zero TOLERANCE

Казав мені недавно В'ячеслав Стебницький, що в Европі наразі популярним є стиль писання прози щось типу імпресіонізму — коли люди описують свої повсякденні враження. То, мабуть, вплив інтернету та блоґової сфери. Уривки почуттів, вражень з часом складаються у майже повноцінні твори, з яких читач отримує не високохудожній, але зрозумілий йому продукт.

А я от їду* в холодному пост-радянському потязі і захотілося написати про справжніх друзів, про коло довіри, про недовірлицю та “озонову діру”, про награну приязнь і хронічну толерастію, яка замінила здорову толерантність. Це мабуть будуть просто думки в контексті і без, уривки думок та, можливо, навіть уривки уривків...

пост-радянщина...

Я люблю їздити потягами. Може тому, що їдеш наче вічність і встигаєш оглянути в черговий чи перший раз пів Галичини. А може і тому, що вони зазвичай дешевші від автобусів. Чи навіть тому, що можна сісти (інколи навіть лягти), витягнути ноги, не так багато народу — усе на відміну від автобусів.

Але у наших потягах (мабуть, як і в цілому суспільстві) панує пост-радянщина. Це поняття не можна на 100% передати якось словами, ним можна тільки ментально заразитися, його можна відчути на собі лиш практично...

В Україну приїхала група із Еспанії до своїх родичів. Бориспіль, Київ, а там на потяг до Львова. І у пасажирському потязі середнього класу по ліжках, а тим більше по землі, бігали таргани. Еспанці були шоковані. Провідниця тарганів іронічно назвала “наші друзі”. Еспанці ще довго згадували отих маленьких і незвичних їм “наших друзів”...

Ласкаво просимо до пост-радянщини! Ой, до наших поїздів/міст/суспільства...

“я не знаю, як ти, але я з тобою дружу...”

з ним ми не говоримо на філософські теми та про вищі матерії... але коли треба допомогти один одному — ми завжди на підхваті...

з ним ми зовсім різних музичних смаків, інший смак на дівчат та навіть їжу... але він проводить репетиції у мене в кімнаті і один щодо іншого - ми завжди готові допомогти...

з нею ми можемо чогось не погодити, сперечатися цілими днями... але вона мені наче рідна сестра і коли щось комусь треба помогти - ми завжди на підхваті...

вона не поділяє моїх світоглядних поглядів, але, незважаючи на це, ми доходимо згоди навіть в найбільш спірних питаннях...

ми можемо не розмовляти місяцями, але коли зустрінемося — нам завжди є про що поговорити... нас єднають яскраві спогади... вона одна з небагатьох, кого я б хотів бачити в себе на дні народження...

з ним я можу говорити на філософські теми, про дівчат і про комп'ютери... він один з небагатьох...

я міг би продовжувати цей список... їх багато... хтось тут себе впізнає, хтось ні... але майже під кінець наведу слова одної хорошої подруги, яка в часі невеличкої суперечки сказала “я не знаю, як ти, але я з тобою дружу...”

я був на вечірці... велике збіговисько знайомих... і друзів... дехто з тих, хто явно чи не явно називає мене своїм другом часом падав на “мороз”... але раптом йде коломийська дівчина, з якою я не так і знайомий... і вона дарує мені теплі дружні обійми... це було теплом для мого серця...

якщо ти друг, то це 7 діб на тиждень, 24 години на добу, 60 хвилин на годину...

так, до слова...

кілька фраз, думок які чомусь запам'яталися чи прийшли в голову...

про коло довіри: ...як я можу довіряти людині, яка не довіряє мені?..

про пам'ять: “...ну і що, що я не маю такої пам'яті?.. зато я щасливий”...

про час: ...я перепрошую за те, що можу кудись прибути невчасно — запізнитися чи зашвидко... просто для щасливих часу не існує...

про роботу: “...останнім часом у мене стосунки тільки з роботою і замість задоволення я отримую гроші...”

суцільна толерастія...

це так, під кінець цієї оповідки...

...вона бореться за права кольорових та геїв, а здорових чоловіків зневажливо називає “хлопами”... цікаво, як би вона поставилася до того, аби її дочку відтрахав негр?..

...він любить командувати у родині і йому не заперечиш, але перед начальством стелиться, наче килимок...

...вона носить на руці браслетик “проти насильства”, але що вона зробила для того, аби в державі зменшити суспільні умови, які провокують на вчинення насильних дій?..

...він по-звірячому замордував кілька сімей, а його визнали непідсудним через психічні розлади і держава буде цю скотину годувати до кінця життя... а ти б годував вбивцю своїх дітей?..

...він виступає на мітинґах за зміну корумпованої влади, за люстрацію чиновників, за свободу слова і демократію, а сам, будучи викладачем в університеті, бере хабарі і утискає студентів... кому ти будеш довіряти?..

малюнок у вагоні потяга

Народ, скуповуйте пневматичну і газову зброю... Бо прийде той час, коли виявиться, що ґралі і коси вже давно застаріли...

* на час початку написання

_ _ _

5 грудня 2010

Борис Явір Іскра