Про мене вийшла стаття на svoboda.te.ua.

Найкраще диво – зроблене своїми руками

Із кожним новим знайомством ми пізнаємо світ, із кожним новим днем – життя, із кожним новим заняттям – себе. Людина, про яку хочу розповісти, пізнає світ насамперед через знайомство із собою, через безліч захоплень, які з успіхом та радістю втілює у життя.

Борис Явір Іскра надзвичайно любить дивувати своїх рідних та друзів витворами, зробленими власноруч. Спочатку він навчився різьбити на дереві, а от уже півтора року займається ліпкою із пластику. Керамопластика подобається йому тим, що завдяки яскравим барвам із цього матеріалу можна зробити щось сучасне. Але Борис лишається вірним своєму першому захопленню і каже: «Люблю різьбити на дереві, адже воно має хорошу енергію, є живим та легко піддається для надання форми».

Мене зацікавило, чи завжди Борис має натхнення працювати, чи хтось і щось впливає на його роботу?

borys2 «Натхнення у мене, як сонце у небі, є завжди, та інколи «погода» несприятлива для творчості. Намагаюся вибирати найбільш слушний час, тоді й у вироби вкладаю лише позитивну енергію, - сказав Борис. - Чимало залежить і від того, для кого призначений виріб. Особистий фактор – то дуже вагомий чинник у творчості. Для хороших людей, які мені близькі, завжди роблю з великою охотою».

Надихає Бориса життя: події, люди, обставини, побачене, почуте, відчуття того чи іншого дня.

Крім ліпки і різьблення, хлопець також любить малювати гуашевими та акварельними фарбами, виготовляти біжутерію, займатися комп’ютерною графікою та писати вірші і прозу. На сьогодні видано одинадцять його збірок: «Розмова з вітром», «Натхненний Сонцем Ясним», «Тобі, Сонечко!..», «На добраніч, Сонце Ясне!..», «Проліски», «Казки для Тебе», «Мовчки скажу», «З весною в серці…», «Замріяний у Сонце Ясне…», «У твоєму промінні…» та недавня - «Шепіт Місяцю».

У вільний час Борис мандрує: «Саме подорожі автобусами, поїздами, поміж людьми, а також наодинці, як спосіб пізнання світу, є джерелом моєї творчості».

Попри все Борис також задіяний у скаутській організації «Пласт», громадському русі «Світанок» та у проекті краєзнавчо-туристичного клубу.

Насправді захоплень чимало, тож дивуюся, як він встигає із усім справлятися. Натомість Борис зауважив, що він не із тих людей, які жорстко планують свій день чи життя, але певний рівень організованості йому властивий. Саме тому він встиг зробити вже так багато, а ще більше - у планах та задумах.

Христина КАЧМАРИК.

Колискова

для JW

А сонце вже спить, зайшло вже давно,

І в небі зоріють вогні,

Поглянь же, миленька, у своє вікно,

Там місяць сміється тобі...

Ліси вже заснули і річка вже спить,

Лиш зорі палають ясні,

Там вітер з хмарками собі гомонить,

Там місяць сміється тобі...

І квіти у лузі схилились у снах,

Пташки ж десь співають пісні...

Магічне сіяння у твоїх очах...

Лиш місяць сміється тобі...

Поснули лисички, зайчата вже сплять,

Дрімають всі звірі лісні...

І снами найкращими в світі всі снять,

Лиш місяць сміється тобі...

Та ніч ця відступить, світанок буде,

Хоч зорі ще світять в вікні....

І сон найсолодший до тебе прийде...

"Добраніч!" я скажу тобі...

Смерть батька

Сьогодні закурив... Стою у мряці і тримаю самокрутку поміж пальцями. Нині вона не перша і, може, не остання. У горлі дере від незвички та міцного тютюну. Останній і перший раз курив ще у школі. Тоді тато дав спробувати, я закашлявся, а він: “Відчуваєш, яка то гидота? То щоб більше її не брав до писка!”… А сам курив, як паровоз...

Батько...

Просто я не стримався. Випросив у хлопців щипку тютюну, закрутив у шматок старої газети... І закурив...

Прийшов лист із дому, що помер батько...

Навколо війна, щодня я бачу десятки смертей... А тут... Помер батько... Помер, як написала мама, тихо і спокійно... Довго дивився у вікно - чекав мене... Він знав, що я не прийду, але він чекав... Батько...

Так і я колись буду чекати свого сина з війни. Я знаю, що так буде. То вже проклята родинна “традиція”. Мій дід воював, і тато воював. Воював за колись “національні” інтереси не нашої країни десь далеко від рідного дому, воював за “мир в усьому світі”, воював за “світле майбутнє” для дітей та “безхмарне небо” для внуків. Тепер воюю я...

Дощ і мряка пробирають до душі. Повільно докурюю самокрутку, а в голові лунають батькові слова: “Найгірше не те, що ти береш участь у війні, а те, що війна бере участь у тобі. Найгірше не те, що війна може покінчити з тобою, а те, що ти не зможеш покінчити з нею...”

Мама писала, що йому до останніх днів снилася війна...

А що буде снитися мені?..

Батько...

Помер...

Борис Явір Іскра.

На фото: Борис Явір Іскра та його рукотвори.