ЧОМУ ПРИХОВУЮТЬ ЕТНІЧНІСТЬ ЗЛОЧИНЦІВ?
Замовчування походження злочинців. В останні роки в Україні можна помітити тенденцію, що поліція та засоби масової інформації (ЗМІ) уникають згадки про етнічне чи реґіональне походження злочинців. Це викликає запитання: чому так і які наслідки це має для суспільного сприйняття? Тим більше, така практика нагадує подібну в країнах ЄС, де також замовчується походження злочинців — переважно вихідців з Африки та Азії, аби корінні жителі не робили цілком правильних висновків про підвищену схильність чужинців до злочинної діяльности. За моїми спостереженнями, в Україні це робиться також свідомо — аби жителі Західної України загалом та Галичини зокрема, не помітили, що значний відсоток злочинів (особливо, ідеологічних — напади на місцевих діячів, знищення пам’ятників воякам Галицької Армії, УПА, ЗСУ) скоюють або вихідці зі східних реґіонів, або нащадки тих, хто переселився (чи їх заселили) сюди в радянські часи — нащадки «асвабадітєлєй». Часто хіба з коментарів в соціальних мережах чи за значно пізніше опублікованими прізвищами злочинців можна іноді дізнатися, якого вони походження — і походження переважно «східняцьке».
Хто заселяв Галичину після 1939 року? Певно, аби зрозуміти проблему, варто звернутися до історії. Після 1939 року, коли Західна Україна була анексована Радянським Союзом, Галичина стала об’єктом насильницького переселення. Сюди прибували: окупанти - представники радянської адміністрації, військові, партійні діячі; «двадцятип’ятитисячники» - спеціалісти, направлені для роботи на підприємствах, навчальних закладах чи в органах управління. Це був так званий "благонадійний" контингент — ідейно віддані СРСР працівники, які мали асимілювати місцевих жителів і зміцнювати радянську владу на місцях.
Галичина вважалася "неблагонадійним" краєм через сильний опір окупації, тому сюди переселяли лише ретельно відібраних перевірених людей, лояльних до радянського режиму - «благонадійних». Відтак, значна частина тих (мабуть, більшість), хто оселився тут після 1939 року, не мала органічного зв’язку з краєм, його культурою чи ідентичністю.
Підміна понять у ЗМІ. Останнім часом, коли ЗМІ повідомляють про злочини, вони часто використовують розмиті формулювання. Наприклад, людину, яка народилася в якомусь «артьомовську» і лише кілька місяців, років (потрібне підставити) проживає в Тернополі, називають «тернополянином». Це створює ілюзію, що злочинець є «місцевим», хоча насправді його зв’язок із краєм обмежується лише формальною пропискою, а насправді він люто ненавидить все місцеве чи навіть працює на ворожі служби. Така підміна понять є часто свідомою — згідно вказівками згори, у багатьох випадках це виглядає як навмисна спроба приховати походження злочинця, щоб уникнути асоціацій із певними етнічними групами чи реґіонами. Замість чіткого аналізу причин злочинности (наприклад, соціальних чи історичних), суспільству подають спрощену картинку, яка стирає різницю між корінними жителями і приїжджими.
«Бути одним із нас»: прописка проти ідентичности.
«Бути одним з нас» - то не про приписку за місцем проживання, яку можна міняти чи не щодня - як шкарпетки.
«Бути одним з нас» - то про мову (спільна мовна традиція є основою культурної ідентичности), крайову ідентичність (усвідомлення себе частиною місцевої спільноти, її історії та цінностей), етнічне походження (в краях, які часто чи довго були в окупації, таких як Галичина, походження визначається від років останньої насильницької зміни влади — наприклад, від 1939 року).
Отримати громадянство (наприклад, українське) чи прописку у Львові чи Тернополі можна порівняно швидко, але стати галичанином, волинянином чи слобожанцем — це питання десятиліть асиміляції, зрощення з краєм і його людьми. Ті, хто приїжджає сюди, часто не мають такого зв’язку, що створює прірву між формальним статусом і дійсною приналежністю.
Чому приховують етнічність злочинців? За моїми враженнями, можливі причини замовчування етнічности чи походження злочинців такі: політична коректність (бажання уникнення протистояння між реґіонами чи групами населення); стереотипізація (переживання, що згадка походження може призвести до узагальнень і дискримінації — часто правдивих і цілком виправданих, до речі); свідоме розмивання ідентичности (приховування фактів може бути частиною ширшої стратегії, спрямованої на те, аби жителі Західної України не усвідомили, хто саме скоює злочини і як це пов’язано з історичними процесами переселення).
Що цікаво, в попередні десятиліття практики замовчування походження злочинців не спостерігалося, або ж вона не була настільки поширеною. ЗМІ та громадські діячі могли отримати дані про походження злочинців чи про криміногенність реґіонів. Аналіз публікацій та наведених дослідниками мап злочинности в Україні (наприклад, «Кількість облікованих кримінальних правопорушень на 10 тисяч населення» t.ly/p3yVK чи «Карта злочинності в Україні: серед україномовних – злочинців менше» t.ly/13Mj0) виявляє, що представники саме східних та південних областей сучасної України схильні до вищого (часто — в десятки разів) рівня злочинности, ніж представники західних областей. Також виявляється, що в областях із моноетнічним складом (з переважною українською мовою, зазначеною в опитуваннях як рідною) також нижчий рівень злочинности (в першу чергу, це «галицькі» та «волинські» області), а північні, східні та південні області за рівнем злочинности виглядають як продовження росії.
Відтак, практика приховування етнічности злочинців у ЗМІ та звітах поліції спотворює реальність і заважає суспільству аналізувати причини злочинности. У контексті Галичини це питання набуває особливого значення, адже край має складну історію окупації та переселення. Формальна прописка не робить людину частиною місцевої спільноти, а спроби подати приїжджих як «своїх» стирають межу між корінними жителями та тими, чиї предки прийшли сюди як представники чи слуги окупаційної влади. Прозорість у цьому питанні могла б допомогти краще зрозуміти соціальні процеси та їхнє історичне підґрунтя, а не поглиблювати розрив між формальністю і реальністю. Також, відповідна праця із прибулими до Галичини людьми зі сходу України могла би попередити злочини з ідеологічних мотивів, злочини на основі вихованої неприязні до «західняків» загалом чи галичан зокрема. Але цього не робиться, продовжується ганебна політика витворення усередненого жителя #єдіная_страна — без поваги до минулого свого краю та інших країв, без знання свого роду та народу.
Текст написаний на основі власних спостережень та публікацій у ЗМІ — на жаль, походження злочинців (особливо, тих, які роблять злочини на основі ідеології та світогляду) в офіційній статистиці не розкривається, тому точної статистики нема. Допис не закликає до жодних незаконних дій чи бездіяльности.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
