ЧЕРНІГІВ ЯЗИЧНИЦЬКИЙ
Борис ЯВІР ІСКРА
В Чернігові багато старовини. Вона не зібрана у якийсь такий комплекс, як у Львові, але за день можна з нею ознайомитися (якщо постаратися). Буде цікаво людям різних зацікавлень, бо тут і язичницькі святині та некрополі 10-11 століть (кургани Черна, Гульбище, Безіменний), і найдавніші із збережених руських церков (в одну з них вбудували камінь, очевидно, язичницький, а в іншій чернігівці тому майже 500 років дружно схвалили об’єднання України та Росії)... Місто загалом справляє гарне враження, якщо, звісно, закрити очі на совковість чи не у всьому та деяку обшарпаність. Люди здаються щирими та добрими (хоч і не дуже багатими), вони відразу читаються. Багато природи і нема висоток, одно-двоповерхова забудова створюють ефект домашньої містечковості. Людей на вулицях мало, а автівок — ще менше. Добре, що хоч міські автобуси курсують. Чернігів - хороший, але нагадує діда із деякими дивацтвами, якому старість не в радість.
На території сучасного Чернігова виявлені сліди заселення з неоліту і бронзової доби. Наприкінці 7 століття в середній течії річки Десна тут виникло укріплене городище. Вперше Чернігів згадується в літописі під 907 роком в «трактаті князя Олега з греками». У ранньому середньовіччі місто було центром племені сіверян, а з кінця 9 століття увійшло до складу Київського каганату, а відтак - Русі, ставши найважливішим і найбагатшим містом держави поряд з Києвом і Новгородом, якщо не брати до уваги галицьких столиць. У 11—13 століттях Чернігів був центром Сіверщини загалом та Чернігівського удільного князівства зокрема.
Могила Черна
Найвідомішим курганом Чернігова є могила Черна (Чорна могила). Вперше згадується у літописі ще у 1147 році. За місцевою стародавньою легендою, у кургані нібито був похований засновник Чернігова - князь Чорний (Черн), на честь якого і було назване місто. Хоча, як виявилося в ході розкопок, поховання відбулося років так на 200 пізніше заснування ґраду.
Види на Чорну могилу.
На вершині кургану тепер стоїть камінь, який виступає свого роду вівтарним. Коло каменя час від часу розпалюють вогнища, у вогнищі є монетки, - як одна з форм пожертви в часі язичницьких обрядів.
Поховання в кургані здійснене за обрядом кремації. Поховані покладені в повному військовому обладунку, займали середню частину кострища. Небіжчиків, яких, виходячи з характеру та розміщення знахідок, було три, спалили у спеціально зведеній дерев'яній споруді на великому вогнищі, розташованому на насипу висотою близько 1,5 метри. Посередині знаходився дорослий воїн, праворуч від нього - воїн-юнак, ліворуч - жінка. Біля ніг похованого були покладені двоє осідланих коней. Чоловіків спалили у багатому військовому вбранні разом зі зброєю - двома мечами, шаблею, десятьма списами, сокирою та п'ятьма ножами, також були сідло з стременами, фрагменти кольчуги, шолом, наконечники стріл, біля ніг - щит з мідним окуттям, фігурка чоловіка.
Мечі із Чорної могили
Жінку супроводжували коштовні прикраси, десять серпів в ногах, кістки корів та биків. На місці, де лежали покійники, знайдені численні прикраси, наконечники поясів, золоті та срібні злитки - залишки розплавлених у вогні прикрас, бронзова посудина з бабками - гральними кістками, ключі, замки, сокири та долота. У верхній частині насипу, приблизно на 7 м висоти виявлено залишки тризни (після тризни могилу ще досипано): шоломи, кольчуги, залізний котел з кістками барана і птахів, бронзова жаровня з вугіллям два залізні ножі для жертвоприношення та два ритони - турячих роги для ритуального питва. Роги мають різну довжину - 54 та 67 сантиметрів, але обидва однаково оздоблені сріблом навколо гирла та посередині. Особливий інтерес та суперечки фахівців здавна викликає окуття більшого ритона. Талановитий майстер викарбував на ньому загадкову композицію з різноманітних чудовиськ, птахів та людей. Західну частину кострища займали дванадцять відер півколом, від яких залишилось залізне окуття, та дві залізних посудини.
Частинки рогу з могили Черна. Джерело-1, Джерело-2.
Про те, що в кургані поховано князя, свідчать предмети, пов’язані з язичницьким культом, зокрема, бронзовий ідол - сидяча людська фігурка з якимось предметом у руках. За язичницьких часів князь поєднував функції воїна й жерця, світську й духовну владу — був фіґурою набагато могутнішою, ніж сучасні глави держав. У знайденій бронзовій фіґурці заанґажовані дослідники побачили скандинавського бога Тора, хоча це — просто чоловічок, який у правій руці тримає свою бороду чи навіть питтєвий ріг (пара рогів для пиття було знайдено у самому кургані). А краще деталізовану фігурку з подібним сюжетом і, можливо, аналогічного часу виготовлення, було знайдено на теренах західних слов’ян — у містечку Ґачів (Gatschow). Це дає підстави вважати фігурку з могили Черна слов’янською за мотивом.
То кого поховали під цим велетенським насипом і коли сталася ця подія? Розібратися допомогли знахідки, зроблені під час розкопок Чорної могили. Це три візантійські монети. За каталогом Британського музею, дві монети з насипу відносяться до часів правління імператора Василя Македонянина (867-886 рр.) та його сина Костянтина, який помер у десятирічному віці (869-879 рр.). Монета з вогнища датується періодом царювання Костянтина Сьомого Багрянородного та його сина Романа (945-959 рр.). Таким чином, враховуючи, що поховання було здійснене за язичницьким обрядом, курган Чорна могила був насипаний не раніше 945-го року і, можливо, не пізніше хрещення чернігівців у 992 році. Поєднання в похованні великої кількості дорогої зброї і культових предметів поряд з величезними розмірами курганного насипу і пишністю похоронного обряду дозволили історикам припустити, що в Чорній могилі поховано останнього чернігівського князя дохристиянської доби, що жив в Х столітті. Історик А.Щавелев, наприклад, вважає, що князя, похованого в Чорній могилі, могли кликати Черн, оскільки початкова форма назви чернігівського кургану в Іпатіївському літописі була «Черна могила» (тобто «могила Черна»). До того, кургани зазвичай отримували назви від ім'я похованих в них правителів - «Аскольдова могила», «Галичина могила», «Турова могила» і т.д. Оскільки ім'я Черн не було вживаним серед Рюриковичів, то, швидше за все, перед нами незалежний або напівнезалежний чернігівський князь. Краєзнавець А. Добріца знаходить ім'я князя з Чорної могили в договорі князя Ігоря з Візантією, який був укладений в 945 році. У договорі після перерахування імен послів від великого князя Ігоря, його сина Святослава і княгині Ольги, зазначений якийсь Слуда - «посол Ігоря, племінника Ігоревого» - посол чернігівського князя. Щоб відрізняти його від дядька - Ігоря Старого, чернігівського князя нібито іменували Ігорем Чорним - за незвичайний для варягів темний колір волосся. Після смерті Ігор Чорний начебто був похований в кургані, який і назвали Чорною могилою. Є також інші версії. Відповідно, етнічне походження цього князя досі викликає безліч суперечок. Одні вважають його слов'янином - представником місцевої, Сіверянській племінної династії, інші ж - прийшлим варягом, родичем або васалом київських князів Рюриковичів.
Цікаво, що для доведення своєї правоти обидві сторони зазвичай звертаються до одного і того ж джерела - казкового сюжету, зображеному на срібній окутті ритону - турового роги, який був знайдений в кургані. На чудовому широкому фризі цього твору мистецтва зображені химерно вигнуті і переплетені між собою фігури птахів, звірів і фантастичних тварин. Деякі з них кусають одне одного, інші стоять окремо. На тильній стороні оправи зображені два чудовиська з переплетеними хвостами. На лицьовій стороні посеред всіх чудовиськ і звірів художник зобразив двох мисливців, які стріляють в птицю. У руці однієї з фігур (чоловік в сорочці або кольчузі з непокритою головою) лук, але стріли вже немає, вона - спущена з тятиви. Друга фігура - жіноча, в руках у неї теж лук і спорожнілий сагайдак. Найцікавіше, що стріли летять не в птаха - одна стріла зламана і знаходиться позаду чоловіка, друга летить вгору, а третя — ніби прямо в голову чоловікові. Всі особи та звірі, зображені на розі, мають паралелі як в місцевих казках та легендах, сюжети неодноразово зустрічаються в суто слов'янських знахідках, так є паралелі і в скандинавській міфології, тому однозначної відповіді на питання етнічної приналежності похованих нема. Хіба можна припустити, що використано сюжет, спільний як для багатоетнічної Балтики, так і більш східних власне слов'янських земель, який в ті далекі часи був знайомий на всій окресленій території. Враховуючи непрямі вказівки на чорнявість князя, таки, можливо, він не був чистокровним вихідцем із скандинавсько-балтійського регіону. Тим не менше, поховання здійснене за звичаєм, описаним у творі Ібн Фадлана, отже тут похований рус.
