Boris Javir

Сколе, єке сє загубило...
Борис ЯВІР



Десь в далеких горах, де колись жили славні галли-бойї, а потім — слов’єнізовані бойки, є містечко Сколе. Недалеко від него колись галицкі вої воювали проти орд хана Батия (перевал Тухольскі ворота). Воювали героїчно, то не фест ефективно — Батий таки пішов далі, в Европу... А років з майже триста п’єтдесєть до того в тих місцьох в Европу пройшли угри. Через Сколе лежит дорога в Европу, єка чомусь відкрита наразі лиш ордам зі сходу, но не місним жительом...

Єк приїхав им в Сколе, то було хмарно. Відав, від того було в місті малолюдно. Біля будинку культури на головнів вулиці, єка йде без всьо місто, мені поліцаї розповіли, єк пройти до «Гуцулки» (то такий комплекс, недалеко в горах). Будинок культури виглідає страхітливо, хоч і не є пошарпаним чи запустілим.
( Read more... )


P.S. Ну, зрозуміли сте...

серпень-вересень 2014
не спеціально для Галичина.info

Кедь покидаєш Свєщенну Галичину і заїжджєєш в Україну, то первим великим містом, єке випаде на шляху буде Проскурів. Мої друзі, єкі ту жиют сказали, же в місті до мого приїзду повалили два памнітники Лєніну (що то за жид, ви читали сте у попередні статті). Ся подія ня врадувала не на жарт.( далі - про «притоку буха» )

певно, таким гірким сміхом, як і Борислав...

Типу передмова
Я люблю сво́ю Галичину. То аксіома, перевірена часом - настільки ї люблю, же навіть окупація УРСР не змусила ня покинути свій рідний край. І хоч у нас ситуація ліпша, ніж у наших східних братів та сестер по нещастю (вражає, коли видиш знимки зі Сходу, на яких фіґури з серпом і молотом просто перефарбовані в синьо-жовті барви - се концентрат суті сучасної України УРСР), але у домовину европейскої ментальності, яка так не хоче вмирати у галичан, часто забивают цвєки ще й деякі місцеві діячі - совковими є й так звані “націоналісти” (так лиш ся називают, но ніц не роблят для свого народу, який гордо величают “наційов” з ціллю омріяних перемог на будушних виборах), же культ одних вождів поміняли на культ інших, часто не знаючи ні історичних фактів, ні загалом ідеології, з ними пов'язаної. Є правдиві націоналісти, але їх наразі не так, на жаль нам та на радість воріженькам, які мают згинути, як роса на сонці®, і багато. Принаймні, при владі у краю.

За сотні літ ніц ся не міняє у сему світі. На Русі, яка колись давно впустила у своє лоно сім'я Азії й породила страшного мутанта з центром у Ро́сії, добре було жити котови й попови. Зіправди, так і зараз є. А ще в тої радше міфічної уже квазідержави було дві проблемі (вживаю форму двоїни, бо сі проблеми нероздільні межи собов, як дві руці одної людини) — дороги та ду́рні. Сі дві проблемі азійський монстр приніс й до нашого дому, породивши безконечне множення дурних доріг та ду́рнів. А корінне населення зіграло ролю сплячої красуні, яка все чекає із міфічного Заходу принца на білому коні™, же своїм цюлюнком має пробудити ослаблене ординсков заразов тіло. Нічого, колись нарід ся прокине з того летаргічного сну, й у наших краях сонце буде саме так світити й трава буде саме така зелена. А до тої пори ми будем брали участь в експериментальному підтвердженні теорії розбитих вікон.

( читати та дивити ся далі )

Якось я потрапив у місто Борислав. Яка причина мого приїзду туди - це тема окремої розмови. Сьогодні ж поговоримо про славетне місто та мої враження від нього.

( Борислав у знимках та враженнях... )