Героїчна оборона Звенигорода від русів в 1146 році

[borys_javir]

В січні 1146 звенигородці під проводом воєводи Івана Халдійовича відбили об'єднане русько-польсько-половецьке військо.

Героїчна оборона Звенигорода від русів в 1146 році

Після того, як Ростиславичі в 1099 році вибороли Галичині остаточну незалежність від Русі, майже 50 років руські князі не лізли в Галичину. Нові спроби підкорити собі цю країну почалися після того, як Володимирко, князь галицький у своїх руках зосередив владу над всіма столицями Галичини (в 1141 році). Але у князя залишився родич-конкурент — його племінник. Він був вигнаний з краю, подався у Берладь (де отримав прізвисько “Берладник”), а тоді почав шукати протекції у князів руських. Це збіглося в часі зі спробами амбітного Володимирка захопити південь Волині, що розгнівало руського князя, для якого цей край був одним із ключових. Події розвивалися стрімко і спочатку не на користь для галичан: в 1144 році русько-чернігівсько-волинсько-смоленсько-турівсько-польське військо змусило Володимирка відмовитися від Волині та виплатити викуп, а зимою 1145–1146 років на тлі попередніх труднощів невдоволені спробами твердого правління Володимирка Володаревича галицькі бояри організували проти нього змову. Коли галицький князь виїхав на лови в Тисменицю, бояри запросили із Звенигорода-на-Дністрі його племінника Івана Ростиславича. Як спадкоємець Васильковичів цей князь мав більше прав на Галич (до 1141 року входив у Теребовлянське князівство), ніж його стрийко – спадкоємець Володаревичів (початково правив Перемишлем та Звенигородом). Володимирко три тижні штурмував Галич. Йому допоміг випадок: під час вилазки вночі Іван Ростиславич, захопившись, сильно віддалився від міських стін і потрапив в оточення. Йому вдалося прорватися в степ, а Галич мусив відчинити ворота перед Володимирком.

Іван Ростиславич знайшов притулок у київського князя Всеволода Ольговича. Це розлютило Володимирка. Він вторгся в руські землі і здобув Прилук. В тилу знову повстав Галич, і князь мусив повернути свої основні сили назад.

Всеволод зібрав київські, чернігівські, новгородські полки, половців і з цими силами виступив проти Володимирка. Не приймаючи бою, галицький князь відступав на захід, в Галичину. Польський король Владислав ІІ, незважаючи на власні проблеми, вислав русам допомогу. Всеволод Ольгович підійшов до Звенигорода-на-Білці і вирішив здобути цю давню столицю Володимирка дорогою до Галича.

В перший же день облоги його військо взяло укріплений посад.
На другий день віче звенигородців вирішило здати місто. Але посадник Володимирка Іван Халдеєвич схопив трьох найбільш бунтівливих городян, скарав їх на смерть, а розсічені навпіл трупи велів скинути з стін граду — аби не тільки жителі міста побачили, як галичани карають зрадників, а і руси. Городяни відчули рішучість залоги і стали оборонятися.
На третій день Всеволод кинув все військо на приступ. Штурм тривав з ранку до вечора, метальною артилерією вдалось запалити місто в трьох кінцях, але звенигородці справились з пожежами. Звенигород вистояв проти русів.

Незабаром важка хвороба звалила з ніг Всеволода Ольговича. Не маючи змоги здобути галицьку твердиню, він зняв облогу і почав відступати до Києва — Звенигород врятував Галичину. Галицький похід підірвав його здоров’я, через півроку князь помер. Одним із наслідків невдалої виправи також було вигнання Ольговичів з Києва. В той же час Володимирко знайшов примирення всередині своєї країни і вже зимою 1149–1150 років обложив міста Шумської волості, а в серпні 1150 року його велике військо тріумфально увійшло у Київ. Але це вже зовсім інша історія...

З річницею перемоги над завойовниками, галичани!
Перемагали і перемагати будемо!
Галичино, будь щаслива!