, свиня пов'язуються із Громовиком у індоевропейських народів. Можливо, це пов'язано із одомашненням свиней в час формування образу Громового бога. Окрім того традиційно вживаються різноманітні овочі, різні види хліба, солодощі, а також ритуальний неалкогольний напій на травах. 
 
Сучасні неоязичники на святкування вдягають або тематичний одяг, або вишиванки, що не просто красиво виглядає, а й підкреслює етнічність, традиційність та зв'язок з предками. 
borys_javir: (Default)
Передранкова астрономічна краса: Венера, Місяць та Альдебаран близько один до одного на нічному небі. 
Венера ліворуч, Альдебаран праворуч від Місяця. 




 
Венера - друга планета Сонячної системи. За розмірами майже така, як Земля. За яскравістю є третім об'єктом на небі (після Сонця та Місяця). Її здавна називають світанковою зорею, уособленням Зоряниці, Утрені, Ушас, Астарти, Еостри - одного із втілень Богині. Внаслідок помітності стала персоніфікованим персонажем мітів та леґенд. 
 
Місяць - найбільший природний супутник Землі, другий за яскравістю об'єкт на небі. Внаслідок фізичної сили має неймовірний вплив на життя на планеті, який відзначено у мітах та леґендах про світобудову. В найдавніших слов'янських колядках виступає Господарем поряд із Сонцем-Господинею та Зірочками-Діточками. 
 
Альдебаран - червоний ґіґант, найяскравіша зоря у сузір'ї Тура та одна з найяскравіших зір на нічному небі - 14та за яскравістю. Через розташування у "голові" Тельця та червоний колір, її часто називають "Бичаче око". 

20 VII 2017, 4 ранку. 
Тарнопіль, Галичина. 
borys_javir: (обернув ся)
 «15 липня 1410 року біля містечка Грюнвальд (на території сучасної Польщі) відбулася одна з найкрупніших битв часів Середньовіччя. В ній війська Польщі під командуванням короля Ягайла-Владислава Ольгердовича і війська Великого князівства Литовського (Литовсько-руської держави) під командуванням великого князя Вітовта Кейстутовича розгромили військо Тевтонського ордену. В результаті битви було зупинене просування Ордену на слов'янські землі, він почав слабшати, а через кілька років визнав залежність від короля польського і великого князя литовського.» 1


Галицька хоругва в часі Ґрюнвальдської битви

В битві брали участь полки з Галичини, зокрема (за Яном Длугошем, який подає їх за описом хоругов):
• Дванадцята - землі леопольської, мала на знамені жовтого лева, який ніби збирається на скелю, на лазурному полі...
• Чотирнадцята хоругва, землі перемишльської, мала на знамені жовтого орла з двома головами, повернутими рівномірно в різні боки, на лазурному полі...
• Двадцята - землі галицької, мала на знамені чорну галку з короною на голові на білому полі...
• Тридцять дев'ята - Спитка з Ярослава, мала на знамені серп Місяця з зіркою посередині на лазурному полі.
Галичани так відзначилися протягом битви, що навіть деякі нешляхетні воїни отримали титули і наділи. Але чи пам'ятають їхні нащадки?

Сучасні поляки щораз, то більше говорять, що варто об'єднати народи центральної та східної Европи для захисту від спільних історичних ворогів (германців і росіян) та спільного розвитку країн Східної Европи. Об'єднати на основі рівноправ'я та взаємоповаги. 
 
Можливо, з трохи іншими настроями, але польська влада не просто "за" подібний союз, а й є одним із ключових ініціаторів. За останній рік з цього питання кілька разів відбулися зустрічі на високму рівні, які об'єднали президентів країн Балтики, також Польщі, Чехії, Словаччини, та південнослов'янських країн. В той же час, влада України згадані ініціативи іґнорує і також забуває за відзначення пам'яті великої перемоги, не відчуваючи ніякого зв'язку з нею, що вкотре вказує на її відірвану від цих країв суть - чужинську. 
 
Описана вище ситуація є викликом до інтелектуальних, бізнесових та політичних спільнот Галичини як невід'ємної частини центральної Европи, аби інтенсифікувати забуті історичні зв'язки та відновити колись втрачене місце поміж братніх народів макрореґіону. Пора прощатися із ординським та радянським минулим. Пора згадувати своє шляхетське, лицарське минуле і проектувати його в майбуття... 2
 
"Де нема рицаря - приходить бандит".
 
З річницею перемоги над ворогами, галичани!
Перемагали і перемагати будемо!
Галичино, будь щаслива!
borys_javir: (Default)

повня Місяця - магічний час таємниць та незвіданого... 
borys_javir: (radio)


на запрошення
Богдана Боденчука та Іри Прокопишин взяв участь у телеетері про Купальські святкування. дата пов'язана, звісно, із християнізованим празником. співрозмовниця розповідала про християнські особливості, а я - про історію виникнення та розвитку, про язичницьку магію свята.

...донедавна вважалося, що найдавнішими згадками про святкування є запис за 1262 рік в Іпатіївському списку Літопису Руського та тексти із Густинського літопису 16 століття. але найдревніша назва свята зафіксована поміж стінописів Софійського собору в Новгороді і датується кінцем 11 - початком 12 віку. записана вона як "коупалиѧ", а в пізніших пам'ятках трапляється як Купалие чи Купалье...


7 VII 2017, Тернопіль
borys_javir: (Default)
буває так, що на бачив друзів роками, а зустрівся і - наче бачилися тільки вчора. замість старих спогадів - нові мандри і пригоди, нові враження, які моментально перетворюються на спогади та історії для розповідей при ватрі. 
 
Варшава, 30 VI - 01 VII 2017
...є легенда, що між 30 червня та 1 липня насправді існує ще один день, магічний день - 31 червня. аби його прожити, варто опівночі 30 червня бути в якомусь чарівному місці. 
чому б тим місцем не стати історичному центрові Варшави? освітлений вогнями королівський замок, старенькі безлюдні вулички середмістя і ніч, якої нема. ймовірно, тому, що Варшава суттєво на північ від Галичини, тут світало чи не в пів 4 ночі. може, ранку? світло ліхтарів зливалося із передсвітанковими тінями і незвично малювало знайомі силуети... 
ніч минула швидко... може, це і не була ніч, а був той магічний день - 31 червня?..
 
денна Варшава - зовсім інша ніж нічна. інші барви, інший настрій. уся наповнена людьми, які щось купують, їдять, рухаються, знимкуються... хоча можна зайти за ріг будинку і потрапити у зовсім безлюдне, хоч і красиве місце... 

 
на з'їзді рідновірів була жінка з Житомира, яка вже віддавна жила у Польщі. почувши, що ми з України, чомусь з польської мови перейшла на російську. на коректне зауваження, що ми польську розуміємо, як і російську, не прореагувала. вона не була ватницею, просто в неї спрацював стереотип, що якщо ти з України (точніше, УРСР), то просто мусиш розуміти російську. 
а в трамваї зустріли приємного волиняку, який розповів, що не зміг влаштуватися у бурштинову мафію, тому подався на працю у Польщу. йому було приємно за довгий час зустріти не російськомовних і культурних вихідців з України. 
 
Ряшів, 02 VII 2017
дорога на Ряшів видалася із пригодами - брак квитків на польський бус, здоганяння того буса аж в Радомі, купівля квитка через інтернет за 5 хвилин до відправлення. мабуть, пригоди так і знаходять мене, коли я в компанії таких же ласих до пригод друзів. 
дощ, доїзд з пересадками, робота в автобусі і ось він - Ряшів. по-родинному тепла зустріч із друзями, прогулянки середмістям, зроблена своїми руками піца. так по-домашньому, як давно вже ніде не було... 


 
тепер лаванда для мене означатиме щось більше, ніж просто пахуча квітка... 
 
Перемишль, 03 VII 2017
вкотре у Перемишлі. але цього разу - вночі. безлюдні вулички старого міста навіюють спокій. здавалося, що от-от повз проїде карета, зупиниться і... але повз проїжджали тільки сучасні авто в сторону Польщі та пошарпані автобуси в сторону України. водії тих автобусів хотіли за дорогу до Львова в три рази більше грошей, ніж через касу чи бла-бла-кар. але я на хохляцькі хитрощі не повівся і доїхав до кордону безкоштовно, а до Львова за 20 гривень. дякуючи добрим полякові та галичанам. 

 
дякую Христі, Мар'янові, Марті, Ані та Вольдемарові за зустріч, гостину, мандри та пригоди у Польщі. до нових зустрічей! ;)

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

October 2017

M T W T F S S
      1
234567 8
91011121314 15
16171819202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Tags

Page Summary

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags