Кассіопея

[borys_javir]

Кассіопея
© Борис ЯВІР, 2015-12-18, «На згарищі»

- Борисе! - гукнув Богдан. - Ходи но до ватри.
Борис ще пару хвилин постояв коло стіни укріпленого колодами валу, коло якого дивився у темну далечінь. Підійшов до гурту біля ватри.
- Не варто так безпечно палити вогнище, ворог може помітити.
- Та не журися, - гукнув Максим, - до лінії фронту - кілометри. Хто у такий лютий вечір буде нападати?

А вечір і справді був лютим. На днях випав сніг, але вдень було теплувато і невдовзі знов почала проглядатися земля. Вечорами брав мороз. А цього вечора - ще й туман стелиться. Їдкий вологий туман в поєднанні з морозом пробирав утеплені військові куртки до костей...



- Ви надто безпечні, хлопці. - махнув рукою Борис. - Все вам не час для нападу.
- Та може ти  правий, - озвався Богдан, - але скільки там того життя, то чому маємо тратити його на постійну готовність?
- По-своєму Борис правий, - вступився Максим, - він у нас же не з тилових хлопців, був з генералом на передку, видів таке, від одних розповідей про що такі як ми тремтіти починаємо. Ви його не дуже про то питаєте, він ще менше розповідає, але, якщо він дивиться у темряву вовком, то й ви за розмовами пильності не розгубіть...
Борис на то лиш криво посміхнувся і ступив крок назад від ватри, аби світло не заважало дивитися в сторону затихлого фронту.

Він і справді був на передку. Там і взялася сивина на молодому волоссі. Перевели Бориса в тил до «ополчення», як сам казав, після серйозного поранення - поки оклигував. Хлопцям помагав, підказував, ночами замість наймолодших чергував біля печі в бліндажі. Як хто не справлявся в роботі чи вправах, то Борис мав звичку казати, що на фронті той невдаха вже б давно був мертвий. За його проханням всі його називали на ім’я, хоч був офіцером-сотником. Казав, що смерть чинів не знає, тому важливим є лиш ім’я. Назад на фронт не рвався, але нудьгував без боїв...

Богдан був задавакуватим хлопцем з міста. То, мабуть, все, що про нього варто знати. А Максим - інтелігент з села. Вивчився у місті, але повернувся у рідні краї. Там його й застала війна. Роботи не цурався, хоч і не був з тих, хто першим до неї зголошувався...

- Ви краще приведіть до тями Святослава, - продовжив Максим. - а то пів вечора поміж хмарами щось шукає.
Марко штурхнув Святослава в плече. Хлопці засміялися. Святослав глянув на них зніяковіло.
- Святославе, - звернувся Богдан, - розкажи, яку зірку ти шукаєш у хмарному небі?
- Сузір’я Андромеди.
- Ти не туди дивишся, - гукнув Борис, і, показуючи рукою, продовжив: - шукай на небі Кассіопею, подібне на дабл-ю сузір’я, а тоді від зірки Каф через зірку Шераф проведи лінію і натрапиш на початок сузір’я Андромеди.
Хлопці мимоволі проводили поглядом за вказівним пальцем Бориса, намагаючись побачити зорі, які сотник, здавало б ся, бачив навіть через хмари.
- А навіщо тобі те сузір’я? - запитав Святослава Максим.
- Моя Ілона сказала, що як будемо далеко одне від одного, то будемо єднатися через споглядання Андромеди.
- То все жіночі вигадки! - засміявся Богдан.
- Не скажи. - озвався Роман, найстарший з них за віком, який до того лиш мовчки підкидав дрова. - Колись я зустрічався з дівчиною, що була дуже добра і мудра - всі «гострі кути» могла згладити, відчувала мій настрій з одного погляду, з півслова, була дуже дбайлива. І жодної сварки... А одного пізнього зимового вечора, коли ми були загулялися, вона поцілувала мене на порозі свого дому, а тоді підвела свій зір до неба і сказала, що від нині нашим сузір’ям буде Кассіопея...
Хлопці слухали, затамувавши подих...
- ...А через якийсь час зникла і не давалася чути. Згодом я зустрів її маму, а та при зустрічі розплакалася і дала мені листа від коханої, який носила при собі на випадок зустрічі зі мною. Виявилося, моя дівчина була дуже хворою, і не хотіла отруювати наше щастя хворобою. Тому пішла з мого життя, нічого не сказавши, аби навіки залишитися такою файною і доброю, якою я її знав. Дякувала за ті місяці щастя і писала, що кожної зоряної ночі і в наступному житті буде дивитися на Кассіопею... Пройшли роки. З того часу я зустрів іншу, мою дружину, з якою маємо чудових, хоч і трішки вредних дітей, але... Але кожну зоряну ніч я підсвідомо піднімаю свій зір до Кассіопеї...

Хлопці мовчки споглядали язики вогню...
Борис вовком ринув у темну далечінь...
Святослав закохано шукав Андромеду...
А Роман... Роман навіть крізь хмари бачив Кассіопею...