Сон "Про Того, хто чинить шкоду..."

Раз наснилося...

Частина 1. Нічна пригода...
Дія почалася у якійсь моторошній в'язниці... Місячне світло падало на зелений мох і трави, від чого все здавалося зеленим. Я і мій друг (чи брат, не знаю, просто дуже близька особа чоловічої статі) побачили можливість втікти. Ми вибралися на якесь їдке болото, пройшлися ним і вийшли у звичайному листяному лісі на залізничну колію.

Ми йшли штрикою нічним лісом. На душі було якесь тривожне відчуття. Було чути звуки цвіркунів і то так чітко, яскраво. Легенький вітерець ледь гойдав листя дерев. Ніч безмісячна, лиш зірки. Небо глибоко-чорне. І десь вдалині ми побачили світло...

Коли приблизилися, то побачили, що джерелом світла була залізнична та кінна станція зразка 19 століття. Будівля дерев'яна, суцільного типу. Там на першому поверсі була невеличка забігайлівка, на другому - кімнати для гостей, які вирішать зупинитися на відпочинок. Також була стайня, в якій тримали коней для перезмінки. Перед входом у забігайлівку був невеличкий ґанок, на якому можна було заховатися від дощу і посидіти на лавочці. Також було і поштове відділення...

Ледве ми прийшли, як до нас підійшов управитель. Він був низького росту, худорлявий, в темному одязі, на голові мав високий капелюх-циліндр.
- Я вас чекав, - сказав управитель до нас, - ходіть за мною.
Мене здивували його слова, але ми мовчки пішли за ним. Управитель завів нас у забігайлівки, ми сіли за столик. Було таке враження, що він хоче якось нам прислужитися. Поки ми балакали за невеликим дерев'яним столиком, то управитель подав нам гарячого запашного чаю, до нього канапки. Сам же він був стурбований, схвильовано сказав:
- Скоро приїде він...
Я глянув на годинник, який був навпроти мене. На циферблаті показувало майже північ.
- Хто він? - запитав я.
- Ну... Він... - сказав управитель притишено, ніби на когось натякав, при цьому нервово перебирав пальцями.

За кілька хвилин, рівно опівночі враз прибула карета. Я, а за мною і мій брат та той управитель вийшли поспіхом надвір. Сама карета була чорною, матовою, із золотистими узорами, але без наїзника - коні самі їхали. Самі ж коні мали насичену чорну шерсть, яка подекуди блистіла. Їхні ж очі наче зяяли глибокими чорними дзюрами. Я підійшов ближче, до карети. Було темно, навіть світло ліхтарів не долало тьми, яка наче поширювалася з середини. А там був 'він' - той, кого називають царем темряви.
- Ходи зі мною... - сказав він, але його голос наче линув в самій голові.
- Ні! - відповів я...

Я проснувся у холодному поті, але відразу ж впав на подушку і заснув знов...

Частина 2. У тумані...
Туман... Навколо густий туман... Тільки тьмяне світло наче застигло в такій млі...

В тьмі бачу дві чоловічі постаті... Перша - невисокого росту, трішки тлуста. Друга стоїть трішки дальше, високого росту, на вигляд елегантна...

До мене підходить перший чоловік. Привітався і:
- Мій пан хоче, аби Ви на нього працювали...
- А хто Ваш пан?
- Це він...
- Хто, він?
- Володар тьми...
- Ні!
- Але ж...
- Ні, ні, ні!

На цьому сон скінчився... Я до ранку не міг заснути...

Сон більше не повторявся...

сни: "Космічна місія", "Про війну", "Про того, хто чинить шкоду", "Про жінок", "Пригоди в Тернополі", "Повернення додому", "Аґенти", "На руїнах..."

_ _ _
Борис Явір Іскра