несподівана мотивація

[borys_javir]

мотивація буває несподіваною. але завжди приємна.

не сильно швидким кроком шпацерував нині містом у справах. задумався. і обігнав мене чоловік. я б і не звернув уваги, якби він не зупинився і глянув на мене допитливо - так, наче згадує, чи мене знає. так сталося, що через пару хвилин я здігнав його на пішохідному переході. чоловік знову на мене подивився допитливо, протягнув руку для вітання і, коли я потис його руку, він сказав "дякую". тепер дивився на нього допитливо я. а він мовив "дякую за білих хорватів"...

ми розговорилися - він перепитав, чи справді я Борис Явір, а я з приємністю виявив, що він та його товариші читають мої статті-дослідження про історію Галичини. і не просто читають, а дехто завдяки тим статтям "ще тримається". ми з хвилин п'ять говорили про джерела, торкнулися теми нових статтей. я дякував за увагу до моєї праці...

чоловік подякував ще раз і пішов далі... а я подумки згадував вже написані і ще недописані статті. як же це в житті буває - зустріч за межами Галичини стала поштовхом до майже періодичного висвітлення історії рідного краю, а зустрічі у межах Галичини дають розуміння, що моя праця потрібна...