![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
Сон «Мене не впіймати!»
3 Feb 2013 11:45 pmти ж сам хотів такого життя...
Ми з друзями вибралися з містечка і поїхали у ліс. Там був наметовий табір для туристів. У спорудах під накриттям із зеленого брезенту проживали гості як з побережжя, так і з інших країн. Їх приваблювали джунглі, екзотичні рослини, тропічний місяць вночі...
Пробувши й порозважавшись кілька днів у таборі, ми вирушили на невеличке сафарі в гущавину лісу. Тропічні дерева дихали свіжістю й наповнювали повітря вологістю. Ми розділилися на дві групи — в першій були я, хлопака, який на мене працював та якась моя коліжанка, а в другій був мій брат та ще кілька осіб (деталей не пам'ятаю, вони тусили зазвичай окремо від нас).
Ці ліси для мене не були незнайомими, я тут часто бував. Саме тому я вів свою групу через ліс до невеликої пустелі, за дюнами якої було містечко, де на узбережжі стояла моя вілла. Вів, правда, не навпростець. Я з товаришем часом кепкували із нашої супутниці, яка була досить безпомічною в умовах дикої природи. Різноманітні зарості уповільнювали наше просування, а дівчина пищала при вигляді будь-якої ящірки чи більш-менш великої комахи.
Раптово мені подзвонили. В трубці голос моєї помічниці допитливо вивідував, де я і коли буду на віллі. Відповідав я неохоче, але сказав, що будемо прямувати до поселення найкоротшою дорогою. Звірившись із GPS, сказав, куди прислати джипи, аби нас забрати. Після розмови подзвонив братові, аби і його група виходила з лісу.
Ми вийшли з лісу. Напівтьма змінилася на залиту сонцем пустелю. Здавалося, що пісок аж світиться. Звідти віяло сухим теплом...
Як ми і домовилися, нас чекав джип. Я заскочив за кермо, потіснивши хлопця, присланого помічницею. Коли ми виїхали на дорогу до містечка, то вдалині побачив авто, на якому їхав брат. Їхати у відкритому джипі крізь пустелю по горбах було досить специфічно. І вітерець, і пісок. А ще й товче! Але нашій компанії було весело.
Вілла була розташована на березі моря, на високій скалі. Була двоповерховою. Навколо — сади й подібні садиби по-сусідству. Недалеко був пляж із безліччю барів. Саме туди ми спершу заїхали. Я випив холодного коктейлю й перекинувся слівцем із барменом, який мене називав “містер Джей”. Поки мої друзі десь зависли, я пройшовся пляжем з двома гарячими кобітами, які наполегливо запрошували скинути верхній одяг і приєднатися до гри у волейбол. Я чесно відмовив й запросив на вечірку.
Звідки у мене вілла? Здається, я займався махінаціями. Не чесні гроші. Вони не були настільки брудними, але річ в тому, що я перекрив певні шляхи збагачення корумпованим чиновникам та спецслужбам. Саме тому на мене шукали компромат як місцеві органи правопорядку, так і ФБР. Прямих доказів не було, але...
Вечірка була в розпалі. Купа дівчат та хлопців у моїй віллі з червонястими стінами всередині відривалися на повну. Грала музика. Я танцюючи, направився з кухні на другий поверх. Я здоровкався із своїми колєґами, які приходили і приходили. Хтось уже був в компанії красунь, хтось пив алкоголь. Якійсь друзі друзів друзів, тобто абсолютно незнайомі мені особи покурювали травку десь у темряві.
Коли я якраз піднявся на другий поверх, хтось крикнув, що приїхали “фараони”. Я кивнув братові, аби він прихватив якусь “пушку” і почав рухатися до спальні. Якась панночка мене перехопила у коридорі й мені всунула два пістолети. Якраз попри нас купа людей втікала на перший поверх. Коли я зайшов у спальню, через вікна вломилися фебеерівці, головною була одна шмара — саме та, яка відмила найбільше грошей, які я потім прихватив собі. Я мав на неї компромат, саме тому вона хотіла мене позбутися.
Я наставив на ту шмару пістолети, почав погрожувати, що відкрию вогонь через несанкційоване вторгнення. Вона іронічно посміхнулася й мовила, що має ордер. Я спробував натиснути курок — пістолі незаряджені. Чорт! Та дівчина, яка мені їх дала була підставною. А збоку якраз наближалася її підмога.
На мене було наставлено багато цівок, я відступив з кімнати у коридор. Мене хотіли зловити, але та шмара сказала, аби брали тільки живим. Усе відбувалося дуже швидко. Я цафнув на балкон. Останні слова, які почув - “не дайте йому стрибнути!”. Але я таки перехилився і...
За тих, хто на віллі не переживав — будинок чистий. Якусь легку травку прихопити могли хіба чужі, але то вже їхні проблеми. У брата та друзів дозволи на зброю є. Щонайбільше — допитають у відділку й відпустять із забороною покидати містечко місяць чи два.
...Політ. Висота. Удар об плесо води. Занурення. Кілька куль пройшли дуже близько. Мах руками — я пливу в сторону гроту, який тут неподалік. А там — спорядження та підводний скутер. Ним доберуся до катера й потім - воля...
_ _ _
© Борис Явір Іскра, 2013-02-03
Ми з друзями вибралися з містечка і поїхали у ліс. Там був наметовий табір для туристів. У спорудах під накриттям із зеленого брезенту проживали гості як з побережжя, так і з інших країн. Їх приваблювали джунглі, екзотичні рослини, тропічний місяць вночі...
Пробувши й порозважавшись кілька днів у таборі, ми вирушили на невеличке сафарі в гущавину лісу. Тропічні дерева дихали свіжістю й наповнювали повітря вологістю. Ми розділилися на дві групи — в першій були я, хлопака, який на мене працював та якась моя коліжанка, а в другій був мій брат та ще кілька осіб (деталей не пам'ятаю, вони тусили зазвичай окремо від нас).
Ці ліси для мене не були незнайомими, я тут часто бував. Саме тому я вів свою групу через ліс до невеликої пустелі, за дюнами якої було містечко, де на узбережжі стояла моя вілла. Вів, правда, не навпростець. Я з товаришем часом кепкували із нашої супутниці, яка була досить безпомічною в умовах дикої природи. Різноманітні зарості уповільнювали наше просування, а дівчина пищала при вигляді будь-якої ящірки чи більш-менш великої комахи.
Раптово мені подзвонили. В трубці голос моєї помічниці допитливо вивідував, де я і коли буду на віллі. Відповідав я неохоче, але сказав, що будемо прямувати до поселення найкоротшою дорогою. Звірившись із GPS, сказав, куди прислати джипи, аби нас забрати. Після розмови подзвонив братові, аби і його група виходила з лісу.
Ми вийшли з лісу. Напівтьма змінилася на залиту сонцем пустелю. Здавалося, що пісок аж світиться. Звідти віяло сухим теплом...
Як ми і домовилися, нас чекав джип. Я заскочив за кермо, потіснивши хлопця, присланого помічницею. Коли ми виїхали на дорогу до містечка, то вдалині побачив авто, на якому їхав брат. Їхати у відкритому джипі крізь пустелю по горбах було досить специфічно. І вітерець, і пісок. А ще й товче! Але нашій компанії було весело.
Вілла була розташована на березі моря, на високій скалі. Була двоповерховою. Навколо — сади й подібні садиби по-сусідству. Недалеко був пляж із безліччю барів. Саме туди ми спершу заїхали. Я випив холодного коктейлю й перекинувся слівцем із барменом, який мене називав “містер Джей”. Поки мої друзі десь зависли, я пройшовся пляжем з двома гарячими кобітами, які наполегливо запрошували скинути верхній одяг і приєднатися до гри у волейбол. Я чесно відмовив й запросив на вечірку.
Звідки у мене вілла? Здається, я займався махінаціями. Не чесні гроші. Вони не були настільки брудними, але річ в тому, що я перекрив певні шляхи збагачення корумпованим чиновникам та спецслужбам. Саме тому на мене шукали компромат як місцеві органи правопорядку, так і ФБР. Прямих доказів не було, але...
Вечірка була в розпалі. Купа дівчат та хлопців у моїй віллі з червонястими стінами всередині відривалися на повну. Грала музика. Я танцюючи, направився з кухні на другий поверх. Я здоровкався із своїми колєґами, які приходили і приходили. Хтось уже був в компанії красунь, хтось пив алкоголь. Якійсь друзі друзів друзів, тобто абсолютно незнайомі мені особи покурювали травку десь у темряві.
Коли я якраз піднявся на другий поверх, хтось крикнув, що приїхали “фараони”. Я кивнув братові, аби він прихватив якусь “пушку” і почав рухатися до спальні. Якась панночка мене перехопила у коридорі й мені всунула два пістолети. Якраз попри нас купа людей втікала на перший поверх. Коли я зайшов у спальню, через вікна вломилися фебеерівці, головною була одна шмара — саме та, яка відмила найбільше грошей, які я потім прихватив собі. Я мав на неї компромат, саме тому вона хотіла мене позбутися.
Я наставив на ту шмару пістолети, почав погрожувати, що відкрию вогонь через несанкційоване вторгнення. Вона іронічно посміхнулася й мовила, що має ордер. Я спробував натиснути курок — пістолі незаряджені. Чорт! Та дівчина, яка мені їх дала була підставною. А збоку якраз наближалася її підмога.
На мене було наставлено багато цівок, я відступив з кімнати у коридор. Мене хотіли зловити, але та шмара сказала, аби брали тільки живим. Усе відбувалося дуже швидко. Я цафнув на балкон. Останні слова, які почув - “не дайте йому стрибнути!”. Але я таки перехилився і...
За тих, хто на віллі не переживав — будинок чистий. Якусь легку травку прихопити могли хіба чужі, але то вже їхні проблеми. У брата та друзів дозволи на зброю є. Щонайбільше — допитають у відділку й відпустять із забороною покидати містечко місяць чи два.
...Політ. Висота. Удар об плесо води. Занурення. Кілька куль пройшли дуже близько. Мах руками — я пливу в сторону гроту, який тут неподалік. А там — спорядження та підводний скутер. Ним доберуся до катера й потім - воля...
_ _ _
© Борис Явір Іскра, 2013-02-03
