Вогонь із серця...

Карпати завжди мене заворожують... Яка б там не була погода, але я все прагну туди поїхати. Карпати мене ваблять, наче заворожений скарб...

 

От поїхав я якось у гори... і попросили мене хороші подруги щось звідти привезти... Не казали, що саме, бо люблять сюрпризи... Я трішки думав, що б то таке цікаве знайти, але мав чуття, що доля підкине мені саме все, що треба...

 

Аби у хатинці розпалити ватру, я мав нарубати дрова. Помітив, що ковбан має форму серця. Я приніс ковбана зі схову (він такий великий, що я ледве на 2/3 охопив його руками), поставив коло хатинки і добротною лісорубською сокирою почав його колоти. Він був сучавий, багато праці довелося прикласти, аби розрубати ковбан на невеликі частини. А із самої серцевини я видобув тріски, якими палив карпатську ватру. І от я ті тріски (а їх небагато), які скуштували тепла гірського вогню, привіз як подарунок. Подарунок на знак того, що коли прийде в житті людини, якій дарую, зимна пора, то тепло свого серця, наче грань із серцевини дерева, я завжди зможу їй подарувати...