borys_javir: (molfar)
Що приносять в дар Богам і чи дозволені одностатеві стосунки: як живуть язичники в Тернополі | te.20minut.ua

Що приносять в дар Богам і чи дозволені одностатеві стосунки: як живуть язичники в Тернополі

    • Вони славлять кілька Богів, приносять їм дари і вважають, що християнство – насильно насаджена релігія в Україні.
    • Язичники в Тернополі – малочисельна та колоритна релігійна меншина, про яку відомо досить небагато. В цьому матеріалі ви дізнаєтеся про них більше.


Героєм нашої став тернополянин Борис Явір. Він народився в християнській (греко-католицькій) родині, однак ще в підлітковому віці змінив свої погляди на християнство та захопився язичництвом. Більше про цю релігію та побут язичників розповів журналісту «20 хвилин».

Read more... )
borys_javir: (капелюх)
Я бачив свою смерть.
Коли ще був дитинов. У сні чи у видінні.

То буде кінець зими чи початок весни. Я виберу сьи у середмістя. Повільним кроком, постукуючи паличкою, пройду сьи вулицями міста. Навколо будуть кружляти сніжинки. І будуть ходити люди - діти і дорослі, мандрівники та жителі міста, хтось буде просто гуляти, хтось буде спішити у справах - я не помру наодинці. Бо буде вирувати життя.
Я спокійно сяду на лавку. Посміхнуся. Засну...

Навколо будуть кружляти сніжинки...
borys_javir: (molfar)
СОН «СЕЛЬОВИЙ ПОТІК»
Борис ЯВІР. Сон: 25-26 I 2021. Деталізація 31 І 2021.
Знимки: photographer @wlodko, digital processing @borisjavir

Ми з побратимами сиділи у корчмі, пили смо неміцне пиво, нарікали на мокру зиму. А вона і направду була паскудна — довго не було доброго морозу, падав то сніг, то дощ, дороги не промерзали, не було добре їхати ні возом, ні саньми. У лісах було багато вовків та лисів, яких гнали з гір ведмеді, які ще не встигли заснути. Дрібні хижаки забігали часом в село, крали птицю. А через мокру погоду і на полювання важко було йти, бо по лісах побільшало мочарів. Паскудна зима.
А ми якраз вернули з розвідки. Ми не були дружинниками, ми були найманцями. Самі родом хто звідки, працювали на князя, виконували всякі “діла” за злато. Хтось з нас вже був встиг тут осісти, оженити сьи, хтось - ні.



- Славчин брат Миросько, - тягнув Драг, молодший за мене побратим, - казав, же видів в лісі за зрубом великого оленя. Би сьи здало піти, може вполюємо.
- Він би пішов з нами? - спитав Драга Радомисл.

Раптом хтось різко відкрив двері корчми і ззовні всередину затягнуло їдкого сирого повітря. Там стояв княжий дружинник Тур. Я глянув на побратимів, а Ярик, найстарший за віком у нашій ватазі (але не за станом), кивнув до мене:
- Закладаю сьи, же він за тобов.
Братове сьи засміяли — князь за мнов завжди посилав Тура.
- Якщо він за мнов, то сей клопіт і на ваші голови, - іронічно мовив я.
- Ми з тобов, пане, хоч куди, - відказав Гнівомир, наймолодший з нас.
Read more... )

borys_javir: (molfar)
 
kuriergalicyjski.com

Galicyjskie Boże Narodzenie

Borys Jawir


Galicja, pomimo lat cywilizacji, pozostała prawie pierwotną, jak na początku stworzenia świata. Ani telefony komórkowe, ani auta z nawigacją, ani inteligentne domy nie mogą zatrzeć naszego pierwotnego strachu przed zimową ciemnością i zimnem, zaćmieniami słonecznymi i siłami, istniejącymi na długo przed przyjęciem chrześcijaństwa.

W wielu wioskach Galicji zachowały się dawne tradycje, które mają tak dawne korzenie, że ustępują im pisane kroniki, gliniane tabliczki i artefakty archeologiczne, które przetrwały zmiany narodów i religii. Trafiają one wraz z wodą do krwi jej mieszkańców i ze świata niewidzialnego przenoszą się w świat realny.

W okresie od przesilenia zimowego do drugiej dekady stycznia Galicja wpada w bożenarodzeniowo-noworoczny okres świąteczny. Okres ten jest rozłożony w czasie, bowiem mieszają się tu tradycje pogańskie z chrześcijańskimi, a z powodu podziału Kościoła na konfesje, życie biegnie według różnych kalendarzy. Z tego wynika, że wielu mieszkańców Galicji obchodzi niejedno Boże Narodzenie.

A między innymi – chrześcijańskie Boże Narodzenie zostało wciągnięte jak mówi się „za uszy” właśnie do trzech dni przesilenia zimowego. Istnieje teoria, że Jezus tak naprawdę urodził się w lecie lub jesienią, a zimowe święta, które w przeszłości nazywano kolędą, symbolizowały odrodzenie świata i poratunek ludzkości – czyli śmierć i narodziny Słońca. A jeżeli ludzie wciąż je obchodzą, czemuż by nie połączyć tego co pożyteczne z tym nieuniknionym?

Gdy wspominam rodzinne Boże Narodzenie, przepełniają mnie radosne uczucia. W naszej rodzinie było to chyba jedyne radosne i kolorowe święto, które nadal zachowuje tradycyjną obrzędowość, sięgającą głębi wieków. Byłem bardzo zdziwiony, gdy czytałem w szkole, że nasze rodzinne rytuały na Boże Narodzenie są bardzo bliskie do tych, które uprawiali nasi przodkowie-Słowianie przed tysiącami lat. Minęły wieki, a obrzędy pozostały, co świadczy o ciągłości rodu i trwałości tradycji.

Boże Narodzenie zaczyna się na długo przed Wigilią. Kobiety przygotowują pożywienie, mężczyźni doglądają gospodarki. Pszenicę na kutię starannie się dobiera i stawia suszyć koło pieca. Gdy byłem mały, to dawano mi ucierać mak: do dużej misy-makutry sypano czarne ziarenka, potem cukier, trochę wody – i tarłem… do białego.
 


Autor uciera mak, Chodaczków Mały, 1986 r. (z archiwum autora)

 

Przed pojawieniem się pierwszej gwiazdy miało być wszystko gotowe – 12 dań, nakarmione zwierzęta, snop-Diduch, słoma na podłogę, a siano i biały obrus na stół. Dla dzieci były cukierki i orzeszki.

Gdy zaświeciła się pierwsza gwiazda, dziadek brał Diducha, dawał mi siano, a bratu słomę i wchodziliśmy do chaty śpiewając:

Winszujemy wam w kolędzie
Niechaj wszędzie dobrze będzie
Bez kłopotów i bez biedy,
Aż do następnej kolędy.

Były też inne winszowania, ale to było używane najczęściej. Dziadek stawiał Diducha w kącie izby (teraz robię to ja), babcia z mamą pomagały mi rozścielić siano na stole i nakryć obrusem, a brat rozsypywał słomę na podłodze. Za winszowania dzieci dostawały orzeszki i cukierki.

Potem, wszyscy, oprócz dziadka z babcią, przedstawiali swojskie zwierzęta, a szczególnie te, co wiją gniazda. My, małe dzieci, siadaliśmy na podłodze i zgarnialiśmy słomę, udając wicie gniazd. Naśladowaliśmy przy tym głosy ptactwa domowego: kaczek, gęsi, kur, kogutów i innych zwierząt domowych. Gospodarze obsypywali nas słodyczami, a my staraliśmy się jak najwięcej zagarnąć do swojego gniazda. Teraz cukierki i orzeszki dostają nasi najmłodsi. Według wierzeń, im więcej głosów naśladowaliśmy, tym więcej inwentarza miało przybyć w obejściu w następnym roku.

Ten rytuał uważaliśmy za działania prawie magiczne – może tak odbieraliśmy je w dzieciństwie…

Następnie kobiety ustawiały potrawy na stole, a dzieci układały ząbki czosnku w rogach stołu. Czasami kładziono też monety. W centrum stołu stała micha z kutią, a obok – świeca. Wokół wszystkie 12 potraw, a czasem i coś ponadto.

Dziadek zapalał świecę i przystępowaliśmy do wieczerzy. Najpierw jedliśmy kutię z miski, a potem po kolei – jak komu smakowało. Tego wieczoru trzeba było spróbować wszystkiego, co było na stole. Jedno miejsce zawsze zostawialiśmy puste – dla tych, którzy tego wieczoru nie mogli być z nami. Tu też obowiązkowo nakładaliśmy kutię.

Po kolacji rozpoczynaliśmy kolędowania. Zaczynała babcia, a potem wszyscy podchwytywali kolędy. Rozmawiano na różne tematy, szczególnie gospodarskie. Gdy już zapadła późna godzina (czas karmienia zwierząt), dziadek nabierał do miseczki kutii i szedł z nią do chlewu. Dawał po troszeczkę kutii każdemu ze zwierząt. Po tym karmieniu gaszono już świecę na stole.

Niemyte naczynie zostawiano na stole do rana, jedynie misę z kutią ustawiano na parapecie – przeważnie była to ta miseczka, która stała samotnie na stole…

Tego wieczoru chodzili kolędnicy, czasem dołączaliśmy do nich. Kolędowano też dnia następnego – na Boże Narodzenie.

Kolędowało i przebierało się w rozmaite stroje. Na święta po wsiach Galicji chodzą tzw. „Herody”. Przebierają się przeważnie młodzi chłopcy. Zatrzymują przechodniów. Żartują i proszą – a czasami domagają się – „kompensacji”. Dawniej było to kilka pączków, jabłek, placków. Obecnie wolą ekwiwalent gotówkowy.


Herody zatrzymały auto, Tiutków, 2014 r. (z archiwum autora)

Do świątecznych tradycji wchodziły też różne świąteczne psikusy. Było to zachowanie, odpowiednie jedynie w święta, a zakazane w innym okresie. Te psikusy przeczyły ogólnie przyjętym normom, ale w święta przyjmowane były jako obyczaj. Miały one przedstawiać chaos i przeciwstawiać się codziennemu porządkowi świata, a również pojawieniu się na ziemi złych sił. Po co to robiono? Jedni twierdzą, aby odegnać właśnie to zło, ale była to już tradycja o zapomnianych korzeniach, która przechodziła z ojca na syna. Niektórzy twierdzą, że w taki sposób uśmierzano swoją zwierzęcą naturę. Jakkolwiek było, jak Galicja długa i szeroka, w okresie świątecznym odbywa się ten specyficzny „karnawał”.


Herody zatrzymały auto, Suchostaw, 2014 r. (z archiwum autora)

Trzeciego dnia, jeszcze przed świtem, wynosiliśmy przed chatę snop-Diducha z kąta izby i zbierali słomę z podłogi ze wszystkim co spadło ze stołu podczas posiłków. To wszystko palono. Starsi mówili, że to dla zdrowia.

Śpiewamy kolędy...

Gdy już rozwidniło się na dobre, a słoma dopaliła, mężczyzna z chaty powinien popiołem ze słomy namalować na ścianie wychodzącej na ulicę Diducha. Ten Czarny Dziad był symbolem starego roku, który mijał i ustępował miejsca nowemu. Widziano w tym dawną astronomiczno-kalendarzową symbolikę z tych czasów, gdy Narodziny Słońca oddzielały stary i nowy rok. Słomę – „stary rok” – palą w każdym obejściu.


Palenie słomianego Diducha, Mały Chodaczków 2013 r. (z archiwum autora)


Autor maluje Diducha na ścianie. W tle ogień w sąsiednim obejściu. Mały Chodaczków, 2013 r. (z archiwum autora)

Potem młodzi chłopcy szli od chaty do chaty i winszowali ich mieszkańcom, wypowiadając niezrozumiałe słowa – „niech kogut jajko zniesie”. Miało to symbolizować życzenie płodności w gospodarstwie.

Ten stary zwyczaj pradziadów odbywa się każdego roku do tej pory. Prawdopodobnie będzie się on odbywał tak długo, jak Bóg zechce.

Tradycja zawsze żyła i żyje w nas… A teraz, w czasie wielkich zmian, bardzo ważne jest zachowanie własnej kultury jako elementu więzi z naszymi przodkami i pradawnymi korzeniami naszej duchowości…

Borys Jawir
Tekst ukazał się w nr 23 (363), 15–28 grudnia 2020

 

borys_javir: (molfar)



ІМБОЛК — СВЯТО ВОГНІВ - ГРОМНИЦЯ

В перші дні лютого галльські народи відзначають Імболк (Свято вогнів), а слов’янські - Громницю - свято стрітення Зими з Весною, свято відродження природи.

Значення галльської назви свята Imbolc до кінця не ясне: за різними версіями, слово могло піти від понять «в утробі матері» або ж від Óilmelc «молоко матері» чи «молоко вівці» чи folcaim - «я мию». Орієнтовно в другій половині січня котяться вівці (як тут не згадати слова щедрівки «там овечки покотились, а ягнички народились»), у них прибуває молоко. Також вважалося, що саме в ці дні бувають перші грози, блискавиці та громи.

Громниця - це дні Морени, завершення періоду символічної смерті (сну) природи - переходу до нового Початку, адже після очищення від всього віджилого, настає нова весна. Морена - уособлення зимової, змореної, Землі, позначає зиму, період завмирання, протягом якого розвиток проходить приховано. Відома як Марена, Маржана, також Smrtka. За переказами, їй належить «мертва» вода - сила, яка заспокоює і виліковує рани. В ірландців - Морріґан (богиня війни, королева примар). Ім’я походить від давнього кореня *mr, що означає смерть, морок (з нього теж «мор», «мороз», «мерзнути», «марево», «примара», «кимарити», «хмара», «кікімора»). Вважається, що після Громниці Земля починає прогріватися, а запалення свічок вдома, ватр надворі нібито помагає зігріти світ - це знакове долучення людей до стихії вогню, в якому Марена щороку згоряє.

За традицією, відбувається освячення громничних свічок, які опісля стають оберегами. Також прогнозують погоду: за одними віруваннями, сонячна Громниця є провісником довгої зими, а за іншим віруванням, сонячна Громниця означає, що весна буде дощовою і сніжною. З громничними ритуалами повязаний галльський звичай орання першої борозни у весняному полі — бог грому був і богом родючості (згадати, наприклад, Марса чи Перуна), а прокладання борозни — частина маскулінних культів. А тут пригадується міт, як бог родючості змієм-блискавкою спускається додолу і [через першу борозну] запліднює богиню землі...
borys_javir: (molfar)
ІДЕ КОЗА РОГАТА
 
водіння кози - звичай, який викристалізувався в так звану "епоху Овна" (19-1 століття до н.е.), коли індоевропейські народи були досить близькими між собою, а частина з них досягла Скандинавії, де індоевропейські вірування наклалися на більш ранні. за Умебаясі Масакі, традиція водіння кози відома в багатьох слов'янських і неслов'янських народів, її походження пов'язане з аграрно-магічними культами і вшануванням тотемних тварин. це залишок давнього вірування, згідно з яким "душа лану" (чи рослин взагалі) є козоподібною істотою - звідси відомий всім европейцям "рогатий бог" у вигляді чи то бога-оленя, чи козла-фавна, чи людини з німбом-місяцем над головою (так-так, місяць - атрибут чоловічий). ще античні астрономи зазначали, що на зимовому небі одним із найяскравіших є сузір'я Візничого, головною зіркою якого є яскрава жовтувата Капелла (b Візничого), що в перекладі на слов'янські мови означає "Коза", а, за припущенням, в давні часи вона могла бути однією з найяскравіших на небі в зимовий час і служити для орієнтування в періодах часу. зрештою, танець "Кози", її "вмирання" та "воскресіння" символізує природний колообіг завмирання та відродження природи і не дарма відбувається у період близький до зимового сонцестояння. на загальноіндоевропейські основи звичаю вказували, наприклад, В. Пропп та митрополит Ілларіон.


 
цікаво, що в півничан супутницею чи жінкою йольського (йоль - свято зимового сонцестояння) є Muori "стара господиня", що перегукується із словянською назвою уособлення зимової Землі - Морена, Мара чи балтійською назвою богині Землі (у вигляді рогатої корови) - Мара. імя ж Мара споріднене з такими словами: "мор", "морок", "марево", "примара", "хмара", "мерзнути", "смерть", які повязані з зимною, темною порою чи процесами завмирання.
 
за відомостями Sven H. Rossel та Bo Elbrönd-Bek, є писемні дані, що ще майже тисячу років тому в Скандинавії молоді люди, одягнені в вивернуті навиворіт шуби і маску з берести, зображували рогату істоту за шаманським зразком. вони колядуючи обходили домівки. за даними Sirpa Karjalainen, в 18-19 століттях ця традиція доповнилася тим, що такі палазники-"кози" ходили з колядками, даруючи подарунки слухняним дітям і лякаючи неслухняних. а вже в 19 столітті людина, вбрана у цапа, стала прообразом Санта Клауса (святого Миколая) в германських народів, а образ зимового палазника в шубі злився з фольклорним образом Мороза, і разом із Марою, уособленням зими, утворили пару діда Мороза та Снігурки.
 
втім, незважаючи на всі нововведення, багато народів світу (здебільшого, Европи), досі мають звичай, за яким молоді люди на зимові свята перевдягаються в чудернацькі костюми з вивернутих кожухів і ходять від домівки до домівки, сповіщаючи що "світ новий засвітився", а природа-"коза" воскресає до нового кола життя. 
 
красиві знимки давніх костюмів: Stunning images of pagan costumes worn at winter celebrations around the world
borys_javir: (molfar)
.
31 січня жителі значної частини планети могли спостерігати так званий блакитний кривавий Місяць-велет.
.
Чому блакитний? Бо так називають другу в календарному місяці Повню. За барвою він, як завжди, - сріблястий на вигляд. В 2018 календарному році "блакитні" повні будуть у січні та березні.
.
Чому кривавий? Бо так називають Місяць під час його повного затемнення. Тінь Землі падає на Місяць, крізь земну атмосферу до Місяця пробивається лише червоне світло і він здається закривавленим.
.
Чому Місяць-велет? Так називають Місяць, що знаходиться в найближчій до Землі точці своєї орбіти - пригей. В той час він виглядає на 14% більшим і на 30% яскравішим, ніж зазвичай.
.
Збіг цих трьох явищ буває не часто: у західній півкулі така подія востаннє відбулася орієнтовно тому 150 років, а в східній - в 1980х роках.
.
На погляд вікканки Олени, «період місячних затемнень можна використати, щоб позбутися старого, а сонячні затемнення – для утвердження нового. Зазвичай вплив затемнень на людей відчувається протягом трьох днів до і трьох днів після затемнення. Під час затемнення можна за собою помітити емоційну нестабільність, необґрунтовані переживання та страхи. Період затемнення ідеальний для того, щоби щось "відрізати" від себе у духовній сфері те, що ламає ваше життя – погані звички, непотрібних друзів, проблемні стосунки, – і "перепрограмувати" себе і своє життя на краще. Також це час для аналізу своїх дій та думок.»
.
За словами астролога Велеслава, «День сьогодні особливий. Вато бути з тими, з ким бажаєте пов'язати долю і хто вам дорогий - досить навіть однієї доброї смски: кармічний зв'язок зміцніє! У дні затемнення варто зайнятися справами, проектами, але планувати тільки важливі справи. Не треба думати про погане. Варто сіяти насіння добра і любові в ці дні».
.
За принципом "косого січення" та принципом вшановування сезонних уособлень Землі на повні між сонцестояннями та рівноденнями, можна припустити, що на повню, найближчу до 1 лютого, в час кульмінації зими в північній півкулі, вшановується Морена. Морена - уособлення зимової Землі, періоду символічної смерті (сну) планети, коли вона зморена. Це час переходу до нового Початку, адже після очищення від всього віджилого настає нова весна. Основні риси періоду: заспокоєння, очищення, розчинення, перетворення. Період зими, змореної Землі в рунічному ряді позначає руна Іса: вона позначає зиму загалом, також період завмирання, протягом якого розвиток проходить приховано.
.
У слов'ян уособлення зимової Землі відома як Морена, Маржана, рідше Smrtka. В ірландців - Морріган (богиня війни, королева примар). Ім’я походить від давнього кореня *mr, що означає смерть, морок (з нього теж «мор», «мороз», «мерзнути», «марево», «примара», «кимарити», «хмара»). В галлів, наприклад, вшанування було перенесене на Імболк - Свято вогнів, святкування якого через ймовірну втрату алгоритму вичислення було закріплене за 1 лютого. У ці дні зима ніби повертає на весну, а в основі обрядів (символічних дій), що мають "помагати" зігріти світ після зими, є запалення вогню: свічок - вдома, ватр - надворі. В деяких місцевостях саме в ці дні відбувається так зване "спалення Морени".
borys_javir: (Default)
хіба цвітуть у зимку квіти?


Read more... )~ спогади про Білий ґруник
borys_javir: (Default)
не тільки ми дивимося на зорі, а й зорі дивляться на нас.
боги минулого і боги майбутнього...



Read more... )

~спогади про Білий ґруник




borys_javir: (Default)


2 ХІІ 2017, Тарнопіль, Галичина
borys_javir: (капелюх)


1 ХІІ 2017, Тарнопіль, Галичина

Місяць велет (суперповня) – астрономічне явище, яке відбувається при збігу повні Місяця або молодика з перигеєм – моментом найбільшого зближення Місяця та Землі. В час суперповні з Землі можна бачити більший розмір місячного диска, ніж зазвичай.
borys_javir: (Default)


1 ХII 2017, Тарнопіль, Галичина
borys_javir: (Default)
вечори у горах якось особливо прекрасні. здається, що вже день, як раптом Сонце починає вигравати останню і найкращу мелодію, водночас малюючи небо у надзвичайні барви...



...а коли, як не в травневу теплу ніч згадати про зимові пригоди? :)
Read more... )
borys_javir: (Default)






Березнева повня, перша повня весни - Місяць Черв'яків. Вважається останнім повним Місяцем зими і сповісником весни. Відомий як Пісний Місяць, Місяць Ворон (наприкінці зими - на початку весни прилітають ворони) чи Місяць Живиці (час збору врожаю кленового / яворового соку та виготовлення з нього сиропу), а також відомий як Місяць Черв'яків (через дощових хробаків, які вилазять в кінці зими і сповіщають про прихід весни).



Зірка коло Місяця - Юпітер.
Місяць та Юпітер в ці дні перебувають у сузір'ї Діви.

З астрологічного погляду, період, коли Місяць у Діві - невдалий час для романтичних стосунків: люди стають підозріливими, дріб'язковими, спливає минулий негатив, старі промахи та помилки, все частішими стають докори. Мабуть, це посилюється періодом ретроградної Венери, який характерний нестабільністю в симпатіях, антипатіях і у відношенні до людей. В цей час у людей «пливе» уявлення про те, що і хто їм насправді подобається. Тому не рекомендується заводити романи та купляти дорогі речі без нагальної потреби.

А Юпітер у Діві - час самодисципліни, час клопіткого наближення до досягнення мети, дрібної роботи над деталями. У період транзиту планети знаком Діви космічну підтримку отримають люди чесні, працьовиті, акуратні, що звертають увагу на деталі, люди з розсудливістю, не ризикові та ті, хто прагнуть досконалості в усьому. Таких людей не приваблюють авантюри, вони звикли зосереджено працювати, керуючись чіткими планами і домагаючись результатів завдяки працьовитості, а не через випадковий збіг обставин. В період транзиту в Діві має значення практично-орієнтоване навчання, підвищення професійної кваліфікації. Юпітер в Діві дає цілком тверезий погляд на соціальні та релігійні відносини, також породжує вимогливість і прискіпливість до будь-яких авторитетів. Варто зосередитися на здоровому способі життя, натуральних продуктах харчування, відчутті себе в гармонії з природою.

Знимка © Boris Javir
borys_javir: (Default)
світанки у горах особливо прекрасні...





~спогади про Білий ґруник
borys_javir: (Default)


Не золото — все, що сяє,
Не всі, хто блукає, — блудні.
Старе та тривке не зникає,
Глибокі коріння - міцні.

© Дж. Р. Р. Толкін "Володар перснів: Братство персня"

Read more... )
borys_javir: (Default)
нічне карпатське небо - просто казкове. на знимках над горами Чорногори: Місяць, Венера, Марс, сузір'я Оріон та інші. краще разу повидіти, тільки - більше разів повидіти...


Венера та Місяць

Read more... )

~спогади про Білий ґруник

Profile

borys_javir: (Default)
Boris Javir

May 2025

M T W T F S S
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
26 2728293031 

Syndicate

RSS Atom

Tags

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags