Хто ти є?..

до написання спонукав/надихнув запис Асі...

Хто ти є? Ти напівжартома називаєш себе мольфарем, вгадуєш майбутнє, гадаєш на рунах, замахуєшся вершити долі інших...

Хто ти є? Ти своїми очима запалюєш серця людей, даєш їм якусь віру і надію, а сам? Невже не маєш нічого? Кожен в твоїх очах знаходить щось, що хочеться тільки йому/їй, не помічаючи, що за оманливим блиском криється пустота... а тільки десь глибоко за пустотою можна віднайти ту казку, в якій напівсвідомо живеш ти...

Хто ти є? Ти розказуєш іншим казки, в які сам може і не віриш, але... але в яких ти живеш чи не кожен день... Ти ділишся своєю казкою, запрошуючи інших в той незвіданий світ... Ти розбиваєш їхні міфи, але не даєш їм готових нових... Навіщо це тобі?

Хто ти є?..

Вони приїхали на твій табір... Ти його готував довго... Довго, й не так і довго...

Тобі чинили перешкоди, але ти все зробив, як хотів... Чи майже...

А вони... такі ще не зібрані ловили своїми поглядами, повними сумніву, твої погляди, внутрішньо впевнені ледь не до зловтіху... Ти казав, що все буде добре... Ти не помилився... Але...

Ти знав, куди і на що їх ведеш... Дощ, грози, гори, кам'янисті дороги, високі полонини, ґруники, повиті туманами і холодом... Не раз у твоїх жилах (а в їхніх тим більше) застигала кров, але ти йшов і вів їх... Вони б, може, ніколи не поїхали, якби б точно знали, на що йдуть... Може... Але в тому і секрет - наступного разу поїдуть, не всі, але поїдуть... І вони, як і ти тепер, будуть знати, на що йдуть чи ведуть інших...

Але ж ти необережний!.. Говориш зайве... А може і ні... "Підйом*... єднає серця..."
Ти в ці слова спочатку вкладав дещо інший зміст, ніж сталося... Але... Може, все так і сталося, як ти й хотів... Хто його знає... Хто тебе знає!?..

Мольфар... Кидаєш іншим у серця жарини тої карпатської ватри і блиск зірок, видних лиш у горах... А сам? Хто ти є?.. Хто ти є...

І лиш горам відомо, яку чарівну косицю ти в них шукаєш...

* пластовий табір "Підйом з переворотом!"