Boris Javir

Ще прийде сніг, зима настане,
Ще діти всядуться на сани,
Ще завірюха все завіє,
Біленьким снігом світ засіє.

Ще прийде холод в міста й села,
Ще всі закриються в оселях,
Ще заховаються у пледи,
І будуть пити чай із медом.

Ще замете усі дороги,
Ще в снах загубляться тривоги,
Ще буду я листи писати,
А ти будеш в теплі читати.

Ще в якусь ніч зимову зимну
Ще пригадаєш все до сліз приємне,
Ще я візьму тебе за руку,
А ти відчуєш солодку муку...



© Борис Явір Іскра, 2014-01-08

По всьому світу стала новина,
Що Божа матір вродила сина...
Сина вродила в темній яскині,
Та й положила в яслах на сіні...

Наша сотня стояла коло хутора, десь за кілометрів п'ять від села, якщо йти навпростець. Але такої дороги не було, адже шлях перетинали три річки і болота. Приходилося ходити зиґзаґами, долаючи приблизно по вісім-десять кілометрів чи не щодня в одну сторону...

( читати далі )

Твій запах - п'янить неначе кава,
Усмішка - як цукор солодкава,
І хоч печеш ти іноді словами,
Та хочу тя торкнутися губами...

Щічки твої рум'янами налиті,
Як сунички, що достига у літі,
І хоч гірчиш ти іноді словами,
Та хочу тя торкнутися губами...

Як свіжий терен - сині оченята,
Волоссячко твоє медком багате,
І хоч кислиш ти іноді словами,
Та хочу тя торкнутися губами...



11.01.2009
Борис Явір Іскра
"Надобраніч, Сонце Ясне!.."

Нині...
Десь по обіді приходив Макс...
- Здоров!
- Здоров!
- Як справи?
- Та так, відпочиваю... - мовив з посмішкою я.
- Є робота... - пробурмотів Макс. - Так і триматимеш мене при вході?..
- Та щось заговорилися... - посміхнувся я і рукою махнув Максу, аби заходив всередину.
Ми сіли у вітальні на великих кріслах коло скляного столика. Я налив нам трішки вина. Макс довго дивився в одну точку.
- Що сталося? - запитав я.
- Та так, втомився... і Меґан злиться...
- За що?
- Ех, жінки... Зляться за одне, сварять за інше... Звідки я можу знати, за що вона злиться?..
- Співчуваю... То що там за робота?
- Маєш передати це сам знаєш кому... - Макс простягнув мені пакет.
Я глянув на то, кому призначений...
- Але ж, Максе, ти певен?.. Ці пакети ми передавали раз на місяць. А місяць ще не пройшов...
- Я нічого не знаю — мені його дали і сказали віднести тобі. Мовляв, ти знаєш, кому передати.
- Ну ладно. Передам... На коли?
- Та просили якомога швидше...
- На цих вихідних і передам. - посміхнувся я, але в голові була купа сумнівів.
Макс незабаром пішов...

Пізній вечір...
Лежу у ванні і збовтую пінку до бульбашок... Як дитина... Хлопці не виростають ніколи - вони, незалежно від віку, можуть бути занудними ботанами чи п'ятнадцятирічними бешкетниками, гратися в аскетів, або ж намагатися залізти в штани* першій ліпшій кралі... Ну от, бовтаю пінку у ванні... Думками десь у Відні на мальовничій набережній над Дунаєм...
В думках обдумую, чи готовий до поїздки...
Зброю склав... У маленькому кейсі із секретним кодом лежить моя кохана беретта і пару обойм патронів до неї... На ліжку - штани, а коло них - кольт, мій вірний друг і помічник...
В кишені - квиток на завтрашній потяг до Львова (нехай це буде Львів). Там мене чекають дівчата і паті на хаті в одного чувака... Хороший чувак, хороші дівчата...
Типу, я готовий... Але непокоїть мене отой пакунок... Нічого, передам його, куди слід і все буде добре...
Вода завжди мене заспокоювала... Бовтаю пінку до бульбашок, а думками з Тобою у Відні, гуляємо ввечері набережною Дудаю, оповиті теплим світлом ліхтарів...

У думках...
А завтра проснуся раненько... Руханка... Почищу зуби... Подивлюся уважно на своє ще заспане обличчя в дзеркалі... Посміхнуся... Моя заспана мармиза завжди викликає в мене посмішку... В мене, і в Тебе...

Сніданок... Омлет із шинкою... Або ж грінки із сиром і шинкою... І чай... Не захочу на ранок кави... А запашний фруктовий чай... Солодкий... Такий, як мід...

Одягну штани... Раз бризнуся парфумами... Футболка... Шкарпетки... Мешти... Курточка... Капелюшок на голову... Наплічник із пакетом на плечі... А... Кольт... Кольта - за пояс... В коридорі гляну в дзеркало... Все гаразд... Поїхали!..

Потяг... Музика в навушниках... Рідні і найкращі галицькі краєвиди... Столиця...

А тут будуть дівчата... Найкращі в світі... Подруги... А може і не тільки... Мері, Софі  і Наталі... Цьомки-бомки... Кожна така мила і така хороша... Ех...

Паті... Давні друзі... Дівчата... Я їх не знатиму, але солодке вино в цю ніч розширить коло знайомих майже до безкінечності...

Прийде ранок... У когось болітиме голова... Та не в мене... Піду у ванну... Почищу зуби... Подивлюся уважно на своє обличчя в дзеркалі... Посміхнуся... Моя заспана мармиза викликає в мене посмішку... В мене, і в Тебе... Оглянуся на ледь знайомих дівчат, іронія підніме кутики моїх губ...

Одягну штани... Раз бризнуся парфумами... Футболка... Шкарпетки... Мешти... Курточка... Капелюшок на голову... Наплічник із пакетом на плечі... А... Кольт... Кольта - за пояс... В коридорі гляну в дзеркало... Все гаразд... Поїхали!..

Розбуджу друзів, потисну руки, подякую і попрощаюся до наступної гулянки...

Вокзал. Потяг. Дорога. Не скажу нікому, куди. Заховаю лице під капелюшком... Музика в навушниках... Рідні і найкращі галицькі краєвиди...

Вийду в потрібному місті. Передам кому треба пакет. Поїду назад. Музика в навушниках... Рідні і найкращі галицькі краєвиди...

А ввечері відірвуся на диско... В Старому Самборі (нехай це буде Старий Самбір)... Соля, Джулія, Ксю та Яра... Мені з ними завжди приємно... І Ромко... Цей добрий друг пройшов зі мною не одні Карпати... І наша весела зграя охмеліє від щастя і радості...

А рано сяду на потяг... Транскарпатський експрес... Сині гори... Словаччина... А потім Відень. Дунай. І Ти... І Ти... Вогні набережної заховають нас у романтиці вечора...

але...
Наяву...
Просинаюся раненько... Руханка... Мляво чищу зуби... Дивлюся уважно на своє ще заспане обличчя в дзеркалі... Посміхаюся... Щиро... Моя заспана мармиза завжди викликає в мене посмішку... В мене, і в Тебе...

Готую сніданок... Грінки із сиром і шинкою... Трішки пригоряють... То нічого, і так смачні... Чай... Не хочу на ранок кави... А запашний фруктовий чай... Солодкий... Ще й з медом... Затягуюся...

Одягаю штани... Бризкаюся парфумами... Футболка... Шкарпетки... Мешти... Курточка... Капелюшок - на голову... Наплічник із пакетом та запасними речами - на плечі... А... Кольт... Його не варто забувати... Кольта - за пояс... В коридорі дивлюся в дзеркало... Все гаразд... Ніби... Поїхали!..

Потяг... Як це часто буває, ледве встигаю, але таки встигаю... Провідниця довго дивиться в квиток... Пропускає в салон... Музика в навушниках... Рідні і найкращі галицькі краєвиди... Звідкись з'являється смуток на серці... Але відкидаю все, адже... Столиця... Наш рідний Львів...

А тут - дівчата... Найкращі в світі... Мої каблуки відцокочують брук парку... Дощить... Але Мері мене зустрічає теплим поглядом, і тепліє аж на душі. Її погляд наче хоче сказати щось, чого не кажуть вуста... Але, мабуть, не цього разу... А потім - Софі  і Наталі... Цьомки-бомки... Кожна така мила і така хороша... Файні подруги, а може і не тільки... Ех...

А ввечері - паті... Давні друзі... І якійсь дівчата... Я їх не знаю, але солодке вино в цю ніч розширює коло знайомих майже до безкінечності... Я впиваюся радістю... Безумна ніч...

І майже так моментально настає ранок... У когось болить голова... Та не в мене... Я зазвичай стійкий... Йду у ванну... Чищу зуби, поступово зникає дурне відчуття в роті та смак нічної помади... Дивлюся уважно на своє ще заспане обличчя в дзеркалі... Посміхаюся, правда трішки іронічно... Моя заспана мармиза завжди викликає в мене посмішку... В мене, і в Тебе... Оглядаюся на ледь знайомих дівчат, "прощайте кралі" — крутиться в голові...

Бризкаюся парфумами... Футболка... Заправляю в штани... Поправляю ширінку... Шкарпетки... Мешти... Курточка... Капелюшок - на голову... Наплічник накидаю на плечі... Кольта - за пояс... Ховаю, аби ніхто не видів... В дзеркало нема настрою дивитися, але поправляю капелюха, моргаю собі... Все гаразд... Поїхали!..

Буджу друзів, тисну їм руки, дякую і прощаюся до наступної гулянки... Хтось мені навздогін кричить якійсь побажання, я піднімаю капелюшок, махаю всім на прощання і захлопую двері...

Знову двірець. Знову потяг. Дорога. Не кажу нікому з пасажирів в купе, куди. Взагалі мало розмовляю... Ховаю лице під капелюшком... Музика в навушниках... Рідні і найкращі галицькі краєвиди...

Виходжу в потрібному місті. Пішки доходжу до будинку, де маю залишити пакет. Стоп! Хтось наче підозрілий є. Оглядаюся... Нікого... Але невпевненість залишається. Йду звідти. В маленьке дзеркальце в руці бачу, як потрібна людина забирає пакунок. Ось і все, ось і переживання були зайвими...
Їду назад. Музика в навушниках... Рідні і найкращі галицькі краєвиди... Але так, наче хтось слідкує за мною... Подумки називаю себе параноїком...

А ввечері відриваюся на диско... В Старому Самборі (нехай це буде Старий Самбір)... Соля, Джулія, Ксю та Яра... Мені з ними приємно... І Ромко... Цей добрий друг пройшов зі мною не одні Карпати... І наша весела зграя хмеліє від щастя і радості — як я і очікував... Я забуваю про всі параної та можливі переслідування... Ніч летить швидко, наче мить, ніхто й не помічає, як співають когути...

Вдосвіта просинаюся, збираюся... Тісні обійми з дівчатами на прощання... Вони хороші і милі... Виходжу в сторону двірця... Йду повільно... Втома чи нічний хміль... Ранковий туман... Сиво так, наче на Чорногорі в дощову погоду...
І раптом чую далекі кроки. Постріл. Один. Другий. Я витягаю кольта, стріляю... Наче хтось падає... Я не вірю у випадок, підкрадаюся ближче, бачу постать — хтось лежить на дорозі. Оглядаюся, заспокоююся.. У кущах чути шум... Хтось рухається... Стріляю... Чути, як тріщать гілки кущів і хтось падає в рівчак... Я підходжу до особи на дорозі. Лежить хлоп на животі. Роблю контрольний в голову. Проходжу кущі, за ними в рівчаку трясеться в агонії ще один. Живий наразі... Поранений в груди, вмирає від вливання крові в легені... Мучиться... Знімаю з нього маску... Чорт, це ж Антоніо... Ми з ним вже пересікалися в Празі...
- Хто тебе найняв? - питаю
Хрипить у відповідь і пускає кров з рота...
- Антоніо, ти і так помреш... Видай негідника...
- Маркус... - чути крізь хрип.
Я на мить іронічно посміхаюся, роздумуючи над причинами... Чим я міг не догодити Маркусу?.. Най го шляк трафить...
- Вбий... мене... аби я... не... не мучився... - ледь виразно каже Антоніо.
- Прощай, Антоніо... - гримить постріл...

Доходжу до двірця. Сідаю на потяг... Транскарпатський експрес... У купе помічаю, що куртка мокра — кров... Справи нехороші... Йду в туалет, роблю перев'язку, чищу одяг... Це трішки допоможе... Трішки...

А за вікном - сині гори... Словаччина... А потім Відень... Наче лечу на зустріч... Дунай... Набережна... І Ти... І Ти...
Вогні ховають нас у романтиці вечора... Ти щось весело говориш, ти рада мене бачити... Я йду повільно, намагаюся триматися, не видати поранення... Аби ти навіть не здогадалася, що можеш мене втратити... і, що бути з Тобою хоча б мить для мене важливіше можливо й за життя...
_ _ _
*констатація факту емансипації та фемінізації суспільства

осінь 2010
Борис Явір Іскра

цитати...

Рома Іванусь :
За що ми любимо?
Уявімо,що любов-це кошик,в який ми збираємо щось,і його вміст і сам він являє собою любов.Що ми туди збираємо?Хто що?Хочу дізнатись про те,що збираєте ви!

Boris Javir :
візьму багато солодкого (печиво, шоколад, тортики, мед)...
також плящину вина, такого доброго, міцного, але смачного...
трішки кориці, трішки перцю червоного пекучого і чорного...
також кілька мандаринок, одну апельсинку і один лимон...
візьму кілька яблук, груш, сливок, вишень, ягід терену різної стиглості і багато полуниць...
і це все вживати треба під хорошу музику - романтичну, трішки повільну, трішки вальсову, трішки в ритмі танґо...
:)